 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
З книги "Квіти святого Франциска" Як то винницю пароха в Рієте, де перебував святий Франциск на молитві, народ знищив та обдер з плодів, коли тиснувся за святим, і як цей парох, за розповідями святого, зібрав цього року набагато більше винограду, ніж у попередні роки. Тут також описано, як Господь Бог об’явив святому, що він дістане Царство Небесне. У тих часах, коли святий уже дуже хворів на очі, порадив йому кардинал Гуголін, покровитель Чину, який заснував святий, щоб той пішов до Рієти, відомого у ті часи добрими лікарями міста. Послухав святий цієї поради, однак поки ще пішов до місця, вказаного кардиналом, хотів вступити до святого Дам’яна, щоб словами втіхи скріпити душу святої Клари, дуже побожної Христової обручниці. Коли він прибув до святого Дам’яна, зір його так ослаб, що він уже зовсім не бачив. Отож змушений був відкласти свій виїзд на пізніше, а тим часом замешкав у маленькій хатині, зробленій з трощі, яку приготувала йому свята Клара. Але і тут не мав ні хвилини спочинку, бо не тільки страшний біль очей вдень і вночі завдавав йому мук, а ще численні щурі дуже дошкуляли святому. Серед цих прикростей святий зберігав велику терпеливість і покладався на Божу волю, бо він завжди мав на думці, що всі ті допусти зсилає на нього Бог як покуту за давні гріхи. Тому щирим серцем він дякував Всевишньому за ці ласки і говорив: “О, насправді не гідний я цих терпінь, бо гріхами своїми заслужив на більшу кару. О Господи мій, Ісусе Христе, що милосердя своє й тоді виявляєш, коли посилаєш на нас, грішних, хрести і кари дочасні, молю Тебе, дай мені, цій бідній овечці Твоїй, вже ніколи від Тебе не відступати та вміти мужньо переносити всі болі, прикрості та хрести, які Ти зволиш на мене зіслати”. Щойно він закінчив свою молитву, як почув голос неба: “Франциску, скажи, якщо б ціла земля перемінилася у золото щире, якщо б усі води, моря, джерела, ріки перемінилися б у дорогоцінне миро, якщо б усі гори, горби та скали перемінилися б у коштовне каміння, і ти знайшов би цей скарб, дорожчий над усе, наскільки дорожче є золото від землі, миро від води, а коштовне каміння від скелі, якщо б ти такий скарб отримав в нагороду за свої терпіння, чи почувався б щасливим?” “О Господи, - відказав святий Франциск, - я не достойний такого великого скарбу”. Тоді почув він удруге голос із неба: “Тішся, брате Франциску, бо скарб, що приготований для тебе, не може бути прирівняний до жодного скарбу на землі, і цей скарб твій - щастя вічне. Уже тепер запевняю тебе, що його дістанеш, а ще і те, що всі твої терпіння та прикрості, які маєш, є найбільшою запорукою твого життя вічного”. Замовк голос з неба, а святий Франциск, втішений цією великою обітницею, яку почув з уст Божих, покликав до себе брата і так йому сказав: “Тепер, милий брате, вже час йти нам туди, куди просив нас кардинал”. Вступив ще до святої Клари, побожною наукою потішив її, а відтак пустилися в дорогу до Рієти. Щойно святий дійшов до першого місточка, як уже всі мешканці вийшли йому назустріч. Це примусило, його заховатися в церковці, що дві милі від Рієти. Через це вони знову дещо запізнились у дорозі. Люди знали, де саме святий перебуває, тому всією громадою обступили церковцю. Натовп був такий великий, що поламав винницю поруч з церковцею, і вже годі було сподіватись плодів з неї. Святий, з Божого об’явлення, знав усі думки пароха, тому прийшов до нього і спитав: “Мій отче, скажи мені, скільки то плодів збираєш зі своєї винниці в літах найкращого урожаю?” “Дванадцять мір”, - відповів парох. “Тому, - каже святий, - дозволь мені ще кілька днів залишитися при цій церкві, де мені так мило молитися, а всім, хто сюди приходять задля Бога і задля Його убогого слуги, дозволь покріплятись плодами своєї винниці. За це я прирікаю тобі врочисто, в ім’я Ісуса Христа, що у всі наступні роки збиратимеш з неї по двадцять мір вина”. Святий Франциск бажав продовжити тут свій побут, бо бачив значне зрушення в душах цих людей, що збиралися навколо нього, а багато з них, з любови до Господа Бога, вирішили зректись світу. Парох довіряв словам святого Франциска і віддав свою винницю до послуг зібраних довкола святого людей. Та, на жаль, з цілої винниці залишилось лиш кілька китичок винограду, бо люди все позривали. Однак, коли прийшов час збору, наказав парох позбирати і ті ягідки, що залишилися, та зробити з них вино. І справдилися слова святого, бо і з тих ягід отримав двадцять мір знаменитого вина. Цим чудом хотів Господь Бог показати, що ця винниця, хоч і знищена, дала багато доброго вина через заслуги святого Франциска, так і совість людська, прибита гріхами, цінними заслугами великих святих може видати щедрі плоди покути.
[ Повернутися до змісту книги: "Квіти святого Франциска" ] [ Скачати книгу: "Квіти святого Франциска" ]
Рекомендуйте цю сторінку другові!
|
|
|
|
|
|
