Про безсоромність і неповагу

Блаженної пам'яті старець Паїсій Святогорець

Слова. Том 1.

З болем та любов'ю про сучасну людину

Частина третя - Про духа Божого і духа світу цього

«Внутрішня чистота істинної людини прикрашає і її зовнішній вигляд»

Вільне поводження виганяє благоговіння

Геронде, звідки береться вільне поводження?

- З Парижа ¹ ... Вільне поводження - це безсоромність. Воно далеко відганяє страх Божий -

подібно до диму, яким ми обкурюємо бджіл, щоб вони

полетіли з вулика.

- Геронде, як уникнути вільного поводження?

- Відчувай себе нижчим за всіх. Необхідно багато смиренності. Ти як молодша май повагу і благоговіння до всіх сестер. Смиренно говори свою думку, а не зображуй із себе всезнайку. Тоді Бог буде подавати тобі Свою Благодать, і ти процвітатимеш. Вільне поводження - це найлютіший ворог послушника, тому що воно виганяє благоговіння. Переважно за вільним поводженням випливає непокора, потім нечутливість - спочатку до дрібних грішків, до яких людина поступово звикає і починає вважати їх природними. Але в глибині душі в неї нема спокою - сама лише тривога. І зрозуміти, що з нею відбувається, людина теж не може, тому що зовні її серце «забруднюється, і вона вже не відчуває того, що відбилася від рук.

- Геронде, а який зв'язок між вільним поводженням і простотою?

- Простота - це одне, а вільне поводження - це інше. У простоті є і благоговіння, і щось дитяче. У вільному поводженні є нахабність.

Часто безсоромність може критися й у прямоті. Якщо людина неуважна, то в її прямоті і простоті часто криється безсоромність. «У мене прямий характер» чи «я людина проста», - говорить вона з безсоромністю, сама того не розуміючи. Однак простота - це одне, а безсоромність - зовсім інше.

- Геронде, а що таке духовна скромність?

- Духовна скромність - це страх Божий, у доброму розумінні цього слова. Цей страх, ця скутість приносять людині втіху, вони вливають мед у її серце. Духовний мед! Подивися на якогось сором'язливого хлопчика - він поважає свого батька, тримає себе пристойно і від великої скромності не сміє навіть глянути на нього. Коли хоче його про щось запитати, густо червоніє. Таке маля можна помістити просто в іконостас А інша дитина думає: «Але ж це всього лише мій батько» і вільно, наглувато розвалюється перед ним. А коли маляті щось потрібно, воно вимагає цього в згубній формі - «вийми та поклади», тупотить ногами, погрожує.

У добрій сім'ї діти поводяться вільно. У такій родині живе повага до батьків, казарменої дисципліни і ходіння по струнці там немає. Діти радіють, дивлячись на батька і матір, а ті радіють, дивлячись на них. «Любов не відає сорому» ², - говорить Авва Ісаак. У любові є відвага, у доброму значенні цього слова У любові такого роду є благоговіння, повага до інших, тобто вона перемагає страх. У когось є скромність, нерішучість, але одночасно і страх, тому що справжньої скромності в нього нема. А в іншої людини є скромність, але нема страху, тому що її скромність - справжня, духовна. Коли скромність духовна, людина відчуває радість. Наприклад, мала дитина любить своїх батька і матір з відважністю, не боїться, що вони її покарають. Її батько може бути навіть офіцером, а вона хапає його кашкет, кидає його і радіє. У ній є добра простота, безсоромності в ній нема. Давайте проведемо грань між простотою і безсоромністю. Якщо зникне повага, скромність, то ми дійдемо до вільного поводження, до безсоромності. А потім можна почути, як дівчина лежить на ліжку і розпоряджається: «Мамо, принеси мені склянку води! І щоб була холодна!... Фу, тепла... Я ж тобі сказала: принеси холодної!» Починають з цього і потім доходять до того, що запитують: «Чому це дружина повинна боятися чоловіка?» ³ Однак у страсі присутня повага, а в повазі -любов. Якщо я когось поважаю, то я його вже і люблю, і того, кого я люблю - поважаю. Дружина повинна мати повагу до чоловіка. Чоловік повинен любити дружину. Але сьогодні люди витлумачують Євангеліє перекручено і тому зрівнюють все, а потім розпадаються сім'ї. «Дружина повинна бути слухняною», - говорить чоловік. Але якщо в тебе нема любові, то ти не зможеш змусити бути тобі слухняною навіть кішку. Якщо в тебе нема любові, то людина залишається без повідомлення, і ти не можеш попросити її навіть про те, щоб вона принесла тобі склянку води. Поважаючи свого ближнього, людина поважає саму себе, але при цьому саму себе в розрахунок не бере. У повазі до інших є любочестя, якщо ж турбота людини спрямована на себе саму, то любочестя в цьому нема.

Повага до старших

- Геронде, іноді я грубіяню старшим. Я розумію, що поводжуся погано і сповідую цей гріх.

- Раз ти це розумієш і сповідаєшся, то потихеньку гребуватимеш собою, у позитивному значенні цього слова, і смиришся. Тоді прийде Благодать Божа, і ти позбудешся цієї поганої звички.

- А я, Геронде, іноді жартую зі сестрами і з любові дражню їх. Однак боюся дійти до вільного поводження.

- Це не діло, бо ти ж молодша! У сім'ї зазвичай дорослі жартують над дітьми і граються з ними, а не навпаки. Так тішаться і дорослі, і діти. Але дражнити діда чи бабусю маляті не личить. Як буде, якщо карапуз ні з того ні із сього підскочить до батька, схопить його за комір і почне лоскотати! Але коли дорослий вщипне маля, це зовсім інша справа Тоді дитина поводиться, у доброму значенні цього слова, розкуто, дорослий стає дитиною, і радіють обоє.

- Геронде, буває так: помисел підказує, що щось відбувається неправильно, я висловлюю свою думку старшим, а вони цього не сприймають.  Чи мушу я з ними погоджуватися?

- Ні, зі злом не погоджуйся. Говори добре, правильне, але правильно і по-доброму: «Можливо, краще зробимо так? Я висловлюю тобі це просто, як помисел». Або ж говори: «У мене є така-то думка». Таким чином, ти стаєш магнітом і притягуєш до себе Благодать Божу. Дехто говорить вільно за звичкою, а не тому, що прагне висловити свою думку. Як би там не було,  молодшому в будь-якому випадку необхідно мати повагу до старшого. Але й сам старший, якщо можна так сказати, потребує, щоб його поважали. І навіть якщо в нього є недоліки, добре в нього теж є - якийсь досвід тощо. Ти, коли тебе запитують, смиренно і з повагою висловлюй свою думку, але при цьому не треба мати в собі внутрішньої впевненості в тому, що справа є саме такою, якою ти її уявляєш. Адже хтось інший може знати те, чого ти не знаєш, чи те, про що ти не подумала. Якщо людина почує, як обговорюється якась тема, і в зв'язку з цим їй в голову прийде якась думка, більш правильна, як вона вважає, то їй варто сказати: «Мені спало на думку» - звичайно, коли вона розмовляє зі своїм однолітком. Якщо ж вона розмовляє з людиною старшого віку, то варто сказати: «У мене виникла нескромна думка». Тому що втручатися в чужі справи - це безсоромність, навіть якщо висловлювана думка правильна.

- А говорячи про «повагу до старшого», Ви маєте на увазі старшого за роками чи духовним віком?

- Головним чином за роками. Адже подивися: людина, яка перебуває в духовно процвітаючому стані, ставиться до того, хто старший за неї, з повагою, шаною.

- Геронде, а чи природно людину, молодшу за віком, але духовно процвітаючу, поважати більше, ніж того, хто старший роками, але духовно  процвітає менше?

- Ні, це неправильно сформульоване запитання. У якому б стані не перебував той, хто старший роками, ти повинен поставитися до нього з повагою заради його віку. Прояви повагу до того, хто старший - за його роки, до того, хто молодший - за його благоговіння. Якщо є повага, то молодший поважає старшого, а старший -молодшого. У повазі присутня любов. «Кому податок -податок, кому честь - честь» ⁴, - говорить Апостол.

- А якщо молодші роблять зауваження старшим, це погано?

- Це типово для нового покоління. Але у Святому Письмі написано: «Викрий брата твого» ⁵. «Викрий батька твого» там не написано. Нинішня молодь сперечається, бунтує, сама не розуміючи цього. Свою поведінку вони вважають природною. Вони можуть образити співрозмовника, а потім казати: «Я сказав це просто так». Молодь потрапила під вплив сучасного світського духу - розладнаного, хуліганського духу, який нічого не шанує і не поважає. Молодші ставляться до старших без поваги і не розуміють, наскільки це погано. Що можна чекати доброго, якщо молода людина, нібито для того, щоб бути яскравою індивідуальністю, говорить, що повага до старших  свій вік віджила? Треба бути уважнішим. Сучасний мирський дух навіює молоді: «Не слухайтеся батьків, учителів». Тому нинішні діти з наймолодшого віку стають все гіршими і гіршими. А більш за все псуються ті діти, батьки яких, не розуміючи того зла, яке вони їм коять, захоплюються своїми чадами і вважають їх якимись там «вундеркіндами», коли ті розмовляють з безсоромністю.

Якось до мене в келію прийшов батько з сином років восьми-дев'яти і племінником такого ж віку. Одного хлопчака я посадив праворуч, а іншого ліворуч від себе. А незадовго перед ними до мене прийшов знайомий художник, дуже гарна людина і майстер своєї справи - за одну хвилину може намалювати портрет з натури. «Діонісій, - попросив я його, - намалюй-но дітей, ось як ми зараз з ними разом сидимо».- «Зараз спробую,- відповів він, - але не знаю, чи вдасться мені це, тому що вони крутяться». Ледь тільки він узяв аркуш паперу і почав малювати, як одна дитина підхопилася і «вшанувала» його: «Зараз глянемо, недоумку, що ти там намалюєш!» А навколо повно народу! Але молодий чоловік анітрішки не зніяковів. «Такі, отче, нинішні діти», - сказав він мені і продовжив малювання. Мені ж кров ударила в голову! А батько дитини поводився так, немов нічого не відбулося! Твої діти так грубіянять тридцятирічній людині, яка їх же ще й малює! Скільки ж у цьому безсоромності і неповаги! Скільки всього іншого ще крім цього! Як же це страшно! І от уяви тепер, що хтось з цих дітей захоче стати ченцем. Для того, щоб така дитина стала справжнім ченцем, необхідно багато роботи. Матері, не стежачи за своїми дітьми, їх руйнують. Вся основа в матерях. У Росії, якщо щось і змінилося, то лише тому, що матері таємно втримували віру, благоговіння і допомогли своїм дітям. На щастя для нас, у християнських сім'ях збереглося трохи закваски. Інакше б ми загинули.

- Геронде, а чи зможуть діти, що ростуть таким чином, змінитися чи стати ченцями, якщо згодом вони цього захочуть?

- Якщо вони усвідомлять те, що поводилися недобре, то Христос допоможе їм. Тобто, якщо в людину ввійде добра стурбованість, то питання можна вважати закритим. Але як виправляться такі діти, якщо, ставши ченцями, вони як і раніше вважають, що мають рацію, і судять про ігумена чи ігуменю: «Що в нас за диктатор? Де це бачено, щоб таке діялося в нашу епоху?!» Деякі ченці доходять до того, що і мені говорять подібні дурниці.

Помалу повага повністю сходить нанівець. До мене в келію приходять молоді хлопці, і більшість з них сидять нога на ногу, а літнім людям нікуди присісти. А інші бачать трохи подалі вільні пеньки для сидіння, а лінуються пройти два кроки, перенести їх ближче і сісти. Я сам повинен перевертати для них ці пеньки. І навіть бачачи, як я їх несу, вони не підійдуть і не візьмуть їх у мене. Хочуть напитися води, але самі не пройдуть декількох метрів, щоб її зачерпнути. Я сам повинен принести їм і по другому кухлю. Ні, правда, мене вражає: приходять групи по тридцять здоровенних хлопців, дивляться на те, як я, накульгуючи, несу велику коробку лукуму, бідон з водою, кухлі, щоб їх же і напоїти, але жоден з них навіть не поворухнеться, щоб мені допомогти. А пропахлий порохом генерал-майор, який сидить поруч з ними, встає і поспішає мені на допомогу! Молодь думає, що в афонській келії до них теж підійде офіціант і обслужить їх- подібно до того, як він підходить десь у ресторані чи в готелі. Разів з п'ять-шість я навіть вдався до такої штуки: йшов за бідоном, через силу шкутильгав, приносив їм воду і виливав її на землю в них перед носом! «Воду, хлопці, я вам принести можу, - казав я їм, - та тільки вона вам не на користь буде!»

У міському транспорті бачиш, як діти сидять, а люди похилого віку стоять. Молоді сидять нога на ногу, а дорослі люди піднімаються, щоб поступитися місцем старим. Молоді своїми місцями не поступляться. «Це місце, - кажуть, - мною оплачене». Сидять і ні на кого не звертають уваги. А який дух був за давніх часів! По обидва боки вузеньких вуличок сиділи жінки, і коли повз них проходив священик чи літня людина, вони вставали. І дітей своїх теж привчали до цього.

Як же часто я обурююся! Доводиться бачити, як розмовляють літні, статечні, заслужені люди, а молоді нахаби безсоромно втручаються в розмову, переривають її, мелють всяку нісенітницю і ще вважають це досягненням. Роблю знак, щоб вони припинили, але ті не звертають на це жодної уваги. Для того, щоб зупинити, доводиться виставляти їх на посміховище - інакше будуть продовжувати своє. В жодному Отечнику чи Патерику не написано, щоб молоді люди подібним чином розмовляли зі старшими. В Отечнику написано: «говорить старець», а не «говорить молодик», у давні часи молодші мовчали в присутності старших і раділи, що мовчали. Вони навіть не сідали там, де сиділи старші. Молодь тієї епохи відрізнялася сором'язливістю, скромністю, благоговінням, говорячи зі старшими, вона заливалася рум'янцем. А вже якби хтось нагрубіянив батькам, то він від сорому і на базарі не смів би з'явитися! А на Святій Горі чернець не брав участь у хоровому урочистому співі, якщо його борода ще не була сивою. А зараз бачиш, як у хори збираються і послушники, і кандидати в послушники... Добре, що поробиш - але хай, принаймні, навчаться ставитися до старших з повагою і з благоговінням.

Можна почути і таке: вихованець Афоніади заявляє ректору, який перебуває в архієрейському сані: «Владико ректоре, ми з вами будемо говорити як рівний з рівним». Так-так, доходять уже до цього! І зло в тому, що потім цей молодик не розуміє, що тут поганого, впирається: «Ну і що я такого сказав? Не розумію». Замість того, щоб попросити владику ректора: «Прошу пробачення, благословіть мене висловити свою думку? Але, можливо, те, що я скажу, буде і дурістю», підліток наче й нічого не сталося заявляє: «У тебе своя думка, а в мене своя». Тобі зрозуміло? На жаль, цей дух проник і в духовне життя, і в чернецтво. Чуєш, як послушники скаржаться: «Я говорив про це Старцеві, але він мене не розуміє. Хоча я нагадував йому про це неодноразово!» -«Слухай-но, - кажу я, - та як же в тебе язик повертається говорити це «неодноразово» ? Адже тим самим ти немов говориш: «Старець так і не виправився». - «Ну а що, -відповідає, - хіба я не можу висловити своєї думки?» Коли чуєш таке, просто вибухаєш. А під кінець він ще тебе запитує: «Що, засмутився? Ну, вибач мені». Тобто я повинен його простити не за те, що він сказав, а за те, що мені кров вдарила в голову!

Люди дійшли вже до того, що судять Бога

- Геронде, а тенденція судити всіх і все була в людей завжди чи ж вона з'явилася тільки в нинішньому молодому поколінні?

- Ні, колись такого не було, це дух нинішньої епохи. Зараз осуджують  мирян, осуджують всіх політичних і церковних діячів, але цього мало -  осуджують навіть Святих і доходять уже до того, що осуджують Бога. «Бог, - кажуть такі люди, - не повинен був робити те-то і те-то. Йому варто було б вчинити так- то і так-то, а Він вчинив неправильно». Чуєш, що мелють?  «Брате мій, чи ти будеш Йому вказувати? - «А що? Я висловлюю свою думку», - відповідає він, не розуміючи, скільки в цьому безсоромності. Мирський дух зруйнував багато доброго. Зло розвивається і доходить до гидкого,  потворного стану, доходить до богохульства. Люди осуджують Бога, і їх навіть не турбує думка, що це хула на Нього. А деякі молодці з тих, кого Бог ростом не скривдив, якщо в них у голові є при цьому хоч трохи здатності до судження, починають говорити про інших: «Це що ще за пігмей? Ну а це що за клишоногий? А на цього полюбуйся!» - і не рахуються ні з ким.

Якось до мене в келію прийшла людина і заявила: «У такому-ось питанні Бог не повинен був робити так, як Він зробив». - «А ти можеш, - запитав я його, -вдержати в повітрі хоча б один маленький камінчик? Зірки, які ти бачиш на небі, це ж не блискучі іграшкові кульки. Це небесні тіла колосальних об'ємів, які мчать із запаморочливою швидкістю і при цьому не зіштовхуються один з одним і не відхиляються від свого курсу». - «А на мою думку, - знову каже він мені, - це потрібно влаштувати по-іншому». Ти тільки послухай! Так невже ми будемо судити Бога? З'явилося багато логіки, і зникла довіра до Бога. А якщо сказати таким людям, що вони не мають рації, то вони скажуть у відповідь: «Вибач, але я висловив свою думку. Хіба я не маю на це права?» Чого тільки не доводиться Богові чути від нас! На щастя, Він не ставиться до нас серйозно.

У Старому Завіті говориться про те, що Бог звелів ізраїльтянам вигнати з країни всіх хананеян до останнього ⁶. Якщо Бог так повелів, значить Він щось передбачав. Але ізраїльтяни відповіли: «Це не дуже гуманно. Давайте залишимо хананеян, не будемо їх винищувати». Однак пройшов час і, заразившись від хананеян, вони впали в аморальність, ідолослужіння і приносили в жертву ідолам власних дітей, як говориться про це в псалмі⁷. Бог знає, що робить. А деякі з безсоромністю запитують: «Навіщо Бог створив пекельну муку?» Людина починає судити і з цього моменту втрачає добрий духовний стан. У неї нема [навіть] малої Благодаті Божої, щоб зрозуміти щось трохи глибше, тобто зрозуміти, з якої причини Бог створив те чи інше. Суд, гординя, егоїзм - от що таке всі ці «навіщо?» і «чому?».

- Геронде, деякі молоді люди запитують: «А навіщо було Христу дати себе розіп'яти? Що, хіба Він не міг врятувати світ по-іншому, без  розп'яття?»

- Так Він же врятував його Розп'яттям і людей це не хвилює! А що говорити, якби Він врятував його по-іншому? А деякі твердять: «Бог-Отець ніяк не постраждав. Це Син приніс Себе в жертву». Але, по-моєму, будь-який батько віддав би перевагу самому пожертвувати собою, тільки б не віддавати в жертву своє дитя. Батько більше страждає, коли бачить, як жертвує собою його дитина, ніж коли б він жертвував сам собою.

Але що ти скажеш людям, якщо вони не розуміють, що значить «любов»?

А ще якась людина сказала мені таке: «В Адама було двоє дітей - Авель і Каїн. Тож відкіля взялася потім дружина Каїна?» Однак, почитавши Старий Завіт, людина дізнається, що після народження Сифа Адам «породив синів і дочок» ⁸. А Каїн після вбивства свого брата втік у гори ⁹. Він і не знав, що та, котру він узяв собі в дружини, була його сестрою. Бог влаштував так, щоб люди були одного роду-племені, «щоб між ними не було злості і злочинів, щоб вони говорили: «Ми діти одних батьків - Адама і Єви», і це стримувало б людську злість. Але навіть незважаючи на це - подивися, яка злість панує сьогодні між людьми!

Як же я мучуся з деякими людьми, подібними до тих, про яких сказано вище, коли вони приходять до мене в келію! Зрештою [бачачи, що далі вести з ними бесіду марно] я кажу: «У мене болить голова, а аспірину нема». А вони, йдучи геть, ще й засмучуються, ображаються. «Ми проробили такий далекий шлях, а він говорить нам, що в нього болить голова», - нарікають вони, не розуміючи, чому я скаржуся на головний біль. А деякі пропонують: «То, може, тобі аспірину принести?»

Безсоромність виганяє божественну благодать

Будьмо уважні! Зухвала і неуважна поведінка - це перешкода для божественної Благодаті. Відсутність поваги до людей - найбільша перешкода для того, щоб до людини наблизилася божественна Благодать. Чим більшу повагу до батьків, учителів, взагалі до старших мають діти, тим більшу божественну Благодать вони отримають. Чим вони зухваліші, неслухняніші, тим більше їх залишає Благодать Божа. Світська свобода вигнала не тільки благоговіння, але навіть елементарну світську ввічливість. Деякі хлопці не соромляться крикнути своєму батькові: «Агов, батя! У тебе сигарети є? Бо в мене скінчилися». Хіба колись можна було таке почути? Навіть якщо підліток покурював, він робив це крадькома. А зараз - як ні в чому не бувало! Як же після цього діти не будуть вкрай позбавлені божественної Благодаті? Нинішні дівиці в присутності батька і матері найбрутальнішими висловами паплюжать своїх братів за те, що ті ходять до церкви, а батько тільки помовчує. У мене волосся стало дибки, коли я про це почув. Потім, залишившись сам один, я навіть почав розмовляти сам із собою.

Світське середовище і світські батьки псують дітей. Навколишній світ сильно впливає на дітей. Дітей, у яких є скромність і любочестя, небагато. Більшість озлоблених, жорстоких дітей стають такими, тому що поводяться з безсоромністю. Багато батьків приводять до мене своїх дітей і говорять: «Отче, у моїй дитині біс». А я бачу, що в цих дітях нема біса. Та Боже збав! Дітей, які мають у собі біса, не так багато. Всі інші зазнають бісівського впливу ззовні. Тобто в самих дітях біса нема, він керує ними ззовні. Але і діючи ззовні, він свою справу все одно робить. А з чого все це починається? З безсоромності. Розмовляючи зі старшими зухвало, діти відганяють від себе Благодать Божу. А коли відходить Благодать Божа, приходять тангалашки, і діти озлоблюються, бешкетують. І навпаки: діти, які мають благоговіння, шанобливість, слухаються батьків, учителів, старших, безперестанку приймають Благодать Божу. На таких дітях перебуває Боже благословення. їх покриває Благодать Божа. Велике благоговіння перед Богом разом із великою шанобливістю до старших залучає в душі дітей багато божественної Благодаті і наповняє їх Благодаттю до такого стану, що божественне сяйво Благодаті видає їх іншим. Благодать Божа не йде до маленьких бунтівників і бешкетників, вона йде до любочесних, розсудливих, побожних дітей. Дітей, в яких є шанобливість, благоговіння, видно відразу. їхні очі сяють. І чим більше поваги вони мають до батьків і взагалі до старших, тим більшу Благодать Божу вони приймають. Чим вони зухваліші, неслухняніші, тим більше Благодать Божа їх залишає.

Дитина, яка має до інших претензії, дитина, якій нічим не догодиш, - то їй не так, це не так, -перетвориться в бунтаря, перетвориться в диявола. Адже і Син Зорі (Денниця) хотів поставити свій престол вище Престолу Божого. Подивіться - адже всі діти, чиї примхи виконуються батьками, стають маленькими бунтівниками. І якщо діти не покаються, щоб звільнитися від цієї недоброї хвилі, яка збурює їх, якщо вони і далі будуть поводитися зухвало, тоді - Боже збав! - Благодать Божа залишає їх подвійно. І вони доходять навіть до того, що і про Бога говорять нешанобливо, і тоді ними вже керують злі духи.

«Шануй батька свого і матір свою» ¹⁰

До чого ж дійшли нинішні діти! Не можуть стерпіти жодного слова. А де вже там стерпіти березову кашу! Діти нешанобливі, дуже егоїстичні і неврастенічні. Вони зловживають свободою. Дитина заявляє своїм батькам: «Я відведу вас у поліцію». Не так давно якийсь п'ятнадцятирічний підліток нашкодив так сильно, що батько дав йому ляпаса. Тоді синочок пішов у поліцію, подав позов на власного батька і того віддали під суд! Під час суду батько промовив: «Ви чините наді мною несправедливий суд. Бо якби я не дав своєму сину того ляпаса, то він потрапив би у в'язницю. А боляче за нього було б не вам, а мені». Після цих слів він схопив юного «позивача», заліпив йому два ляпаси і сказав: «Ось за ці ляпаси мене і судіть, а не за ті. Зараз саджайте мене у в'язницю, тому що я вдарив його ні з того, ні із сього».

Я хочу сказати, до чого докотилися діти. Такий їх нинішній «менталітет». За давніх часів батьки сварили нас, могли вдарити нас ременем, але злого помислу в нас не було. Навіть ремінь ми приймали як ласку, не суперечачи, не заглиблюючись в те, чи сильно ми провинилися, чи не дуже. Ми вірили, що ремінь теж йшов нам на користь. Ми знали, що батьки любили нас і іноді пестили, іноді цілували, іноді давали нам по шиї, тому що і батьківський ляпас, і батьківська ласка, і батьківський поцілунок - усе це, - як би краще висловитися, - все це від любові. Коли батьки б'ють своїх дітей, страждає їх власне батьківське серце, а коли діти приймають від батьків побої, то в них болить тільки щока. Тобто, серцевий біль сильніший, ніж біль від ляпасу. Що б не робила мати своїм дітям: сварить вона їх, б'є, пестить - усе це вона робить з любові, все це виходить від того ж самого люблячого материнського серця. Однак, коли діти, не розуміючи цього, розмовляють зухвало, суперечать і комизяться, вони виганяють із себе Божественну Благодать. А після цього вже закономірним буде прийняття ними відповідного бісівського впливу.

- Геронде, але хіба не бувають і горе-батьки?

- Так, бувають. Однак дітям, які мають таких батьків, допомагає Бог. Бог не є несправедливий. І на грушках-дичках буває повнісінько плодів. На Афоні, біля дороги, що веде до моєї келії, росте дика алича. Та на  ній навіть листочків не видно від великої кількості плодів.

Гілки ламаються під їхньою вагою. А окультурені дерева, незважаючи на те, що їх обприскують, [часто] не дають плодів зовсім.

Розрив поколінь

Світ перетворився на божевільню. Малі діти лягають спати опівночі, тоді як. їм варто було б лягати відразу після заходу сонця. Вони замкнені в багатоповерхівках, ув'язнені в бетон, вони живуть за розпорядком дорослих. Що робити дітям і що робити дорослим? Приходять діти і кажуть мені: «Нас не розуміють батьки». Приходять батьки і говорять мені: «Нас не розуміють наші діти». Між батьками і дітьми утворилася прірва, і щоб вона зникла, батьки повинні поставити себе на місце дітей, а діти - на місце батьків. Якщо зараз діти не мучать батьків, то потім, коли самі вони стануть дорослими, їх не будуть мучити і їхні власні діти. І навпаки: тих, хто зараз не слухається і мучить батьків, згодом будуть мучити їхні власні діти, тому що вступлять у дію духовні закони.

- А деякі діти, Геронде, твердять, що їх зіпсувала надмірна батьківська, любов.

- Вони не мають рації. Коли в дитини є любочестя, вона не псується від батьківської любові. Але, витягаючи з батьківської любові користь для себе, дитина зіпсується, загине. Якщо дитина стає гіршою від любові батьків, то, по суті, вона вже зіпсована їй варто було б подякувати Богові за батьків, їхню любов, а вона замість цього незадоволена тим, що до неї ставляться по-доброму. Але ж деякі діти взагалі не мають батьків! І що тут скажеш? Коли дитина не визнає батьків за своїх благодійників і не любить їх - навіть при тому, що в її батьків є страх Божий, - то як вона може любити і шанувати Бога - свого Великого Благодійника і Отця всіх людей? Адже  усвідомити великі Божі благодіяння в дитячому віці дуже непросто.

¹ У Старця чудова гра слів: грецьк. - вільне поводження, зухвальство; також - Париж в грецькій транскрипції. - Прим. перекладача.

² Див.: Творення иже во святьіх отца нашего Аввы Исаака Сириянина. Слова подвижнические. Сергиев Посад, 1911. С. 528.

³ Пор.: Еф. 5: 33

⁴ Рим. 13, 7.

⁵ Пор.Мт. 18:15

⁶  Див.: Втор. 7: 2 і далі.

⁷ Див.: Пс. 105: 37: "Синів своїх і дочок рідних, пожертвували демонам".

⁸ Буг. 5:4.

⁹ Див.: Буг. 4: 14-15.

¹⁰ Вих.20:12.

[ Повернутися до змісту книги: Старець Паїсій Святогорець "З болем та любов'ю про сучасну людину". Том 1. ]

[ Cкачати книгу: Старець Паїсій Святогорець "З болем та любов'ю про сучасну людину". Том 1. ]

[ Cкачати книги в аудіоформаті: Старець Паїсій Святогорець "Слова". (на російській мові) ]

[ Купити книгу - Паїсій Святогорець "З болем та любов'ю про сучасну людину" ]

Паїсій Святогорець "Слова" (українською):		Паисий Святогорец "Слова" (на русском):
[ Паїсій Святогорець "З болем та любов'ю про сучасну людину" Том I ] [ Паїсій Святогорець "Духовне пробудження" Том II ] [ Паїсій Святогорець "Духовна боротьба" Том III ] [ Паїсій Святогорець "Сімейне життя" Том IV ] [ Паїсій Святогорець "Пристрасті і чесноти" Том V ]		[ Паисий Святогорец "С болью и любовью о современном человеке" Том I ] [ Паисий Святогорец "Духовное пробуждение" Том II ] [ Паисий Святогорец "Духовная борьба" Том III ] [ Паисий Святогорец "Семейная жизнь" Том IV ] [ Паисий Святогорец "Страсти и добродетели" Том V ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!