Про мирський дух

Блаженної пам'яті старець Паїсій Святогорець

Слова. Том 1.

З болем та любов'ю про сучасну людину

Частина перша - Про гріх і диявола

"Живучи далеко бід Солодкого Ісуса, ми п'ємо гірку чашу"

Диявол править суєтою

- Геронде, чому диявола називають «князем світу» ? Він що, справді, володарює над світом?

- Цього ще бракувало, щоб диявол правив світом! Сказавши про диявола «князь світу цього», Христос мав на увазі не те, що він правитель, але те, що він панує над суєтою, неправдою. Хіба так можна! Хіба Бог допустив би диявола до панування над світом? Однак ті, чиї серця віддані суєтному, мирському, живуть під владою «правителя цього світу»². Тобто диявол править суєтою і тими, хто поневолений цією суєтою та світом. Адже ж що значить слово «світ» ? Прикраси, суєтні дрібнички, чи не так?³ Отже, під владою диявола перебуває той, хто поневолений суєтою. Серце, заполонене суєтним світом, утримує душу в стані, який не розвивається, а розум - у затьмаренні. І тоді людина тільки здається людиною, по суті ж вона є духовним недоноском.

Думка підказує мені, що найбільший ворог нашої душі, ворог більший, ніж навіть диявол, це світський дух. Він солодко захоплює нас та згодом навіїси залишає нас з гіркотою. Тоді, якби ми побачили самого диявола, то нас охопив би жах, і ми були б змушені вдатися до Бога і без сумніву пішли б до раю. В нашу епоху у світ увійшло багато мирського, багато духу світу цього. Це «мирське» зруйнує світ. Прийнявши в себе світ цей, [ставши всередині «мирськими»], люди вигнали з себе Христа.

- Геронде, чому ж ми не розуміємо, як багато зла приносить світський дух, і захоплюємося ним?

Тому що світський дух проникає в наше життя потроху. Як їжак до зайця в будиночок входив: спочатку він попросив зайця дозволу просунути в його будиночок свою голову, щоб вона не мокла під дощем. Потім просунув у будиночок одну лапку, потім другу і, нарешті, весь протиснувся всередину і своїми голками витіснив косого з його житла Так і світське мудрування обманює нас маленькими вчинками і поступово здобуває владу над нами. Зло йде вперед потихеньку. Якби воно просувалося різкими стрибками, то ми  б не обманювалися. Коли [бешкетники] ошпарюють жабу, то ллють на неї окріп по крапельці. Якщо вилити на жабу весь окріп одразу, то вона підстрибує і втікає від небезпеки. Якщо ж ледь полити на неї окропом, то спочатку вона струсить його, а потім заспокоїться. Якщо продовжувати лити потроху, то спершу вона знову буде його трохи струшувати, але поступово звариться, навіть не помітивши цього. «Так що ж ти, скрекотушко! Якщо на тебе хлюпнули окропом, підхоплюйся і біжи!» Ні, не втікає. Надувається, надувається, а потім ошпарюється. Так само чинить і диявол – він «обдає нас окропом» по крапельці, а в кінцевому результаті, не помітивши як, ми стаємо «звареними».Старець наводить цей приклад для того, щоб показати, наскільки легко ми приймаємо зло або гріх, якщо вони входять в наше життя потрохи, крок за кроком. Якщо б зло чи гріх вривалися в наше життя різко, то ми би їм протидіяли, тоді як поступово приймаючи зло, ми до нього звикаємо і в результаті повністю поневолюємося ним. - Прим. перекладача.

Перевага повинна бути віддана красі душі

Душа, яка захоплюється красою матеріального світу, підтверджує, що в ній живе суєтний світ. Тому вона захоплюється не Творцем - а творінням, не Богом - а глиною. Те, що ця глина чиста і не має гріховного бруду, значення не має. Зачаровуючись мирською красою, яка хоч не гріховна, але не перестає, проте, бути суєтною, серце відчуває тимчасову радість -радість, позбавлену божественної втіхи, внутрішнього окрилення, духовного тріумфу. Коли ж людина любить духовну красу, то наповнюється і гарнішає її душа.

Якщо б людина, а особливо чернець, знала свою внутрішню недосконалість, то за зовнішньою красою вона б не гналася. Душа така забруднена, така засмічена, а ми будемо піклуватися, наприклад, про одяг? Одяг ми перемо, прасуємо, і зовні ми чисті, але які ми всередині - про це краще і не запитувати. Тому, звернувши увагу на свою внутрішню духовну нечистоту, людина не буде гаяти час на те, щоб скрупульозно вичищати свій одяг до останньої цяточки - адже цей одяг у тисячу разів чистіший від її душі. Але, не звертаючи уваги на духовне сміття, яке накопичилося в ній, людина ретельно намагається вивести зі свого одягу навіть найменші плямки. Всю турботу потрібно звернути на чистоту духовну, на внутрішню, а не на зовнішню красу. Перевага повинна бути віддана не суєтній красі, а красі душі, духовній красі. Бо і Господь наш сказав, що скільки вартує одна душа, не вартує весь світ.

Мирські побажання

Тих, хто не приборкує свого серця, хто прагне до таких матеріальних бажань, без яких можна обійтися (про тілесну похіть не йде навіть і мова), тих, хто не підкорить свій розум серцю, щоб разом з душею віддати їх Богові, чекає велике нещастя.

- Геронде, бажати чогось це завжди погано?

- Ні, саме по собі сердечне бажання не є поганим. Але речі, нехай навіть і не гріховні, заполонюючи частинку мого серця, зменшують мою любов до Христа. І таке негріховне бажання теж стає поганим, тому що через нього ворог заважає моїй любові до Христа. Якщо я бажаю одержати щось корисне, наприклад, книгу, і це корисне заполонює частинку мого серця, то таке бажання недобре. Чому книга повинна заповнювати частину мого серця? Що краще - хотіти книгу чи прагнути Христа? Будь-яке бажання людини - яким би хорошим воно не здавалося, - [все-таки] нижче, ніж бажати Христа чи Пресвяту Богородицю. Хіба може Бог не віддати мені всього Себе, якщо я віддам Йому своє серце? Бог шукає серце людини. «Дай Мені, сину, своє серце».⁶ І якщо людина віддасть Йому своє серце, то потім Бог дає йому те, що любить його серце, аби це було йому не на шкоду. Серце не розтрачує себе даремно тільки тоді, коли воно віддається Христу. І тільки в Христі людина у цьому житті знаходить віддачу Божої любові, а в житті іншому, вічному - божественну втіху.

Нам варто уникати світських речей, щоб вони не полонили наше серце. Будемо користуватися речами простими, такими, щоб вони лише забезпечували наші потреби. Однак будемо піклуватися про те, щоб використовувані нами речі були надійними. Бажаючи скористатися якоюсь гарною річчю, я віддаю цій красі усе своє серце. Для Бога потім у серці не залишається місця. Наприклад, проходячи повз якийсь будинок, ти бачиш розкішні прикраси, мармур, ліпку, захоплюєшся каменями і цеглинами і залишаєш серед усього цього своє серце. Або ти бачиш у магазині гарну оправу для окулярів, і тобі хочеться її купити. Якщо її не купиш, то залишиш своє серце в цьому магазині. Якщо ж купиш і будеш носити, то твоє серце буде вставлено в цю оправу і приклеєно до неї. Особливо легко потрапляють на цю вудочку жінки. Жінок, які не розтрачують своє серце на суєтні дрібниці, небагато. Я хочу сказати, що диявол розкрадає їхні багаті серця за допомогою всього мирського, кольорового, блискучого. Якщо жінці знадобиться тарілка, то вона буде намагатися знайти тарілку з малюнком в квіточки. Можна подумати, що в тарілці без квіточок прокисне її страва! А деякі духовні жінки потрапляють в пастку на серйозних малюнках -двоголових [візантійських] орлах і такому подібному. А потім запитують: «Чому ми байдужі до духовного?» Але як же прийдеш до тями, якщо твоє серце розпилене по шафочках і блюдечках? У тебе немає серця - є лише шматок м'яса - серцевий м'яз, який цокає у твоїх грудях, як годинник. А такої механічної роботи серця вистачає лише на те, щоб ноги переставляти. Тому що частинка серця йде до одного, а частинка до іншого, а для Христа нічого не залишається.

- Геронде, виходить, гріховними є навіть найпростіші бажання?

- Ці бажання, наскільки б безгрішними вони не були, ще гірші, ніж бажання гріховні. Адже гріховна розпуста коли-небудь відчується людиною як гріх - згодом вона почне відчувати докори сумління і докладе зусиль, щоб виправитися. Вона покається, скаже: «Згрішила, мій Боже». Тоді як ці «добрі» бажання, навпаки, її не турбують, людина думає, що в неї все гаразд. «Я, - каже, - люблю все привабливе, все гарне. Адже і Бог теж створив все красивим». Звісно, це так, але любов такої людини спрямована не до Творця, а до матеріального. Тому добре, якщо ми відмовляємось від будь-якого бажання. Коли людина докладає якесь зусилля заради Христа, жертвує тим, що вона любить, яким би хорошим воно не було, - і робить те, що не любить, то Бог дасть їй більший спокій.

До того, як серце очиститься, воно має мирські бажання, які його тішать. Однак, очистившись, серце засмучується від мирських бажань, відчуває до них відразу. І тоді серце радіє духовному. Таким чином, нехтуючи мирськими бажаннями, серце стає чистим. Не відчувши відрази ао цих бажань, серце захоплюється ними. Але бачиш як виходить: ми не хочемо навіть трішки потурбувати нашу «тілесну» сутність, а хочемо виконувати її примхи. Як же після цього ми станемо послідовниками Христа?

- Геронде, якщо мені важко відсікти якесь бажання, то чи треба бути наполегливим у боротьбі?

- Так. Нехай навіть твоє серце засмучується через те, що ти не задовольняєш його примхи і не робиш те, що воно любить, - його не треба слухати, тому що, послухавши його, відчуєш спочатку світську радість, а потім - світську тривогу. Якщо ж ти не слухаєш свого серця і воно засмучується тим, що ти не вдовольнив його, а ти цьому радієш, то приходить Божа Благодать. А прагнення Божої Благодаті і є нашим завданням. Тобто для набуття божественної Благодаті треба відкинути бажання - навіть добрі, відсікти навіть свою волю. Тоді людина упокорюється. А коли вона упокориться - приходить божественна  Благодать. Охоловши до світського, серце зрадіє духовно. Треба, наскільки це можливо, навчитися уникати світських утіх, займатися внутрішньою духовною роботою для набуття втіхи божественної.

Світські радощі - це радощі матеріальні

- Геронде, часто люди світські говорять, що, маючи всі блага вони відчувають якусь порожнечу.

- Справжня, чиста радість набувається біля Христа. З'єднавшись з Ним у молитві, ти побачиш свою душу наповненою. Люди світу цього шукають радість у насолодах. Деякі духовні люди шукають радість у богословських диспутах, бесідах і тому подібному. Але коли їхні богословські розмови  закінчуються, залишаються наодинці з порожнечею і запитують себе, що їм робити далі. Яким би не було те, чим вони займаються - гріховним чи нейтральним, - результат однаковий. Пішли б вже краще тоді виспалися, щоб вранці відправитися на роботу зі свіжою головою.

Духовна радість не приходить до того, хто задовольняє мирські забаганки свого серця. Така людина відчуває неспокій. Духовні люди відчувають тривогу від мирської радості. Світська радість не постійна, не істинна. Це тимчасова, короткочасна радість - радість матеріальна, не духовна. Світські радості не «заряджають» людську душу, а лише засмічують її. Відчувши духовну радість, ми не захочемо радості матеріальної. "Насичуся, коли явишся у славі Своїй". Мирська радість не відновлює, а забирає сили духовної людини. Посади людину духовну в світські апартаменти - вона там не відпочине. Та й світській людині буде лише  здаватися, що вона відпочиває, а насправді буде мучитися. Зовні буде радіти, але внутрішнього задоволення це їй не принесе, і вона буде страждати.

-  Геронде, серед світських порядків дихати тісно!

-  Людям тісно дихати, але ж вони і самі цієї тісноти хочуть! Як жаба - вона ж сама стрибає в пащу змії. Змія підстерігає біля водойми і, не відриваючись, дивиться на жабу. Задивившись на змію і втративши над собою контроль, жаба, як зачарована, біжить із кваканням у її пащу. Змія випускає отруту, щоб вона не пручалася. Тут жаба пищить, але навіть якщо прийти їй на допомогу і прогнати змію, жаба все одно здохне, бо вона вже отруєна.

-  Геронде, чому люди радіють мирським речам?

-  Сьогоднішні люди не думають про вічність. Самолюбство допомагає їм забути про те, що вони втратять все. Вони не усвідомили ще найглибшого сенсу життя, не відчули інших, небесних радощів. Серце цих людей не направляється радісно до чогось вищого. Наприклад, ти даєш людині гарбуз. «Який чудовий гарбуз!» - каже вона. Ти даєш їй ананас «Ну й луска ж у цих ананасів!» - говорить вона і викидає ананас, тому що ніколи його не куштувала. Або скажи кротові: «Яке прекрасне сонце!» - він знову зариється в землю. Ті, кого задовольняє матеріальний світ, подібні до дурних пташенят, що сидять у яйці без шуму, не намагаються пробити шкаралупу, вилізти і порадіти сонечку - небесному польоту в райське життя, - але, сидячи без руху, вмирають всередині яєчної шкаралупи.

Світський дух у духовному житті

- Геронде, іноді Ви говорите, що ось така-то  людина дивиться через європейські окуляри, а не за допомогою східного духу. Що Ви хочете цим сказати?

- Я хочу сказати, що вона дивиться європейським оком, європейською логікою, без віри, по-людському.

- А цю таке східний дух?

- «Схід сходу, і ті, хто перебуває у пітьмі, прозрійте!»⁸

- Тобто?

- Говорячи, що хтось вловив східний дух і позбувся духу європейського, я хочу сказати, що, позбувшись логіки, раціоналізму, людина вловила простоту і благоговіння. Адже простота і благоговіння - це і є православний дух, в якому перебуває Христос. Сьогодні духовним людям часто не вистачає простоти - тієї святої простоти, яка відновлює сили душі. Не відмовившись від мирського духу, не почавши поводитися просто, тобто, не думаючи, як на тебе подивляться або що про тебе скажуть інші, людина не рідниться з Богом, зі святими. Для того, щоб вступити в таке споріднення, необхідно почати жити в духовному просторі. Чим з більшою простотою поводиться людина - особливо в чернечому співжитті, тим рівнішою, «обкатанішою» вона стає, тому що стирається випуклість пристрастей. Якщо ж це не так, то вона намагається сформувати зі себе іншу людину. Тому, для того, щоб уподібнитися ангелам, постараємося скинути зі себе костюми світського карнавалу.

Знаєте, чим відрізняються люди світські від людей духовних? Люди світські піклуються про те, щоб був чистим їхній двір. їх не цікавить, чи засмічений їхній будинок зсередини. Вони прибирають двір і замітають сміття всередину будинку. «Людям,- кажуть,- видно двір, будинок зі середині вони не бачать». Тобто, нехай я буду засмічений зсередини, але не ззовні. їм хочеться, щоб інші ними милувалися. Люди ж духовні піклуються про те, щоб будинок був чистим всередині. їх не хвилює, що скажуть про них люди, тому що Христос живе в будинку - в серці, а не надворі.

Однак трапляється, що і духовні люди виставляються напоказ, по-світськи, і, скажемо більш виразно, по-фарисейськи.

Такі люди думають не про те, як потрапити в рай, до Бога, а про те, як у цьому житті виглядати гарними. Вони позбавляють себе всіх духовних радощів, тоді як вони могли б переживати райський стан вже тут. І, таким чином, вони залишаються людьми тілесними. Вони намагаються вести духовне життя за світськими звичаями. Однак всередині вони порожні - Бога в них нема.

На жаль, світський дух вплинув навіть на духовних людей. А якщо люди духовні діють і думають по-світськи, то що залишається робити і думати людям світським? Коли я попросив деяких людей допомогти юнакам-наркоманам, то вони мені відповіли: «Якщо ми влаштуємо притулок для наркоманів, то на цю справу ніхто не захоче жертвувати. Тому краще ми влаштуємо будинок для літніх людей». Я не кажу, що будинок такий не потрібний - потрібний ще й як. Але якщо ми виходимо з таких передумов, то наша доброчинність закінчиться крахом. Люди не розуміють того, що світське везіння - це духовна невдача.

Мирський дух у чернецтві

- Геронде, багато говорять нам: «Ви тут, як у раю, живете».

- Моліться, щоб не залишитися без іншого раю. Я був би задоволений, якщо б на людей світських справляв враження ваш духовний розвиток, але самі ви - саме через цей розвиток - не помічали б того враження, яке справляєте на інших, не прагнули б справити якого-небудь враження, щоб воно було внутрішнє і природне, відбувалося саме по собі. Намагайтеся не втратити себе в непотрібному - інакше ви втратите Христа. Намагайтеся, щоб ваша совість ставала якомога більше чернечою. Живіть духовно, як черниці. Не забувайте про Христа, щоб і Він пам'ятав про вас. Моя мета не в тому, щоб вас засмучувати, але в тому, щоб допомагати вам, щоб зміцнювати вас. Світський дух, проникаючи в чернецтво, засмучує самого Христа. Постарайтеся розрізняти цей чужий дух і женіть його геть.

На жаль, світський дух проник зі світу і в багато монастирів. Причина цього в тому, що в нашу епоху деякі духовні наставники спрямовують плин чернецтва по світському руслу, і до благодатного святоотцівського духу душі ченців не прямують. Я бачу, що сьогодні в монастирях панує дух, який є протилежним до святоотцівського. Доброго, святоотцівського ченці не приймають. Тобто вони не живуть духовно. Діючи в ім'я послуху і відсікання своєї волі, вони зрівнюють духовні висоти з землею і займаються мирським свавіллям. Живучи так, вони не вдосконалюються, тому що разом з ними в монастирі «діє» спокусник, світський дух. Ми не маємо права тлумачити заповіді Божі, як нам вигідно. Ми не маємо права відображати чернецтво таким, яким нам хочеться. Визнавати свої немочі і смиренно просити милості Божої - справа зовсім інша. Найбільше зло, по-моєму, в тому, що дехто вважає цей світський дух прогресом. Варто було б усвідомити цей дух падінням і виблювати його зі себе, щоб духовно очиститися. І тоді відразу ж прийде Дух Святий, Який освячує, сповіщає і утверджує душі.

А є і такі ченці, що говорять: «Ми повинні проявити нашу культуру». Яку культуру? Світську? Було б природно, якщо б ми, як ченці, виявляли нашу духовну культуру, духовний розвиток. Який духовний розвиток? А ось який: не намагатися випередити людей світських у розвитку світському, адже цей світський розвиток мучить навіть їх, не говорячи вже про ченців. Наша духовна швидкість повинна бути такою високою, щоб і люди світу цього захоплювалися слідом за нами. Якщо ми, ченці, робимо те ж саме, що і якийсь високодуховний мирянин, то людям світським це знову-таки не на користь, тому що приклад високодуховного мирянина в них є і без нас. Наше життя повинно бути більш високим, ніж життя духовних мирян. Чернець не повинен ставити перед собою мету показати іншим якийсь світський розвиток. Це ображає чернецтво. Чернець, який мислить по-світськи, показує, що він збився зі шляху - він вийшов на нього заради Христа, але його душа прагне у світ. Шляхом світського розвитку, який вважається прогресом, чернецтво приходить до духовного розтління.

З чернецтва зникає дуже багато, подібно до того, як зі світу зникають честь, повага і їх називають пережитками свого часу. Тому мені боляче так, що хоч криком кричи. Мені хочеться піти куди-небудь подалі [щоб не бачити всього цього]. Той, хто не пережив нічого вищого, не дуже-то переживає за своє духовне життя, у якому він влаштовує все по-своєму, на свій лад- Однак знаєте, яка мука так жити людині, що пізнала щось вище? Якби Христос дозволив мені жити так, як я хочу, - по-чернецьки - і померти молодцем, то я вважав би це смертю в бою, на передовій. Зараз такий час, що вмерти, піти на сповідництво, зробити жертву варто і тільки заради того, щоб не хулили Святих Отців.

Ми всі читаємо і читаємо про преподобних отців, але навіть нітрохи не задумуємося над тим, де і як вони жили. Господь сказав: «Лиси мають нори, Син же Людський не має де голову прихилити». Це вражає. Преподобні отці намагалися жити в печерах і бути схожими на Христа. Вони відчували радість Христову, тому що наслідували Його в усьому. їх цікавило тільки це. Святі отці перетворили пустелю на духовний ґрад, а ми сьогодні перетворюємо її на світське місто.

Церква Христова тікає в пустелю, щоб спастися, а ми перетворюємо пустелю в світське місто. А люди спокусяться цим, залишаться без допомоги і потім їм не буде за що вхопитися. Ось оцю велику небезпеку я бачу в теперішніх тяжких роках, в яких ми живем. При тому, що сьогодні нам варто було б жити більш по-чернечому, щоб мати божественну силу, ми, на жаль, потрапляємо під вплив світського духу, він змінює нас у гірший бік, і ми стаємо безсилими. Тобто ми самі виганяємо із себе наш дух і стаємо мертвим тілом.

Ченці, що живуть у чернецтві напоказ, є і сьогодні. Вони не курять, не коять тілесних гріхів, читають Добротолюбіє, сиплять цитатами зі святих отців. У світі ті діти, що не брехали, творили хресне знамення, ходили до Церкви, а коли стали старшими, були більш уважними у моральному відношенні, вважали, що цього досить. Точно таким же життям живуть у деяких монастирях, і це приваблює туди мирян. Але, познайомившись з такими ченцями ближче, миряни бачать, що вони нічим не відрізняються від людей світу цього, тому що весь світський дух вони зберігають. А якби вони курили, читали газети, розмовляли про політику, то миряни, принаймні, уникали б їх, як людей світу цього, і чернецтво не псувалося б.

Чим духовно ослаблений чернець може вразити серце світської людини? Якщо залишити спирт у відкритій пляшці, то він вивітриться, втратить всю свою міцність, не зможе ні вбивати мікробів, ні горіти. А якщо заправити таким вивітрілим спиртом спиртівку, то він до того ж зіпсує і ґніт. Так і чернець: будучи неуважним, він відганяє від себе божественну Благодать і після цього має лише схиму - вигляд ченця. Він подібний до вивітрілого спирту і не може «припекти» диявола. Адже «світло ченців це ангели, а світло людей - ченці!» "Світлом для ченців є ангели, а світло для всіх людей - чернече життя; і тому іноки повинні бути благим прикладом у всьому, ми нікому не даємо ніякої нагоди до спотикання (II Кор. 6: 3). Але «вивітрілі» ченці перестають бути світлом. Знаєте, наскільки руйнівне світське мудрування! Якщо з чернецтва зникає його духовна сила, то в ньому вже нічого не залишається. Бо «якщо сіль вивітриться», то вона не годиться навіть на добриво. Помиї, сміття стають перегноєм, але не сіль. Якщо «удобрити» сіллю рослину, то вона її спалить. В цю епоху, в яку ми зараз живемо, чернецтву варто яскраво сяяти. Усій цій гнилизні і розкладанню потрібна сіль. Якщо в монастирях не буде світського мудрування, якщо їхній стан буде духовним, то це стане їх найбільшим приношенням суспільству. Їм не потрібно буде ні говорити, ні робити щось ще, тому що вони будуть свідчити своїм життям. Сьогодні світ має потребу саме в цьому.

А подивіться на католиків - до чого дійшли вони! Пам'ятаю, як багато років тому, коли я був у монастирі Стоміон у Кониці, хтось приніс мені клаптик газети, де було написано: «Триста католицьких черниць висловили протест - спочатку в зв'язку з тим, що їх не допустили на перегляд художнього фільму в кінотеатрі, а потім інший протест - чому їхні плаття не до колін, а до кісточок». Прочитавши це, я був настільки обурений, що навіть сказав: «Так, зрештою, навіщо ж ви ставали черницями?» А наприкінці замітки було написано, що вони скинули чернече вбрання, повернулися у світ. Але ж таким мисленням вони повернулися в нього ще раніше. А іншого разу мені довелося побачити католицьку черницю, яка займалася нібито місіонерською роботою і була, - як би це висловитися, - ну все одно, як деякі світські дівчата. Зовсім ніякої відмінності! Тож не дозволимо і ми цьому європейському духу вселитися в нас, щоб і нам не дійти до такого.

- Геронде, відкинути світське мудрування видається мені нелегкою справою.

- Це нескладно, але тільки необхідне чування. Постійно розмірковуй над тим, що говорив Арсеній Великий: «Заради чого ти пішов у монастир?..». Ми забуваємо, заради чого прийшли туди. Так чи інакше, але починають добре всі, от тільки не всі добре закінчують, тому що забувають, заради чого вони йдуть у монастир.

- Геронде, Ви сказали, що дух світу цього проникає в чернецтво, і стираються його духовні критерії. Чи вистоїть істинний дух чернецтва?

- Це нашестя найшло, але Бог не залишить.

- Геронде, а я подумав: «Чи є ще чернечі братства духовного спрямування?»

- Не вистачало ще, щоб таких братств не було! Тоді Мати Божа під конвоєм відправила б всю нашу «братву» у місця не такі далекі!.. Є ченці, які живуть дуже духовно, без шуму. Такі душі є в кожному монастирі, у кожній єпархії. Саме ці рідкісні душі просять Бога про милість, і тому Він терпить нас.

Світський дух - це хвороба

Найважливіше сьогодні - не пристосовуватися до цього світського духу. Таке непристосовництво -свідчення про Христа. Постараємося, наскільки можливо, не дати цьому потоку затягнути, понести нас світським руслом. Розумна риба на гачок не потрапляє. Бачить наживку, розуміє, що це таке, йде з цього місця і залишається невпійманою. А інша риба бачить наживку, поспішає її проковтнути і відразу потрапляє на гачок. Так і світ - у нього є наживка, і він ловить на неї людей. Люди захоплюються світським духом і потім потрапляють в його сіті.

Світське мудрування - це хвороба. Як людина намагається не заразитися якоюсь хворобою, так їй треба намагатися не заразитися і світським мудруванням - у будь-якій його формі. Для того, щоб духовно розвиватися і бути здоровим, для того, щоб радіти по-ангельськи, людина не повинна мати нічого спільного з духом світського розвитку

[ Повернутися до змісту книги: Старець Паїсій Святогорець "З болем та любов'ю про сучасну людину". Том 1. ]

[ Cкачати книгу: Старець Паїсій Святогорець "З болем та любов'ю про сучасну людину". Том 1. ]

[ Cкачати книги в аудіоформаті: Старець Паїсій Святогорець "Слова". (на російській мові) ]

[ Купити книгу - Паїсій Святогорець "З болем та любов'ю про сучасну людину" ]

Паїсій Святогорець "Слова" (українською):		Паисий Святогорец "Слова" (на русском):
[ Паїсій Святогорець "З болем та любов'ю про сучасну людину" Том I ] [ Паїсій Святогорець "Духовне пробудження" Том II ] [ Паїсій Святогорець "Духовна боротьба" Том III ] [ Паїсій Святогорець "Сімейне життя" Том IV ] [ Паїсій Святогорець "Пристрасті і чесноти" Том V ]		[ Паисий Святогорец "С болью и любовью о современном человеке" Том I ] [ Паисий Святогорец "Духовное пробуждение" Том II ] [ Паисий Святогорец "Духовная борьба" Том III ] [ Паисий Святогорец "Семейная жизнь" Том IV ] [ Паисий Святогорец "Страсти и добродетели" Том V ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!