Пояснення деяких висловів святого Григорія

Повернутися до змісту книги "Авва Доротей. Поучення і послання"

Повчання 20. Пояснення деяких висловів святого Григорія, що їх співають з тропарями на Святу Пасху

Воскресенія день! Принесімо самих себе (в жертву) -

Придбання найдорогоцінніше перед Богом,

Воздаймо Образу те, що створене на його образ,

Пізнаймо нашу гідність і вшануймо Правообраз,

Збагнувши сил таїнства і те, за кого Христос помер.

Приємно мені говорити вам хоч дещо про піснеспіви, які ми співаємо, щоб ви насолоджувалися не самими лише звуками, а й сам ум ваш рівномірно запалювався силою слів. Отже, що ми співали сьогодні? «Воскрєсенія день! Принесімо самих себе (в жертву)». В давнину сини Ізраїля у свята чи торжества приносили Богові дари згідно із Законом, тобто жертви, всепалення, первоплоди і т. д. Тому святий Григорій учить і нас, подібно, як вони, святкувати Господеві й побуджує нас, кажучи: «Воскресення день» замість: «День святого празника! День Божественного торжества! День Пасхи Христової!» Що ж означає «Пасха Христова»? Пасху звершили сини Ізраїля, коли виходили з Єгипту; а нині Пасху, до святкування якої спонукає нас святий Григорій, звершує душа, яка виходить із мисленного Єгипту, тобто гріха. Коли душа переходить від гріха до чесноти, тоді звершує вона Фасех Господеві, як сказав Євагрій: «Пасха Господня є перехід від зла до добра». Отже, нині Пасха Господня, день світлого празника, день Воскресіння Христа, що розп'яв гріх, помер за нас і воскрес. Принесімо ж і ми Господеві дари, жертви, всепалення не безсловесних тварин, котрих Христос не хоче, бо «жертви і приношення безсловесних Ти не схотів» і «цілопалення телиць і ягнят не жадав Ти» (Пс. 39, 7). А Ісайя говорить: «Що Мені безліч ваших жертв, - говорить Господь» (Іс. 1, 11) та інше. Але тому, що Агнець Божий заколений був за нас, за словами Апостола, що каже: «Наша Пасха, - Христос, принесений за нас у жертву» (1 Кор. 5, 7), щоб взяти на себе гріх світу, і «став за нас прокляттям» (Гал. 3. 13), як написано: «Проклятий кожен, хто висить на дереві» (Втор. 21, 23), «щоб викупити нас від прокляття Закону, щоб ми прийняли усиновлення» (Гал. З, 13; 4, 5), той ми маємо принести Йому якийсь благо-прийнятний дар.

Який же дар чи яку жертву маємо принести Христові в день Воскресіння, щоб це було Йому благовгодно, оскільки Він не хоче жертви безсловесних тварин? Той самий святий навчає нас також і цього. Бо сказавши: «Воскресіння день», він додає: «принесімо самих себе (в жертву)». Так і Апостол каже: «Принесіть ваші тіла як жертву живу, святу, приємну Богові, як словесне служіння ваше» (Рим. 12, 1). А як маємо ми принести тіла свої Богові в жертву живу і святу? А так, щоб не виконувати більше волі плоті і помислів наших (Ефес. 2, 3), а чинити згідно з Духом, і похотей плотських не виконувати (Гал. 5, 16), бо це означає: «Умертвляти наші земні члени» (Кол. 3, 5). Це і називається жертвою живою, святого і приємною Богові. Чому ж це називається жертвою живою? Тому, що безсловесна тварина, яку приводять на жертву, вмирає після того, як її заколюють, а святі, приносячи себе в жертву Богові, живі заколюються щоденно, як говорить Давид: «Задля Тебе нас увесь день умертвляють, уважають нас за овець на заріз» (Пс. 43, 23). Ось що означають слова святого Григорія: «принесімо самих себе» - тобто принесемо в жертву самих себе, будемо умертвлювати себе «увесь день», як і всі святі умертвляли себе заради Христа Бога нашого, що помер за нас. Як же вони умертвляли себе? Тим, що «не любили світу, ні того, що в світі» (1 Йо. 2, 15), як сказано у соборних посланнях, але зрікшись похоті тіла, і похоті очей, і гордості житейської (1 Йо. 2, 16), тобто сластолюбства, грошолюбства і марнославства, і, взявши хрест, пішли за Христом і розіп'яли для себе світ і себе для світу (Гал. 6, 14). Про це говорить Апостол: «а ті, що Ісус-Христові, розп'яли своє тіло з його пристрастями і похотями» (Гал. 5, 24). Ось як умертвляли себе святі. Як же вони приносили себе в жертву? Живучи не для себе, але підкоривши себе заповідям Божим і залишивши свої пожадання заради заповіді і любові до Бога й до ближнього, як сказав святий Петро: «Ось ми залишили все І пішли за Тобою» (Мт. 19, 27). Що він залишив? Хіба були в нього гроші або маєтки, золото чи срібло? У нього був невід, та й то старий, як сказав святий Йоан Золотоустий. Але він залишив, як згадано, все, тобто всі свої побажання, всяку прив'язаність до світу цього - так, що якби мав він маєтки чи багатство, то він, очевидно, знехтував би й ними; взявши хрест, пішов би за Христом, згідно зі сказаним: «Живу вже не я, але живе в мені Христос» (Гал. 2, 20). Ось як святі приносили себе в жертву! Вони умертвляли в собі, як ми сказали, всяку пристрасть і власну волю і жили для одного Христа і Його заповідей. Так і ми принесімо в жертву самих себе, як навчає святий Григорій: нас бо хоче Бог, ми - «придбання найдорогоцінніше перед Богом». Воістину людина дорогоцінніша від усіх видимих створінь, бо Творець привів їх (до бутя) словом (Своїм), сказавши: «Хай буде це» - і сталося; і знову: «Хай земля виростить те і те» - «і сталося»; «Хай виведуть води» і т. п. (Бут. 1, 3, 11,20). Людину ж Бог збудував своїми руками і прикрасив її, а все інше влаштував для служіння їй і заспокоєння її, поставленої володарем над усім цим; і дарував їй для смакування насолоду раю, а що ще дивніше, - коли людина позбулася всього цього через гріх свій, - Бог знову прикликав її кров'ю Єдинородного Свого Сина. Людина - найдорогоцінніше придбання, як сказав святий, і не тільки найдорогоцінніше, а й найбільш властиве Богові, бо Він сказав: «Сотворімо людину на наш образ і подобу». І ще: «Сотворив Бог людину, на образ Божий сотворив її, і вдихнув у лице її подих життя» (Бут. 1, 26,27; 2,7). І сам Господь наш, прийшовши до нас, прийняв образ людини, людські тіло й душу, і, одне слово, у всьому, крім гріха, став людиною, присвоївши, так би мовити, Собі цим людину і вчинивши її Своєю. Отже, добре і доречно сказав святий, що «людина є найдорогоцінніше придбання». Тому, кажучи ще ясніше, додає: «Воздаймо Образові те, що сотворене на образ». Як же іде? Навчімося цього від Апостола, який говорить: «Очистьмо себе від усякої скверни плоті й духа» (2 Кор. 7, 1). Вчинимо образ наш чистим, яким ми й прийняли його, омиємо його від скверни гріха, щоб виявилася краса його, що походить від чеснот. Про цю красу молився і Давид, кажучи: «Господи, волею Твоєю подай красі моїй силу» (Пс 29, 8). Отже, очистимо в собі образ Божий, адже Бог вимагає його від нас таким, яким дарував його, що не має ні плями, ані вади, ані чого-небудь подібного (Еф. 5, 27). «Воздаймо Образові сотворене за образом, пізнаймо свою гідність», пізнаймо, яких великих благ ми сподобилися, пригадаймо, за Чиїм образом ми сотворені, не забудьмо великих благ, дарованих нам від Бога виключно з Його благості, а не за нашою гідністю; збагнімо, що ми сотворені на образ Бога, що сотворив нас. «Вшануймо Первообраз». Не зневажаймо образу Божого, на який ми сотворені. Хто, бажаючи намалювати зображення царя, посміє вжити для цього погану фарбу? Чи не обезчестить він цим царя і не підпаде під покарання? Навпаки, він уживає для цього дорогі й блискучі фарби, гідні царського зображення; часом додає і саме золото до зображення царя і старається всі царські шати, якщо можливо, показати так, щоб, дивлячись на зображення, в якому виражені всі характерні риси царя, думали, що дивляться на самого царя, на самий оригінал, бо зображення є величне й вишукане. Так і ми, сотворені на образ Божий, не будемо безчестити свого Первообразу, а вчинимо образ свій чистим і славним, гідним Первообразу. Бо якщо той, хто обезчестив зображення царя, якого бачимо і який є такий же пристрасний, як і ми, буває покараний, то що мусимо перетерпіти ми, що зневажаємо в собі Божественний образ і повертаємо, як сказав святий, образ нечистим.

Отож «вшануймо Первообраз, усвідомивши силу таїнства й те, за кого Христос помер». Сила ж таїнства смерті Христової є така: оскільки ми через гріхи втратили в собі образ Божий і тому через падіння й гріхи стали мертвими, як каже Апостол (Ефес. 2,1), то і Бог, що сотворив нас на Свій образ, змилосердившись над Своїм створінням і Своїм образом, нас ради стався чоловіком і прийняв смерть за всіх, щоб нас, померлих, піднести до життя, яке ми втратили через свій непослух. Бо Він зійшов на святий хрест і розіп'яв гріх, за який ми вигнані були з раю, і «полонив полон», як сказано в Писанні (Пс. 67,19, Еф. 4,8). Що значить: «полонив полон»? Це означає, що після Адамового злочину ворог полонив нас і тримав у своїй владі, так що душі людські, які виходили тоді з тіла, відходили до аду, бо рай був зачинений. Коли ж Христос зійшов на висоту святого й животворящого хреста, то Він Своєю кров'ю визволив нас із полону, яким полонив нас ворог за переступ, тобто знову вихопив нас із руки ворога і, так би мовити, знову полонив нас, перемігши й скинувши того, хто нас полонив. Тому й сказано у Писанні, що Він «полонив полон». Такою є сила таїнства. Для того вмер за нас Христос, щоб, як сказав святий, нас, померлих, возвести до життя. Отже, н ми визволилися від аду чоловіколюбністю Христа, але від нас залежить, чи підемо ми до раю, бо ворог уже не силує нас, як раніше, і не тримає нас у рабстві; тільки подбаймо за себе, браття, і збережімо себе від справжнього гріха. Бо я й раніше багато разів говорив вам, що всякий гріх, вчинений ділом, знову віддає нас у рабство; чи не сором це, чи не велике це нещастя, коли ми, після того як Христос визволив нас від аду Своєю кров'ю і після того як ми всі це чуємо, знову підемо і вкинемо себе до аду? Чи не достойні ми в такому разі ще сильнішої і жорстокішої муки? Чоловіколюбець Бог нехай помилує нас і подасть нам уважність, щоб ми могли розуміти все це й помагати самим собі, щоб здобути хоча б найменше.

[ Cкачати книгу: "Авва Доротей. Поучення і послання" ]

[ Купити книгу: "Авва Доротей. Поучення і послання" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!