Історія юнака

З книги Апостол і євангеліст Іван Богослов

В Ефесі Іван не переставав трудитися, навчаючи народ і наставляючи його на шлях спасіння.

Проповідуючи Євангеліє, він обійшов багато інших міст Азії, щоб до всіх донести світло Христа, організовував усюди святі церкви й присилав єпископів і священиків.

У якомусь місті, неподалік від Ефеса, апостол звернув увагу на одного юнака, побачивши в ньому палку душу, схильну до добрих справ. Іван просвітив і охрестив його. Потім привів до єпископа, щоб той навчав його у святій вірі Христовій. А сам пішов проповідувати Євангеліє в інші місця. Але перед своїм відходом при всіх сказав новопоставленому єпископові міста:

- Ось цього юнака перед всією Церквою й перед Богом я доручаю тобі. Зберігай його, як скарб, піклуйся про нього, учи його добру.

Щоб виконати волю апостола, єпископ прийняв юнака у свій дім і сумлінно вчив його Священному Писанню. Йому здавалося, що цього достатньо: навчати Закону Божого - означає вчити добру. Яке ще виховання потрібне? Єпископові було байдуже, з ким спілкується парубок, про що думає, крім навчання, про що розмовляє зі своїми однолітками.

Але ж ворог роду людського більш наполегливо полює на хороших людей, ніж на поганих! Найбажанішою здобиччю для диявола є саме той, хто пізнав Бога, хто горить душею, хто прагне до добра. І була б його, ворога, воля, він би всіх людей зробив такими, як Юда, що був серед найближчих учнів Христа й зрадив Його!

...Так, юнак вивчив у єпископському домі Священне Писання. Але йому хотілося якомога більше бути з молодими людьми, такими ж, як він, ні в чому не відстаючи від них навіть у всьому випереджуючи їх, - адже він був палкий, талановитий, жвавий! А ще йому дуже хотілося завзято сперечатися цілими ночами, тільки не із всезнаючими «дорослими», які дивляться на тебе зверху вниз (з ними й не посперечаєшся, їм уже все заздалегідь відомо!), а з тими, для кого його слова щось важать, і з ким можна говорити на рівних. А ще він відчував, що попереду в нього довге життя, і це життя повинно бути дуже насиченим, незвичайним. Всі радощі цього життя, які були недоступними для нього, коли він був дитиною, він повинен пізнати й відчути!

Свободи в нього було достатньо. Однолітки тягнулися до нього, тому що він був яскравою особистістю і скрізь був першим.

Він ходив на молодіжні гулянки, де втішався різними балачками, хотів показати себе перед слухачами розумним і кмітливим... Базікання проходило настільки заплутано і суперечливо, що нерідко до ранку ніхто вже не міг згадати, про що йшла мова, і часто все закінчувалося потворним пияцтвом. Але це було для них дуже захоплюючим - бо їм здавалось, що вони вже дорослі і можуть у такий спосіб реалізувати себе. Та наступного дня, коли юнаки приходили до себе, вони із задоволенням та гордістю розповідали один одному про те, до якого безпам'ятства напилися та що витворяли п'яними.

А потім був перший нічний грабіж. Все це здавалося захоплюючою грою, при тому грою не на життя, а на смерть: якщо б їх спіймали, вони б заплатили за скоєне високу ціну! Але все обійшлося, і вони були щасливі, і одразу ж влаштували таку гулянку, якої ще не було!

Вранці він зрозумів, що вони зробили. Тепер все, чого його вчив святий Іван, а потім єпископ і Священне Писання, - все це було таким далеким, таким незрозумілим! Це було зовсім інше життя, а він був тепер злодієм і грабіжником.

Але якщо бути грабіжником, то великим! І юнак став отаманом розбійників.

Так породистий, потужний кінь, закусивши вудила, раптом звертає з прямої дороги й нестримно несеться в прірву.

Так був загублений для Церкви той, якого, як скарб, доручив апостол Іван на збереження єпископові.

...Минув час. Апостол Іван знову прийшов у те місто. Він покликав єпископа й сказав йому:

- Поверни мені скарб, що я та Христос довірили тобі на збереження, свідком чого є Церква, якою ти управляєш.

Єпископ перелякався, думаючи, що хто-небудь наговорив на нього святому, начебто він викрав якісь гроші.

- Який скарб? - запитав він.

- Я вимагаю в тебе юнака, якого вручив тобі при всіх, для того щоб ти навчив його страху Божого, вимагаю душу брата!

- Юнак помер! - застогнавши з глибини серця, відповів єпископ.

- Як помер? Якою смертю? - запитав Іван.

Помер для Бога, - продовжував єпископ. - Він закінчений негідник, гірше того - розбійник, навіть ще гірше - гроза всієї округи. Він уже не в Церкві, а на горі зі своєю зграєю головорізів.

Почувши це, апостол з горя розідрав свій одяг й з плачем, б'ючи себе по голові, вигукнув:

- Хорошому наставникові довірив я душу брата!.. Чи ж так личило тобі оберігати душу його? Подайте мені чимшвидше коня та провідника!

І тількино до нього підвели коня, він одразу ж поскакав у гори. Тут була застава розбійників. Апостола схопили. Він не намагався втекти і не просився на волю.

- Я за тим і прийшов, - вигукнув він, - щоб бути схопленим вами! Ведіть мене до свого ватажка. Справа стосується життя та смерті!

Озброєний отаман стояв, очікуючи, коли до нього підведуть полоненого, - і раптом впізнав апостола! Його охопив такий жах і сором, що він кинувся втікати. А святий, забувши про свою старість, погнався за ним щодуху з криком:

- Дитино, навіщо біжиш ти від мене, свого батька, старого, немічного, беззбройного? Пошкодуй мене, синку! Не бійся, є ще для тебе надія на життя! Я відповім перед Христом за тебе; якщо потрібно, і смерть за тебе прийму, як Господь прийняв її за всіх нас, і душу свою віддам за твою душу! Зупинись! Повір, Христос послав мене!

Розбійник завмер. Він увесь стиснувся і стояв, немов скам'янілий, не сміючи навіть повернути голову... Потім обернувся, не піднімаючи очей і нічого не бачачи, опинився в обіймах старця. Іван цілував його обличчя і руки, обливаючи їх слізьми, притискав до своїх грудей тремтячого від ридання розбійника і говорив слова любові й віри.

Разом вони повернулися до міста.

А потім пішли довгі місяці покаяння-праці, в якій знову народжувалася для життя загибла душа юнака. Труднощі цієї праці вони несли обоє, пліч-о-пліч - старець і парубок. Іван розділяв з ним строгість каяття, сам з ним постився та молився, відклавши всі свої інші справи, не залишав цього міста. Не залишав доти, поки не зміг, нарешті, благословити своє духовне чадо та сказати йому:

- Іди в світ, дитя моє! Своїми сльозами, розкаянням, молитвами та постом ти зміцнив свою душу, і тепер ти не дитя, а воістину дорослий чоловік перед Богом. Ти можеш іти до Царства Небесного, не спираючись постійно на свого старого й немічного батька. Де б я не був, любов моя невідлучно буде з тобою, і вже ніщо не повинно віддалити тебе від Божої любові.

[ Повернутися до змісту книги: Апостол і євангеліст Іван Богослов ]

[ Скачати книгу: Апостол і євангеліст Іван Богослов ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!