Нове покоління

Блаженної пам'яті старець Паїсій Святогорець

Слова. Том 1.

З болем та любов'ю про сучасну людину

Частина третя - Про духа Божого і духа світу цього

«Внутрішня чистота істинної людини прикрашає і її зовнішній вигляд»

Збідніння духу жертовності

Сьогодні більшості людей невідомий смак тієї радості, яку приносить жертовність. Люди не люблять праці. У їхньому житті з'явилися ледарство, бажання влаштуватися затишніше, багато спокою. Збідніло любочестя, дух жертовності. Якщо людям вдається здобути щось без праці, влаштуватися зручніше, то вони вважають це досягненням. Вони засмучуються, якщо досягти легкого життя їм не вдається. Але якби вони дивилися на все духовно, то раділи б саме цьому, тому що в цьому випадку їм дається сприятлива можливість для подвигу.

Сьогодні всі - і старий, і малий - прагнуть легкого життя. Люди духовні прагнуть до того, щоб освятитися з найменшим трудом. Люди мирські, до того ж, хочуть заробити якомога більше грошей, не працюючи. Молодь-щоб скласти іспити не готуючись, щоб одержати диплом, не виходячи з кав'ярні. А коли б можна було, сидячи в кав'ярні, дзвонити в університет і дізнаватися про результати іспитів, вони були б дуже цьому раді. Так, Доходять вже і до цього! Багато юнаків приходять до мене в келію і просять: «Помолись, щоб мені вступити до університету». До іспитів не готуються, але при цьому твердять: «Бог може мені допомогти».- «Готуйся,- раджу я, - і в молитві проси Бога про допомогу. - «А навіщо, - дивуються, - хіба Бог не може допомогти мені і так, без підготовки?» Що ж виходить, Бог благословить твоє лінивство? Так не буває. Бог допоможе тільки тоді, коли юнак читає, намагається, але не може втримати прочитаного в пам'яті. Деякі хлопці не можуть запам'ятати чи зрозуміти те, що вони читають, але все одно намагаються, трудяться. Таким трудівникам Бог допоможе стати великими розумниками.

На щастя, бувають і винятки. Якийсь хлопчина з Халкідики складав іспити одночасно на три факультети і вступив в усі ¹! Причому на одному факультеті результати його вступних іспитів були найкращими, а на іншому він здобув друге місце. Але, незважаючи на це, хлопець вирішив, що краще піти працювати і таким чином допомогти своєму батькові, який, забезпечуючи родину, працював у копальні. Тому вчитися він не став, а влаштувався на роботу і почав приносити в дім гроші. Ця людина - бальзам на мою душу. Заради таких юнаків я готовий померти, стати землею. Однак більшість молодих потрапили під вплив світу цього і зіпсувалися. Вони навчилися цікавитися тільки самими собою, думати тільки про себе - про ближнього вони нітрохи не задумуються. І чим більше ти їм допомагаєш, тим більшими ледарями вони стають.

Бачу, що нинішня молодь помішана на моді. Одне вони кажуть, інше роблять, третім вони переситилися. Але ж серце людини не втомлюється і не старіє ніколи. А вони... Стати ченцями для них важко. Одружитися - страшно. Здоровенні хлопці приїжджають на Святу Гору, їдуть геть, повертаються знову. «Ех, - кажуть, - та й ченцем бути важко. Щоночі вставати ні світ, ні зоря. Не день, не два, а постійно!» Повертаються у світ, але і там їм не до душі. «Що, - кажуть, - я буду робити у цьому суспільстві, з якою людиною я поєднаю свою долю, якщо одружуся? Одні турботи і неспокій». Знову повертаються на Святу Гору, але, трохи поживуть на ній, і знову кажуть: «Важко!»

Нинішні молоді люди схожі на нові машини, у двигунах яких від холоду загусла олива. Для того, щоб ці машини завелися, олива повинна розігрітися - інакше нічого не вийде. Нещасні юнаки! Вони приходять до мене в келію - не один і не два, а багато - і запитують: «Що мені робити, отче? Чим мені заповнити свій час? На мене навалюється туга». - «Брате ж ти мій, та знайди якусь роботу», - кажу я, а у відповідь чую: «Справа не в цьому. Гроші в мене є. Навіщо вона мені потрібна, ця робота?» -«Але апостол Павло, - кажу я знову, - пише: «А як хтось не хоче працювати, хай і не їсть» ². Навіть якщо в тебе нема проблем з грошима - щоб їсти, ти повинен працювати. Робота допомагає людині розігріти оливу свого двигуна. Робота - це творчість. Вона дає людині радість і забирає від неї душевну важкість, тугу. Ось так, друже ситий! Знайди роботу, яка подобалася б тобі хоч трохи, і починай трудитися. Спробуй і побачиш [як все змі­ниться] !»

А деякі хлопці втомлюються, але втома відновлює їхню силу. Приходять до мене в келію молоді хлопці, сідають на подвір'ї і втомлюються від сидіння. А інші з великим любочестям раз-по-раз запитують: «Чим тобі допомогти? Що тобі принести?» Я ніколи не прошу жодної допомоги. Увечері, після того, як пішли відвідувачі, я запалюю ліхтарик і роблю все сам: приношу дрова, взимку розпалюю дві грубки, наводжу порядок в будинку і на подвір'ї . Багато відвідувачів залишають після себе безлад - розводять бруд, кидають на подвір'ї свої брудні шкарпетки. Люди надсилають мені тоненькі шкарпетки, я роздаю їх відвідувачам, - вони надягають їх, а свої брудні шкарпетки кидають будь-куди. Я і серветку їм даю, щоб вони їх у неї загорнули, але вони воліють кидати все як є.

Я просив людей про якусь послугу тричі в житті. Одному хлопчикові якось сказав: «Мені потрібно дві коробки сірників з магазину в Карієсі ³». У мене було чотири запальнички, але я сказав йому це, щоб зробити йому приємність. Він прибіг радісний, захеканий, приніс мені ці сірники, і втома відновила його сили, тому що він відчув ту радість, яку приносить жертовність. А інший в цей час сидів на місці й стомився від сидіння. Люди прагнуть відчути радість, але для того, щоб прийшла радість, людина повинна пожертвувати собою. Радість народжується від жертви. Справжня радість походить від любочестя. А якщо виплекане любочестя, то людина святкує, тріумфує. Егоїзм, самолюбство - це муки для людини, вона застрягає саме на цьому.

Якось на Святу Гору приїхали двоє молодих офіцерів і сказали мені: «Ми хочемо стати ченцями». - «А чому ви цього хочете? - запитав я. - 3 якого часу у вас з'явилося таке бажання?». - «А ось, - відповідають, - тільки що і з'явилося. Ми приїхали на Святу Гору на екскурсію і тепер от думаємо залишитися тут назавжди. Там, у світі, хто його знає - може, ще війна почнеться!» - «Та у вас, - кажу, -сорому немає! «Може, ще війна почнеться!» Та й як ви зможете звільнитися з армії?» - «Знайдемо, - від­повідають, - якийсь привід». Що вони там знайдуть? Прикинуться душевнохворими чи вигадають ще щось... Та що тут говорити, що-небудь точно знайдуть... «Якщо, сказав я їм, - ви йдете в ченці з такими спонукальними причинами, то вже із самого початку ви зазнали невдачі». А іншим людям уже давним-давно нічого не заважає одружитися, створити сім'ю. Але вони приходять до мене і кажуть: «А навіщо я буду одружуватися? Хіба створиш сім'ю і виховаєш дітей у такі тяжкі часи?»- «Добре,- кажу я, - хіба в часи гонінь життя зупинялося? Ніхто не працював і не одружувався? Можливо, тобі просто ліньки створювати сім'ю?»- «Я,- відповідає,- хочу стати ченцем».

-    «Таж причина- твоє лінивство! Хіба з тебе вийде добрий чернець?» Вам це зрозуміло? Якщо дівчина хоче стати черницею, думаючи так: «А навіщо я буду залишатися у світі, виходити заміж, народжувати дітей? Морока, неспокій. А піду я краще в монастир. Буду робити що мені кажуть, відповідальності ніякої, а якщо мене коли насварять, то я схилю голову нижче. Спробуй-но, створи свій власний дім у світі! А в монастирі буде все необхідне, окрема келія, готова їжа та інше...» - отже, якщо дівчина думає подібним чином, то хай знає, що вона вже зі самого початку зазнала невдачі. Це здається вам дивним? Не дивуйтеся, такі люди дійсно є. Знайте, людина старанна процвітає скрізь. Старанний сім'янин процвітав би й у чернецтві, а старанний чернець - обери він шлях сімейного життя - теж би процвітав.

Якийсь юнак вступив у монастир послушником, але від постригу відмовлявся. «Чому ж, синку, ти ухиляєшся від чернецтва?» - запитав я його. «А тому, - відповідає, - що чернеча скуфія нагадує мені солдатську каску!» Ти тільки послухай! Він не хотів ставати ченцем, щоб не носити чернечу скуфійку! Каску вона йому нагадала! А він її хоч коли-небудь надягав, цю каску? Якщо і надягав, то всього кілька разів в армії під час навчань - та й це ще під сумнівом! А де йому понюхати пороху на війні! Каску, вона йому, бачите, нагадала! Чуєш, що діється? Але що він забув у чернецтві? Скажи мені, будь ласка, що за чернець вийде з чоловіка, якщо він починає чернече життя в такий спосіб? Зрештою, цього нещасного десь постригли в ченці, але товсту скуфію він так і не носив.

А іншого разу до мене в келію прийшло двоє молодих чоловіків, і обоє з волоссям ледве не до пояса. Хотів я їм підстригти їхні гриви, але вони не далися. Я кудись поспішав, тому вести довгі бесіди не міг - тільки почастував їх. А в дворі в мене гуляв кіт. Бачить його один з цих довговолосих і запитує: «А можна я кота візьму?» -«Бери», - кажу. Взяв він кота, і від мене вони пішли в Іверський монастир - година ходу. Полив дощ, але він, обіймаючи кота, прийшов у монастир, піднявся в архондарик і попросився переночувати. «З котами не можна», - відповіли йому, і тоді він залишився сидіти на вулиці під дощем! Усю ніч! Якби в армії його відправляли на годину на варту, то він би відповів: «Ой, ні, не можу!» А сидіти всю ніч на вулиці з котом - будь ласка, може!..

А ще когось забрали в армію, але він втік і приїхав на Святу Гору. Прийшов до мене в келію і сказав: «Я хочу стати ченцем».- «Повертайся,- кажу,- в армію, відслужи свій термін!» - «Армія! - відповідає він. - Армія - це тобі не те що рідний дім!» - «Велике, - кажу, - тобі спасибі, юначе, що ти мені про це сказав. От воно виявляється як! Раніше-то я про це і не здогадувався! Тепер і іншим буду про це говорити!» А рідні хлопця весь цей час його розшукували. Через кілька днів він знову прийшов до мене в келію. Була неділя Фоми, ранній ранок. «Ти мені потрібен», - каже. «Що ти хочеш? - запитую я. - Ти на літургії де був?» - «Ніде», - відповідає. - «Сьогодні, - кажу, - неділя Фоми, у монастирях служили чування, а ти нікуди не пішов? І хочеш стати ченцем! Де ж ти вештався?» - «Я, - каже, - переночував у готелі. Там спокійно, тихо, у монастирях усю ніч такий гамір!» - «Ну і що ж, - запитую, - ти тепер маєш намір робити?» - «Я, - каже, - думаю податися на Сінай, тому що прагну до твердого, суворого життя». - «А ну, - кажу, - потерпи трішки». Заходжу в келію, беру великодню паску, яку хтось мені приніс, і знову виходжу до нього. «Ось, - кажу, - тримай! Ця паска дуже м'яка, саме для твердого, суворого життя, до якого ти так прагнеш. Бери і йди!» Ось така нинішня молодь. Самі не знають, чого хочуть. Не можуть витерпіти ні найменшого обмеження. Як же після цього вони зможуть пожертвувати собою?

Я пам'ятаю, в армії, якщо виникала необхідність йти на якесь небезпечне завдання, тільки і чулося: «Пане командире, я піду замість нього! Адже він людина сімейна - якщо його уб'ють, то діти залишаться на вулиці!» Солдати просили в командира піти замість когось іншого на небезпечне завдання, на передову. Вони раділи з того, що уб'ють їх, але залишиться живим чийсь глава сімейства і його діти не осиротіють. А зараз? Хіба зустрінеш де-небудь, щоб людина йшла на таку жертву? Якщо і зустрінеш, то вкрай рідко.

Пам'ятаю, якось одного разу, ми залишилися без води. Командир знайшов по карті місце неподалік, де була вода Але там засіли заколотники. Тоді він каже: «Є тут неподалік вода, але йти дуже небезпечно і світла запалювати не можна. Хто наважиться піти і наповнити кілька фляг?» Підскакує один солдат: «Я піду, пане командире!», підскакує інший: «Я!», за ним - третій. Тобто викликалися піти всі! Надворі темінь, без світла страшно, аж мороз по шкірі продирає. Командир розгубився навіть: «Ви ж не можете піти всі!» Я хочу сказати, що про себе не думав ніхто. Ні один з нас не спробував знайти якусь відмовку, наприклад: «Пане командире, у мене болить нога», чи «у мене болить голова», чи «я втомився». Ми всі хотіли піти по воду, а на те, що над нашим життям чатувала небезпека, ми уваги не звертали.

Нинішній дух - дух теплохолодності. Мужність, жертовність зовсім відсутні. Нинішньою надщербленою логікою люди все перевели в іншу систему вимірів. І бачиш воно як: раніше люди йшли в армію добровольцями, а зараз, не бажаючи служити, дістають собі довідку, що вони психічно хворі. Докладають усіх сил до того, щоб не йти в армію. Хіба раніше було хоч щось подібне? У нас в армії був один лейтенантик, всього двадцяти трьох років від роду, але який же він був молодчина! Одного разу йому зателефонував його батько, відставний офіцер, і сказав, що має намір попросити когось, щоб з передової хлопця перевели в тил. Ох, як же розкричався лейтенант, коли почув ці слова! «Як же тобі не соромно, батьку, говорити таке? Це трутні відсиджуються в тилу!» У цій людині була щирість, чесність і відвага настільки виняткова, що вона навіть переходила межі - він біг в атаку перед усіма іншими. Уся його шинеля була наскрізь продірявлена кулями, але, незважаючи на це, він залишився живим. А звільняючись у запас, узяв цю шинелю на згадку.

Нерозсудлива любов робить дітей ні на гир не придатними

Я помітив, що нинішні діти, особливо ті, які потім йдуть в університети, псуються вже в рідному домі. Будучи спочатку гарними дітьми, вони згодом робляться ні на що не придатними. Вони ні над чим не задумуються, у них є якась черствість. їх гублять, псують їхні ж батьки, які самі пережили тяжкі роки і тепер хочуть, щоб їхні діти ні в чому не мали потреби. Батьки не плекають у дітях любочестя, щоб ті раділи від того, що позбулися злиднів. Зрозуміло, що все це батьки роблять з добрим наміром. Так, піддавати дітей безглуздим обмеженням - це варварство. Але допомогти дітям придбати чернечу совість - щоб вони потім самі раділи, зазнаючи якихось обмежень, - це дуже хороше діло. Тоді як зараз своєю добротою, своєю нерозсудливою добротою, батьки самі доводять діток до отупіння. Батьки все приносять своїм дітям на блюдечку, просто в руки, навіть воду подають. Вони привчають їх до цього. Вони роблять це для того, щоб діти готували уроки і ні на що не відволікалися, але в такий спосіб роблять їх ні на що не придатними - і хлопчиків, і дівчаток. Тому що потім діти хочуть одержувати все готовим на блюдечку постійно, а не тільки тоді, коли вони займаються уроками. А починається це зло з мам: «Вчи, синочку, вчи! А я тобі принесу шкарпетки, я тобі помию ніжки! З'їж солоденьке, попий чайочку!» Діти не трудяться і тому не розуміють, наскільки втомилася їхня мати, яка їх обслуговує. А потім починаються: одноразові тарілки, одноразовий одяг, [піцерії, макдональдси] - загорнути шматок піци в папір і то не вміють! І так діти стають зовсім ні на що не придатними людьми. Потім навіть життя стає для них тягарем. Шнурок розв'язався: «Мамо, зав'яжи мені шнурок!» І поки мама не зав'яже, чадо буде ходити з розв'язаним шнурком і на нього наступати. Якого успіху можна чекати від таких дітей? Вони непридатні ні для сімейного, ні для чернечого життя. Тому я раджу матерям: «Не дозволяйте дітям читати цілими днями. Адже вони хіба читають і читають, і заморочують собі голову. Нехай вони роблять перерви в читанні на п'ятнадцять хвилин, на півгодини - і виконують якісь хатні роботи. Так їхня голова буде хоч трішки розвіюватися, приходити до нормального стану". Ця погана звичка нинішньої молоді проникла й у чернецтво. І зараз бачиш, як у канцеляріях монастирів сидить по семеро ченців-секретарів - усі молоді, освічені, а з ними разом сидить і старий чернець, який був на цьому послуху раніше. Раніше у монастирях був один секретар. Його освіта часто обмежувалася двома класами середньої школи, але при цьому він один справлявся з усією роботою. А зараз їх семеро і всі так задихаються від роботи, що навіть чернече правило їм виконувати ніколи! Але і дідуся-секретаря вони не відпускають, йому доводиться сидіти разом з ними і їм допомагати!..

Темні сили направляють молодь до зла

Нещасних дітей сьогодні псують за допомогою різних теорій. Тому вони такі схвильовані, такі запаморочені. Дитина хоче зробити одне, але робить інше. Вона хоче піти в один бік, але дух нашої епохи несе її в інший. Темні сили розгорнули страшну пропаганду, це вони направляють до зла тих юних, в яких у голові не вистачає розуміння. Деякі вчителі в школах говорять дітям: «Для того, щоб бути ініціативними особистостями, не поважайте батьків, не підкоряйтеся їм». Таким чином, вони розкладають дитячі душі. Потім діти не слухаються ні батьків, ні вчителів. І вони не винні, тому що вважають, що повинні поводитися саме так. У цьому їх підтримує і держава Словом, їх підштовхують до цього. А ті, кому нема діла ні до Батьківщини, ні до сім'ї, для кого нема нічого святого, використовують таку молодь для здійснення своїх планів. Ось це все і завдало багато зла нинішній молоді. Дуже багато зла! Доходить уже до того, що диявола з рогами молодь вважає своїм лідером. Поклоніння сатані дуже поширилося. У деяких дискотеках цілими ночами співають: «Сатано, ми поклоняємося тобі! Ми не хочемо Христа, ти даєш нам все!» Як це страшно! Чи розумієте ви, що сатана вам дає, нещасні ви діти, і чого він вас позбавляє!..

Маленькі діти вже озлоблені - від кави, цигарок. Хіба побачиш на їхніх обличчях сяючий погляд, Благодать Боку? Ох, яку слушність мав один архітектор, сказавши групі юнаків, яких він привіз на Святу Гору: «У нас з вами очі - як очі здохлої риби». Цей архітектор приїхав на Афон з групою хлопців від вісімнадцяти до двадцяти п'яти років - осіб десять їх було. Сам він навернувся до Бога раніше, і тому йому було шкода тих молодих, котрі живуть у розпусті. Деяких з таких нещасних він наблизив до себе, вмовив їх поїхати на Святу Гору і сам оплатив їм дорогу. Вони йшли до мене в келію, а мені саме треба було кудись йти, і ми зіткнулися на стежці. Я сказав їм, що йду геть, але запропонував трішки посидіти прямо там, де ми зустрілися. Тільки ми присіли, як з'явилася ще одна група дітей, що направлялася до моєї келії. Це були вихованці Афоніади ⁴. «Сідайте,- кажу,- і ви разом з нами». Присіли й вони. Ось тут архітектор і звертається до своїх хлопців: «Ви нічого не помічаєте?» Ті здивувалися. «А давайте-но, -каже він їм, - спершу подивіться в обличчя один одному, а потім гляньте на обличчя цих дітей. Подивіться, як сяють їхні очі! І подивіться на наші з вами очі - вони все одно що очі здохлої риби». А й справді! Коли я придивився, то зрозумів, що він потрапив у саму точку: їхні очі були, як очі здохлої риби. Каламутні, неприродні... А очі дітей з Афоніади світилися! Бо в Афоніаді вихованці б'ють поклони, беруть участь у богослужіннях. «Очі - дзеркало душі». Тому і Христос сказав, що «світильник тілу є око» ⁵. Скільки юних приходять на Святу Гору чи в інші монастирі, стають ченцями, і, незважаючи на те, що монастирське життя, скажемо так, несолодке, вони наповнені такою радістю, що їхні обличчя випромінюють світло. А у миру в молоді є все, що хочеш, але вона мучиться, переживає пекельну муку.

Звідусіль до нас дують різні вітри. Зі Сходу - індуїзм та інші окультні релігії, з Півночі - комунізм, із Заходу - ціла купа різних вчень, з Півдня від африканців - чаклунство, магія і безліч інших морових пошестей. До мене в келію прийшов якось один хлопчик, побитий цими вітрами. Я зрозумів, що до мене його привели молитви його матері. Ми поговорили досить довго, і наприкінці розмови я сказав йому: «От що, хлопче, знайди духівника і висповідайся. Потім хай він помирує тебе. Це допомагатиме тобі зараз, коли ти робиш перші кроки у твоєму духовному житті. Тебе повинні помазати святим миром, тому що ти відрікся від Христа». Коли я говорив йому це, нещасний юнак плакав. «Помолись, отче,- просив він мене, - тому що я не можу виплутатися з цього болота. Мені зробили промивання мозку. Я розумію, що сюди мене привели молитви моєї матері». Наскільки ж сильні материнські молитви! Нещасні діти! їх обплутують усіма цими вченнями і роблять не придатними ні на що. Потім їх охоплює страх, душевна тривога, і вони шукають розрядки в наркотиках і тому подібному. З однієї прірви-в іншу. Хай простягне Бог Свою руку [і зупинить зло].

- Геронде, а чи є користь від того, що цим нещасним говорять, що такі вчення - сатанинські?

- Ну а як же! Звичайно, є. Тільки говорити їм про це треба по-доброму.

- А як така молодь може пізнати Христа?

- Як вони можуть пізнати Христа, якщо, не пізнавши Православ'я, їдуть в Індію до різних там гуру, живуть біля них по два-три роки, від різних чаклунських впливів доходять до очманіння, потім, живучи там, довідуються, що в Православ'ї є таємниче, містичне життя, і приїжджають сюди, бажаючи бачити Небесне

Світло, пережити вищі духовні стани і подібне цьому? А якщо запитаєш їх: «Скільки років ти не причащався?» - то вони відповідають: «Не пам'ятаю точно, може, мене причащала моя мати, коли я був маленьким». - «А ти коли-небудь сповідався?» - «Це питання мене не цікавить». Але хіба можна чекати після цього чогось доброго? Про Православ'я вони нічогісінько не знають.

- Геронде, але як же їм допомогти?

- Що може допомогти їм після того, як вони твердять, що «Церква свій вік віджила»? Як тільки від людини почуєш щось подібне, то відразу зрозуміло, до якого взаєморозуміння з ним ти можеш прийти! Однак ті з молодих, у кого є добре настановлення, отримують допомогу і наближаються до Церкви.

«Не смійте чіпати дітей!»

- Геронде, що вийде з тих маленьких дітей, які ростуть без дисципліни?

- Деякі зм'якшуючі провину обставини в них є. їхні батьки в дитинстві не розуміли, для чого потрібна дисципліна, і тому тепер вони дають своїм дітям волю, перетворюючи їх, таким чином, у справжніх маленьких хуліганів. Ти їм слово - вони тобі п'ять, та ще з якою безсоромністю! Такі діти можуть стати злочинцями. Сьогодні дітей зовсім розпустили. «Воля!» «Не смійте чіпати дітей!» А діти раді-радісінькі: «Де, - твердять, - ще знайдеш такий державний лад?» Тобто, деякі прагнуть перетворити дітей у бунтарів, які не хотіли б залежати ні від батьків, ні від учителів, чи когось слухати. Це на руку деяким людям, діти-бунтарі допоможуть їм здійснити їхні задуми. Бо якщо дітей не зробити [зараз] бунтарями, то як їх потім змусиш рознести все на дрібні шматочки? І тепер бачиш, як нещасні діти стали вже майже біснуватими.

Якщо воля належним чином не використана в духовному житті, то як вона може бути використана в житті мирському? Що ти з нею будеш робити, з такою волею? Така воля - це катастрофа. Тому і з державою відбувається зараз те, що ми бачимо. Чи можуть нинішні люди використовувати належним чином дану їм волю? Воля, якщо люди не в змозі використовувати її для позитивного розвитку, є катастрофою. Мирська еволюція в поєднанні з цією гріховною волею принесла людині духовне рабство. Воля духовна є духовна покірність Божій волі. Але бачиш як: послух є воля, однак ворог у злобі своїй подає її як рабство, і діти,- особливо отруєні бунтарським духом нашої епохи, - починають бунтувати. Зрозуміла справа, адже вони до того ж стомилися від різних систем двадцятого століття, які, на біду, все більше і більше спотворюють як природу - чудовий світ Божий, так і людей - Божі творіння. Ці системи наповнюють душі людей тривогою і відводять їх від радості, віддаляють від Бога.

А знаєте, що нам довелось пережити, коли ми звільнилися з армії в запас? Якби була на нашому місці нинішня молодь, вона рознесла б все дощенту! Це було в 1950 році. Громадянська війна тільки закінчилася. Нас, солдатів різних призовів, звільнили в запас разом. Один воював чотири з половиною роки, інші - чотири, третій -три з половиною. І от уявіть: після стількох страждань на війні ми приїхали у місто Ларису ⁶ і з'явились у пункти розподілу демобілізованих, бачимо, що вони вже забиті іншими фронтовиками. Ми тикнулися в готелі, але і там відмовили: «Солдатня, - кажуть, - хіба можна її впускати! Всі ковдри перебруднять». Але ж ми пропонували заплатити їм за нічліг. Надворі березень, холодно. На наше щастя, якийсь офіцер нас виручив, дай йому Бог доброго здоров'я! Він пішов на залізничний вокзал, довідався, коли поїзди приходять, коли відходять, коли роблять маневри, домовився з залізничним начальством і нас впустили на ніч у порожні вагони. «Вночі, - попередив нас офіцер, - вагони будуть трохи їздити туди-сюди, робити маневри, але ви не бійтеся, до такої-то години завтра вранці вони не виїдуть». Так усю ніч ми і прокаталися взад-вперед. Нарешті добралися до Салоніків. Ті, хто жив неподалік, розійшлися по домівках. А ми, решта, знову пішли в пункти розподілу, але й там яблуку ніде було впасти. Знову по готелях - і знову безрезультатно. Пам'ятаю, як я в готелі просив: «Дайте просто стілець -пересидіти ніч, і я заплачу вам удвічі більше, ніж за ліжко!» - «Ні, - відповідають, - не можна». Вони боялися, щоб хтось не побачив, що вночі в готелі сидів на стільці солдат, і не доніс на них. Виходить, стій всю ніч на ногах на вулиці і підпирай стінку! І от нещасні солдати стояли на вулицях біля готелів, на тротуарах, притулившись до стіни. На всіх тротуарах - солдати, як на параді. Тобі зрозуміло? Якщо б це була сучасна молодь, вона спалила б Ларису, а на додачу всю Фессалію разом з Македонією ⁷! Адже вони і зараз, не зазнаючи жодних труднощів, що творять! Громлять, захоплюють школи, університети. А тодішнім бідним хлопцям таке навіть на думку не спадало. Звичайно, їм було гірко, але при цьому думки помститися, зробити якесь зло в них не було. Але ж на війні, у снігах, вони пережили такі страждання! Нещасні були покалічені війною, - яка ж жертовність! - зрештою, їм «віддячили» ночівлею під відкритим небом. Останнє «спасибі»! От я і порівнюю, якою була тодішня молодь, і до чого вона докотилася зараз. Не минуло ще і п'ятидесяти років, а люди так змінилися!..

Нинішня молодь схожа на брикливого бичка, який прив'язаний пасеться на лузі. Він постійно натягує мотузку, потім висмикує кіл, до якого прив'язаний, пускається бігти, але за щось чіпляється, остаточно заплутується і, зрештою, його зажирають дикі звірі. «Пригальмовувати», стримувати дитину треба, поки вона ще маленька. Наприклад, ти бачиш, як мале дитя лізе на паркан і може впасти, розбитися. Ти кричиш йому: «Не можна, не можна!» і на додачу даєш запотиличник. Наступного разу дитина все одно не подумає про те, що може вбитися, однак про те, що можна дістати ще один запотиличник, вона пам'ятає і буде поводитися уважно. Але зараз ні в школах не карають тілесно, ні в армії не б'ють палицями. Тому молоді люди і мучать батьків та народ. А за старих часів чим жорсткіші були командири, тим більшу відвагу солдати виявляли в бою.

Молодь має потребу в духовному наставнику. З ним вона повинна радитися і його слухатися - для того, щоб йти вперед з духовною надійністю, уникаючи небезпек, страхів і глухих кутів. Чим дорослішою стає людина, чим довше вона живе, тим більше вона збагачується досвідом - і своїм, і чужим. У юнака цього досвіду нема Доросла людина використовує як власний, так і запозичений в інших досвід для того, щоб допомогти недосвідченому юнаку уникнути якихось похибок. Якщо юнак не слухає досвідчених, то ставить експерименти на самому собі, але, слухаючи наставників, він збагачується.

Одного разу до мене в келію прийшли хлопці з якогось християнського братства ⁸. Самовпевнено, до хрипоти вони кричали: «Ми не потребуємо нікого! Ми самі знайдемо свій шлях!» Хто їх знає, чому вони стали такими? Видно, на них сильно тиснули, і тому вони збунтувалися. Збираючись йти, вони запитали мене, як вийти на велику дорогу, яка веде до Іверського монастиря. «Куди нам, - запитують, - йти?» - «Добре, братчики, - відповів їм, - ви сказали, що знайдете дорогу самі, що вам ніхто не потрібен. Хіба не це ви стверджували тільки що? Ну, з цією дорогою ще хай: якщо ви її і втратите, то трішки помучитеся, зустрінете трохи далі когось ще, і він підкаже вам, як на неї вийти. Але як ви самі, без керівника зможете знайти іншу дорогу, ту, що веде до Горішнього, зводить на Небо?» Тоді хтось з них і мовить: «Братчики, а батюшка може і має рацію?»

Юним потрібно скласти іспити на цнотливість

Сьогодні приходили студентки і просили мене: «Помоліться, Геронде, щоб ми склали іспити». А я їм на це відповів: «Буду молитися, щоб ви склали іспити на цнотливість. Це найосновніше. Після цього можна розставити по місцях і все інше». Правильно я їм сказав, чи ні? Так, якщо сьогодні на обличчях юних видно скромність, цнотливість, то це велике діло. Дуже велике діло!

Які ж нещасні покалічені дівчата часом до мене приходять! Вони безладно живуть у гріху з молодими людьми, не розуміючи, що цілі, які ті переслідують, нечисті. І в такий спосіб нещасні стають каліками» «Що мені робити, отче?» - запитують вони мене. «Власник шинку, - відповідаю я їм, - хоча і водить дружбу з пияком, але дочку свою за нього заміж не видає. Припиніть гріховні зв'язки. Якщо ті, з ким ви грішите, вас дійсно кохають, то вони оцінять це належним чином. Якщо ж вони вас залишать, то це буде означати, що вони вас не кохають, і ви не будете даремно витрачати час».

Лукавий використовує юнацький вік, у якому, до того ж, бунтує плоть людини, і намагається розкласти молодих у цей нелегкий період, який вони переживають, їхній розум ще незрілий, вони дуже недосвідчені і зовсім не мають духовних заощаджень. Тому юний, який перебуває в цьому критичному віці, повинен відчувати, що йому постійно необхідні поради старших. Ці поради потрібні йому для того, щоб не послизнутися на солодкій гірці мирського падіння, яке загрожує тим, що буде згодом наповнювати його душу тривогою і навіки віддалить її від Бога.

Я розумію, що фізично здоровому хлопцеві чи дівчині нелегко в юнацькому віці перебувати в такому духовному стані, щоб не розрізняти «чоловічу стать чи жіночу» ⁹. Тому духівники і радять, щоб хлопчики не водили дружби з дівчатками, наскільки духовними не були б діти, тому що сам по собі вік створює труднощі, і їхню юність використовує спокусник. Тому для юнака краще, щоб за його духовну розсудливість і чистоту дівчата вважали його навіть нерозумним (чи для дівчини, щоб її вважали нерозумною юнаки), і в такий спосіб узяти на себе цей тяжкий хрест. Бо в цьому важкому хресті криється вся сила і Премудрість Божа, і тоді юнак буде сильніший від Самсона ¹⁰ і мудріший від Премудрого Соломона ¹¹. Йдучи по вулиці, юному краще молитися і не роздивлятися по боках, навіть якщо якісь родичі чи знайомі це неправильно зрозуміють і образяться, подумавши, що він їх нібито нехтує і тому не став з ними розмовляти. Це краще, ніж з цікавістю розглядатися по боках і бути неправильно зрозумілим навіть людьми мирськими, які про все мислять лукаво. Після церковної служби юнакові в тисячу разів краще втікати від людей для того, щоб зберегти свою духовну розсудливість і ту користь, яку він отримав у храмі, ніж сидіти і безтурботно милуватися хутряними комірами жінок (чи дівчині - краватками чоловіків) і духовно озлоблюватися від того, що ворог роздряпує його серце.

Те, що світ, на біду, розклався, - це істина. І людина, яка прагне зберегти себе чистою, забрудниться, де б вона не опинилася. Однак різниця в тому, що зі сучасної людини Бог не спитає так само, як Він питав у давню епоху з християнина, котрий хотів зберегти себе в чистоті. Необхідна холоднокровність, юнак повинен робити те, що він може: виконувати Заповіді Божі, уникати приводів до гріха. У всьому іншому допоможе наш Христос. Божественне устремління, яке розгорілося в душі настільки вогненне, що має силу спалювати всяку іншу похіть і всякий непристойний образ. Коли в людині запалає цей вогонь, тоді вона буде відчувати і ті божественні насолоди, які незрівнянні з будь-якою іншою насолодою. Того, хто скуштував цієї небесної манни, насолоди диких плодів ріжкового дерева залишають зовсім байдужим. Тому юний повинен міцно взяти в руки штурвал, осінити себе хресним знаменням і не боятися. Після малої боротьби він отримає і небесну насолоду. У час спокуси необхідна відвага, і Бог чудесним чином допоможе йому.

Старець Августин ¹² розповідав мені, як молодим послушником він вступив в один з монастирів у себе на Батьківщині, в Росії. Майже вся братія монастиря була в літах і його послали допомагати ловити рибу монастирському рибалці, тому що обитель жила за рахунок рибного лову. Одного разу на берег ріки, де вони трудилися, прийшла дочка цього рибалки і сказала батькові, щоб він негайно йшов додому у якійсь терміновій справі. Сама вона залишилася допомагати послушнику. Однак нещасною опанувала диявольська спокуса, і вона, не усвідомлюючи того, що робить, кинулася йому на шию з гріховними намірами. Спочатку Антоній - так називали отця Августина в миру -розгубився, тому що все відбулося раптово. Але потім він осінив себе хрестом і вигукнув: «Краще вже мені потонути, ніж згрішити!» і кинувся з берега в глибоку ріку. Але Благий Бог, бачачи велику ревність чистого юнака, який, прагнучи зберегти цнотливість, повторив подвиг святого Мартініана ¹³, втримав його на поверхні води, так, що він навіть не намок. "Я кинувся у воду вниз головою, - розповідав мені старець, - але, незважаючи на це, я і не помітив, як виявився стоячим на воді на весь зріст! Навіть одяг не намок!" У той момент він відчув внутрішню тишу і невимовну насолоду, які зовсім знищили всі гріховні помисли і плотське розпалювання, збуджені в ньому непристойною поведінкою дівчини. Та ж, побачивши Антонія, який стоїть на поверхні води й вражена цим великим чудом, розплакалася, каючись у своєму гріху.

Христос не вимагає від нас чогось великого, щоб допомогти нам у подвигу. Він чекає від нас найменшого. Якийсь юнак розповідав мені, що коли він був у паломницькій поїздці на Патмосі ¹⁴, диявол приготував йому пастку. Коли він йшов по острову, якась туристка кинулася йому на шию і почала його обіймати. Тоді юнак зі силою відштовхнув її від себе і вигукнув: «Христе мій, я приїхав сюди, щоб поклонитися святині, а не для того, щоб займатися таким брудом!» Після цього він утік. Вночі в готелі під час молитви він побачив Христа в Небесному Світлі. Бачите, чого він удостоївся тільки за те, що відіпхнув від себе спокусницю? Хтось живе в Бозі довгі роки, здійснює чималі подвиги і ще питання, чи буде він визнаний гідним чогось подібного. А цнотливий юнак побачив Христа тільки за те, що протистояв спокусі. Природно, ця подія його дуже зміцнила духовно. Після цього він ще два-три рази бачив Святих: Святу Маркелу, Святого Рафаїла, Святого Георгія. Якось він прийшов до мене і попросив: «Помолись, отче, щоб мені знову побачити Святого Георгія. Мені потрібна якась розрада - у цьому світі мене ніщо не втішає».

А тепер гляньте на деяких його однолітків - до чого тільки вони не доходять! Якось до мене в келію прийшов юнак зі своїм дядьком і попросив: «Помолись за одну дівчину. Вона зламала хребет в автомобільній аварії. За кермом був її батько, він задрімав і в щось врізався - сам на смерть, а вона покалічилася. Зачекай, я дам тобі її фотографію».- "Та ж не треба",- відповідаю. Але він дуже хотів, щоб я на неї подивився. Ну що ж, поступаючись його наполегливості, беру я фотографію і бачу дівулю, яка розвалилася на підлозі, між двома хлопцями, які тримають її з різних боків! «Ким же вона йому доводиться?» -запитую я юнака, вказуючи на одного. «Подружкою», -відповідає. «А іншому? Він що, збирається на ній оженитися?» - «Ні, - відповідає, - вони просто зустрічаються». - «Не сердься на дітей, - говорить мені його дядько, - що з ними поробиш, така нинішня молодь». - «Молитись я буду, - подумав я про себе, - не за те, щоб зцілився її хребет, а за те, щоб зцілилася її голова, на додачу з твоєю головою, пропаща ти людино!» Куди ж поділась пристойність? Дядько повинен був як слід висварити свого племінника! «Духовна» молодь!.. Мати духівника і докотитися до такого! Та навіть, якби хтось з тих хлопців на фотографії і збирався одружитися з цією нещасною, то все одно неприпустимо, щоб дівчина була так розпластана між двома хлопцями! І навіщо було показувати цю фотографію мені? Ця молода людина зовсім не подумала, що це недобре. Мені-то воно не зашкодить, але ж це недобре! Які сім'ї створить ця молодь? Хай наставить її Бог, щоб вона опам'яталася.

А з якою жертовністю дівчата дотримувались своєї чистоти за давніх часів! Пам'ятаю, як під час війни наше командування зібрало з різних сіл цивільних жителів з мулами і змусило їх перевозити для армії вантажі. Пішов сильний сніг, і ці люди виявилися відрізаними на одній висоті. Чоловіки наламали ялинових гілок і під засніженими гілками ялин влаштували щось схоже до навісів, щоб хоч якось захиститися від холоду. Жінки, що були там, теж були змушені сховатися під ці навіси, просячи захисту у своїх односельчан, у тих, з ким вони були знайомі. Були там дівчина і бабуся з якогось далекого села. їм теж довелося сховатися під одним з цих ялинових навісів. Але біда в тому, що бувають такі невіруючі і боягузливі люди, що їх не приводить до тями навіть війна. Їм не боляче за своїх ближніх, які калічаться чи гинуть, але у зручному випадку вони прагнуть навіть робити гріх, боячись, що їх уб'ють і вони не встигнуть урвати від життя задоволення, хоч їм, навпаки, варто було б покаятися -принаймні, під час небезпеки. І от один з таких невіруючих боягузів, які думають не про те, як покаятися, а про те, щоб згрішити, виявився під тим навісом, де укрилися дівчина з бабусею. Він почав чіплятися до дівчини настільки гидко, що та змушена була втекти. Вона вирішила краще закоченіти від холоду і навіть померти в снігах, але зберегти свою дівочу честь. Нещасна бабуся, бачачи, що дівчина пішла і не повертається, пішла по її слідах і знайшла її під дашком каплиці Чесного Йоана Предтечі за півгодини ходу. Чесний Предтеча зберіг дівчину, яка оберігала свою честь, і привів її до своєї каплички, про яку вона навіть не знала. І що ж зробив Чесний Предтеча після цього? Після цього він з'явився уві сні одному солдату ¹⁵ і повелів йому якомога швидше поспішати в його каплицю. Солдат підхопився і поспішив у цю каплицю. Та ніч була світла від снігу, і він приблизно знав, куди потрібно йти. О, що за картина постала перед його очима! Бабуся і дівчина, по коліно в снігу, уже посиніли й закоченіли від холоду. Солдат зумів відчинити двері в церківку, нещасні увійшли всередину і якось прийшли до тями. У солдата не було ніяких теплих речей, крім шарфа, якого він дав бабусі, і двох рукавичок, які він дав їм обом, велівши по черзі міняти руки. Потім нещасні розповіли йому про ту спокусу, яка привела їх у цю каплицю. «Добре, -запитав дівчину солдат, - як же ти зважилася бігти вночі, по заметах, невідомо куди?» - «Це, - відповіла вона, -було все, що я могла зробити. Я вірила в те, що Христос допоможе мені в усьому іншому». Тоді солдат якось мимоволі сказав: «Все, закінчилися ваші муки. Завтра будете вдома». Ці слова вирвалися в нього самі по собі, від болю, а не просто для того, щоб втішити нещасних. Ох, як же вони зраділи, почувши це! Від цих слів їм навіть стало тепліше. І дійсно, до ранку наступного дня гірничо-транспортна рота розчистила дорогу і зі своїми мулами прийшла на місце. Тоді нещасних відпустили по домівках. Такими юними дочками Еллади - не оголеними від Божественної Благодаті, але укритими Нею - треба захоплюватися і хвалитися! А той тварюка, - хай простить мене Бог, - пішов до командира і доклав, що, мовляв, «солдат такий-то зробив злом каплиці і ввів у неї транспортні засоби», тобто мулів! «Ні,- відповів йому командир, - не вірю, він на таке не здатен!» Зрештою, цей молодик закінчив у в'язниці.

Істинна любов сповіщає про себе молодих

- Геронде, ті, хто хотів зруйнувати суспільство, узялися за його основи, корені - за дітей. Вони їх розбестили.

- Усе це недовго протримається. Зло руйнує само себе. У Росії зруйнували все, але тільки подивися, що там діється зараз, після того, як змінилися три покоління! Бог не кидає людей напризволяще. І гріхи молодих нинішньої епохи Він буде судити неоднаково з гріхами молодих людей колишнього, нашого часу.

- Геронде, буває, що молодь, яка живе життям мирським, коли заходить розмова про віру, дає дуже правильні відповіді. Чому?

- У цих молодих було добре налаташування, але вони не змогли себе зупинити, захопилися мирським життям. Через це добре налаштування вони і дають правильні відповіді про віру. Я хочу сказати таке: наприклад, людина хоче піти по якомусь шляху, але йти по ньому не може. Однак до тих, хто цим шляхом все - таки йде, вона ставиться з повагою. Бог не залишить таких людей, тому що в них нема злості. Прийде час, і в них з'явиться сила йти вперед.

- Геронде, а як можна знайти підхід до тих юних, які збилися зі шляху?

- До них треба підходити з любов'ю. Якщо є присутньою щира, благородна любов, то вона відразу ж сповіщає про себе юних і обеззброює їх. До мене в келію приходять молоді люди - ягоди з тисячі різних полів, з різними проблемами. Я зустрічаю їх добрим словом, чим-небудь пригощаю, розмовляю з ними, і ми швидко стаємо друзями. Вони відкривають свої серця й у відповідь приймають мою любов до них. Деякі нещасні так обділені! Вони жадають любові. Відразу ж видно, що вони не знали любові ні від матері, ні від батька. Вони не можуть насититися любов'ю. І якщо тобі стане за них боляче, якщо ти їх полюбиш, то вони забувають про свої проблеми, забувають навіть про наркотики, зцілюються від хвороб і припиняють бешкетувати, а потім приїжджають на Святу Гору вже як побожні прочани. Це тому, що вони якимось чином одержують повідомлення про любов Божу. І видно, що в них є благородство, що пробиває пролом у твоєму серці. Вони матеріально бідують, але, незважаючи на це, не приймають грошової допомоги від інших, воліють знайти роботу, заробляти на життя, а вечорами вчитися. Таким хлопцям варто допомагати. У Салоніках біля залізничного вокзалу є будинки, де разом живуть багато підлітків - і хлопчиків, і дівчаток. В одній тримісній кімнаті їх жило п'ятнадцять. Усі вони з сімей, що розпалися. Одні крадуть, а інші не можуть цього робити, тому що в них є любочестя. Скільки ж років я просив наблизитися до цих дітей, допомогти їм! Я просив влаштувати який-небудь храм, щоб збирати в ньому цих нещасних. Зараз на вокзалі відкрили маленьку церковцю на честь Святого апостола Филипа-диякона - покро­вителя залізничників.

Так чи інакше, я зрозумів, що, якщо людина з юності не використовує ті сприятливі можливості, що їй даються, то з цього користає диявол. Чому прислів'я говорить: «Куй залізо, поки гаряче»? Тому що раніше ковалі зварювали залізо не так, як зараз: усяких там кисневих зварювань і такого подібного не було. Ковалі клали залізо у вогонь, обприскували його гарячою водою з бурою ¹⁶, сковували залізяки між собою відразу ж, як тільки виймали їх з вогню - розпеченими, коли ті ще розкидають іскри. Такі шматки заліза відразу ж зварювалися між собою, якщо ж вони встигали охолонути, то нічого не виходило. Я хочу сказати, що якщо юний поставиться байдуже до даних йому сприятливих можливостей, а потім стане займатися іншими, судити, засуджувати, то від нього віддалиться Благодать Божа, і з ним буде те ж саме, що з остиглим залізом. У той час, коли є божественна теплота, він -якщо, звичайно, буде уважний, - досягає успіху. Тому батьки повинні, наскільки це можливо, допомагати своїм дітям, поки вони ще маленькі. Діти - це чисті магнітофонні касети. Якщо на них буде записаний Христос, то вони будуть з Ним завжди. Якщо ж ні, то дітям легше буде пристати до зла, коли вони підростуть. Якщо людина одержала духовну допомогу в дитинстві, то вона зможе виправитися, навіть якщо зіб'ється колись зі шляху. Якщо дерево просочене оліфою, воно не гниє. Якщо трохи «просочити» дітей благоговінням, страхом Божим, то це буде допомагати їм усе життя.

¹ Колись в університетах Греції абітурієнти могли здавати вступні екзамени водночас на кілька факультетів. Зараз тільки на один.

² 2 Сол.З:10.

³ Карієс - адміністративний центр Святої' Гори Афон, де розміщені Священний Кінот, губернатура, поліція, пошта, магазини і т.п. - Прим. перекладача.

⁴ Див.: виноску на стр. 93.

⁵ Лк. 11:34.

⁶ Місто в Центральній Греції. - Прим. перекладача.

⁷ Область Греції. - Прим. перекладача.

⁸ У другій половині двадцятого століття в Грецькій Церкві панувала ідеологія так званих "Позацерковних організацій" або "братств". Згідно цієї, по своїй суті, протестантській ідеології, чернецтво вважалося явищем, яке чуже Церкві. Святі отці, особливо ті з них, які писали про глибини духовного життя, були забуті. В середині 60-х - 70х. років ця ідеологія стала виживати себе, і почалося повернення до святоотцівської традиції.

⁹ Гал. 3:8.

¹⁰ Див.: Суд. 15:14 і далі.

¹¹ Див.: З Цар. 3: 9-12.

¹² Про старця Августина див. в кн.: Старец Паисий. Отцы-святогорцы и святогорские истории. Свято-Троицкая Сергиева Лавра, 2001. С. 76-83.

¹³ Див.: Жития Святьіх. Месяц февраль, день 13. Житие преподобного Мартиниана и святых жен Зои и Фотинии.

¹⁴ Острів в Егейському морі. - Прим. перекладача.

¹⁵ Цим солдатом був Арсеній Езнепідіс - майбутній блаженний Старець Паїсій. Випадок, який описується, стався під час Громадянської війни 1944-1948 pp.

¹⁶ Натрієва сіль борної кислоти. - Прим. перекладача.

[ Повернутися до змісту книги: Старець Паїсій Святогорець "З болем та любов'ю про сучасну людину". Том 1. ]

[ Cкачати книгу: Старець Паїсій Святогорець "З болем та любов'ю про сучасну людину". Том 1. ]

[ Cкачати книги в аудіоформаті: Старець Паїсій Святогорець "Слова". (на російській мові) ]

[ Купити книгу - Паїсій Святогорець "З болем та любов'ю про сучасну людину" ]

Паїсій Святогорець "Слова" (українською):		Паисий Святогорец "Слова" (на русском):
[ Паїсій Святогорець "З болем та любов'ю про сучасну людину" Том I ] [ Паїсій Святогорець "Духовне пробудження" Том II ] [ Паїсій Святогорець "Духовна боротьба" Том III ] [ Паїсій Святогорець "Сімейне життя" Том IV ] [ Паїсій Святогорець "Пристрасті і чесноти" Том V ]		[ Паисий Святогорец "С болью и любовью о современном человеке" Том I ] [ Паисий Святогорец "Духовное пробуждение" Том II ] [ Паисий Святогорец "Духовная борьба" Том III ] [ Паисий Святогорец "Семейная жизнь" Том IV ] [ Паисий Святогорец "Страсти и добродетели" Том V ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!