Про страх Божий

Повернутися до змісту книги "Авва Доротей. Поучення і послання"

Повчання 4. Про страх Божий

Святий Йоан говорить у своїх соборних посланнях: «Досконала любов геть проганяє страх» (1 Йо. 4, 18). Що хоче цим сказати нам святий Апостол? Про яку любов каже він нам і про який страх? Адже пророк Давид мовить у псалмі: «Бійтеся Господа, всі святі Його» (Пс. 33, 10), і багато інших подібних висловів знаходимо ми в Божественних Писаннях. Отож, якщо і святі, які стільки любили Господа, бояться Його, то як же святий Йоан каже: «Досконала любов геть проганяє страх»? Святий хоче нам цим показати, що є два страхи: один початковий, а другий досконалий; і що один властивий, так би мовити, тим, які починають бути благочестивими, другий же є страхом святих досконалих, які досягли міри досконалої а любові. Наприклад, хто виконує волю Божу через страх мук, той, як ми вже сказали, ще початківець, бо він не чинить добра задля самого добра, але зі страху покарання. Інший же виконує волю Божу з любові до Бога, люблячи Його саме для того, щоб сподобатися Йому; оцей знає, в чому полягає істинне добро, він пізнав, що означає бути з Богом. Ось оцей має правдиву любов, яку святий називає досконалою. І ця любов приводить його до досконалого страху, бо такий боїться Бога, і виконує волю Божу вже не зі страху перед покаранням, вже не для того, щоб уникнути мук, а тому, що він, як ми вже сказали, засмакувавши самої насолоди перебування з Богом, боїться відпасти, боїться втратити її. І цей досконалий страх, що постає з цієї любові, проганяє початковий страх; ось тому апостол і каже: «Досконала любов геть проганяє страх».

Однак неможливо досягнути досконалого страху інакше, як лише початковим страхом. Бо потрійним чином, як каже Василій Великий, можемо ми сподобатися Богові: або догоджаємо Йому, боячись муки, і тоді перебуваємо в стані раба; або, шукаючи нагороди, виконуємо накази Божі задля власної користі, і тому уподібнюємося наймитам; або робимо добро задля самого добра, і тоді ми перебуваємо в становищі сина. Бо син, коли досягає зрілого віку і приходить до розуму, виконує волю свого батька не для того, щоб отримати від нього нагороду, а саме тому зберігає до нього особливу любов і належну батькові пошану, що любить його і впевнений, що все майно батька належить і йому. Такий удостоюється почути: «Ти вже не раб, а син і спадкоємець Божий через Ісуса Христа» (Гал. 4, 7). Такий уже не боїться, як ми сказали, Бога звичайно, тим початковим страхом, а любить Його, як і святий Антоній каже: «Я вже не боюся Бога, а люблю Його». І Господь, сказавши Авраамові, коли той привів для жертвоприношення Йому свого сина: «Нині пізнав, що боїшся ти Бога» (Бут. 22, 12), цим означив той досконалий страх, який постає з любові. Бо інакше як би Він мовив: «Нині пізнав»? Та коли Авраам уже зробив стільки з послуху Богові: покинув усе своє і переселився в чужу землю до народу, що служив ідолам, де не було й сліду богопочитання, і, крім усього цього, навів на нього Бог таку страшну спокусу - жертвоприношення сина, - щойно після цього Він мовив до нього: «Нині пізнав, що боїшся ти Бога». Очевидно, що Він говорив тут про досконалий страх, властивий святим, які вже не через страх перед муками і не для одержання нагороди виконують волю Божу, але, люблячи Отця, як ми вже багато разів казали, бояться зробити щось проти волі Того, Якого люблять. Ось тому й каже (Апостол): «Любов геть проганяє страх», бо вони вже не страхом керуються, але бояться, тому що люблять. У цьому полягає досконалий страх. Але неможливо (як ми вже сказали вище) досягти досконалого страху, якщо хтось спершу не здобуде початкового. Бо сказано: «Початок премудрості - страх Господній» (Прип. 1, 7), і ще сказано: «Страх Божий є початком і кінцем» (Сир. 1, 15, 18). Початком названо початковий страх, за яким настає досконалий страх святих. Початковий страх притаманний нашому душевному станові. Він оберігає душу від усякого зла, як полірування мідь, бо сказано: «Страхом Господнім ухиляється всякий від зла» (Прип. 15, 27). Отож, якщо хтось ухиляється від зла через страх покарання, як раб, що боїться пана, то він поступово приходить і до того, щоб робити добро добровільно, і потрохи починає, як наймит, сподіватися якоїсь нагороди за свої добрі вчинки. Бо коли він постійно уникатиме зла, як ми вже сказали, зі страху, подібно до раба, і чинитиме добро у сподіванні нагороди, подібно до наймита, то, перебуваючи за Божою благодаттю у доброму і відповідно до цього з'єднуючись із Богом, він одержує смак доброго і починає розуміти, в чому істинне добро, і вже не хоче розлучатися з ним. Бо хто може, як мовив Апостол, відлучити такого від любові Христової? (Рим. 8, 35). Ось це і є великий і досконалий страх. Тоді досягає він гідності сина й любить добро задля самого добра і боїться, тому що любить. Тому і пророк, навчаючи нас відрізняти один страх від Іншого, сказав: «Прийдіте, діти, послухайте мене, страху Господнього навчу вас. Хто той чоловік, що бажає життя, що любить бачити дні благі?» (Пс. 33, 12-13). Зверніть увагу на кожне слово пророка, як кожний його вислів має свою силу. Спершу говорить він: «прийдіть до мене», закликаючи нас до чесноти, а потім (додає): «діти». Дітьми я називають святі тих, які через їхні слова навертаються від гріха до чесноти, як і Апостол каже: «Дітоньки, яких я знову народжую в муках, доки Христос відобразиться у вас» (Гал. 4, 19). Потім, прикликавши нас і приготувавши до того навернення, (пророк) каже: «Страху Господнього навчу вас».

Чи бачите дерзновення святого? Ми, коли хочемо сказати щось добре, завжди говоримо: «Хочете, ми порозмовляємо з вами трохи про страх Божий чи про якусь іншу чесноту?» Святий же пророк чинить не так, а з дерзновенням каже: «Прийдіте, діти, послухайте мене, страху Господнього навчу вас. Хто той чоловік, що бажає життя, що любить бачити дні благі?» Потім, наче почувши від когось у відповідь: «Я хочу, навчи мене, як жити і бачити дні благі», він навчає, кажучи: «Стримай язик твій від зла, і уста твої, щоб не говорити лукавства». Отож, він найперше відсікає дію зла страхом Божим.

Стримувати язик свій від зла означає не вражати чим-небудь совісті ближнього, не лихословити, не дратувати. А устами своїми «не говорити лукавства» означає не спокутувати ближнього. Потім пророк додає: «Ухилися від зла». Спершу сказав він про деякі поодинокі гріхи: про злослів'я, обман, а пізніше говорить взагалі про всяке зло. «Ухилися від зла» - тобто уникай взагалі всякого зла, ухиляйся від кожного діла, що веде до гріха. Знову, сказавши це, він не зупинився на цьому, а додав: «і чини добро». Бо трапляється, що хтось і не робить зла, але й добра не чинить; хтось також і не ображає але й не виявляє милосердя; хтось і не ненавидить, але й не любить. Тому добре сказав пророк: «Ухилися від зла і чини добро». Ось він показує нам ту поступовість трьох душевних станів, про яку ми вже згадували вище. Страхом Божим він навчив ухилятися від злого і тоді вже наказує покласти початок доброму. Бо коли хтось сподобиться звільнитися від зла і віддалитися від нього, тоді він природно чинить добро, як вчать святі.

Сказавши про це так добре й послідовно, він продовжує: «Шукай миру і біжи за ним». Не сказав тільки шукай, а наполегливо прямуй до нього, щоб осягнути його. Стежте уважно вашим умом за цією мовою і помічайте точність, яку спостеріг святий. Коли хтось сподобиться ухилитися від зла й (потім) буде старатися з Божою допомогою чинити добро, то негайно повстає на нього ворожа боротьба, і він подвизається, трудиться, сокрушається, не лише боячись повернутися знову до злого, як ми вже сказали про раба, а й сподіваючись, як було згадано, нагороди за добро, подібно до наймита. І так, терплячи напади від ворога, борючись із ним і опираючись йому, він чинить добро, але з великою скорботою, з великими труднощами. Коли ж він отримає поміч від Бога і здобуде певні навички у добрі, тоді бачить спокій, тоді смакує мир, тоді відчуває, що означає смуток боротьби, а що радість і веселість миру. І потім уже шукає миру, наполегливо прагне до нього, щоб осягнути його, здобути цілковито й оселити в собі.

Що може бути блаженнішим від душі, що сподобилася досягти такої міри духовного зросту? Такий, як ми неодноразово вже казали, перебуває в гідності сина; бо воістину «блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться» (Мт. 5, 9). Хто відтоді може спонукати цю душу чинити добро задля чогось іншого, крім насолоди тим самим добром? Хто може знати цю радість, крім того, хто відчув її? Ось тоді такий, як ми вже кілька разів казали, пізнає й досконалий страх. Ось ми чули тепер, в чому полягає досконалий страх святих і в чому полягає початковий страх, властивий нашому душевному станові, від чого людина починає і чого досягає через страх Божий. Тепер ми хочемо довідатися про те, як страх Божий вселяється в нас, і хочемо сказати, що нас відлучає від страху Божого.

Отці сказали, що людина здобуває страх Божий, якщо має пам'ять про смерть і пам'ять про муки, якщо щовечора перевіряє себе, як вона провела день, і щоранку - як проминула ніч, якщо не буде зарозумілого у поводженні і, зрештою, якщо перебуватиме в близькому спілкуванні з людиною, котра боїться Бога. Розповідають, що один брат спитав якогось старця: «Що мені робити, отче, для того, щоб боятися Бога»? Старець відповів йому: «Іди, живи з людиною, яка боїться Бога, і тим самим, що вона боїться Бога, навчить вона й тебе боятися Бога». Проганяємо ж страх Божий від себе тим, що робимо протилежне цьому: не маємо ні пам'яті про смерть, ні пам'яті про муки, не зважаємо на себе самих і не перевіряємо себе, як проводимо час, але живемо недбало і спілкуємося з людьми, які  не мають страху Божого, а також тим, що не оберігаємося від зухвалості. Це останнє - гірше за все. Це цілковита погибель. Бо ніщо так не відганяє від душі страх Божий, як зухвалість. Тому, коли запитали авву Агатона про зухвалість, він сказав: «Вона подібна до сильного палючого вітру, від якого, коли він подує, усі втікають, і який псує всякий плід на деревах». Чи бачиш, брате, силу цієї пристрасті? Чи бачиш її лютість? І коли його знову спитали: «Невже зухвалість така шкідлива?», він відповів: «Немає пристрасті шкідливішої від зухвалості, бо вона є матір'ю всіх пристрастей». Досить добре й розумно сказав він, що вона є матір'ю всіх пристрастей, тому що вона відганяє страх Божий від душі. Бо якщо «страхом Господнім ухиляється всякий від зла» (Прип. 15, 27), то, звичайно, там, де немає страху Божого, є всяка пристрасть. Бог нехай визволить наші душі від всезгубної пристрасті - зухвалості.

Зухвалість буває різноманітна: можна бути зухвалим і словом, і дотиком, і поглядом. Через зухвалість один впадає в пустослів'я, говорить мирське, робить смішне і спонукує інших до непристойного сміху. Зухвалістю є й те, коли хтось доторкнеться до іншого без потреби, коли підніме руку на когось, хто сміється, штовхає кого-небудь, вирве в нього що-небудь з рук, безсоромно дивиться на когось - усе це робить зухвалість, усе це відбувається через те, що в душі немає страху Божого, і через це людина потрохи приходить і до . цілковитого недбальства. Ось тому коли Бог давав заповіді закону, Він сказав: «Зробіть благоговійними синів Ізраіля» (Лев. 15, 31), бо без благоговійності й сорому людина не шанує і самого Бога і не зберігає жодної заповіді. Ось тому немає нічого шкідливішого від зухвалості; ось тому вона і є матір'ю всіх пристрастей, тому що вона проганяє благоговіння, проганяє страх Божий і породжує зневагу; а через те, що ми зухвалі між собою і не соромимося один одного, трапляється, що ми й лихословимо, й ображаємо один одного. Буває, що хтось із вас, побачивши щось некорисне, відходить і осуджує це, і вкладає те в серце іншому своєму братові, і не лише сам собі шкодить, але шкодить і своєму братові, вливаючи в його серце лиху отруту. І часто трапляється, що ум того брата був зайнятий молитвою чи іншою доброю справою, а цей приходить і втягує його в пустослів'я, і не тільки позбавляє його користі, а й уводить у спокусу; а немає нічого тяжчого, нічого згубнішого, як шкодити не лише собі, а й ближньому.

Тому добре нам, браття, мати благоговіння, боятися шкодити собі та іншим, шанувати один одного й остерігатися навіть дивитися один одному в обличчя, бо й це, як сказав хтось зі старців, є видом зухвалості. І якщо трапиться комусь бачити, що його брат грішить, не треба зневажати його й мовчати про це, попускаючи йому загинути, а з почуттям жалю і страхом Божим слід сказати тому, хто може виправити його, або сам очевидець нехай скаже йому з любов'ю і смиренням, кажучи так: «Вибач, брате мій, якщо не помиляюсь, ми не добре це робимо». І якщо він не послухає, скажи іншому, про якого знаєш, що він має до нього довір'я, або скажи його старцеві чи авві, зважаючи на поважність прогрішення, щоб вони його виправили, і після цього будь спокійний. Проте говори, як ми вже сказали, з метою виправити свого брата, а не задля пустослів'я чи лихослів'я і не для докоряння йому, не з прагнення викрити його, не для осудження, і не прикидаючись, що виправляєш його, а всередині маючи що-небудь зі згаданого. Бо справді, якщо хтось скаже й самому його авві, але зробить це не для виправлення ближнього або не для уникнення власної шкоди, то це гріх, бо це лихослів'я; але нехай він перевірить своє серце, чи не має воно якогось пристрасного поруху, і якщо так, то нехай не говорить. Якщо ж він, уважно в собі розібравшись, побачить, що хоче сказати зі співчуття і для користі, а внутрішньо бентежиться якимось пристрасним помислом, то нехай він скаже авві зі смиренням і про себе, і про ближнього, кажучи так: «Совість моя свідчить мені, що я хочу сказати для виправлення брата, проте відчуваю, що маю всередині якийсь змішаний помисел, не знаю, чи від того, що мав колись прикрість із цим братом, чи це спокуса, яка перешкоджає мені сказати про брата тому, щоб не настало його виправлення»; і тоді авва скаже йому, чи слід йому розповідати, чи ні. Буває ж, що хтось говорить не для користі свого брата, не через побоювання власної шкоди і не тому, що пам'ятає якесь зло, а розповідає просто так, через пустослів'я. Але для чого таке лихослів'я? Часто й брат довідується, що про нього говорили, бентежиться, через що находить скорбота і ще більша шкода. А коли хто говорить, як ми вже сказали, лише задля користі брата, то Бог не допустить, щоб прийшло збентеження, а за ним услід - скорбота або шкода.

Отже, постарайтеся, як ми вже сказали, стримувати свій язик, щоб не сказати чогось лихого ближньому й нікого не спокусити ні словом, ні ділом, ні поглядом, ні іншим якимось чином, і не будьте швидкими до дратівливості, щоб ви, коли хтось із вас почує від брата свого (неприємне) слово, не бунтувалися відразу гнівом, не відповідали йому зухвало й не залишалися ображеним на нього; це неприйнятне для тих, які хочуть спастися, не личить тим, що подвизаються. Здобудьте страх Божий і з благоговінням зустрічайте один одного, схиляючи кожен свою голову перед своїм братом, як ми вже сказали. Кожен нехай смиряється перед Богом і перед братом своїм і відсікає свою волю. Справді добре, якщо хтось, роблячи яке-небудь добре діло, віддасть перевагу в ньому своєму братові і поступиться йому - такий отримає більшу користь, ніж той, якому він поступиться. Не знаю, чи зробив я колись що-небудь добре, але якщо Бог покрив мене, то знаю, що покривав тому, що я ніколи не вважав себе кращим за свого брата, а завжди ставив брата свого вище від себе.

Коли я ще був у монастирі авви Серіда, трапилося, що служитель старця авви Йоана, учня авви Варсанутія, захворів, і авва звелів мені служити йому. А я і двері його келії цілував Іззовні з таким самим почуттям, з яким інший поклоняється чесному хресту, тим більше був я радий йому служити. Та й хто не захотів би сподобитися послужити такому святому? Саме слово його було гідне подиву. Щодня, коли я, закінчивши моє служіння, робив перед ним поклін,щоб отримати від нього прощення і піти, він завжди говорив мені щось: у старця був звичай повторювати чотири вислови, і, як я вже казав, щовечора, коли мені треба було йти, він завжди говорив мені, крім усього іншого, один із цих висловів і починав так: «Сказав я одного разу, - бо в старця був звичай до будь-якої бесіди додавати:

«Сказав я одного разу, брате», - Бог нехай збереже любов. Отці сказали: через оберігання совісті щодо ближнього народжується смиренномудрість». Наступного вечора він говорив мені: «Сказав я одного разу, брате. Бог нехай збереже любов. Отці сказали: ніколи не слід надавати перевагу своїй волі перед волею брата свого». Іншого разу він знову мовив: «Сказав я одного разу, брате. Бог нехай збереже любов. Отці сказали: уникай усього людського і спасешся». І знову говорив він: «Сказав я одного разу, брате. Бог нехай збереже любов. Отці сказали: носіть тягарі один одного, і так виконаєте закон Христовий» (Гал. 6, 2)». Щовечора, коли я йшов, старець завжди давав мені одне з цих чотирьох повчань, подібно до того, як хтось дає повчання тому, хто збирається в дорогу; і, таким чином, вони слугували захороною всього мого життя. Однак незважаючи на те, що я мав таку любов до святого і стільки клопотався про служіння йому, тільки-но я довідався, що один із братів журиться, бажаючи служити йому, пішов я до авви і просив його, кажучи: «Цей брат відповідніший за мене, щоб послужити святому, якщо це вгодне тобі, пане (авво)». Але ні авва, ні сам старець не дозволили мені цього, однак я зробив спершу все, що міг, щоб віддати перевагу братові. І провівши там дев'ять років, не знаю, чи сказав я кому-небудь лихе слово, хоча я мав іншу послушність, - щоб не сказав хто-небудь, що я її не мав. І повірте, я вельми пам'ятаю, як один брат, ідучи слідом за мною від лікарні до самої церкви, ганьбив мене, а я йшов поперед нього, не кажучи ні слова. Коли ж авва довідався про це, - не знаю, хто розповів, - і хотів покарати брата, я пішов і впав йому до ніг, кажучи: «Заради Господа, не карай його, я згрішив, брат анітрохи не винен». Та інший також, чи через спокусу, чи з простоти, Бог знає чому, протягом чималого часу щоночі пускав свою воду над моєю головою, так що і саму мою постіль бувало нею змочено. Також і деякі інші з братів приходили щодня і тріпали свої підстилки перед моєю келією, і я бачив, як безліч блощиць назбирувалося в моїй келії, так що я не в змозі був убивати їх, бо їх була сила-силенна від спеки. Опісля ж, коли я лягав спати, всі вони збиралися на мене, і я засинав лише від сильної втоми; коли ж я вставав зі сну, бачив, що д все моє тіло було поїджене, проте я ніколи не сказав кому-небудь із них: «Не роби цього» чи «Навіщо ти це робиш?» І я не пригадую, щоб я коли-небудь вимовив слово, яке могло б збентежити або образити брата. Навчіться і ви «носити тягарі один одного», навчіться благоговіти один перед одним; і якщо хтось із вас почує від кого-небудь неприємне слово або якщо зазнає чогось над сподіване, то він не має відразу впадати в легкодушність або негайно спалахувати гнівом, щоб під час подвигу і користі не виявився він тим, який має серце розслаблене, безтурботне, нестійке, що не може витримати жодного нападу, як буває з динею: якщо хоча б маленька гілочка доторкнеться до неї, негайно в ній з'являється пошкодження, і вона гниє. Навпаки, майте серце стійке, майте великодушність: нехай ваша любов один до одного перемагає все, що вам трапляється. І якщо хтось із вас має послушність або якусь справу в садівника, чи келаря, чи кухаря, чи взагалі в когось, хто з вами служить, то нехай постараються і той, хто доручає справу, і той, хто виконує її, насамперед зберегти свій власний настрій, і нехай вони ніколи не дозволять собі ухилитися від Божої заповіді чи то у збентеження, чи у впертість, чи в пристрастність, чи в якесь свавілля і самовиправдання; але якою б не була справа, маленькою чи великою, не слід нехтувати нею і не дбати про неї, бо нехтування шкідливе; проте не слід також і надавати перевагу виконанню справи над своїм настроєм, щоб змусити себе виконати діло, хоча б то було і зі шкодою для душі. У кожній справі, що трапляється, хоча б вона була вкрай необхідною і вимагала ретельності, не хочу, щоб ви робили що-небудь і суперечками і зі збентеженням, але будьте певні, що кожне діло, як ви робите, чи велике воно, як ми вже сказали, чи мале, є восьмою частиною шуканого; а зберегти свій настрій, якщо і трапиться через це не виконати діла, є три восьмих із половиною.

Чи бачите яка різниця? Отож, якщо ви робите якусь справу хочете досконало й цілковито виконати її, то постарайтеся виконати саму справу, що, як я вже сказав, є восьмою частиною шуканого, і водночас зберегти свій настрій неушкодженим, що становить три восьмих із половиною. Якщо ж для того, щоб виконати діло вашого служіння, виникне потреба наполягти, захопитися, відступити від заповіді й пошкодити собі або іншому, сперечаючись з ним, то не слід втрачати три восьмих із половиною для того, щоб зберегти одну восьму. Тому, якщо ви довідаєтеся, що хтось так чинить, то знайте, що такий нерозумно виконує своє служіння, але або через марнославство, або через чоловіковгодництво сперечається і мучить і себе, і ближнього, щоб потім почути, що ніхто не міг його перемогти.

О! Яка напрочуд велика відвага! Це не перемога, браття, це втрата, це погибель, якщо хтось сперечається і спокушує брата свого для того, щоб виконати діло свого служіння. Це означає задля восьмої частини втратити три восьмих із половиною. Якщо залишиться невиконаним діло служіння - втрата невелика; сперечатися ж і спокутувати брата, не даючи йому необхідного, або віддати перевагу справі служіння і відступити від Божої заповіді - це велика шкода. Ось що означає восьма частина і три восьмих із половиною. Тому кажу вам, якщо і я пошлю кого-небудь із вас у якійсь потребі, і він побачить, що виникає збентеження або інша якась шкода, полишіть діло і ніколи не шкодьте собі самим чи один одному; але нехай ця справа полишиться і не буде її виконано, лишень не бентежте один одного, бо втрачаєте ви три восьмих із половиною і зазнаєте більшої шкоди, а це - явний нерозум. Кажу ж я вам це не для того, щоб ви негайно віддавалися малодушності й полишали діло або нехтували ним і легко кидали його, гнітили свою совість, бажаючи уникнути скорботи, і також не для того, щоб не слухалися і щоб кожен із вас казав: «Я не можу цього зробити, мені це шкодить, це мене засмучує». Бо в такий спосіб ви ніколи не виконаєте ніякого служіння і не зможете зберегти Божої заповіді. Старайтеся усіма вашими силами з любов'ю виконувати кожне ваше служіння, зі смиренномудрістю, схиляючись один перед одним, поважаючи і просячи один одного, бо немає нічого сильнішого від смиренномудрості. Однак якщо колись хтось побачить, що сам він чи його ближній журиться, то полиште діло, яке призводить до спокуси, поступайтеся один одному, не наполягайте на своєму аж до того, щоб настала шкода; бо краще, як я тисячу разів уже казав вам, щоб діло не виконалося так, як ви хочете, але нехай буде так, як станеться і як вимагає того потреба, ніж щоб через ваші зусилля або самовиправдання, хоча б вони й були слушні, ви бентежили або ображали один одного і через це втрачали багато задля малого. Трапляється ж часто, що хтось втрачає і те, й інше й абсолютно нічого не виконає: така властивість тих, які люблять сперечатися. Зі самого початку всі діла, які ми робимо, робимо для того, щоб отримати від них користь. Яка ж користь, якщо ми не смиряємося один перед одним, а, навпаки, бентежимо й ображаємо один одного! Хіба ви не знаєте, що сказано в Патерику: «Від ближнього - життя і смерть»? Повчайтесь завжди в цьому, браття, наслідуйте слова святих старців, старайтеся з любов'ю і страхом Божим шукати своєї користі і братів ваших: таким чином можете від усього, що з вами трапляється, отримувати користь і досягати успіхів із Божою поміччю. Сам Бог наш, як чоловіколюбець, нехай дарує нам Свій страх, бо сказано: «Бога бійся і заповіді Його зберігай» (Екл. 12, 13), тому що це вимагається від кожної людини. Самому ж Богові нашому нехай буде слава і влада на віки. Амінь.

[ Cкачати книгу: "Авва Доротей. Поучення і послання" ]

[ Купити книгу: "Авва Доротей. Поучення і послання" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!