Пастушок та ікона Івана Богослова

З книги Апостол і євангеліст Іван Богослов

Ця повість записана в античній книзі під назвою «Пролог», що була улюбленим читанням християн протягом багатьох століть.

У маленькому містечку неподалік Константинополя жив хлопець-сирота. Він заробляв собі на прожиття тим, що наймався пасти гусей. Імені його ніхто не знав, всі просто називали гусопасом.

На воротах містечка була ікона святого апостола Івана Богослова. Раніше в давнину всі старовинні міста, навіть маленькі, мали міську стіну й ворота. Хлопчик щодня виганяв своїх гусей за міську стіну і пас їх поблизу міських воріт. Він любив дивитися на ікону Івана Богослова і милуватися нею.

Адже в лику святого його приваблювали мирний дух благочестя, світло і мудрість, які незримо сяяли від цього образу, і очі самі собою постійно направлялись туди, де душа незримо наповнювалась духовною благодаттю Духа Святого - Премудрості Божої. Цю благодать може відчути тільки чиста душа, в якій є добре серце. Таким був і наш пастушок. Він настільки захопився ликом на іконі, що намагався намалювати його на піску пальцем або паличкою. І він так став молитись:

- Господи, дай мені навчитися змалювати цей образ! Я всією душею бажаю цього!

Але в нього нічого не виходило. Знову й знову загладжував він свій малюнок на піску й починав малювати - і так цілих три роки!

Одного разу підійшов до нього величний сивий старець і запитав:

- Що ти робиш, гусопасе? Що малюєш на піску? Хлопчик зніяковів, але відповів:

- Пане добродію, подивіться на ворота! Бачите ікону святого Івана Богослова? Я вже третій рік намагаюся на піску намалювати його, але мені не вдається.

Старець (а це був Іван Богослов) запитав пастушка:

- Отож, ти хочеш бути іконописцем?

- Так, пане, - відповів хлопчик, - я хочу цього понад усе на світі!

Діставши папір та перо, старець написав на ньому таке послання:

«Я, Іван Богослов, що лежав на грудях Господа та пив Його чашу на Таємній Вечері, до тебе, Хінарю, відсилаю цього пастушка. Навчи його іконопису так, щоб він писав ікони краще, ніж ти сам».

Він запечатав лист перснем і дав хлопчикові, сказавши:

- Іди в Константинополь. Там є царський живописець на ім'я Хіна. Він розписує золоті царські палати, а на утреню завжди їздить у храм святої Софії. Дочекайся його там і передай цей лист. Скажи: «Його дав мені Іван Богослов». Він візьме тебе до себе.

Сказавши це, він зник.

Залишивши своїх гусей, хлопчик побіг у столицю. Був ще ранок, ранкова служба в храмі святої Софії закінчувалася. З храму стали виходити люди. Хлопчикові показали колісницю царського іконописця, і він кинувся до нього з листом. Іконописець, взявши листа, став читати його, а хлопчик біг поруч із колісницею.

Прочитавши лист, Хінар з подивом глянув на хлопчика.

- Звідки в тебе це? - запитав він.

Хлопчик, хвилюючись, розповів йому про все, що сталося з ним, коли пас гусей.

Іконописець зрозумів, що лист справжній (до того ж він бачив, що маленький обірванець і читати не вміє) і що сталося диво, і побоявся ослухатися святого. Довелося йому взяти хлопчика до себе на навчання. Але вчити іконописанню він хлопчика не хотів, бо чорна заздрість охопила його серце. Він боявся, щоб хтось інший не став кращим художником, ніж він. Хінара всі хвалили, навіть сам цар, і він насолоджувався цією похвалою і не збирався передавати таємницю свого мистецтва іншому, щоб слава не залишила його.

Заздрість робить багато шкоди самій людині та іншим людям. Вона, як хробак, гризе її душу, і тоді людина не здатна робити щось добре, а робить тільки зло. Заздрість призводить до ревнощів та ненависті, а потім людина впадає через них ще в інші гріхи, робиться злою, брехливою. Звідси і беруть початок всі війни між людьми і народами, адже люди вбивають одне одного через заздрість.

Хінар тримав хлопця як підручного, який виконував всі підготовчі роботи для іконопису, готував дошки та розтирав фарби, але до малювання його не підпускав.

В цей час за гроші одного вельможі була побудована нова кам'яна церква, і іконописцеві Хінару замовили написати ікону для церкви святого Івана Богослова. Хінар прийшов до храму, подивився, якого розміру повинна бути ікона, і дав доручення хлопчикові підготувати дошку та фарби. За Божим промислом Хінар надовго затримався до обіду.

Хлопчик підготував дошку і взявся за фарби до писання ікони. Вже було все готово, але іконописця все ще не було. Та до майстерні увійшов той же старець, що явився, коли він пас гусей, Іван Богослов, і запитав хлопця:

- Що ти робиш, гусопасе?

- Розтираю фарби для мого майстра. Він буде писати ікону Івана Богослова, - відповів хлопчик.

Іван сказав:

- Вставай і сам малюй цю ікону. З трепетом хлопчик відповів:

- Пане, я ніколи не брав пензлі в руки й не вчився малювати.

- Дивися на мене та малюй, - повелів Іван.

Але хлопчик не знав, як і взятися до справи. Тоді Іван вклав у його руку пензликі в такий спосіб, рукою хлопчика, окреслив на підготовленій дошці свій образ, а потім, також рукою хлопчика, став шар за шаром покривати його фарбами.

Коли ікона була написана, Іван вийшов з майстерні. «І просвітилася палата від цієї ікони, немов від сонця».

А пастушок заплакав, з жахом думаючи про те, яке покарання буде від іконописця за свавілля.

Коли Хінар прийшов, то був вражений: образ був досконалішим за всі роботи, які він малював.

Миттєво слух про чудесну ікону донісся до царських палат. Імператорові сказали:

- У твого іконописця є учень. Він тільки три дні як вчиться, а написав таку ікону Івана Богослова, що вся палата освічується від неї, як від сонця, - і уявити неможливо!

За наказом царя негайно принесли ікону в царські палати, і обійняв царя страх від її сяйва.

Придворні думали та гадали, що сталось. Одні казали:

- Учень перевершив майстра!

- Ні, майстер вправніший, — заперечували інші. Почувши ці суперечки, цар сказав:

- Я сам визнаю, хто з них вправніший. Нехай кожний з них намалює орла на стіні моєї палати. А я візьму яструба й пущу: на чий малюнок орла кинеться яструб, той і буде кращим майстром.

-  Вірно ти розсудив, о розумний царю! - погодилися придворні.

І ось майстер і учень намалювали по орлу на стіні царської палати, і всі прийшли помилуватися їхньою роботою. Побачивши зображення, створене царським іконописцем, вельможі вигукнули:

- Немає у всьому світі подібного до нього!

Але коли підійшли до творіння учня, то й зовсім втратили мову - таким воно було прекрасним.

А цар, як і задумав, пустив яструба. Птах миттєво кинувся до орла, написаного учнем, і намагався вступити в бій із зображенням. Так учень переміг.

Цар зробив пастушка своїм придворним іконописцем і взяв його до свого палацу.

Чудесну ікону Івана Богослова віднесли до церкви, для якої вона була написана. Церква була освячена в ім'я святого Івана Богослова з великою пишністю і радістю, прославляючи Господа нашого Ісуса Христа, Якому слава нині, і прісно, і навіки віків. Амінь.

[ Повернутися до змісту книги: Апостол і євангеліст Іван Богослов ]

[ Скачати книгу: Апостол і євангеліст Іван Богослов ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!