Глава 5. Св. Франциск висилає брата Вернарда

З книги "Квіти святого Франциска"

Святий Франциск висилає св. Вернарда з Асижу до Болоньї, де той засновує новий монастир.

Бог на те покликав та вибрав святого Франциска і його товаришів, щоб вони утверджувалися в духові, який оживляв їх серця, та щоб словами та ділами показали світові свою віру в Розіп’ятого Ісуса Христа. І вони справді були такими: чи то своєю одежею, чи то своєю діяльністю, чи то врешті всім своїм життям - словом, кожен їх крок виявляв їх як людей, що віддалися на розп’яття цього світу. Пройняті духом покути, вони рвалися навчати, щоб зносити всяку ганьбу та приниження з любови до Христа Господа і на славу ближніх, для яких вони були живим та гідним наслідування прикладом.

Постійно вдосконалюючись, осягнули те, що тішилися з кожної завданої їм кривди, і, навпаки, на лиця їх падала тінь суму та сорому, коли їх стрічали слава і почесті. Ходили вони світом, як подорожні, не маючи з собою нічого, крім Христа Розіп’ятого. Працювали ревно у Господньому винограднику і збирали преславні плоди - людські душі, призначені для Бога.

У часі, коли ще Чин святого Франциска був у самому зародку, вислав одного дня святий Засновник брата Вернарда до Болоньї, щоб він у цьому місці, з Божою ласкою, відшукав для Христа хоч кілька сердець. На цей наказ свого отця брат Вернард поклав на свої груди знак св. Хреста і, в ім’я святого послуху, пішов до Болоньї. Коли прибув на місце у своїй убогій, витертій, з грубого сукна рясі, стали там діти насміхатися з нього, кпити. Брат Вернард зносив це задля Ісуса Христа з великою терпеливістю та радістю. Мало того, він, щоб виставити себе на ще більші зневаги, пішов вулицями до середини міста. Невдовзі навколо нього зібрався гурт народу, одні шарпали його за каптур, інші кидали в нього болотом та камінням, ще інші немилосердно штовхали його то в один, то в другий бік. Терплячи ці зневаги, брат Вернард був тихий та терпеливий, обличчя його світилося радістю, а з уст не злітало жодного нарікання, він не тільки не кривився перед цими напастями, але сам наче шукав їх, бо часто знову завертав до середини міста.

Терпеливість - це досконалість, а водночас це - пробний камінь її власників. Один місцевий славний адвокат був свідком цієї постійности та відваги брата Вернарда, з якою той без скарг уже доволі довго терпів ці прикрості. Тоді в думці мовив до себе: “Це напевно чоловік святий,”- та приступив до брата Вернарда і запитав його: “Що ти за один та з яким наміром прийшов сюди?” Замість відповіді брат Вернард витягнув з кишені правила святого Франциска та подав їх докторові. Щойно лиш прочитав адвокат ці правила, здивувався великою досконалістю, до якої вони ведуть, і сказав до своїх товаришів: “Я знаю, що ніколи не бачив нічого так досконалого, так високого, як цей спосіб життя. І справді кари гідними є ті, хто насміхається зі святого чоловіка. Ми радше повинні обдарувати його почестями великими, як правдивого Божого слугу”. Відтак сказав до брата Вернарда: “Якщо маєш намір заснувати тут монастир, де можна було б вільно присвятити себе службі Божій, так з любови до тебе, а також задля спасіння власної душі прирікаю тобі, що я постараюсь для тебе про відповідне помешкання”.

“О пане докторе, - вигукнув брат Вернард, - це справді сам Господь наш Ісус Христос піддав тобі цю спасенну думку і на славу того ж Ісуса Христа я охоче приймаю твої пропозиції”.

Утішився цими словами адвокат і з серцем, що горіло любов’ю до ближнього, привів він брата Вернарда до свого дому, а невдовзі, як обіцяв, побудував для нього мешкання, власним коштом його облаштував та купив хатнє начиння. З того часу став він опікуном і першим оборонцем брата Вернарда та його товаришів.

А брат Вернард, зі свого боку, святістю свого життя в очах мешканців Болоньї мав все більшу честь і пошану. Кожен уважав за щастя, якщо міг його діткнутись, або хоч здалека побачити. Він, однак, будучи правдивим учнем Ісуса Христа та святого Франциска, боявся, щоб почесті цього світу не збурили його внутрішній спокій та щоб не стали перепоною у спасінні душі. Тому знову повернувся до свого отця і так йому сказав: “Отче, монастир у Болоньї вже засновано, тому пошли туди братів, щоб працювали та щоб утвердили його значення. Що ж до мене, то я зовсім не сподіваюсь стати там на дорогу чеснот, а навпаки, боюсь дуже, щоб не втратити там багато на душі через почесті, які там мене чекають”.

А коли святий Франциск довідався про все, що там сталось, про славу, яку брат Вернард там здобув Господу Богу, гарячими словами подякував Божому Провидінню, яке з певністю благословило працю тих бідних учнів святого Христа. Відтак вислав кількох своїх товаришів до Болоньї і Ломбардії, які в інших місцевостях стали засновувати нові монастирі.

[ Повернутися до змісту книги: "Квіти святого Франциска" ]

[ Скачати книгу: "Квіти святого Франциска" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!