 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
Повернутися до змісту книги "Києво-Печерський Патерик" І це дивне чудо, яке вам розповім. Прийшли із того ж береженого Богом Константинового міста до ігумена Никона іконописці, промовляючи таке: «Постав нам суддів, хочемо судитися: нам показали малу церкву, і ми так домовилися при численних свідках; а ця церква дуже велика; візьміть ось ваше золото, а ми повертаємось до Царгорода». Ігумен сказав: «Хто ті люди, що домовлялися з вами?» Іконописці назвали подобу, образ та імена Антонія й Теодосія. І сказав їм ігумен: «О діти, ми не можемо їх вам привести, бо десять років тому вони відійшли з цього світу, і безперервно моляться за нас, і постійно охороняють цю церкву, і оберігають свій монастир, і турбуються про його мешканців». Почувши це, греки були дуже здивовані відповіддю, привели ж бо багато інших купців, які прибули звідти і подорожували з тими греками й обезами, та й кажуть: «Перед цими свідками ми заключали договір, узяли золото з їхніх рук, а ти не хочеш нам їх показати». Якщо вони померли, то покажи нам їхній образ, щоб і вони побачили, що це ті ж люди». Тоді ігумен виніс перед усіма їхню ікону. Греки й обези, побачивши їхні образи, поклонилися і сказали: «Це воїстину вони, і віримо, що вони живі й після смерті і що вони можуть допомагати, рятувати й охороняти тих, хто до них приходить». Вони віддали мозаїку, яку привезли з собою на продаж, і прикрасили нею святий вівтар. Іконописці ж почали розкаюватися у своєму гріху. Коли, кажуть, прибули до Канева на човнах, то побачили цю церкву на височині. У тих, хто був з нами, ми запитали про цю церкву, і вони відповіли: «Печерська, і ви її іконописці». Розгнівавшись, що надто велика, ми хотіли втікати вниз до гирла. Тієї ж ночі була велика буря на ріці. Уставши вранці, ми опинилися біля Трипілля, а наші кораблі самі пливли вверх по ріці, неначе якась сила їх тягнула. І ми ледве зупинили їх і стояли весь день, розмірковуючи, як це так, що ми такий шлях здолали за одну ніч, не веслуючи, а інші з трудом проходять його ледве за три дні. Другої ночі ми побачили цю церкву і чудову намісну ікону, що промовила до нас: «Люди, чому даремно хвилюєтесь, не підкоряючись волі Сина мого і моїй? І якщо мене не послухаєте та захочете втекти, то всіх вас візьму і з човном поставлю у моїй церкві. І знайте, що звідти не вийдете, а тут, у моєму монастирі, постригшись, закінчите своє життя. І я дам вам милість у майбутньому заради її будівничих Атонія і Теодосія». Ми ж, уставши зранку, хотіли втікати вниз і дуже багато трудилися, веслуючи, а човен ішов у протилежний бік - уверх. І ми, підкорившись волі й силі Божій, піддалися, і невдовзі човен сам зупинився під монастирем. Тоді всі разом, греки і чорноризці, майстри та іконописці, прославили Великого Бога і Його Пречисту Матір, чудотворну ікону і святих отців Антонія і Теодосія. І так усі вони закінчили своє життя у монастирі Печерському - майстри та іконописці у монашому житті, і поховані у своєму притворі. Донині їхній одяг зберігається у келіях, а їхні грецькі книги шанують як пам'ять про таке чудо. Коли ж ігумен Стефан, співець, був вигнаний із монастиря, де він бачив преславні чудеса, як прийшли майстри, несучи ікону, і розповідаючи про видіння Цариці у Влахерні, то через це сам спорудив у Клові Влахернську церкву. Благовірний же князь Володимир Всеволодович Мономах, ще юний, був очевидцем того дивного чуда, коли впав із небес вогонь і вигоріла яма, де поясом було виміряно фундамент церкви. І ширилася чутка про це по всій Руській землі. Задля цього із Переяслава приїхав Всеволод зі сином своїм Володимиром, щоби побачити таке чудо. Тоді Володимир хворів і, підперезаний тим золотим поясом бувши, став одразу здоровим молитвами святих отців наших Антонія і Теодосія. А за часів свого князювання христолюбивий Володимир, узявши міру тієї божественної церкви Печерської, збудував цілком подібну церкву у місті Ростові - у висоту, ширину й довжину, і письмово у грамоті вказав, де кожний празник в якому місці намальований. І все це вчинив, наслідуючи зразок тієї великої богознаменної церкви. А його син, князь Георгій, почувши від батька Володимира про те, що сталося у тій церкві, за час свого князювання збудував церкву таких же розмірів у місті Суздалі. Та з роками всі вони зруйнувалися, а ця єдина, Богородична, стоїть вічно. [ Cкачати книгу: "Києво-Печерський Патерик" ] [ Купити книгу: "Києво-Печерський Патерик" ]
Рекомендуйте цю сторінку другові!
|
|
|
|
|
|
