Глава 2. Про брата Вернарда

З книги "Квіти святого Франциска"

Про брата Вернарда з Квінтавалє, першого товариша святого Франциска.

Першим товаришем святого Франциска був брат Вернард - у часах, коли ще святий Франциск носив світський одяг, хоч уже погордив світом та жив у покуті, і був погорджуваний всіма. Багато людей вважали його за дивака, висміювали його як божевільного. Родина та найближчі приятелі цурались його та проганяли, кидаючи в нього камінням та болотом. Ці наруги та насміхання він переносив з найбільшою терпеливістю, неначе б не чув того й не бачив.

Тоді сталось, що один з найбагатших та найученіших панів, шляхтич Вернард з Асижу, бачачи те, став над тим розважати в своїм серці, як то цілий світ гордує Франциском, а той з такою терпеливістю зносить цю велику кривду. За час дворічного життя у загальній погорді та відречення усіх, він ще сильніше стоїть на своєму рішенні. Роздумував над цим пан Вернард і так промовляв до себе: “То не можливе, щоб брат цей не мав великої Божої ласки...” - і запросив святого Франциска до себе повечеряти та переночувати. Святий Франциск прийняв запрошення, повечеряв з ним та залишився на ніч. Пан Вернард задумав при цій нагоді переконатися у святості Франциска. Тому наказав приготувати постіль для святого Франциска у своїй кімнаті, де вночі завжди світилось.

Коли святий Франциск увійшов до кімнати, бажаючи приховати свою святість, то впав зразу на постіль та вдавав, що заснув. Також і пан Вернард поклався в ліжко і по короткому часі став голосно хропіти, неначе б твердо спав. Святий Франциск, думаючи, що Вернард справді спить, устав з постелі, упав на коліна, підніс очі і руки до неба та став молитися побожно і ревно, промовляючи тільки оці слова: “Бог мій і все моє”. Тоді він розважав та подивляв красу Божого Маєстату, що зволив змилосердитись над пропащим уже світом та що наказав такому бідакові, як він, нести лік на спасіння його власної душі і багатьох інших. Так просвічений святим пророчим Духом передбачував він великі діла, які Господь хоче довершити через нього та його Чин. Розважав він тоді і про свою нужду та неміч і просив Господа щиро, щоб усесильною своєю добротою поблагословив та сповнив усе сам, бо його людська неміч не спосібна ні до чого доброго. При цьому ревно плакав і так тривав у молитві до самого ранку, повторюючи ті самі слова молитви: “Бог мій і все моє”. При світлі лампади бачив Вернард святе життя Франциска та побожно розважав слова, які той говорив. Тоді, під впливом ласки Святого Духа, і він вирішив змінити своє життя.

Щойно засвітало, покликав Вернард до себе Франциска і так йому сказав: “Слухай, брате, я вирішив твердо в своєму серці покинути світ й у всьому слухати тільки твоїх наказів”. Франциск, почувши його слова, зрадів духом і відповів: “Вернарде, це все, що говориш, таке велике і трудне, що нам треба у цьому ділі порадитися з самим Господом нашим Ісусом Христом та просити Його, щоб Він зволив об’явити нам свою волю та вказати спосіб, як це велике діло виконати. Підемо разом до єпископської палати, там живе побожний священик, попросимо його відправити Службу Божу, відтак будемо молитись аж до дев’ятої години, просячи Бога, щоб через трикратне відкриття Євангелія вказав нам дорогу, якою маємо йти”. Вернардові ця думка дуже сподобалась.

Вони негайно вибралися в дорогу, прийшли до єпископської палати, вислухали Службу Божу і молились до години дев’ятої. Відтак священик, на прохання Франциска, взяв святе Євангеліє, зробив над ним знак святого Хреста та, в Ім’я Господа нашого Ісуса Христа, відкрив його. За першим разом сторінка вказувала на уступ святого Євангелія, де Христос говорить до молодця, який питав Його про дорогу до досконалости: “Якщо ти хочеш бути досконалим, продай усе, що маєш, роздай бідним і піди за мною”. Коли другий раз відкрили Євангеліє, прочитали слова Христові, сказані до апостолів: “Не беріть з собою нічого в дорогу ні палиці, ні торби, ні взуття, ні грошей”. Так хотів їх повчити Христос, що всю надію життя мають покласти тільки в Бозі і всім їх старанням має бути лиш проповідь святого Євангелія. За третім разом натрапили на такі слова Христові: “Хто хоче йти за мною, нехай заперечить самого себе, візьме свій хрест на себе і так нехай за мною йде”. Тоді сказав святий Франциск до Вернарда: “От, брате, порада, яку тобі Христос дає. Йди та зроби все те, що ти чув. Нехай буде благословенний Господь наш Ісус Христос, що зволив вказати нам, як маємо жити згідно зі святим Євангелієм”. Почувши це, пан Вернард пішов і справді продав усе, що мав - а був він дуже багатий - й у великій радості духа роздавав усе бідним вдовам, сиротам, в’язням, монастирям, шпиталям і паломникам. У цьому допомагав йому мудро та вірно сам святий Франциск. Один чоловік, на ім’я Сильвестер, бачачи, як святий роздає багато грошей убогим, та опанований захланністю, так сказав до Франциска: “Ти не заплатив мені ще всього за каміння, яке ти купив у мене на відбудову церкви. Тепер, коли маєш гроші, заплати мені”. Святий Франциск, дивуючись його захланності, не хотів з ним сперечатись, а як правдивий послідовник святого Євангелія, запхав обидві руки у мішок Вернарда і вкинув повну пригорщу грошей Сильвестрові в пазуху, кажучи: “Якщо хочеш більше, дам тобі ще”. А Сильвестер, дуже вдоволений грішми, пішов додому. Однак цього ж таки вечора, роздумуючи про все, що сталось в часі дня, коли розважував ревність Вернарда, снитість життя Франциска і свою захланність, переживав через це муки совісти. І тої ж ночі, а також у дві наступні, мав таке об’явлення від Господа Бога: бачив, як з уст святого Франциска виростав золотий хрест, високий до самого неба, й рамена його сягали далеко на схід і на захід. Під впливом цього об’явлення, він також роздав бідним усе, що мав, задля Господа Бога. Потім вступив до Чину і там дійшов до такої святости і ласки, що з Господом Богом говорив, як Приятель з приятелем. Про це говорив святий Франциск кілька разів і про це ще тут буде бесіда. Також і Вернард отримав стільки ласк Божих, що часто на розважанні був піднесений вгору до Бога. Святий Франциск говорив про нього, що він достойний великої чести, бо є правдивим засновником Чину Братів Менших. Він перший покинув світ і все своє, без остатку, віддав бідакам Христовим, починаючи життя в євангельській убогості і віддаючи себе, обдертого, в розпростерті рамена Христа Розіп’ятого, якому нехай буде честь і слава на віки віків. Амінь.

[ Повернутися до змісту книги: "Квіти святого Франциска" ]

[ Скачати книгу: "Квіти святого Франциска" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!