Празник Господнього Стрітення

Празник Господнього Стрітення - Пізнай свій обряд

"Радуйся благодатна, Богородице Діво,
бо з Тебе засяяло Сонце правди Христос Бог наш,
що просвічує тих, що в темряві"
(Тропар празника).

Різдвяне коло свят завершується празником Господнього Стрі­тення, який святкуємо 2 лютого, на сороковий день після Христо­вого Різдва. Цей празник своїм змістом тісно пов'язаний з Христо­вим Різдвом, бо як у Різдві, так і тут Христос при своїм пожерт­вуванні у святині об'являє нам Свою божественність. Від зустрічі Божої Дитини і Його Пресвятої Матері з праведним Симеоном і сам празник у Східній Церкві називається Стрітення. Візьмемо до уваги три питання: основу празника, його встановлення та дух богослуження.

ОСНОВА ПРАЗНИКА

Празник Стрітення засновується на події з життя нашого Спа­сителя, яку записав святий євангелист Лука (2, 22-40). Закон Мойсея приписував, щоб кожна жінка після народження дитини 40 днів не сміла входити до храму, бо в той час вона вважалася нечистою. Ці 40 днів називалися днями очищення. Після закін­

чення цих днів мати новонародженої дитини приходила до храму і приносила жертву очищення. Багатша жінка жертвувала однолітнє ягня на всепалення та молодого голуба або горлицю, а вбога повин­на була принести пару голубів або пару горлиць. Пречиста Діва Марія, як Божа Мати, не була зобов'язана до обряду очищення, бо освятилася Христовим Різдвом, як каже кондак празника: "Утробу Дівичу освятив Ти різдвом Твоїм". Та все-таки вона в покорі виконує припис закону і приносить у жертву дві горлиці.

Крім того, над первородним хлопчиком 40 дня відбувався ще обряд пожертвування Богові і його викуплення. Той, хто повинен був освятити й викупити всіх людей, дозволяє, щоб найперше сам був посвячений Богові і викуплений. "Предвічний Бог, — каже литійна стихира, — що колись на Синаю дав закон Мойсееві, сьогодні являється як Дитина. Як Творець закону Він виповняє закон, і по закону приноситься у храм і дається старцеві".

На окрему увагу заслуговує тут ще зустріч Божого Дитяти і його Пречистої Матері з праведним Симеоном. Святий Лука каже, що Симеон "був праведний та побожний, очікував утіхи Ізраїля, і Дух Святий був на ньому. Йому було відкрито Святим Духом, що не бачитиме смерти перш, ніж побачить Христа Господа" (2, 25-26). За Божим просвіченням Симеон у Дитятку Ісусі пізнає Месію, бере Його на свої руки і гарною молитвою дякує Господеві Богу за ласку, що його очі побачили обіцяного Спасителя. Наша Церква відправу вечірні кожного разу завершує молитвою Симеона "Нині відпускаєш". Старець Симеон пророкує Пресвятій Богородиці її майбутню жертву і терпіння задля Ісуса Христа.

ВСТАНОВЛЕННЯ ПРАЗНИКА

Празник Господнього Стрітення започатковано в Єрусалимі в другій половині IV ст. Першу згадку про нього подає паломниця С. Етерія у своєму щоденнику, де називає його "40 днем після Богоявлення". Його святкування описує так: "Сороковий день після Богоявлення святкується дійсно з найбільшою урочистістю. Цього дня йде процесія до храму Воскресення, де всі збираються на Літургію. Правиться за приписаним порядком з найбільшою урочистістю, наче на Пасху. Усі священики проповідують і також єпископ. Усі вони пояснюють текст Євангелія, де говориться, що 40 дня Йосиф і Марія принесли Господа до храму" (Гл. 26).

З Єрусалима празник поширився на увесь Схід, але лише в VI ст. за цісаря Юстиніяна (527-565) він набирає особливого зна­чення. Цісар Юстиніян наказав уважати Господнє Стрітення за великий празник і святкувати його в цілому цісарстві. Через це в богослуженнях цього празника Церква кілька разів молиться за імператора.

Причинами урочистого святкування Стрітення були дві надзви­чайні події: морова зараза в Царгороді й околиці та землетрус в Антіохії. У кінці 541 року в Царгороді і його околиці з'явилася морова зараза, через яку кожного дня гинули тисячі людей. Так тривало три місяці. А до того в Антіохії пройшов великий земле­трус. Передання каже, що в той час один праведник мав об'явлення від Бога, що нещастя, яке сталося в державі, відійде, коли буде встановлене урочисте празнування Господнього Стрітення. У 542 році, за наказом цісаря Юстиніяна, відбулося урочисте святкування празника і пошесть відійшла.

Зі Сходу празник Стрітення перейшов у V ст. до Риму, звідси в VII ст. — до Франції та Іспанії, а в VIII ст. — до Німеччини. Його встановлення на Заході одні приписують папі Геласію († 496), а инші — папі Григорію Великому († 604). Звичай процесії зі свічками на Стрітення, напевно, запровадили за папи Сергія (687-701). Цей звичай досить швидко прийшов з Риму до Єрусалима й инших міст Палестини. Кирило Скитопольський († 557) у своєму Житті святого Теодосія Великого оповідає про багату жінку римсь­кого урядовця, на ім'я Ікалія, яка між Єрусалимом і Вифлеємом збудувала гарну церкву на честь Пресвятої Богородиці і там завела звичай святкувати празник Стрітення зі свічками. Про цей звичай говорить також єрусалимський патріярх Софроній († к. 641) у своїй проповіді на празник Стрітення. Світло свічок — гарний символ правдивого Божого світла, що ним є сам Господь наш Ісус Христос.

Носіння свічок процесією на Стрітення ще раніше було в практиці в Олександрії. Кирило Олександрійський († 444) у своїй проповіді про принесення Дитяти Ісуса до храму згадує про носіння свічок цього дня в Олександрії. Про таку саму практику в Анкирі говорить Теодот Анкирський († κ. 446). Звичай благословляти свіч­ки на Стрітення прийшов аж після X сторіччя. Перший раз згадує про нього Римсько-германський служебник з XII ст.

Празник Стрітення на Заході первісно був Господським і щойно набагато пізніше став вважатися Богородичним та називатися Очищення Пречистої Діви Марії, або Пожертвування Ісуса у святині. Нові приписи латинської Церкви з Другого Ватиканського Собору знову поставили Стрітення серед Господських празників.

У Східній Церкві Стрітення належить до Богородичних праз­ників і подекуди має також назву Стрітення Пресвятої Богородиці. Цей празник має один день перед- і сім днів попразденства. На цей день існують проповіді багатьох Отців і Вчителів Східної Церкви. Службу празника написали святий Андрій Критський, святий Йоан Дамаскин, святий Косма Маюмський, патріярх Герман і Йосиф Студит. Наступного дня після Стрітення Східна Церква святкує пам'ять праведних Симеона й Анни.

ДУХ БОГОСЛУЖЕННЯ ПРАЗНИКА

Дух богослужби Стрітення є той самий, що й дух Христового Різдва і Богоявлення: прославити Богоявлення на землі, звеличити Христове божество та віддати честь Пречистій Діві Марії, як Бого­матері. Про глибокий зміст і значення празника говорить у своїй проповіді на цей день святий Кирило Олександрійський. "Пред­вічний, — каже він, — мале Дитятко і древній днями (себто Бог). Дитя при грудях і Творець віків. Бачу Дитину і пізнаю Бога. Дитя кормиться і світ удержує. Дитя плаче і світові дає життя і радість. Дитина в пеленках і мене звільняє від гріховних пелен... Це Дитя славлять ангели, Йому поклоняються архангели, перед Ним дри­жать Власті, Його вихвалюють сили, Йому служать херувими, Його благословлять серафими, Його славить сонце, Йому служить мі­сяць, Його слухає природа, Йому коряться джерела і моря... Це Дитя поконало смерть, побідило диявола. Знищило клятву... стерло гріхи, осудило єресі, прикрасило все створіння, спасло Адама, обновило Єву, призвало народи, освятило світ... Тож усі світло зустрічаймо Господнє Стрітення... Так цей день прикрасімо свіч­ками, як годиться синам світла, і істинному Світлові-Христові принесімо свічки з душевними світлами" (Пролог, Ч. І).

Стихири вечірні і сідални, канон та стихири утрені — це один величний гимн слави в честь Христового Богоявлення, у честь предвічного воплочення Бога-Слова та в честь Пресвятої Богоро­диці. Ця мала Дитина, що її сьогодні батьки принесли до храму, це Бог предвічний, що дав закон Мойсееві на горі Синай: "Сьогодні Той, — співаємо на стихирах литії, — що колись був дав закон Мойсееві на Синаю, повинується задля нас приписам закону, бо змилосердився над нами... Сьогодні Симеон бере на руки Господа слави, що його спершу Мойсей у темряві бачив, як на Синайській горі давав йому таблиці... Творець неба й землі сьогодні носиться на руках старцем Симеоном".

Дитятко, що Його сьогодні бачимо в храмі, це пророками пред­сказаний і Богом післаний Месія: "Скажи, Симеоне, — співаємо на стихирах вечірні, — кому ти, тримаючи на руках у храмі, радуєшся? Кому кажеш і кличеш: "Нині я став свобідний, бо видів мого Спасителя?" Це Той, Хто з Діви народився, Він Бог Слово від Бога, що задля нас воплотився і спас людину, Йому поклонімся".

А Мати принесеного до храму Дитяти — це Пресвята Богоро­диця. "Прикраси твою світлицю, Сіоне, — каже стихира на стихов­ні вечірні, — і величай Царя-Христа, вітай Марію — небесну браму, бо вона це херувимський престол: вона носить Царя слави". Пречиста Діва Марія не тільки Мати Христова, але вона також наше уповання й наша Заступниця. На 9-ій пісні канона утрені її благаємо: "Богородице Діво, надіє християн, покрий, збережи і спаси тих, що на тебе уповають... Богородице Діво, для світу блага Помічнице, покрий і збережи нас від усякої нужди й печалі".

Свята Церква, бачачи велике таїнство Богоявлення і Божої любови до нас, закликає своїх вірних до прослави Христа Господа: "Хай ангельський хор чудується, а ми земними голосами заспі­ваймо пісню, бачачи невимовне Боже зшестя. Той, що перед Ним дрижать небесні сили, Його сьогодні обіймають старечі руки єди­ного Чоловіколюбця" (Сідален утрені).

ПРАЗНИК БЛАГОВІЩЕННЯ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ

"Архангельським голосом кличемо до Тебе, Пречиста:
"Радуйся благодатна, Господь з Тобою"
(Величання празника).

"Днесь спасення нашого начало і від віку таїнства явління: Син Божий сином Діви стається" (Тропар празника). Ось таким по­хвальним гимном наша Церква вітає празник Благовіщення Пресвя­тої Богородиці, називаючи його початком нашого спасення. І слуш­но, бо цей празник належить до найважливіших свят нашого цер­ковного року. Про його важливість говорить уже сама назва в наших богослужбових книгах: "Благовіщення Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії".

Святий Атанасій Великий († 373) у своїй проповіді називає Благовіщення першим серед празників, бо воно починає спасення людського роду. Основа цього празника — це радісна подія Благові­щення, записана у святого Луки (1, 26-28). Благовіщення дає початок цілому ряду великих таїнств із життя Ісуса Христа і Його Пресвятої Матері. Празник Благовіщення належить не тільки до 12 великих празників нашої Церкви, але його служба береться навіть тоді, коли він випаде на Квітну неділю, Велику п'ятницю чи Христове Воскресення.

ВАЖЛИВІСТЬ ТАЇНСТВА БЛАГОВІЩЕННЯ

Таїнство Благовіщення має надзвичайно велике значення, бо від нього починається Новий Завіт, починається наше спасення. На благу вість архангела про воплочення Божого Сина людство чекало довгі-довгі тисячоліття. На ту благу вість чекало небо, чекала земля, чекали душі праведних в аді. З цим днем сповнилася Божа обітниця післати Спасителя, бо цього дня "Слово стало тілом, і оселилося між нами" (Йо. 1, 14).

У проповіді на Благовіщення, яку приписують святому Йоанові Золотоустому, читаємо: "Гавриїл був посланий об'явити всемірне спасення. Гавриїл був посланий принести Адамові обітницю про поворот з неволі. Гавриїл був посланий до Діви, щоб нечесть жіночої статі замінити на честь. Гавриїл був посланий, щоб чис­тому Женихові приготовити достойну весільну світлицю. Гавриїл був посланий, щоб створіння заручити зі Створителем. Гавриїл був посланий до живої палати Царя ангелів. Гавриїл був посланий до Діви зарученої Йосифові, але береженої для Сина. Був посланий безтілесний слуга до чистої Діви. Був посланий свобідний від гріха до винятої з-під тління. Був посланий світильник, щоб указати на Сонце правди. Був посланий ранок, що біжить перед світлом дня. Був посланий Гавриїл, указуючий на Того, Хто находиться у нідрах Отця і в обіймах Матері. Був посланий Гавриїл, звістуючий Того, Хто находиться на троні і в вертепі" (Твори, Т. 8, с. 854).

У повчанні, яке на цей день подає Пролог, так сказано про значення таїнства Благовіщення: "Днесь Син і Слово Боже, Господь і Бог наш, несказанно вміщується в лоно Діви, бажаючи своїм вочоловіченням обожити людину, рук своїх твориво, і в древній рай знову вивести. Днесь нестворений вміщується у своє створін­ня. Днесь невидимий стає видимий. Днесь недотикальний почина­ється у дівичому лоні і стає дотикальний. Днесь Боже Слово приймає тіло. Син Божий стає Сином Діви... Днесь райські двері отвираються, і полум'яна зброя, що вигнала людську природу, поспішно відходить, а людський рід вірою у Христа і добрими ділами з радістю знову входить до раю. Днесь Адам ликує, прийняв­ши у свою природу свого Творця. Днесь Єва стерши змієву голову, своєму лютому спокусникові, ввесь світ взиває до радости, кажучи: "Радуйтеся зі мною, бо сьогодні ми знайшли невимовну радість і звільнення від усіх гріхів".

З хвилиною благовіщення ангела Божий Син починає перші хвилини Божого земного життя в дівичому лоні Пречистої Діви Марії. На тлі цього празника ясно виступають її привілеї богомате­ринства і дівицтва.

ІСТОРІЯ ПРАЗНИКА

Святкування Благовіщення почалося у Східній Церкві в кінці IV або на початку V ст. Цісар Маврикій (582-602) робить цей празник обов'язковим у цілій державі. У перші століття цей праз­ник уважався Господським, як на Сході, так і на Заході. На це вказують його первісні назви: Христове Зачаття, Благовіщення про Христа, Початок відкуплення, Благовіщення, Благовіщення ангела Марії, День Поздоровлення, День або празник Благовіщення. Щой­но в VII віці усталюється сьогоднішня назва для цілої Східної Церкви: Благовіщення Пресвятої Богородиці, а сам празник нале­жить до Богородичних.

На святкування празника 25 березня вплинуло Христове Різд­во, що настає через дев'ять місяців після Благовіщення. При тому існувало старовинне побожне передання, що 25 березня відбулося створення світу, воплочення Божого Сина і Його смерть на хресті. Олександрійська Пасхальна хроніка з 624 року і Царгородська Пасхальна хроніка з початку VII ст. визначають дату празника Благовіщення — 25 березня.

Службу на цей празник уклали святий Йоан Дамаскин, святий Косма Маюмський, Теофан, єпископ Нікейський і монах Йоан. Наступного дня після празника Східна Церква святкує Собор свя­того архангела Гавриїла. Це давній звичай Східної Церкви, щоб наступного дня після великого празника віддавати шану тим осо­бам, які брали визначну участь в події празника.

Празник Благовіщення зі Сходу приходить на Захід десь між 660 і 680 роками. Як на Сході, так і тут він спочатку вважався Господським і мав різні назви: Господнє Благовіщення, Христове Благовіщення, Зачаття Христа, Празник воплочення, Благовіщення ангела Пресвятій Діві Марії, Благовіщення Святій Марії про За­чаття. Собор у Толедо 656 року говорить про Благовіщення 25 березня, але переносить його на 18 грудня. Причиною цього було те, що давній звичай не дозволяв святкувати празники під час великого посту, а також і те, що празник Благовіщення був ближче до Христового Різдва, аніж до його смерти і воскресення. Щойно в XI ст. всі Церкви на Заході знову почали святкувати Благовіщення 25 березня. Вірмени празнують Благовіщення 7 квіт­ня тому, що вони святкують Христове Різдво і Богоявлення разом в один день — 6 січня. Подія Благовіщення є улюбленою темою в іконографії.

Благовіщення в Русі-Україні було другим Богородичним праз­ником після Успення, у честь якого в Києві збудована церква в першому столітті християнства. Князь Ярослав Мудрий на Золотих воротах у Києві спорудив храм у честь Благовіщення Пресвятої Богородиці. "В 1037 році, — сказано в найдавнішому літописі, — заснував Ярослав великий город Київ, що має золоті ворота. Вибу­дував і церкву святої Софії, Премудрости Божої, митрополичу, а далі кам'яну церкву Благовіщення Святої Богородиці на Золотих воротах. А це тому вибудував премудрий князь Ярослав церкву Благовіщення на Воротах, щоб завжди була радість тому городові Благовіщенням Господнім і молитвою Святої Богородиці й архан­гела Гавриїла". У храмі Благовіщення князь Ярослав Мудрий у 1037 році віддав під опіку Божої Матері ввесь український народ.

ДУХ БОГОСЛУЖЕННЯ БЛАГОВІЩЕННЯ

Богослуження празника Благовіщення повне урочистих, велич­них і радісних гимнів. Багато разів тут повторюється добре знаний нам привіт ангела: "Радуйся!" Головні мотиви тієї святої і неземної радости — це воплочення Божого Сина, це привілеї богомате­ринства і дівицтва, це спасення людського роду. У радості Благові­щення бере участь небо, земля і все створіння. "Днесь радість благовіщення, — співаємо на стиховні вечірні, — торжество Ді­виці, земля і небо єднаються, Адам обновляється і Єва увільняється від печалі". А сідален утрені каже: "Днесь все створіння радіє, бо тобі каже архангел: Радуйся, благодатна, всехвальна і пречиста

Мати Христа Бога". Канон утрені звертає на себе увагу тим, що він укладений у формі діялогу Пресвятої Богородиці й архангела. Ось приклад: "Богородиця: "Почувши, Гавриїле, радісний голос слів твоїх, я наповнилася божественної радости, бо ти голосиш радість і звіщаєш безконечну веселість". "Ангел: "Тобі дана радість, бо­жественна Богомати. Все створіння, Богоневісто, взиває до тебе: Радуйся! Ти бо єдина чиста була вибрана на Матір Божого Сина" (Шоста пісня).

Ангел говорить до Пресвятої Богородиці з якнайбільшою поша­ною і для неї, як Богоматері, має слова найвищої похвали і подиву: "Задум споконвічний відкриваючи, Гавриїл став перед тобою, Діво, і вітаючи тебе, сповістив: Радуйся, земле незасіяна! Радуйся, неопа­лима купино! Радуйся, глибино незглиблима... "

Головне джерело тієї радости це воплочення Божого Сина й наше спасення: "... Дівиче лоно приймає Сина. Дух Святий сходить. Отець з висот дає згоду, і примирення доконується спільною радою. В Нім і через Нього спасені враз з Гавриїлом закличмо до Діви: "Радуйся, благодатна, бо з тебе спасення Христос Бог наш приняв­ши, нашу природу злучив її з собою, Його моли за спасення душ наших" (Стихира на стиховні вечірні).

[ Назад ]     [ Зміст ]     [ Вперед ]

[ Cкачати книгу: "Пізнай свій обряд" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!