Вступ до першого видання

З книги "Квіти святого Франциска"

Іван Бернадоне, загально знаний як св. Франциск з Асижу, був сином багатого купця Петра Бернадоне, народився 1182 року. Малим, ходив до парохіяльної школи, дальші науки здобував у школах як усі тодішні сини багатих міщан. До книжок Франциск не дуже горнувся, однак був одним із найздібніших учнів, плавно говорив латинською мовою, дещо і французькою.

У молодому віці Франциск не був зразковим молодцем. Багаті та нерозсудні родичі догоджали йому у всьому, давали гроші на всі його забаганки. Був він веселим та чуйним, але товариство зіпсованих його ровесників скоро, мов бистра річка, захопило його з собою. 1204 року він бере участь у війні гордих міщан із Асижу з сусідніми німецькими князями. Коли ж потрапив у полон, став там роздумувати над своїм життям, тоді й почув він таємничий голос поклику на службу Найвищому Панові - Богу. Так він узяв постанови на своє майбутнє життя, зовсім відмінне від життя молодців Італії.

У роках 1207-1209 під час молитви в церкві св. Дам’яна з ікони Розіп’ятого Спасителя почув він чудесний голос: “Франциску, відбудуй мій дім, що весь, як бачиш, йде в руїну”. Франциск взявся за справу, відбудував церковцю св. Дам’яна, а відтак і другу - Пресвятої Діви Ангельської, звану Порцюнкуля. Щоб мати гроші до цієї будови, він бере сукно з торгівлі батька, спродує на ярмарку в сусідньому місті Фоліґно, а також випрошує у людей матеріял та гроші. Багато людей допомагали йому своєю працею. Можна уявити собі гнів його батька, коли той довідався про вчинок свого сина. Батько ж надіявся, що Франциск, як найстарший син, буде його славою, гордістю всієї родини, а він приносить йому сором, ганьбу, розтринькує майно. І батько, у своїй нестримній злості, викликав сина на міський суд. Справу віддали розсудити місцевому єпископові. В присутності всього єпископського суду Франциск, повен жалю проти батька, скидає з себе все панське вбрання, кидає батькові до ніг і, клякаючи майже нагий до стіп єпископа, каже: “Тепер я можу вільно молитись: Отче наш, що єси на небесах”. Єпископ, маючи під руками селянський плащ з грубого сукна, прикрив ним Франциска, цей же пришив до плаща на грудях великий хрест і в цьому одязі почав свою місію.

Жалюгідний вигляд церков, які Франциск відновлював, був духовим образом тодішньої Христової Церкви, і Франциск скоро зрозумів, що Бог кличе його до віднови не так матеріяльної церкви, як передовсім, до віднови духа Христового в цілій Католицькій Церкві, духа миру, вірного сповнення Божої волі у святих заповідях та турботу про спасіння душ людських. Коли одного разу у тому часі слухав він Службу Божу у Марії Ангельській, чув як старенький священик читав Євангеліє від Матея (10, 9), а в ньому слова Христові, сказані до апостолів у хвилі, коли висилав їх у світ проповідувати святе Євангеліє: “Не беріть ні золота, ні срібла, ні дрібних грошей у череси ваші. Ні торби на дорогу, ні одежин двох, ні взуття, ні палиці, - бо робітник вартий утримання свого”. Натхненний Духом Божим вирішує тоді Франциск оснувати Чин Братів Босих, що за прикладом святих апостолів підуть з проповіддю святого Євангелія без золота-срібла, в одній одежині, без торби з хлібом, без чобіт та палиці. І почав Франциск проповідувати, і прикладом своїм та словом вів багатьох за собою. Прилучилися до нього перші учні: Вернард з Квінтавалє, багатий та впливовий пан, Петро Катані, катедральний канонік, побожний горожанин Асижу Еґідій, священик Сильвестер та багато інших. За монастир беруть собі стару хату за містом, поблизу лічниці для прокажених, у Ріво Торто. Живуть там у такій убогості та тісноті, що Франциск мусив на стінах кімнати написати імена братів, хто з них, в якому куті має спати. Були це перші францискани. Їх монаше правило було коротеньке: жити за прикладом Христа і Його апостолів. Списав це Франциск та в 1210 році пішов зі своїми товаришами до Риму просити Святішого Отця про затвердження своїх правил життя.

У цей час в Італії виникло багато єретичних сект, які поборювали Католицьку Церкву, тому і не диво, що папа Інокентій III зразу не хотів затвердити цих, досі небувало строгих правил. Однак уночі мав він видіння. Бачив прекрасну церкву святого Івана на Латерані, яка розпадалась в руїну, але надбіг якийсь бідак та своїми руками підпер церкву і врятував її. У тому бідакові впізнав папа святого Франциска і зрозумів, яку місію має сповнити Франциск зі своїми товаришами у Церкві Христовій. Тому хоч перестерігав Франциска, що надто строгі вимоги кладе у своїх правилах ослабленій людській природі, все ж підтвердив усно Правила, уповноважив братів проповідувати та благословив їх місію. Це був початок першого Чину св. Франциска, якого він в почутті покори, назвав Чином Братів Менших. У1212 році перенеслись вони на стале мешкання до церкви Святої Марії Ангельської. Там була хата, браття побудували собі ще ряд окремих келій. Звідти посилав Франциск братів проповідувати і сам проповідуючи Боже Слово, пройшов майже всю Італію.

Серед слухачів проповідей Франциска у Великім пості того ж 1212 року, в катедрі Асижу, була дочка заможного шляхтича з роду Сціфі і Ф’ємі, вісімнадцятирічна Клара, молода, дуже красива і побожна дівчина. Вночі, перед Квітною неділею, вона потай покинула батьківський дім і в товаристві своєї тітки прийшла до церкви Святої Марії Ангельської. Тут очікували її брати і Франциск. Перед престолом у церкві Клара впала на коліна і в тихій молитві склала Богу три обіти: досконалого послуху, досмертної чистоти і євангельської убогости. Свої багаті сукні змінила на грубий монаший габіт і мотуз. Під ножицями Франциска впали на землю золоті коси її буйного волосся, а голову вкрила чорна намітка, за взуття - прості сандалі. До Клари прилучилася її молодша сестра Агнета і кілька побожних дівиць. Франциск випросив для них церковцю св. Дам’яна і побудував кілька простих келій, укладав для дівчат правила життя, обіцяв, що він і браття подбають про засоби для їх життя. У 1215 році Папа Інокентій III підписав правила і привілеї убогости для служебниць святого Дам’яна. Кардинал Гуголін, покровитель Чину, викінчив їх правила в 1219 році. Так служебниця і обручниця Христова Клара, маленька ростинка св. отця Франциска, стала засновницею славного Чину в Церкві убогих Сестер Кларисок. Керувала ними сорок літ за духовними ідеалами св. Франциска. Це є другий Чин святого Франциска.

Результат місій св. Франциска був чудовий. Як тільки надходила вістка до якого міста, що Франциск наближається до них, всі кидали свої заняття, купці замикали крамниці і на голос дзвонів бігли зустрічати його. Народ хотів за його прикладом посвятити себе покутничому життю так, що Франциск мусив придумати новий спосіб життя для них, щоб, не покидаючи своїх родин, могли вони жити монашим життям. Так Франциск заснував свій третій Чин Покути, який Церква Христова підтвердила та благословила устами папів Гонорія III і Николая IX.

Під час другої Капітули Чину в травні 1219 року Франциск організовує перші місії серед сусідніх народів. Брат Іван з Пенни, в товаристві шістнадцяти братів, йде до Німеччини. Брат Пацифік, один із славних поетів-співаків, вінчаних цісарями, пішов до Франції; брат Гіл - до Тунісу, а ще інші - до Іспанії, Угорщини і Мароко. Кожен узяв зі собою копію листа папи Гонорія III, яким Святіший Отець доручає братів опіці єпископів усього католицького світу. Згодом прийшли вісті, що вислані до Мароко отримали вінець мучеників. Тоді Франциск сам іде між невірних на Сході. Старається привернути до Христової віри султана єгипетського, відтак іде до Палестини. Тут отримує з Асижу поважні вісті, що деякі браття хочуть заводити небувалу новизну в Чині. Це спонукає його до негайного повернення додому. Восени 1220 року одержує від папи призначення кардинала Гуголіна на особливого Покровителя Чину. Через хворобу очей, на яку захворів у Єгипті, резигнує з уряду головного настоятеля на користь брата Петра Катані.

Подібно, як це буває з дітьми, які хочуть чимскоріше вирватись з-під опіки родичів і жити незалежним життям, сталось і з духовними синами св. Франциска. Новий Чин розрісся понад очікування засновника. На Капітулу Чину прибуло 3-4 тисячі братів. Пересторога папи Інокентія не була даремною. Коротких правил з 1210 року виявилось замало для потреб так широко закроєної організації. Вже тоді Чин поширився на весь культурний світ. Серед братів знайшлися такі, яким було далеко до ідеалу найвищої самопосвяти, якою відзначались перші брати св. Франциска.

Не маємо відомостей щодо перших правил Чину, які тільки усно затвердив папа Інокентій. Конституція Чину знає тільки правила, які були затверджені папською булою. Вони були результатом спільної праці Франциска, кардинала Гуголіна і брата Іллі, який був Головним Настоятелем Чину після смерти Петра Катані. Ці правила - результат торгів між ревнителями євангельської убогости і свободолюбивих братів, які під проводом брата Іллі бажали усунути суворість перших Правил. Св. Франциск був дуже засмучений цими торгами за свій ідеал і тому з огірченим серцем цілковито усувається від Чину. Брудні пальці цього світу спотворили ясний ідеал його Чину. Тому він, безсилий спинити цей світовий залив, розпочинає свою Хресну Дорогу. Будучи дуже хворим тілом і душею, щоб брати участь у головній Капітулі 1224 року, він іде у монастир на горі Алверна. Тут відбуває сорокоденний піст перед св. Михайлом, а при кінці його одержує від Бога, неначе печать довершення своєї місії, рани Христових Страстей - на руках, ногах і ребрі.

Влітку 1225 року святий поселився в келії, збудованій недалеко від монастиря св. Дам’яна, де вже майже сліпий, знищений хворобою, укладає свій прекрасний гимн Творцеві, який називає “Гимном Сонця”. На домагання кардинала Гуголіна Франциск погодився на лікування хвороби очей. У березні 1226 року, передчуваючи близький кінець, Франциск диктує братові Венедиктові з Прато свій духовний заповіт. Це зворушливий заклик до чистого, строгого зберігання Правил Чину. Після короткого відпочинку в Кортоні, де він весь опух, за наказом брата Іллі було його перенесено, вже смертельно хворого, до Асижу. Жалобний похід у дорозі зустрів відділ озброєних людей, яких вислали власті міста Асижу берегти тіло святого, щоб сусіднє місто Перужія не присвоїло його собі. Так у мовчанні занесли його брати до монастиря святої Марії Ангельської. Тут отримав він останні святі Тайни, дав братам своє останнє напуття вірно заховувати святу убогість, дав присутнім своє благословення, казав братам співати свій “Гимн Сонця”, а сам, відмовляючи псалом: Голосом моїм до Господа візвав..., зі співом і молитвою на устах ішов назустріч своїй сестрі-смерті.

Св. Тома Селяно, якого сам Франциск прийняв до Чину, залишив нам докладний опис свого святого отця. Святий Франциск був низького зросту, голову мав круглу, малу, лице подовгасте, що справляло сильне враження. Очі темні, ясні та щирі, волосся чорне, брови рівні, ніс удатно збудований, тонкий і рівний. Вуха малі, відстаючі, повіки гладкі та милі. Уста його були тонкі, зуби рівні та білі, борода чорна, невелика, шия гарна, рамена прості, руки короткі, долоні ніжні, пальці тонкі. Одяг носив з грубого сукна, був дуже милий, веселий, відважний, але не влізливий. Голос його був сильний, солодкий, чистий та звучний. Був Франциск знаменитим бесідником. Та цей, так лагідний Франциск, каже його життєписець, вмів бути часами строгим і вибухав гнівом. Одного брата, який бажав оглянути монастир Кларисок, назвав словами, які годі повторити. Франциск був одним з найвеселіших святих. Він не любив бачити сумні, насуплені обличчя і постійно ганьбив братів зажурених, сумовитих. Бажав, щоб усі його брати, як “Божі весельчаки”, перебігали світ та оспівували правди святого Євангелія. “Я бачив, - каже св. Тома Селяно, - своїми власними очима, як Франциск узяв два шматки дерева і неначе на скрипці грав, співаючи побожні пісні по-французьки”.

Це було б великим доказом нерозуміння, якби хто думав, що Брати Францискани - це жебраки з покликання. Ідеалом св. Франциска була убогість, а не жебрацтво. Він постійно твердо нагадував братам, що мають жити чесною працею і тільки винятково, у разі конечної потреби, можуть просити милостиню. У своїм заповіті він пише: “Я сам працював своїми руками і завжди бажав праці. Я рішуче хочу і бажаю, щоб усі брати займались якимось ремеслом. Якщо хто не знає ремесла, нехай вчиться, не задля зарібку, але для прикладу та щоб убезпечитись від лінивства”.

Святий Франциск з Асижу вірно сповнив і продовжує сповнювати своє післанництво серед італійського та інших народів світу. Він пробудив у народі бажання єдности і згоди, обновив релігійне життя народів світу. Нині Італія слушно пишається своїм святим Франциском з Асижу, як найбільшим святим Католицької Церкви. У нас, в Україні, особа святого Франциска і його значення знані дуже мало. Та св. Франциск має сповнити свою визначну місію і серед українського народу. Такі люди, як він, є Богом дані не для одного краю чи народу, а для цілого світу. Подібно, як ціла Католицька Церква, усі народи світу користуються світилами, які дала Східна Церква: Василій Великий, Йоан Золотоустий, обидва Григорії, Єфрем Сирин, Йоан Дамаскин, Кирило Єрусалимський та багато інших, так і народи Східної Церкви, між іншими й українці, мають право і обов’язок користуватися плодами життя і жертви таких святих, як св. Франциск з Асижу. Вже найвищий час і нам прийняти до себе святого Франциска, вслуховуватись у чарівний голос проповідей його життя і піти за ним. Це завдання, хоч би трішки, мають сповнити ці його “Квіти”. Прийми, український народе, ці Квіти Божого Бідака, приглянься до них добре, пізнай, які вони гарні, насолоджуйся їх небесним запахом, прикрась ними своє серце, своє життя, і переконаєшся, що нічогісінького на цьому не втратиш, навпаки, дуже багато знайдеш.

о. Йосафат Ананевич Ч. Бр. Менших

[ Повернутися до змісту книги: "Квіти святого Франциска" ]

[ Скачати книгу: "Квіти святого Франциска" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!