Недіюча отрута

З книги Апостол і євангеліст Іван Богослов

Один християнин потрапив у скрутне становище: йому не тільки не було за що жити, але багатьом він був винен гроші, і віддати було нічим, а ті кредитори, кому він заборгував, зовсім замучили його, вимагаючи повернути борги. Ніякої надії заробити гроші у нього не залишилося, і він впав у розпач.

Немає важчого гріха, ніж розпач, адже в стані розпачу біси навіюють людині гріховні думки, і людина в такому стані може скоїти ще інші страшніші, смертні гріхи! Адже й окаянний Юда, якби не впав у розпач, то зміг би ще покаятися за свій страшний гріх і отримати прощення від Всеблагого Господа - але замість цього він пішов і повісився. Ось і той бідняк, хоч і був він християнином, але у розпачі своєму нічого не міг вигадати кращого, як покінчити життя самогубством. Він звернувся до знахаря, щоб той допоміг йому у цьому страшному намірі й попросив у нього смертельну отруту: «Отруту я беру для себе самого, а як плату за неї ти візьмеш все, що залишиться після моєї смерті: хатинку і все, що є в ній». Чаклун дав йому смертоносний напій.

Взяв християнин страшну чашу й поніс її додому. Страшно стало йому дорогою, адже годину тому смерть була тільки в його думках, а тепер він тримав її в своїх руках! Коли вип'є цю останню чашу - шляху назад не буде, навіки загине тіло його і душа! Від жаху він не міг іти далі, думки й почуття вихором кружляли в його голові, і невидимі злі духи, як хижі птахи, вже терзали його душу. Він ледь не втратив свідомість, але випрямився, осінив чашу хресним знаменням і одним махом випив її. Випив - і залишився стояти посеред вулиці. Не зашкодив йому страшний напій. Нічого не розуміючи, прийшов він у свою халупу й впав на убоге ліжко. Думки все ще кружляли вихором, не складалися в щось ясне. Можливо, врятований задумався би, від якого гріха відвернув його Бог, - але тут в хату ввійшов кредитор, якому він найбільше заборгував, і грубо закричав:

- Не ховайся, негіднику! Я знаю, що ти вдома! Не відступлю від твого порогу, доки не витрушу з тебе все до останнього мідяка!

Зі стогоном схопився бідняк за голову і зрозумів, що виходу, як і раніше, немає. Схопився, кинувся до дверей і крикнув прямо в обличчя цьому чоловікові:

- Ось! Іду за грошима, що я тобі винен! Чекай на мене, без грошей я не повернуся!

А про себе він подумав: «Мабуть, не повернуся вже ніколи - ні з грошима, ні без грошей!» І побіг до чаклуна.

- Дай мені сильнішу отруту, - сказав він знахарю, увійшовши до його хати. - Бачиш, ця не подіяла!

Чаклун здивувався, побачивши його живим, і дав йому найсильнішу отруту. Повільно, у роздумах пішов християнин у бік свого дому. Звичайно ж, вдома йому не було що робити: на порозі, швидше за все, чекав на нього все той же кредитор, а може, ще й інші разом з ним. Але й квапити останню хвилину він не хотів: він і після першого разу ще не отямився.

Однак відступати не було куди, і, скільки не тягни, а треба було завершувати. Він перехрестив чашу і випив її до дна. Але нічого не відчув. Він був живий і цілком здоровий. Отрута знову не подіяла! «Ну й ошуканці ці знахарі! - подумав він, отямившись. - Чи вже цей, наш, зовсім невмілий? Тільки голову людям морочить, а сам навіть отрути приготувати не може!» І він вернувся до чаклуна. Увірвавшись у будинок волхва, закричав:

- Ти знову обдурив мене, брехливий знахарю! Знову ти дав мені не отруту, а невідомо що. Хіба з такими речами жартують?!

Знахар навіть зблід.

- Ти випив те, що я тобі дав? - здивовано ледь вимовив він.

- Ще б пак! Усе до краплини! А результату нема! - Чаклун задумався, а потім запитав:

- А що ти робив, коли пив цю отруту? Може, ти говорив якіне-будь заклинання? Або хто-небудь сказав тобі щось з'їсти або випити перед тим, як прийняти отруту?

Та нічого я не робив, просто випив і все! - нетерпляче відповів бідняк.

- Не може бути, - твердо сказав знахар, що вже прийшов до тями. - Це найсильніша, абсолютно смертельна отрута, що діє миттєво.

Дивись, ось я беру ту ж пляшку й наливаю з неї всього лише кілька крапель.

Він взяв миску, налив туди юшки і капнув туди з пляшки, з якої лише кілька хвилин тому наливав страшну отруту християнинові. Підійшовши до порога, він покликав собаку й поставив перед нею миску. Собака жадібно накинулася на юшку - і тієї ж миті здохла.

Тепер вже зблід християнин. Болісне розважання відбилося на його обличчі. Нарешті він вигукнув:

- Ні, я нічого не робив із цією чашею, я тільки осінив її хресним знаменням!

Знахар помовчав, а потім ледь видавив із себе:

- Виходить, що це сила вашого хресного знамення перемогла отруту. Іншого пояснення немає.

Обоє відчули себе зовсім знесиленими й опустилися на лаву. А потім чаклун сказав:

- Веди мене до вашого головного, до начальника християн. Я повинен усе довідатися від нього.

Разом прийшли вони до Івана й розповіли всю історію, нічого не приховавши, а Іван мовчки слухав їх.

- Поясни мені, у чому ж сила вашого страшного знаку, чому знак хреста перемагає всі мої чари і навіть проганяє смерть? - спитав знахар.

- Але ж ти знаєш, Чий саме хрест, знаряддя Чиєї ганебної страти зображує наше хресне знамення? - запитав його Іван.

- Так, - з величезним напруженням відповів чародій. - Вашого вчителя Ісуса, що сам проголосив себе Сином Божим, Христом-Спасителем, але вчив тому, чого немає в Писанні, чому не вчив нас Мойсей. Він бентежив своїми дивним повчаннями народ Божий, тому його й ганебно стратили на хресті.

З глибокою любов'ю та лагідністю, дивлячись просто йому в очі, Іван почав свою розповідь:

Закон даний через Мойсея, а благодать та істина з'явилися через Ісуса Христа, Сина Божого. Любов Божа відкрилася нам в тому, що Бог послав у світ Свого Єдинородного Сина, щоб ми отримали спасіння через Нього. Любов в тому, що не ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас і послав Сина Свого, щоб через Нього проявилась милість Божа до нас, щоб ми не загинули через свої гріхи, а спаслись через Його милосердя. Він був Світлом Істини та Премудрості - Духа Святого, Яке просвітлює будь-яку людину, що приходить у світ. Він у світі був, Той, через Якого світ почав бути, і світ не пізнав Його. Він прийшов до своїх, до Свого народу - і свої Його не прийняли. А тим, які прийняли Його, що вірують в ім'я Його, Він дав владу бути дітьми Божими. Ось звідки велика сила, що має хресне знамення - знак нашої віри у величезну любов Божу: Господь Ісус Христос помер за нас, а вище за цю любові не буває.

Довго тривала розповідь Івана. Він розповідав про знамення, які Бог дав при народженні Ісуса Христа, як учив Він людей і дав їм головну заповідь - любити один одного тією ж любов'ю, якою Він Сам полюбив людей. Про Його чудеса - ті, які Іван бачив на власні очі. Про Його добровільне страждання та смерть. Про Його воскресіння, яким Він переміг смерть. Про те, як являвся Він, Воскреслий, Своїм учням, а потім вознісся на Небо до Бога Отця. І про те, як у день П'ятидесятниці Дух Святий зійшов на апостолів, навчив їх усякої премудрості, і так народилася Християнська Церква, і як вона поширилася по світу. І про те, хто ж такі християни і як Божа сила проявляється в цій Церкві так, що хворі зцілюються, одержимі нечистими духами очищуються і стають нормальними людьми, мертві - воскресають.

- Я розповів тобі про те, що було від початку, що ми чули, що бачили на власні очі, що розглядали і чого руки наші торкалися, - завершив свою розповідь Іван. - Ми, учні Його, бачили й свідчимо, що Отець послав Сина Спасителем світу. Хто визнає, що Ісус є Сином Божим, у тому перебуває Бог, і він у Бозі. І ми пізнали любов через Премудрість - Духа Святого, яку дав нам Бог, і ввірували в Неї.

- Я хочу теж бути з Ним і з вами, - тихо й твердо сказав чаклун, коли Іван замовк. - І якщо, як ти говориш, під час хрещення у віруючого помирає тлінне, а з Христом він воскресає у вічність - я хочу також померти й воскреснути для нового життя з Ним.

Взявши його за руки й глянувши йому в саме серце, Іван відповів:

- Ріка поруч. Зараз ми підемо з тобою і приступимо до святого хрещення. Але тут є ще одна душа - нещасний християнин, що від страшної нужди і поневірянь забув про Бога свого, і тільки з великої благодаті Божої уникнув непоправного й жахливого гріха. Ні ти, ні я не будемо християнами, якщо не допоможемо йому.

Обернувшись до бідняка, він сказав:

- Принеси з двору в'язку сіна.

Той миттю кинувся у двір і приніс сіно. Іван перехрестив в'язку і підніс до Бога молитву:

- Боже милосердний, Господи Ісусе Христе! Прояви силу Хреста Твого на цьому сіні й в ім'я спасіння цих рабів Твоїх перетвори його в золото!

І в цю ж мить купа сіна стала купою золота.

- Цього вистачить тобі, щоб заплатити борги і щоб більше не впадати в нові та в достатку утримувати свій дім. Іди ж і надалі не гріши, - сказав Іван біднякові й, взявши знахаря за руку, повів його до ріки - охрещуватися.

[ Повернутися до змісту книги: Апостол і євангеліст Іван Богослов ]

[ Скачати книгу: Апостол і євангеліст Іван Богослов ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!