Вступ (зі слів старця)

«Роки, які ми зараз переживаємо, дуже тяжкі і дуже небезпечні, але, зрештою, переможе Христос».

В нашу епоху більшість мирян намагаються йти по життю з надзвичайною швидкістю. Але оскільки в них нема страху Божого - а «початок Премудрості - страх Господній» 1, то в них нема і гальм, і з шаленою швидкістю, без гальм, вони закінчують перегони в прірві. Люди дуже стурбовані труднощами і, в основному, доведені до очманіння. Вони втратили свій орієнтир і помалу доходять до того, що не можуть контролювати самих себе. Якщо навіть ті, хто приїжджає на Святу Гору, настільки сильно засмучені і заплутані, настільки стривожені, то подумайте, якими є інші, віддалені від Бога, від Церкви!

В усіх державах бачимо бурю, велике сум'яття! Нещасний світ - хай подасть Бог Свою руку! - кипить як скороварка. І подивіться, що творять ті, хто за владу тримається! Куховарять-куховарять, кидають все в скороварку, а вона вже свистить! Скоро вилетить клапан!

Я сказав одній людині, яка займає високу посаду: «Чому ви не звертаєте увагу на деякі речі? До чого це приведе?» Він. відповів мені: «Отче, спочатку зло було малою сніговою грудкою, а зараз воно перетворилося в лавину. Допомогти може тільки чудо». Але деякі люди, тим способом, яким вони хочуть зарадити становищу, роблять лавину зла ще більшою. Замість того, щоб вжити певних заходів щодо освіти, виховання, виправити щось, вони роблять ще гірше. Не піклуються про те, як зупинити лавину, але роблять її ще страшнішою. Бо спочатку снігова грудка є невеликою. Але якщо вона покотиться вниз, під укіс, то стає сніговою грудою, яка, збираючи сніг, дерева, каміння, сміття, стає все більшою і більшою і перетворюється в лавину. Так і зло: помалу воно стало вже сніговою лавиною і котиться вниз. Зараз для того, щоб знищити лавину зла, потрібен бомбовий удар.

- Ех, а через що ж борода моя посивіла завчасно? Мені боляче двічі. Спочатку, коли я щось передбачаю і кричу, щоб ми попередили зло, яке насувається. І потім, коли на це не звертають уваги (не обов'язково від зневажання), це зло стається, і мене починають просити про допомогу. Розумію тепер, як мучились пророки. Найбільшими мучениками були пророки! Вони були мучениками більшими, ніж усі мученики, незважаючи на те, що не всі вони померли мученицькою смертю. Бо мученики страждали недовго, тоді як пророки бачили, що коїться зло, і страждали постійно. Вони постійно кричали-кричали, а інші дуділи у свою дуду. І коли, з вини цих інших, приходив гнів Божий, то разом з ними терпіли і пророки. Але тоді, принаймні, розум людей був обмежений, і в силу цього вони відрікалися від Бога і поклонялися ідолам. Сьогодні, коли люди відрікаються від Бога свідомо, відбувається найбільше ідолослужіння.

Ми ще не усвідомили того, що диявол заповзявся губити творіння Боже. Він влаштував «панкінію» 2, щоб погубити світ, він оскаженів, тому що у світі почало з'являтися добре занепокоєння. Він розлютований, тому що знає, що шкодити йому залишається недовго. 3 Зараз він поводиться як злочинець, який, коли його оточують, говорить: «Не врятуватися мені, вони мене схоплять!» -і трощить все праворуч і ліворуч. Або як під час війни, коли закінчаться боєприпаси, солдати витягають багнет чи шаблю, кидаються в бій і - хай буде що буде! «Все одно, - кажуть, - гинути. Вб'ємо ж якнайбільше ворогів!» Світ горить! Ви це розумієте? Навалилася чимала спокуса. Диявол розпалив таку пожежу, що навіть якщо всі пожежники зберуться разом, то не зможуть її загасити. Духовна пожежа не залишила нічого неушкодженим. Ми можемо тільки молитися, щоб Бог помилував нас. Адже коли розгориться велика пожежа і пожежники не зможуть нічого зробити, то люди змушені будуть звернутися до Бога і просити його про сильний дощ, щоб полум'я згасло. Так і з тією духовною пожежею, яку роздмухав диявол: потрібна лише молитва, щоб Бог допоміг.

Увесь світ прямує до занепаду. Загальний безлад. Не скажеш тут: «У будинку трохи поламане вікно чи ще щось, давай я це полагоджу». Весь будинок розвалився. Світ став зруйнованим селом. Справи уже вийшли з-під контролю. Допомога можлива тільки зверху - від Бога. Зараз Богові працювати: де викруткою, де пряником, де батогом, щоб виправити все це. Світ має виразку, вона пожовкла і готова прорватися, але ще не дозріла. Зло дозріває, як тоді в Єрихоні 4, який потрібно було знезаразити, піддати «дезінфекції».

Як мучаться люди

Муки людські не мають кінця. Загальне розтління - цілі родини, дорослі, діти.... Щодня серце моє обливається кров'ю. Більшість осель наповнено розладами, хвилюваннями, тривогою. Тільки в тих сім'ях, де живуть з Богом, людям добре. В інших - розлучення, банкрутства, хвороби, нещасні випадки, хтось на психотропних ліках, хтось на наркотиках.... Нещасні: у когось більше, у когось менше, але в кожного є біль. Особливо зараз: роботи нема, борги, страждання, банки з людей тягнуть останнє, з будинків виселяють - ціла купа мук! І це не те що один-два дні! Якщо і є в подібній сім'ї одно-двоє здорових дітей, то від такого життя вони занедужують. Якби люди в багатьох таких сім'ях змогли хоча б один день пожити безтурботно та набути відреченність ченців, то це була б для них найкраща Паска.

Яка у світі біда! Якщо переживати і турбуватися про інших, а не тільки про себе самого, то весь світ видно, як на рентгені, який «просвічує» духовними променями. Молячись, я часто бачу, як дітки - малята нещасні, проходять переді мною сумні і просять Бога про допомогу. У них у сім'ї є проблеми, негаразди, і тому матері ставлять їх на молитву - просити допомоги від Бога. Вони «налаштовуються на ту ж частоту», і так ми з ними спілкуємося.

Безпека і беззахисність

Світ сьогодні заполонили різного роду "безпечностями", але, будучи віддаленим від Христа, світ відчуває надзвичайно велику беззахисність. В жодну епоху не існувало такої беззахисності, як у сучасних людей. І оскільки людські безпечності їм не допомагають, вони біжать на корабель Церкви, щоб відчути себе в духовній безпеці, бо вони бачать: світський корабель пішов на дно. Однак, як тільки вони побачать, що й у корабель Церкви просочується вода і там переймаються духом світу цього, а Духу Святого нема, і там тоді люди впадуть у розпач, оскільки після цього їм уже не буде за що вхопитися.

Світ мучиться, гине і, на жаль, всі люди змушені жити серед цих мирських мук. Більшість відчуває велике відчуження, байдужість - особливо зараз - відчуває це скрізь. Людям нема за що втриматися. Майже як в прислів'ї: «потопаючий хапається за власне волосся», тобто шукає, за що б схопитися, як би врятуватися. Корабель тоне, а хтось, бажаючи врятуватися, хоче дістатися на щоглу. Він не думає про те, що щогла піде на дно разом з кораблем. Він хапається за щоглу і тоне ще швидше. Я хочу сказати, що люди шукають, об що б їм опертися, за що схопитися. І якщо в них нема віри, щоб обпертися на неї, якщо вони не довірилися Богу настільки, щоб повністю на Нього покластися, то їм не уникнути страждань. Довіра до Бога - велике діло.

Ті роки, які ми переживаємо, дуже тяжкі і дуже небезпечні, але, зрештою, переможе Христос. Ось побачите, з якою повагою люди будуть ставитися до Церкви - тільки б ми [християни] жили правильно. Люди зрозуміють, що інакше нічого доброго не вийде. Політики вже зрозуміли, що якщо хтось і може допомогти людям у світі, який перетворився на божевільню, то це люди Церкви. Так, не дивуйтеся! Наші політичні діячі визнали своє безсилля, підняли руки вгору. До мене в келію прийшло якось кілька політиків і сказали: «Ченці повинні йти в світ на проповідь, наставляти людей. Іншого виходу нема». Які нелегкі роки!.. Якби ви тільки знали, до чого ми дійшли і що нас чекає в майбутньому!..

Шукання людей

Якось взимку до мене в келію прийшло вісімдесят осіб - [різні люди,] від студентів до театральних режисерів. Зі сльозами ці люди запитували мене, чи можуть вони... вивчати богослов'я! Світ божевільний. Всі чогось шукають, але більшість не знає чого. Одні шукають істину в розважальних центрах, інші хочуть знайти Христа, слухаючи божевільну музику...

- І справді, Геронде, які ж у людей шукання! До Вас приходить стільки народу і всі годинами вистоюють, очікуючи на зустріч з Вами.

- Це теж одне зі знамень часу - люди шукають допомоги [навіть і] в мене нікчемного. Я не бачу в собі нічого доброго і дивуюся: що знаходять у мені люди, щоб так стрімголов мчати до мене? А я ж насправді хто: гарбуз з кавуновою шкіркою. А в наші дні навіть гарбуз їдять замість кавуна, тому що в нього шкірка схожа на кавунову. Люди їдуть до мене з іншого краю світу і навіть не знають точно- застануть мене чи ні. А мені як: з одного боку, я гребую самим собою, але з іншого - за людей теж боляче. До чого ж ми дійшли! Як низько впав світ! Пророк Ісая говорить, що прийде час, коли люди знайдуть когось одного, хто носить ризу, і скажуть йому: «Ходімо, ми зробимо тебе царем» 5. Хай помилує нас Бог!

Святий Арсеній Каппадокійський читав двадцять восьмий псалом про тих, хто терпить небезпеку в морі. А я, читаючи його, кажу: «Боже мій, адже вже і суша -тобто увесь світ - стала небезпечнішою від моря! Люди духовно тонуть у світі». Коли до мене приходять люди, які розчарувалися в житті, я читаю їм дев'яносто третій і тридцять шостий псалми: «0 Боже, відплати, Господи; о Боже, відплати, явися в сяйві! Встань, Суддя землі, відплати гордим по заслузі... Спасіння праведним від Господа, Він - їхнє пристановище під час скрути... Господь їм допомагає і їх спасає; спасає їх від беззаконних і втішає...». Ці священні слова дуже тішать душу. Якби нещасні кинули хоча б один погляд на Небо, то багато чого змінилось би. Але сьогодні люди про Бога не думають. Тому намагання допомогти їм духовно не знаходить у самих людях відгуку, ти не можеш прийти з ними до взаєморозуміння.

Я постійно прошу Бога явити світові добропорядних людей, християн, щоб вони допомагали іншим. Нехай дасть Бог таким добропорядним християнам многая літа життя. Давайте молитися про те, щоб Бог просвітив світ і з'явилися інші люди - не такі, як ті, хто сьогодні руйнує світ, а нові, чисті. Будемо просити Бога, щоб з'явилися нові Макавеї 6. Молодим може не вистачати досвіду, але в них нема неправди і лукавства.

Давайте просити Бога, щоб Він наставляв не тільки тих, хто належить до Церкви, але і тих, хто перебуває при владі, щоб вони мали страх Божий і були здатні сказати якесь мудре слово. Влада, яка скористається одним лише мудрим словом, може за дві секунди змінити стан справ у світі. А одним безглуздим словом може занапастити цілу державу. Добре рішення - благість для світу, а немудре рішення - катастрофа для нього. Біда людей не тільки в їхніх матеріальних потребах, не тільки в тому, що їм нема що їсти і вони терплять нестатки. їхня духовна біда набагато страшніша. Молитва дуже допоможе в тому, щоб Христос дав людям трохи світла. Адже Христос як [чинить]: візьме викруточку, де треба трохи підкрутить, де треба трохи послабить, і - порядок, приємно подивитися - все налагоджується. Коли Бог наставляє деяких людей, то саме зло потихеньку знецінюється, не знаходить собі попиту. Тому що зло не Бог руйнує, ні - воно руйнує само себе. Прийде час - і все стане на свої місця. Я бачу, що багато з тих, хто посідає якесь високе становище, розуміють, що відбувається, їм боляче, і вони борються зі злом. Усе це приносить мені особливу радість.

У нашу епоху не вистачає живих прикладів

- Геронде, чому Святий Кирило Єрусалимський говорить, що мученики останніх часів будуть «найбільші з усіх мучеників» 7 ?

- Тому, що раніше було багато титанів [духу]. А в нашу епоху не вистачає живих прикладів, я кажу зараз взагалі про Церкву і про чернецтво. У наш час стало більше слів і книг, але збіднів життєвий досвід. Ми лише захоплюємося святими подвижниками нашої Церкви, не розуміючи того, наскільки великою була їхня праця. Щоб це зрозуміти, треба потрудитися самим, треба полюбити Святих і від любочестя 8 докласти зусиль до того, щоб бути схожими на них. Звичайно, Благий Бог візьме до уваги й особливості нашої епохи, і умови, в яких нам доводиться жити, і спитає з нас відповідно до цього. І якщо ми здійснимо хоча б малий подвиг, то увінчаємося більше, ніж християни давньої епохи.

У давнину існував подвижницький дух. Кожен намагався наслідувати іншого. При цьому ні зло, ні недбальство не могли встояти. Було достатньо добра, був подвижницький дух, і тому недбайлива людина не могла встояти у своєму недбальстві. її вів за собою загальний потік добра. Пам'ятаю, якось у Салоніках ми чекали сигналу світлофора, щоб перейти вулицю. Спалахнув зелений, людська маса рушила, і я відчув, що мене несе разом з усіма.

Мені залишалося тільки переставляти ногами і наближатися до протилежного боку вулиці. Я хочу сказати, що якщо всі йдуть у те саме місце, то комусь одному складно не йти разом з усіма - навіть якщо він цього не хоче. Інші підхоплюють, ведуть його разом із собою. Але сьогодні, якщо людина хоче жити чесно, духовно, то у світі їй нема місця, їй доводиться нелегко. І якщо вона буде неуважна, то покотиться під гірку, її понесе вниз мирський потік.

За давніх часів було достатньо добра, достатньо чеснот, вистачало добрих прикладів, і зло тонуло в морі добра. Те невелике безчинство, яке існувало в світі чи в монастирях, було непомітним і не шкодило людям. А що відбувається зараз? Злих прикладів безліч, а трохи того добра, яке ще залишилося, - не вартує ні гроша. Тобто зараз відбувається прямо протилежне: мале добро тоне у великому злі, і при владі перебуває зло.

Якщо в однієї людини чи в декількох людей є подвижницький дух, це дуже допомагає іншим. Тому що, якщо хтось духовно процвітає, то користь від цього буде не тільки йому самому, але і тому, хто його бачить. Те ж саме і з людиною розбещеною - вона відповідно впливає на інших. А якщо розслабляється один, розслабляється інший, то поступово, непомітно, навколо не залишається вже нічого доброго. Тому серед розбещеності, яка панує, дуже допоможе подвижницький дух. Нам треба бути надзвичайно уважними в цьому відношенні, тому що нинішні люди, на жаль, дійшли до того, що навіть приймають закони, які насаджують розпущеність і розбещеність. Навіть праведників примушують до виконання цих законів. Тому ті, хто служить Богові, повинні не тільки не піддаватися впливу мирського духу, але і не порівнювати себе з людьми цього світу.Порівнюючи себе з мирськими людьми, християни починають вважати себе святими, потім розслаблюються й у результаті доходять до того, що стають гіршими від тих, з ким вони себе порівнювали. Зразком у духовному житті повинні бути святі, а не люди світу цього. Добре б чинити стосовно кожної чесноти таку роботу: знаходити Святого, котрий цією чеснотою відрізнявся, і з увагою читати його житіє. Тоді людина побачить, що вона ще нічого не зробила, і буде продовжувати своє духовне життя зі смиренністю. Бігуни на стадіоні не оглядаються назад, щоб побачити, де знаходяться суперники. Адже якщо вони будуть видивлятися за тими, що відстали, то відстануть самі. Якщо я намагаюся наслідувати тих, хто процвітає, то моя совість витончується. Дивлячись же на тих, хто плететься в хвості, я знаходжу собі виправдання, вибачаю себе тим, що, у порівнянні з їхніми погрішностями, мої власні невеликі. Я заспокоюю себе думкою, що є хтось і гірший за мене. Так я пригнічую в собі совість, чи, краще сказати, закінчую тим, що моє серце стає байдужим, немов його покрили шаром штукатурки.

Легко знайти «солодку гірку» і покотитися по ній вниз.

- А чому, Геронде, ми з таким трудом творимо добро, але настільки легко впадаємо в зло?

- Тому що в добрі, насамперед, повинна потрудитися, докласти зусиль сама людина, тоді як у злі людині допомагає диявол. А крім того, люди не наслідують добра, і добрих помислів у них теж нема. Я часто наводжу мирянам такий приклад. Припустимо, у мене є автомобіль. Я починаю міркувати: «Навіщо він мені? Мене може підвозити у справах мій знайомий, у якого теж є машина У разі потреби я можу взяти таксі. Подарую я краще цю машину своєму знайомому - багатодітному батькові, щоб він возив своїх нещасних дітей за місто, по монастирях, щоб вони відпочивали і набиралися сил». Отже, якщо я подарую машину іншому, то ніхто не стане мене в цьому наслідувати. Однак, якщо я поміняю свій автомобіль - однакової марки з вашим - на кращий, то, ось побачите, ви вночі не будете спати, щоб знайти спосіб також поміняти свою машину на іншу, кращу. Таку ж, як у мене. Про те, що машина, яку ви маєте зараз, теж гарна, ви і не подумаєте. У цьому випадку ви будете говорити так: «Продам що-небудь, влізу в борги, але машину поміняю». А в першому випадку, навпаки, ніхто не стане мене наслідувати, ніхто не скаже: «Навіщо вона мені потрібна, ця машина? Давай я краще подарую її тому, кому вона дійсно необхідна!» Або ще скажуть, що я збожеволів.

Люди легко потрапляють під вплив зла. Хоча в глибині душі вони визнають добро, воно викликає в них повагу.

Однак вони легко потрапляють під вплив зла і захоплюються ним, тому що в злому канонаршить (''Канонаршить", тобто підказує, що потрібно робити. Від слова "канонарх - людина, яка проголошує під час богослужіння те, що потрібно співати хору)- тангалашка ("тангалашка"- таке прізвисько дав Старець дияволу. Знайти "ласий шматочок" легко - адже спокусник тільки і займається тим, що підштовхує до цього шматочка творіння Божі. А Христос діє в межах благородства. «Це добре, - говорить Він, - «якщо хтось хоче йти Моєю дорогою...». Він не примушує йти до Себе силоміць, не каже: «Агов, кроком руш до мене!» Диявол здатний на все. Він зв'язує людину по руках і ногах, щоб повести її туди, куди він хоче, тоді як Бог зважає на волю людини. Він створив людей не рабами, але синами. Він знав, що відбудеться гріхопадіння, але навіть незважаючи на це, не зробив людей Своїми рабами. Він зволив зійти з неба, втілитися, перетерпіти Розп'яття й у такий спосіб врятувати людину. Бог дарував людині волю. І незважаючи на те, що диявол може використовувати її для великого зла, у подарованій людині волі є сприятлива можливість для того, щоб люди просіялися. Видно, що людина робить від серця [а що ні]. І якщо в когось є багато любочестя, це дуже помітно.

Бог не кидає нас напризволяще

Люди, перебуваючи сьогодні в такому [жахливому] стані, роблять все, що прийде їм до голови. Одні живуть на пігулках, інші - на наркотиках. Щоразу троє-четверо тих, що спокусилися, створюють якусь нову релігію. Але злочинів, нещасних випадків, злодіянь відбувається відносно небагато. Бог допомагає людям. Пам'ятаю, одного разу заблукав до мене в келію один молодець і запитує: "Слухай, у тебе гітари нема?" Мало того, що курить гашиш, мало того, що ляпає язиком, не питаючись, чи хочуть інші його слухати, так ні - подавай йому ще й гітару! Інші втомилися від життя і хочуть накласти на себе руки або ж, вчинивши якесь зло, влаштувати великий тарарам. Мова йде не про тих, у кого ці бажання з'являються у вигляді богохульного помислу, і вони його, цей помисел, проганяють. Зараз ми говоримо про людей, які втомилися від життя і не знають, що їм робити. Один такий сказав мені: "Я хочу, щоб у газетах написали, що я - герой". Ось таких-от людей деякі і використовують для досягнення своїх негідних цілей. Але - слава Богу! - зла чиниться порівняно небагато.

Незважаючи на те, що ми довели себе до такого стану, Бог не покидає нас напризволяще. Бог оберігає нинішній світ обома руками - тоді як у колишні часи -тільки однією. Сьогодні, коли людину оточує стільки небезпек, Бог оберігає її, немов матір дитину, яка тільки починає ходити. Зараз Христос, Пресвята Богородиця, Святі допомагають нам більше, ніж за старих часів, але ми не розуміємо цього. А до чого дійшов би світ, коли б цієї допомоги не було!.. Більшість людей живуть на пігулках, перебувають у такому стані, що страшно сказати. Один пияк, інший розчарований життям, у третього задурманена голова, четвертий через біль замучений безсонням. І бачиш, як усі ці люди водять машини, гасають на мотоциклах, виконують роботу, пов'язану з ризиком, працюють на небезпечних верстатах. Що, хіба всі вони перебувають в придатному для цього стані? Скільки народу вже давно могло б перекалічитися! Як же оберігає нас Бог, але ми цього не розуміємо...

Пам'ятаю, як колись наші батьки йшли працювати в поле і залишали нас під доглядом сусідки. Ми гралися разом з її дітьми. У ті часи діти були врівноваженими.

Сусідка тільки іноді поглядала на нас і продовжувала займатися господарством, а ми тихесенько бавилися. Так само і Христос, Мати Божа, Святі колись тільки наглядали за світом. А сьогодні і Христос, і Божа Матір, і Святі постійно то одного десь підхоплюють, то іншого від чогось стримують, тому що люди зараз неврівноважені. Зараз таке діється, ідо Боже збав. Все одно, що в якоїсь матері є кілька важких дітей: один -дурненький, другий - косенький, третій - неслух... От і наглядай: і за своїми, та ще і за сусідськими. Один заліз високо й от-от зірветься вниз, другий бере ніж і хоче перерізати собі горло, третій хоче скривдити четвертого... Мати не може розслабитися, не стуляє очей, стежить за ними, а діти не розуміють її тривоги. Так і світ не розуміє того, що Бог допомагає йому. Якби Бог не допомагав, то з такою кількістю сучасної небезпечної техніки світ давно б весь перекалічився. Але [на щастя] у нас є захисники: Отець - Бог, наша Мати - Пресвята Богородиця, наші брати і сестри - Святі й Ангели.

Наскільки ж велика ненависть диявола до роду людського! Яке сильне бажання ворога знищити нас! А ми забуваємо, з ким ведемо війну. Якби ви тільки знали, скільки разів диявол вже обплутував землю своїм хвостом, бажаючи її знищити! Але Бог не дозволяє йому цього, Він руйнує його плани. Бог витягає користь навіть з того зла, яке прагне зробити тангалашка, Він видобуває зі зла велике добро. Диявол зараз розорює землю, але засівати її, в кінцевому підсумку, буде Христос

Подивіться: адже Благий Бог ніколи не допускає, щоб великі випробовування продовжувалися більше трьох поколінь. Він завжди залишає закваску. Перед Вавилонським полоном ізраїльтяни сховали в порожньому колодязі вогонь від останнього жертвопринесення, щоб потім запалити від нього вогонь для нових жертвопринесень. І дійсно - сімдесят років потому, коли вони повернулися з полону, вогонь для першого жертвопринесення був розпалений від знайденого ними в колодязі. 9 В будь-які лихоліття до зла залучаються не всі. Бог зберігає закваску для прийдешніх поколінь. Комуністи й опиралися сімдесят п'ять років, і протрималися сімдесят п'ять років - саме три покоління. А сіоністи, незважаючи на те, що опираються вже стільки років, - не протримаються і сім.

Настають нелегкі часи

Зараз Бог допускає сильні потрясіння. Надходять нелегкі часи. Нас чекають великі випробовування. Давайте поставимося до цього серйозно і почнемо жити духовно. Обставини змушують і будуть змушувати нас працювати духовно. Однак ця духовна робота матиме ціну, якщо ми будемо виконувати її з радістю, від свого доброго наміру, а не тому, що нас примусять до цього скорботи. Багато Святих просили б про те, щоб жити в нашу епоху, щоб творити подвиги.

Я радію, коли дехто погрожує мені розправою за те, що я не мовчу і руйную його плани. Коли пізно ввечері я чую, як хтось стрибає в двір келії через паркан, моє серце починає трепетно битися. Але коли нічні прибульці просять: «Прийшла телеграма, помолись за такого-от хворого!», то я кажу собі: «Ех, ось воно що! Виходить, знову невдача.» Я говорю так не тому, що мені набридло жити, але тому, що мені радісно померти за Христа. Давайте ж радіти від того, що сьогодні надається така сприятлива нагода. Того, хто бажає мучеництва, чекає велика винагорода.

За давніх часів починалася війна, і людина йшла боротися з ворогом, захищаючи свою Батьківщину, свій народ. Зараз ми вступаємо в бій не заради захисту Батьківщини. Ми йдемо в бій не для того, щоб завадити варварам спалити наші будинки, поглумитися над нашою сестрою і нас збезчестити. Ми ведемо війну не за національні інтереси і не за якусь ідеологію. Зараз ми боремося або на боці Христа, або на боці диявола. Хто з ким - розташування сил конкретно зрозуміле. Під час окупації ти ставав героєм, якщо не вітав німця. Зараз ти стаєш героєм, якщо не вітаєш диявола.

Так чи інакше, ми побачимо страшні події. Відбудуться духовні битви. Святі ще більше освятяться, а нечисті стануть ще більш скверними 10. Я відчуваю в собі втіху. Нас чекає гроза, і варто боротися, тому що зараз наш ворог - це не Алі-Паша, не Гітлер і не Муссоліні, але сам диявол. А тому і нагорода наша буде нагородою небесною.

Бог, яко Бог Благий, хай направить зло на благо.

1 Пс. 110:10

2 Панкінія - "всі разом" "гуртом" - робота, в якій беруть участь всі жителі монастиря або скиту. (Далі примітки грецьких видавців подаються без вказівок)

3 Див.: Апок. 12:12

4 Див.: Нав. 6:23

5 Див.: Іс. 3: 6

6 Прізвище "Макавей" (швидше за все значення цього слова - "той, хто розбиває ворогів") було дане вождю Юдейського повстання (166 р. до Р.Х.) Юді і його спадкоємцям. Повстання було направлене проти Антіоха IV Епіфана, засновника династії Селевкидів. Макавеї відзначалися самовідданістю у боротьбі за вітчизняну віру і політичну незалежність Ізраїлю (див.: Книги Макавейські).

7 "Мученики останніх часів будуть більшими за перших мучеників" Св. Кирило Єрусалимський. М. 18 5 5. с 261.

8 Любочестя ( грецьк.). В сучасній українській мові еквівалента цьому слову нема. Його можна перекласти як "великодушність", "налаштованість до жертовності", "зневага матеріальним заради якогось духовного чи морального ідеалу" Це слово часто зустрічається в мові старця Паїсія, який підужеслює значення любочестя в духовному житті. - Прим. перекладача.

9 - Див.: 2 Мак. 1, 19-22.

10 - Див.: Апок. 22, 11.

[ Повернутися до змісту книги: Старець Паїсій Святогорець "З болем та любов'ю про сучасну людину". Том 1. ]

[ Cкачати книгу: Старець Паїсій Святогорець "З болем та любов'ю про сучасну людину". Том 1. ]

[ Cкачати книги в аудіоформаті: Старець Паїсій Святогорець "Слова". (на російській мові) ]

[ Купити книгу - Паїсій Святогорець "З болем та любов'ю про сучасну людину" ]

Паїсій Святогорець "Слова" (українською):