Про спорудження і звершення душевного дому чеснот

Повернутися до змісту книги "Авва Доротей. Поучення і послання"

Повчання 14. Про спорудження і звершення душевного дому чеснот

Писання згадує про бабусь-повитух, що залишали живими ізраїльських дітей чоловічої статі: «оскільки боялися баби Бога, спорудили собі доми» (Вих. 1, 21). Чи про матеріальні доми тут мова? І що означає вислів: спорудити собі доми зі страху Божого? Ми чинимо протилежне: нас вчать покидати задля страху Божого й ті будинки, які маємо. Писання говорить тут не про чуттєві оселі, а про дім душевний, що його будує собі людина дотриманням Божих заповідей. Писання навчає цим, що страх Божий спонукає душу до зберігання заповідей і шляхом виконання заповідей зводиться душевна оселя. Будемо й ми, браття, уважні до самих себе, будемо боятися і ми Бога і збудуємо собі доми, щоб знайти захист під час зими, під час дощів, блискавиць і громів, тому що велике лихо терпить взимку той, хто не має житла. Як же будувати душевну оселю? З побудови чуттєвого житла можемо точно навчитися цієї справи. Бо хто хоче побудувати такий дім, той мусить звідусіль укріпити його і зводити стіну з чотирьох боків, а не про один лише бік клопотатися, інші ж занедбати; тому що інакше він не матиме жодної користі, а надармо втратить усе: намір, і витрати, і працю. Так буває і щодо душі: людина, яка хоче збудувати душевний дім, не має занедбувати жодної сторони своєї будівлі, а рівно й однаково зводити її. Ось це означає, що сказав авва Йоан: «Я хочу, щоб людина щодня набувала потрохи від кожної чесноти»; а не так, як робить той, хто, тримаючись однієї чесноти й перебуваючи в ній, тільки її одну й виконує, а про інші не дбає. Можливо, він схильний до цієї чесноти або має її за природною властивістю, тому й не хвилює його протилежна пристрасть; а попри те такі непомітно захоплюються іншими пристрастями, і ті їх тривожать, але вони не журяться ними, а, навпаки, гадають, що володіють чимось великим. Такі подібні до людини, яка будує тільки одну стіну, зводить її якомога вище і, споглядаючи лише на висоту цієї стіни, думає, що вона звершила щось велике, а не знає того, що коли хоча б раз подує вітер, то він повалить стіну, бо вона стоїть одна і не має зв'язку з іншими стінами. До того ж, ніхто не може собі зробити захисту з однієї стіни, тому що з усіх інших боків вона відкрита. Чинити так нерозумно; навпаки, той, хто хоче побудувати собі дім і зробити собі захист, має будувати його з усіх чотирьох боків і звідусіль зміцнювати. Поясню вам, яким це способом.

Спочатку має бути покладено основу, тобто віру, бо «без віри, - як каже апостол, - неможливо подобатися Богові» (Євр. 11,6). Потім на цій основі людина мусить будувати будинок рівномірно: трапилася послушність - вона має покласти один камінь послушності; сталася прикрість від брата - має покласти один камінь довготерпеливості; підвернулася нагода до повздержливості - має покласти один камінь повздержливості. Так від кожної чесноти, для якої трапляється нагода, слід вкладати в будівлю по одному каменю і таким чином зводити її з усіх боків, кладучи то камінь співчуття, то камінь відсічення своєї волі, то камінь лагідності тощо. І при всьому тому треба потурбуватися про терпеливість та мужність, бо вони є наріжними каменями, поєднують будівлю і з'єднують стіну зі стіною так, що ті не нахиляються й не відцілюються одна від одної. Без терпеливості та мужності ніхто не може надбати жодної чесноти. Бо якщо хтось не має відваги в душі, той не буде мати й терпеливості; а в кого немає терпеливості, той цілковито нічого не може вчинити. Тому й сказано: «Терпеливістю вашою здобудете свої душі» (Лк. 21,19).

Будівничий має також на кожен камінь класти вапно, бо якщо він покладе камінь на камінь без вапна, то каміння випаде і будинок завалиться. Вапно - це смирення, тому що його беруть із землі і воно є у всіх під ногами. А кожна чеснота, яку звершувано без смирення, не є чеснотою. Про це сказано і в Патерику: «Як корабель неможливо збудувати без цвяхів, так і спастися неможливо без смиренномудрості». Отож, кожен має все, що б він не робив доброго, робити зі смиренням, щоб смиренням зберегти те, що виконано. Будинок мусить мати і так звані сполучення, якими є розсудливість: вона зміцнює будову, з'єднує камінь із каменем, поєднує стіни і водночас надає будинкові більшої краси. Покрівлею ж є любов, яка є досконалістю чеснот, так само, як і покрівля - верхом будинку. Потім після покрівлі - поруччя довкола неї. Що ж означають поруччя довкола покрівлі? У Законі про це написано: якщо побудуєте дім і зробите на ньому покрівлю, то зробіть навкруг покрівлі поруччя, щоб ваші діти не падали з даху (Втор. 22, 8). Поруччя - це смирення, тому що воно захищає й оберігає всі чесноти; і як кожна чеснота має поєднуватися зі смиренням, подібно до того, як ми вже сказали, що над кожним каменем кладеться вапно, так і для досконалості чесноти потрібне смирення; бо й святі, досягаючи успіхів, природно доходять до стану смирення; як я завжди кажу вам, що чим більше хто наближається до Бога, тим більше бачить себе грішним. Чим же є діти, про яких Закон сказав, щоб вони не падали з даху? Діти - це думки, які бувають у душі і які треба оберігати тим же смиренням, щоб вони не впали з покрівлі будинку.

Ось дім завершено: він має сполучення, має покрівлю, про яку ми вже сказали, що вона є досконалістю чеснот, ось і поруччя, яке її оточує, - одне слово, будинок готовий. А чи не потрібно йому ще чогось? Так, ми не згадали ще про одне. Що ж це таке? Це те, щоб будівничий був вправний, бо якщо він невмілий, то він скривить трохи стіну, і дім коли-небудь обвалиться. Умілим є той, хто розумно здобуває чесноти; бо трапляється, що хтось і візьметься за труд чесноти, але через те, що нерозумно звершує цей труд, сам і нищить його або постійно псує справу й не може закінчити її; будує і руйнує, кладе один камінь і знімає його, інколи ж кладе один і знімає два. Наприклад: ось прийшов один брат і сказав тобі слово, образливе або прикре для тебе. Якщо ти промовчиш і поклонишся йому, то ти поклав один камінь. Потім ти йдеш і розповідаєш іншому братові: «Такий-то мене дойняв і сказав мені те-то й те-то, а я не лише промовчав, а й уклонився йому». Ось ти один камінь поклав, а два зняв. Також інший вклониться, бажаючи тим заслужити похвалу, і в ньому виявляється смирення, змішане з марнославством. Це означає покласти камінь і зняти його. А хто розумно робить поклін, той твердо переконаний, що він згрішив, і цілком певний, що він сам винен: ось що означає розумно зробити поклін. Хтось зберігає мовчання, але нерозумно, бо гадає, що він робить добре діло, тимчасом як взагалі не чинить його. А той, хто розумно мовчить, вважає, що він недостойний говорити, як сказали отці, і це є розумне мовчання. Також хтось не вважає себе (кращим за інших) і гадає, що він робить щось велике і що він смиряється; а не знає, що він нічого не має, тому що нерозумно діє. А хто розумно не вважає себе (кращим за інших), той думає, що він ніщо і що він недостойний бути між людьми, як казав про себе й авва Мойсей: «Чорношкірий! Ти не людина, навіщо ж ти з'являєшся між людьми?».

Або хтось служить недужому, але служить для того, щоб мати нагороду, то це також нерозумно. І тому якщо з ним трапиться щось прикре, то це легко віддалює його від цього доброго діла, і він не доводить його до кінця, тому що чинить його нерозумно. А той, хто розумно служить, служить для того, щоб здобути милостиве серце, щоб осягнути співчуття: бо хто має таку мету, той, що б з ним не сталося, - чи то скорбота ззовні, чи сам хворий виявить легкодушність супроти нього, - без журби переносить усе це, споглядаючи на свою мету і знаючи, що більше недужий чинить йому добро, аніж він недужому. Повірте, що хто мудро служить хворим, той звільняється і від пристрастей, і від борні. Я знаю брата, який терпів боротьбу від нечистих помислів і звільнився від неї тим, що розумно служив хворому, який страждав на водянку. І Євагрій розповідає про якогось великого старця, що він одного з братів, якого бентежили нічні марення, звільнив від таких марень, наказавши йому постити й служити недужим, а коли його запитали про це, то він говорив, що ці пристрасті ніщо так не гасить, як співчуття.

Також якщо хтось постить або через марнославство або гадаючи собі, що звершує чесноту, такий постить нерозумно й тому опісля починає докоряти своєму братові, вважаючи себе за щось велике; і виявляється, що він не лише поклав один камінь і зняв два, а й перебуває в небезпеці зруйнувати всю стіну через осудження ближнього. А хто розумно постить, той не думає, що він звершує чесноту, і не хоче, щоб його хвалили як посника, але гадає, що через стриманість осягне ціломудрість, а через неї дійде й до смирення, як кажуть отці: «Шлях до смирення - не тілесні труди, звершувані розумно» тощо. Словом, кожну чесноту людина мусить звершувати так розумно, щоб осягнути її та перетворити у звичку, і така людина виявляється, як ми вже сказали, вмілим художником, будівничим, який може будувати свій дім міцним.

Отже, хто бажає з Божою допомогою досягнути такого благого стану, не має говорити, що чесноти великі і він не може осягнути їх. Бо хто так каже, той або не уповає на Божу поміч, або лінується посвяти себе чомусь доброму. Назвіть яку хочете чесноту, ми розглянемо її, і ви побачите, що від нас залежить виконати її, якщо хочемо. Так, Писання говорить: «Люби ближнього свого, як себе самого» (Левіт 19, 18; Мт. 5, 43). Не зважай на те, як далеко ти стоїш від цієї чесноти, щоб не почати жахатися і казати: «Як можу я любити ближнього, як себе самого? Хіба можу перейматися його стражданнями, як своїми власними, й особливо прихованими в його серці, яких не бачу і не знаю так, як свої?». Не захоплюйся такими роздумуваннями й не гадай, що чеснота переважає твої сили й важка до виконання, а тільки почни з вірою в Бога, покажи Йому своє бажання і старання і побачиш поміч, яку Він дасть тобі для виконання чесноти. Уяви собі дві драбини: одна підносить вгору на небо, інша зводить до пекла, а ти стоїш на землі поміж обома. Не думай і не кажи: «Як можу я злетіти від землі й опинитися враз на висоті неба, тобто наверху драбини?» Це неможливо, та й Бог не вимагає цього від тебе; але пильнуйся принаймні, щоб не зійти вниз. Не чини зла ближньому, не засмучуй його, не обмовляй, не лихослов, не зневажай, не докоряй, а відтак почнеш пізніше помалу й добро робити своєму братові, потішаючи його словами, співчуваючи йому або даючи йому те, чого він потребує; отож, підіймаючись з однієї сходинки на іншу, досягнеш із Божою поміччю і верху драбини. Бо потрохи допомагаючи ближньому, ти дійдеш до того, що почнеш бажати його користі як своєї власної і його успіху як свого власного. Це й означає любити ближнього свого, як себе самого.

Якщо шукатимемо, то знайдемо, і якщо проситимемо Бога, то Він просвітить нас, бо у Святому Євангелії сказано: «Просіть, і дасться вам; шукайте, і знайдете; стукайте, і відчинять вам» (Мт. 7, 7). Сказано «просіть» для того, щоб ми благали Бога в молитві; а «шукайте» означає, щоб ми пізнавали, яким чином приходить сама чеснота, що її приносить, що маємо робити для її здобуття. Так повсякчас пізнавати й означає: «шукайте, і знайдете». А «стукайте» означає сповняти заповіді, бо кожен, хто стукає, стукає руками, а руки означають діяльність. Отож ми мусимо не тільки просити, а шукати й діяти, стараючись, як сказав апостол, «бути готовими до всякого доброго діла» (2 Кор. 9, 8; 2 Тим. З, 17). Що означає бути готовим? Коли хтось хоче побудувати корабель, то він спершу готує все необхідне для нього, навіть до найменших цвяшків, смоли і клоччя. Також якщо жінка хоче ткати полотно, то вона спочатку готує все до найменшої ниточки, - це і називається бути готовим, тобто мати під рукою все необхідне для роботи. Будемо й ми таким чином «готовими до всякого доброго діла», маючи все для того, щоб розумно сповняти Божу волю, як Він хоче і як Йому подобається. Що означають слова Апостола: «Воля Божа і добра, і вгодна, і досконала» (Рим. 12, 2)? Усе, що стається, буває або з Божого благовоління, або з допусту, як сказано в Пророка: «Я Господь, Який вчинив світло і створив пітьму» (Іс. 45, 7). І ще: «Чи станеться у місті якесь лихо, що його Господь не спричинив би» (Ам. З, 6). Лихом тут названо все, що обтяжує нас, тобто все смутне, що буває для нашого покарання, через нашу порочність, як-от голод, моровиця, землетрус, бездощів'я, хвороби, війни - усе це буває не з Божого благовоління, а з допусту, коли Бог допускає цьому находити на нас для нашого добра. Але Бог не хоче, щоб ми цього бажали чи цьому сприяли. Наприклад, як я вже сказав, буває Божий допуст на те, щоб місто було зруйновано, але Бог не хоче, щоб ми, - оскільки є Його воля на знищення міста, - самі поклали вогонь і запалили його або щоб ми взяли сокири й почали руйнувати його. Також Бог допускає, щоб хтось був у смутку і в хворобі, але хоча воля Божа й така, щоб той журився, та Господь не хоче, щоб і ми засмучували його або щоб казали: «Тому що є воля Божа на те, щоб він був хворий, то не будемо жаліти його». Цього Бог не хоче; не хоче, щоб ми служили такій Його волі. Він прагне, навпаки, бачити нас такими добрими, щоб ми не бажали того, що Він чинить із допусту. Але чого Він хоче? Він хоче, щоб ми прагнули Його благої волі, яка буває, як я вже сказав, із благовоління, тобто всього того, що твориться за Його заповіддю: щоб любити один одного, бути співчутливими, творити милостиню тощо. Ось воля Божа «добра». Що ж означає «і благовгодна»? Не кожен, хто чинить якесь добро, робить його благовгодно Богові. І скажу вам, як це буває. Трапляється, що хтось знаходить сироту, вбогу й красиву собою; вона подобається йому задля своєї краси, і він бере її і виховує як вбогу сироту, а водночас як і красиву собою. Ось це і є воля Божа: «добра», але не «благовгодна». А «благовгодна» - це та, коли хтось робить милостиню не з якоїсь людської спонуки, а задля самого добра, зі самого співчуття. Це благовгодне Богові. А досконалою (волею Божою) є та, коли хтось чинить милостиню не зі скупістю, не з лінощами, не з примусу, а всією силою і всією волею, даючи так, начебто приймає сам, і так благодіючи, немовби сам приймав благодіяння: тоді сповняється «досконала» воля Божа. Так виконує людина волю Божу, як каже апостол, «добру, і благовгодну, і досконалу». Це означає розумно виконувати її. Проте слід знати й саме добро милостині, саму її благодать - вона така велика, що може прощати і гріхи, як каже Пророк: «Викуп людини - її власне багатство» (Прип. 13, 8). І знову в іншому місці каже: «Гріхи твої милостинею спокутуй» (Дан. 4, 24). І сам Господь мовив: «Будьте милосердні, як і Отець ваш небесний милосердний» (Лк. 6, 36). Він не сказав: «Постіть, як і Отець ваш небесний постить». Не сказав: «Будьте вбогі, як Отець ваш небесний вбогий». А що говорить? «Будьте милосердні, як і Отець ваш небесний милосердний», - бо ця чеснота особливо наслідує Бога й уподібнює людину до Нього. Тож завжди треба, як ми вже сказали, дивитися на цю мету й розумно творити добро: бо й мета милостині є дуже різноманітна. Один дає милостиню для того, щоб благословилося його поле, і Бог благословляє його поле, і він досягає своєї мети. Інший дає милостиню для того, щоб урятувався його корабель, і Бог рятує його корабель. Ще інший дає її за своїх дітей, і Бог спасає і береже його дітей. Ще хтось дає її для того, щоб прославитися, і Бог прославляє його. Бо Бог не відкидає нікого, а кожному дає те, чого він бажає, якщо тільки це не шкодить його душі. Але всі ці вже отримали свою нагороду, і Бог нічого не винен їм, тому що вони нічого не шукали собі в Нього, і мета, що була в них на думці, не мала стосунку до їхньої душевної користі. Ти зробив це для того, щоб благословилося твоє поле, і Бог благословив твоє поле; ти зробив це за своїх дітей, і Бог зберіг твоїх дітей. Ти зробив це для того, щоб прославитися, і Бог прославив тебе. То ж що винен тобі Бог? Він віддав тобі плату, за яку ти робив.

Один дає милостиню для того, щоб визволитися від майбутніх мук. Цей дає її для користі своєї душі. Інший дає задля Бога, однак і він не такий, як того хоче Бог, бо він ще перебуває в стані раба, а раб не добровільно виконує волю свого пана, а боячись бути покараним. Також і цей дає милостиню для того, щоб визволитися від мук, і Бог визволяє його від них. Ще інший дає милостиню для того, щоб отримати нагороду. Цей вищий від першого, але й цей не такий, як того хоче Бог, бо він ще не є в стані сина, а, як наймит, виконує волю свого пана, щоб одержати від нього плату і прибуток. Також і цей дає милостиню для того, щоб здобути й отримати нагороду від Бога. Бо трьома способами, як каже Василій Великий, можемо чинити добро, як я і раніше згадував вам: або робимо добро, боячись мук, і тоді ми є в стані раба; або для того, щоб отримати нагороду, і тоді ми є в стані наймита; або робимо добро задля самого добра, і тоді ми є в стані сина, бо син виконує волю батька не зі страху і не тому, що хоче одержати нагороду, а бажаючи догодити йому, пошанувати й умиротворити його. Так і ми маємо давати милостиню задля самого добра, співчуваючи один одному, як своїм членам, і так догоджати іншим, немовби ми самі приймали від них послуги; давати так, начебто ми самі отримуємо. Ось оце і є розумна милостиня; так досягаємо ми стану сина, як ми вище сказали. Ніхто не може сказати: «Я вбогий, і не маю з чого давати милостиню»; бо якщо ти не можеш дати стільки, скільки ті заможні, що вклали свої дари у скарбничку, то дай дві лепти, подібно як ота вбога вдовиця, і Бог прийме це від тебе краще, ніж дари тих заможних (Мр. 12, 42; Лк. 21,2). Якщо й того не маєш, то маєш силу й можеш служінням виявити милість немічному братові. Не можеш і того? Можеш словом утішити свого брата. Тож вияви йому милосердя словом, і почуй сказане: «Слово добре більше над дарунок» (Сир. 18, 17). Якщо ж і словом не можеш допомогти йому, то можеш, коли образиться на тебе твій брат, виявити йому милість І терпеливо зносити його під час його смутку, бачачи його спокушуваним від спільного ворога, і замість того щоб сказати йому якесь слово і ще більше засмутити його, (ти можеш) промовчати. Цим ти виявиш йому милість, визволяючи його душу від ворога. Можеш також, коли згрішить перед тобою твій брат, помилувати його і простити йому гріх його, щоб і ти одержав прощення від Бога, бо сказано: «Прощайте, і вам проститься» (Лк. 6, 37); і так ти виявиш милість душі свого брата, прощаючи його, в чому він згрішив проти тебе, бо Бог дав нам владу, якщо хочемо, прощати один одному прогрішення, що між нами трапляються. Таким чином, не маючи чим виявити милосердя до тіла, милуєш його душу. А яка милість більша понад ту, щоб помилувати душу? І як душа дорожча за тіло, так і милість, виявлена душі, більша за виявлену тілові.

І тому ніхто не може сказати: «Я не можу виявити милості», - бо кожен, відповідно до своєї сили й душевного стану, може виявити милість; нехай тільки кожен постарається те добре, що він робить, робити розумно, як ми вже згадували вище, щодо кожної чесноти. Бо ми сказали, що хто їх звершує розумно, той майстерний митець, який міцно будує свій дім. Про це і Євангеліє говорить (Мт. 7, 24), що мудрий будує свій дім на камені, і жодна протидія не може похитнути його. Бог Чоловіколюбець хай дасть нам слухати й виконувати те, що чуємо, щоб ці слова не послужили нам на осудження в день суду. Бо Йому належить слава навіки. Амінь.

[ Cкачати книгу: "Авва Доротей. Поучення і послання" ]

[ Купити книгу: "Авва Доротей. Поучення і послання" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!