Про те, що треба звершувати шлях Божий розумно й уважно

Повернутися до змісту книги "Авва Доротей. Поучення і послання"

Повчання 10. Про те, що треба звершувати шлях Божий розумно й уважно

Подбаємо про себе, браття, будемо уважними. Хто нам дасть цей час, якщо ми марно його втратимо? Насправді ми будемо шукати цих днів і не знайдемо їх. Авва Арсеній завжди казав собі: «Арсенію, навіщо ти вийшов (зі світу)?» А ми перебуваємо в такому згубному лінивстві, що не знаємо навіть, чого ми тоді прагнули, і тому не лише не досягаємо успіху, а й повсякчас журимося. Це відбувається з нами через те, що не маємо уваги в нашому серці. І справді, якщо б ми хотіли трохи подвизатися, то ми не нарікали б багато й не відчували б труднощів; бо коли хтось на початку примушує себе, то, продовжуючи подвизатися, поступово досягає успіхів і потім зі спокоєм здобуває чесноти, - оскільки Бог, бачачи, що той спонукає себе, подає йому поміч. Отож будемо й ми примушувати себе, покладемо добрий початок, щиро запрагнемо добра; бо хоч ми ще й не досягли досконалості, але саме це бажання є вже початком нашого спасення; з цим бажанням ми почнемо з Божою поміччю і подвизатися, а через подвиг отримуємо поміч у здобуванні чеснот. Ось тому хтось із отців сказав: «Дай кров і прийми дух», тобто подвизайся й одержиш навичку в чесноті.

Коли я вивчав світські науки, мені спочатку це здавалося досить обтяжливим, і коли я приходив узяти книжку, я був у такому ж становищі, як людина, що йде доторкнутися до звіра; коли ж я й далі примушував себе, Бог допоміг мені, і старання в мене стало такою звичкою, що через ревність до читання я не помічав, що я їв, що пив або як спав. І ніколи не дозволяв звабити себе на обід з кимось із моїх друзів і навіть не ставав з ними до бесіди під час читання, хоча й був товариським і любив своїх товаришів. Коли ж учитель відпускав нас, я обмивався водою, бо всихав від безмірного читання, і мав потребу щодня освіжатися водою; коли ж приходив додому, я не знав, що буду їсти, бо не міг знайти вільного часу, щоб розпорядитися щодо самої моєї їжі, проте я мав вірну людину, яка готувала мені, що хотіла. А я їв, що знаходив зготованим, маючи книжку біля себе на постелі, і часто заглиблювався в неї. Також і під час сну книга була коло мене на моєму столі, і, поспавши трохи, я негайно схоплювався для того, щоб продовжувати читання. Так само ввечері, коли я повертався додому після вечірні, я запалював свічник і продовжував читати до півночі і взагалі був у такому стані, що від читання зовсім не знав насолоди спочинку.

Отож коли я прийшов до монастиря, то говорив сам собі: «Якщо у вивченні зовнішньої любомудрості зродилося в мені таке бажання й таке завзяття від того, що я вправлявся в читанні і воно д стало моєю звичкою, то тим більше (буде так) із опануванням чесноти», - і з цього прикладу я черпав багато сил і запалу. Отож, якщо хтось хоче здобути чесноту, він не має бути недбалим і неуважливим. Бо як той, хто хоче опанувати теслярство, не займається іншим ремеслом, так і ті, які хочуть навчитися духовного ділання, не мають журитися ні про що інше, але вдень і вночі повчатися в тому, як би його здобути. А інакше ті, які беруться за цю справу, не лише не досягають успіху, а й сокрушаються, нерозважно затруднюючи себе. Бо хто не вважає на себе і не трудиться, той легко ухиляється від чесноти, тому що чесноти - це середина, той царський шлях, про який один святий старець сказав: «Ходіть шляхом царським і рахуйте терени (верстви)». Отже, чесноти, як я вже казав, - це середина між надміром і нестачею. Тому й сказано в Писанні: «Не відступай ні праворуч, ні ліворуч, а ходи царським шляхом» (Втор. 5, 32; 17, II). І святий Василій каже: «Правий серцем той, чий помисел не ухиляється ні до надміру, ні до нестачі, а спрямовується лише до середини чесноти». Зло само по собі є ніщо, бо воно не є якоюсь сутністю і не має жодного складу. Так, але душа, відступивши від чесноти, стає пристрасною і породжує гріх - тому й знемагає в ньому, не знаходячи в ньому для себе природного заспокоєння. Чи дерево. Хіба воно має за природою черв'яків всередині себе? А коли з'являється в ньому невеличка гнилість, то від неї зароджується черв'як і цей самий черв'як з'їдає дерево. Також і мідь сама породжує іржу, і її так само поїдає іржа. Й одяг сам породжує міль, і ця міль, що з нього постала, його з'їдає і псує. Так і сама душа породжує зло, якого спочатку взагалі не існувало й яке не має, як я вже казав, жодного складу, і знов сама мучиться від зла. Добре сказав святий Григорій: «Вогонь є породженням речовини, і пожирає речовину, як і лихих - зло». Те ж саме бачимо і в тілесній хворобі: коли хтось живе як-небудь і не береже здоров'я, то виникає надлишок або нестача (чогось у тілі), і тоді людина стає через це хворою; а перед цим взагалі не існувало хвороби, і вона не була коли-небудь чимось (самобутнім), і так само після зцілення тіла хвороба вже взагалі не існує. Так само і зло є недугою душі, що втратила властиве їй здоров'я, яке належить їй за природою, яким є чеснота. Тому ми й сказали, що чесноти - це середина: так, мужність стоїть між страхом і зухвалістю; смиренномудрість - між гордістю і підлесливістю; також і благоговіння - між соромом і безсоромністю, як подібно до цього й інші чесноти. Отож коли людина удостоїться здобути ці чесноти, то вона буває милою Богові, і хоча всі бачать, що вона їсть, п'є і спить, як інші люди, але вона мила Богові завдяки чеснотам, які вона має. А хто не вважає на себе й не пильнує себе, то легко сходить із цього шляху або праворуч або ліворуч, тобто або в надмір, або в нестачу, і породжує в собі недугу, яка є злом. Ось це царський шлях, яким ішли всі святі.

Терени ж (верстви) - це різні стани, які кожен постійно має рахувати й помічати безнастанно, де він, якої верстви досягнув і в якому стані перебуває. Ми подібні до людей, які мають намір іти до Святого Міста (Єрусалима): вийшовши з одного міста, деякі пройшли п'ять верств і зупинилися, інші пройшли десять, ще інші подолали й половину шляху, а ще інші анітрохи не пройшли ним, а, вийшовши з міста, перебувають за воротами, у смердючому його передмісті. З тими ж, які в дорозі, трапляється, що деякі пройдуть дві верстви і, заблукавши, повертаються або, пройшовши дві верстви вперед, знову відходять п'ять назад; інші ж дійшли до самого міста, але залишилися поза ним і не ввійшли всередину. Те саме буває з нами: деякі з нас покинули світ і прийшли до монастиря з наміром набути чесноти; й одні зробили небагато і зупинилися; інші - більше, а ще інші виконали половину діла й зупинилися; ще інші взагалі нічого не зробили, але, думаючи, що вийшли зі світу, залишилися в мирських пристрастях і в їхньому смороді; одні чинять трохи доброго і знову його руйнують; а деякі руйнують і більше від того, чого досягли. Інші ж, хоча й здобули чесноти, але були гордими і зневажали ближнього, тому не ввійшли до міста, а перебувають поза ним. Отже, і ці не досягли своєї мети, бо хоча дійшли до самих воріт міста, але залишилися поза ним, а тому не сповнили свого наміру. Отож, кожен із нас мусить бачити, де він є: чи вийшов він зі свого і міста, але зупинився поза воротами у смердючому його передмісті; чи пройшов мало, чи багато; чи дійшов до середини шляху; чи йде дві верстви вперед і дві назад; чи дійшов до міста й увійшов в Єрусалим; чи хоча і дійшов до міста, але не міг увійти в нього. Кожен нехай розгляне своє становище, де він перебуває.

Є три стани (душі) в людини: вона або чинить за пристрастю, або опирається їй, або викорінює її. Чинить за пристрастю той, хто її виконує, задовільняє її. Опирається їй той, хто не сповняє її і не відсікає її, але, вживаючи розуму, неначе минає її, однак має в собі. А викорінює пристрасть той, хто подвизається і чинить протилежне пристрасті. Проте ці три стани мають великий обшир. Назвіть, для прикладу, яку бажаєте пристрасть, і ми її розглянемо. Чи хочете, розповімо про гордість? Або хочете, розповімо про розпусту, чи хочете краще, щоб ми розповіли про марнославство? Бо вони вельми поборюють нас. Через марнославство людина не може чути слова від свого брата. Хтось, коли почує одне слово, бентежиться або відповідає п'ять чи десять слів на одне, і ворогує, і засмучується. ї коли суперечка припиниться, він продовжує мати лихі помисли на того, хто сказав йому це слово, і пам'ятає зло, і шкодує, що він не сказав більше, ніж сказав, і готує в собі ще гірші слова, щоб сказати йому. І постійно каже: «Чому я не відповів йому того-то, навіщо він мені це сказав, я йому те й те скажу», - і повсякчас гнівається. Ось один стан. Це означає, що зло стало навичкою. Бог нехай визволить нас від такого стану, бо він обов'язково підлягає мукам; тому що кожен гріх, який вчинено ділом, підлягає пеклові, і хоча б така людина захотіла покаятися, вона не може сама здолати пристрасті, якщо не отримає помочі від деяких святих, як сказали й отці. Ось тому я завжди кажу вам: старайтеся відсікати пристрасті, перш ніж вони стануть вам навичкою. Інший, коли почує слово, хоча й бентежиться і також відповідає п'ять чи десять слів на одне, і шкодує, що не відказав ще Інших трьох гірших, і нарікає, і пам'ятає зло, але через кілька днів змінюється; ще інший перебуває тиждень у такому стані, але потім змінюється; а ще інший змінюється і за день. Ще якийсь зневажає, свариться, непокоїться - і відразу навертається. Бачите, скільки різних станів! Однак усі ці люди, доки вони ділом сповняють пристрасть, підлягають пеклові. 

Скажемо й про тих, які опираються пристрасті. Один, коли почує слово, журиться, але не про те, що його образили, а про те, що він не зніс цієї зневаги. Такий є серед тих, які трудяться й опираються пристрасті. Інший подвизається і трудиться, але, нарешті, поборюється спонукою пристрасті. Інший не хоче відповідати образливо, але втягується звичкою. Ще інший намагається не промовити в жодному разі нічого образливого, але журиться про те, що йому допекли, однак осуджує себе за те, що сумує, і розкаюється в цьому. Ще хтось не засмучується зневагою, але й не радіє нею. Ось ці всі опираються пристрасті. Але двоє з них відрізняються від інших. Хто поборюється в подвизі та хто втягується звичкою, тим загрожує небезпека потрапити в біду тих, які діють за пристрастю. Сказав же я про них, що й вони серед тих, які опираються пристрасті, бо своєю волею вони стримали пристрасть і не хочуть за нею чинити, але і журяться, і подвизаються. Отці ж сказали, що кожне діло, якого душа не хоче, буває короткочасне. Але такі мусять випробувати себе, чи не сповняють вони якщо не саму пристрасть, то щось із того, що спонукає до неї, і тому поборюються або втягуються нею? Трапляються й такі, які стараються стримати пристрасть, але через навіювання іншої пристрасті: один мовчить через марнославство, інший - через догоджання людям або через якусь іншу пристрасть. Ці злом хочуть зцілити зло. Проте авва Пімен сказав, що зло аж ніяк не викорінює зла. Такі належать до тих, які діють за пристрастю, хоча й самі себе обманюють.

Нарешті хочемо сказати і про тих, які викорінюють пристрасть. Один радіє, коли його зневажають, але тому, що має на увазі нагороду. Цей належить до тих, які викорінюють пристрасть, але нерозумно. Інший радіє, отримуючи зневаги, і вважає, що він мусив перетерпіти образу, тому що сам подав привід до того. Цей розумно викорінює пристрасть. Бо приймати зневагу, брати вину на себе і вважати все, що находить на нас, за наше власне є справою розумною, тому що кожен, хто молиться Богові: «Господи, дай мені смирення», мусить знати, що він просить Бога, щоб Той послав йому   кого-небудь образити його. Отож коли хтось зневажає його, то він сам мусить зганьбити й принизити себе подумки, щоб у той час, коли інший смиряє його зовні, він сам смиряв себе внутрішньо. Ще інший не лише радіє, коли його зневажають, і вважає винним самого себе, а й шкодує про збентеження того, хто його образив. Бог нехай дасть нам такий стан.

Чи бачите, які різноманітні ці три стани? Отож кожен із нас нехай розглядає, як я вже сказав, в якому устрої він перебуває. Чи добровільно він діє за пристрастю і задовільняє її, чи, не бажаючи діяти за нею, перемагається нею? Чи діє він за пристрастю, втягуючись звичкою, і, допустившись цього, побивається і кається, що так учинив? Чи він розумно намагається стримати пристрасть, чи подвизається проти однієї пристрасті через іншу, як ми вже сказали, бо один мовчить через марнославство, або через догоджання людям, або взагалі через якийсь людський помисел? Чи він почав викорінювати пристрасть і чи розумно її викорінює, чи робить протилежне до пристрасті? Кожен нехай пізнає, де він перебуває, на якому терені. Бо ми мусимо перевіряти себе не тільки щодня, а й щороку, і щомісяця, і щотижня й казати: «Минулого тижня мене так турбувала ця пристрасть, а тепер який я!» Так само й щороку запитувати себе: «Торік мене так перемагала ця пристрасть, а нині який я?» І завжди маємо випробовувати себе, чи досягли ми чогось, чи перебуваємо в тому стані, в якому були раніше, чи впали в гірший. Бог нехай дасть нам силу, щоб ми, якщо б і не спромоглися викорінити пристрасть, то принаймні не діяли б за нею й опиралися їй. Бо, направду, тяжка справа - діяти за пристрастю й не опиратися їй Наведу вам приклад, до кого подібний той, хто діє за пристрастю і задовольняє її. Він подібний до людини, яку ворог зранює стрілами, а вона бере і власними руками встромляє їх у своє серце. Той, що опирається пристрасті, подібний до того, якого ворог його осипає стрілами, але він зодягнений у панцир, і тому не отримує ран. А той, який викорінює пристрасть, подібний до того, якого осипає стрілами його ворог, але він ламає їх або повертає в серця ворогів, як сказано у Псалмі: «Зброя їх нехай увійде в серця їх, і луки їх нехай поламаються» (Пс. 36, 15).

Отож постараємося й ми, браття, якщо не можемо повернути їхню зброю в їхні серця, то принаймні не приймати стріл і не встромляти їх у наші серця; та й зодягнімося в панцир, щоб не вразили вони нас. Милосердний Бог нехай покриє нас від них, нехай дасть нам пильність і нехай наставить нас на шлях Свій, бо Йому належить всяка слава, честь і поклоніння навіки. Амінь.

[ Cкачати книгу: "Авва Доротей. Поучення і послання" ]

[ Купити книгу: "Авва Доротей. Поучення і послання" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!