Про те, що не слід обманювати

Повернутися до змісту книги "Авва Доротей. Поучення і послання"

Повчання 9. Про те, що не слід обманювати

Хочу вам, браття, пригадати дещо про брехню, бо я бачу, що ви не дуже стараєтеся стримувати свій язик, через що ми легко втягуємося у велике зло. Зауважте, браття мої, що в кожній справі, як я завжди кажу вам, можна здобути навички і до доброго, і до злого; отож потрібна велика увага, щоб нам не бути окраденими брехнею, бо брехун не має частки з Богом. Брехня чужа Богові. У Писанні сказано, що «брехня від лукавого» і «що він - брехун і брехні батько» {Йо. 8, 44). Ось, батьком брехні названо диявола, а істиною є Бог, бо Він Сам каже: «Я є дорога, істина і життя» (Йо. 14, 6). Бачите тепер, від кого ми відлучуємо себе і з ким з'єднуємося через брехню: очевидно, з лукавим. Отже, якщо ми справді хочемо спастися, то ми мусимо всією силою і з усією ревністю любити істину й оберігати себе від усякої брехні, щоб вона не відлучила нас від істини й життя. Є три різні види брехні: один обманює думкою, інший обманює словом, а ще інший обманює самим своїм життям. Думкою обманює той, хто приймає за істину свої припущення, тобто пусті підозри щодо ближнього. Такий, коли бачить, що хтось розмовляє зі своїм братом, робить свої здогади і каже: «Він про мене говорить». Якщо припиняють бесіду, він знову припускає, що через нього припинили бесіду. Якщо хтось вимовить слово, то він підозрює, що це сказано для того, щоб його зневажити. Взагалі, у кожній справі він постійно зауважує щось за ближнім, кажучи: «Він через мене це вчинив, він через мене це сказав, він це зробив для того-то». Такий обманює думкою, бо він нічого правдивого не говорить, а все лишень через підозру, а через це постають: цікавість, лихослів'я, підслуховування, ворожнеча, осудження. Буває, що хтось припустить дещо, і це випадково виявиться істинним; а він після цього, бажаючи, як він каже, виправлятися, вже постійно за всім спостерігає, думаючи: «Якщо хтось говорить про мене, то мені слід знати, яке моє прогрішення, за яке він мене осуджує, і я буду виправлятися». По-перше, уже й цей початок від лукавого, бо він почав з неправди: не знаючи достеменно, видумав те, чого не знав; а як «лихе дерево  може добрі плоди приносити?» (Мт. 7, 18). Якщо ж він насправді З хоче виправитися, то коли йому брат скаже: «Не роби цього» або «Навіщо ти це вчинив», то йому не слід непокоїтися, а поклонитися й подякувати йому, і тоді він виправиться. Бо якщо Бог побачить,  що таке його бажання, то Він ніколи не залишить його в омані, а пошле когось, хто б його міг виправити. А казати: «Я вірю своїм здогадкам для виправлення себе», - і з цією метою підслуховувати й цікавитися – це самовиправдання, що навіяв диявол, який прагне умислити лихе на нас.

Колись, ще за мого перебування в кеновії, найшла на мене така диявольська спокуса, що я почав був за рухами і за ходою людини робити висновок про її душевний стан, і зі мною трапився такий випадок. Одного разу, коли я стояв, пройшла повз мене жінка з відром води; сам не знаю, як я спокусився і глянув їй у вічі, і зараз же помисел навіяв мені, що вона блудниця; але тільки-но спала мені ця думка, я почав дуже журитися і повідомив (про це) старцеві, авві Йоановї: «Владико, що мені слід робити, коли я мимоволі помічаю чиї-небудь рухи і ходу, і помисел говорить мені про душевний стан цієї людини?» І старець відповів мені так: «Що ж? Хіба не буває, що в когось природна вада, однак із великим зусиллям і трудами він виправляє її? Тому й не можна з цього робити висновок про чийсь душевний стан. Отож ніколи не вір своїм здогадам, бо криве правило і пряме робить кривим. Людські гадки неправдиві і шкодять тому, хто їм віддається. Отож відтоді, коли помисел казав мені про сонце, що це сонце, або про пітьму, що це пітьма, я не вірив йому, бо немає нічого тяжчого, як вірити своїм думкам. Якщо воно вкоріниться в нас, то призводить до такої шкоди, що ми хочемо справді бачити речі, яких нема й не може бути. І розповім вам про це дивний випадок, який стався при мені, коли я ще був у кеновії.

Там був у нас один брат, якого вельми непокоїла ця пристрасть, і він так слухався своїх здогадів, що був упевнений у кожному своєму припущенні. Йому здавалося, що (справа відбувається) неодмінно так, як показує йому його помисел, і не може бути інакше. Зло з часом посилилося, і демони довели його до такого блуду, що одного разу, як він, увійшовши в сад, виглядав, - бо він завжди підглядав і підслуховував, - йому здалося, що він бачить, начебто один із братів краде і їсть смокви; а була п'ятниця, і ще не було навіть другої години. Отож, упевнившись, що він справді це бачив, він заховався і мовчки відійшов. Потім, під час Літургії, він знову почав спостерігати, що буде робити під час причастя брат, який щойно вкрав і з'їв смокви. І коли він побачив, що той умиває руки, щоб увійти причаститися, він побіг і сказав ігуменові: «Подивись, такий-то брат іде причащатися Божественних Тайн разом із братами, але накажи не давати йому (Святих Дарів), бо я бачив сьогодні вранці, як він крав смокви з саду та їв». А, між іншим, той брат увійшов уже, щоб приступити до Святого Причастя з великим благоговінням і зворушенням, бо він був із побожних. Коли ж ігумен побачив його, то прикликав його до себе, перш ніж той підійшов до священика, який причащав Святими Дарами, і, відвівши його вбік, запитав: «Скажи мені, брате, що ти вчинив сьогодні?» Той здивувався і мовив до нього: «Де, владико?» Ігумен провадив далі: «Коли ти вранці увійшов до саду, що ти там робив?» Брат, здивований цим, відповів йому знов: «Владико, я сьогодні й не бачив саду. Я навіть і не був тут вранці, у кеновії, але тільки тепер повернувся з дороги, бо відразу ж по закінченні всенічного чування економ послав мене на таку-то послушність». А місце тієї послушності, про яку він говорив, було дуже далеко, і брат ледве встиг до початку Літургії. Ігумен покликав економа і запитав його: «Куди ти посилав цього брата?» Економ відповів те саме, що й брат сказав, тобто що він послав його в таке-то село. Ігумен спитав: «Чому ж ти не привів його взяти (від мене) благословення?» Той, уклонившись, відповів: «Прости мені, владико, ти відпочивав після чування, і тому я не привів його взяти від тебе благословення». Коли ігумен таким чином впевнився, то він відпустив цього брата Йти причаститися і, прикликавши того, який вірив своїм підозрам, наклав на нього покуту й відлучив його від Святого Причастя. І мало того: він, ц прикликавши всю братію після закінчення Літургії, зі сльозами я розповів їм про те, що сталося, і викрив брата перед усіма, бажаючи досягти цим потрійної користі: по-перше, засоромити диявола і виявити того, хто сіє такі підозри; по-друге, щоб через це осоромлення було прощено гріх брата і щоб він отримав від Бога поміч на майбутнє, і по-третє, щоб утвердити братію ніколи не вірити своїм думкам. І багато повчивши про це і нас, і брата, він сказав, що немає нічого шкідливішого від підозріливості, й доводив це випадком, який стався. І багато подібного сказали отці, оберігаючи нас від шкоди вірити своїм підозрам. Отож постараємося, браття, ніколи не вірити своїм думкам. Бо, по правді, ніщо так не віддаляє людину від Бога і від уважності до своїх гріхів і не спонукає її повсякчас цікавитися некорисним для неї, як оця пристрасть, від цього не буває нічого доброго, а безліч непорозумінь; від цього людина ніколи не знаходить можливості здобути страх Божий. Якщо ж через нашу гріховність засіваються в нас лукаві помисли, то слід негайно переводити їх на добрі, вони нам не пошкодять; бо якщо вірити своїм здогадам, то їм і кінця не буде, і вони ніколи не допустять душі бути мирною. Ось це омана думкою.

А словом обманює той, хто, наприклад, через млявість полінившись встати на чування, не каже: «Прости мені, що я полінився встати»; а говорить: «У мене був жар, я до крайнощів утомився роботою, не в силах був устати, був нездоровий», - і говорить десять неправдивих слів для того, щоб не зробити одного поклону й не впокоритися. І якщо він у подібному випадку не докорить собі, то безнастанно змінює свої слова і сперечається, щоб не зазнати докору.

Також коли трапиться йому мати якусь суперечку зі своїм братом, то він не припиняє виправдовуватися і говорить: «Але ти мовив, але ти зробив, але я не говорив, але такий-то сказав», і те, й інше, щоб тільки не смиритися. Так само, якщо він забажає чогось, то не хоче сказати: «Я цього бажаю», - а завше перекручує свої слова, кажучи: «У мене якась хвороба, і це мені потрібно; це мені наказано», - і обманює доти, поки не задовільнить своє бажання. І як кожен гріх походить або від сластолюбства, або від грошолюбства, або від славолюбства, так і брехня буває через оці три причини. Людина говорить неправду або для того, щоб не докорити собі й не впокоритися, або для того, щоб сповнити своє бажання, або задля набуття (чогось) і не припиняє викручуватися й хитрувати на словах доти, поки не сповнить свого бажання. Такій людині ніколи не вірять, і хоча вона і правду скаже, ніхто не може їй повірити, і сама її правда виявляється неймовірною. Іноді трапляється така справа, що виникає крайність трішки приховати правду, і якщо хтось не приховає трохи, то справа приносить велике непорозуміння і скорботу. Коли трапляється така крайність, і хтось бачить себе в такій потребі, то може, отже, змінити слово для того, щоб не сталося, як я вже сказав, великого непорозуміння і скорботи або образи. Але коли трапляється така велика конечність ухилитися від слова правди, то й тоді людина не має залишатися безжурною, а каятися і плакати перед Богом і вважати такий випадок часом спокуси. І на таке відхилення людина має наважуватися не часто, а хіба один раз з-поміж багатьох випадків. Бо як буває з теріяком і проносним: якщо хтось часто їх уживає, то вони шкодять; якщо ж хтось прийме один раз у рік задля великої потреби, то вони приносять йому користь; так слід чинити і в цій справі: хто хоче через потребу змінити слово, то він має робити це не часто, а хіба у крайньому разі, один раз на багато років, коли бачить, як я вже сказав, велику необхідність, і це саме, що допускається досить рідко, нехай чинить зі страхом і трепетом, показуючи Богові і свою волю, і конечність, і тоді його буде прощено, але шкоду він усе-таки отримує. Ось ми сказали, що означає обманювати думкою і що - обманювати словом. Тепер хочемо сказати, що означає обманювати і самим своїм життям.

Своїм життям обманює той, хто є розпусником, а вдає з себе повздержливого; або є користолюбним, а говорить про милостині й вихваляє милосердя; або є зарозумілим, а вихваляє смиренномудрість. І дивується він чесноті не тому, що прагне похвалити її, бо якщо б він говорив з такою думкою, то спершу зі смиренням зізнався б у своїй немочі, кажучи: «Горе мені, окаянному, я став непричетним до жодного блага», - і тоді вже, після усвідомлення своєї немочі, почав би він вихваляти чесноту й дивуватися їй. І так само  в він не з тією метою вихваляє чесноту, щоб не згіршувати інших, бо йому слід було б у такому разі міркувати так: «По правді, я окаянний і пристрасний, але навіщо мені згіршувати інших? Навіщо завдавати шкоди душі іншого й накладати на себе ще й інший тягар?» І тоді, хоча б він тим (вищезгаданим) і згрішив, однак торкнувся б і добра; бо осуджувати себе є ділом смирення, а милувати ближнього є ділом милосердя. Але брехун не через якусь зі згаданих причин дивується, як я вже сказав, чесноті; але він викрадає ім'я чесноти або для того, щоб покрити свій сором, І говорить про неї, начебто і сам він абсолютно такий, або часто для того, щоб пошкодити комусь і спокусити його. Бо жодна злоба, жодна єресь, ані сам диявол не може нікого спокусити інакше, як лише під виглядом чесноти. Апостол говорить, що сам диявол вдає з себе ангела світла, тому не дивно, що і його слуги вдають із себе служителів правди (2 Кор. 11, 14, 15). Так само й брехлива людина, чи то боячись сорому, щоб не смиритися, чи то, як ми вже сказали, прагнучи спокусити когось і пошкодити йому, говорить про чесноти і вихваляє їх, і дивується їм, немовби сама так поводилася і знає їх з досвіду - така обманює самим своїм життям; це не проста людина, а подвійна, бо одна вона всередині й інша зовні, і життя її подвійне й лукаве. Ось ми розповіли про брехню, що вона від лукавого, розповіли й про істину, що істина є Бог. Отож, браття, будемо уникати неправди, щоб визволитися від частки лукавого, і постараємося прийняти істину, щоб мати єдність з Богом, Який сказав: «Я є істина» (Йо. 14, 6). Господь Бог нехай сподобить нас Своєї істини; бо Йому належить слава, влада, честь і поклоніння на віки віків. Амінь.

[ Cкачати книгу: "Авва Доротей. Поучення і послання" ]

[ Купити книгу: "Авва Доротей. Поучення і послання" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!