З болем та любов'ю про сучасну людину

Після смерті в липні 1994 року Блаженний Старець Паїсій Святогорець залишив світові духовну спадщину свої повчання. Звичайний чернець, який здобув лише елементарну освіту в початковій школі, але був щедро наділений благодатною мудрістю від Бога, воістину виснажив себе заради ближнього. Його вчення не було проповідництвом чи катехизацією. Він жив згідно з Євангелієм сам, і повчання виходили з його власного життя, характерною ознакою якого була любов. Він «створив себе» відповідно до Євангелія і тому, насамперед, вчив нас усім своїм єством, а вже після цього своєю євангельською любов'ю і богопросвітнім словом. Зустрічаючись з людьми - такими несхожими один на одного, - Старець не просто терпляче вислуховував те, що вони йому довіряли. З властивими йому святою простотою і розмірковуваннями він глибоко проникав у їхні серця. Їхній біль, їхню тривогу, їхні труднощі Старець робив своїми. І тоді, незбагненним чином, відбувалося чудо - людина змінювалася. «Бог, - казав Старець, - творить чудо, коли ми щиро переймаємось болями іншої людини».

Нам було радісно бачити, з якою цікавістю люди читали перші книги, присвячені життю і вченню Старця Паїсія. Багато з них зі здивуванням розповідали, що в цих книгах вони знаходили відповіді на питання, які давно їх хвилювали, вирішення проблем і розраду в скорботах. Нам було особливо радісно бачити, як люди, далекі від Церкви, прочитавши про Старця, ставали по-доброму занепокоєні і змінювали своє життя. У зв'язку з цим, нам часто пригадувалися слова церковного піснеписця, присвячені Святителю Василію Великому: «Живе і помирає в Господі, живе і з нами, яко же глаголиться із книг»1. Водночас, відгукуючись на наполегливі прохання наших братів у Христі, ми відчували необхідність познайомити їх зі словами Старця - словами, які ми благоговійно записували з найперших кроків життя нашої обителі, та з яких і ми самі мали чималу користь.

Завдяки промислу Благого Бога, наша чернеча обитель зобов'язана своїм існуванням Старцю Паїсію Святогорцю. Саме отець Паїсій удостоївся благословення архієрея на заснування монастиря, саме він доклав зусиль до того, щоб було знайдене місце для будівництва. У 1966 році, познайомившись з отцем Паїсієм у лікарні, після того як йому зробили операцію на легенях, ми прийшли йому на допомогу. З цього часу, вдячний нам усім своїм благородним і чуйним серцем, він відчував себе нашим старшим братом і говорив, що його обов'язок - «влаштувати своїх сестер» - тобто заснувати монастир.

У жовтні 1967 року, коли в монастирі оселилися перші сестри, Старець Паїсій приїхав до нас і два місяці пробув у громаді - допомагав налагоджувати спільножитній лад обителі. Упродовж наступних років, мешкаючи на Святій Афонській Горі, Старець зазвичай відвідував нас двічі на рік, своїми богопросвітніми порадами й особистим прикладом сприяючи духовному становленню як обителі в цілому, так і окремо кожної із сестер. Крім цього, зі Святої Афонської Гори, з цієї, як він говорив, «духовної Америки», Старець укріпляв нам дух своїми молитвами і листами, які надсилав різним сестрам особисто або ж усім разом.

Отже, у 1967 році Старець Паїсій почав закладати основи спільножитного устрою нашого монастиря. Він вникав в усі сфери життя обителі - від найпростіших, життєвих, аж до найбільш серйозних, духовних. Мав він тоді 43 роки, але був уже людиною досконалою «до міри повного зросту повноти Триста» (Еф. 4: 13). Уже тоді отець Паїсій мав воістину старечу мудрість. З найперших днів існування монастиря ми ставилися до його слів як до «слів життя вічного» (Йн. 6: 68) і усвідомлювали, що вони є тими вихідними і непорушними істинами, на яких повинно будуватися наше щоденне життя. Тому, щоб не забути те, що говорив Старець, ми сумлінно записували його слова, щоб у майбутньому використовувати їх як надійний канон нашого чернечого життя.

Коли записами заповнилися перші зошити, ми дуже несміло запропонували їх на суд Старця. Чому несміло ? Тому, що Старець завжди говорив, що дуже важливо застосовувати повчання на ділі. Він не хотів, щоб ми лише накопичували «сировину», «боєприпаси», а спонукав нас усе, що почуємо від нього, втілювати на практиці. Він вимагав від нас духовної роботи над почутим чи прочитаним. Говорив, що в іншому випадку безліч наших записів і заміток не принесуть нам ніякої користі, подібно як безліч зброї і боєприпасів не принесуть користі державі, армія якої не навчена і не вміє користуватися цим арсеналом. Поступаючись нашим наполегливим проханням, отець Паїсій погодився переглядати наші записи і при потребі (коли якісь його слова ми не зовсім правильно зрозуміли) вносити свої виправлення і доповнення. Старець був духовним наставником нашої обителі двадцять вісім років. Усі ці роки ми записували його вислови: під час зібрань всієї монастирської громади, а також під час засідань Духовного Собору монастиря, у яких він брав участь. Спочатку сестри вели записи від руки, а в останні роки почали користуватися магнітофоном. Крім цього, кожна мешканка монастиря одразу ж після бесіди зі Старцем обов'язково записувала зміст розмови. Довідавшись про це, отець Паїсій навіть був трохи невдоволений: «Навіщо ви все це пишете? На чорний день, чи що, збираєте? Справа в тому, щоб ви вміли застосовувати почуте на ділі. І хто його знає, що ви там понаписували! Нумо, принесіть мені, подивлюся!» Та коли ми показали йому записи однієї із сестер, вираз його обличчя змінився, він заспокоївся і з задоволенням вигукнув: «Оце так справи, брате мій! Та ж ця сестра ніби магнітофон якийсь! Точнісінько як я сказав, так і записала!..»

Переважно наше спілкування зі Старцем відбувалося у формі його відповідей на наші запитання. Головною темою бесід із сестрами завжди був особистий духовний подвиг. Теми для засідань духовного Собору готувалися заздалегідь. Ми пропонували на суд Паїсія питання, які назбирувались під час його відсутності, - адміністративні і житейські, духовні і суспільні, церковні і національні, а також багато чого іншого. Нарешті, під час загальних монастирських зборів, крім питань, які задавали сестри, приводом для того, щоб Старець починав говорити на якусь тему, могло стати що завгодно: літак, що летить, шум двигуна, спів птаха, скрип дверей, випадково кинуте кимось слово, Старець з усього вмів видобути користь для душі. Будь-який дріб'язок і дрібниця могли стати приводом для довгої розмови на серйозну тему. Він говорив: «Я всіх використовую для зв'язку з вишнім, з Небом. Знаєте, який духовний прибуток і духовний досвід здобуває людина, якщо вона духовно працює над усім [що зустрічається їй на шляху] ?»

«Благий Бог насамперед піклується про наше майбутнє життя і [тільки] потім - про життя земне», - повчав Старець. Сам він, спілкуючись з людьми, мав таку ж саму мету: допомагаючи людині пізнати волю Божу і з'єднатися зі своїм Творцем, готував її до Небесного Царства. Наводячи приклади з царини природи чи науки, мистецтва чи повсякденного людського буття, Старець не розглядав їх абстрактно, у відриві від духовної реальності. Він прагнув розбудити від сну душі своїх співрозмовників, за допомогою притчі допомагав їм осягнути найглибший сенс життя і «схопитися за Бога».

Мова Старця Паїсія була простою, дотепною, просякнутою живим і природним гумором. Велику істину він міг висловити просто і радісно. «Я вас, як сонечко, грію», - казав Старець, маючи на увазі, що, як сонячне тепло необхідне, щоб розпустилися квіткові бутони, так і ніжний пастирський дотик до душі допомагаєш розкрити себе ізцілитися від недуги. Це було воістину богопросвітницьке Пастирство. Воно нерідко готувало душу до прийняття суворого слова про позбавлену компромісів євангельську істину. Тому навіть найсуворіше слово Старця Паїсія сприймалося серцем як благодатна роса. І згодом серця, виплекані повчанням Старця, приносили духовні плоди.

Зібрані за двадцять вісім років записи та листи Старця зі Святої Тори після його кончини були систематизовані. Ми розібрали ці матеріали за тематикою - щоб було зручніше користування ними у нашому повсякденному житті. Одночасно систематизувалися описані нами випадки з життя Старця, а також ті чудесні подїї, які йому довелось пережити. Все це отець Паїсій відкривав нам не заради самохвалення. Розповідями про себе він воістину подавав нам духовну милостиню. «Я розповідаю вам про все це, - говорив він, - не для того, щоб ви начепили на мене медалі і назвали молодцем. Розповідаючи щось про війну, чи про армію, чи ще про щось, нехай навіть про смішне, я не марнословлю. Я хочу на щось звернути вашу увагу, хочу, щоб ви вхопили суть. Пустого і непотребного я не говорю ніколи». Таким чином, Старець ставав «духовним донором». Він віддавав свою кров, щоб зміцнити нашу слабку малокровну віру. Будучи воістину Царським - Божим сином, Старець прагнув «зачепити» наше любочестя і прищепити нам духовну шляхетність, щоб ми «зріднилися з Богом». «Вичерпую зі себе, вичерпую, - говорив він, - і що в результаті? Адже, щоб допомогти вам, я змушений розповідати і про дуже особисте. Я вдаюся до найбільшої розтрати - марную свій духовний запасі Чи йде це хоча б на користь ? Я хочу сказати, що втрачаю кожну подію, розказану для того, щоб вам допомогти, -чия кажу про проявлення у моєму житті Промислу Божого, чи якийсь чудесний випадок. Чи користь хоча від цього є?»

Зважаючи на те, що пережиті нині роки дуже нелегкі, ми вирішили розділити весь наявний у нашому розпорядженні матеріал на окремі томи за тематикою і почати публікацію з тих, що становлять більший інтерес. Багато з цих питань прості і буденні, однак, якщо не ставитися до них так, як вимагає цього Євангеліє, то наслідки будуть сумними (якщо не згубними) і для теперішнього, і для майбутнього життя.

При тематичному доборі матеріалу і його підготовці до видання нас надихало бажання Старця Паїсія ще за життя написати книгу, «яка стосується всіх: мирян, ченців і священнослужителів». Старець не встиг здійснити свого задуму, оскільки весь свій час присвятив людям, які приходили в його келію. Незважаючи на згасання тілесних сил, він віддавав себе людям повністю. В одному з його листів зі Святої Тори читаємо: «...А мої новини такі: багато народу, сам же я втомився і вимучений. Людей з їхніми проблемами все більше і більше, а про мої тілесні сили годі й говорити -краще молитися, щоб вони не маліли. Доводиться і берегти себе трохи - адже я ніколи не маю права сказати «не можу». Можеш, не можеш- а треба змогти». Як було сказано вище, Старець Паїсій переважно відповідав на наші запитання. Тому угри упорядкуванні книги ми зберегли форму діалогу. Відповіді Старця збагачені близькими до теми уривками з його листів до монастирів і різних осіб, а також із книг, написаних ним самим, з особистих записів сестер та інших людей, зроблених під час чи після бесід з ним. Ці доповнення до відповідей на те чи інше питання зроблені для того, щоб з максимально можливою повнотою розкрити тему. Подбали ми і про те, щоб жвавість і радісний тон усного мовлення Старця не втратилися при їхньому записі на папері. Деякі повтори, за допомогою яких Старець хотів особливо підужеслити зміст того чи іншого висловлювання, ми не скорочували. Збережено і деякі вигуки та висловлювання, які часто зустрічаються в усному мовленні Старця і також виражають його велику любов до Бога і людини.

Старець Паїсій часто говорить про чернече життя. І не тільки тому, що звертається до черниць. Він хотів, щоб кожна людина - чернець чи мирянин - набула цю «чернечу радість», яка випливає з повної самовіддачі людини Богові. У такий спосіб людина звільняється від почуття ненадійності, породжуваного вірою у своє «я», і ще в цьому житті зазнає райської радості.

Книга «З болем і любов'ю про сучасну людину» -перший том серїї «Слів» Старця Паїсія Святогорця. Для зручності том розділений на чотири тематичних розділи. Кожен розділ, у свою чергу, поділений на глави, а кожна глава - на менші глави з відповідними підзаголовками. Підрядкові примітки передбачені, в основному, для людей, не знайомих з церковною і святоотцівською термінологією.

Як сказано вище, Старець нерідко використовував приклади з науки, мистецтва й інших спеціальних галузей. Бажаючи уникнути помилок у спеціальних термінах і висловах, ми консультувалися з нашими братами во Христі, компетентними в тій чи іншій галузі. Сердечно дякуємо їм за ті виправлення, які вони зробили, спонукувані своїм особливим благоговінням до Старця Паїсія. Ми будемо і надалі вдячні нашим читачам за будь-які поради і відгуки.

Молитовно бажаємо, щоб та «духовна розтрата», на яку від своєї великої любові не скупився Старець Паїсій, пішла на користь простим і по-доброму налаштованим читачам, і вони збагатилися божественною мудрістю, «захованою від премудрих і розумних і відкритою немовлятам» (див. Ак. 10: 21). Амінь.

Ігуменя обителі Святого Апостола і Євангеліста Йоана Богослова черниця Філофея із сестрами у Христі

- Моє серце підказує мені ось що:
"Візьми ніж, поріж мене на шматочки,
роздай їх людям і після того помри'.

1 3 віршів перед Синаксарієм по 6 пісні канона на Утренній, 1 січня. -Прим. перекладача

Блаженної пам'яті старець Паїсій Святогорець

Слова. Том 1.

З болем та любов'ю про сучасну людину