Поучення і послання - Передмова про цю книжку

Повернутися до змісту книги "Авва Доротей. Поучення і послання"

Передмова про цю книжку до брата, що просив, аби надіслали йому знайдені слова преподобного отця нашого авви Доротея, якому і похвала тут міститься з коротким його життєписом, і розповідь про життя авви Доситея

Хвалю твою ревність, ублажаю твою благословенну й воістину добролюбиву душу за пильність у доброму, люб'язний брате. Бо так  трудолюбиво пізнавати й істинно хвалити твори й діла воістину блаженного і богодостойного отця нашого, дарові Божому однойменного, - значить хвалити чесноту, любити Бога і дбати про правдиве життя. Похвала, за словами блаженного Григорія, породжує змагання, змагання ж - чесноту, а чеснота - блаженство. Отож, слід радіти і співрадіти по правді такому твоєму успіхові: бо ти сподобився піти стопами того, що наслідував Лагідного і Смиренного серцем, який, наслідуючи душевне самовіддання Петра та інших Христових учнів, так відвернув від себе пристрасність до видимих речей і так віддався ділам, угодним Богові, що й він, як я певно знаю, міг із дерзновенням сказати Спасителеві: «Ось ми покинули все й пішли за Тобою» (Мт. 19, 27). Через те й «померши в малому» з Богом, «він виповнив довголіття» (Муд. 4, 13). Не у видимих пустинях і горах пробував він і не вважав за щось велике мати владу над дикими звірами, але він полюбив душевну пустиню і прагнув наблизитися до гір вічних, що дивно сяють, і наступати на душогубні голови мисленних зміїв і скорпіонів. Цих вічних гір він невдовзі і сподобився досягти, з поміччю Христовою, страдницьким відсіченням своєї волі; а відсічення своєї волі відкрило йому непогрішний шлях святих отців, що показав йому блаженний цей тягар легким і спасенним, і благе ярмо воістину благим. Відсіченням же своєї волі він навчився кращого і дивнішого способу піднесення - смирення, і прийняту від святих старців заповідь: «будь милостивим і лагідним», - виконав самим ділом, а через це прикрасився всіма чеснотами. Блаженний повсякчас мав у вустах оцей вислів старців: «Хто осягнув відсічення своєї волі, той осягнув місце спочинку». Бо він, старанно -дослідивши, побачив, що коренем усіх пристрастей є самолюбство . Наклавши такий дієвий лік (тобто відсічення волі) на це самолюбство, що породжується від солодко-гіркої нашої волі, він разом із коренем приневолив зав'янути й лукаві пагони, став справжнім садівником безсмертних плодів і здобув істинне життя. Старанно пошукавши захований у полі скарб (Мт. 13), знайшовши і взявши його собі, він збагатився воістину, одержав багатство невичерпне. Я бажав би мати достойну силу слова й думки, щоб сподобитися викласти за порядком і святе житіє його, на спільну користь, як очевидний приклад чесноти, показавши, як він прямував тісним і водночас просторим преславним і блаженним цим шляхом. Бо тісним називається цей шлях тому, що йде неухильно і, не роздвоюючись, пролягає поміж двох слизьких круч, - як Божий друг і справді великий, Василій пояснює тісноту скорботного і спасенного шляху. А просторим цей шлях називається завдяки безпристрасності і свободі тих, які йдуть ним задля Бога, й особливо завдяки висоті смирення, яке одне тільки, як сказав Антоній Великий, буває вище від усіх сітей диявольських. Тому й на ньому (преподобному Доротеєві) справді сповнилося сказане: «твоя ж заповідь вельми широка» (Пс. 118, 96). Але це, як неможливе для мене, я залишаю, добре знаючи, окрім усіх інших гідних прикмет блаженного, і те, що він, як та мудра бджола, яка облітає квіти, збирав і у творах світських філософів усе, що могло б принести користь, без жодних лінощів у відповідний час пропонував у повчанні, кажучи між іншим: «Нічого понад міру», «Пізнай самого себе» й подібні корисні для душі поради, до виконання яких спонукає мене, як було сказано, якщо не розсудлива воля, то мимовільна моя неміч. А що мені повеліла ваша щира й добролюбива душа, те я сміло і зробив, лякаючись тягаря непослуху і боячись покарання за лінивство, і з цим писанням послав вам, розважним у Бозі купцям, талант, що лежить у мене без діла, тобто знайдені повчання цього блаженного: і ті, які він сподобився прийняти від своїх отців, і ті, які він сам виклав своїм учням, чинячи й навчаючи за прикладом нашого істинного Наставника і Спасителя. Хоча й не всі слова цього святого могли ми знайти, а лише зовсім небагато, і ті були (спочатку) розкидані по різних місцях, і вже за провидінням Божим зібрали їх деякі ревнителі; проте доволі буде запропонувати і це мале для правомислення твого розуму, за сказаним: «Дай мудрому пораду, він стане ще мудрішим» (Прип. 9, 9). Яким був блаженний Доротей, що був наставлений до мети чернечого життя в Бозі і згідно з наміром і життя його прийняв, - я пригадую своїм умом. У взаєминах зі своїми духовними отцями в нього було крайнє відречення від речей і щиросердечна покора в Бозі, часта сповідь, точне й незмінне оберігання совісті й, особливо, незрівнянний послух у розумі, і був він у всьому цьому утверджений вірою і вдосконалений любов'ю. У стосунках із братією, що подвизалася з ним, (мав він) соромливість, смирення і н привітність без гордості й зухвальства, а понад усе - добродушність, простоту, несуперечливість - корені благоговіння та доброзичливості й солодшої за мед однодушності - матері всіх чеснот. У ділах н же - ревність і розсудливість, лагідність і спокій - ознака доброї вдачі. Щодо речей (якими він розпоряджався для загальної потреби) він мав дбайливість, охайність, необхідне без розкоші. Усе це разом узяте з іншими якостями в ньому було кероване Божою розсудливістю. А передусім і понад усе були в нього смирення, радість, довготерпеливість, ціломудрість, любов до чистоти, уважність і повчальність. Але хто почав би обчисляти все докладно, той уподібнився б до того, хто хоче полічити дощові краплини і морські хвилі, та й нікому не слід, як я сказав раніше, відважуватися на справу, що перевищує його сили. Краще полишу вам це приємне дослідження, і ви, звісно, отримаєте насолоду від нього і зрозумієте, від якого життя і від якого блаженного перебування Божий промисел, що все провадить на добро, привів до повчання і піклування про душі цього милосердного і співчутливого отця, воістину достойного навчати й просвічувати душі, великого в розумі й величного у простоті, великого в мудрості і найбільшого у благоговінні, високого у видінні і найвищого у смиренні, багатого в Бозі і вбогого духом, словом солодкого і найсолодшого в поводженні, вмілого лікаря для всякої хвороби і всякого лікування. Він, відповідно до дару, виконував це святе й мироносне служіння однаково щодо багатих і бідних, мудрих і невігласів, жінок і чоловіків, старців і молодих, смутних і радісних, чужих і своїх, мирян і монахів, влади й підвладних, рабів і вільних. Він для всіх постійно був усім і здобув дуже багатьох. Але вже пора, любий, запропонувати тобі солодку трапезу вітцівських слів, якої кожна частина і вислів, навіть найменший, приносить немалу користь і здобуток. Бо хоча цей Божий і дивний муж і високим був за даром слова, але, бажаючи, за заповіддю, понизитися і в цьому і показати собою приклад смиренномудрія, він надавав перевагу всюди смиренному і простому способові вислову й невишуканості мови. Ти ж, отримавши насолоду, гідну твоєї блаженної і щирої дбайливості, радій і веселися, і наслідуй життя Того, Кого ти  гідно прагнеш, молячи Владику всіх і про мій нерозум. Спочатку ж розповім коротко про блаженного отця Доситея, який був першим учнем святого авви Доротея.

[ Cкачати книгу: "Авва Доротей. Поучення і послання" ]

[ Купити книгу: "Авва Доротей. Поучення і послання" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!