Глава 6. Благословить брата Вернарда

З книги "Квіти святого Франциска"

Святий Франциск благословить брата Вернарда та, у випадку своєї смерти, призначає своїм наступником.

Незвичайна святість, якою відзначався брат Вернард, перейняла святого Франциска глибокою шаною до нього, так, що це можна було помітити із його частих розмов з братом Вернардом. Одного разу Господь Бог на молитві об’явив святому Франциску, що, з допусту Божого, впадуть на його брата численні диявольські спокуси, з якими той тривалий час буде мужньо боротися. Перейнятий милосердям до свого брата, бо і любив його щиро, як власного сина, святий Франциск гаряче молився до Бога та зі сльозами просив Ісуса, щоб дав Вернардові ласку побороти злого духа. Одного разу, коли так молився, почув голос з неба: “Франциску, не лякайся, бо всі ці спокуси на брата Вернарда є з допусту Божого, щоб досвідчити його чесноту і прибільшити йому заслуг і слави. Боротьба ця закінчиться славною перемогою над ворогом, бо Вернард зачислений до вибраних царства небесного”.

Ці слова сповнили святого невимовною радістю і з цього часу він відчував ще більше прив’язання та більшу шану до брата Вернарда. Докази цього давав за життя, а найбільше при своїй смерті.

Коли святий Франциск був близький до смерти, подібно, як колись святий патріярх Яків, бачачи синів своїх, що стояли біля його смертної постелі, зламані болем та в жалю, що їх улюблений отець залишає цю землю, так до них промовив: “Де є син мій первородний? Приступи, мій сину, нехай поблагословлю тебе, перш ніж полишу цю землю”. Брат Вернард навіть не подумав, що слова ці спрямовані до нього, і сказав до брата Іллі, вікарія Чину: “Отче, йди, представся святому як його наслідник, нехай поблагословить тебе”. І приступив брат Ілля, а святий Франциск, який від безнастанного плачу вже зовсім втратив зір, поклав свою праву руку на його голову і сказав: "Це не є голова мого первородного сина”. Тоді з лівого боку приступив брат Вернард. І тоді святий Франциск поклав руки навхрест на голови двох братів, праву руку тримав на голові брата Вернарда, а ліву - на голові брата Іллі, і так сказав до першого: “Нехай Бог Отець через заслуги Господа Ісуса Христа зіллє на тебе благословення свої як духовні, так і небесні, бо ти є моїм первородним сином і вибраним мого Чину. Це тобі Ісус Христос дав приклад, щоб наслідувати Його в чесноті євангельської убогости. І ти, з любови до Нього, без застережень, добровільно віддав Йому все, що мав, а також і себе самого, в цьому Чині ти жертвував себе Богу як наймилішу жертву. О, нехай Господь наш Ісус Христос обдарує тебе щедро благословеннями своїми. І убогі твої нехай благословлять тебе та нехай завжди товаришують тобі. Нехай кожен, хто вас благословить, буде благословенний, а кожен, хто буде злословити, нехай буде скараний. Тобі даю силу установляти в Чині все, що уважатимеш за відповідне, і ніякий брат не сміє верховодити над тобою, і тобі нехай завжди буде вільно йти та замешкати там, де захочеш”.

Брати ніколи не забували цих слів святого Франциска, а по смерті його любили та шанували брата Вернарда так, як найдорожчого отця. А коли брат Вернард був при смерті, тоді вся громада братів зібралась у його монастирі, а серед них був також і брат Еґідій. Коли він побачив брата Вернарда, закликав радісно: “Вгору піднесім серця, брате Вернарде, вгору серця!” І сказав брат Вернард одному з братів приготувати місце для брата Еґідія до розважання. Наказ зразу ж було виконано.

Коли брат Вернард уже відчував, що наближається хвилина його смерти, дещо підвівся, попросив кількох братів, щоб його тримали, і так промовив до зібраних: “Мої найдорожчі браття, не маю сил багато говорити, тільки пригадую вам, що у цьому Чині, в якому я жив і ви живете, можете дочекатись цього щастя, яке я зараз відчуваю. По правді кажу вам, що душа моя в цій хвилі почувається такою щасливою, що я і за тисячу таких світів, де живемо, не проміняв би служби іншому панові, як Господь наш Ісус Христос. О найдорожчі браття мої, заклинаю вас Богом святим, любіться взаємно”. Після цих та ще інших кількох побожних напімнень, брат Вернард ліг на постіль. Його обличчя сяяло живим блиском радости, так, що всі брати були здивовані.

Ось так насичена незвичайним щастям душа брата Вернарда перейшла у вічність, де увінчав її Христос вінцем слави, на який він заслужив собі тут, на землі, у тяжких змаганнях.

[ Повернутися до змісту книги: "Квіти святого Франциска" ]

[ Скачати книгу: "Квіти святого Франциска" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!