Глава 13. За все дякує Богу

З книги "Квіти святого Франциска"

Святий Франциск, разом з братом Масео, кладе випрошені кусні хліба при джерелі на камені, прославляє чесноту святої убогости і просить Господа Бога, задля заслуг свв. апостолів Петра і Павла, про ласку щиро полюбити цю чесноту. Невдовзі об’являються святому обидва святі апостоли.

Щоб усе життя ревно наслідувати приклад Господа Ісуса Христа, який, за святим Євангелієм, висилав учнів по двоє у всі кінці світу проповідувати слово Боже, так і святий Франциск, найвірніший слуга та учень Спасителя, вибрав також дванадцять товаришів і висилав їх по двоє навчати ближніх правд святої віри. Прагнучи дати їм приклад правдивого послуху, сам розпочав це святе діло, наслідуючи Христа, що вчив спочатку своїм прикладом, а відтак словами. І коли розказав своїм товаришам, хто куди має йти проповідувати слово Боже, сам взяв собі брата Масео і пішов з ним до Франції.

По якімсь часі прибули вони до села, де панував голод. І тут розійшлися в різні кінці села, щоб випросити для себе, Бога ради, хоч кілька кусників хліба. Святий Франциск виглядав дуже нужденно і незнайомці вважали його звичайним жебраком, тому він зміг випросити лиш кілька кусників хліба. Брат Масео був рослий, гарної постави, тому і назбирав багато доброї їжі і навіть кілька буханців хліба. Коли вони закінчили збирати милостиню, пішли за місто, щоб спочити та підкріпитись при джерелі чистенької, мов кришталь, води. Коло самого джерела була велика гладка камінна плита, там поскладали вони свій вижебраний хліб, і святий Франциск, бачачи, що кусні, які приніс брат Масео, були великі, більші ніж ті, що він дістав, з радістю мовив: “Брате Масео, ми негідні таких великих скарбів!” А коли святий повторив це кілька разів, брат Масео сказав: “Отче, де ж ти бачиш ті скарби? Чи не бачиш нашої убогости? Чи не бачиш, що нам бракує і найнеобхідніших речей? Не маємо ні стола, ні ножа, ні тарілки, ні полумиска, ні хати, ні слуги, а ти кажеш, що ми багачі, що маємо скарби”. “От саме в тому бачу я скарб великий, - сказав святий Франциск, - бо про все, що маємо, подбало Боже Провидіння, а не якась людська штука. Поглянь тільки на цей хлібець зібраний, на цей гарний камінь, що буде нам за стіл, на це джерело, повне свіжої водиці. Бачу, що нічого іншого нам не залишається, як тільки впасти на коліна і молити Господа Бога, щоб дав нам ласку цей скарб великий убогости святої щиро полюбити, бо сам Бог її стереже”. І тоді обидва впали на коліна і молились, дякуючи Господу Богу. Відтак підкріпились хлібом і водою та продовжили мандрівку до Франції.

Дорогою вступили до якоїсь церкви. Там забажав святий Франциск перебути якийсь час на молитві, тому і пішов поза престіл та віддався молитві. В тому часі Господь Бог відвідав святого, а серце його загорілось такою любов’ю та ревністю до святої убогости, що, дивлячись на його обличчя, здавалось неначе воно випромінює полум’я любови.

Перебуваючи в такому захопленні, став святий Франциск шукати свого товариша, і так кликав його: “О мій дорогий брате Масео, віддай мені себе цілковито!” Цей клич повторив тричі, а відтак дмухнув на свого товариша - так, що якась невидима сила кілька разів підносила брата Масео вгору і знову опускала на землю. Брат Масео, геть збентежений цим чудом, аж за якусь хвилину відізвався до свого патріярха, кажучи, що в часі, коли він був піднесений угору, такою радістю та небесною втіхою була сповнена його душа, що він ще ніколи в своєму житті не почувався так щасливим. На це святий Франциск сказав: “Тому помолімося до святих апостолів Петра і Павла про ласку, щоб ми добре зрозуміли, яким дорогоцінним та над усе важливим є цей дар святої убогости, та щоб ми його вірно зберігали. О, бо справді божественним є цей скарб, а посудини, такі нужденні, як ми, не гідні його мати. Це справді небесний дар, перед яким усі земні добра є нічим. Свята убогість зриває всі зв’язки, які поєднюють нас з цим світом, і дозволяє нашій душі вільно підноситися до Бога. Чеснота добровільної убогости вірних своїх наступників вже тут, на землі, перемінює в ангелів; вона завжди товаришувала Ісусові Христу, навіть на хресті і в гробі, у воскресінні та у вознесінні. І, врешті-решт, убогість веде всіх своїх шанувальників найкоротшою дорогою до неба і подає їм найуспішніші інструменти до його здобуття, себто любов і покору. Просимо святих апостолів Христових Петра і Павла, щоб молилися до милосердя Христового і випросили нам, покірним її учням, ласку ревно берегти цю, так для нас важливу і дорогоцінну перлину - євангельську убогість”.

Так побожно розмовляли наші подорожні і прийшли до брами міста Риму. Насамперед пішли до церкви святого Петра. Святий Франциск упав на коліна, а коло нього брат Масео. В тому часі, коли святий Франциск заливався сльозами любови та заносив до Господа гарячі молитви, об’явилися раптом святі апостоли Петро і Павло у великому блиску та гідності і промовили: “Жадаєш виконувати те, що виконував сам Ісус і Його апостоли, - нехай так буде! Це ми приходимо від Бога, щоб об’явити тобі, що молитви твої вислухані, бо Ісус годиться з твоїми бажаннями й уділяє цей скарб святої убогости і тобі, і всім тим, які підуть за твоїм прикладом. Також, в імені Божому, запевнює тебе, що кожен, хто, за твоїм прикладом, буде вірно плекати цю чесноту, може надіятись на вічне спасіння, бо Господь Бог - як тобі, так і твоїм учням, - ніколи не відмовить у благословенні”. Після цих слів з’ява зникла, а серце Франциска було сповнене невимовної втіхи. Коли святий отямився, зразу звернувся до Свого товариша і спитав його, чи і йому зволив Господь Бог щось об’явити. І коли брат Масео заперечив, тоді святий Франциск розповів йому об’явлення святих апостолів в усіх подробицях. Обидва, дуже втішені цим, вирішили зразу повертатися в долину Сполето, а звідти, вже без зупинок, іти просто до Франції.

[ Повернутися до змісту книги: "Квіти святого Франциска" ]

[ Скачати книгу: "Квіти святого Франциска" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!