Про те, що гріх ввійшов у моду

"Живучи далеко бід Солодкого Ісуса, ми п'ємо гірку чашу"

Геронде, ми чули, начебто Ви сказали комусь про те, що буде війна. Це правда? - Я ж бо нічого не кажу, а ось народ говорить все, що йому заманеться. І навіть якщо я щось знаю -кому я стану про це говорити?..

- Якби люди не «облагородили» гріх, то вони не дійшли б і до цього варварства. Але ще більше варварство - моральна катастрофа. Люди розкладаються і душевно і тілесно. Якась людина сказала мені: «Люди назвали Афіни джунглями, але подивися - адже ж ніхто з цих джунглів не йде. Всі говорять «джунглі!» і всі до цих джунглів сходяться». До чого ж дійшли люди! До стану тварин. Знаєте, як у тварин: спершу вони входять у хлів, випорожнюються, мочаться, потім гній починає розкладатися, перегоряти і тваринам стає тепло. Їм подобається в стайні і не хочеться нікуди з неї йти. Я хочу сказати, що так і люди відчувають «тепло» гріха і не хочуть йти. Вони відчувають сморід, але їм не хочеться йти від тепла. Якщо в хлів увійде новенький, то він не зможе витримати цього смороду. А інший уже звик, він постійно живе в хліву, і сморід його не турбує.

- А деякі, Геронде, виправдуються тим, що таке пречудове життя не в наші дні почалося. «Подивися, - говорять, - що коїлося в древньому Римі!..»

- Так, але в Римі люди поклонялися ідолам, були язичниками. І Апостол Павло [у Посланні до Римлян] звертався до язичників, які прийняли Святе Хрещення, але не позбулися ще поганих звичок.1 Не треба брати за зразок приклади найбільшого занепаду з кожної епохи. Сьогодні гріх ввели в моду. Подумати тільки - адже ми православний народ, але до чого дійшли! А про інші народи навіть і говорити нічого... Та найгірше те, що нинішні люди повально захопились гріхом і коли бачать, що хтось не крокує в дусі часу, не грішить, має крапельку благоговіння, називають його відсталим, ретроградом. Таких людей зачіпає, що хтось не грішить. Гріх вони вважають прогресом. А це гірше за все. Якби сучасні люди, які живуть у гріху, принаймні, це визнавали, то Бог помилував би їх. Але вони виправдовують те, чому нема виправдання, і співають гріхові дифірамби. А вважати гріх прогресом і говорити, що моральність віджила свій вік, це, крім всього іншого, найстрашніша хула на Святого Духа Тому, якщо хтось, живучи в світі, живе праведно, зберігає своє життя в чистоті, то це має чималу ціну. Таких людей чекає велика винагорода.

У давні часи розпусник чи пияк навіть на базар соромився піти, тому що люди почали б над ним насміхатися. А якщо жінка підгулювала, то вона і носа з дому боялася висунути. І можна сказати, це було певною силою, яка стримувала гріх. А сьогодні, якщо людина живе правильно, якщо, наприклад, дівчина живе в благоговінні, то про неї говорять: «Та вона що, з місяця звалилася?» І взагалі: у давнину, якщо мирські люди чинили гріх, то вони, нещасні, переживали відчуття своєї гріховності і ставали трохи смиреннішими. Вони не висміювали тих, хто жив духовно, але навпаки -захоплювалися ними. А в наші часи ті, хто грішить, не почувають за собою провини. Поваги до інших у них теж нема Все зрівняли з землею. Якщо людина не живе по-світськи, то грішники роблять з неї посміховище.

Франція - це не якась там країна, що розвивається, вона крокує попереду багатьох. Проте в останні роки2 вісімдесят тисяч французів стали мусульманами. Чому? А тому, що гріх увійшов у них в моду, але їх звинувачує совість, і вони хочуть її заспокоїти. Давні греки, бажаючи виправдати свої пристрасті, придумали собі дванадцять богів. Так само і французи - постаралися знайти собі таку релігію, яка виправдовувала б їхні пристрасті, щоб це питання їх більше не турбувало. Мусульманство, можна сказати, їх влаштовує: дружин можна брати, скільки хочеш, а в житті іншому ця віра обіцяє плоди -непочатий край, сметани - хоч греблю гати, а меду -просто море розливне. І якщо померлого обмиють після смерті теплою водою, то він (нібито) очищається від гріхів- скільки б їх не було. Йдуть до Аллаха чистенькими! То що тут ще потрібно? Так все зручно! Але французи не знайдуть собі спокою. Вони прагнуть до внутрішнього світу, але не знайдуть його, тому що пристрастям виправдання нема.

Що б не вигадували люди, за якою б байдужістю вони не ховалися - спокою вони все одно не знаходять. Прагнучи виправдати те, чому нема виправдання, вони мучаться в душі. Вони засмикані зсередини. Тому, нещасні, шукають собі розваги, бігають по барах і дискотеках, напиваються, дивляться телевізор... Тобто переживають докори сумління, і заради того, щоб забутися, вони займаються глупствами. І навіть коли сплять - думаєш, вони спокійні? У людини є совість. Совість - найперше Священне Писання, дане Богом первозданним людям. Ми «знімаємо» совість з наших батьків як фотокопію. Як би людина не зневажала свою совість - ця совість все одно буде звинувачувати її зсередини. Тому і говорять: «Його хробак точить». Адже нема нічого солодшого, ніж мирна спокійна совість. Така людина почуває себе внутрішньо окриленою, і тоді вона летить.

Відходячи від Бога, людина відчуває пекельну муку.

Я не пам'ятаю дня, у який не відчував би божественної втіхи. Перерви іноді бувають, і тоді я почуваю себе погано. Таким чином, я спроможний зрозуміти, наскільки погано живе більшість людей. Вони відійшли від Бога і тому позбавлені божественної втіхи. Чим далі людина відходить від Бога, тим їй сутужніше. А якщо мати Бога, тоді можна не мати нічого більше - і нічого більше не бажати. Вся справа в цьому. Якщо ж у людини є все, але нема Бога, то вона відчуває внутрішні муки. Тому, наскільки можливо, нам необхідно наблизитися до Бога. Тільки біля Бога людина знаходить радість - справжню, вічну. Живучи далеко від Солодкого Ісуса, ми п'ємо гірку чашу. Коли прадавня людина стає людиною - сином царським, вона живиться божественною насолодою, небесною насолодою і переживає райську втіху, вже в цьому житті почасти відчуває райську радість. Від меншої райської втіхи людина щодня переходить до більшої і більшої. Вона запитує: «Невже в раю є щось вище за те, що я переживаю зараз?» Вона переживає такий стан, що не може займатися ніякою справою. Від цієї божественної теплоти і насолоди її ноги гнуться в колінах, немов свічі, її серце захлинається, тріпоче з радості, хоче прорвати тонку глиняну перегородку грудної клітки і полетіти - тому що земля і все земне здаються серцю нічого не вартими дрібницями.

Спочатку людина перебувала в спілкуванні з Богом. Однак потім вона відійшла від Бога і стала почувати себе так, ніби спочатку вона жила у палаці, а потім, назавжди опинившись за воротами палацу, дивилася на палац здалека і плакала. Як страждає дитина, перебуваючи далеко від матері, так страждає, мучиться людина, яка віддалилася від Бога. Відходячи від Бога, людина переживає пекельну муку. Дияволу вдалося відвести людину від Бога так далеко, що люди почали поклонятися бовванам і приносити в жертву цим бовванам своїх дітей. Як же це страшно! І ось бо біси: відкіля вони їх тільки відкопують, стількох «богів»? «Бог Хамос3!.. Тільки ім'ячко почуєш - і вже вистачить! Однак більше за всіх мучиться сам диявол - адже він відійшов від Бога, від любові далі від усіх. Але якщо відходить любов, то починається пекельна мука. Що протилежне любові? Злість. А злість і страждання - це одне й те ж.

Той, хто відійшов від Бога, зазнає бісівського впливу, тоді як той, хто живе з Богом, отримує Божу Благодать. Благодать Божа додасться тому, хто її має. А якщо людина має небагато Благодаті, але поводиться з нею без належного благоговіння, то в неї відніметься і те мале, що в неї є 4. Сучасним людям не вистачає Благодаті Божої, тому що, скоюючи гріх, вони відкидають від себе і ті крихти Благодаті, що мають. А коли відходить божественна Благодать, в людину злісно входять всі біси.

Відповідно до того, наскільки люди відійшли від Бога, вони відчувають прикрість в цьому житті. У іншому житті вони будуть переживати вічний смуток. Наскільки людина живе згідно з волею Божою, настільки - ще в ньому житті - вона, до деякої міри, отримує частину райської насолоди. Або вже в цьому житті ми будемо почасти переживати райську втіху і підемо в рай, або ж ми будемо певною мірою переживати пекельну муку і -охорони нас від цього, Боже, - потрапимо в пекло. Рай це те ж саме, що добро, пекельна мука - те ж саме, що зло. Творячи добро, людина відчуває радість. Скоюючи гріх - страждає. Чим більше добра творить людина, тим більше вона тішиться, чим більше робить зла, тим сильніше страждає її душа. Чи відчуває радість злодій? Яка там радість - адже її відчуває той, хто робить добрі справи. Тут, якщо навіть знайдеш щось на дорозі і піднімеш, сказавши собі, що ця річ - твоя, відразу втратиш спокій. Той, хто знайшов, не знає, хто втратив цю річ, він нікого не скривдив і не пограбував, однак спокою все одно позбавляється. А що ж говорити про злодія! Навіть коли людина просто щось приймає від іншої - вона не відчуває тієї радості, яку відчуває, коли сама щось дає. А вже яка там радість, якщо красти і кривдити самому! Тому подивіться на тих, хто кривдить і обдурює інших: які в них страшні обличчя, як потворно вони виглядають!

Людині заплатить той господар, на якого вона працює

Люди, які віддалилися від Бога, ніколи не відчують втіхи і мучаться подвійно. Той, хто не вірує в Бога і майбутнє життя, не тільки позбавлений втіхи, але і прирікає себе на вічну муку. Людині заплатить той хазяїн, на якого вона працює. Якщо ти працюєш на чорного хазяїна, то він зробить твоє життя чорним. Якщо ти грішиш, то з тобою розрахується диявол. Якщо ти плекаєш чесноти, то тобі заплатить Христос І чим більше працюєш для Христа, тим світлішим і радіснішим стаєш. Але ми говоримо: «Працювати для Христа? Хіба ми збожеволіли?» Як це страшно! Невизнання Жертви Христової заради людини! Христос перетерпів Розп'яття, щоб відкупити нас від гріха, щоб очистився весь людський рід. Що зробив для нас Христос, і що робимо для Нього ми?..

Люди хочуть грішити і мати добренького Бога. Такого Бога, щоб Він нас прощав, а ми продовжували б грішити. Тобто, щоб ми робили все, що хочемо, а Він прощав нас, щоб Він прощав нас безперестанку, а ми дули б у свою дуду. Люди не вірують і від цього ненаситно грішать. З цього, тобто з невір'я, починається все зло. Люди не вірять в інше життя і тому не рахуються ні з чим. Кривдять і обманюють один одного, кидають своїх дітей... Діється таке, що язик не повертається сказати. Це серйозні гріхи. Такі гріхи, що навіть Святі Отці не передбачили подібного у Священних Канонах. Як сказав Бог про Содом і Гоморру: «Не вірю, невже і справді чиняться такі гріхи? Піду, подивлюся».Якщо люди не покаються, не повернуться до Бога, то вони втратять вічне життя. Людина повинна допомогти собі відчути найглибший сенс життя. Вона має отямитися, щоб відчути божественну розраду. Завдання в тому, щоб людина духовно зросла, а не просто стримувалася від гріхів.

1 Див. Рим. 1, 24-32.

2 Промовлено в листопаді 1988 р.

3 Хамос - "бог" нащадків Моава, старшого сина Лота (див. 3 Цар. 11, 7)

4 Пор. Лк. 19, 26.

[ Повернутися до змісту книги: Старець Паїсій Святогорець "З болем та любов'ю про сучасну людину". Том 1. ]

[ Cкачати книгу: Старець Паїсій Святогорець "З болем та любов'ю про сучасну людину". Том 1. ]

[ Cкачати книги в аудіоформаті: Старець Паїсій Святогорець "Слова". (на російській мові) ]

[ Купити книгу - Паїсій Святогорець "З болем та любов'ю про сучасну людину" ]

Паїсій Святогорець "Слова" (українською):