Марія - Воплочення і Пронизання. Книга 5.

1. Випробування для Марії. Ісус у храмі

2. Ісус навчає свою Матір Законові милосердя

3. Неустанні молитви Ісуса і Марії за людей

4. Щаслива смерть святого Йосифа

5. Благословенна Матір офірує свого Сина, як жертву Богові Отцю. Ісус опускає Назарет

6. Хрещення і піст Христа. Діяння Марії

Глава 1.
ВИПРОБУВАННЯ ДЛЯ МАРІЇ. ІСУС У ХРАМІ

Убогий скромний домик в Назареті перемінився у Небо, відколи в ньому поселились Ісус, Марія і Йосиф. Навіть із світлом, яке я отримала від Пресвятої Богородиці, неможливо є подати повний звіт про всі події, бесіди і тайни в приватному житті Матері і Сина, вже підлітка. Тому через виміри предмету нашого розважання і мою власну неміч, як посередньої жінки, я зумію розказати лиш про маленьку частину подій. Нам, смертним, не під силу і не личить вникати в усі тайни Їх земного життя, бо вони відкриються тільки у вічності.

Невдовзі після повернення з Єгипту Господь вирішив піддати випробуванню свою Пресвяту Матір, подібно як Він попередньо чинив в дитячі роки цієї первородної Доньки нового Закону милосердя. Він обрав Її, як досконале віддзеркалення Його задумів і найбільш піддатливий матеріал, на котрому, немов би на розтопленому воску, мала відбитися печатка Його науки святості; так щоби Син і Мати могли бути двома достовірними таблицями нового Закону для світу (Вихід 24, 12). Цій меті були присвячені всі 23 роки їх проживання в Назареті, коли Пречиста Богоматір була єдиним учнем Христа.

Отже Ісус намірився випробувати силу любові і других чеснот у своєї Матері; бо вежа святості у серці Пренепорочної Діви мала знестися високо, понад усе, що не є Богом. Тому Він одного дня цілком несподівано для Матері замкнувся у собі. Він далі незмінно перебував з Нею, і духово - в Ній. Але Бог перестав виявляти зовнішні ознаки уваги і ніжної\ синівської любові, закрив перед Нею свою душу, яку Вона раніше читала, як відкриту книгу. Марії було тимчасово віднято джерело Її постійної радості й насолоди. Ця раптова переміна настрою Сина, незрозуміле уникання її товариства глибоко вразили золоте серденько Цариці Неба. Будучи особою покірного успосіблення, Вона ту зміну відразу приписала власному недбальству і невдячності за благословення, отримані від щедрого і милосердного Бога Отця. Не так втрата товариства Синочка, як страх не подобатися Богові стрілою болю пронизав Маріїне серце. Пресвятий Син добре знав головну причину зітхань своєї премудрої і стриманої Матері. Вони Його розчулювали і Він ще більше полюбив Її за це. Але всякий раз, коли найсолодша Матір старалась нав'язати з Ним розмову, Він ставив перед Нею невидиму стіну зовнішної холодності.

Прямодушна Голубка вправлялась знову в ге­ройських актах всіх чеснот: упокорювала себе трохи не до придорожної куряви; вшановувала Божественного Сина, як тільки могла; возвеличувала Бога Отця, дякуючи за Його чудесні діяння і благословення; жертвувала себе для сповнення всякого Божого веління. Невтомно Пресвята Марія поновлювала в духу святі акти віри, надії і палкої любові. Оці духові відрухи і вчинки Божої Матері були милі для Ісуса, немовби солодкий запах духмяної квітки нарду (Пісня Пісень 1, 12). Вона непохитно тривала у своїх слізних молитвах і виливала свій жаль перед Божим Троном.

На просьбу люблячої Матері Святий Йосиф змайстрував лежанку, яку Вона накрила поєдинчим покривалом, аби маленький Ісус мав місце для відпочинку і сну. Бо з тої пори, коли Він покинув колиску ще в Єгипті, то не бажав для себе м'якого ліжка і постелі. Він ніколи не лягав на лежанку, навіть не зажди підходив до неї; часами лише сідав, опираючись на подушку, набиту вовною, - теж власноручний виріб Пречистої Діви. На Її наполягання спочивати по-справжньому Ісус відповідав, що єдиною лежанкою, на котру Він ляже, буде Його хрест, щоб навчити людей власним прикладом.(І Петро 2, 21), що ніхто не осягне вічного спочинку завдяки речам, у яких кохався Вавилон, і що терпіння є нашою правдивою полегшею у земному житті. Надалі Пресвята Богородиця і в цьому стала наслідувати свого Сина з найбільшою ревністю.

Отже повернемось до їх нових, відчужених стосунків. Тридцять днів для Марії здавались вічністю. І серце

Дитятка Ісуса вже не мало більше сил опертись всеперемагаючій любові Його найніжнішої Матері. Бо Він також страждав, коли раптово замкнув свою душу перед Нею. Одного дня наша Цариця із сльозами і зітханням упала в ноги Ісусові і з глибини серця замолила: "Моя найсолодша Любове і найбільше Добро! Для чого я, мізерний порох і попіл, є в цій хвилині перед Твоєю неозорою властю? Що таке страждання сотворіння супроти безконечного багатства? У всьому Ти перевищуєш нашу нікчемність, а Твоє бездонне море милосердя затоплює у собі наші недостатки і вади. Якщо я не була ретельною в Твоїй службі, що змушена визнати, то покарай моє недбальство і прости! Але дозволь мені, мій Господи і Сину, побачити вдоволення на Твоїм виді, що є моїм спасенням і пожаданим світлом мого життя і буття. Ось, біля Твоїх ніг я кладу моє убожество, навпереміжку з порохом; і я не підіймуся з нього, аж поки знову зможу дивитися в Дзеркало, в якому відбивається моя душа."

Оці і другі мольби, повні найпалкішої любові, нараз виплеснулися перед Божим Сином. І Він, ще більше спраглий любого товариства Пресвятої Матері, ніжно промовив: "Моя Матінко, встань! " Силою цих Божих слів Марія негайно була піднесена в надприродний стан, і в екстазі побачила і відчула лагідне запрошення і обійми усієї Пресвятої Тройці. Її сльози замінилися в радість, терпіння - в насолоду, огірчення - в бла­женство. Господь виявив Їй тут великі тайни всео­сяжності нового Євангельського Закону. Бажаючи всеціло записати Закон в Її Непорочному Серці,

Пресвята Тройця на місці призначила Пречисту Діву первородною Дочкою Закону, першим Учнем Вопло-ченого Слова, приміром наслідування для всіх святих апостолів, мучеників, учителів, ісповідників, невіст, та інших праведників нової Церкви і Закону милосердя.

Надходили дні у році, коли згідно з Мойсеевим законом всі правовірні мужчини мали обов'язок з'являтися перед Богом в Єрусалимський храм, всього - тричі в рік. Жінки мали право залишатись дома. Марія за вказівкою свого Сина і Учителя Ісуса порадилась із святим Йосифом; вони порішили, що двічі в рік Йосиф піде сам, а у третій раз, на Пасху - вирушатимуть всі троє. І так вони робили кожен рік. Аж ось Ісусові сповнилося дванадцять літ життя. Настала знову пора йти до Єрусалиму цілій Пресвятій Родині. Те свято Пасхи, або Опрісноків, тривало цілий тиждень. Ласки, які отримували у ці дні благословенні Марія і святий Йосиф, були понад всяку міру людського ума.

Після семиденного свята вони відправились додому. За звичаєм мужчини і жінки ішли окремо з огляду пристойності і для проведення побожних розважань. Малий Ісус раптово відстав від своєї Матері, у духу відвернувши від себе Її увагу. І Йосиф, і Марія спочатку не тривожились, міркуючи, що Синок мандрує в іншій групі прочан. Аж після дня дороги, на привалі, коли коли товпа вже значно поріділа, обоє стрінулися і довідались про страшну для них новину, що їх дванадцятилітнього хлопчика ніде немає, і що ніхто Його не бачив у дорозі. Ця вість приголомшила обох, немовби удар грому. Кожне винуватило себе, що не догляділи свого Сина. Прийшовши до себе, ніжна Матір так мовила до святого Йосифа: "Мій мужу і пане. Моє серце не спочине, поки ми мерщій не вернемось в Єрусалим, щоб відшукати Мого пресвятого Сина." Чимдуж обоє поспішили назад, на цілий день пішої ходи. Але нічого втішного не дізнались від своїх єрусалимських кревних і знайомих.

Майже три дні Марія безупинно плакала без сну, не приймаючи жодної їжі. А десять тисяч ангелів з їх супроводу теж мовчали, не виявляючи тайн Найвищого. Цариця Неба і землі металась в пошуках усюди: довідалась, що Його нема у в'язницях Архелая, сина померлого лютого Ірода; хотіла йти в пустиню, де вже перебував старший на півроку Святий Йоан Хреститель; намірилась іти до Вифлеємської яскині, де Христос родився. Ангели тільки стримували Її від даремних зусиль, не вказуючи Його справжнього місцепе­ребування. А сама Цариця Небесних духів не сміла їх випитувати, бо у своїй покорі і розважливості шанувала святу Волю Всевишнього і тайни Його післанців.

У новому стражданні, болючість якого не всі мученики переносили, немов у горнилі, наново гартувалась терпеливість, покірність і витримка нашої Володарки. Бо втрата Ісуса була для Неї несамовитим горем через понадлюдську чутливість саможертвенного Маріїного серця. Ще гірше Їй було від того, що на той триденний час Бог полишив Марію лише на волю природних засобів кмітливості і витривалості, притри­мавши надзвичайні ласки, що раніше зміцнювали почуття певності і духової рівноваги. Із потіх Їй тільки залишилось стримане товариство ангелів, які не мали права виявити, що сталося з малим Ісусом. Але якими незрінянними є овочі святості, розсудливості, мужності і вдосконалювання! В таких невимовних стражданнях і журбі Непорочна Матір не втратила присутності духа, ні внутрішнього миру, ні не плекала гніву і обурення, не попадала в крайності, в пригніченість, як це буває у дітей Адама, коли їх вибивають з колії навіть незначні клопоти. Повелителька всякої чесноти утримувала в бездоганному порядку всі свої спосібності і звички; хоч серце Її краялось від болю, Пречиста Діва далі невпинно хвалила Бога і, благаючи Його за свого Сина, не уставала в молитвах за спасення всього людського роду.

Розділившись із своїм святим супругом, виснажена Матір премудро і ретельно обшукувала вулиці, перевулки і майдани міста, випитуючи скрізь за свого Сина. Вона описувала його жінкам Єрусалиму однаковими словами: "Мій милий, білолиций і рум'яний, один на тисячі." Одна з жінок сказала: "Дитина, так описана, приходила вчора під мої двері просити милостиню, і я дещо йому дала; а його витонченість і краса захопили моє серце. І коли я давала йому милостиню, мені було дуже шкода бачити таку милу дитину в потребі й біді." Від цієї першої звістки Їй трохи відлягло від серця. А коли від інших стрічних прийшла подібна інформація, Марія зразу ж скерувала свої кроки до місцевого шпиталю, здогадуючись, що Її Єдинородний, як проповідник терпеливої бідності, може там потішати своїх страждущих братів (Мат. 5, 16). І дійсно там сказали Їй, що подібна дитина відвідувала хворих із добрими словами потіхи, і залишила милостиню їм.

Звіти про милосердні вчинки Її любого Сина розчулили серце Небесної Володарки, і Її ніжна любов помчала до Нього; Її вразила несподівана думка: якщо Він не з терплячими, то напевно забарився в храмі, у домі Бога і молитви. Та й ангели не заперечили цей здогад: "Наша Царице і Пані. Година Твоєї потіхи надходить; скоро побачиш Світло Твоїх очей. Поспіши лишень до храму." Святий Йосиф теж прямував туди за вказівкою іншого ангела. Ці три дні даремного шукання сильно підірвали його здоров'я, і він був би згинув від журби, якби Господня рука не скріпляла його, а вірна Дружина, потішаючи, - не змушувала до їжі й відпочинку. Обоє тепер зустрілись по дорозі в храм.

А що ж чинив малий Ісус на протязі тих днів? Коли Він відстав від Матері при міських воротах, то скоренько повернувся на вулиці міста. Божий Син передбачав, що трапиться, і наперед пожертвував свої труди і чини Предвічному Отцеві задля спасення людських душ. Він просив милостиню, щоб возве­личити убогість і на майбутнє зняти клеймо погорди із старцювання. Бував у лікарнях для бідних, потішаючи недужих, роздаючи їм отримані пожертви; секретно уздоровлював багатьох на тілі і душі. Подібні ласки у тайні отримали і декотрі з добродіїв, що виносили щедру милостиню. Так ще маленьким наш Спаситель творив у житті те, чого потім учив, що: той, хто подає праведному і пророкові за те, що він праведний і пророк, одержить нагороду праведного і пророка (Мат. 10, 41).

Здійснивши ці та інші задуми, Божий Син вирушив до храму. Тоді в одному з храмових будинків відбувалося засідання учених рабинів, учителів у святині. Предметом їх дискусії було одне питання: коли має прийти Месія, і чи він вже є у світі. Бо з дня народження Івана Хрестителя і від часу відвідин Єрусалиму побожними Трьома Царями зі Сходу по місті неустанно кружляли чутки, що Спаситель Ізраїлю вже є між народом. З почуттям учительської зверхності вони сиділи на своїх місцях, коли межи них увійшов Цар понад царями і Господь понад володарями , сама безконечна Премудрість у вигляді милого дванадцятилітнього хлопчика. Увійшов, як скромний учень, що бажав чогось навчитись з їхньої наради.

Він ступив помежи них насередину з такою певністю і маєстатом, такий гарний і чаруючий, що моментально заворожив їхні серця. Вони замовкли, готові вислухати, що Він скаже. І Його мудрість приголомшила присутніх книжників і рабинів. Переконані Його доказами про Месію, вони зчудовано гляділи один на одного і питали: "Що за диво? Який обдарований хлопчина! Звідкіль він прийшов, і хто є ця дитина?" І нікому не прийшло на гадку, хто це може бути, - що той сам Месія стоїть перед ними. І якраз тоді у дверях з'явилися стривожені Божа Матір із Святим Йосифом. Ісус саме кінчав свій останній довід. Коли Він замовк, всі вчителі у захопленні зірвалися на рівні ноги. А Пречиста Діва, непритомна від радості, приступила до свого любого Ісуса і перед цілим зібранням мовила, як записав Св. Лука: "Дитино, чому ти це так зробив нам? Ось батько

Твій і я, боліючи, Тебе шукали." Господь же відповів: "Чому ж ви мене шукали? Хіба не знали, що я маю бути при справах Отця мого?" Учені мужі відійшли, жваво обговорюючи між собою цю дивну подію. Пресвята Родина лишилася в майже порожній залі.

Тоді преблагословенна Матір пригорнула Його до себе і сказала: "Дозволь, Мій Сину, щоб моє зболіле серце дістало полегшу від смутку і болю; щоб воно не згинуло від горя, доки може бути корисним Тобі. Не відкидай мене з-перед своїх очей; прийми мене за свою рабиню. Якщо це моє недбальство позбавило мене Твоєї присутності, то прости мені, і вчини мене вартою Твого товариства, а не карай мене Твоїм відходом." Ця материнська чулість утішила Ісуса і Він згодився бути Її невідлучним Учителем і Товаришем аж до відповідної пори. А слів Його про "справи Отця Мого" батьки ще не зрозуміли, як пише Євангелист (Лука 2, 50). І ось чому: з одного боку - через спалах радості, що знайшли нарешті згубленого Сина; а, по-друге, - ще не прийшов час для Марії і Йосифа те розуміти, тим паче, що Ісус тимчасово знов закрив свою душу від погляду Пресвятої Матері.

Вони вернулись в Назарет. Євангелист стисло згадує далі, що Дитина Ісус був слухняний своїм батькам, і що Марія підмітила і зберегла у серці ті події. Я тільки згадаю, що ангели дивувалися з граничного послуху і покори, з котрими воплочений Бог віддав себе під повне керування своїх земних батьків. Очевидно, що на таке вирізнення Небес заслуговували і досконалість благо­словенної Матері, і самопосвята Опікуна, Святого Йосифа.

На відданість і слухняність Божественного Сина Пречиста Діва відповіла новими геройськими зусиллями. Вона виявляла свою вдячність, точно і уважно обслуговуючи Його навколішки, завзято наслідувала кожен Його вчинок. І безмір Її досконалостей зранив серце нашого Господа Ісуса Христа і, по-людськи міркуючи, - прив'язав Його до Матері ланцюгами непобідимої любові. В глибокий океан Маріїної душі ринула повінь ласк і благословень Воплоченого Слова. І вони не виплескувалися, не губились, бо океан той мав достатню глибину і ширину, щоб прийняти у себе найбільші ласки.

Моя доню. Всі труди Мого пресвятого Сина і Мої власні дії є повні скритого повчання і неомильної науки для тих смертних, що старанно і шанобливо розду­мують над ними. Господь покидав Мене, щоб шукаючи Його в журбі і сльозах, Я могла його знову знайти у радості разом із рясними плодами для Моєї душі. Бажаю, щоб ти наслідувала Мене у цій тайні, і шукала Його з такою ревністю, щоб постійне всепоглинаюче прагнення ніколи не мало спочинку в твоєму житті, аж поки не будеш тримати його, щоб вже більше не втратити. (Пісня Пісень, 2,4-6). Щоб ти ліпше зрозуміла цю тайну Господа, запам'ятай, що безгранична Премудрість зробила людей здібними тішитися Його вічним блаженством, і поставила їх на шляху до цього щастя; тільки лишила їх у неперервному сумніві, чи одержать це блаженство, наповнюючи їх навперемін і страхом втратити його навічно, і радісним сподіванням його здобути. Ця тривога породжує у мислячих людей непроминаючий страх і огиду до гріха, котрий одинокий може їх позбавити прекрасного майбуття; все це разом є запобіжним заходом, щоб їх не спіймали і не звели тілесні і видимі речі цієї землі. Сотворитель допомагає в цій тривозі, додаючи до природного розумування силу віри і надії; вони є шпорами їх любові, що спрямовує їхні пошуки до знайдення остаточної мети. Поряд з тими, та й другими чеснотами, що засіваються при хрещенні, Бог посилає натхнення і помагає душі не заснути, коли Господь відсутній, - не забути про Нього і про себе, поки Його тимчасово не видно. Тим способом вона йде вірним шляхом, аж поки знайде величну ціль, де всі її нахили і прагнення будуть заспокоєні.

З цього ти можеш уявити собі, яким заскорузлим є неуцтво смертних, і як мало хто з них зупиняється на хвильку, щоб порозмишляти про дивний лад в Сотво­ренні, про премудрість всіх трудів Всевишнього, націлені на цю захоплюючу мету. Багато лиха перено­сять люди через таку бездумність, коли без міри загрібають земні добра й насолоди, як ніби там їх остаточна мета. Вершиною збочення, що протиста­виться світовому ладові Сотворителя, є те, що смертні в цьому проминаючому і короткому житті так втіша­ються видимими речами, як ніби це їх остання ціль; тимчасом навпаки, вони повинні так вживати всі сотворені речі, щоби забезпечити собі, а не втрачати найвище Добро, котрим є Бог. Тому, Моя найдорожча, пам'ятай про це небезпечне людське безумство.

Розглядай всі насолоди і радості цього світу, як ненормальність, його регіт, - як причину для скорботи, чуттєві приємності - як самообман, як джерело глупоти, котра затроює серце, гальмує і руйнує всяку істинну мудрість. Живи в постійному і святому страху згубити вічне життя, і не тішся нічим, тільки Господом, аж поки повністю не прийдеш до Нього.

Як було вже сказано в попередніх розділах, наша Цариця була першим і надзвичайним Учнем свого пресвятого Сина, вибрана з-поміж усіх сотворінь, як взірець нового євангельського Закону, подібний до його Автора. Згідно з тою моделлю мала були виліплена духовість всіх Святих нового Закону, оцінювані всі плоди Відкуплення. З Пресвятою Марією Воплочене Слово поступало, як вправний маляр, що розуміється на тонкощах мистецтва, що для своєї слави вкладає всі сили і здібності в єдину омріяну картину. Тому слава і святість всіх Святих, котрі без сумніву є вислідом любови і заслуг Христа (Ефес. 2, 4-5), бліднуть у порівнянні з завершеністю особистості Пречистої Діви Марії; бо всі інші Святі мають якісь хиби (І Йоан, 1, 8). Але цей одухотворений відбиток Єдинородного був вільний від усіх недостатків; перші штрихи Його пензля у Ній були більш захоплюючими, ніж послідні штрихи - у образах найвищих ангелів і Святих. Вона була зразком для всіх способів досконалення чеснот у всіх Його вибранців, і остаточною межею, до якої може дійти Христова любов до простих сотворінь. Ніхто з людей не одержав якоїсь ласки чи слави, котрої би не мала Марія. І Вона дістала все, чого ніхто інший не був би здатним прийняти.

Її незрівнянну велич дасться оцінити хоча би з того історичного факту, що на побудову цього укріпленого міста для порятунку грішників і страждущих Господь витратив тридцять літ свого земного життя, а на спорудження Христової Церкви - лише три роки. Ще й після Його Вознесення до Неба Христос продовжував укріплювати фортецю, що називається МАРІЯ, погодинно додаючи ласку за ласкою, дарунок за дарунком, благословення за благословенням, і святість до святості. Наші слова безсильні змалювати всю велич Богородиці, бо Вона зодягнена у саме сонце (Одкр. 12,1), і Її блиску не витримують наші земні очі.

Христос, наш Спаситель, почав виявляти свої плани відносно Небесної Матері зразу після повернення з Єгипту в Назарет, маючи сім літ. І на дванадцятому році Його земного життя, коли вони вернулися з Єрусалиму, наша Цариця отримала внутрішнє видіння Божественності. Найвищий просвічував Матір Воплоченого слова у справах Закону милосердя, а також - відносно місця Слова у Раді Пресвятої Тройці. Їй показали, як Бог Отець препоручив своєму Синові книгу за сімома печатями (Одкр. 5,1), якої ніхто не зумів відчинити, лише Ягня, що розпечатало її своїми Страстями і Смертю, навчанням і заслугами. А далі

Божа Матір звиділа у духу, що відповідно до декрету Пресвятої Тройці Їй першій Слово мало розказати про зміст отої книги, і Вона перша мала докладно впровадити її в своє щоденне життя; мала бути першою, щоб Йому товаришувати на зворотному шляху до Неба, котре Він відчинить для смертних. І у видінні про цю Раду Марія побачила, як тішився Її Син з такої постанови Преблагословенної Тройці.

Вона вийшла із видіння, знайшла Сина і сказала, припавши до Його стіп: "Мій Господи, моє Світло і мій Учителю! Глянь, як Твоя безвартісна Мати приготовилась сповнити Твої бажання. Прийми мене наново, як Твою ученицю і слугиню, використай мене, як знаряддя Твоєї Премудрості і власті. Здійсни зі мною те, що є приємним для Тебе і Твого Предвічного Отця." Пресвятий Син прийняв Її з гідністю і владністю Божественного Учителя і дав науку про найбільш закриті тайни. Переконливими і сильними словами Він пояснив Їй глибинне значення трудів, які возложив на Нього Бог Отець у ділі Відкуплення людини, заснування Церкви і встановлення нового, євангельського Закону. Він поновно підтвердив, що в ході виконання всіх тих високих і прихованих тайн Пречиста Діва має бути Його товаришем і співробітником, що буде збирати первоплоди милосердя; і тому повинна йти за Ним в Його важкій праці аж до Його Хресної смерті - із шляхетним і на все готовим серцем. Були Їй об'явлені ще інші священні секрети відносно Його трудів у цьому світі. Всю ту науку прийняла наша Цариця із почуттям покори, послуху, пошани, вдячності і палкої любові.

Найвищий, Котрий є самою Добротою і Щедрістю, дає існування всім сотворінням і не відмовляє нікому своєї передбачливої опіки. Він неухильно дає всім душам світло, через котре вони можуть дізнатись про Нього і про вічне життя; хіба що вони за власною свобідною волею через гріх відкинуть і притемнять оце світло, або й цілком перестануть шукати Небесного Царства. Ще більше Він щедрий для тих душ, котрим відповідно до своїх тайних суджень дає покликання до Церкви. Бо разом із ласкою Хрещення Він вселяє в них не тільки основні чесноти, що не залежать від заслуг сотворіння, але й ті - непритаманні самій ласці Хрещення, котрі звичайно заробляються власним трудом і старанням. Їх Господь роздає задармо наперед, щоб душа ставала ліпше приготовленою і ревною в дотриманні Його святого Закону. Таким душам Господь у своїй милості, в доповнення до звиклого світла Віри, дає надприродні дари знання і доброчесності, щоб вони краще розуміли євангельські тайни, і більш завзято чинили добрі діла. Для тебе Він був щедрішим у таких дарунках, ніж для премногих поколінь; і тим Він зобов'язує тебе вирізнятися взаємністю в любові, що йому належить, і впокоряти себе до пороху.

Щоб тебе належно повчити і просвітити, Я, як дбайлива і любляча Матір, хочу дати осторогу про спритність сатани у руйнуванні цих трудів Господа. З цього ж моменту, коли смертні починають уживати свій розум, за кожним з них невідступно слідують багато пильних і невсипущих злих духів. Бо як тільки душі стають здібними розпізнавати свого Бога, і розпочинати вправляння в чеснотах, впоєних при Хрещенні, дияволи з неймовірною люттю і проникливістю стараються викоренити це Божественне насіння; а якщо це їм не вдається, то пробують сповільнити його проростання і перешкодити зав'язуванню плодів, втягаючи такі особи в недобрі, безвартісні або дрібязкові справи. Отак вони відвертають думки людей від віри і надії, від здобування собі ще других чеснот, від потреби пізнавати Божі тайни про Відкуплення і вічне життя, змушують їх забувати про звання християнина. Ще більше - той ворог нівечить владу батьків над дітьми, заохочуючи і легковаження ними батьківських обов'язків, і сліпу безплідну любов до своїх потомків; також - штовхає до легковажності самих учителів.В ході шкільного навчання діти не дістають опірності проти зла, стають розпущеними і псуються через недобрі звички, затрачують поняття про доброчесність, про добрі нахили, і швидко йдуть до згуби.

Але найласкавіший Господь не забуває їх у небезпеці: для них поновлює Його святі підказки і особливу поміч. Через проповідників і служителів Він подає тим людям святу науку Церкви. Щоб втримати їх на стежині життя, Він простягає їм на допомогу святі Тайни та інші спонуки. Якщо тих, що прямують шляхом спасення, є набагато менше від блукаючих манівцями, то лише через зло і розбещеність, викохані у дитинстві. Бо дуже правильний є вислів із Второзаконня: "Які дні твоєї юності, такий буде твій старий вік." Тому демони сміліють і посилюють свій безоглядний натиск на душі саме у ранні літа людського життя. Вони надіються, що люди будуть більше і частіше грішити, якщо в дитинстві вдасться їх втягнути в малі і незначні провини. Малими проступками вони штовхають дітей в стан засліпленої певності себе; з кожним наступним гріхом відпорність душі слабне; вона уступає нечистому і стає іграшкою для своїх смертельних ворогів. Злиденне ярмо нечестивості на ній все тісніше затягується; власне беззаконня затопчує і волочить її під владою диявола від одної ями до іншої, від безодні до безодні (Пс. 42, 8). То -заслужена кара для тих, що напочатку уступають потягу до грішення. Ось так люцифер потягнув до пекла дуже багато душ. І - далі їх туди щодня скидає, у гордості повстаючи проти Всевишнього. Таким чаном, він зумів впровадити у світ свою безоглядну владу: спонукує людей забувати про смерть, Суд, Небо, пекло; зіштовхує стільки країн у пропасть темряви і протилюдських проявів різних єресей і ложних сект.

Тому стережись цеї грізної небезпеки, Моя доню; не допусти, щоб ти забула коли-небудь про Закон твого Бога, про Його вказівки і накази, про правди Католицької Церкви і науку Євангелія. Нехай один день у тебе не мине без роздумувань над цими істинами. І намовляй так само поступати твоїх черниць і всіх, хто слухає тебе. Бо твій неприятель і ворог невсипуще трудиться, щоб постепенним забуванням притемнити твоє розуміння Божого Закону. Він змагає, щоби послабити твою волю для виконання щоденної набутої практики усправедливлення перед Богом. Як знаєш, ця практика складається із актів живої віри, довірливої надії, сильної любові; всі вони виходять з покаянного і покірного серця (Пс. 51,19).

Людські серця не здатні оцінити, як належить, силу і глибину кожної окремої праці нашого Спасителя Ісуса Христа і його Непорочної Матері. Тайною для нас також лишаються Їх бесіди, повні Божої Премудрості; навіть серафими Їх не в силі зглибити. В той час Їх спільного життя у Назареті Пречиста Діва Марія докладно засвоювала науку свого пресвятого Сина у всіх найменших деталях. У цій безперервній школі Закону милосердя Христос просвітлював нашу Царицю про всі події, що відбуватимуться у зв'язку з тим Законом аж до кінця світу: у якій країні, області, як, і коли - на протязі всього часу існування Церкви. Ці потаємні для нас лекції проходили в тій самій маленькій світлиці, де перед роками сталось чудо із чудес -Воплочення Божественного Слова у лоні Непорочної Діви, із трьох краплин крові з Її чистого серденька.

В убогих стінах цеї святині, що була освячена Його присутністю, як і наші храми нині, Первосвященник нового Закону переживав свої молитви, що завершу­вались завжди гарячим заступництвом за людей. В той період часу Він розмовляв теж із своєю Пречистою Матірю про всі чини Відкуплення, і передавав Їй обильні дари й ласки, які Ісус мав потім пролити на дітей Світла у Новому Завіті і в Його святій Церкві. Багато разів Він благав свого Предвічного Отця не допустити, щоб гріхи і невдячність людей переш­коджували їх Відкупленню. Оскільки Христос у своїм Провидінні завжди усвідомлював, що люди будуть далі дуже грішити й масово йти на вічну кару, незважаючи на Його многостраждальну смерть за їх гріхи, Він часто обливався кривавим потом. І Богородиця, коли це бачила, ніжно витирала Його Обличчя.

Під час молитви Господь часами клячав, часами простягався у формі хреста, або - й підіймався у цій позиції в повітря над підлогою. Як Матір спостерегла, Він неодмінно тоді молився такими словами: "О Преблагословенний Хресте! Коли твої руки приймуть Мої, коли Я спочину на тобі, і коли Мої руки, прибиті до твоїх, простягнуться, щоб запросити всіх грішників? (Мат. 9,13). Але тому, що Я прийшов із Неба для єдиної мети, - щоб запросити їх наслідувати Мене і потоваришувати зі Мною, вони навіть зараз і повсякчас відкриті, щоби обняти і збагатити всіх людей. Прийдіть же, всі ви, сліпі, до світла. Прийдіть, ви убогі, до скарбів Мого милосердя. Прийдіть, ви маленькі, до пестощів і насолод вашого правдивого Отця. Прийдіть до Мене, всі втомлені і обтяжені, і Я облегшу вас (Мат. 11, 8). Прийдіть, ви праведні, бо ви - Моя власність і спадщина. Прийдіть, ви всі - діти Адама, бо Я закликаю вас усіх. Я є Дорога, Правда і Життя, і не відмовлю в нічому, що прагнете одержати. Мій Предвічний Отче! Вони є творінням Твоїх рук, не погорди ними; бо Я віддаю себе, як жертву на хресті, щоб обновити їх для справедливості і свободи. Якщо вони лише захочуть, Я приведу їх назад до лона Твоїх вибраних і до їхнього Небесного Царства, де Твоє Ім'я буде славитися."

Всі ці прошення віддзеркалювалися в найчистішій душі Пресвятої Богоматері, немов у ясному кришталі, і Вона наслідувала ці висловлені прагнення, як і смиренну колінопреклоненну чи хрестоподібну позу Єдинородного. При виді Його кривавого поту жаль пронизував Її Материнське серце, і у великому горі Пречиста Діва виголошувала: "О, людські діти! Мало же ви розумієте, як високо цінить Господь свій Образ і Подобу у вас! Бо як ціну за ваше спасення, Він жертвує свою власну кров, і не вагається пролити всю її за вас. О, коли б Я лише змогла об'єднати вашу волю із Моєю, щоби привести вас до любові і послуху для Нього! Нехай Його Десниця благословить вдячних і праведних з-поміж людей, що будуть вірними дітьми свого Отця! Нехай оті, що відкликнуться на гаряче бажання Мого Господа поря­тувати їх, наповняться світлом і дорогоцінностями Божої ласки. Чи могла би Я, як незначна рабиня із дітей Адама, тим самим спонукати їх і помогти їм покласти край їх гріхам і їх власному осудженню? Господи і Володарю! Життя і Світло Моєї душі! Хто може бути таким твер-досердним і ворожим для себе, щоб не зворушився Твоїми благословеннями? Хто може бути таким невдячним і неуважним, щоб відхилити Твою палаючу любов? Як може Моє серце витримувати з людьми, котрі, обласкані Твоєю щедрістю, є такими твердими й бунтівничими? О діти Адама! Оберніть свою нелюдську жорстокість проти Мене! Вражайте і ображайте Мене, скільки вам завгодно; тільки віддайте Моєму любому Господеві пошану й любов, які ви винні Йому за виявлену до вас ніжність. Ти, Мій Син і Господь. Ти є Світло від Світла, Син Предвічного Отця, образ Його сутності (Євр. 1, 3), такий же предвічний, незмірний і безконечний, як і Він, рівний Йому в суті і прикметах, сущий з Ним, як один Бог і один верховний Маєстат (Йоан 10, 30). Ти - вибраний з-посеред тисяч (Пісня пісень 5, 10), прекрасніший від всіх синів людей, святий, невинний, і без одної вади! Як же тоді, Предвічний Боже, можуть смертні ігнорувати найблагородніший предмет їхньої любови? - Підставу, що дає їм існування? -Кінець, в якому міститься їх правдива вічна щасливість? О, коли би Я могла віддати Моє життя, щоб всі могли уникнути свого блуду!"

У своїй голубиній безпосередності Небесна Цариця видала із свого серця багато інших висловів саможертвенної любові, - понад усі сили моєї душі і язика, щоб їх належно передати. Так кохаючи і шануючи Його, Вона ніжно витирала кривавий піт з лиця свого найсолодшого Сина.

Знову ж в іншу пору Марія знаходила Його преображеним, у сяючій славі, як через літа - на горі Тавор (Мат. 17,2), в оточенні незліченних ангелів, що поклонялися Йому, і милозвучними согласними піснями воздавали хвалу і подяки Єдинородному від Отця, що став чоловіком. Пречиста Діва теж приєднувалась піснею до тих неземних голосів. Часами ті пісні дзвеніли без Преображення Ісуса. Але при будь-якому стані Її пресвятого Сина сила почувань Марії була би припинила Її земне життя, коли б Господь не зміцнював Її, і - не було би ангельської підтримки.

Нерідко траплялось, що під час чувань Божественного Сина Бог Отець явно схвалював і приймав Його благання про полегшу для людей, або показував майбутню долю деяких душ. Тоді присутня Божа Матір упокорялась до землі; із невимовною шанобливістю і острахом Вона поклонялась Всевишньому, вторувала свому Синові у Його молитвах, благаннях і подяках, жертвувала себе Предвічному Отцю за людство, дякуючи за всі Його незбагненні присуди. Кожна з дарованих Їй тайн і об'явлень видавали щедрий урожай у душі Пресвятої Богородиці, згідно з усіми наміреннями Всевишнього.

Моя доню. Одною з підстав, чому люди зовуть Мене Матірю милосердя, є зрозуміння ними Мого гарячого прагнення, щоб всі люди наситились повінню благодатей, і відчули смак солодощів Господа, як і Я. Сама Я кличу всіх і запрошую до водограю Божественності. Нехай найбідніші і засмучені підійдуть; бо якщо вони відозвуться і підуть за Мною, Я подарую їм Мою захорону і поміч, і заступлюся за них перед Моїм Сином, і здобуду для них заховану манну, що дасть їм поживу і життя (Одкр. 2, 28).

Відречись сама себе, і геть усунь всі прояви людських слабостей, і при правдивому світлі, яке ти одержала відносно трудів Мого Сина і Моїх власних, - роздумуй і вивчай себе у тому дзеркалі, аби дійти до тої краси, яку найвищий Цар шукає в тобі. Поскільки це -найпотужніші засоби для досконалення твоїх чинів, Я бажаю, щоб ти записала в своєму серці цю пораду. Усякий раз, як ти виконуєш якусь працю у духу чи назовні, наперед розваж, чи те, що ти збираєшся сказати або вчинити, відповідає діянням твого Господа, і чи ти маєш намірення тим вшанувати твого Господа і прислужитися ближньому. Як тільки ти упевнишся, що це є твій мотив, здійсни свій намір в поєднанні з Ним, і -Його наслідуючи. Але якщо викриєш, що намір не такий, то залиши цю справу у спокою. Таким був Мій незмінний керунок в наслідуванні Мого Господа й Учителя; Я не отягалася, щоб творити добро, і лишень прагнула Його бездоганно наслідувати. У цьому наслідуванні криється секрет Його святої науки, де Він заохочує нас творити те, що наймиліше є Предвічному Богові.

Більше того, з цього дня і надалі уважай, щоб ти за ніщо не бралася, не говорила про ніщо, ні - навіть не мислила, не спитавшись наперед Мого позволення, не порадившись, як з Твоєю Матірю і Учителькою. А як тільки Я відповім тобі, воздай подяки Господеві. Якщо ж Я не відповім після повторного запитання, то обіцяю і запевнюю тебе від імені Господа, що Він обов'язково просвітить тебе відносно того, що найбільш відповідатиме Його неомильній Волі. Але у всьому піддавайся керуванню твого духовного провідника, і ніколи не забувай тої практики.

Вже вісім літ нездужав тілом Святий Йосиф. В горнилі терпінь і надприродної любові ще більш загартувалась його благородна душа. Його кінець на землі вже наближався. Тоді Пречиста Діва, що завжди була при ньому, звернулась до свого пресвятого Сина із словами: "Господи Боже Найвищий, Сину Предвічного Отця і Спасителю світу. Завдяки Твоєму Божественному світлу Я бачу, що наближається година, яку Ти визначив для відходу Твого слуги Йосифа. Благаю Тебе, задля Твого віковічного милосердя і безграничної щедрості, допомогти йому в цю годину Твоєю всемогутньою владою. Хай його кончина буде такою ж цінною в Твоїх очах, як була для Тебе його праведність в житті; так щоб він відійшов у мирі і твердій надії на вічну нагороду, що дається йому у той день, коли Ти відімкнеш браму Неба для всіх вірних. Зваж, Мій Сину, на покірність і любов Твого слуги, на його праведні заслуги і чесноти, на вірність і старанність, з якими цей праведний чоловік утримував Тебе й Мене у поті свого чола."

Наш Спаситель відповів на це: "Моя Мати. Твоя просьба подобається Мені, і заслуги Йосифа є милі для Мене. Я тепер поможу йому і призначу місце серед князів Мого народу (Пс. 116,15), таке високе, що ангели будуть в захопленні від нього; і вони, і всі люди воздадуть йому найбільшу хвалу. Нікому народженому від людини Я не вчиню так, як Твому супругові." Пресвята Богородиця подякувала свому найніжнішому Синові, і Вони обоє безперервно чували біля нього дев'ять днів і дев'ять ночей. Крім того, тричі в день по команді Господа ангели сповнювали кімнату Небесною музикою, виспівуючи хвальні гимни і благословення для хворого отця Пресвятої Родини. А понад то, чудесний запах виповняв кімнату і цілий домик на радість не лише недужому, але й прохожим надворі.

Один день перед відходом Божий чоловік дістав надприродне видіння, що тривало 24 години. Господь додав йому сил для цього Небесного спілкування. В екстазі він побачив ясно сутність Бога і все, що він визнавав у своїй вірі: незбагненну Божественність, тайну Воплочення і Відкуплення, Воюючу Церкву з її святими Тайнами. І тут Пресвята Тройця уповноважила і назначила його послом нашого Спасителя до святих Патріярхів і Пророків в аді, наказала йому приготовити їх для переходу з цього лона Авраама до вічного блаженства і щастя. Коли ті події і тайни розгортались перед очима святого Йосифа, Пречиста Діва Марія бачила їх точне віддзеркалення у відкритій для Неї душі Спасителя, і сердечно дякувала за все те Господеві.

Коли Св. Йосиф вийшов з цього довготривалого захоплення, його лице світилось ясним сяйвом, а душа - преобразилась після споглядання Бога. Він попросив про благословення у своєї любої Дружини, але на Її просьбу Сам Спаситель поблагословив його. Тоді Цариця покори клякнула перед ліжком, благаючи, щоб муж і глава Родини Її поблагословив. Що він і вчинив при Божому натхненні. Марія поцілувала руку, що Її благословила, і сказала Йосифові передати праведникам в аді вітання від Неї. А покірний Йосиф ще попросив пробачення в своєї Небесної Дружини за всі його недотягнення у службі і любові, благав у Неї помочі й заступництва у цю годину відходу. А ще святий муж  найпокірніше дякував Її Синові за  всі благословення у житті, а, особливо, - за ті, одержані під час недуги.

Такі були останні слова Йосифа до пресвятої Дружини: "Благословенна Ти між усіми жінками і вибрана з-поміж усіх сотворінь! Нехай Тебе хвалять ангели і люди. Нехай усі покоління знають, возхвалять і прославлять Твою гідність. І хай у Тобі впізнають, вшанують і звеличають Ім'я Найвищого в усіх прийдешніх віках. Нехай Він буде вічно прославлений, що сотворив Тебе, таку милу в Його очах і для всіх Небесних духів. Я сподіюсь втішатись Твоїм видом в Небесній Вітчині."

Тоді цей святий муж повернувся в сторону Ісуса Христа з найглибшою пошаною, силкуючись стати на коліна перед Ним. Але найсолодший Господь підсту­пив ближче, прийняв його в обійми, підложив свої руки під голову прийомного батька. Святий Йосиф поклав голову на руки Спасителя і сказав: "Мій Найвищий Господи і Боже, Сину Предвічного Отця, Сотворите-лю і Відкупителю світу. Подай благословення Твоєму слузі і ділові Твоїх рук. Прости, о всемилосердний Царю, за помилки, котрі я поповнив на службі у Тебе, і в ставленні до Тебе. Я прославляю і возвеличую Тебе, і приношу вічні і сердечні подяки Тобі за те, що Ти у своїй невимовній благості зволив вибрати мене бути супру-гом Твоєї істинної Матері. Нехай Твоя велич і слава будуть мені подякою на всю вічність."

Відкупитель світу дарував йому своє благословення і мовив: "Мій батьку. Спочинь в мирі і ласці Мого Предвічного Отця і також - в Моїй. А пророкам і Святим, що очікують тебе в аді, занеси радісну новину про їх близьке Відкуплення."

При цих словах Ісуса, спочиваючи на Його руках, Святий Йосиф віддав духа Богові, і Господь Сам закрив йому очі. У цю ж мить сонм ангелів, що були при своїх Цареві і Цариці, завели хвальні гимни сильними мелодійними голосами. По команді Господа вони занесли святу душу перед збір Патріярхів і Пророків. Там негайно розпізнали душу прийомного батька і близького приятеля Спасителя, достойного всякого почитання, бо вона була зодягнута у сяйво незрівнянної слави. Як і заповідав Господь, прибуття святого Йосифа викликало невимовне ликування серед незліченного збору Святих, що почули вістку про їх скоре звільнення.

Слід згадати, що передчасну смерть Святого Йосифа не спричинила тривала недуга і супровідні терпіння. Він міг жити довше, якби його не спалило полум'я сильної любові до Христа і Марії. Господь із наміром не підтримав його життєвих сил своєю чудесною поміччю, щоб його смерть розглядалася, як наслідок і тріюмф шляхетної любові, а не - як вислід первородного гріха прародичів.

Преблагословенний муж. Святий Йосиф досяг віку шістдесять років і пару днів. Бо в 33-літньому віці він пошлюбив Пречисту Діву Марію і прожив з Нею трохи більше, як 27 років. Коли він умер, Вона скінчила половину свого 42-го року життя. А вийшла Вона заміж за нього, маючи 14 літ. 27 літ Її подружнього життя завершилось у віці 41 років, до яких слід додати час від 8-го вересня (за грег. кал.; - прим. наша) до часу смерті святого мужа. Цариця Небес на той час зовні виглядала на 33-річну жінку, і завдяки непідвладності наслідкам первородного гріха Адама, залишалася незмінно юною аж до кінця свого життя. Вона дуже переживала його кончину, бо любила Святого Йосифа, як доброго товариша, як святого і досконалого мужа, як вірного охоронця і добродія.

Я розрізняю певну відмінність у ласках, дарованих цьому великому Патріярхові та - іншим Святим; бо багато Святих були збагачені дарами і ласками не стільки для збільшення власної святості, скільки для здійснення Божих намірів щодо інших душ. Це були, так би мовити, дари, що давались незалежно від степеня святості дістаючого. Не так було із Святим Йосифом. Він мав стати світочем святості, доростати до ангельського успосіблення, щоб ще більше бути гідним нести службу супруга Небесної Цариці, яка була скарбницею Небесних святощів. Тому ласки йому дарувалися тільки для особистого досконалення. Ще в лоні його матері, сім місяців по зачатті він був освячений, і дріжджі первородного гріха у ньому були зруйновані назавжди; нечисті думки і пожадання вже не могли зароджуватися в його умі. Цю невинну душу Боже Провидіння оселило в бездоганно сформованому тілі із зрівноваженим характером. Хоч разом із освяченням ще не прийшло вживання розуму, його матір вже відчувала діяння Святого Духа на сина в її лоні; не розуміючи вповні цієї тайни, вона, тим не менше, вправлялась у великих чеснотах і вірила, що її дитина буде незвичайною перед Богом і людьми.

Прегарне святе дитятко Йосиф народилось, привівши батьків і кревних своїм видом у незвичайне захоплення; щось подібне трапилось пізніше, при народженні Св. Йоана Хрестителя. Господь прискорив його духове дозрівання, так що на третій рік життя дитинка вірою і розумом вже почала знати Бога, як Мету людського існування і Сотворителя всього сущого. Він уважно слухав і глибоко розумів усе, що впоювали в нього відносно Бога і Його трудів. У цьому ніжному віці він вже вартісно молився і розважав, і вправлявся в усякій доброчесності. Вже до семи літ Св. Йосиф був по-дорослому мудрий і святий. - Мила, щира, ніжна і привітна вдача, прямуюча до ангельської совершенності, до майбутнього досконалого й святого шлюбу із Пресвятою Марією.

Заступництво Пречистої Діви Марії зумовило його дальший духовий ріст. Бо як тільки Вона дізналася, що Господь бажає одружити Її з ним, то з тої ж миті стала благати Господа освятити Її судженого, і вселити в нього думки й бажання, однозгідні з Її обітами довічної невинності. Господь вислухав Її молитви і дозволив бачити, які негайні діяння вчинила Його Десниця в умі і духу цього вже святого мужа. Вже невинний у своїх мислях і вчинках, муж був піднесений Божою ласкою до більш досконалої чистоти, ніж серафими. Лише завдяки такій ангельській безпосередності він мав право стати товаришем життя Найневиннішої із усіх сотворених Богом істот.

А тому, що Св. Йосиф проживав біля самісінького фонтану живої води, "яка струмує в життя вічне" (Йоан 4, 14), чеснота любові до Бога і до Непорочної Діви Марії була у нього сильнішою, ніж у інших Святих; ще раз сміло підтвердимо, що це і була головна причина його недуги і передчасного відходу. Він заслужив, щоб усі покоління його величали, бо нікому іншому із Святих Бог не виявив стільки любови.

До мого відома було доведено, що задля надзвичайної святості Найвищий надав Св. Йосифу ще другі привілеї. Наприклад, його заступництво є найбільш дієвим у таких випадках: по-перше, щоб отримати чесноту невинності і перемогти чуттєві нахили плоті; по-друге, щоб дістати поміч при намаганні уникнути гріха і привернути собі прихильність Бога; по-третє, щоб збільшити любов і почитання Пречистої Діви Марії; по-четверте, щоб забезпечити ласку щасливої смерті і оборону проти демонів в останню годину; по-п'яте, щоб відігнати демонів побожним пригадуванням його імені; по-шосте, щоб отримати тілесне здоровя і поміч у всяких труднощах; по-сьоме, щоб забезпечити потомство у сім'ї. Ті і багато інших благодатей Господь надає тим, хто достойно і шанобливо шукає заступництва супруга нашої Цариці, святого Йосифа. Я благаю всіх вірних дітей Церкви дуже його почитати. При належно благочестивому наставленні вони насправді одержать всі ці ласки.

Моя доню. Хоч ти описала Мого супруга, Святого Йосифа, як найшляхетнішого між князями і Святими Небесного Єрусалиму, ти не зможеш достовірно передати височінь його святості, ані другі смертні не збагнуть її повністю, поки не прибудуть для споглядання Всевишнього. Тоді вони всі наповняться здивуванням і признанням, коли Господь вчинить їх здібними зрозуміти цю тайну. Останнього дня, коли всіх людей будуть судити, осуджені оплакуватимуть гірко свої гріхи, що перешкодили їм належно оцінити цей потужний засіб їх спасення, легко скористати з милосердя цього заступника, щоб здобути прихильність Справедливого Судді. Увесь людський рід дуже недооцінює переваги і права, надані Моєму благословенному супругові, і не знає, що може здійснити перед Богом його посередництво. Запевняю тебе, Моя найдорожча, що він у Божій Присутності є одною з найбільш улюблених осіб, і має надзвичайну силу, щоб відвернути руку Божої відплати.

Хочу, щоб ти відчувала велику вдячність Божественній вибачливості, що наділила тебе таким світлом і розумінням цієї тайни, і також - за ласку, яку Я творю тобі щодо цього. Відтепер і надалі, усю решту твого смертного життя старайся, щоб ти йшла вперед у почитанні і глибокій любові до Мого супруга; благо-слови Господа, що обласкав його такими великими привілеями, і що так сильно потішив Мене розумінням усіх його надзвичайних якостей. У всіх твоїх потребах мусиш звертатися до нього по заступництво. Мусиш заохотити багатьох, щоб вшановували його, і припиль­нувати, щоб твої черниці відзначилися в почитанні його. Про що Мій супруг попросить Господа в Небі, те дарується на землі; і від його заступництва залежать багато, і то - надзвичайних благодатей для людей, якщо вони самі не вчинять себе невартими, щоб їх отримати. Всі ці привілеї були призначені, як нагорода за привабливу досконалість цього надзвичайного Святого і його великі чесноти. Бо Боже милосердя прихиляється до них, і споглядає на Святого Йосифа з великодушною щедрістю, готове дощем пролити свої благодаті на всіх тих, що користають із його заступництва.

Любов Пречистої Діви Марії до Її Єдинородного Божественного Сина була життям і диханням Пресвятої Богородиці; ніщо інше не займало Її, і не відволікало Її думок, почуттів і бажань. Силу такої всепоглинаючої любові не можуть ні обняти, ні вимірити люди, хіба що ангели в Небі; бо для них мірилом є та незбагненна Божа любов, котру вони повсякчасно спостерігають. Бо Марія любила Ісуса і як Сина Бога Отця, рівного Йому в сутності і досконалостях, і як природного сина з Її власної крові і плоті, - як найсвятішого із Святих, і як джерело всякої святості (Дан. 9,24), як найкращого на вроду між синами людськими (Пс. 45, 3), як найліпшого з синів для своєї матері, як Її найбільшого добродія. Бо своєю вірною синівською службою Він підніс Матір до найвищої гідності, передав Їй власть над усім сотвореним, з усіми супровідними дарами, ласками й благословеннями.

З невинним і чистим серденьком, повна покори, вдячності й уваги до Божого і Її незрівнянного Сина, Вона старанно вчилася в Його школі Божественної любові, назавжди записувала в пам'яті кожне отримане благословення, усі спонуки й правила вияву тої найвищої любові, точно відтворювала й наслідувала усі Його діяння. Цей прекрасний "Місяць" Марія, перебував у повноті неземного щастя, задивляючись у восходяче Сонце Правди, упиваючись променями Його взаємної любові, ласк і дарів, - коли раптово дався чути голос Пред­вічного Бога Отця: Найвищий закликав Пречисту принести йому в жертву Її ненаглядного Сина. Так вже колись Авраама покликав Бог, щоб той віддав на цілопальну офіру Ісаака, єдину улюблену дитину і надію.

Премудра Матір розуміла, що наближалась невблаганна година Його жертвування; Її наймиліший Син вже розпочав тридцятий рік свого земного життя. Але Вона не сподівалась, що та хвиля надійде так скоро і раптово. Тим часом видіння повністю захопило Пречисту Діву Марію. Її покликали й поставили перед Троном Пресвятої Тройці. Могучий голос промовив до Неї: "Маріє, Моя Доню і Дружино. Пожертвуй Мені, як офіру, твого єдинородного Сина." Жива, рушійна сила цих слів дала нашій Цариці моментальне і повне просвічення відносно Божих планів. Вона докладно усвідомила собі декрет про Відкуплення людини через Страсті і смерть Її пресвятого Сина, і - що' саме відтепер має ставатися в час проповідання і публічного життя Спасителя. Душа Марії знемагала під рівночасним напливом почуттів: підчинення, покори, любові до Бога і людей, співчуття і невимовної скорботи через грядущі страждання Її Сина.

Але із безстрашним і шляхетним серцем Вона дала відповідь Найвищому: "Предвічний Царю і всевладний Боже безграничної мудрості і доброти! Все, що є поза Твоєю Особою, існує тільки завдяки Твоєму милосердю і великодушності, і Ти неподільно володієш усім. Як же тоді Ти наказуєш мені, незначному хробачкові землі, пожертвувати і віддати під Твою Волю Сина, якого мені дала Твоя ласка? Він є Твій, Предвічний Отче, бо Ти породив Його перед віками, перед ранковою зорею (Пс. 110, 3), і Ти є, і будеш Його родителем повіки. А якщо я одягнула Його у форму слуги (Фил. 2, 7), у моєму лоні і з моєї власної крові, а якщо я кормила Його людську природу моїми грудьми і пильнувала її, як матір, - то ця найсвятіша людська природа є теж Твоєю власністю; так само і я дістала від Тебе усе, чим я є, і що могла Йому дати. Що ж тоді я можу офірувати Тобі, що не було би Твоїм у більшій мірі, ніж - моїм? Я визнаю, Найвищий Царю, що Твоя чарівність і благодушність є такими щедрими при нагромаджуванні на сотворіння Твоїх безмірних скарбів, що навіть узалежнюєш себе від них; - бажаєш, щоб прийняти від них у дарунку навіть Твого власного Єдинородного Сина, котрого породжує-ш із власної субстанції і світла Твоєї Божественності. З Ним до мене відразу прийшли всі благословення, і з Його рук я одержала велетенські ласки і дари (Мудр. 7, 11). Він є Остоєю моєї сили, Життям моєї душі, і Душею мого життя, Кормом для усієї радості мого життя. То направду було би милою жертвою - уступити Його Тобі, що одинокий знаєш Його вартість. Але - уступити Його в руки жорстоких ворогів ради задовільнення Твоєї справедливості ціною Його життя, більш дорогоцінного, ніж усі труди Сотворення!?

Справді, найвищий Господи, - великої жертви Ти просиш у Його матері! Але нехай не моя воля буде, а Твоя! Хай буде куплена, таким чином, воля для люд­ського роду. Нехай Твоє правосуддя і справедливість будуть заспокоєні. Нехай Твоя безгранична любов об'явиться. Нехай Твоє Ім'я пізнають і возвеличать усі сотворіння. Я доставлю Його в Твої руки перед усіми сотворіннями. Я передам в Твої руки мого коханого Ісаака, щоб Він був насправді пожертвуваний. Я офірую мого Сина, плід мого лона, щоби згідно з незмінною постановою Твоєї Волі Він заплатив довг, спричинений не по Його вині, але дітьми Адама, і щоб у своїй смерті Він сповнив все те, що натхнені Тобою святі Пророки написали й заповіли."

Ніхто і ніколи, за винятком самого Відкупителя, не жертвував Богові так багато, як Марія в цю хвилину. Бо Вона любила свого Сина більш, ніж власне життя: жертвувала би себе тисячу разів, щоб лиш Він не мусів страждати. Ось, Христос мовив до Нікодима (Йоан З, 16), що Бог так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув. До певної міри те саме можна сказати про Пречисту. Її любов до людей співдіяла з незмірною Божою любовю і уможливила здійснення Божого декрету про наше Відкуплення.

В продовженні цього самого видіння Пресвята Тройця побажала винагородити Божу Матір за те тяжке випробування, якому Вона добровільно піддалася заради спасення дітей Адама. Її невимовний біль через грядущі муки любого Сина був пригамований, коли Їй показали, як безмежне Добро завдяки трудам Воплоченого Слова зішле свої незліченні скарби розумним істотам, і скільки слави з того примножиться для Імені Найвищого. Душа Пречистої возрадувалася від споглядання тих чудес, і Вона ще раз поновила офіру свого Єдинородного Сина Богові Отцеві. А взамін - одержала розуміння і силу діяти, як вірний Помічник і Товариш Спасителя у праці Відкуплення людського роду.

Тепер Пресвята Богородиця була внутрішньо готова розстатися з улюбленим Сином. Ісус також якраз вирішив відійти для 40-денного посту в пустиню, щоб потім приступити до хрещення у Святого Йоана. Тому Він звернувся до Матері з найбільшою ніжністю і любовю: "Моя Мамо. Моє існування, як людини, Я повністю завдячую плоті і крові, з яких Я прийняв вид слуги у Твоїм дівичім лоні (Фил. 2, 7). Теж Ти кормила Мене при своїх грудях, і доглядала у тяжких трудах. На тій підставі Я вважаю себе часткою від Тебе і Твоїм Сином у більшій степені, ніж це визнав дотепер чи визнає колись будь-який син своєї матері. Дай Мені Твоє позволення і згоду, щоб виконати Волю Мого Предвічного Отця. Вже прийшла пора, коли Я мушу залишити Твою милу бесіду і товариство, і почати працю над Відкупленням людини. Час відпочинку скінчився, і прийшла година терпінь для порятунку синів Адама. Але Я хочу здійснити цю працю Мого Отця із Твоєю підтримкою. І Ти маєш бути Моїм супутником і помічником у підготовці до Моїх страстей і Смерті на Хресті. Хоч зараз Я мушу лишити Тебе саму, Моє благословення залишиться з Тобою, і - Моя пильна і сильна охорона. Опісля Я повернуся, щоб заручитись Твоєю поміччю і товариством у Моїх трудах; бо Я маю звершити їх у постаті людини, яку Ти Мені дала."

Обоє не стримали сліз. Господь обняв свою ніжнуМатір. Але Вони зберегли шляхетну опанованість, як личило святим Особам, неперевершеним у мистецтві переносити терпіння. Небесна Цариця впала до ніг Божому Синові з невисказаним болем і пошаною, промовивши: "Мій Господи і Предвічний Боже! Ти є направду моїм Сином, і у Тобі звершилася та сила любові, котру Я одержала від Тебе. Ось, відчинена моя душа перед очима Твоєї Божественної мудрості. Я дуже мало цінила би моє життя, якби могла тим врятувати Твоє, або - вмерти за Тебе безліч разів. Але мусить сповнитися Воля Бога Отця і Твоя власна; і тому я жертвую мою волю, як офіру для цього сповнення. Прийми її, мій Сину, і Володарю моєї істоти. Нехай ця жертва буде милою, і хай мені ніколи не бракує Твоєї Божественної охорони. Для мене було би далеко більшою мукою не супроводити Тебе в трудах і при Твоїм Хресті. Нехай я заслуговую на цю ласку, мій Сину. І прошу її в Тебе в обмін за людську форму, яку Ти прийняв від мене."

Також любляча Матір благала Сина взяти з дому якийсь запас їжі, або хоч згодитися, щоб харчі переслали Йому туди, де Він буде. Але Спаситель не дав згоди, пояснивши Матері, чому в цьому випадку не випадає турбуватися поживою. Разом Вони підійшли до виходу... Богородиця знову припала до Його стіп, поцілувала їх і попросила про благословення. Син Божий поблагословив Матір і вирушив до ріки Йордану, як добрий Пастир, що шукає загублених овечок, щоб перенести їх на плечах назад на дорогу вічного життя (Лука 15, 5).

Моя доню. Бажаю, щоб ти роздумувала над цією тайною, котру записала, і все глибше вникала у неї, так щоб тебе тягнуло хоч трохи до наслідування Мого приміру. Ось розваж, що у видінні Божественності, яке Я тоді мала, Мені було дано зрозуміти високу вартість, яку Господь приписує трудам, Страстям і Смерті Мого Сина, а також - всім тим, хто мав наслідувати Христа і йти за Ним Хресною Дорогою. Пізнавши це, Я не лише запропонувала віддати Мого Сина на Страсті і на Смерть, але й попросила Його вчинити Мене своїм товаришем і учасником в усіх Його переживаннях, терпіннях і муках; цю просьбу Бог Отець задовільнив.

Тоді, щоб почати йти слідами Його недолі, Я виблагала в Мого Сина й Господа, щоб Мене було позбавлено радостей внутрішнього просвітлення. На це прошення надихнув Мене Сам Господь, бо Він так бажав; та й моя власна любов підказала Мені й підштовхнула до того. Цей потяг до терпіння і бажання мого Божественного Сина вели Мене по дорозі терпінь. Він сам уступав Моїм бажанням, бо дуже ніжно Мене любив; а тих, кого любить, Він досвідчує і засмучує (Прип. 3,12). Як Його Матір, Я не мала бути позбавлена цього благословенного відзначення - цілком уподібнитися до Нього; тільки це робить життя найвартіснішим. Негайно ця Воля Всевишнього, це Моє усильне прошення на очах почали здійснюватися: Я відчула брак Його пестощів, і Він почав обходитися зі Мною більш стримано. Ось, це й була одна з причин, чому Він не назвав мене Матірю, але Жінкою на весіллі в Кані і біля підніжжя Хреста; - та й в інших оказіях, коли Він стримувався від ніжних слів. То не був прояв зменшення його любові, а скоріше - витончене вдосконалення Його прив'язання, щоб уподібнити Мене до Нього у стражданнях, які Він вибрав для себе, як цінний скарб і спадщину.

Звідси тобі стане ясною неграмотність і схиблення смертних, і - як далеко їх віднесло від дороги світла, коли майже всі з них, як правило, намагаються уникнути тягарів і терпінь, лякаються царського і безпечного шляху умертвлень і Хреста. Повні цього облудного неуцтва, вони не лише відчувають відразу до всякої подоби Христових і Моїх терпінь, позбавляють себе істинного і найбільшого благословення у цьому житті; вони ще й роблять своє одужання неможливим, бо всі вони слабі і уражені багатьма гріхами, для яких терпіння є єдиним лікарством. Гріх поповнюється через негідне потурання змислам, і є несумісний з терпіннями горя; в той же час горе заробляє прощення у Справедливого Судді. Через гіркоту смутку і страждань туман гріха розвіюється, крайності хтивих і дратуючих пристрастей придушуються, гордість і зарозумілість -поскромлюються, плоть - усмирюється; нахил до зла, до збуджуючих земних творінь - слабне, розсудок -прояснюється, воля - приводиться в свої межі і виправляються її безладні хитання на кожен поклик пристрасті. А перед усім - Божа любов і милосердя прихилюються до страждущого, хто терпляче приймає біль, старається наслідувати Мого Пресвятого Сина. У цій науці терпінь відживають всі благословенні скарби, що їх мають сотворіння. Ті, що втікають від терпінь, є ненормальними. Ті, що нічого не знають про цю науку, є немудрими.

Сам один Ісус попрямував із дому до сусіднього містечка Витанії (або Ветараби) на другім березі ріки Йордан, де Предтеча, Святий Йоан Хреститель проповідав і хрестив. При перших же кроках подорожі наш Спаситель возніс очі до Бога Отця з безмежною любовю, наново жертвуючи Йому все, що відтепер мав чинити: труди, смуток, Страсті і Хресну смерть, а також - своє велике людське переживання, спричинене розлученням із ніжною Матірю; Її товариством Він втішався цілих двадцять дев'ять літ. Убого одягнений і незнаний нікому, Цар царів і Володар володарів (Одкр. 19, 16) спішив на порятунок своїх підданих.

По дорозі до Йордану Він у тайні від них роздавав свої благословення, знімаючи із багатьох зустрічних тягарі тілесних і душевних недуг. Серце Св. Йоана схвилювалось, ще нім він побачив Ісуса. Відчуваючи нове світло й радість, велике піднесення в душі, він не міг вийти з дива: "Що це таке? Що за велике передчуття? Відколи я пізнав мого Господа, ще перебуваючи в лоні моєї матері, я не відчував такого хвилювання в душі, як зараз! Чи це можливо, що Він тепер приходить нам на радість, чи - що Спаситель світу десь близько біля мене?" По цьому просвіченні Йоан Хреститель дістав внутрішнє видіння, в якім сприйняв більш ясно таїнство воз'єднання Особи Слова із людською природою, і другі тайни Відкуплення. Та й - отримав оповіщення, що Спаситель світу надходить хреститись.

Ось, Господь змішався з натовпом і дочекався своєї черги. Йоан Хреститель зразу ж впізнав Його, упав на коліна і сказав: "Мені самому треба хреститися в Тебе, а Ти приходиш до мене?" Так записано у Св. Матея. Але Христос відповів: "Залиши це тепер. Так бо личить нам здійснити всяку правду."

Після Хрещення нашого Господа Небеса відчинились, і Святий Дух у виді голуба зійшов на Нього, і почувся голос Бога Отця: "Це Син Мій, що його Я вподобав." Багато з присутніх, що мали ласку в Бога, почули цей голос і бачили Святого Духа. Бо Отець перший засвідчив, що Ісус - Його справжній Син, і рівночасно - відновив перед світом честь свого Сина, котрий тільки-що упокорив себе Хрещенням на відпущення гріхів, яких зовсім не мав.

А що ж в міжчасі діялось коло нашої Цариці? Через Божественне просвітлення Вона бачила і розуміла кожен крок, чин і душевний відрух свого пресвятого Сина, докладно і завзято наслідувала всі Його дії, молилась, щоб Хрещення ширилось по цілому світі, щоб люди з нього скористали. Крім того, ангели, ті, що носили на собі емблеми чи щити із Страстями Спасителя, доставили Їй вісті про всі події над Йорданом. Тоді премудра Матір укладала нові хвальні пісні з подяками для Найвищого і для Воплоченого Слова. Крім того, Вона просила Небесних вістунів допомагати Їй у прославлянні Спасителя, що так себе упокорив, прийнявши Хрещення з рук власного сотворіння.

Без затримки Христос пішов з Йордану у пустиню, лише в товаристві ангелів. Вибрав місце для чування і посту в печері між голими похмурими скелями... Припав до землі у найглибшій покорі... Віддав шану Богові Отцеві, подякував за всі труди Його десниці, і - що вибрав Йому це місце усамітнення. В певний спосіб Він навіть дякував пустині, що прийняла Його до себе і сховала від світу. Він хрестом лежав на землі і молився до Предвічного Бога за спасення людей; і чинив так на протязі усього посту.

Сорок днів Спаситель не приймав поживи, жертвуючи умертвлення свого посту для надолуження за людські гріхи обжирства. В нім Господь здобув перемогу і над цим пороком людської вдачі, і над іншими злими схильностями людської плоті, заплатив Предвічному

Судді і Законодавцеві за шкоду, нанесену зіпсуттям людського роду. Згідно із просвітленням, яке я дістала, Христос виконував передумову своєї домовленості з Богом Отцем, а саме: щоб взяти на себе службу Проповідника і Учителя, щоб стати нашим Заступником і Відкупителем, Ісус наперед мусів побороти кожен окремий порок у смертних вправлянням протилежних їм чеснот. Як люблячий Батько, що все віддає для визволення з в'язниці заблудших дітей, Христос побажав заплатити кожен наш довг: за нашу гордість -власним упокоренням, за пожадливість - своїм добровільним і повним убожеством, за низькі і хтиві нахили - покутою і строгістю до себе, за нашу запальність і мстивий гнів - лагідністю і милосердям до своїх ворогів, за наше недбальство і лінивство -своїми неустанними трудами, за нашу лож і зависть -відвертістю і праведною щирістю.

Ось так Він неустанно умиротворював справедли­вого Небесного Суддю і випрошував дарування провин для непослушних і зіпсованих дітей. І - не лише здобув це прощення для них, але ще й заслужив нові ласки, щоб вони стали вартими Його товариства, достойними споглядати Його Отця, і - користати усю вічність з Його спадщини. Всі діяння Спасителя були такі завершені і досконалі, що Він міг облагодіяти грішне людство своїми малими чинами, безкровно. Але Бог - то не люди. Тому Він побажав виявити свою любов до нас граничними, ніким неперевершеними стражданнями і Хресною смертю, щоб не мали жодного оправдання для себе навіть найбільш невдячні і затверділі серця.

Ангели безупинно курсували з потрібними вістями між Пречистою Дівою Марією і Її любим Сином. Але помимо них, Вони обоє підтримували між собою тісний зв'язок, бо через Божественне просвітлення й видіння розуміли свої найтаємніші думки і почування. Та праця ангелів не була лишньою, бо й Господеві, і Пресвятій Богородиці було дуже приємно, коли Небесні вістуни ще раз повторяли вголос те, що Обоє вже собі сказали перед тим.

Отже, як тільки Господь рушив з-над Йордану у пустиню, наша Цариця замкнулась у домі, так що ніхто навіть не знав, де Вона перебуває, і почала у своїй світлиці повний 40-денний піст. Вона ретельно повторяла всі діяння Ісуса, не оминаючи жодної молитви, лежань хрестом і метаній. Як і Спаситель у пустині, Вона творила щоденно три сотні метаній; в інші пори дня - укладала хвальні пісні разом з ангелами. Так співпрацюючи на віддалі з Христом Господом у дотриманні такого ж суворого посту, одночасно з Ним повторяючи всі Його молитви і прошення, Ісусова Матір одержувала ті самі побіли над людськими недомаганнями. Відповідно до свого стану звичайного, хоч піднесеного до Небесних вишин людського сотворіння, Пречиста Діва тими святими вправами і своїми чеснотами теж помагала сплачувати довг Божій Справедливості. Отже, коли Христос, як наш Відкупитель, здобув для нас безліч благословень, і з надлишком сплатив всі людські довги, то Пресвята Марія, як Його Помічниця і наша Матір, дарувала своє милосердне заступництво усьому людському родові.

Люцифер слідкував за діяннями Ісуса Христа, наскільки на це позволяв Господь Бог. Тому він хибно думав, що це звичайна людська істота, хоч дуже свята і праведна. У своїм безмежнім нахабстві і злобі він набрався смілості кусити Спасителя. Вкупі із своїми підручними люцифер пустив в хід всю свою силу і підступність. Але Господь ударемнював всі його дії з Божественною мудрістю і стриманістю, приховував Небесне походження і потугу своєї сили, виявляв свою міць лиш настільки, наскільки випадало звичайній святій людині, наскільки вистачало для звитяги над пекольними ворогами. Щоб почати битву не як всемогутній Бог, а як людина, Господь у духу звернувся з молитвою до Бога Отця: "Мій Отче і Предвічний Боже! Ось я вступаю в битву з ворогом, щоб знищити його силу, упокорити його гордість і злобу проти моїх улюблених душ. Задля Твоєї слави і добробуту душ я піддаю себе спробам зухвалої зарозумілості люцифера. Бажаю тим способом розчавити йому голову; так щоб його нахабство було вже підірване, коли він заатакує смертних своїми покусами без їхнього сприяння. Молю Тебе, мій Отче, щоб Ти пам'ятав про мою битву і про перемогу для блага смертних, на котрих нападає спільний ворог. Скріпи їх слабі сили через мій тріюмф, позволь їм перемагати. Нехай їх заохотить мій примір. Нехай вони навчаться від мене, як відбивати і перемагати ворогів."

Проникливість демонів не мала доступу до цієї внутрішньої духової молитви. Ангели, супутники Ісуса, теж були сховані поза полем зору люцифера, щоб він нічого не запідозрив. Небесні духи прославили і восхвалили Бога Отця і Святого Духа, що раділи з трудів Воплоченого Слова. А Пречиста Діва із своєї каплички спостерігала за розгортанням цієї битви. Почався той поєдинок на 35-й день Христового посту у пустині; тривав - до його кінця, як передають Євангелисти, то значить - повних п'ять днів. Люцифер прийняв на себе вид людини, став перед Господом, як чужинець, що ніколи Його не стрічав. Зодяг себе у сяйво, наче Ангел, і в сподіванні, що Господь мусить терпіти муки голоду, промовив так: "Коли ти - Син Божий, звели, щоб це каміння та й стало хлібом." (Мат. 4, 3). Такою хитромудрою порадою диявол хотів перевірити свою найбільшу тривогу, чи часом цей чоловік не є Месією. Але Спаситель світу відповів коротко: "Написано: чоловік житиме не самим хлібом, а кожним словом, що виходить з уст Божих."

Люцифер був відбитий нищівним доказом із Святого Письма, і супровідною прихованою силою духа Господа, але здаватись не хотів. За позволенням Ісуса він заніс Його на руках до Єрусалиму і поставив на наріжник храму. Звідси Господь бачив юрби прохожих, але сам залишався для них невидимим. Люцифер прагнув розбудити у цій святій, як він думав людині, марне жадання слави від народу, що товпився внизу, нібито заради возвеличення Божого Імені. Тому він знову послужився словами із Святого Письма: "Коли ти - Син Божий, кинься додолу: написано бо: Він ангелам своїм велітиме про тебе, і вони візьмуть тебе на руки, щоб ти своєю ногою часом не спіткнувся об каиінь."(Мат. 4,6). Невидимі для диявола Небесні духи не могли вийти з дива, що їх Цар заради блага смертної людини дозволив, щоб Його торкалися руки нечистого. А навколо князя темряви юрмилась вся нечиста сила, бо з тої нагоди пекло майже спорожніло, аби люциферові дати всю потрібну поміч. Тим часом Божа Премудрість відповіла: "Написано також: не будеш спокушати Господа Бога твого.: (Втор. 6, 16). Ця відповідь була дана з незрівнянною лагідністю, покірністю, і рівночасно - з таким маєстатом, що саме це успосіблення Господа нанесло нищівний удар зарозумілості диявола, і спричинило незнані йому раніше муки і замішання.

Тоді він з іншого боку підступив до незнаного йому святого мужа. Узяв його на високу гору, звідки було видно багато земель, і бундючно звернувся до Нього: "Оце все дам тобі, як упадеш ниць і мені поклонишся." (Мат. 4, 9). З неймовірним нахабством і безумною підступністю він пропонував те, що йому не належало, і підлягало лише Богові. Цар і Господь всього сотворе­ного закінчив розмову: "Геть, сатано! Написано бо: Господу Богу Твоєму поклонишся, і Йому Єдиному будеш служити." "Цим наказом Христос припинив дальші спроби люцифера і скинув його разом з легіо­нами нечистих духів в найглибші провалля пекла. Там вони три дні лежали в безруху, зруйновані, нездатні рушитися з місця. Коли їм було дозволено підвестися знову, поскромленим і засоромленим, вони вже не мали певності, чи той пустельник був звичайним праведни­ком, чи предсказаним перед віками Воплоченим Сло­вом. В тих сумнівах і непевності вони розгублено мета­лися аж до часу самої Голгофти.

Звитяжний Христос возніс до Бога Отця славені з подяками за те, що даруав Йому ось цей тріюмф над ворогом Бога і людини. Ликуючі ангели на руках занесли свого Володаря назад у пустиню. З їх боку це було надолуженням за те, що нечисті руки злого духа дотикались святого людського тіла Божого Сина. Ніколи людський ум не міг би сам додуматись, що Бог був спосібний зайти аж так далеко, щоб рятувати грішні сотворіння, зроблені із земного пороху, коли би цього нам не переповів Святий Євангелист.

Тим часом в Назареті із своєї каплички Княгиня ангелів слідкувала за поєдинком Її пресвятого Сина. Завдяки Божественному світлу Вона ставала свідком всіх подій. Та ще й ангели без перерви заносили Їй останні вісті з поля бою. Рівночасно з Господом Пречиста Діва повторяла ті самі молитви. Невидимо й духово Вона громила люцифера з його підручними, співділаючи з Христом для нашого добра. Коли ж наша Цариця усвідомила собі, що диявол посмів носити нашого Господа з місця на місце, Вона гірко заплакала через таку образу. Зате по перемозі над ворогом Марія утішилася, негайно уложила гимни на честь Бога і пресвятої людської природи Христа; зразу ж ангели поклали їх на музику і передали Пресвятому Синові разом з подяками за благословення, здобуті для цілого людського роду. Христос у відповідь післав Небесних духів із словами підбадьорення і радості з нагоди побіди над люцифером.

З пустині наш тріюмфуючий Владика і Цар вернувся знов на береги Йордану. Йоан Хреститель був милий Його серцю. А, крім того, Господь бажав одержати від нього ще одне прилюдне свідчення про призначення й

Небесне походження Воплоченого Слова. Як тільки Йоан побачив Його знову, то, вказуючи пальцем, вимовив слова: "Ось Агнець Божий, що бере гріхи світу. Це той, що про Нього повідав я: за мною йде Муж, що був передо мною, бо був раніш від мене. І не знав я Його. Та я на те прийшов, водою хрестивши, щоб Ізраїлеві об'явлений був Він."

Це свідчення зворушило двох учнів Святого Йоана, і вони пішли за Господом до Його домівки. Це були перші апостоли, святі Андрій і Йоан (майбутній улюбленець Христа і четвертий Євангелист). Андрій, не барячись, покликав свого брата Симона, якого Господь з місця назвав Кифою, тобто Скелею (по-грецьки - Петро). Ці зустрічі відбулися у межах Юдеї. А наступного дня, вже в Галилеї, Ісус взяв до себе Филипа, котрий, у свою чергу, привів Натанаїла.

Із першими п'ятьма учнями Спаситель вертався додому в Назарет, щоб стрінутись із своєю любою Матірю. Апостоли теж дуже бажали бачити Її. Дорогою Він з любовю і без втоми працював над душами перших учнів, просвічував і ушляхетнював, збагачував Божественними дарами і благословеннями. Йдучи до Назарету, Христос прилюдно проповідував і вчив, як Господар правди і вічного життя. Багатьох слухачів поривала сила голошеної Ним науки, але наразі Спаситель не брав нікого більше в учні.

В цій подорожі Христос учив апостолів і словом, і ділами: шукав за бідними і страждущими, потішав хворих і засмучених, відвідував лічниці і в'язниці, творив чудеса милосердя для тіл, і для душ. Через Божественне просвічення Пречиста Богородиця з увагою і захопленням стежила за кожним кроком і подвигом свого пресвятого Сина; сердечно дякувала Богові Отцеві за перших п'ятьох учнів, усиновляла їх, як своїх духових дітей, жертвувала їх Божому Маєстатові з новими хвальними піснями. За те Найвищий зволив дарувати Їй нове об'явлення, як буде далі втілюватися в життя наука Спасителя. І ось тепер Вона готується стрічати своїх наймиліших гостей: приводить в порядок убоге житло, запасає провізію для частування.

Вони прибули. Пречиста Діва приймає свого Сина з найглибшою покорою і почитанням. Її поведення наповнює учеників ще глибшою пошаною до їх Божественного Наставника. Таким чином, з цього моменту і надалі Вона приймає на себе службу Учительки і духової Матері учнів Христа, вчить їх, як треба гідно спілкуватись з Особою Бога й Відкупителя. Матір Ісуса їх зразу причарувала. Святий Йоан, а з ним і решта, відразу впали перед Нею на коліна, бажаючи, щоб Богородиця прийняла їх, як власних синів і слуг. Найближчим Її серцю став Святий Йоан задля його невинності, задля лагідної і покірної вдачі. Йоан теж більше від других полюбив Пресвяту Богородицю.

Але як гостей, Пречиста Діва прийняла всіх однаково: служила при столі з уважністю Матері і маєстатом Цариці, викликуючи тим захоплення навіть у святих ангелів. Своєму Божественному Синові Вона прислужувала на колінах у найглибшій пошані. І рівночасно - просвічувала Його супутників відносно гідності їх Учителя і Відкупителя, навчаючи їх великих істин віри у Христа. Коли врешті апостоли відійшли на спочинок, Спаситель перейшов до світлиці своєї ніжної Матері, як Він раніше звик робити. А Вона, найпокірніша серед смиренних, помістилась біля Його стіп, як в давні літа. Щодо покори, то нашій Цариці завжди здавалося, що Вона дуже мало може зробити, а ще менше, ніж може, робить, - щоб віддячитись Йому за безмежну любов і невимірні дари з Його рук. Вона вважала себе безвартісною і порохом землі. Господь підніс Її з долівки і говорив до Неї слова про спасення і вічне життя, але із спокійним і незворушним видом: Бо якраз у цьому проміжку часу Він почав обходитись з Матірю більш стримано, щоб дати Їй можливість здобути більші заслуги у терпінні. Таку просьбу Вона сама висловлювала, коли Спаситель вирушав із дому для Хрещення і посту у пустині.

Моя доню. Виджу, що велике щастя, яке мали учні Мого пресвятого Сина, а особливо Св. Йоан, Мій улюблений слуга, - сильно настроїло тебе до змагань і великих прагнень. Певна річ, що Я любила його в окремий спосіб, бо він був найбільш чистий і відвертий, наче голуб. І в очах Господа він був дуже милий через свою чистоту і любов до Мене. Його примір повинен пришпорювати тебе чинити те, чого Мій Син і Я очікуєм від тебе. Ти свідома того, Моя найдорожча, що Я є найчистішою Матірю, і що з матірною любовю приймаю тих всіх, що завзято і побожно бажають бути Моїми дітьми і слугами Господа. Я прийму їх з відкритими обіймами, і стану їх Заступницею й Оборонцем. Твоя убогість, безвартісність і неміч стануть для Мене ще більшою спонукою, щоб виявляти тобі Мою щедру прихильність. Тому Я кличу тебе стати Моєю вибраною і улюбленою донею в святій Церкві.

Однак сповнення Моєї обітниці буде залежати від твого служіння, а іменно: що ти будеш правдиво і свято змагатись за ту Мою любов, якою Я любила святого Йоана, і за всі супровідні благословення, наслідуючи його усіми твоїми силами. Тобто, мусиш обіцяти, що виконаєш все, що Я тобі прикажу, не схибивши в найменшій точці. Отже, хочу, щоб ти трудилась до тих пір, аж поки в тобі помре вся любов до себе; щоб ти придушувала всі наслідки першого гріха, аж поки всі похідні від нього схильності будуть зовсім вигашені; щоб ти старалась поновити в собі ту голубину щирість і простоту, котра руйнує всяку злобу і дволичність. Ти мусиш бути ангелом у всіх твоїх чинах, бо вибачливість Найвищого супроти тебе була такою великою, що спорядила тебе світлом і розумом більше ангельським, ніж людським. Я вистарала для тебе ці великі благословення, і тому з Мого боку є цілком розсудливо очікувати, що ти оправдаєш їх у твоїх трудах і мислях. Що стосується Мене, то тобі слід плекати неустанну прив'язаність і велике бажання подобатись і служити Мені, завжди уважно ставитись до Моїх порад, і не зводити з Мене очей, щоб знати й виконувати те, що Я приказую. Тоді ти будеш Моєю правдивою донею, а Я - твоєю Покровителькою і люблячою Матірю.

[ Назад ]     [ Зміст ]     [ Вперед ]

[ Cкачати книгу:" Марія " ]

[ Купити книгу: "Марія" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!