Марія - Коронація. Книга 7.

1. Зшестя Святого Духа

2. Проповідь апостолів. Опіка Марії над наверненими

3. Хрещення навернених. Перша Служба Божа. Стале перебування Пресвятої Євхаристії в Марії

4. Марія опікується апостолами і вірними

5. Смерть Стефана. Символ віри. Відхід апостолів

6. Навернення святого Павла

Глава 1.
ЗШЕСТЯ СВЯТОГО ДУХА.

Дванадцять апостолів і решта учнів та вірних в товаристві Пречистої Діви Марії з радістю чекали на Зіслання Святого Духа Утішителя. Жодні суперечки чи незгоди не затьмарювали миру і злагоди між ними, навіть важне питання вибору дванадцятого апостола на місце відпавшого Юди Іскаріота; ним став св. Матей. Вони молилися і постили, наслідуючи Христа, і демони лякались підступати до них: відчували надприродну силу, що випромінювала від зібраних в домі Тайної Вечері. Слід додати, що нечисті духи залишались поверженими в пеклі ще з моменту смерті Спасителя на Хресті.

Цариця ангелів знала наперед день і час обіцяного Зіслання Святого Духа. Коли мав надійти п'ятдесятий день по Воскресенню Господа, Божа Матір була свідком Небесної наради Божого Сина з Богом Отцем (Йоан 14,26). Воплочений Бог пригадував, що надійшла пора післати апостолам Божественного Утішителя, згадував про свої заслуги, придбані в людському тілі через святе життя, терпіння і смерть; підкреслював, що Він є посередником між Богом Отцем і людьми, що посеред людей живе Його найлюбіша Мати, яку Божі Особи так собі вподобали. Господь також благав свого Отця, щоби Святий Дух явився у світ у видимій формі для прослави Євангелія перед цілим світом, для заохоти апостолів і вірних до місійної праці, для присоромлення ворогів Господа, що переслідували і зневажали його аж до смерті на Хресті.

Божа Матір, лежачи хрестом на землі, своїм благанням підтримала цю петицію Відкупителя. Просьба була прийнята, і згідно з декретом Бога Отця і Бога Сина Третя Божа Особа згодилася зійти у світ.

В п'ятидесятницю ранком Пречиста Діва Марія заохотила апостолів, учнів і побожних жінок (при­близно сто двадцять людей) молитись гарячіше і надіятись, бо вже близька та година, в якій має зійти Святий Дух з Висоти. О третій годині (дев'ята по-нашому) над домом Тайної Вечері пролунав потужний грім і знявся вихор з пломенистими зірницями: весь дім палахкотів неземним світлом. Божественний вогонь пролився на святе зібрання (Діяння 2, 2). Над головою кожної присутньої особи з'явився язик того самого вогню, в котрім прибув Святий Дух. Кожен отримав Його Дари відповідно до заслуг і призначеної йому служби. Пречиста Діва Марія, як незрівнянне творіння Пресвятої Тройці, була особлившим чином прославлена Дарами Святого Духа. Богоподібно преображена, Вона одинока ясно споглядала Святого Духа ; за свої надзвичайні труди і заслуги одержала більше Його дарів, ніж решта Святих, і - більше слави, ніж ангели й благословенні у Небі. Сама одна Цариця наша у час п'ятидесятниці воздала більше слави Богові, хвали і подяки за ласку Зіслання Святого Духа на Церкву, і за обітницю рядити нею через Нього аж до кінця віків, ніж - решта сотворінь в цілій вселенній.

Апостоли, як говорить св. Лука (Діяння 2, 4) теж сповнились Святим Духом. Всі вони дістали в потрібній для них мірі Сім Дарів Святого Духа: Мудрість, Розум, Раду, Кріпость, Знання, Побожність, Страх Божий. Наділені навічно Освячуючою ласкою, всі дванадцятеро нараз стали просвіченими служителями Нового Завіту і засновниками Христової Церкви для цілого світу. Тепер вони були повні сили й охоти по-геройськи змагати до найвищої досконалості і святості: молитися, трудитися і виконувати найтяжчі завдання з найбільшою радістю і запалом. Втім св. Петро і св. Йоан були вирізнені згідно з їх призначенням: бо один мав керувати Церквою, а другий - служити Божій Матері і опікуватись Нею.

І в решти учнів та вірних, що одержали Святого Духа, Найвищий спричинив подібні переміни, за винятком права надавати освячуючу ласку; це право отримали лише апостоли. Із Вечерника, залитого надприродним сяйвом, безліч чудес і див виплеснулися на інших мешканців Єрусалиму і околиць. Ті, хто з деякою побожністю співчували нашому Спасителеві в Його Страстях і Смерті, осуджуючи знущання над Його святою Особою, одержали просвічення і ласку, щоби пізніше навернутися на першій проповіді св. Петра. Ще інші з праведних в Єрусалимі теж дістали внутрішнє зворушення, що відчинило їхні душі для ласк Святого Духа.

Але в той день в Єрусалимі Святий Дух творив і Божий Суд. Страшними громами і блискавками, і атмосферними забуреннями Він стривожив і приголомшив Господніх ворогів, кожного - по мірі його злоби і зрадливості. Ті, що активно сприяли смерті Ісуса і вивергали шалену лють супроти Нього, попадали на лиця і не піднеслись з місця на протязі цілих трьох годин. Ті, що так без пощади бичували Господа, у власній крові захлиснулись, бо раптом вистрілила з жил. А нахабний служка, що перший посмів поличником діткнутися Ісуса, був скинутий у пекло з тілом і душею. Інші з жидів, хоч не померли, були покарані великими болями й недугами гидкими. Ці розлади, спричинені пролиттям невинної Крові Христа, перейшли на їх дітей і донині вражають їх потомків страшними наслідками. Про це покарання довідалися всі в Єрусалимі, хоча священники і фарисеї намагались його приховати, подібно, як чинили з подією Христового Воскресення. Проте ці факти є занадто маловажні для нашого спасення, щоби апостоли та Євангелисти трудилися про них писати.

Моя доню. Діти Церкви дуже мало шанують і цінять благословення Найвищого, що окрім свого Сина зіслав у свою Церкву також Святого Духа. Така велика до людей Його любов, що бажаючи зробити їх учасниками в його Божественній досконалості, Він спершу дав їм свого Сина, Котрий є Мудрістю, а потім - Святого Духа, що є Любовю, так щоб кожен міг збагатитися по своїй силі. Своє Зшестя Святий Дух розглядав, як запоруку і свідоцтво того, що Він готовий є подати свої Дари всім, хто приготовить себе для їх прийняття. Щоб засвідчити ту істину, Святий Дух зійшов на багатьох вірних у видимій формі, та з видимими ефектами. То були справді вірні Божі слуги, покірні, щирі, чисті серцем і готові Його прийняти. І в наші часи Він приходить до многих праведних душ, хоч без такої явної маніфестації, бо зараз вона непотрібна й непідхожа. Але внутрішні наслідки і Дари є ті самі, і діють згідно із станом і сприйманням того, що їх отримав.

Благословенна є душа, що зітхає і шукає тієї благодаті, старається мати частку у тім Божественнім вогні, що запалює і просвічує, нищить все, що земське і плотське, котрий очищує і підносить до нових вишин, до єдності і співділання з самим Богом.

Ціле місто Єрусалим було схвильоване видимими і живими знаками Зшестя Святого Духа. Товпи людей зібрались біля дому Тайної Вечері, щоб довідатись, що трапилось. Було багато чужинців і жидів з інших країн, бо відзначалось одне з жидівських свят, і так зарядили Небеса.

Апостоли, сповнені благочестя, отримали позволення від Пречистої Діви Марії вийти до народу і проповідати; бо не годилось відкладати нагоду ужити щойно одержані Дари Святого Духа для спасення душ і прослави їх Сотворителя. Вони стали перед натовпом, кожен на своїм місці, і почали проповідь про тайни Віри і вічного життя.

Не було вже більше страху перед жидами, і їх слова разили душі слухачів. Натовп був здивований, бо кожен чув проповідь у своїй власній мові. Тут слід зазначити, що хоч Святий Дух наділив Апостолів знанням усіх мов світу, у цьому випадку вони вживали лише одну мову -мову Палестини. І тим не менше, Бог вчинив, що кожен із слухачів їх розумів. Бо це було би марнуванням часу, наприклад - для Св. Петра, коли б він мусів вертатися до тих самих істин принаймні по 7-8 разів, по числу зібраних народностей. (Діяння 2,9). Присутні сприйняли проповідь по-різному. Хто слухав побожно, із бажанням пізнати правду, щиро жаліли за свої злочини перед Богом. Затверділі же серця не зворушились, а обурились на апостолів, називаючи їх новаторами і шукачами пригод. Багато безбожних жидів лаяли апостолів, кажучи, що вони п'яні і божевільні. Серед них були ті, кого Святий Дух кілька годин раніше карав поверженням на землю і великими болями.

В той день на першій проповіді Св. Петра навернулось до Бога три тисячі людей з усіх народів, зібраних в Єрусалимі, в тому числі - багато жидів, що співчували Ісусові і були свідками Йо страждань і смерті. Однак мало хто навернувся з тих, що гуртувалися з катами проти Бога. В кінці дня апостоли відійшли у дім Тайної Вечері, щоби зложити звіт Цариці милосердя. З ними ввійшла у вечерник велика кількість нових дітей Церкви, що неодмінно бажали пізнати і звеличати Божу Матір.

Але Цариця ангелів із свого притулку вже бачила весь перебіг подій, звідала серця і мислі всіх зібраних на проповіді. Весь той час Вона хрестом лежала на долівці, молячись за навернення тих, що будуть схильні повірити в Спасителя, і за прочих, при умові, якщо вони будуть згідні співділати із Божими ласками. Одночасно Божа Матір порозсилала багатьох ангелів із своєї прибічної гвардії на поміч апостолам, аби вони проповідали найбільш доцільно і глибоко про скриті тайни людської і Божої природи Христа, нашого Відкупителя, а слухачі - щоби сприймали ці істини з належною увагою. З великою радістю і любовю, як правдива Матір, зустрінула Пречиста Діва апостолів і перших новонавернених.

До них св. апостол Петро звернувся з таким словом: "Мої браття і слуги Найвищого. Це є Мати нашого Відкупителя і Учителя Ісуса Христа, віру в Котрого ви одержали, визнаючи Його як правдивого Бога і Чоловіка. Вона Йому надала людську форму, зачавши в своїм лоні, і породила Його, дівицею лишившись перед, під час і після Його народження. Прийміть Її, як вашу Матір, ваше Прибіжище і Заступницю, бо через Неї ви і ми маємо дістати світло, керунок і звільнення від гріхів наших і страждань." При цій мові апостола і навіть при першому погляді на Пресвяту Марію велика радість і просвічення сповнили всіх новонавернених. Це був дар Пресвятої Діви, отриманий від Бога привілей -пересилати внутрішні благословення й світло до почитаючих Її сердець. Вони припали Їй до стіп і зі сльозами на очах благали помочі й благословення. Але покірна і мудра Цариця вважала за потрібне не погодитись на останнє задля присутності Христового Намісника і других апостолів, що мали гідність священства. Однак св. Петро сказав Їй: "Пані, не відмовляй цим вірним, коли вони побожно просять за потіху для своїх душ." Преблагословенна Марія послухала главу святої Церкви, і з ласкавістю Небесної Цариці смиренно всіх благословила. Серця їх переповнились любовю. Їх бажанням було, щоби Пречиста Діва заговорила ще до них словами доброї розради. Але не сміючи Царицю Неба турбувати, вони в несмілості своїй звернулися по поміч до Петра. Але св. Петро був того свідомий, що Мати Мудрості найліпше знає, як треба поступити. Тому сказав лише одне: "Пані, вислухай прошення Твоїх дітей і слуг." І Божа Матір так сказала: "Мої найдорожчі браття в Господі. Віддайте подяку і хвалу від усього серця Всемогутньому Богу. Бо з-поміж всіх людей вас Він покликав і привів на певну стежку вічного життя через пізнання святої Віри, яку ви прийняли. Визнавайте її твердо усім серцем, слухайте і вірте в усе, що міститься в Законі милосердя, так як проповідав і освятив його правдивий Учитель - Ісус, Мій Син і ваш Відкупитель. Слухайте ревно Його апостолів, котрі навчають і ведуть вас, щоб ви могли одержати відзнаку Хрещення, як діти Найвищого. Я буду вашою слугинею, щоб помагати вам в усьому, що сприятиме вашому утішенню. Я попрошу Його, щоб зглянувся над вами, як добрий Батько, щоб виявив вам радість свого Лиця, наділюючи вас своєю ласкою."

Захоплені цим солодким напімненням, новона-вернені ще раз попросили благословення і розійшлися по домах, утверджені у Вірі. На протязі слідуючої восьмиденки Апостоли день у день навертали безліч народу, говорили з кожним в його рідній мові. Ці Дари Святого Духа одержали не самі апостоли, а всі сто двадцять душ, що були присутні у Вечернику під час Зшестя. Тому багато мужчин і жінок, що чули апостолів, йшли опісля до Магдалини і її подруг, котрі вчили їх правд Віри, давали інструкції, а також - навертали і самі творили чуда. З ласки Святого Духа через покладання рук ті святі жінки подібно до апостолів уздоровляли недужих, сліпих, глухонімих, хромих, вертали до життя умерлих. Тому в той час в Єрусалимі ні про що інше не мовилось, тільки про ті дива, про науки апостолів Ісуса, про його учнів і послідовників.

То були щасливі початки і золотий вік первинної Церкви, де бистрина ріки звеселяла місто Бога (Пс. 46, 5), де потоки ласк і Дарів Святого Духа удобрювали цей новий рай, щойно засаджений руками Спасителя Ісуса, а посередині його стояло дерево життя - Пресвята Марія. В ті часи Віра була живою, надія - твердою, добродійність - щедрою, щирість - непідробною, покора - справжньою, справедливість - бездоганною; вірні не були пожадливі чи марнославні, коли дістава­лися на видне місце, були вільні від зависті, гордості, амбітності. Лише пізніше ці риси переважили добро­чесність серед визнавців Віри, котрі на словах визнавали себе наслідниками Христа, а в ділах - Його заперечували.

Діва Марія ні хвилинки не спочивала, ні жодної нагоди не пропускала, щоб наділяти потрібними ласками чи то цілу Церкву, чи її окремих членів. Вона то виснажувала себе молитвами і благаннями до Її Божественного Сина (і ніколи не мала відмови), то умовляла, навчала, дораджувала, діяла як Скарбничий і Податель Божих ласк поміж дітьми Євангелія. Треба підкреслити, що в періоді Її земного життя число проклятих, що пішли до пекла, було відносно дуже малим; і порівняно більше душ спасалось, ніж у багатьох наступних віках. Нажаль пізніше все змінилося на гірше тільки тому, що ослабли наша Віра, запал і побожність, що ми перестали просити з покорою про Її заступництво і поміч. Пречиста Божа Матір знала про всіх нас наперед, бачила всіх нас наперед, ще нім ми народилися, молилась і заступалася за нас так само, як і за сучасників в Її земному житті. І якби не наша оспалість, то й нині Христова Церква у цілому світі подібно би торжествувала.

Отже після вітання з Небесною Володаркою багато нових вірних верталися назад, щоби вручити Їй дорогоцінності і найбагатші дарунки; жінки поголовно здіймали свої оздоби, щоб положити їх біля Її стіп. Але Пресвята Богородиця не бажала жодних дарів. Коли ж було незручно зовсім відмовлятися, Вона таємно настроювала уми даруючих, щоб вони давали свої приношення апостолам для розподілу серед найбідніших і потребуючих. Але завжди дякувала за кожен дарунок. Бідних і хворих Вона приймала з незмінною ласкавістю, і виліковувала багатьох від застарілих і тривалих недуг. Вона секретно розсилала допомогу через руки Св. Йоана, дбаючи за найре-тельніше задоволення дійсних людських потреб. Тому що апостоли і учні цілими днями невтомно трудилися, проповідаючи Віру, Пречиста Діва сама готовила їм їжу, доглядала їх. В умовлені часи Вона сама прислуговувала священникам, приклонюючи коліна (столи були низенькі, згідно із східними звичаями), і шанобливо просила позволення поцілувати їх у руку. Цього звичаю Пресвята Богородиця спеціяльно дотримувалася відносно апостолів, бо цінила їхню гідність найвищих священників і засновників Церкви, освячених ласкою Святого Духа.

Моя доню. З того, що ти довідалася про події, описані у цій главі, ти знайдеш багато такого, що підводить близько до тайни предназначення душі. Будь певна, що оскільки Відкуплення було так по вінця повним і надщедрим, його вистачало для спасення всіх людей (Рим. 5,20). Божественна правда стала знана всім, хто чув її проповідання, чи бачив наслідки приходу Богочоловіка в світ. Помимо безпосереднього проповідання і відомостей про лікарство, всі дістали внутрішнє натхнення і всяку поміч, щоб шукати і застосовувати засоби спасення. Ти здивуєшся, що всупереч усьому цьому перша проповідь апостолів навернула тільки три тисячі людей із тої безлічі, що перебувала тоді в Єрусалимі. Ще чудніше, що в наші часи так мало хто навертається на стежку вічного життя, коли Євангеліє є більш розповсюджене, проповідання більш поширене, і священство - численне, і світло Церкви - ясніше, а знання про Божі тайни - чіткіше окреслене. Із цим усім люди є більш незрячі, серця -твердіші, гордість - більш розпираюча, пожадливість - нахабніша, і всі пороки практикуються без страху перед Богом і без надуми.

У цьому звироднілому і нещасному стані смертні не мають прав скаржитися на найвище і найсправедливіше Провидіння Господа, котрий пропонує всім і кожному Його батьківське милосердя, вказує їм і дорогу життя, і дорогу смерті. В своїй точно відміреній справедливості Бог може позволити і на цю другу, якщо якась людина свідомо знечулює своє серце. Такі негідники не зможуть нікого винуватити окрім самих себе, коли опісля, як для них зупиниться час, вони даремно вжахнуться перед тим, що могли і повинні були усвідомлювати собі у належну пору. Якщо в короткому скороминущому житті, яке дається їм на те, щоб заслужили собі вічність, вони замикають собі очі на правду і світло, слухають диявола, підкоряються всім підмовам його злоби; якщо, таким чином, вони зловживають добротою і милосердям Господа, то що вони можуть сказати на своє оправдання? Якщо вони не знають, як прощати шкоду, і за найменшу образу обмислюють найлютішу помсту; якщо задля умноження своєї власності вони перекручують закони здорового розумування і звичайної людяності; якщо задля хвилинної насолоди вони забувають про вічні муки, та ще й зневажливо ставляться до остережень, помочі й напімнень, які їм посилає Бог, щоби збудити у них страх перед загибеллю й бажання уникнути її, - то як після того всього вони посміють знаходити вади у Божому милосерді?

Нехай же смертні, що згрішили проти Бога, себе не дурять: без покаяння не буде милосердя, без направи -не буде прощення, без прощення - не буде Небесної слави.

Бог не дає благодатей невартісним, ніколи не віднімає їх вартісним, і не бариться з милосердям для кожного, хто його шукає.

Після семи днів проповідання число навернених досягло п'яти тисяч. Апостоли і проповідали й вели дискусії з фарисеями чи садукеями, і помагали інщим учням в навчанні правд Віри. Тим часом Пречиста Діва Марія про допомозі ангелів та інших Марій порядку­вала у світлиці, де перед Хресною смертю Господа відбулася Тайна вечеря. Своїми ручками Вона чистила світлицю, скребла підлогу, щоб принарядити все до відправи першої Святої Літургії. На просьбу Божої Матері побожний власник дому дав до світлиці ті самі меблі і начиння, котрі вживав Ісус Христос. Вона ж приготувала опріснок (прісний хліб) і вино для освячення, і ті самі чашу і дискос, на котрих Спаситель освячував хліб і вино. Для гідного проведення Хрещен­ня Пречиста подбала про чисту воду і умивальниці. Після праці Богородиця відійшла на спочинок, і провела цілу ніч в гарячих прошеннях до Небес, метаніях, подяках, і других вправах натхненної молитви; Вона жертвувала Богові Отцеві все, що в Її премудрому розумінні помогло би вірним належно прийняти тайну Хрещення.

Раненько наступного дня, на восьмий день по Зшестю Святого Духа всі новонавернені прибули до дому Тайної Вечері. Святий Петро виголосив слово до цього зібрання, повчаючи присутніх про суть і таїнство Хрещення, чому вони його потребують, і як завдяки йому вони стануть членами містичного тіла Церкви, одержать невидимий знак, відродяться до нового існування, як діти Бога і наслідники Його слави через прощення гріхів і Освячуючу ласку. Він напоминав їх дотримуватися Божих законів, котрим вони піддалися по своїй добрій волі, і також - покірно дякувати за цю ласку і всі інші благодаті, отримані з рук Найвищого. Він також пояснив їм правду про Святу Євхаристію, де освячені хліб і вино стають правдивим Тілом і правдивою Кровю Ісуса Христа, і особливо остеріг перед легковаженням події всіх тих, що мали дістати Святе Причастя після Хрещення.

Проповідь надихнула новонавернених новим запа­лом, і апостоли розпочали саме Хрещення. Христові учні та інші вірні впроваджували новиків в одні двері і - виводили через інші. Пресвята Марія була присутня збоку під час цілої церемонії, відмовляючи молитви за кожного охрещеного. Вона спостерігала, як вони обмиваються кровю Ягняти, а їх душі відроджуються до Божественної чистоти. І всі присутні бачили, як світло сходило на кожного новоохрещеного. Таким чудом Бог відзначав початки цієї тайни в своїй святій Церкві.

Коли вже всі були охрещені, апостоли з учнями і вірними приступили до молитви. Всі вони припали до землі, покланяючись безконечному і незмінному Богу, визнавали, що вони не є варті прийняти Його у Найсятіших Тайнах. Вони повторяли ті псальми і молитви, що їх виголошував Ісус Христос перед освяченням, до букви наслідуючи всі діяння Господа. Св. Петро взяв в свої руки прісний хліб, взніс очі до Небес з невимовним благочестям і промовив над хлібом слова освячення. В ту ж мить дім Тайної Вечері сповнився видимим сяйвом від незліченних ангелів; промені цього сяйва спочили на Пречистій Діві Марії, що бачили всі присутні. Після того Св. Петро освятив вино в чаші і повторив усі діяння Ісуса, піднявши вгору Найсвятіші Тайни для поклоніння вірних. Св. Петро причастився сам, а тоді уділив Причастя іншим одинадцятьом, так як дорадила йому Пресвята Богородиця. Після них з рук Св. Петра Найсвятіші Тайни одержала Пречиста Діва. Приступаючи до вівтаря, Вона вчинила три глибокі поклони, клякаючи і торкаючись лицем землі.

Наша Цариця вернулась на своє місце. Її особа преобразилася і препіднеслась над підлогою у надприродному захопленні; бо Тіло Її пресвятого Сина тепер перебувало з Нею. Святі ангели заслонили від чужого ока свою Пані. А тим часом вже учні уділяли Святе Причастя другим учням, а опісля - тим вірним, що навернулись перед Вознесенням. Але з п'яти тисяч новоохрещених лише одна тисяча сподобилась Причастя в той день, бо прочі ще не були духово приготовані.

Від цього дня Пресвяті Євхаристійні Тайни мали назавжди спочити над серцем Пречистої Діви Марії.

Вона заслуговувала на це, як Христова Матір, як співучасниця в Його Страстях і у Відкупленні, як Пресвята Цариця Неба і землі, що добровільно і на довгі роки погодилась відложити своє Небесне блаженство біля Престола Пресвятої Тройці, щоби тяжкою працею підтримати на духу і на тілі своїх земних і немічних дітей в Христовій Церкві.

Із того, що мені дали зрозуміти про силу синівської любові Господа до своєї Пресвятої Матері, я посмію твердити, що якби Ісус не мав Євхаристійного способу перебувати із своєю Матірю, то Він напевно знов зійшов би із Небес, аби товаришувати Пречистій Діві Марії в Її дальшій трудній земній подорожі. Ще підкреслю: якщо Євангельський добрий пастир лишає дев'ятдесять дев'ять домашніх овець, щоби шукати лиш за одною згубленою, ми не дивуємось, що Він лишає більше задля меншого; то тим більше, тут - ми не повинні дивуватись, коли цей Божественний Добрий пастир покинув би усю решту Святих в Небі, щоб бути близько своєї найлюбішої Овечки, котра вдягла Його в свою природу, і пестила й годувала Його, як саможертвенна Матір. На щастя, Він тепер не потребував засмучувати Небеса своєю неприсутністю, перебуваючи на землі завжди над серцем Матері у Пресвятій Тайні Євхаристії.

Роздумуй уважно над звиклим самообманом смертних і непоправною шкодою, яку вони терплять. Бо їх воля у своїх постановах керується виключно чуттєвими змислами, і вони негайно діють згідно із своїм вибором без глибшого намислу чи поради. Тому що чуттєві враження зразу ж приводять в рух тваринні пристрасті і нахили, є очевидним, що люди не ділають відповідно до здорового глузду, лише - за спонукою пристрасті, розбудженої почуттями і предметами тих почуттів. Ось тому той, що бере під увагу лише кривду і нею причинений біль, зразу хоче метатися; а цей, що йде тільки за пожаданням чужої власності, як лише на неї кине оком, вдається до несправедливості. В той же спосіб поступають так многі безталанники, що йдуть за хтивістю очей, за відрухами плоті і пихою в житті; бо це єдині речі, які світ і диявол їм можуть дарувати. У сліпому самообмані вони йдуть за тьмою, як за світлом, гірке сприймають як солодке, беруть смертельну отруту, як лікарство для своїх душ, і мудрістю вважають те, що є насправді лише диявольською і приземною тьмою.

Бережись тих згубних помилок, ніколи і нічого не вирішуй, ані не скеровуй себе на підставі чого-небудь, що є просто чуттєвим чи витікає із чуттєвих вражень; -ані не використовуй переваг, отриманих через них. У твоїх чинах насамперед знаходь пораду із внутрішнього знання і світла, яке тобі дав Бог, щоб ти не йшла вперед наосліп. А Він завжди тобі подасть достатній провід. А якщо забракне часу, щоби прийняти рішення, то невідкладно шукай поради в твоїх наставників і учителів. Коли ж і їх немає під рукою, знаходь пораду в інших, навіть - у підлеглих. Бо це далеко безпечніше, ніж іти по своїй власній волі, котру пристрасть може занепокоїти і осліпити. Це правило, якого слід, триматись, особливо при трудах назовні (монастиря; - прим. наша), проводячи їх мудро, у тиші, і відповідно до обставин і вимог братнього милосердя. І у всіх трудах потрібно не губити з виду провідної зірки внутрішнього світла, коли заходиш у глибоку прірву спілкувань із сотворіннями, де постійно існує небезпека загибелі.

Число вірних в новому Законі милосердя більшало з дня на день (Діяння 5,14). Росла й опіка Пречистої Діви Марії над новими дітьми, яких приводили у Христову Церкву апостоли. Особливу увагу уділяла Божа Матір тому, щоб охоронити, оборонити, скріпити апостольську громадку, підставу Церкви від люті і підступів люцифера. Всіх їх Вона любила, обслужувала і шанувала, як Святих, як священників, проповідників і утверджувачів святого Євангелія. По мірі росту Церкви апостоли все далі відлучалися з Єрусалиму, щоб хрестити і утверджувати в Вірі жителів околиць. Але -щораз верталися у свою громаду, щоб доповісти нашій Цариці про свої успіхи.

Смертельний ворог всіх людей не гаявся, щоб ставити запори перед Божим словом, щоб нищити плоди Євангелія, нацьковувати невіруючих слухачів. і навіть новонавернених - на сперечання і сутички з апостолами. Пекольному драконові здавалось, що їх самих неважко буде поразити, коли Пречиста Діва є далеко. Як сказано в Святому Письмі (Йов 41, 19), несамовита гординя дракона вважає залізо за солому, а мідь - за дерево трухляве. Ніщо не наганяло йому страху, окрім самої Пречистої. Тому він терпеливо їх підстерігав, коли вони лишалися без Неї. Але диявол зле розрахував.

Бо міць Цариці Неба сягала скрізь із сторожової вежі її Богом благословенного знання. Як чуйний вартовий, викривала Пресвята Богородиця всяку спробу люцифера, і спішила з поміччю своїм синам і Господнім служителям. Коли апостоли лишались сам на сам з терпіннями, Вона негайно розсилала святих ангелів, щоб заохочували їх і потішали, та й остерігали. Ангели же часом діяли потихо, почерез внутрішнє натхнення. Але частіше - являлися в осяйній славі, щоб передати волю їх Наставниці, а своїм пишним видом - піднести дух і настрій Христових воїнів на полі бою. І неустанно Матір Пресвята молилася за них і возносила Богові подяки. То була сильна Жінка, що для домашніх двигала на собі тягар подвійної роботи: Матір родини, Котра всіх кормила, і - ще працею власних рук насаджувала винницю Христа.

Та й інші вірні теж перебували під покровом безвідмовної опіки Пресвятої Марії. У пам'яті Вона тримала всіх новонавернених у цілій Палестині разом із всіми їхніми потребами і бідами. І дбала не лиш про спасення їхніх душ, але і про тілесні їх потреби. Многі одержали чудесне оздоровлення з недуг найтяжчих. А тим, що їх чудесне оздоровлення не було б на добро,

Пречиста Діва надавала поміч особисто, під час відвідин в їх домах. Бідних - своїми ручками кормила при ліжку їх недуги; й порядкувала біля них, ніби слугиня всіх. В своїй покорі, милосерді і старанні Цариця Неба і землі не відмовляла жодної услуги найменшому і найнужденнішому з-посеред вірних. Всіх наповняла радістю, розрадою, труди їх легкими чинила. А де не було змоги явитись особисто, там ангелів таємно посилала, чи за тих людей молилася і благала Господа.

І особливою опікою оточувала Божа Матір тих, що були на порозі смерті. При багатьох Вона чувала. І їх не оставляла, аж доки не упевнювалась в їхньому спасенні. За тих, що йшли в чистилище, Вона молилась і покутувала, лежачи хрестом, і творячи поклони чи метанія, та інші вправи, щоб надолужувати за їхні гріхи. А опісля - ангелів посилала до чистилища по терплячі душі, щоб їх забрати до Небес, представити перед лице Ісуса, як Його дітей, як плід Його Відкуплення і крові. Тим щастям Цариця Неба обдаровувала багато душ в час свого перебування на землі. Наскільки мені дано зрозуміти, цю ласку нам дарують і тепер для тих, що в свої земні роки заслужували на Її присутність.

А тут лиш про випадок надзвичайний я згадаю, коли Марія дівчину звільнила в час смерті із челюстей пекольного дракона. Із дуже бідної сім'ї та дівчина була навернена і охрестилась в числі тих перших п'яти тисяч мешканців Єрусалиму. Захворіла. Не приходила до здоров'я, і в ослаблій Вірі поповнила гріхи, що поставили під загрозу освятну ласку її Хрещення. Господь для свого торжества і слави Матері своєї дозволив на лютий напад сатани. Диявол під видом улесливої жінки з'явився перед нею й намовляв, аби вона зреклась людей, що проповідують Розп'ятого, бо все це є обманом; а до того - її ще покарають також священники і судді, котрі розп'яли учителя нової, ложної науки; а коли прийме добру раду, то буде жити в мирі і спокою. А бідна хвора дівчина на те: "Зроблю, як ти кажеш. Але що сказати отій Пані, що була з тими мужчинами й жінками, що виглядала такою милою і лагідною? Її прихильності я дуже прагну." Нечистий відповів: "Оця, що ти про Неї згадуєш, є гірша від усіх, і Її найбільше мусиш уникати. То найважніше, щоб ти не попала Їй в тенета."

Запаморочена смертельною отрутою старовинного змія, ця проста голубина душа вже йшла по свою вічну смерть. А недуга вже викінчувала передчасно її тіло. Тим часом за вказівкою сусідів зайшов до тої дівчини один із семидесяти двох учеників Спасителя, щоб їй допомогти. Але хвора не захотіла його ні бачити, ні чути, відверталась і затуляла собі вуха. Тут учень зрозумів, що її душа гине, і поспішив до св. апостола Йоана. Йоан прибув і стрінувся із тим самим опором. Проте - ще встиг помітити численні легіони бісів, що негайно щезли, як тільки він став на порозі. В великім горю кинувся Йоан по поміч до Пресвятої Богородиці. Цариця зразу повернула на недужу свій духовий погляд, і розпізнала її правдивий, майже пропащий стан. Жаль Їй зробилось тої простої овечки, так обманутої кровожадним пекольним вовком. Вона упала на долівку, благаючи у Неба для неї порятунку.

Минув у тих благаннях якийсь час, а відповіді жодної не було. Бо Господь на пробу виставляв Маріїне непобідиме серце і Її милосердя до своєї ближньої. Тоді подібно до пророка Єлисея, що мусів сам іти, щоб оживити добрій жінці померлого хлопчика-одинака (II Царі 4,34), Марія вирішила особисто йти до умираючої. І знову - помолилася до Бога, і знову Небеса мовчали. Тоді Вона підвелась, щоб вийти з дому у супроводі вірного Йоана. Але лишень зробила перші кроки, дорогу заступили Їй ангели. Не знаючи про наміри Господні, Пречиста запитала, чому вони затримують Її. І відповіддю було: "Нема підстави, щоб ми годилися на Твоє ходження по місті, коли ми можемо понести Тебе більш достойно." Негайно ангели доставили Їй трон із пишних хмар, і перенесли на нім свою Царицю аж до кімнати дівиці хворої, що вже була при сконі. Вона вже говорити не могла; покинули її усі, крім демонів, що здобич пильнували.

Але, як лиш Цариця ангелів зробила вхід, усі злі духи щезнули умить, наповнені великим страхом. Цариця наказала їм зійти у пекло і залишатись там, ажє поки їм позволять вийти знов. Любляча Матір наблизилась до своєї дитини у терпіннях, взяла ту дівчину за руку, назвала по імені, промовила ласкаві життєдайні слова. І - сталась нагла зміна: дихання успокоїлось, недужа прийшла до себе і заговорила: "Моя Пані, жінка до мене приходила і переконала, що учні Ісуса мене дурять, і що для мене було б ліпше, щоб я покинула Тебе і їх; бо в противнім разі, коли я піду їхньою дорогою життя, то попаду напевно у біду велику." Цариця наша відповіла:

"Моя доню, та, що ти її за жінку прийняла, насправді є твій ворог - сам диявол. Я приходжу в Імені Найвищого, щоб дати тобі вічне життя. Тож повернись до Його істинної Віри, котру прийняла ти, і визнай Його з усього твого серця, як твого Відкупителя і Бога, котрий задля спасення твого і цілого світу вмер на Хресті. Поклонись і заклич до Нього, і попроси, щоби простив твої гріхи."

"У все це,- недужа відказала,- я вірила і перед тим. Але вони мені сказали, що то є дуже зле, і що вони каратимуть мене, якщо коли-небудь я визнаю оце." На те сказала Божа Матір їй: "Моя приятелько, не бійсь, що це обман. Одне запам'ятай: - що болі і терпіння, яких насправді слід боятись, то ті - пекольні, в котрі дияволи тебе завести хочуть. Ось, дуже близько ти від смерті, і можеш з ліків скористати, котрі тобі даю тепер, якщо лише Мені повіриш. Так зможеш звільнитися від вічного вогню, котрий загрожує тобі за гріх твій." Ці умовляння й ласки, даровані Пречистою, зворушили сумління тої нещасниці. Обливаючись рясними сльозами, вона стала благати Пресвяту Богородицю в біді її не покидати, бо вона готова послухати в усьому, що їй прикажуть. І Божа Матір недужій після цього підказала відверто визнати, що вірить в Ісуса Христа і - збудити жаль за гріхи перед своєю сповіддю. Мерщій Вона післала за апостолами, щоб уділили хворій Святих Тайн. І - умираюча жінка, безустанно повторюючи акти каяття й любові, з іменами Ісуса і Марії на устах щасливо уснула на руках своєї Небесної Заступниці.

Моя доню. Тому що в цій главі ти вивчила між іншим той незрівнянний ні з чим і гіркий жаль, з яким Я оплакувала загибель людських душ, ти теж мусиш сама навчитись, що робити для спасення твого та інших людей, щоб бездоганно Мене наслідувати, як вимагаю Я від тебе. Я не відмовилась би від ніякої муки чи смерті, якщо би було це потрібно, аби спасти когось з проклятих; і щоб їх спасти. Я розглядала б всі терпіння милою полегшею для Мого найревнішого милосердя. Отже, якщо ти не вмираєш через такий жаль, то щонайменше, не можеш мати відмовки від готовності перетерпіти все, що Господь тобі пішле, щоб справа рухалась вперед, ані не можеш ухилятись від молитви чи від трудів на повну силу, - щоб тільки запобігти гріхам у твого ближнього. А коли не можеш зразу осягнути ціль, або не знаєш, чи Господь вислухав тебе, не втрачай упевненості, але оживляй її і тривай в своїх зусиллях. Бо таке наставлення подобається Тому, хто більше від тебе прагне спасення всіх Його відкуплених. А якщо твої молитви не вислуховуються, зроби ужиток з засобів, які підказує розсудливість і милосердя, і повертайся знов до своїх молитов. Найвищому завжди подобаються і цей вид добродійності для ближнього, і ця любов, що намагається запобігти гріхові. Він же не бажає смерті грішника (Єзек. 33, 11) і, як ти написала, не виносить наперед остаточної і невідкличної ухвали щодо осудження своїх сотворінь, але старається їх всіх спасти, якщо вони не стремлять до загибелі по своїй свобідній волі. Хоч у правосудді своїм Він дозволяє на цей шлях, як невід'ємний від свобідної людської волі, це є противне Його уподобанням. Не обмежуй себе у цих проханнях, та й у прочих - щодо речей дочасних; молись, щоб воля Його звершилася у всьому, що є добре.

Якщо для спасення твоїх братів Я бажаю, щоб ти трудилась із таким запальним милосердям, то розваж, як много мусиш ти вчинити для власного спасення, і у якій шані мусиш тримати власну душу, за котру безмежна ціна була назначена. Хочу остерегти тебе, як Матір: коли покуси і пристрасті штовхають тебе до поповнення гріха якогось, хоч і найменшого, то собі пригадуй той жаль і сльози, до котрих Мене доводили гріхи людей і бажання запобігти їм. Не причиняй Мені цієї прикрості, Моя найдорожча! Бо хоч тепер Я невразлива на біль, то все-таки ти позбавляєш Мене, що погодилась бути Матірю і Вчителькою, тої звичайної радості: бачити тебе справді нарядженою в досконалість, якої вчать у Моїй школі. Якщо будеш недбалою у цьому, то ударемниш Моє велике прагнення побачити, як ти сподобаєшся Моєму Божественному Синові, і виконаєш Його святу Волю у всій її обильності. Обдумай при поданому тобі світлі, якими великими виглядатимуть вчинені тобою навіть дрібні провини у випадку, коли ти дістала стільки ласк і зв'язала себе зобов'язаннями супроти Господа і Мене. Покус і небезпек не забракне тобі на всю решту твого земного життя. Але під час них усіх пригадуй про Мою науку, про Мої сльози і смуток, а передусім про те,- скільки винна ти Моєму Божественному Синнові, що є таким щедрим, уділюючи плоди своєї Крові для здобуття твоєї вдячної взаємності.

Між Святими, що заслужили на особливу любов Пречистої Діви Марії, був Св. Стефан. Від самого початку він виділявся серед семидесяти двох учеників Ісуса хоробрістю, лагідністю, покірністю і розумом. Через миролюбну і лагідну вдачу Божа Матір бачила в ньому подібність до Її Божественного Сина. Тому Вона його ніжно любила, отримувала для нього багато благословень, дякувала Богові, що Він сотворив, покликав і вибрав такого достойного мужа на першого мученика за Христа Спасителя. Ісус виявив своїй Пресвятій Матері майбутню долю Стефана, і тому Її серце ще більше прив'язалось до цього великого Святого.

За великі ласки Христа і Його Небесної Матері благословенний Святий віддячувався найглибшою пошаною і вірністю для Них. Він завжди просив у Пречистої Діви просвічення у багатьох тайнах Віри, бо був дуже мудрим і повним Святого Духа. Цариця Неба з радістю його навчала, заохочувала і побуджувала ревно трудитися для честі Христа. Щоби він став ще відданішим в Вірі, Пресвята Богородиця попередила його про майбутнє мучеництво: "Ти, Стефане, будеш першим з мучеників, захоплених приміром смерті Мого

Божественного Сина і Господа. Ти підеш Його слідами, як вирізнений учень свого Вчителя, і як відважний воїн свого воєначальника; і на чолі армії мучеників ти понесеш Його знамено Хреста. Тому щоб стрінути оце, озброй себе мужністю під щитом Віри, і будь упевнений, що міць Найвищого з тобою буде в цьому протистоянні."

Ця осторога Цариці ангелів запалила Св. Стефана бажанням мучеництва. Як це записано у Діяннях апостолів, він був повен ласки й сили, творив великі чуда в Єрусалимі. Крім святих апостолів Петра і Йоана він один смів сперечатися з жидами, і ніхто з рабинів і учителів закону Мойсея не міг опертися його мудрості і безстрашному духові. Він викривав і винуватив їх частіше і сміліше, ніж це робили інші учні... Так ніби боявся, що хтось поперед нього забере оцю корону первомученика за честь Христа. Пекольний змій вже зауважив нестримне прагнення Стефана, і намагався стати на заваді його славному мучеництву. Тому нашіптував люцифер найбільш невіруючим із жидів, аби вони його таємно погубили.

Тим часом, Св. Стефан не піддавався. Жиди не мали змоги тихцем його замордувати, ані - публічно подолати його мудрість. Тоді вони вдались до клевети (Діяння 6, 11). Підставлені фальшиві свідки голосили одностайно, що він хулу поширює супроти Бога і Мойсея, що він гудить закон і святий храм, і твердить, що Ісус і те, і те зруйнує. Коли цим наклепам народ повірив, Стефан був схоплений і відданий на суд рабінів і законовчителів. На суді скористався він з нагоди, щоб переконливо довести, що Христос, то - істинний Месія, обіцяний Ізраїлю в Святому Письмі. А на завершення промови Стефан їм дорікнув за їх невірство й твердо-сердість. Безсилі заперечити йому, вони лишень зубами скреготіли і затикали собі вуха.

А наша Матінка Небесна із дому Тайної вечері тим часом пильно приглядалась до дій відважного Стефана. І щоб скріпити його дух, від себе ангела післала, ще навіть нім почався спір. Св. Стефан негайно вістку назад тим ангелом післав, що він із радістю постоїть за славу Господа Христа, і без найменшого вагання життя своє за Нього дасть. Крім того він благав Її, щоб ніжна Вчителька і Матір із місця мешкання свого благосло­вення переслала, бо він спосібності не мав під благо­словення Її стати в послідню хвилю розставання; і лиш за цим жаліє він, прощаючись з життям своїм, так як того Вона бажала. Ці останні слова Св. Стефана ще більше зворушили материнське серце Марії. Вона твердо постановила бути з ним у цю годину, коли улюб­лений учень віддаватиме своє життя в обороні свого Бога й Відкупителя. Але стала в нерішучості, як це зробити, щоби успішно обминути неспокійні тоді вулиці Єрусалиму і віч-навіч промовити до мученика.

Преблагословенна Богородиця простерлась на долівці у молитві, благаючи ласки для любого учня; представила Богові своє бажання допомогти Святому в його останній час. Найвищий, що ніколи не відмовляв в нічому Дружині й Матері, зіслав з Небес множини ангелів, котрі разом із Її власною сторожею мали перенести Царицю на стрічу із Св. Стефаном. На препишній хмарі ангели доставили Пречисту до жидівського трибуналу, і Стефан - він одинокий з-поміж всіх присутніх - побачив Небесну Царицю у славі, в оточенні незліченних ангелів. Ця надзвичайна ласка ще добавила йому запалу і освітила його обличчя неземним ангельським сяйвом.

А при кінці його промови задля заступництва Пречистої св. Стефан удостоївся ще однієї нагороди: Небеса відчинилися і сам Спаситель явився йому, стоячи одесную Отця. Тоді Святий звів очі вгору і викликнув: "Ось, бачу Небо відкрите і його славу, а в ньому бачу Ісуса, стоячого праворуч Бога Самого." (Діяння 7, 55). Цього жиди вже не могли знести; затуливши вуха, щоб не чути його слів, засудили до смерті, і потягнули з судилища поза місто. Під час цієї суматохи Божа Матір його поблагословила й підбадьорила ласкавими словами. Вона залишила Святого під опікою сторожових ангелів з дорученням занести його душу до Найвищого. Додому Небесну Царицю супроводив один ангел з Її охорони і ті, зіслані із Неба множини ангелів.

Вже із Вечерника дивилась своїм внутрішнім видінням Пресвята Богородиця на все, що трапилося потім. Як жорстоко і в поспіху тягли жиди Стефана для розправи, вигукуючи, що він - богохульник, вартий смерті; як Савло старався бути ретельнішим від усіх -стеріг одежу убійників; як град каміння спадав на Святого, ранячи і заливаючи його кровю; забарвлені на червоно виділялись камінці, що застрягли в його голові. Великий жаль огортав скорбіючу Пречисту при виді такого жорстокого мучеництва. Але ще більшим було захоплення і ликування через його славний кінець. Преблагословенна Божа Матір у сльозах не переставала молитись за нього. Коли непереможний мученик відчув близький подих смерті, він замолив: "Господи, прийми мого духа!" З останнім видихом, упавши на коліна, він кликнув голосно: "Господи, не постав їм цього за гріх!" (Діяння 7, 60). Цариця Неба і землі вторувала його молитвам у захопленні від того, що вірний учень йде слідами свого Господа: молиться за мучителів і свідомо віддає духа в руки свого Сотворителя і Відкупителя.

Скалічений і зранений по всьому тілі, Св. Сткфан уснув, і ангели Марії занесли його чисту душу до Божого Престолу, де він отримав свій вінець вічної слави.

А серця його катів ще більше запеклися. Як мовить Св. Лука, в той самий день почалося велике гоніння Церкви в Єрусалимі. Саул найбільше лютував, нишпорячи по цілому місті за визнавцями нової віри, щоб їх привести перед суддів. Тоді - знущалися над ними і вбивали. Згодом описані події мали причинитись до розповсюдження нової віри по всіх просторах Римської імперії.

Тимчасом, Пречиста Божа Матір здавала собі справу, що незабаром апостоли розійдуться по світі і голоситимуть повсюдно Ім'я Христа Спасителя і віру в Нього. Щоб їх науки про тайни Віри не різнились між собою, зайшла потреба об'єднати їхню суть в одне коротке визнання, чи - Символ Віри. Бо стислий виклад Віри ліпше надавався для того, щоб новонавернені могли його запам'ятати. Щоб приготовитись до тої праці, Пречиста Діва свої бажання виявила Господеві, і більш як сорок днів витримувала у молитві, пості, метаніях і других духових вправах. Вона Всевишнього благала за апостолів, щоб Він їх просвітив і дав натхнення у тій праці.

У відповідь Господь не тільки обіцяв їм помогти, але й повідомив свою Матір, як ліпше уложити кожне твердження Символу Віри. Апостоли, отримавши натхнення, звернулись до Марії за порадою. Спільно вони постановили десять днів постити і тривати в молитвах, щоби Святий Дух натхнення їм зіслав у цій нелегкій справі. По завершенні десятиденного посту (що для Пречистої був 40-им - від часу Її бесіди із Господом), зійшлись усі дванадцятеро в присутність нашої Цариці. І тоді Святий Петро промовив так:

"Мої дорогі браття! Боже милосердя у своїй безмежній доброті і задля заслуг нашого Спасителя і Учителя Ісуса обласкавило Його святу Церкву славним помноженням її дітей, як ми бачили і досвідчили за цей короткий час. Для цієї мети Всевишній множить чудеса і дива, і щоденно поновлює їх через нашу службу, вибравши нас (хоча - цього невартих), як знаряддя Його Божественної Волі у цій праці, і для слави й честі Його святого Імені. Разом із тими добродійствами Він зсилає нам нещастя і переслідування диявола і світу, щоб ми могли наслідувати нашого Спасителя і Капітана, і - щоби Церква, добре зрівноважена тягарем, могла більш безпечно дійти до пристані спочинку і вічного блаженства. Учні уникнули лютування перво-священника і розійшлись по сусідніх містах, проповідаючи віру в Христа, нашого Відкупителя і Господа. Ми мусимо теж скоро відійти і проповідати по цілій землі, у відповідності з наказом Господа перед Вознесенням на Небо (Мат. 28,19). Подібно, як є лише одне Хрещення, в котрому люди мають одержати цю віру, так само мусить бути одне учення, в котре вірні мають вірити. Тому є потреба, щоб ми, котрі поки-що однозгідно збираємось у Господі, визначили істини і тайни, які нам треба ясно предложити всім народам світу і, таким чином, - повірити в ті самі науки без різниці в опініях. Це є неомильна обітниця Господа, що де двоє чи троє зберуться в Його Ім'я, там Він буде поміж ними. (Мат 18, 20). Довіряючи Його слову, ми твердо сподіємось, що Він тепер поможе нам із Його Божественним Духом зрозуміти і окреслити - у Його Імені і в непорушній ухвалі - ті точки, що мають бути заложені в Його святій Церкві на так довго, як вона має тривати, - до кінця світу."

Всі апостоли згодилися із цим внеском Намісника Христа. Тоді він відправив святу Літургію, запричащав Найсвятішими Тайнами Пресвяту Марію і апостолів. Опісля всі вони припали ниць до самої землі, щоби закликати в молитві до Святого Духа. Вечерник знов сповнився пишним світлом, і знову стали всі просвічені відразу. Пречиста Діва тут же звернулась до зібраних, щоб кожен виклав по черзі своє розуміння одної із тайн так, як урозумив його в цьому Святий Дух. Почав Св. Петро, а після нього доповняли другі. А відбувалося це так.

1. Св. Петро: "Вірую в Бога, Отця Всевишнього, Сотворителя Неба і землі."

2. Св. Андрій: "І в Ісуса Христа, Його єдиного Сина, нашого Господа.''

3,4. Св. Яків, син Заведея: "Що був зачатий діянням Святого Духа, народжений від Діви Марії."

5. Св. Йоан: "Страждав при Понтії Пилаті, був розп'ятий, вмер і був похований."

6,7. Св. Тома: "Зійшов у пекло, возстав із мертвих на третій день."

8. Св. Яків, син Алфея: "Вознісся на Небо, посаджений одесную Бога, Отця Всевишнього."

9. Св. Филип: "Звідти Він прийде судити живих і мертвих."

10. Св. Вартоломей: "Вірую у Духа Святого."

11. Св. Матей: "У святу вселенську Церкву, Спільноту святих."

12. Св. Симон: "Прощення гріхів."

13. Св. Тадей: "Воскресення плоті."

14. Св. Матей: "Життя вічне. Амінь."

І тут же пролунав схвальний голос Святого Духа, що мовив: "Ви добре вирішили." Цариця Неба і землі спільно з апостолами воздали подяки Найвищому. Божа Матір подякувала також апостолам за те, що вони заслужили собі на поміч від Святого Духа, щоб стати Його знаряддям у ширенні Господньої слави і укріпленні Церкви. Тоді Вона преклонила коліна перед Намісником Христа, і потвердила свою Віру, вголос проказавши її Визнання, яке щойно уложили апостоли. А далі - сказала так: "Мій владико, котрого визнаю Я, як Намісника Мого пресвятого Сина! У твої руки Я, нікчемний червячок, у Моїм імені і в імені всіх вірних Церкви складаю визнання і засвідчення про все те, що ти встановив, як Божественну і непомильну правду Вселенської Церкви. І у ній Я благословляю і величаю Найвищого, від Котрого вона походить."

Цей символ, чи Визнання Віри апостоли прийняли після замучення Св. Стефана і перед першою річницею розп'яття Спасителя. В пізніші століття церковні Собори вносили уточнення в початкове формулювання "Вірую" для поборення аріянської та інших єресей, але зміст залишився тим самим.

Минув вже цілий рік від земної смерті нашого Відкупителя. Апостоли відчули, що прийшла пора, щоб Ім'я Боже і путь для вічного спасення проповідалися по всій землі з її поганськими народами. Для того, щоб пізнати Божу Волю, кому й куди іти проповідати, апостоли за радою Цариці рішились на десятиденний піст. Бо від часу Зшестя Святого Духа у Вечернику у них було заведено просити помочі у Нього при рішенні важних питань; тому вони приготовлялися духово для Його гідного прийняття у неперервнім пості і молитві на протязі десяти днів. Коли скінчився піст, Христовий Намісник відправив Службу Божу, запричащав Пречисту Діву Марію і одинадцятьох Апостолів. Після Святої Літургії все зібрання почало усильну молитву, закликаючи Святого Духа виявити свою волю у цій справі.

Коли молитва вже кінчалась, на дім Тайної Вечері зійшло чудесне світло, що огорнуло всіх присутніх, і голос пролунав: "Мій Намісник Петро визначить провінції, кому котрі припадуть. Я буду керувати і його спрямую Моїм світлом і духом." Отже самі назначення Святий Дух залишив на розсуд Св. Петра, аби наново підтвердити його власть, як голови і вселенського пастиря Церкви. Апостоли сповнились новим світлом і знанням тих регіонів і народів, котрі їм визначив Св. Петро; кожному відомо зразу стало, які умови і звичаї панують в краях, куди їм було сказано іти. Найвищий мужністю наново їх озброїв для подолання всіх трудів, новою жвавістю для мандрувань далеких, і запалив їх дух вогнем Божественної любові, уподібнивши їх до серафимів.

А Божа Матір отримала від Господа нове знання відносно всіх створінь землі, про царства і народи, призначені апостолам для їх проповідання, і навіть -про кожну із осіб, котрим Євангеліє вони мали проповідати. Цілий світ з його населенням став для Неї таким же знайомим, як власна молитовниця, як всі, що там бували.

Таку обізнаність Найвищий вклав у руки Верховної Настоятельки, Матері, Управительки і Цариці Церкви. Бо Вона мала взяти під опіку всіх - праведних і грішників, берегти і спомагати Христових учнів і апостолів у їх трудах і небезпеках, при нападах на них пекольних сил, підтримувати їх молитви перед Богом, допомагати через ангелів, і особисто.

Тут слід підчеркнути дві сторони надприродного інтелекту Цариці Неба і землі. З одної сторони, Вона досконально спостерігала, по-земному відчувала й по­материнськи співпереживала з усіми апостолами і вірними Церкви усі їх великі клопоти, труди і терпіння. А з другої - своїм внутрішнім видінням постійно споглядала Божественність і брала участь у Небеснім ликуванні з приводу їх успіхів і перемог. У цій Небесній премудрості не існувало місця для понять і образів, що не торкалися духового досконалення і милосердя. Ангели і Святі у Небі хвалили і славили Найвищого в захопленні від того, що Він так чудно поєднав усі чесноти в Марії, своєму найсвятішому знарядді.

Кілька днів після розподілу землі поміж апостолами, вони почали розходитись, спочатку - ті, що мали приділ в провінціях Палестини. Першим відійшов Св. Яків, брат Св. Йоана. Інші - ще якийсь час лишалися в Єрусалимі для проповідання, бо Господь бажав, аби найперше жидів до Віри притягнути, якщо лишень вони захочуть прийти на весільну вечерю святого Євангелія. Згодом розійшлась і решта. Але нім відійти, кожен з них відвідував святі місця: Оливний город, гору Голгофту, Божий гріб, місце Христового Воскресення, Витанію і, по змозі, - інші пам'ятні для них місця. Тоді йшли до дому Тайної Вечері, вшановуючи все, що там відбулось, і приступали під прощальне благословення Цариці Неба і землі.

Для кожного з них Небесна Матінка зберегла найласкавіші слова, про кожного - якнайретельніше подбала. Всі вони отримали таку саму вовняну туніку, яку носив Син Божий і Марії: кольору - між бронзовим і попелястим; Вона їх власноручно ткала при помочі Ангелів. Кожен дістав і верхній одяг, подібний до Ісусового, щоби їх пізнавали всі, як учнів Відкупителя. Кожен одержав в подарунок хрест, зроблений на міру його постаті, щоб той хрест носити скрізь, як потіху і свідка їхнього навчання у мандрівках. Кожен з апостолів зберігав і ніс свій хрест з собою аж до смерті. А тому, що вони так голосно хвалили Хрест Ісуса, деякі тирани замучували їх до смерті їхніми же власними хрестами.

Кожному з апостолів Пречиста Божа Матір подарувала маленьку металеву скриньку з Господніми реліквіями: по три тернини із тернового вінця, кусочки із сповивачів Ісуса Немовлятка, і - хустин, що були змочені в Його пресвятій Крові у час Обрізання і Страстей. Все це Вона захоронила з найбільшою дбайливістю і шаною, як Матір, і як Скарбничий Неба. Зібравши разом їх, Пресвята Богородиця сказала, що ці пригадки - то найбільший скарб, який у Неї є, що разом з ним вони понесуть у світ яскраві спогади про Її Божественного Сина і тверде запевнення, що Господь їх любить, як своїх дітей, і як служителів Найвищого. Вони прийняли ті реліквії із сльозами розчулення і радості, їх почитаючи, упали ниць на землю і, попрощавшись, відійшли.

Моя доню. Науками, що містяться у цій главі, Я хочу заставити тебе оплакувати з найглибшими зітханнями і стогоном оту різницю між станом святої Церкви в нашу пору, і тої - в давнині: як потьмяніло найщиріше золото її святості (Пл. Єремії 4, 1), і як згубилася краса старинна, на котрій апостоли поставили її; як вишукала вона чужі й фальшиві пудри і румяна, аби замаскувати страшну і викривлену бридоту пороку. Для того, щоб ти могла вдуматися в ту істину, мусиш розважити наново ту силу і запальність, з якою Божественність прагне відкрити сотворінням свою доброту і досконалість. Такий великий є порив Божої доброти, яка виливається на людство, що лише свобідна воля чоловіка, яку Бог дав йому для скористання з неї (з доброти; - прим. наша), може проти неї звести греблю. І всякий раз, коли чоловік по своїй свобідній волі опирається силі і впливові тої Божественної Доброти, він (згідно із твоїм способом розуміння) підважує і засмучує ту незмірну любов в її самій основі. Але коли би сотворіння не ставили жодних перешкод і дозволили тій Доброті діяти, ціла душа була би затоплена і насичена співучастю у її сутності і якостях. Вона піднесла би упавших з пороху, збагатила би нужден­них дітей Адама, вознесла би їх понад усі їхні злидні, і посадила б їх з князями Його слави (І Царі 2, 4).

Із цього, Моя доню, ти зрозумієш дві речі, невідомі людській мудрості. Перша: якою милою є для найвищого Добра служба тих, що з ревною запопадливістю для Божої слави присвячують свій труд і старання усуненню перешкод, які люди ставлять перед своїм власним оправданням і отриманням Його благодатей. Неможливо є обчислити в цьому смертному житті те задоволення Найвищого, яке Він отримує з цієї праці людей для інших ближніх. Тому так ціниться високо служіння апостолів, архиєреїв, священників і проповідників Божественного слова; бо вони заступили на службі тих, хто заснував Церкву і хто трудився, аби її захоронити і розповсюдити; усі вони повинні бути співробітниками й передавачами надзвичайної любові Бога до душ, сотворених, щоб бути співучасниками в Його Божественності.

По-друге: ти мусиш обміркувати ту велич та обильність дарів і ласк, які безгранична Потуга надає тим душам, що не перешкоджують Його великодушній щедрості. Господь заманіфестував ту істину негайно в початках євангельської Церкви, коли усім, що приступали до неї, показував своє благовоління такими великими обдаруваннями і дивами: часто зсилаючи у видимий спосіб Святого Духа, творячи чуда у тих, котрі прийняли визнання Віри, і - засипуючи вірних іншими прихованими благодатями.

Св. Павло перед своїм наверненням виділявся з-поміж других в юдаїзмі з двох причин: власною вдачею і - сприянням диявола. Народжений як Савло, він був щирої натури, великодушний, шляхетний, діяльний, хоробрий і стійкий. Досягнув успіхів в науках, як відданий і славний законовчитель. Але насправді, як і багато жидів, знав закон Мойсея лише поверховно, не розуміючи його глибини і духа.

Його чесна вдача не допускала навіть гадки, щоб підступом боротися проти апостолів, хоч це йому підповідав люцифер. Вважав також він нижчим гідності, аби піднести руку на Пречисту Діву Марію, чи навіть Її вбити, як планував диявол. Він шанував Христову Матір, і як просто жінку, і як шляхетну мужню жінку, варту благоговіння; бо він спостеріг і подивляв Її витримку під час Страстей і Смерті Відкупителя. І -навіть співчував Її терпінням, що стали знаними усім. Тим не менше, він завзято прагнув піднести жидів на явну і нещадну боротьбу з новою Церквою, щоб знищити її укупі з іменем Христа із Назарету.

Поскільки дракон і його когорти не зуміли переломити впертості Савла, вони рішили задоволитися тим, що він сам постановив, і всіми силами сприяти його діям. У той же день, коли почалось переслідування Церкви, чорти тримали в пеклі ще одну нараду, де обмірковувалося питання, як найкраще можна би захоронити здоров'я і життя тої безцінної для них людини. Пекольні сили добре знали, що проти Божої Волі вони не мають влади ні над життям, ні над добробутом людей. І все-таки - чинили намагання себе зробити опікунами і лікарями Савла, щоб через ними навіяні поради він став завбачливим і чуйним щодо свого здоров'я. У гадці навіть не було у них, що цей Савло причиниться невдовзі до їх власної нищівної поразки. Ось так діє Божа премудрість, щоб диявол, обманутий своїми лихими розумуваннями, впадав у власні капкани, і всіми своїми підступами приводив до сповнення непереможну Божу Волю.

Ось так наверненню Павла судилось бути славним і чудесним. З тим наміром Господь дозволив, аби по смерті диякона Стефана сатана під'юдив Савла піти до первосвященників із лютими погрозами проти учеників Христа, що розпорошились з Єрусалиму, і - просити дозволу привести їх назад в Єрусалим, як в'язнів (Діяння 9,11). Для цього підприємства Савло пожертвував свою цілу особу і маєтність, і навіть - само життя; на свій кошт і безоплатно він започаткував свої подорожі, щоб новий Закон, проповідуваний учнями Розп'ятого, не взяв гору над Законом його предків. Первосвященник із дорадниками радо погодились, негайно дали повноваження йому, а особливо - до Дамаску, де згідно з чутками перебували деякі втікачі з Єрусалиму. Для подорожі були найняті судові виконавці і супровідний загін вояків. Але найчисельнішим ескортом Савла були невидимі легіони пекольних бісів, які прийшли йому на поміч, щоби вогнем і кровю поставити кінець Христовій Церкві. У цьому Савло і люцифер були однодушні.

Але для Цариці Неба і землі не існувало таємниць. Бо й учні Їй про все оповідали. І сама Пречиста своєю премудрістю і внутрішнім видінням проникала в саму суть подій, в думки і замисли людей і демонів. Віддавна знала Божа Матір, що Савло має стати великим апостолом Ісуса і проповідником серед поган. Але як посилилось гоніння Церкви, а Христові учні зажурились і стали знеохочуватися до праці, Пречиста Богородиця так само засмутилась, що відтягається навернення Савла. Новими усильними молитвами Вона почала благати Господа про добробут Церкви і навернення її гонителя.

Ісус допустив, аби преблагословенна Матір аж до болю, до непритомності стривожилася за добробут

Церкви, але в кінці (як ми то розумієм), не зміг опертися любові, яка зранила Його серце. Він утішив і привів Її до себе такими словами: "Моя Мати, вибрана з-поміж усіх творінь. Нехай без затримки здійсниться Твоя воля. Я вчиню з Савлом, як Ти просиш, і так його переміню, що з цієї хвилі він стане оборонцем Церкви, яку переслідує, і проповідником Моєго Імені і слави. Тепер візьмусь, щоби прийняти його негайно в Мою дружбу й ласку."

Господь зник з очей, лишивши Пресвяту Богородицю затопленою ще в молитві і - з ясним баченням усього, що незабаром мало статись. Скоро опісля Господь появився Савлові на гостинці біля Дамаску у сяючім облаку посеред незмірної слави; і Савло моментально був залитий Божественним світлом зовні і внутрі; а його серце і відчуття стали цілком обезвладнені (Діяння 9, 4). Він впав зненацька із коня, і голос з висоти сказав: "Савле, Савле, чому ти переслідуєш Мене?" Розгублений і в переляку він відповів: "Хто ти, Господи?" Одвіт був: "Я - Ісус, котрого ти переслідуєш; тяжко тобі бити ногою проти рожна Моєї всемогутності." Знов Савло відказав із ще більшим страхом і тремтінням: "Господи, що Ти наказуєш і бажаєш вчинити зі мною?" Супутники Савла чули ті питання і відповіді, хоч не бачили Спасителя. Вони звиджували тільки сяйво, були налякані і приголомшені таким нечуваним випадком.

Це чудо перевершувало все, що перед тим ставалось в світі. Бо Савло не лише був на землі горілиць, осліплений і так знеможений, що був би згаснув, якби Божественна сила не підтримала у ньому життя. Уся його сутність, його "Я" змінились глибше, ніж це було, коли з нічого він став існувати у своєму зачатті; сталася зміна в ньому ще більша, ніж це буває при переході від темряви до світла, чи - від найнижчої землі до щонайвищого Неба. Бо з демона він став перемінений на особу одного з найвищих і найревніших серафимів. Так Божа Премудрість і всемогутність тріюмфували над люцифером і його демонами: задля заслуг Страстей і Смерті Ісуса, нашого Спасителя і Відкупителя, цей дракон і його злоба мали бути переможені людською природою мужа, в котрому наслідки Божої ласки і Відкуплення були у повній протилежності до гріха люцифера з усіми його наслідками.

Ось так то трапилось: в той сам короткий час люцифер через гордість перемінився з ангела на чорта; а - всемогутність Господа перемінила Савла із диявола у ангела у Божій ласці. І ще: в ангельській природі найдосконаліша вродливість перетворилася в найгіршу гидоту, а у людській вдачі - Бог змінив найбільшу збоченість в найвищу моральну досконалість. Люцифер, як противник Бога, спустився з Неба до найглибшої безодні землі, а людина вознеслась, як приятель Бога, з землі до найвищих Небес.

Скажемо ще більше. Божий тріюмф не був би вистачальним, якби Господь не дав Савлові більше, ніж люцифер втратив. Бо люцифер, хоч він відпав від надзвичайно великої ласки, не мав ніколи блаженного видіння, ні не заслуговував на нього, отже - не міг втратити те, чого не мав. А Савло, чи Павло, як згодом він був названий, лиш тільки відчинив себе для Божої ласки, то негайно став ясно бачити Божественність, хоч це видіння наближалось до нього постепенно.

Повержений на землю, Савло повністю обновився Освячуючою ласкою і другими усвоєними дарами; всі духові здібності зістали поправлені і насвітлені. В такому стані він був піднесений до третього Неба. Він признавався сам, що не відав, чи це було у тілі, чи тільки в духу (II Кор. 12,4). Там він ясно, хоч і побіжно звидів Божественність в Її безконечній досконалості, розпізнав містерію Воплочення і Відкуплення, всі тайни закону милосердя і побудови нової Церкви. Він побачив виняткове благословення його оправдання і заслугу молитви за нього Св. Стефана. А також - усвідомив собі, як молитви Пречистої Діви Марії прискорили його навернення, і як Її заслуги, додані до Христових, вчинили його сприйнятним для очей Предвічного Бога. З цієї години і надалі він переповнився вдячністю, найглибшою пошаною і почитанням для найдостойнішої Цариці Неба, чию гідність він тепер завважив, і розглядав Її, як свого рятівника. У ту ж годину йому дали зрозуміти, що він покликаний є до апостольської служби, де буде двигати труди, терпіти аж до смерті. Іще багато інших тайн йому відкрили, але він не міг переповісти їх. У відповідь Савло офірував себе, як жертву Божій Волі в усіх ділах, що й підтвердив він потім усім своїм життям. Пресвята Тройця прийняла цю офіру з його уст, і у присутності Небесного усього Двору урочисто назвала і призначила Савла учителем і проповідником поган, що мав понести по цілому світі Ім'я Найвищого. А згодом осліпленого Савла супутники доставили в Дамаск.

На третій день після навернення Савла Господь промовив у видінні до Ананії, одного з учнів, що жив тоді в Дамаску. Господь сказав йому піти до дому чоловіка, що звався Юдою, і стрінутися там з Савлом  із Тарсу, що буде у той час молитись. Наляканий Ананія відрік: "Господи, я маю вісті про того чоловіка, що переслідував Твоїх святих в Єрусалимі, і спричинив велику різанину їх в Єрусалимі; і ненасичений оцим, прийшов тепер з листами від первосвященників, щоби хапати всякого, хто закликає Твоє святе Ім'я. Чи ж Ти пішлеш таку просту овечку, як я, шукати за вовком, що хоче її з'їсти?" Господь так відповів йому: "Іди, бо той, кого ти Моїм ворогом вважаєш, посудиною вибраною є для Мене, що Моє Ім'я понесе по царствах і країнах всіх, і - до дітей Ізраїля. Я можу, як і годиться, передати йому, скільки він терпітиме ради мого Імені." Тут учень зразу був сповіщений про все, що сталось з Савлом під Дамаском. А рівночасно Савло теж отримав видіння, що його навідає Христовий учень Ананія, що покладанням рук йому відновить зір.

Ананія знайшов Савла затопленого у молитві, і так заговорив до нього: "Брате Савле. Наш Господь Ісус, що появився тобі під час подорожі, посилає мене, щоб ти міг відзискати твій зір і - наповнитись Святим Духом." Він прийняв Святе Причастя з рук Ананії, зміцнився і віджив, воздаючи подяки Автору всіх цих благословень. Тоді - підкріпився їжею, якої не торкався цілих три дні. Якийсь час Павло перебував ще у

Дамаску, спілкуючись і розмовляючи з учениками. Він падав в ноги їм, аби вони йому простили, і благав, щоб прийняли його до себе, як найпосліднішого брата і слугу. За їх порадою він вирушив до синагог в Дамаску привселюдно проповідати Христа, як Месію і Відкупителя світу; чинив те з такою вервою, мудрістю й запалом, що у замішання привів невіруючих жидів. Всі дивувались з несподіваної зміни і, - спантеличені, казали: "Чи це не той, що в Єрусалимі розправлявся вогнем й мечем з усіми, що кликали те Ім'я? Хіба він не прийшов, щоб вести їх, як в'язнів, до первосвященників із того міста? Що це за зміна, яку ми в ньому бачим?"

А Св. Павло дужчав із кожним днем, і все переконливіше проповідав перед зібраннями жидів і іноплемінних. Тому вони змовлялися пізніше, щоб його убити, про що опісля я згадаю. Чудесне навернення Св. Павла мало місце один рік і місяць по замученні Св. Стефана, двадцять п'ятого січня, в той самий день, в якому Церква обходить це свято. Сталось то на тридцять шостий рік від часу народження нашого Господа. Преблагословенна Богородиця, як всевладна Цариця Неба і землі, мала великі заслуги у його наверненні, і першою від імені людей вознесла найпалкіші подяки Найвищому за це Його велике чудо і добродійство для святої Христової Церкви.

Моя доню. Ніхто із вірних не повинен сумніватись, що Найвищий міг був притягнути й навернути Св. Павла, не удаючись до таких чудесних виявів Його безконечної потуги. Але Він використав їх, щоб показати людям, наскільки Він всеблагий, щоб їх прощати й підносити до своєї дружби і благовоління; також - щоби навчити їх прикладом цього великого апостола, як треба співпрацювати і відповідати на Його поклик. Багато душ Господь пробуджує і підштовхує своїм натхненням і допомогою. Многі відгукуються і знаходять оправдання через Тайни Церкви. Але не всі витримують в своєму оправданні, а ще менше число -зростає в ньому чи змагає до досконалості: починаючи в дусі, вони заспокоюються і - кінчають в тілі. Причиною браку в них витримки у ласці і - повернення до гріха є те, що не наслідують вони духа в Св. Павла у хвилю його навернення, коли він вигукнув: "Господи, що Ти наказуєш і бажаєш вчинити зі мною?" Якщо дехто з них висловлює устами таке почуття, то воно не є з цілого серця, і завжди такі затримують дещо із любові до себе, до почестей, до посідання, до чуттєвого задоволення, чи - до деяких різновидів гріха і, таким чином, знову спотикаються й падуть.

Але той апостол був істинним прикладом наверненого світлом ласки; і не лишень тому, що перейшов від скрайнього гріха до чудесної ласки і дружби із Богом; - але й тому, що він до своїх граничних меж співділав із закликом Бога, відходячи раз і назавжди від всіх своїх лихих наставлень і шукання себе, віддаючи себе цілком у розпорядження Божої приємності і Волі. Це повне самозаперечення і піддання під Божу Волю вміщається в отих словах: "Господи, що Ти бажаєш вчинити зі мною?" І в них було, поскільки те залежало від нього, усе його спасення. Коли він вимовив їх з усією щирістю сокрушеного і покірного серця, то зрікся своєї волі і піддався Господній, постановив із даного моменту і надалі не допускати, щоб котра-небудь із його розумових чи чуттєвих спосібностей служила тваринному чи чуттєвому життю, на яке він був зблудив. Він віддав себе Всевишньому на службу у будь-якому виді чи керунку, котрі об'являться йому, як Божа Воля, готовий виконати її без затримки і запитань. І він негайно став ділати, ввійшовши в місто і слухаючи наказу Господа, що був переданий через ученика Ананію. Тому що Найвищий знає тайни людського серця, Він побачив, з якою щирістю св. Павло відповів на Його поклик, підкорився Його Божественній Волі і планам. Бог не тільки прийняв його з найбільшим задоволенням, але з надвишком помножив йому ласки, дари і благовоління; Павло їх заслужив і отримав тільки через повне погодження з бажаннями Господа.

Відповідно до цих істин, Моя доню, бажаю, щоб ти вповні здійснювала Мої часто повторювані накази і упімнення, щоб ти забула про видиме, позірне і облудне. Повторюй дуже часто, і більше серцем, ніж устами, -оті слова Св. Павла: "Господи, що Ти бажаєш вчинити зі мною?" Бо як тільки ти почнеш робити що-небудь за твоїм власним вибором, то не буде правдою, що ти шукаєш виключно Господньої Волі. Інструмент не має жодного спрямування чи дії, крім тих, котрі надасть йому майстер; а коли би мав свою власну волю, то міг би опиратись і діяти протилежно до волі того, що це знаряддя уживає. Те саме відбувається між Богом і душею: бо якщо вона леліє яке-небудь власне хотіння незалежно від Бога, то буде ополчуватися проти вдоволення Господа. А тому, що Він не нарушає свободу дій, даровану людині, то дозволить тим діям збивати людину з путі, якщо вона сама приймає рішення без звернення за вказівкою до свого Сотворителя

[ Назад ]     [ Зміст ]     [ Вперед ]

[ Cкачати книгу:" Марія " ]

[ Купити книгу: "Марія" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!