Пояснення деяких висловів святого Григорія про святих мучеників

Повернутися до змісту книги "Авва Доротей. Поучення і послання"

Повчання 21. Пояснення деяких висловів святого Григорія про святих мучеників Послання преподобного авви Доротея

Жертви одушевленнії, всепалення словеснії,

Мученики Христові - заколення досконалі Богові,

Вівці, які знають Бога і яких знає Бог,

Загорода яких неприступна для вовків,

Будьте нашими посланцями на водах відпочинку,

Щоб ми могли бути з вами у вашій кошарі.

Добре, браття, співати слова святих богоносців, бо вони завжди і всюди стараються навчити нас усього, що веде до просвічення душ наших. Із цих самих слів, що їх співають під час святкувань, маємо завжди пізнавати й саме значення здійснюваного поминання: чи це Господський празник, чи святих мучеників, чи отців, чи, одне слово, який би то не був святий або пам'ятний день. Отже, ми маємо співати з увагою і вникати умом у значення слів святих (отців), щоб співали не лише уста, як сказано в Патерику, але щоб і серце наше співало разом із ними. Із першого піснеспіву ми дізналися, згідно з нашою силою, дещо про святу Пасху. Погляньмо також, чого хоче навчити нас святий Григорій про святих мучеників. У піснеспіві про них, який запозичено з його слів і який ми співаємо сьогодні, сказано: «Жертви одушевленії, всепалення словеснії» і под. Що значить «жертви одушевленії»? Жертвенним називається все, що освячене на жертву Богові, як наприклад вівця, віл і т. п. Чому ж святі мученики називаються «жертвами одушевленими»? Це тому, що вівцю, яку приводять на жертву, спершу заколюють, і вона вмирає, а потім уже її роздроблюють, розсікають і приносять Богові; а святих мучеників ще за життя розсікали на частини, різали, мучили, членували. А часом мучителі відсікали в них і руки, і ноги, і язик, і виколювали очі, і до того стругали їх по ребрах, що видно було і самі нутрощі їх. І все це, про що я говорив, святі терпіли ще за життя, ще маючи в собі душі, тому вони й називаються жертвами одушевленими. Чому ж їх називають ще й «всепаленнями словесними»? Тому, що одне є жертва, а всепалення - що інше. Часом приносять у жертву не всю вівцю, а лише її початки, як сказано в Законі: праве плече, селезінку й обидві нирки тощо (Вих. 29,22). Ті, що приносили це, тобто початки, називали це жертвами: від цього таке приношення й називається взагалі жертвою. Всепаленням називається те, коли цілу вівцю, або цілого вола, або яке-небудь інше приношення спалюють без залишків, як сказано в тому-таки Законі: голову з ногами і з нутрощами, часом і шлунок, і послід, - одне слово, все до кінця спалюють, і це називається всепаленням. Так сини Ізраїля за Законом приносили жертви і всепалення. А ці жертви і всепалення були прообразами душ, що бажають спастися і принести себе (в жертву) Богові. Скажу вам і про це дещо з того, що сказали отці, щоб, коли читаєте це, ви підносилися вашою думкою і живили душу вашу. Під плечем, яким позначаються руки, як я вже не раз говорив вам, вони розуміють діяльність, бо плече дає силу руці. Тому ізраїльтяни приносили в жертву силу правої руки, тобто благих діл, бо праву руку приймають для означення доброго. Усі інші частини (тварини), про які ми згадували, - як наприклад, селезінка і дві нирки, і товщ з них, стегна і товщ на стегнах, серце і груди та інше тому подібне, - також є прообразами (символами), бо «все це, - як каже Апостол, - сталося з ними як прообраз, і записано нам на науку» (1 Кор. 10,11). А як це, я вам поясню. Душа, як каже святий Григорій (Ниський), складається із трьох частин: пожадливої, гнівливої і розумної. Отож вони приносили (в жертву) селезінку, бо черево отці вважають вмістилищем пожадань, а селезінка є на краю черева. Значить, вони прообразно приносили кінчик пожадливої частини, тобто її початок, кращу і найважливішу її частину. А це означає, що нічого (не слід) любити більше від Бога і з усього, що бажаємо, нічого не ставити вище від прагнення до Бога, адже ми сказали, що Йому приносили все найкраще. А нирки, їхній товщ, стегна і товщ, що покриває стегна, означають відповідно те ж саме, бо кажуть, що там вмістилище пожадань. Усе це - прообрази пожадливої частини. А прообразом (символом) гнівливої частини є серце, адже кажуть, що тут є сідали-ще гніву, на що вказує і святий Василій, кажучи: «Гнів - це кипіння крові біля серця». А груди є символом розумної частини, тому груди і приймають для її означення. Тому й сказано, що коли Мойсей зодягав Аарона в ризу первосвященика, то за Божим велінням наклав на груди його наперсник, що називається логіон (розумне) (Лев. 8, 8).

Отже, усе це, як ми сказали, є символи душі, яка з Божою поміччю очищає себе за допомогою благої діяльності й повертається до свого природного стану. Бо Євагрій каже: «Розумна душа тоді діє згідно з природою, коли пожадлива її частина прагне чесноти, гнівлива подвизається за неї, а розумна віддається спогляданню сотвореного». Коли приводили вівцю, чи вола, а чи щось для жертвоприношення, сини Ізраїлеві виймали це (тобто селезінку, нирки та інше) з принесеного і клали на жертовник перед Господом. Це й називається жертвою. Але коли приносили жертвувану тварину і спалювали її всю до останку так, як була вона ціла в повноті, то це називається, як ми вище сказали, всепаленням. Воно є символом і сповнених, завершених, досконалих - тих, які кажуть: «Ось ми покинули все і пішли за Тобою» (Мт. 19, 27). До цієї-то міри духовного росту повелів Господь прийти одному юнакові, який сказав Йому: «Все це зберіг я від юності моєї». Бо у відповідь на це Господь сказав йому: «Одного тобі бракує». Чого ж це? «Візьми хрест свій і йди за Мною» {Мт. 10, 21; Мт. 19, 20. 21). Так святі мученики всеціло принесли себе в жертву Богові, і не лише себе, а й те, що було їхнє і що було в них. Бо одне, як каже святий Василій, ми самі, що інше - наше, і ще інше - те, що в нас. Ми - це ум і душа, наше - це тіло; а те, що в нас - це маєток та інші речі. Отже, святі приносили себе (в жертву) Богові всім серцем, усією душею і всією силою, виконуючи слово Писання: «Возлюбиш Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, і всією душею твоєю і всією мислею твоєю» (Мт. 22, 27), бо вони знехтували не лише дітьми, жінками, славою, маєтками і всім іншим багатством, а й самими тілами своїми. Тому-то вони й називаються всепаленнями, а словесними тому, що людина є твариною словесною (розумною).

«Заколення досконалі Богові», а потім: «Вівці, які знають Бога, і яких знає Бог». Як вони знають Бога? - Як Сам Господь показав і навчив, кажучи: «Вівці Мої мого голосу слухають» і: «знаю Моїх, і Мої Мене знають» (Йо. 10, 27). Чому сказав Він: «Вівці Мої голосу Мого слухають»? Він сказав це замість слів: «Слова Мого слухають, і заповіді Мої зберігають, а тому і знають Мене». Бо збереженням заповідей святі наближаються до Бога, і наскільки вони наближаються до Нього, настільки і знають Його, і Він їх знає. Але Бог знає все: і утаєне, і глибоке, і несуще. Чому ж тоді святий Григорій каже про святих: «Бог їх знає»? Тому, що вони, як я сказав, через збереження заповідей наближаються до Нього, знають Його і відомі Йому. Бо наскільки хтось відвертається і відходить від іншого, настільки кажуть про нього, що він його не знає, і не знають його. Також і про того, хто наближається до іншого, кажуть, що він знає, і його знають. Тому-то і сказано про Бога, що Він не знає грішників, бо вони віддаляються від Нього. Як і Сам Господь таким каже: «Амінь, амінь, кажу вам, Я вас не знаю» (Мт. 25, 12). Тож святі, як я часто говорив, чим більше здобувають чеснот через збереження заповідей, тим більше стають домашніми Богові, і чим більше споріднюються Йому, тим більше вони Його пізнають, а Він знає їх.

«Загорода їх неприступна для вовків». Загородою називають те навколо обгороджене місце, в якому пастир збирає овець і стереже, щоб не розтягнули їх вовки чи не вкрали розбійники. Якщо ж загорода з якогось боку зігнила, то вовкам та розбійникам буває легко увійти в неї і зручно напасти (на овець). А загорода святих зі всіх боків укріплена й охороняється, як сказав Господь, «де злодії не підкопують» {Мт. 6, 20), і ніщо шкідливе не може їм пошкодити. Тож помолімось, браття, щоб і нам сподобитися пастися разом із ними, чи принаймні оселитися на місці цієї блаженної насолоди і їхнього спокою. Бо хоч ми й не осягнули стану святих і не достойні їхньої слави, та можемо не позбавитися раю, якщо будемо уважні і трохи примусимо себе. Святий Климент каже: «Хоча би хтось і не був увінчаний, але він мусить старатися бути недалеко від увінчаних». Бо як у царських палатах перебувають великі і славні чини, наприклад сенатори, патриції, воєначальники, начальники міст, члени таємної ради, і всі вони є дуже почесними сановниками, так і в тих самих палатах є і деякі інші чини, що служать за малу винагороду; проте і вони називаються царськими слугами й перебувають всередині палат; і хоч не користуються славою тих великих чинів, та все ж є всередині палат. Трапляється часом, що й вони, роблячи успіхи, крок за кроком отримують великі й славні чини та посади. Так і ми постараймося уникнути гріха ділом, щоб принаймні врятуватися нам від пекла, і тоді дістанемо можливість з Божої чоловіколюбності здобути й сам вхід до раю молитвами всіх святих. Амінь.

[ Cкачати книгу: "Авва Доротей. Поучення і послання" ]

[ Купити книгу: "Авва Доротей. Поучення і послання" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!