Розповідь монаха Нестора із обителі монастиря Печерського про те, чому названо монастир Печерським

Повернутися до змісту книги "Києво-Печерський Патерик"

У час князювання самодержця Руської землі благовірного великого князя Володимира Святославовича зволив Бог явити Руській землі світильника і наставника монахів, про якого ось що розповімо.

Був один благочестивий муж із міста Любеча, в якому змолоду , поселився страх Божий, і забажав він прийняти чернечий чин. Чоловіколюбний же Господь звелів йому йти до Греції і там постригтися. Одразу пустився він у дорогу, подорожуючи, подібно до Господа, що ходив по землі і трудився заради нашого спасіння, і сягнув і до Царгорода. Згодом дійшов і до Святої Гори, обійшов святі монастирі, що є на Афоні, і оглянув монастирі на Святій Горі та пізнав життя надлюдське тих отців, які у плоті наслідували життя ангелів, та й розгорівся Христовою любов'ю, бажаючи життя тих отців наслідувати. 

Прибувши до одного з тих монастирів, молив ігумена, щоби поклав на нього ангельський образ чернечого чину. Ігумен, передчуваючи в ньому майбутні чесноти, послухав його, постриг і дав йому ім'я Антоній та навчив чернечого життя.

Антоній же у всьому догоджав Богові, а в іншому вдосконалювався в покорі й послухові, так що всі раділи за нього. Тож і каже йому ігумен: «Антонію, повертайся на Русь, щоб бути там для користі й підтримки іншим, буде тобі благословення Святої Гори».

Прибувши до Києва, Антоній міркував, де б йому оселитися. Походивши по монастирях, не вибрав жодного з них: Бог не велів. І почав блукати по хащах, по горбах та інших місцях, а прибувши на Берестове, знайшов печеру й оселився у ній. Її викопали колись варяги, тож замешкав у ній у великій стриманості.

Коли помер великий князь Володимир, то владу захопив безбожний і окаянний Святополк та сів у Києві; почав винищувати своїх братів і вбив святих Бориса і Гліба. Антоній же, побачивши таке кровопролиття, яке заподіяв Святополк Окаянний, знову втік на Святу Гору. Коли ж благочестивий князь Ярослав переміг Святополка, то сам сів у Києві. Боголюбивий князь Ярослав любив Берестове і церкву святих апостолів, яку опікали багато священиків. Був тут пресвітер на ім'я Іларіон, муж благочестивий, знавець Святого Письма і посник. Він ходив із Берестового до Дніпра, на гору, де нині стоїть старий Печерський монастир, і тут молився, бо там був великий ліс. Викопав він там маленьку печеру до двох сажнів, і коли приходив із Берестового, співав псалми і потай молився Богові.

За це благоволив Бог покласти на серце благовірному великому князеві Ярославу, зібрати єпископів, і року 1051 поставлено Іларіона митрополитом у Святій Софії, а ця його печерка залишилася. Антоній же був на Святій Горі у монастирі, де постригся. І від Бога прийшла звістка ігуменові. «Відпусти, - каже, - Антонія на Русь, тому що потребую його». Покликав ігумен його І каже: «Антонію, йди знову на Русь, Бог так велить, і буде благословення Святої Гори, тому що від тебе візьме початок багато ченців». Благословив його, відпустивши, зі словами: «Йди з миром».

Антоній же, прибувши до Києва, зійшов на пагорб, де Іларіон викопав малу печерку, облюбував це місце і поселився тут. Та й почав молитися Богові, зі сльозами промовляючи: «Господи, утверди мене на цьому місці, і нехай буде благословення Святої Гори і молитва мого отця, котрий постриг мене, нехай буде на цьому місці». І почав жити тут, молячись Богові. Поживою його були сухий хліб і визначена міра води. Копав печеру, не даючи собі спочинку ні вдень, ні вночі, перебуваючи в трудах, у чуваннях, у молитвах.

Згодом довідалися про нього люди, приходили до нього, приносячи найнеобхідніше. І прославився він як Антоній Великий, а тому приходили до нього й просили благословення.

Коли ж помер великий князь Ярослав, то прийняв владу його син Ізяслав і сів у Києві. Антоній уже був відомий у Руській землі. Князь Ізяслав, дізнавшись прожиття його, прийшов до нього зі своєю дружиною, прохаючи його благословення й молитви. Великий Антоній був всіма знаний, і всі шанували його.

Почали приходити до нього постригатися окремі боголюбці, а він приймав їх і постригав. Так зібралися до нього 12 братів. До нього ж прийшов і Теодосій та й постригся.

Викопали вони велику печеру, і церкву, і келії, які й донині існують у печері під старим монастирем. Зібралися браття разом, і сказав їм Великий Антоній: «Це Бог нас, браття, зібрав, і з благословення Святої Гори, яким постриг мене ігумен Святої Гори, а я постриг вас: нехай буде на вас перше благословення Бога і Пречистої Богородиці, а друге - Святої Гори». Ще сказав їм таке: «Живіть собі, і я вам призначу ігумена, а сам хочу відійти на оту гору й там осісти на самоті». Бо як я сказав раніше, він звик до самотності.

І призначив їм ігумена на ім'я Варлаам, а сам пішов на гору, викопав печеру, що під новим монастирем, і в ній закінчив своє життя, проживши у чесноті 40 років, не виходячи з печери. У ній лежать його чесні мощі, що творять чудеса донині.

Ігумен же й браття жили в печері. Та зросло число братії так, що не могли у ній розміститися, і задумали вони поза печерою побудувати монастир. Тож прийшов ігумен із братією до святого Антонія і сказав йому: «Отче, братія стала численною, і не можемо розміститися в печері. Якби Бог звелів, і Пречиста Богородиця, і твоя молитва, щоб ми поставили церковцю поза печерою». І дозволив їм Преподобний. Вони ж уклонилися йому до землі й відійшли. Побудували невеличку церковцю над печерою в ім'я Успення Святої Богородиці.

Почав Бог збільшувати число чорноризців молитвами Пречистої Богородиці й преподобного Антонія, тож вирішила братія з ігуменом збудувати монастир. Знову пішли до Антонія і сказали йому: «Отче, братія росте, ми б хотіли збудувати монастир». Антоній зрадів і каже: «Благословенний Бог у всьому, і молитва Святої Богородиці, а також отців зі Святої Гори нехай буде з вами». Промовивши це, послав одного з братів до князя Ізяслава з такими словами: «Княже благочестивий! Бог помножує братію, а місця замало. Просимо тебе, щоб ти віддав нам ту гору, яка над печерою».

Почувши це, князь Ізяслав дуже зрадів, послав до них свого боярина і віддав їм ту гору. 

Ігумен же й браття заснували велику церкву й монастир, обгородили стовпами, збудували багато келій і спорудили церкву, прикрасивши її іконами. Відтоді почав називатися монастир Печерським, оскільки раніше монахи жили в печері. Тому названо монастир Печерським, він-бо постав із благословення Святої Гори.

Монастир було завершено за ігуменства Варлаама. А князь Ізяслав збудував монастир святого Димитрія і призначив Варлаама ігуменом цього монастиря, бажаючи поставити свій монастир вище від Печерського, сподіваючись на багатство. Багато монастирів було споруджено царями і боярами, і багатством, та вони не такі, як ті, що збудовані сльозами й постом, молитвою й чуванням. Антоній не мав золота й срібла, а здобув усе сльозами й постом, як я вже сказав.

Коли ж Варлаам відійшов до монастиря святого Димитрія, то браття порадилися, пішли до старця Антонія й сказали йому: «Отче, постав нам ігумена». Він запитує: «Кого ж хочете?». Вони йому сказали: «Кого хоче Бог, і Пречиста Богородиця, і ти, чесний Отче». І мовить їм Великий Антоній: «Хто серед вас такий, як блаженний Теодосій, послушний, покірний і сумирний? Нехай буде вам ігуменом». І вся братія зраділа, вклонилася йому до землі та й поставила Теодосія ігуменом. А було тоді 20 братів.

Теодосій, прийнявши монастир, почав жити у великій стриманості, пості й щирій молитві. Почав збирати багато чорноризців і зібрав їх 100 усіх братів. І почав дошукуватися правил чернечого життя. Знайшовся тоді чесний монах Михаїл зі Студитського монастиря, котрий прийшов із Греції з митрополитом Георгієм. Почав [Теодосій] випитувати в нього про устав Студитських отців, довідався від нього, переписав. І встановив у монастирі своєму, як співати монастирські пісні, і як робити поклони, і читання читати, і стояти у церкві - весь церковний порядок; і сідати до трапези, і що їсти в які дні - все за цим уставом. Теодосій це винайшов, передав своєму монастиреві, а від нього прийняли устав усі Руські монастирі.

Тому і був пошанований Печерський монастир як перший серед усіх і найпочесніший. 

Коли Теодосій жив у монастирі, провадив чесне життя за чернечими правилами та приймав кожного, хто до нього приходив, прийшов і я до нього, убогий і недостойний слуга Божий Нестор. Прийняв мене тоді, а було мені від народження років 17.

Оце я написав і встановив, якого року було засновано монастир і чому він називається Печерським. А про житіє Теодосія ще скажемо.

[ Cкачати книгу: "Києво-Печерський Патерик" ]

[ Купити книгу: "Києво-Печерський Патерик" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!