Як стати монахинею - Закохана в Марію

- Та це ж кінозірка! - вигукнув кардинал Антонеллі, розглядаючи фотографію красивої молодої дівчини на обкла­динці біографії сестри Марії Терези Гонзалес Кеведо. Та відкривши книгу, він переконався, що мова йде про цілком іншу людину.

Терезіта (так її називали) не була кінозіркою, вона була світлом, яке, скінчивши свій короткий земний шлях, тепер світить на небесах, вказуючи нам дорогу. її життя було позна­чене великою подією: зустріччю з Марією, Матір'ю Божою, яку вона вважала своєю справжньою матір'ю, а себе почувала її дочкою.

Терезіта, обдарована надприродною інтуїцією, дуже рано збагнула суть теологічної доктрини про посередництво Марії і її роль у нашому духовному житті, проживши його з розу­мінням, красиво й радісно. Ось кілька важливих моментів з її короткого життя.

Народилась вона в Мадріді 14 квітня 1931 року. З чотир­надцяти років присвятила себе Матері Божій в Мар'янському Братстві, а в сімнадцять стала послушницею монастиря Ми­лосердних Сестер Кармеліток, де й померла 8 квітня 1950 року. Було їй всього дев'ятнадцять років.

Коли їй сповнилось тільки десять років, вона прийняла велике рішення, записавши у своему щоденнику: «Я вирішила стати святою».

Перед смертю Терезіта сказала:

- Я впевнена, що стану святою, бо прошу про це Матір Божу, а вона може все.

Віра в Марію є найкоротшим шляхом до вершини - до Ісуса Христа. Терезіта зрозуміла це дуже рано й зійшла на цю вершину своїм молодим і рішучим кроком, з посмішкою на устах. Йшла поспішаючи, з таємним передчуттям близькості мети.

Море симпатії і трохи примх

Батьки Терезіти були зразковими християнами, які по­ходили з родин з глибокими релігійними традиціями. Троє молодших братів батька загинули мучениками за віру під час громадянської війни в Іспанії. Улюблениця старшого брата Людвіка і сестри Кармен, а також всіх, хто її знав, мала Терезіта швидко знайшла спосіб реалізації своїх бажань. Вона була впертою, вередливою під час їжі, часто серйозно випро­бовуючи терпіння своїх батьків, які виховували її з любов'ю, але вимогливо. Вдома її жартома називали «мала отрута». Та «мала отрута» була такою добросердою й симпатичною, так покірливо, без образи, приймала заслужену кару, що їй швид­ко пробачали.

Коли прийшла пора йти до школи, Терезіта відчула вираз­ну антипатію до книжок, єдиних у своєму житті ворогів. Вчитись вона не любила, та, будучи тямущою й розвиненою, завжди собі якось давала раду.

- Катіно, - часто зверталась вона до своєї сестри Кармен, - зроби за мене урок.

Терезіта тим часом малювала і робила ще безліч дрібних справ своїми зграбними рученятами. Любила музику, танці, займалась різними видами спорту. Особливо любила гру в теніс і плавання. В іграх з м'ячем завжди була найкращою, а коли була впевнена у своїй правоті, не йшла на поступки ні за що на світі. Була дівчинкою, подібною до багатьох інших. Однак в усьому, що стосувалось Бога, вона відзначалася незвичайною на свій вік інтуїцією і перш за все надзвичайно побожним ставленням до Матері Божої.

«Побожним ставленням до Матері Божої я завдячую їй самій. Пригадую, що в ранньому дитинстві, коли татусь брав нас до свого ліжка, щоб прочитати разом з нами ранішні молитви, мені дуже подобалась молитва «О Господине моя, Матір моя, я уся віддаюсь Тобі!»

Ввечері, коли батько приходив сказати дітям добраніч, він часто бачив її боротьбу зі сном.

-    Татку, я ще не прочитала всіх молитв, а вже дуже хочу спати.

-    Прочитай три рази «Богородицю» й спи спокійно, - заспокоював її батько.

Минали роки, та не було дня, щоб вона не віддала цієї шани своїй Господині. Ані під час повних розваг канікул, ані в часі неймовірних страждань останніх днів. Тоді вона про­сила кого-небудь з сестер, щоб допомогли їй відмовити вервицю.

Ця розвинена й симпатична, але недбала й лінива дівчина невпізнанно змінювалась, коли надходив травень. З любові до своєї Madrecita (матусі) вона ставала справжньою аскеткою і якнайретельніше виконувала покладені на неї обов'язки.

Визначна зустріч

Визначна зустріч Терезіти з Матір'ю Божою сталася 13 грудня 1944 року, у день її вступу до Мар'янського Братства. В цей день вона остаточно ступила на шлях до святості. В ній відбулись помічені всіма радикальні зміни. Прийшов кі­нець примхам, впертості, недбалості в навчанні. З цього дня провідною ідеєю її життя стало прагнення уподобитись до Матері Божої, возлюбити її і навчити інших побожного став­лення до Неї. Була вірна гаслу, яке казала вигравірувати на своєму медальйоні і котре становило програму її життя: «Матір моя, хто дивиться на мене - нехай бачить Тебе!»

У школі Марія Терезіта вчилась щораз більше любити Ісуса, відкривати себе для ближніх, уважно й чутливо стави­тись до їх потреб. Все це вона робила дуже просто, далі захоплюючись прекрасними сторонами життя, елегантно вби­раючись, придумуючи нові зачіски для свого довгого волосся, зустрічаючись з друзями.

їй було п'ятнадцять років, коли вона попросила свою подружку знайти їй сповідника, який би мав досвід роботи в Мар'янському Братстві їй порекомендували отця Музкіза, єзуїтського священика. Йому вона довірила бути наставником своєї душі. Після її смерті отець Музкіз сказав:

- Марія Тереза мала дійсно особливу душу. її життя відзначалось двома рисами. Першою була її моральна рівно­вага - джерело душевного спокою і чистоти душі. Другою, можливо, найважливішою, найпрекраснішою і гідною заздро­щів, була та, що привела її до святості: побожне ставлення до Діви Марії. Марія Тереза безмежно любила Матір Божу, вона була ідеалом її життя. Тому Матір Божа дала їй в нагороду три ласки: доброчесність, покликання і спасіння, яке Діва дає тим, хто направду любить її.

«кус має добрий смак»

У сімнадцять років Терезіта була дуже красивою дівчи­ною, симпатичною, розумною й життєрадісною. У неї було багато друзів... Здавалось, життя дає їй усе, чого вона прагне. Тим часом вона стала послушницею Милосердних Сестер Кармеліток. Чому так рано? Одній із своїх подружок вона пояснила:

- Бо в Ісуса добрий смак, і Йому потрібна молодість з її радощами й мріями.

Батько, прощаючись з нею перед брамою монастиря, при­горнув її до серця й схвильовано прошепотів:

-    Терезіто, доню моя, будь святою!

-    Так, татку! - відповіла вона зворушено.

І цьому «так» вона залишилась вірною назавжди. З перших же хвилин Терезіта почувала себе в монастирі чудово. Вона радісно говорила подрузі:

- Це переддвер'я неба. Якби всі про це знали, то не виста­чило б монастирів! З кожним днем таке життя подобається мені все більше, уявляю, якою спокійною я буду в годину смерті.

Послушництво - це час звикання до чернечого життя. Послушниці пізнають і поглиблюють свій характер, присто­совуючись до вимог свого покликання. У спільноті набувають звички керуватись у своїх поступках Євангелієм, що пізніше повинно стати для них законом. Взірцем для них є Пресвята Діва Марія, вірна Діва, котра прийняла слово і «сховала його в своєму серці».

Марія Тереза з великим натхненням почала нове життя, усвідомлюючи цінність посланого їй дару.

-    Матір Божа ніколи не розчаровує, - з цим незламним переконанням довірила вона улюбленій Madrecita свій духов­ний шлях, свої радощі й турботи, свою любов до Ісуса.

-    Щоб стати святою, мушу чинити все так, як чинила б це Матір Божа. Першим кроком на шляху до святості є довір'я, а потім віддання себе в руки Діви, щоб Бог міг чинити те, що
хоче. Коли просимо про щось свою матусю, вона дає нам це з радістю й задоволенням; тим більше зробить так та Матір, яка так сильно нас любить і прагне, щоб ми просили в Неї багато ласк, щоб Вона могла вислухати нас! Чому ми не повинні вірити, що станемо святими?

На перший погляд, нічого надзвичайного не було в цій молодій послушниці. Хіба що найскрупульозніша відданість і не просте виконання простих речей. Була вона досконала у своєму милосерді, скромна, повна натхнення, надзвичайно лагідна, життєрадісна, до нестями закохана в Матір Божу. Так характеризували її сестри-черниці.

«Матір Божа, любов до Неї, є тим єдиним, що заповнює все моє життя, - писала вона у своєму щоденнику. - Не розумію людей, котрі сприймають її байдуже, не живуть так, як Вона, ускладнюючи цим дуже своє життя».

Для неї ж не існувало жодних труднощів. На всі комплі­кації вона мала при собі ліки: Матір Божу, що ніколи не зраджує.

- Якщо я чиню щось не так добре, як повинна б, - часто повторювала вона, - то говорю про це Матері Божій, щоб направила мене, і не сумніваюсь, що Вона це зробить.

Та не думаймо, що все в її житті було легким. Терезіта пережила період душевної черствості і смутку, важкої бо­ротьби і жертв. У її щоденнику є сторінки, які красномовно свідчать, чого коштувала цій милій і усміхненій послушниці її святість.

Якось мати жартома сказала їй:

 - Мені здається, що здобуття святості обходиться тобі дуже дорого.

І почула у відповідь:

- Послухай, матусю, Людвікові (брату) теж нелегко діста­ється диплом інженера, а я б не хотіла порівнювати цих двох речей.

Пресвята Діва Марія швидко вела закохану в Неї малень­ку дівчинку до особистої й глибокої дружби з Ісусом. Моля­чись разом з Марією, Терезіта навчилась молитись разом з Ісусом та своєю молитвою охоплювати потреби всіх братів. Живучи під опікою Марії, вона дійшла до ототожнення себе з волею Ісуса і Його діями. Жнива великі, а женців мало, просіть Господа...

- Я виразно відчуваю покликання до місіонерської діяль­ності, - повторювала Терезіта. - Моє покликання цілком ясне.

З дозволу сповідника вона склала обітницю уникати най­меншого добровільного повсякденного гріха і дотримувала її, з повною довірою йдучи до Ісуса і з дитячою безпосередністю тулячись в обійми Марії. Марія Тереза добре знала святу Терезу і її короткий шлях духовної наївності.

- Для мене, - повторювала вона, - короткий шлях проля­гає через Матір Божу!

Святі — це шедеври Божої Любові, а любов не повто­рюється ніколи.

Якби ти знав, татку, як сильно любить мене Матір Божа! - вже тяжко хвора, звірялась вона батькові.

Батько жартома відповідав:

- Мені здається, ти занадто в це віриш. Знаєш, як сильно ти її любиш, але не знаєш, як сильно Вона тебе любить...

На що Терезіта відказала:

- Вистачить, щоб любила мене так сильно, як люблю її я! Так сильно люблю Матір Божу, що сильніше вже не можу любити, а думка про Неї така жива й гарача, що не дає мені заснути, бо якби я заснула, ... то перестала б думати про Неї.

Терезіта завжди дуже спішила на шляху до святості. Може передчувала, що життя її буде коротким? Знаємо ли­ше, що її прагнення побачити Madrecita все зростало. На початку року 1950 від Різдва Христового це її прагнення переросло у впевненість.

- Оскільки цього року буде особливо велике свято на небі (проголошення догмату про Першу Пречисту), Матір Божа не може залишити мене тут. Цей день я проведу з моєю Ма­тір'ю. Я певна, що вмру, і в той день піду до неба!

Біля Марії

Вісімнадцятого січня Терезіта лягла у ліжко з сильним головним болем. Лікар поставив трагічний діагноз: тубер­кульозне запалення мозкових оболонок. Він вирішив сам пояснити їй серйозність хвороби і порадив прийняти обряд для хворих і причаститися. Це повідомлення вона прийняла з радіс по, як людина, що нарешті отримала довгожданну звіст­ку. З огляду на'можливість скорої смерті їй дозволили склас­ти чернечі обітниці. Були побоювання, що в будь-який мо­мент може настати затьмарення свідомості. Але Терезіта до кінця зберегла ясний розум, спокійно переносячи жахливі страждання і болючі процедури.

- Тільки свята може так себе вести, - говорив лікар черницям.

Свою Голгофу вона пережила спокійно, зберігаючи абсо­лютну ввічливість з відвідувачами. Намагалась приховати свої страждання, цілковито віддавшись волі Божій, пригорнув­шись до Марії.

-    Я в обіймах моєї Матері. Вона знає, чого мені треба.

Терезіта померла 8 квітня 1950 року, в Страсну Суботу, промовляючи:» Матінко моя, прийди і прийми мене і забери з собою на небо».

«Як піднімусь на небо, не дам Матері Божій спокою ні на хвилину, буду благати її про дарування всіх ласк, яких від Неї просять на землі».

«Завжди буду біля ніг її, а якщо б хтось хотів мені пере­шкодити в цьому, то Матір Божа йому не дозволить. Ніхто й ніщо не відірве мене від її ніг. Все, чого буду просити, Вона дасть мені».

Дуже багато ласк вже отримано за посередництвом Терези в різних кінцях світу. Всього через чотири роки після її смерті, в 1954 році, у Мадриді розпочато інформаційний про­цес, який закінчено в 1958 році. Апостольський процес, розпо­чатий в Мадриді в 1969 році, закінчився у 1971 році. 9 червня 1983 року, ювілейного року Святої Покути, Римська Церква урочисто проголосила героїчність чеснот слуги Божої сестри Марії Терези Гонзалес Кеведо.

[ Назад ]     [ Зміст ]     [ Вперед ]

[ Cкачати книгу: "Як стати монахинею" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!