Християнська бібліотека - Києво-Печерський Патерик - Про кончину преподобного отця нашого Полікарпа, архимандрита Печерського, і про священика Василія Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Києво-Печерський Патерик
Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!                І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, то я ніщо!                І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, то пожитку не матиму жадного!                Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається,                не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого,                не радіє з неправди, але тішиться правдою,                усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!                Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується.               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Про кончину преподобного отця нашого Полікарпа, архимандрита Печерського, і про священика Василія
   

Повернутися до змісту книги "Києво-Печерський Патерик"


Блаженний і преподобний отець наш Полікарп, архимандрит Печерський, упокоївся року 1182-го, місяця липня, дня 24-го - у день святих мучеників Бориса і Гліба. І спорядили тіло його і поховали з честю та з належними відспівуваннями, як він і сам заповідав це. Та після його смерті зчинилося в монастирі сум'яття. Адже після того Старця не могли обрати собі ігумена. Охопила братію велика скорбота, туга та журба, бо ж не належить такій великій отарі пробувати без пастиря ані години. Тож у вівторок брати вдарили в било й усі зійшлися до церкви, і почали творити моління до Святої Богородиці. І сталася така дивовижа, що численні промовили, наче єдиними устами: «Пошлемо на Щековицю до священика Василія, аби став він нам ігуменом і правителем чернечої отари Теодосієвого монастиря Печерського». І прийшовши, всі поклонилися пресвітеру Василію та сказали: «Усі ми, брати-ченці, вклоняємося тобі й хочемо мати тебе за отця ігумена собі». Велике зачудовання охопило священика Василія. Він пав [у ноги] та поклонився їм, кажучи: «Отці й брати, лише в своєму серці носив я чернецтво, а щодо ігуменства, то як же вам таке й на гадку спало про мене, недостойного?» Та після довгих змагань, обіцяв їм це. Вони ж узяли його й пішли до монастиря. А була це п'ятниця. І приїхали на його постриг митрополит Никифор, і Лаврентій, Турівський єпископ, і Микола, Полоцький єпископ, та всі ігумени. І постриг його митрополит Никифор своєю [власною] рукою, і став він ігуменом і пастирем інокам і Теодосієвого монастиря у Христі Ісусі, в Господі нашім. Йому ж слава і влада з Отцем і Пресвятим, і благим, і животворящим Духом « нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь. 

А року 1463-го відбулося в монастирі Печерському таке знамення. За князя Семена Олександровича та за його брата князя Михайла, а за архимандрита Печерського Миколи господарював при печері такий собі Діонісій, названий Щепою. І прийшов він на Великдень до печери, щоби обкадити тіла покійників. Дійшов до місця, що зоветься Община, та, покадивши, мовив: «Отці та браття, Христос воскрес! Сьогодні-бо Великий день». І була йому відповідь, наче грім з хмари: «Воістину воскрес Христос!»

Милістю Божою та Пречистої Його Матері та допомогою святих преподобних отців наших Антонія і Теодосія Печерських була написана оця книга, яка називається Патерик, в оселі пречистої Богородиці, що є лаврою преподобних отців наших Антонія і Теодосія, в монастирі Печерському, в богоспасенному граді Києві, за володіння великого короля Жигмонта Августа; за благородного князя Федора Глібовича Пронського, воєводи Київського; за митрополита Київського і Галицького, і всієї Руси кир Макарія; всечесного архимандрита Печерського кир Іларіона; за велінням та задумом старця Печерського інока Олексія Волинця. І було її написано літа 1554, індикта 12, місяця березня, дня 2-го, рукою многогрішного та найгіршого з людей дячка Нестерця.

Може, отці святі, десь я й допустився помилки. Хто про неї говоритиме, то ради Бога Вседержителя і Пречистої Його Матері, не проклинайте мене за те, а виправте своїм добрим розумом, та не ганьбіть мене за безум, бо ж грішний я та малорозумний. Хто ж проклинатиме, тому нехай буде суддею Вседержитель милостивий Бог і Пречиста Його Матір, і преподобні Антоній і Теодосій Печерські. Мені ж бо, грішному, за мої лихі діла й так випаде мучитися з грішними душами у вічних муках, якщо не буду даром помилуваний милостивим Вседержителем Богом, Господом нашим Ісусом Христом.

Тож Бога ради виправляйте, а мене, грішного, не кленіть.

А писав це дячок Нестєрець, [родом] міщанин із Сокаля, син Лук’янів.


[ Cкачати книгу: "Києво-Печерський Патерик" ]

Купити книгу: "Києво-Печерський Патерик" ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!