Оповідь Симона, єпископа Володимирського й Суздальського

Повернутися до змісту книги "Києво-Печерський Патерик"

Оповідь Симона, єпископа Володимирського й Суздальського, про святих чорноризців Печерських і заради чого слід мати ревність і любов до преподобних Антонія і Теодосія Печерських

Чув я предивну річ від отих блаженних старців [Печерських]. Вони ж казали, що почули те від очевидців чуда, що сталося у святому Печерському монастирі за часів ігуменства Пимена.

Був там муж, досконалий у всякій чесноті, на ім'я Онисифор, саном пресвітер. Сподобився-бо від Бога такого дару провидця, що бачив на кожній людині гріхи її. Та й про інші його вчинки розказують. Я ж про одне оповім.

Був у того блаженного Онисифора духовний син, один чорноризець, улюблений друг, котрий наслідував життя того Святого неправдиво. Посником цей прикидався облудно й удавав із себе цнотливого, а потайки їв пив та жив у скверні - отак літа свої й збавляв. І утаїлося це від того духовного мужа, та й жоден з братії це не розумів. Та одного дня, начебто й здоровий, раптово вмер той чорноризець. Навіть і наблизитись не міг ніхто до його тіла через сморід, що бив від нього. Пройняв усіх страх, і насилу його виволокли, і не могли через той сморід відбути над ним відспівування. Поклавши його окремо та ставши оддалік, одні відслужили належну відправу, а Інші, заткнувши ніздрі, внесли тіло й поклали його всередині печери, ї так воно засмерділося, що й безсловесні [тварини] оминали ту печеру. А часто було чутно гіркий лемент, начеб хто мучив того небіжчика. 

І з'явився пресвітеру Онисифору святий Антоній, мовлячи з докором: «Навіщо ти учинив таке? Такого скверного, і нечистого, і беззаконного, і багатогрішного положив отут, де нікого такого не покладали, що й осквернив ти це святе місце». Отямившись від видіння, [Онисифор] упав долілиць, молячись до Бога й кажучи: «Господи, навіщо Ти приховав від мене діла цієї людини?» І приступив ангел, мовлячи: «те сталося на напучення усім тим, хто грішить, та не розкаюється, аби ті, хто це бачитиме, покаялися». І це сказавши, зник. Тоді пресвітер пішов, розповів усе ігуменові Пимену. Наступної ночі знову побачив Онисифор те ж. «Викинь його, - казав Антоній, - чим швидше на поїдання псам, бо не гідний він перебувати отут». Та коли пресвітер почав знову молитися, був йому голос: «Якщо хочеш, то допоможи йому».

Порадившись з ігуменом, вирішили силоміць примусити когось виволікти тіло і вкинути його у воду, бо ж добровільно не міг ніхто навіть наблизитися до тієї гори, що в ній була печера. [Тоді] ще раз явився їм святий Антоній зі словами: «Умилосерджуся я над душею брата сього, бо ж не можу зламати даної вам своєї обітниці, що кожен, кого покладуть тут, помилуваний буде, навіть якщо й був грішним. Адже ж ті отці, котрі отут зі мною в печері, є не менш достойними, ніж ті, хто ще до закону та після закону вгодили Богові. Молився ж я до Господа Бога мого та Його Пречистої Матері, аби жоден із цього монастиря не був осудженим на муку. А Господь відповів мені, бо почув я голос Його: «Я є Той, Хто сказав Аврааму: заради двадцятьох праведних не погублю міста цього. Тож тим більше ради тебе й тих, хто з тобою, помилую й спасу грішника: якщо тут смерть його спіткає - тут він і упокоєння знайде» (пор. Бут. 18, 20-33). Почувши це від Святого, Онисифор усе побачене й почуте переказав ігуменові та всій братії. Я ж знайшов одного з неї, який і переповів мені оці події від тих перших ченців. 

А ігумен Пимен, який впав у велике замішання через цю страшну подію, зі сльозами молив Бога про спасіння братньої душі. І було йому певне явління від Бога, який сказав: «Оскільки покладено тут багатьох грішників, котрим усім уділив я прощення заради тих святих у печері, які мені угодили, то помилую я і душу сього окаянника - заради рабів моїх Антонія і Теодосія та молитвами тих святих ченців, що з ними. І буде тобі на це таке знамення: сморід обернеться пахощами». Почувши це, сповнений радості Ігумен скликав усю братію, розповів їм про явління та пішов з ними поглянути до [тієї] печери. І почули вони приємний запах від тіла [ченця], а смороду та зойків цілком не було чутно. Тоді всі, насолодившись пахощами, прославили Бога й святих Його угодників Антонія та Тео» досія за спасіння брата.

Отому-то і моя, грішного єпископа Симона, за тим туга, скорбота й плач, аби лише поклали мене в оту божественну землю й прийняв я заради молитов святих отців за великі мої гріхи хоч малу втіху в Ісусі Христі, у Господеві нашому. Йому ж слава нині й навіки віків. Амінь.

[ Cкачати книгу: "Києво-Печерський Патерик" ]

[ Купити книгу: "Києво-Печерський Патерик" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!