Розповідь про блаженного отця Доситея

Повернутися до змісту книги "Авва Доротей. Поучення і послання"

Розповідь про блаженного отця Доситея, учня св. авви Доротея

Блаженний справді авва Доротей, возлюбивши чернече у Бозі життя, віддалився у кеновію отця Серіда, де знайшов багатьох Я великих подвижників, які перебували в безмовності; серед них усіх перевершували двоє великих старців - св. Варсанутій та його учень і сподвижник авва Йоан, якого називали Пророком через дар прозорливості, який він мав від Бога. Їм віддався святий Доротей у послух із цілковитою певністю і бесідував із великим старцем через святого отця Серіда; отцеві ж Йоану пророкові сподобився і послужити. Вищезгадані святі старці побажали, щоб преподобний Доротей спорядив лікарню і, розмістившись там, сам дбав про неї, бо брати вельми журилися тим, що, хворіючи, не мали нікого, хто б  піклувався про них. Отож він із Божою поміччю спорядив лікарню, а у чім поміг йому його рідний брат, який забезпечив його всім необхідним для її обладнання, тому що був людиною вельми христолюбивою і монахолюбивою. Отож авва Доротей, як я сказав, із деякими іншими благоговійними братами служив хворим і сам, і як начальник лікарні і мав нагляд над цією установою. Одного разу послав по нього й покликав його до себе ігумен авва Серід. Увійшовши до старця, авва Дорофей побачив там якогось юнака у військовому одязі, вельми молодого й гарного з себе, який прийшов тоді до монастиря разом із людьми князя, що їх любив отець Серід. Коли авва Доротей увійшов, то авва Серід, відвівши його набік, сказав йому: «Ці люди привели до мене цього юнака, кажучи, що він хоче залишитися в монастирі й бути монахом, проте я боюся, чи не належить він кому-небудь із вельмож. Якщо ж вкрав що-небудьчи вчинив щось подібне і хоче сховатися, а ми приймемо його, то потрапимо в біду, бо ні одяг, ні його вигляд не вказують на людину, що хоче бути монахом». Цей юнак був родичем якогось воєводи, жив у великому достатку й розкоші (бо родичі таких вельмож завжди живуть у великому достатку) і ніколи не чув слова Божого. Одного разу якісь люди воєводи розповідали при ньому про святе місто Єрусалим - почувши про нього, юнак забажав побачити тамошню святиню і просив воєводу послати його оглянути святі місця. Воєвода, не бажаючи засмутити його, відшукав одного свого найближчого друга, який туди відправлявся, і сказав йому: «Зроби мені ласку, візьми цього юнака зі собою оглянути святі місця». Той же, прийнявши від воєводи цього молодого чоловіка, віддавав йому всяку шану, оберігав його і запрошував його трапезувати разом із собою і своєю дружиною.

Отак прибувши до святого міста й поклонившись святим місцям, прийшли вони і в Гетсиманію, де було зображення страшного суду. Коли ж юнак, зупинившись перед цим зображенням, уважно і з подивом оглядав його, він побачив біля себе прегарну жону, зодягнену в багряницю, яка пояснювала йому муку кожного із засуджених і давала при тому деякі інші повчання від себе. Юнак, слухаючи, чудувався і дивувався, бо, як я вже казав, він ніколи не чув ні слова Божого, ні того, що є суд. Отож, він мовив до неї: «Пані! що слід робити, щоб визволитися від цих мук?» Вона відповіла йому: «Дотримуйся посту, не їж м'яса, молись часто і визволишся від мук». Давши йому ці три заповіді, багряноносна жона стала невидимою і більше йому не з'являлася. Юнак обійшов усе те місце, шукаючи її, гадаючи, що це була звичайна жінка, проте не знайшов її. То була Свята Марія Богородиця. З того часу цей юнак перебував у замилуванні і зберігав три заповіді, які йому дано; а друг воєводи, бачачи, що він постить і не їсть м'яса, журився цим за воєводу, бо знав, що воєвода особливо оберігав цього юнака. Воїни ж, які з ним були, бачачи, що він так поводиться, мовили йому: «Юначе! те, що ти робиш, не випадає робити людині, що хоче жити у світі; якщо ти бажаєш так жити, то йди до монастиря і спасеш свою душу». А він, не знаючи нічого божественного, ні того, що таке монастир, дотримуючись лише почутого від тієї жони, промовив до них: «Ведіть мене, куди знаєте, бо я не знаю, куди йти». Деяких із них, як я казав, любив авва Серід, і вони, прийшовши до монастиря, привели цього юнака зі собою. Коли ж авва послав блаженного Доротея поговорити з ним, той випробовував його і побачив, що юнак не міг нічого іншого сказати йому, лишень: «Хочу спастися». Тоді блаженний Доротей прийшов і сказав авві: «Якщо ти бажаєш прийняти його, нічого не бійся, бо в ньому немає нічого злого». Авва мовив до нього: «Зроби ласку, прийми його до себе для його спасення, бо я не хочу, щоб він був посеред братів». Авва Доротей, за своїм благоговінням, довго відмовлявся від цього, кажучи: «Понад мої сили взяти на себе чийсь тягар, і це мені понад міру». Авва відповів йому: «Я ношу і твій, і його тягар, про що ж ти журишся?» Тоді блаженний Доротей мовив до нього: «Коли ти так вирішив, то повідом про це старця, якщо твоя воля». Авва відповів йому: «Добре, я скажу йому». І він пішов і сповістив про це великого старця. Старець же мовив до блаженного Доротея: «Прийми цього юнака, бо через тебе Бог його спасе». Тоді авва Доротей прийняв його з радістю і помістив його зі собою в лікарні. Ім'я того було Доситей.

Коли настала година трапези, авва Доротей мовив до нього: «Їж до наситу, тільки скажи мені, скільки ти з'їси». Той прийшов і сказав йому: «Я з'їв півтора хліба, а в хлібі було чотири літри». Авва Доротей спитав його: «Чи досить тобі цього, Доситею?» Той відповів: «Так, пане мій, мені досить цього». Авва запитав його: «Чи не голодний ти, Доситею?» Той відповів йому: «Ні, владико, не голодний». Тоді авва Доротей мовить до нього: «Наступного разу з'їж один хліб, а другу половину хліба розділи навпіл, з'їж одну четвертину, другу ж четвертину розділи надвоє, з'їж одну половину». Доситей зробив так. Коли ж авва Доротей запитав його: «Чи голодний ти, Доситею?», той відповів: «Так, пане, трохи голодний». Через кілька днів знову каже йому: «Як ти, Доситею? Чи далі почуваєшся голодним?» Той відповів йому: «Ні, пане, твоїми молитвами мені добре». Мовить йому авва: «Отож, відклади і другу половину четвертини». І той це зробив. Знову через кілька днів авва Доротей питає в нього: «Як тобі тепер, Доситею, чи не голодний ти?» Той відповів: «Мені добре, пане». Каже йому авва: «Розділи і другу четвертину надвоє і з'їж половину, а половину залиш». Той це зробив. І таким чином, з Божою допомогою, мало-помалу, від шести літрів, а літра містить дванадцять унцій, той зупинився на восьми унціях, тобто на шістдесяти чотирьох драхмах. Бо і споживання їжі залежить від звички.

Юнак цей був тихий і вправний у кожній справі, яку виконував; він служив у лікарні хворим, і кожен був заспокоєний його служінням, бо він усе робив старанно. Якщо ж траплялося йому образитися на когось із хворих і сказати щось із гнівом, то він полишав усе, йшов до келарні (комори) і плакав. Коли ж інші служителі лікарні входили потішити його, але він залишався невтішним, то вони приходили до отця Доротея і говорили йому: «Будь ласкавий, отче, піди і довідайся, що сталося з цим братом: він плаче і ми не знаємо, чому». Тоді авва Доротей входив до нього і, заставши, що той сидів на  землі і плакав, казав до нього: «Що таке, Доситею, що з тобою? Чому ти плачеш?» Доситей відповідав: «Прости мені, отче, я розгнівався і погано говорив із моїм братом». Отець йому на це відповідав: «Так-то, Доситею, ти гніваєшся і не соромишся, що гніваєшся й ображаєш свого брата? Хіба ти не знаєш, що він є Христос і що ти ображаєш Христа?» Доситей схиляв із плачем голову й нічого не відповідав. І коли авва Доротей бачив, що той уже доволі плакав, казав йому тихо: «Бог простить тобі. Встань, віднині почнемо виправлятися; постараємося, і Бог допоможе». Почувши це, Доситей зараз же вставав і з радістю поспішав до свого служіння, неначе справді від Бога одержав прощення і сповіщення. Отож брати, які служили в лікарні, пізнавши його звичай, коли бачили, що він плакав, говорили: «Щось сталося з Доситеєм, він знову в чомусь згрішив», - і казали блаженному Доротеєві: «Отче, піди до комори, там для тебе є справа». Коли ж він входив і бачив Доситея, який сидів на землі і плакав, то здогадувався, що той сказав комусь недобре слово. І казав йому: «Що таке, Доситею? Чи ти знову образив Христа? Чи знову розгнівався? Чи не соромно тобі? Чому ти не виправляєшся?» А той далі плакав. Коли ж авва Доротей бачив, що той наситився плачем, то казав йому: «Встань, Бог нехай простить тобі; знову почни і виправся нарешті». Доситей негайно ж відкидав цю печаль і йшов до своєї праці. Він дуже добре стелив хворим постелі і мав таку свободу у відкриванні своїх помислів, що часто, коли стелив постіль і бачив, що блаженний Доротей ішов повз, казав йому: «Отче, отче, помисел каже мені: ти добре стелиш». І відповідав йому авва Доротей: «О диво! Ти став добрим рабом, чудовим постельником, а чи добрий ти монах?»

Ніколи авва Доротей не дозволяв йому мати пристрасть до якої-небудь речі чи до чого-небудь іншого; і все, що він говорив, Доситей приймав із вірою і любов'ю, і в усьому пильно слухався його. Коли йому потрібна була одежа, авва Доротей доручав йому шити її самому, і той ішов і шив її з великою старанністю і ретельністю. Коли ж він закінчував її, блаженний кликав його і казав: «Доситею, чи пошив ти ту одежу?» Той відповідав: «Так, отче, пошив і добре її обробив». Авва Доротей казав йому: «Піди і віддай її такому-то братові, чи такому-то хворому». Той ішов і віддавав її з радістю. Блаженний знову давав йому шити іншу, і також, коли той зшивав і закінчував її, казав йому: «Віддай її цьому братові». Той віддавав її відразу ж і ніколи не журився і не нарікав, кажучи: «Щоразу, коли я пошию і ретельно оброблю одежу, він відбирає її від мене і віддає іншому», - але все добре, що він чув, виконував старанно.

Одного разу хтось, кого послали були з послушністю поза монастир, приніс добрий і дуже гарний ніж. Доситей узяв його і показав отцеві Доротеєві, кажучи: «Такий-то брат приніс цей ніж, і я взяв його, щоб, якщо звелиш, мати його в лікарні, тому що він добрий». Блаженний же Доротей ніколи не набував для лікарні нічого красивого, а лише те, що було добре в ділі. І тому сказав Доситеєві: «Покажи, я подивлюся, чи добрий він?» Той подав йому, кажучи: «Так, отче, він добрий». Авва побачив, що це справді річ добра, але тому, що не хотів, щоб Доситей мав пристрасть до якої-небудь речі, то і не велів йому носити цього ножа і мовив: «Доситею! Невже тобі хочеться бути рабом цього ножа, а не Божим рабом? Чи тобі хочеться зв'язати себе прив'язаністю до цього ножа? Чи ти не соромишся, бажаючи, щоби володів тобою цей ніж, а не Бог?» Той же, слухаючи, не підводив голови, а, поникнувши лицем додолу, мовчав. Зрештою, доволі його покартавши, авва Доротей мовив до нього: «Піди і поклади ніж у лікарні й ніколи не доторкайся до нього», - і Доситей так остерігався доторкатися до цього ножа, що не зважувався його брати навіть для того, щоб подати коли-небудь іншому, і, коли інші служителі його брали, він один не доторкався до нього. І ніколи не сказав: «Чи я не такий, як усі інші?» - але все, що б він не чув від отця, виконував з радістю. Так він провів небагато часу в монастирі, бо прожив у ньому лише п'ять років, і помер у послусі, ніколи і ні в чому не виконавши своєї волі і не зробивши нічого із пристрасності. Коли ж він захворів і почав кашляти кров'ю (від чого й помер), почув від когось, що недоварені яйця корисні тим, які кашляють кров'ю; це було відомо і блаженному Доротеєві, який піклувався про його видужання, але, через безліч справ, цей засіб не спав йому на думку. Доситей мовив до нього: «Отче, хочу сказати тобі, що я чув про річ, корисну для мене, але не хочу, щоб ти дав її мені, тому що помисел про неї непокоїть мене». Доротей йому на це відповів: «Скажи мені, дитино, що це за річ?» Той відповів: «Дай мені слово, що ти не даси мені її, тому що, як я сказав, помисел непокоїть мене щодо цього». Авва Доротей каже йому: «Добре, я зроблю, як ти хочеш». Тоді хворий мовив до нього: «Я чув від декого, що недоварені яйця корисні тим, які кашляють кров'ю, але заради Господа, чого ти раніше не дав мені сам від себе, того не давай мені і тепер задля мого помислу». Авва відповів йому: «Добре, якщо не хочеш, то я не дам тобі, тільки не журися». І він старався замість яєць давати йому інші корисні ліки, бо Доситей наперед сказав, що помисел непокоїть його щодо яєць. Ось як він подвизався відсікти свою волю, навіть і в такій хворобі. 

У нього завжди була і пам'ять про Бога, бо авва Доротей наказував йому постійно говорити: «Господи, Ісусе Христе, помилуй мене», - і між тим: «Сину Божий, поможи мені», - так він завжди промовляв оцю молитву. Коли ж його хвороба вельми посилилася, блаженний сказав йому: «Доситею, дбай про молитву, дивись, щоб не позбутися її». Той відповів: «Гаразд, отче, тільки молись за мене».Коли йому стало ще гірше, блаженний мовив до нього: «Що, Доситею, як молитва, чи йде, як раніше?» Той відповів йому: «Так, отче, твоїми молитвами». Коли ж йому стало вельми тяжко і хвороба так посилилася, що його носили на простирадлі, авва Доротей запитав у нього: «Як молитва, Доситею?» Той відповів: «Прости, отче, більше не можу молитися». Тоді сказав йому авва Доротей: «Отож, залиш молитву, тільки згадуй Бога й уявляй собі Його як сущого перед тобою». - Страждаючи сильно, Доситей повідомив про це великого старця, кажучи: «Відпусти мене, більше не можу терпіти». На це старець відповів йому: «Терпи, дитино, бо близько милість Божа». Блаженний же Доротей, бачачи, що брат так сильно страждає, журився цим, боячись, щоб той не збожеволів. Через кілька днів Доситей знову сповістив про себе старцеві, кажучи: «Владико мій, не можу більше жити». Тоді старець відповів йому: «Іди, дитино, з миром, стань перед Святою Тройцею і молися за нас».

Почувши таку відповідь старця, браття почали обурюватися і казати: «Що він зробив особливого чи яким був його подвиг, що він почув такі слова?» Бо вони справді не бачили, щоб Доситей особливо подвизався чи споживав їжу через день, як робили деякі з тих, що там були, чи щоб він чував раніше звичайного чування, а й на саме чування вставав не на початок; також не бачили, щоб він мав особливу стриманість, а навпаки, помічали, що коли випадково залишалось від хворих трохи соку чи риб'ячих голів або чогось подібного, то він це їв. А там були ченці, які, як я сказав, тривалий час споживали їжу через день і подвоювали свої чування і стриманість. Вони-то, почувши, що старець послав таку відповідь юнакові, що пробув у монастирі лише п'ять років, бентежилися, бо не знали про його ділання і безсумнівний в усьому послух, не відали, що він ніколи ні в чому не виконав своєї волі, що, коли траплялось інколи блаженному Доротеєві сказати йому слово, сміючись з нього (начебто щось наказуючи), то той поспішно йшов і виконував це без роздумувань. Наприклад, спочатку Доситей за звичкою говорив голосно; блаженний Доротей, сміючись з нього, одного разу сказав йому: «Тобі потрібен вукократ, Доситею? Добре, піди візьми вукократ». Той, почувши це, пішов і приніс чашу з вином і хлібом і подав йому, щоб взяти благословення. Авва Доротей, не розуміючи, подивився на нього з подивом і мовив: «Чого ти хочеш?» Той відповів: «Ти наказав мені взяти вукократ, тож дай мені благословення». Тоді старець сказав: «Недоумкуватий, тому що ти кричиш подібно до готів які горланять, коли нап'ються і розгніваються, то і я сказав тобі: візьми вукократ, бо ти говориш, як гот». Доситей же, почувши це, поклонився і відніс назад те, що приніс.

Одного разу прийшов він також запитати авву Доротея про один вислів зі Святого Письма, бо через свою чистоту почав розуміти Святе Письмо. Блаженний же Доротей не хотів, щоб той вникав у це, а щоб краще оберігався смиренням. Отож, коли Доситей спитав його, цей відповів йому: «Не знаю». Але той, не зрозумівши наміру свого отця, прийшов знову і спитав його про другу главу. Тоді старець сказав йому: «Не знаю, але піди і запитай в отця ігумена», - і Доситей пішов, уже анітрохи не роздумуючи; авва ж Доротей заздалегідь сказав ігуменові: «Якщо Доситей прийде до тебе запитати про щось із Писання, то побий його злегенька». Отож, коли той прийшов і спитав ігумена, цей почав штовхати його, кажучи: «Чому ти не сидиш спокійно у своїй келії і не мовчиш, коли ти нічого не знаєш? Як ти смієш питати про такі речі? Чого не журишся своєю нечистотою?» І, сказавши йому ще кілька подібних фраз, ігумен відіслав його, давши йому два легенькі удари по щоках. Доситей, повернувшись до авви Доротея, показав йому свої щоки, почервонілі від ударів, і мовив: «Ось я дістав те, що просив». Проте не сказав йому: «Чому ти сам не напоумив мене, а послав до отця ігумена?» Він не сказав нічого подібного, а все (що казав йому отець його) приймав із вірою і виконував не роздумуючи. Коли ж він питав авву Доротея про якийсь помисел, то з таким довір'ям приймав почуте і так дотримувався його, що вдруге вже не питав старця про той самий помисел. Отож, не розуміючи, як я сказав, цього дивовижного ділання, дехто з братів нарікав на те, що сказав Доситеєві великий старець. Проте Бог захотів явити славу, вготовану тому за святий його послух, а також і дар до спасення душ, що його мав блаженний авва Доротей, що сподобився так вірно і скоро привести Доситея до Бога, хоч і був ще учнем. Незабаром після блаженної смерті Доситея трапилось таке: один великий старець, прийшовши з іншого місця до братів, які пробували там (у кеновії авви Серіда), захотів побачити раніше спочилих св. отців цієї кеновії і помолився Богові, щоб Він відкрив йому про них. І побачив їх усіх разом, що стояли немовби в хорі, посеред них же був якийсь юнак. Старець опісля спитав: «Хто той юнак, якого я бачив між святими отцями?» І коли він описав прикмети його обличчя, то всі впізнали, що це був Доситей, і прославили Бога, дивуючись, від якого життя і від якого колишнього перебування якої міри сподобився він досягнути за такий короткий час тим, що мав послух і відсікав свою волю. За них усіх віддамо славу чоловіколюбному Богові, нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

[ Cкачати книгу: "Авва Доротей. Поучення і послання" ]

[ Купити книгу: "Авва Доротей. Поучення і послання" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!