Про те, що треба зробити своє життя простішим, щоб позбутися душевної тривоги

Блаженної пам'яті старець Паїсій Святогорець

Слова. Том 1.

З болем та любов'ю про сучасну людину

Частина друга - Про сучасну культуру

«Культура - це добре, але для того, щоб вона принесла користь, необхідно «окультурити» ще і душу»

Світський успіх приносить душі світську тривогу

Чим більше люди віддаляються від природного, простою життя і процвітають у розкоші, тим більше зростає і людська тривога в їхніх душах. А внаслідок того, що вони все далі і далі відходять від Бога, вони ніде не знаходять спокою. Тому люди неспокійно кружляють - як привідний ремінь верстата навколо «божевільного колеса» ¹. Вони кружляють вже і навколо Місяця, тому що вся земна планета не вміщає їхнього великого неспокою.

Світське легке життя, світський успіх заронюють в душі світську тривогу. Зовнішня освіченість у поєднанні з душевною тривогою щодня приводить сотні людей (навіть маленьких дітей, які втратили душевний спокій) до психоаналізу і психіатрів, будує все нові і нові психіатричні лікарні, відкриває для психіатрів курси підвищення кваліфікації, у той час як багато хто з психіатрів ні в Бога не вірить, ні існування душі не визнає. Отже, як можуть допомогти іншим душам ці люди - самі наповнені душевною тривогою? Як може бути істинно втішеною людина, яка не увірувала в Бога й у істинне, вічне життя після смерті? Якщо людина осягає найглибший зміст істинного життя, то з її душі зникає вся тривога, ао неї приходить божественна втіха, і вона зцілюється. Якби хворим у психіатричній лікарні читали вголос Авву Ісаака Сіріна, то хворі, які вірують у Бога, ставали б здоровими, тому що їм відкривався б найглибший сенс життя.

Будь-якою ціною - за допомогою заспокійливих ліків і різних вчень типу йоги - люди прагнуть віднайти спокій, але тільки до дійсного спокою, що приходить до людини, яка смирилася і приносить їй божественну втіху, вони не прагнуть. Подумай, як же томляться всі ці туристи, які приїжджають сюди з інших країн, під палючим сонцем, у жару й у пилюці, серед шуму і гамору бредуть по вулицях! Який тягар, який внутрішній неспокій гнітить і мучить їхні душі, якщо вони вважають відпочинком усе те, що їм доводиться терпіти! Як же повинно тиснути на душі цих людей їх власне «я», якщо вони думають, що відпочивають, терплячи такі муки!

Якщо ми бачимо людину, яка страждає від сильної душевної тривоги, прикрості і смутку, незважаючи на те, що в неї є все, чого не забажає душа, - то треба знати, що в неї нема Бога Зрештою, від багатства люди теж мучаться. Адже матеріальні блага роблять їх внутрішньо порожніми, і вони мучаться подвійно. Я знаю таких людей, які мають все, при цьому не мають дітей і терплять муки. Для них тягарем є спання, для них тягарем є ходьба, все, що не візьми, - для них мука. «Ну, добре, - сказав я одному з таких, - якщо в тебе є вільний час, займися духовним життям. Здійснюй Часи ², читай Євангеліє». - «Не можу». - «Ну зроби тоді щось добре, піди до лікарні, провідай якогось хворого». «Навіщо я туди піду, - каже, - та й що це дасть?» - «Тоді піди, допоможи якомусь бідняку по сусідству» - «Ні, - це мені теж не до снаги». Мати вільний час, кілька будинків, всі блага і при цьому мучитися! А знаєте, скільки таких, як він? От вони і мучаться - поки не збожеволіють. Як же це страшно! А найбільш замучені і найнещасливіші з усіх - ті, хто не працює, а живе за рахунок доходів з майна. Тим, хто, принаймні, працює, все-таки легше.

Нинішнє життя з його невпинною гонкою - це пекельна мука.

Люди постійно кудись поспішають і мчать. О такій годині їм потрібно бути в одному місці, о такій - в іншому, потім у третьому... Щоб не забути, які потрібно виконати справи, люди змушені їх записувати. Добре ще, що серед такої біганини вони не забули своїх імен! Вони не знають навіть самих себе. Та й як їм себе впізнати -хіба в каламутній воді можна побачити себе, як у дзеркалі? Хай простить мене Бог, але світ перетворився у справжнісіньку божевільню. Про інше життя люди не думають - вони лише шукають собі все більше і більше матеріальних благ. І тому не знаходять спокою і постійно кудись мчать.

На щастя, є життя інше. Люди зробили своє земне існування таким, що якщо б жили вони тут вічно, більшої пекельної муки і не існувало б. Якби з цією тривогою в душі вони жили по вісімсот, дев'ятсот років - як в епоху Ноя, ³ то їхнє життя було б одною довгою пекельною мукою. У ті часи люди жили просто. І таким довгим їхнє існування було для того, щоб зберігалися Передання. А зараз відбувається те, про що написано в Псалмах: «/^ні віку нашого сімдесят років, а як при силі - вісімдесят років; і більшість із них - то труд і хвороба» ⁴. А сімдесят років - це такий термін, щоб лише дітей своїх встигнути поставити на ноги, - якраз вкладаєшся.

Якось до мене в келію зайшов лікар з Америки. Він розповідав мені про тамтешнє життя. Люди там вже перетворилися на машини - всі дні вони віддають роботі. У кожного члена сім'ї повинен бути свій автомобіль. Крім цього, в домі, щоб кожен почував себе комфортно, має бути чотири телевізори. От і давай - працюй, вимотуйся, заробляй багато грошей, щоб сказати потім, що ти благоустроєний і щасливий. Але що спільного у всього цього з щастям? Таке наповнене душевною тривогою життя з його невпинною гонкою - це не щастя, а пекельна мука. Навіщо воно тобі - життя з такою душевною тривогою? Я не хотів би такого життя, навіть якби так мав би жити весь світ. Якби Бог сказав цим людям: «Я не буду карати вас за те життя, яким ви живете, але залишу вас жити так на віки вічні», то це було б для мене великою мукою.

Тому багато людей, не витримуючи життя в таких умовах, залишають міста, йдуть без напрямку і мети - аби лише піти. Об'єднуються в групи, живуть на природі- одні займаються своїм фізичним розвитком, інші - чимось ще. Мені розповідали, що хтось з них займається бігом, інші - йдуть у гори і піднімаються на висоту 6000 метрів. Спершу вони затримують подих, потім якийсь час дихають нормально, потім знову роблять глибокий вдих... Займаються такою дурницею! Це свідчить про те, що в них на серці важким тягарем лежить занепокоєння і серце шукає якогось виходу. Одній такій людині я сказав: «Ви риєте яму, розкопуєте її все глибше і глибше, потім захоплюєтеся цією ямою і її глибиною, а потім... падаєте в неї і летите вниз. Тоді як ми [не просто риємо яму, але] розробляємо копальню і знаходимо корисні речовини. У нашої аскези є зміст, оскільки вона відбувається заради чогось вищого».

Душевна тривога походить від диявола

- Геронде, миряни, які живуть духовним життям, втомлюються на роботі і, повертаючись ввечері додому, не мають сили помолитися. А від цього вони хвилюються.

- Якщо вони повертаються додому пізно ввечері і втомлені, то їм ніколи не потрібно з душевною тривогою себе насилувати. Треба завжди з любочестям говорити собі: «Якщо ти не можеш прочитати вечірні молитви повністю, то прочитай половину чи третину». І наступного разу треба намагатися не занадто стомлюватися протягом дня. Потрібно діяти наскільки можливо з любочестям і в усьому покладатися на Бога А Бог Свою справу зробить. Розум повинен завжди бути біля Бога. Це найкраще діяння з усіх.

- Геронде, а яку ціну має в очах Божих надмірна аскеза?

- Якщо вона відбувається від любочестя, то радіє і сама людина, і Бог - за Своє любочесне чадо. Якщо людина пригнічує себе від любові, то це вливає мед у її серце. Якщо ж вона пригнічує себе від егоїзму, то це завдає їй мук. Якийсь чоловік, який діяв з егоїзмом і гнітив себе з душевним неспокоєм, якось сказав: «О, Христе мій! Ворота, які Ти сотворив, занадто тісні! Я не можу через них пройти» Але якби він творив смиренно, то ці ворота не були б тісними. Ті, хто має егоїзм у пості, чуваннях та  інших подвигах, мучать себе без духовної користі, тому що б'ють повітря, а не бісів. Замість того, щоб відганяти від себе бісівські спокуси, вони приймають їх все в більшій кількості, і - як наслідок - у своєму подвижництві зустрічають безліч труднощів, відчувають, як їх душить внутрішнє занепокоєння. Водночас у людей, сповнених великого смирення і великих сподівань на Бога, радіє серце й окрилюється душа.

У духовному житті потрібна увага. Чинячи щось з марнославства, духовні люди залишаються з порожнечею в душі. Їхнє серце не наповнюється, не стає окриленим. Чим більше марнославства, тим більшою є внутрішня порожнеча, і тим більші страждання. Там, де присутні душевна тривога і розпач, починається бісівське духовне життя. Не тривожтеся душею з жодного приводу. Душевна тривога походить від диявола. Коли ви бачите душевну тривогу, знайте, що там накрутив своїм хвостом тангалашка. Диявол не йде нам впоперек. Якщо людина до чогось схильна, то і диявол підштовхує її в цьому ж напрямку, щоб її вимотати і спокусити. Наприклад, людину чуйну він робить надмірно чутливою. Якщо подвижник налаштований робити поклони, то диявол теж підштовхує його до поклонів, які перевищують його сили. І якщо твої сили обмежені, то утвориться спершу деяка нервозність, тому що ти бачиш, що твоїх сил не вистачає. Потім диявол приводить тебе в стан душевної тривоги, з легким - спочатку- почуттям розпачу, потім він посилює цей стан все більше і більше... Пам'ятаю початок свого чернецтва. Якийсь час, як тільки я лягав спати, спокусник говорив мені: «Ти чому спиш? Вставай! Стільки людей страждають, скільком потрібна допомога!..» Я підводився і бив поклони- скільки міг. Вартувало мені знову лягти, як він знову починав своє: «Люди страждають, а ти спиш? Вставай!» - я знову підводився. Я дійшов до того, що якось сказав: «Ех, як було б добре, якби в мене оніміли ноги! Тоді в мене була б поважна причина не бити поклонів». Один Великий Піст я, знаходячись у такій спокусі, ледве витримав, тому що хотів притіснити себе понад свої сили.

Якщо, чинячи якісь чесноти чи подвиг, ми відчуваємо душевну тривогу, то повинні знати, що ми чинимо не по-божому. Бог - не тиран, щоб нас душити. Кожному потрібно діяти з любочестям, у відповідності до своїх сил. Треба вдосконалювати в собі любочестя для того, щоб зросла наша любов до Бога. Тоді людину буде підштовхувати до подвигу любочестя, і саме її подвижництво, тобто поклони, піст і тому подібне, буде не чимось іншим, як перевиливом її любові. І тоді вона з духовною відвагою буде йти вперед.

Отже, не потрібно діяти з хворобливою схоластичністю, щоб потім, відбиваючись від помислів, задихатися від душевної тривоги, ні - треба спростити свою боротьбу й надіятися на Христа, а не на себе самого. Христос - весь любов, весь - доброта, весь - утіха. Він ніколи не пригнічує людину. Він у достатку має духовний кисень - божественну розраду. Тонке духовне діяння -це одне, а хвороблива схоластичність, яка від нероз­судливого примусу себе до зовнішнього подвигу гнітить людину духовною тривогою і розриває її голову болем, -це зовсім інше.

- Геронде, а якщо людина за природою занадто багато думає і її голову розпирають багато думок, то як їй варто ставитися до тієї чи іншої проблеми, щоб не вибиватися із сил?

- Якщо людина поводиться просто, то із сил вона не вибивається. Але якщо домішується хоча б трішки егоїзму, то, боячись зробити помилку, вона напружує себе і вибивається із сил. Так хоча б і зробила вона якусь помилку - ну, насварять її трішки, нічого страшного в цьому нема. Такий стан, про який ти запитуєш, може бути виправдано, наприклад, для судді, який, постійно зіштовхуючись із заплутаними справами, боїться, як би не проголосити несправедливий вирок і не стати причиною покарання невинних людей. У духовному ж житті головний біль з'являється в тому випадку, коли людина, займаючи якесь відповідальне становище, не знає, як їй діяти, тому що їй треба прийняти рішення, що когось у чомусь обмежить, а якщо його не приймати, то це буде несправедливо стосовно інших людей. Совість такої людини перебуває в постійній напрузі. Ось так, сестро. А ти будь уважною до того, щоб духовно трудитися - не розумом, а серцем. І без смиренної довіри до Бога духовного діяння не здійснюй. В іншому випадку ти будеш переживати, стомлювати свою голову і в душі відчувати неспокій. У душевному занепокоєнні переважно криється невір'я, але можна відчувати такий стан і через гординю. 

Простота і безпосередність дуже допомагають у чернечому житті

...Бачиш, як затишно стало у вас у вітальні від простих сіреньких ковдр? Зараз хоч трішки стало схоже на монастир.

- Геронде, а як ченцю зрозуміти, що пристойно монастирю, а що ні?

- Починати треба з наступного запитання собі самому: «Хто я такий? І які в мене обов'язки в тому житті, в якому я живу?» Армії робить честь колір хакі. Монастирю робить честь чорний колір. Якщо армію переодягти в чорне, а монастирі - в захисний колір, то це не личитиме ні армії, ні чернецтву. Уявляєте, якщо ви зараз, на подобу медичних сестер, переодягнетеся в білі халати ? Сестри ви чи не сестри? Ну, от бачите... А медсестри надягнуть чорні балахони, щоб самим своїм виглядом доводити хворих до розпачу! «Мабуть, - скажуть тоді хворі, - наші дні полічені, але тільки прямо нам про це не кажуть». Бачите, таке перевдягання було б непристойним. Хіба ми вчинили б так насправді? Якась річ може бути дійсно красивою, але чернецтву вона не личить. Наприклад, оксамит - гарна тканина, але якщо я одягну оксамитову рясу, то це буде мені не на честь, а в образу. Не використовуйте в монастирі нічого червоного, нічого яскравого. Не годиться.

- Що ж, Геронде, виходить все має бути безбарвним, без смаку...

- Ось тоді і відкриється духовний смак! Однак це потрібно зрозуміти. Люди ще не зрозуміли того, яку радість приносить простота. Я в себе в келії змочую віник водою і знімаю з кутів чорну від сажі павутину. І роблю це всього лише раз на рік. Так ви не повірите, які гарні чорно-білі розводи залишаються на стелі від мокрого віника! Справжні візерунки! Коли люди бачать мою стелю, вони думають, що я її навмисно так розмалював! І знаєте, як я від цього радію!

Я знаю ченців, яким було в радість не духовне життя, а мирський дух. Відчуття радості, яку дає простота, вони не відчули. Невигадливість дуже допомагає в духовному житті. Чернець повинен мати речі, які йому необхідні і які йому личать. Нехай він обмежиться тим, що лише трішки полегшить його життя, і не прагне до більшого - до мирського. Приміром, солдатської ковдри досить для того, щоб вкритися від холоду, - мереживній чи квітчастій ковдрі бути зовсім ні до чого. У такий спосіб приходять простота, духовна відвага.

Приносячи ченцеві багато речей, ти його губиш. Якщо людина звільняє себе від [зайвих] речей, це відновлює її сили. А якщо чернець збирає речі сам, то він себе губить. Коли мені надсилають якісь речі, я відчуваю тягар і хочу від них звільнитися. Маючи в себе в келії щось зайве, я почуваю себе так, ніби одягнув сорочку, яка мені замала. І якщо нікуди ці речі віддати, то, по-моєму, краще їх викинути. Але вартує мені тільки їх віддати, як я відчуваю полегшення, звільнення. Якось до мене прийшов один знайомий і сказав: «Геронде, такий-то чоловік дав мені ці речі, щоб я передав їх Вам. І ще він просив помолитися, щоб від нього пішла душевна тривога». - «Щоб від нього пішла, а до мене прийшла? -відповів я. - Краще забирай ти ці речі та йди. Я вже старий: ходити по людях і розносити їм подарунки мені не під силу» ⁵.

Усі зручності, якими користуються люди, не допомагають ченцеві, а навпаки, поневолюють його. Ченцю потрібно намагатися скорочувати свої потреби і спрощувати своє життя, інакше він не стає вільним. Чистота - це одне, а зайва прикраса - зовсім інше. Якщо для багатьох справ користуватися тільки однією річчю, то це дуже допомагає скоротити свої претензії. На Сінаї в мене була одна консервна банка - у ній я варив і чай, і кашу. А що, думаєте, людині багато потрібно для життя? А колись в пустелі взагалі харчувалися самими фініками. Ні вогню не розпалювали, ні дров не потребували. Я недавно взяв банку з-під згущеного молока, обрізав її і прилаштував щось подібне до ручки. У такій банці можна готувати каву чи чай краще, ніж у всіх цих кавниках! Тільки ставиш на спиртівку, і водичка відразу закипає. Бо поки нагріється кавник- скільки спирту згорить. А під баночку кладеш ватку зі спиртом і будь-ласка: кава готова. І лампи в мене теж нема. Ночі я проводжу тільки зі свічкою.

І взагалі, все просте дуже допомагає. Майте речі прості і міцні. Навіть мирські люди ставляться з повагою до всього смиренного і простого. І ченцю все це дуже допомагає. Ці речі допомагають згадати про убогість, про біль, про чернече життя. Коли Велику Лавру на Афоні відвідав Король Георгій ⁶, отці знайшли срібну тацю і на ній подали йому частування. А король, ледь побачив цю тацю, сказав: «А я ж бо чекав від вас чогось іншого, якоїсь дерев'яної тарелі. Такими дорогими підносами я ситий по горло».

Ви не скуштували ще цю насолоду простоти. Простота відновлює сили людини. Дивися, який чудовий гачок для одягу утворюється з котушки від ниток. Дуже зручна річ. А ви мучитеся і вішаєте рясу на цей тоненький цвяшок. Якщо почне сипатися вапно, то щоразу, знімаючи рясу з цвяшка, треба буде її обтрушувати і чистити. Чому б не вбити в стінку кілька великих цвяхів? Самим же буде зручніше. Така стіна -і жодного цвяха! А то ось ще візьмете і поставите дерев'яну вішалку. Але її потрібно буде потім вимивати, здувати з неї пилюку. Треба спрощувати речі і вигравати час, а ви замість цього його втрачаєте. Ви прагнете до чогось досконалого і мучитеся. Прагнете до досконалого в житті духовному. Віддавайте весь ваш потенціал не зовнішнім творенням, а мистецтву виховання душі. Дні і ночі присвячуйте вдосконаленню душі. Повернувши любов до краси на користь душевному діянню, ви будете радіти красі свого малого духовного палацу.

- Геронде, а дехто каже, що найчудовіші речі зберігалися в монастирях і завдяки їм у світі збереглася культура.

- Можливо, мова йде про дорогоцінний посуд, прикраси і подібне до цього. А знаєте, коли в монастирях зосередилася велика частина таких цінностей? Після падіння Константинополя. ⁷ Колись усі ці скарби знаходилися в палацах, але потім їх почали віддавати в монастирі, щоб зберегти. Наприклад, цариця Маро ⁸ в невеликих кількостях відвозила від султана різні скарби і віддавала їх у монастирі. Або люди, які були при смерті, і, не бажаючи, щоб їхні коштовності пропали, жертвували їх в обителі. Не монастирі прагнули прибрати скарби до рук, але самі власники, розуміючи, що в монастирі ці речі будуть у безпеці, віддавали їх туди. І в монастирі Святої Гори [імущі] робили різні внески, щоб було чим годувати народ. Адже ні будинків для людей похилого віку, ні сирітських притулків, ні психіатричних лікарень, ні різних благодійних установ у ті часи не було. Монастирям жертвували і багато земель, щоб вони допомагали нужденним мирянам. Тобто, у ті тяжкі роки вміли заглядати вперед: нещасному народу допомагали матеріально для того, щоб потім допомогти йому духовно. Коли в монастирі приходили бідняки, то їм у благословення давали грошову допомогу, і нещасні могли одружити свого сина чи видати заміж дочку. Тобто, монастирі одержували свої багатства для того, щоб допомогти бідним. І великі будинки будували з тією ж метою. А знаєш, скільком допомогли монастирі під час окупації? Дуже і дуже багатьом. У багатьох мирських людей навіть було тоді прізвисько «Каракал», тому що, якщо чийсь будинок був гостинним, то говорили, що він зовсім як монастир Каракал ⁹. І урочисті престольні свята на честь Святих у монастирях влаштовували з тим розрахунком, щоб біднота могла поїсти рибки, порадіти, а разом з тим дістати духовну допомогу. А для чого влаштовують урочистості на престольні свята зараз? Збираються люди, що ні в чому не мають нестатку, їдять рибу. А заради чого?

Розкіш робить ченців мирськими

- Геронде, а до якої міри можна прикрашати храм?

- У наш час чим все простіше - навіть у храмі - тим більше користі, тому що живемо ми зараз не у Візантії.

- Ну ось, наприклад, іконостас, який орнамент нам для нього вибрати?

- Звичайно, чернечий! Який же ще? Нехай все буде, наскільки можливо, скромно, просто. Преподобний Пахомій ¹⁰ скривив колону в храмі, щоб люди не захоплювалися витвором його рук. Пам'ятаєте цей випадок? У своєму монастирі Преподобний з великим старанням збудував храм з цегляними колонами. Побачивши, яким гарним вийшов храм, Преподобний радів, але потім подумав, що радіти прекрасному творінню власних рук - це не по Богу. Тоді він обв'язав колони мотузками і, помолившись, звелів братії навалитися і тягти - щоб колони скривилися.

Я в себе в келії на Афоні щороку ріжу жерсть і латаю дах та вікна. І те, й інше продірявилося, у щілини задуває вітер. От я і ставлю все нові і нові латки - з жерсті, дощок, поліетилену. Ти мене запитаєш: «Так чому ж ти не поставиш подвійні вікна?» Думаєш, я сам не здогадуюсь, що це можна зробити? Я ж тесля, і якби захотів, то зміг би зробити вікна і з трьома рамами. Але після цього відходить чернечий дух. Стіна келії в аварійному стані. Я міг би попросити когось допомогти мені з ремонтом, але мене влаштовує і те, що є. Бо як я посмію витрачати гроші на ремонт стіни, коли інші люди бідують? Це не піде мені на користь. Якщо в мене заведеться зайвих п'ятсот драхм, то краще куплю на них хрестиків, іконочок і дам їх якомусь страждальцю, щоб він дістав від цього допомогу. Я радію, коли віддаю. І навіть якщо ці гроші будуть мені потрібні, не буду витрачати їх на себе.

Починаючи жити духовно, людина ніколи не насичується. Подібно цьому, людина ніколи не вдосконалюється, якщо починає гнатися за красивим. Знаєш, як нам треба жити зараз? Треба залишити турботи про гарні будівлі, обмежитися необхідним і віддати себе нещастю людей - допомагаючи їм молитвою, якщо тобі нічого дати, і милостинею, якщо в тебе є змога допомогти їм матеріально. Займіться ж молитвою, а з робіт - тільки найнеобхіднішим. У всього, що ми робимо тут, - недовгий вік. І чи варто віддавати всьому цьому своє життя, знаючи, що інші ледь зводять кінці з кінцями і вмирають з голоду? Прості будівлі і смиренні речі в думках переносять ченців у печери і невибагливі аскетирії ¹¹ святих отців, від цього ченці дістають духовну користь. Тоді як усе мирське нагадує ченцям про світ і робить їх мирськими в душі. Нещодавно ¹² в Нітрії ¹³ були зроблені розкопки і знайдені перші чернечі келії - по-справжньому аскетичні. Потім були знайдені чернечі келії більш пізньої епохи - їхній вигляд був уже трохи мирським. Нарешті, були знайдені найпізніші чернечі житла, схожі на салони багатих людей того часу - на стінах були різні картини в рамочках, візерунки та інше. Все це навело на ченців гнів Божий, і їхні оселі були розграбовані і зруйновані злодіями.

Христос народився в яслах. Якщо світське доставляє нам утіху, то Христос, Який нікого не відкидає, легко нас відкине. Він скаже: «У Мене не було нічого. Хіба Євангеліє десь говорить про всі ці світські речі? Хіба ви бачили щось подібне в Мене? Ви і не мирські, і не ченці. Що ж Мені з вами робити, куди вас помістити?..»

Речі прекрасні і досконалі є світськими. Втіхи людям духовним вони не приносять. Адже всі стіни розсипляться в порох. Але душа... Одна душа коштує дорожче за цілий світ. А що робимо для душі ми? Давайте ж почнемо духовну роботу, станемо по-доброму занепокоєні. Христос зажадає від нас відповіді в тому, як ми духовно допомогли людям і яку ми виконали духовну роботу. Про те, які ми вимурували стіни, Він навіть і не запитає. Нас спитають про наші духовні успіхи.

Я хочу, щоб ви зрозуміли мій дух: я не кажу, що не треба займатися будівництвом і тому подібними справами, чи що будівлі треба зводити абияк. Ні. Але спершу повинно йти духовне, а потім, з духовним міркуванням - все інше.

«Якими щасливцями є ті, що живуть у палацах і насолоджуються всіма благами», - кажуть люди світу цього. Однак блаженні ті, кому вдалося спростити своє життя, звільнити себе від зашморгу мирського вдосконалення -від безлічі зручностей, що дорівнюють безлічі утруднень, і позбутися страшної душевної тривоги нинішньої епохи. Якщо людина не спростить своє життя, то вона буде мучитися. Тоді як спростивши його, вона позбудеться і цієї душевної тривоги.

Якось на Сінаї приїжджий німець сказав одному дуже тямущому хлопчику-бедуїну: «Ти є розумною дитиною і здатен здобути освіту». - «Ну і що потім?» -запитує його той. «Потім ти будеш інженером». - «А потім?» - «Потім відкриєш майстерню з ремонту автомобілів». - «Потім?» - «Потім її розшириш». - «І що ж потім?» - «Потім наймеш інших майстрів -укомплектуєш численний робочий персонал». - «Тоді, що ж, - відповідає йому хлопча, - спершу в мене буде один головний біль, потім я додам до нього ще один, а потім і ще? Чи не краще як зараз - мати голову спокійною?» Головний біль, переважно, виникає саме від таких думок: «Зробимо одне, зробимо інше». А коли б думки були духовними, то людина відчувала б духовну втіху і не мучилася б головним болем.

Зараз у бесідах з мирськими людьми я теж підужеслюю значення простоти. Тому що в більшості з того, що вони роблять, необхідності нема, і їх тільки з'їдає душевна тривога Розповідаючи людям про невибагливість і аскетичність, я не перестаю волати: «Спростіть ваше життя, щоб зникла душевна тривога». І більшість розлучень починається саме з цього. У людей багато роботи, їм треба зробити стільки всього, що голова запаморочиться. Працюють і батько, і мати, а діти залишаються без догляду.

Втома, нерви - навіть мала дрібниця призводить до великого скандалу, а потім автоматично виходить розлучення. Люди доходять вже і до цього. Однак, спростивши своє життя, вони будуть і повні сил, і радісні. Так, душевна тривога - це суща погибель.

Якось мені довелось потрапити до розкішного будинку. Під час бесіди господарі сказали мені: «Ми живемо ніби в раю, але ж інші люди так бідують». - «Ви живете в пеклі, - відповів їм я. - «Безумний, у цю ніч душу твою заберуть від тебе» ¹⁴, - сказав Господь нерозумному багатію. Якби Христос запитав мене: «Де тобі виділити місце - у якійсь темниці чи ж у будинку, подібному до цього», то я б відповів: «У якійсь похмурій темниці». Тому що темниця пішла б мені на користь. Вона нагадувала б мені про Христа, про святих мучеників, про подвижників, які ховалися в «пропастях земних» ¹⁵, вона нагадувала б мені про чернече життя. Темниця була б трішки схожа і на мою келію, і я б від цього радів. А про що нагадував би мені ваш будинок і яку користь я одержав би від нього? Тому в'язниці втішають мене набагато більше не тільки від якогось світського салону, але і від прекрасно облаштованої чернечої келії. У тисячу разів краще жити у в'язниці, ніж у такому будинку».

Іншого разу я зупинився в Афінах у свого друга, і він попросив мене зустрітися з одним багатодітним батьком, але тільки до світанку, тому що в інший час тому було ніколи. Прийшов цей чоловік - радісний і безперестанку славословить Бога. У нього було багато смиренності і простоти, і він просив мене молитися за його сім'ю. Цьому брату було тридцять вісім років, і він мав сімох дітей. Діти, він з дружиною, плюс його батьки - всього одинадцять душ. Усі вони тулилися в одній кімнаті. З властивою йому простотою він розповідав:

«Стоячи, ми поміщаємося в кімнаті всі, але от коли лягаємо спати, місця не вистачає - затісно. Але зараз, Слава Богу, зробили навіс для кухні і стало легше. Адже в нас, батечку, є і дах над головою - інші, поглянь, і зовсім живуть під відкритим небом». Працював він прасувальником у Піреї ¹⁶, а жив в Афінах, і для того, щоб бути на роботі вчасно, виходив з дому затемна. Від довгого стояння на ногах і понаднормової роботи в нього утворилося варикозне розширення вен, що дошкуляло його ногам. Але велика любов до сім'ї змушувала цю людину забувати про болячки і хвороби. До того ж, він постійно собі докоряв, говорив, що в нього нема любові, що він не робить належних християнину добрих справ, і не міг нахвалитися своєю дружиною за те, що вона робить добрі справи, піклується не тільки про дітей, але і про свекра зі свекрухою, пере для старих, які живуть по сусідству, прибирає в них у будинках і навіть «супчик їм варить!» Обличчя цього доброго сім'янина світилося від Благодаті Божої. Він мав у собі Христа і був наповнений радістю. І кімнатка, в якій вони тулилися, теж була наповнена райською радістю. Ті, хто не має в собі Христа, будуть наповнені душевною тривогою. Вони не помістяться й в одинадцятьох кімнатах навіть удвох, тоді як тут одинадцять душ з Христом - помістилися в одній.

Скільки б багато місця не було в людей - навіть у людей духовних - їм все одно його не вистачатиме, бо в них самих не знайшлося місця для Христа, тому що Він не вмістився в них повністю. Якщо б жінки, які живуть в Фарасах, подивилися на ту розкіш, яка є присутньою сьогодні навіть у багатьох монастирях, то вони б вигукнули: «Бог пошле з неба вогонь і спалить нас! Бог нас залишив!» Фарасиотки справлялися з роботою за дві секунди. Раннього ранку вони виганяли кіз, потім наводили порядок у будинку, потім йшли в каплицю або ж збиралися де-небудь у печерах, і та, що трішки вміла читати, читала житіє Святого, кому присвячувався цей день. Потім починали бити поклони з Ісусовою молитвою. Але ж, крім цього, вони ще працювали, втомлювалися. Жінка повинна була вміти обшивати весь дім. А шили вручну. Ручні швейні машинки й у місті були рідкістю, а в селі їх не було і поготів. Добре, якщо на всі Фараси була одна швейна машинка. І чоловікам вони шили одяг - дуже зручний, а шкарпетки в'язали на спицях. Все робили зі смаком, з любов'ю, але при цьому і час у них залишався, тому що все в них було просто. Другорядне фарасиотів не турбувало. Вони переживали чернечу радість. І якщо, скажемо, ти зауважував, що ковдра лежить на ліжку нерівно, і говорив їм: «Поправте ковдру», то у відповідь чув: «Тобі це що, заважає молитися?»

Сьогодні людям невідома ця чернеча радість. Люди вважають, що терпіти нестатки, страждати вони не повинні. А якби люди думали трішки по-чернечому, якби вони жили простіше, то і були б спокійні. Зараз вони мучаться. У їхніх душах - тривога і розпач: «Такому вдалося побудувати два багатоповерхових будинки!» Або: «Такому вдалося вивчити п'ять іноземних мов!» - чи ще що-небудь подібне до цього. «А в мене, - кажуть, - нема навіть своєї квартири, та іноземної мови я не знаю жодної! Все, пропав я!» Або ж хтось, маючи автомобіль, починає мучитися: «В іншого машина краща за мою. Треба і мені купувати таку ж». Він купує собі нову машину, але і вона йому не на радість - адже в когось є ще краща. Він купує таку ж і собі, а потім дізнається, що в інших є власні літаки, і знову мучиться. Кінця цьому нема. Тоді як інша людина, у якої теж нема машини, славословить Бога і радіє. «Слава Богу! - мовить вона. -Ну і хай у мене не буде машини. Адже в мене міцні ноги і я можу ходити пішки. А в скількох людей ноги ампутовані, і вони не можуть за собою доглядати, не можуть вийти на прогулянку, мають потребу в чиїсь опіці!.. А в мене є власні ноги!» В свою чергу, людина кульгава говорить так: «А як іншим, у яких немає обох ніг?» - і радіє теж.

Невдячність і ненаситність - велике зло. Людина, поневолена чимось матеріальним, завжди поневолена хвилюванням і душевною тривогою, тому що вона тремтить, боячись, як би в неї не відібрали її багатство, то відчуває страх за своє життя. Якось до мене прийшов один багатій з Афін і сказав: «Отче, я втратив контакт зі своїми дітьми. Я втратив своїх дітей». - «А скільки в тебе дітей?» -запитав я. «Двоє,- відповів він.- Вигодував їх на пташиному молоці. Мали все, що хотіли. Навіть по машині їм купив». Потім з розмови стало зрозуміло, що в нього була своя машина, у дружини - своя й у кожного з дітей - своя. «Дивний ти чоловік, - промовив я йому, - замість того, щоб вирішити свої проблеми, ти їх тільки збільшив. Зараз тобі потрібен великий гараж для машин, за їхній ремонт треба платити вчетверо більше, не говорячи вже про те, що і ти з дружиною, і твої діти в будь-який момент ризикуєте розбитися. А якби ти спростив своє життя, то сім'я була б згуртованою, один розумів би іншого, і всіх цих проблем у тебе не було б. Провина за те, що з вами відбувається, лежить не на твоїх дітях, а на тобі самому. Це ти винен у тому, що не виховав їх по-іншому». На одну сім'ю - чотири автомобілі, гараж, свій механік і таке інше! Та невже один не може поїхати кудись трохи раніше, а інший - трохи пізніше? Весь цей комфорт породжує труднощі.

Іншого разу до мене в келію прийшов ще один глава сім'ї - цього разу з п'яти душ - і сказав: «Отче, у нас є одна машина, але я думаю купити ще дві. Так нам буде легше». - «А наскільки вам буде важче, ти не подумав? – запитав його я. - Одну машину ти залишаєш у якомусь підворітті, а де будеш ставити три? Тобі знадобиться гараж і склад для пального. Замість однієї небезпеки ви будете наражатися на три. Краще обходитися однією машиною й обмежити свої витрати. І час, щоб дивитися за дітьми, у вас буде, і самі ви будете умиротвореними. У спрощенні вся основа».

- «Так, - відповідає, - а я над цим і не задумувався».

- Геронде, якийсь чоловік розповідав нам, як він двічі не міг змусити замовкнути протиугінну сигналізацію у своєму автомобілі. Одного разу через те, що в машину залетіла муха, а іншого разу він сам порушив інструкцію користування протиугінною системою, коли сідав у власний автомобіль.

- У цих людей мученицьке життя, тому що вони не роблять своє життя простішим. Більшість зручностей спричиняють незручності. Світські люди задихаються від багатьох речей. Вони заполонили своє життя безліччю зручностей і зробили його тяжким. Якщо не спростити своє життя, то навіть одна зручність породжує велику купу проблем.

У дитинстві ми обрізали краї котка з-під ниток, вставляли в серединку дерев'яну паличку і влаштовували чудову гру, яка давала нам справжню радість. Маленькі діти тішаться іграшковою машинкою більше, ніж їхній батько купленим «Мерседесом». Запитай якесь дівчатко: «Що тобі подарувати - ляльку чи багатоповерховий будинок?» Побачите, вона відповість: «Ляльку». Суєтність світу зрештою пізнають навіть малі діти.

-   Геронде, а що більш за все допомагає зрозуміти радість, яку приносить простота, невигадливість?

-   Усвідомлення найглибшого  сенсу життя. «Шукайте найперше Царства Божого-.» ¹⁷ Простота і всяке правильне ставлення до речей починаються з цього.

¹ У минулі часи "божевільним колесом" називалося неробоче колесо, на яке накладали привідний ремінь для того, щоб зупинити верстат, не виключаючи двигуна.

² Часи (перший, третій, шостий, дев'ятий ) - окрема коротка богослужебна послідовність, яка входить до складу літургійного кола. Прим. перекладача

³ Див.: Бут. 5

⁴ Пс 89:10.

⁵ Старець Паїсій роздавав принесені йому речі іншим монахам, які мали в них потребу.

⁶ Георгій ІІ (1890-1947) король Греції у 1922-1929рр. та в1935-1947рр.

⁷ У 1453 р.

⁸ Цариця Маро (1418-1487), дочка сербського деспота Георгія Бранковича (1375-1456), який був другим ктитором монастиря Святого Павла на Святій Афонській Горі. Маро видали заміж за Султана Мурата - батька Султана Магомета, завойовника Константинополя. Після падіння Константинополя Цариця Маро передала в дар монастирю Святого Павла Чесні Дари Волхвів, багато святинь і мощів угодників Божих.

⁹ Один з двадцяти спільножитних монастирів Святої Афонської Гори.

¹⁰ Преподобний Пахомій Великий народився близько 280 р. в Фіваїді (Верхній Єгипет). Після проходження військової служби поселився в занедбаному поганському храмі і почав вести подвижницьке життя. Відчувши потребу в духовному керівництві, звернувся до Фіваїдського пустельника Преподобного Паламона і був прийнятий ним на послух. Близько 320 p., після божественного видіння, Преподобний Пахомій заснував перший монастир тавеннисіотів у Верхній Фіваїді. Всього Преподобний заснував 9 чоловічих і 2 жіночі спільножитні монастирі, з загальною кількістю ченців близько 7000. Сподобився благодатних дарів. Відійшов до Бога у 346 р.

¹¹ грец. - усамітнене чернече житло, місце аскетичних подвигів. - Прим. перекладача.

¹²  Виголошено у 1986 р.

¹³  Нітрія - гора та прилегла до неї пустеля в північно-західній частині Єгипту. Починаючи від Преподобного Макарія Великого (IV ст.) - улюблене місце чернечих подвигів. - Прим. перекладача.

¹⁴ Лк. 12:20.

¹⁵  Євр.ll:38.

¹⁶ Головний порт Греції. - Прим. перекладача.

¹⁷ Мт. 6: 33.

[ Повернутися до змісту книги: Старець Паїсій Святогорець "З болем та любов'ю про сучасну людину". Том 1. ]

[ Cкачати книгу: Старець Паїсій Святогорець "З болем та любов'ю про сучасну людину". Том 1. ]

[ Cкачати книги в аудіоформаті: Старець Паїсій Святогорець "Слова". (на російській мові) ]

[ Купити книгу - Паїсій Святогорець "З болем та любов'ю про сучасну людину" ]

Паїсій Святогорець "Слова" (українською):		Паисий Святогорец "Слова" (на русском):
[ Паїсій Святогорець "З болем та любов'ю про сучасну людину" Том I ] [ Паїсій Святогорець "Духовне пробудження" Том II ] [ Паїсій Святогорець "Духовна боротьба" Том III ] [ Паїсій Святогорець "Сімейне життя" Том IV ] [ Паїсій Святогорець "Пристрасті і чесноти" Том V ]		[ Паисий Святогорец "С болью и любовью о современном человеке" Том I ] [ Паисий Святогорец "Духовное пробуждение" Том II ] [ Паисий Святогорец "Духовная борьба" Том III ] [ Паисий Святогорец "Семейная жизнь" Том IV ] [ Паисий Святогорец "Страсти и добродетели" Том V ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!