Свята Плащаниця

Свята Плащаниця - Пізнай свій обряд

"Благообразний Йосиф, з древа знявши пречистеє тіло Твоє,
плащаницею чистою обвив і ароматами,
в гробі новім, покривши, положив"
(Тропар Великої п'ятниці).

Богослуження Великої п'ятниці характеризуються гарними обрядами, зворушливими напівами і глибокими змістом гимнами та стихирами. Головна їхня тема — це муки і смерть Господа нашого Ісуса Христа.

"Днесь висить на дереві, — співаємо на 15 антифоні утрені Великої п'ятниці, — Той, що на водах землю повісив. Вінцем з терня вінчається — Цар ангелів. У ложну багряницю одягається Той, що небо одягає хмарами. Дістає поличник Той, що в Йордані висвободив Адама. Цвяхами пригвозджений — Жених церкви. Копієм проколений — Син Діви. Поклоняємось страстям Твоїм, Христе, поклоняємося страстям Твоїм, Христе, поклоняємося стра­стям Твоїм, Христе, покажи нам і славне Твоє воскресення".

В осередку величних відправ і зворушливих обрядів Великої п'ятниці стоїть свята плащаниця. Ця свята ікона Христа в гробі стала складовою частиною обрядів вечірні Великої п'ятниці й утре­ні Великої суботи. Під час тих відправ ми особливо прилюдно вшановуємо святу плащаницю, бо на ній кривавими літерами випи­сана історія спасення людського роду. Свята плащаниця говорить нам і про строгу Божу справедливість і про безконечну Божу любов і безмежне милосердя до нас, грішних.

Тож з уваги на літургійне значення святої плащаниці годиться дещо більше сказати про її історію та обряд покладення.

ІСТОРІЯ СВЯТОЇ ПЛАЩАНИЦІ

Використання святої плащаниці в богослужбах Великої п'ят­ниці й суботи так як ми її тепер почитаємо, відносно недавнє, бо має за собою заледве кількасот літ, але своїм походженням вона сягає самої смерти Ісуса Христа. Плащаниця це ніщо инше, як те простирало чи саван, у якому було завинуто мертве Тіло Христа Господа, коли його покладено до гробу. Східна Церква у відправах Великої п'ятниці й суботи не знала плащаниці майже півтори тисячі літ!

Християни єрусалимської Церкви перших століть почитали у Велику п'ятницю хресне дерево, яке на початку IV віку віднайшла свята Єлена, мати цісаря Костянтина. Обряд того почитання запи­сала нам паломниця IV століття Сильвія Аквітанська. У її щоден­нику паломництва читаємо, що у Велику п'ятницю єпископ в ото­ченні дияконів сідав на престолі, поставленому на Голготі, де був розп'ятий Христос. Перед ним ставили застелений стіл, а на столі клали святе хресне дерево і напис, що був на хресті. Єпископ держав кінці святого дерева у своїх руках, а вірні один за одним підходили до столу, робили доземний поклін, торкалися хреста й напису своїми чолами й очима, а відтак цілували хрест і відходили.

Звичай почитати святий хрест у Велику п'ятницю перейшов пізніше до грецької Церкви. У Велику п'ятницю в часі утрені після 5 страсного Євангелія, коли співали стихиру "Днесь висить на дереві... ", священик або єпископ виносив зі святилища запрес­тольний хрест і ставив його на середині церкви. При співі слів стихири: "Поклоняємося страстям Твоїм, Христе", — священик і всі вірні робили три доземні поклони і цілували святий хрест.

Під впливом Східної Церкви почитання святого хреста у Вели­ку п'ятницю в середині VII століття перейшло до Західної Церкви, де практикується і сьогодні.

Під час святої Літургії Східна Церква накриває на проскомидії Чесні Дари великим прямокутним покровом. Цей покров, який називають також воздухом, єрусалимська Церква почала вживати в Літургії за святого Сави Освященого († 532), творця єрусалим­ського богослужбового уставу. Святий Герман, царгородський пат­ріярх (713-730) учить, що воздух є символом того каменя, яким Йосиф з Ариматеї прикрив Господній гріб. А за Симеоном Солунсь­ким († 1429), воздух — це символ нагого й мертвого Ісуса, якого несуть до гробу. Тому, каже він, на воздусі деколи зображено покладення Христа до гробу. На Великому Вході диякон несе цей воздух перед Чесними Дарами. А потім священик накриває ним чашу і хліб на престолі і при цьому тихо відмовляє тропар "Благо-образний Йосиф... ".

Цей грецький звичай зображати на воздусі ікону Христа в гробі прийшов до нас у XIV віці разом з єрусалимським уставом. І це він дає початок нашій плащаниці.

За приписами єрусалимського уставу тропар "Благообразний Йосиф" співається також на вечірні Великої п'ятниці й на утрені Великої суботи. Виглядає, що наші побожні предки, співаючи цю похоронну пісню на честь Спасителя, хотіли не тільки переживати її духом, але й очима бачити його ікону зложення до гробу. Тому за тим тропарем спочатку на утреню Великої суботи, а відтак і на вечірню Великої п'ятниці приходить також через своє символічне значення і воздух, наша перша плащаниця.

У XVI ст. з'являється звичай нести воздух-плащаницю з іконою мертвого Ісуса в час входу з Євангелієм на великому славослов'ї утрені Великої суботи. Вхід закінчувався співом "Благообразний Йосиф... ", поклонами і цілуванням воздуха-плащаниці. Після утрені його знову ставили разом з Євангелієм на престол. У цьому столітті воздух з іконою Христа у гробі у нас називається плащаницею.

Обряд почитання святої плащаниці перенесено згодом з утрені Великої суботи на вечірню Великої п'ятниці. Це сталося, мабуть, тому, що тропар "Благообразний Йосиф" у відправах страсного тижня співається перший раз на вечірні Великої п'ятниці.

Тепер на нашій плащаниці, крім ікони Христа в гробі, зобра­жають ще Богородицю, Йосифа з Ариматеї й побожних жінок, що брали участь у похороні Ісуса Христа. А довкола плащаниці видні­ються слова тропаря Великої п'ятниці: "Благообразний Йосиф... ".

ОБРЯД ПОКЛАДЕННЯ ПЛАЩАНИЦІ

У наших рукописних уставах до XVI віку нічого не сказано про обряд покладення святої плащаниці, бо вона щойно починала входити у практику. Оскільки свята плащаниця ввійшла до відправ вечірні Великої п'ятниці й утрені Великої суботи не окремим приписом, а звичаєм Церкви, то до сьогодні нема одного обряду покла­дення плащаниці, бо різні Церкви витворили свої звичаї. Почитання святої плащаниці в XVII-XVIII ст. стає загальною практикою і звичаєм усієї Східної Церкви.

Обряд виносу й покладення плащаниці, за Типиком о. Доль­ницького, відбувався у катедральних церквах Галичини так: на вечірні Великої п'ятниці, під час співу стихири на стиховні "Тебе одіющагося світом яко ризою... ", був обхід довкола церкви з пла­щаницею, яку несли за чотири кінці священики або старші парафія­ни. Після обходу плащаницю клали на окремий до того пригото­ваний стіл посередині церкви. При кінці вечірні в часі трикратного співу "Благообразний Йосиф... " усі на колінах приступали до святої плащаниці й побожно її цілували. Божий гріб був прикрашений квітами й лампадами, а за ним стояв хрест без Розп'яття з обрусом на його перехресті.

Отець Дольницький згадує також, що в нас, у Галичині, був звичай при обході з плащаницею нести і Святі Тайни, що їх відтак ставили для почитання або на Божому гробі, або на престолі. Він завважує, що цей звичай узято від латинської Церкви. Звичай виставляти Святі Тайни при плащаниці є цілком несумісний ні з духом Великої п'ятниці, ні з духом Східної Церкви. Свята плаща­ниця є якраз символом Ісуса Христа в гробі, тому тут немає місця на прилюдне почитання Святих Тайн. Західна Церква у Велику п'ятницю подекуди усуває Святі Тайни з кивота та лишає його відчиненим на знак, що там нема Христа, бо Він у гробі.

Типик А. Микити каже, що на Закарпатті при обході з плаща­ницею сам священик несе її на своїх плечах і тримає її двома руками на голові, а другий її кінець піддержує двоє людей. Обхід буває тільки один раз.

На Східній Україні й у Росії у Велику п'ятницю на вечірні при співі "Благообразний Йосиф" тільки виносять святу плащаницю на середину церкви, а сам обхід з плащаницею відбувається при ве­ликому славослов'ї на утрені Великої суботи. Під час обходу свя­щеник несе святу плащаницю на своїй голові і під нею ще тримає Євангеліє, яке відтак кладуть на плащаницю при Божому гробі.

Святу плащаницю, буває, виставляють для почитання аж до воскресної утрені. Перед утренею, після відправи надгробного, плащаницю заносять до святилища і кладуть на престол. Нема окремого припису, де треба ставити святу плащаницю у воскрес­ному часі. Одні церкви тримають її на престолі до Томиної неділі, а відтак поміщають за престолом на стіні над горним сідалищем. В инших церквах плащаниця стоїть на престолі до неділі Миро­носиць. У наших церквах плащаниця лежить на престолі аж до віддання празника Пасхи, тобто 40 днів, на знак Христового 40-денного перебування на землі після свого воскресення.

У нашому народі свята плащаниця користується справді вели­ким почитанням і любов'ю. Загал наших вірних дотримується у

Велику п'ятницю повного посту і приступає натще до святої плаща­ниці, наче до святого причастя. До неї приходять не инакше, як на колінах і то часто аж від вхідних дверей церкви. Коло Божого гробу, зазвичай, стоїть почесна сторожа наших молодіжних і стар­ших організацій, подекуди навіть цілу ніч з Великої п'ятниці на суботу. Поклоніння святій плащаниці і її цілування для наших вірних це справді глибоке духовне переживання і нагода відновити свою віру в Христа й любов до Господа, що з любови до нас умер на хресті.

НАДГРОБНА СТИХИРА ПРИ ПОКЛАДАННІ ПЛАЩАНИЦІ

"Тебе, що світлом, немов ризою, зодягаєшся, зняв Йосиф з Никодимом, бачивши мертвого, нагого, непохованого, ревним пла­чем заплакали і, ридаючи, промовили: "Ох горе, наш найсолодший Ісусе! Побачивши Тебе на хресті повислого, сонце негайно мороком покрилося і земля зо страху задрижала й церковна заслона роздер­лася. А тепер бачу Тебе, що задля мене сам пішов на смерть. Як же ж поховаю Тебе, мій Боже? Або якою плащаницею обгорну? Якими руками діткнуся Твого нетлінного Тіла? Або яку пісню заспіваю при Твоїй смерти, Щедрий? Величаю Твої страсті, піснями славлю Твоє погребення з воскресенням, і кличу: "Господи, слава Тобі".

[ Назад ]     [ Зміст ]     [ Вперед ]

[ Cкачати книгу: "Пізнай свій обряд" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!