 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
З книги Апостол і євангеліст Іван Богослов Багато й інших чудес вчинив Іван у ті дні. Розголос про них пронісся всюди. Але Ефес - велике місто, тут завжди було повно приїжджих, і лише мала частина із цієї великої кількості людей була присутня при чудесах і чула проповідь Івана. Інші ж із задоволенням переказували чутки про чудеса, мріяли подивитися на нового чудотворця - і зовсім не думали змінювати своє життя. Але Храм Артеміди не спорожнів. Як і раніше, в Ефес прибували юрби людей, на кораблях і пішки. Біс, що жив в капищі Артеміди, розумів, що поки Іван тут, в Ефесі, - йому, бісові, не буде спокою й незабаром його владі настане кінець. І він вирішив погубити Івана. Істинний Бог як Отець роду людського бажає бачити людей добрими та щасливими, такими, які не роблять зла, хоче щоб вони берегли свою душу, не спілкувалися зі злими духами. Для цього дав через Мойсея «Заповіді». Але духи темряви, які противляться Богові, спокушають людей, навіюючи їм, що головне в житті - це багатство, слава та задоволення. І коли люди повірять їм, то вони заради цих бажань готові на все. Порушуючи Заповіді Господні, вони робляться жадібними, злими і недобрими. І якщо там, де люди шукають найголовнішу святиню, не зустрічає їхня душа Істинного Бога, - там поселяються інші сили, сили неправди. Батьком неправди назвав Господь Ісус Христос диявола. І ці люди, які приїжджали, поклонялися неправдивим богам, просили у них допомогу, щоб задовольнити свої тілесні бажання та пристрасті, але замість цього вони губили тут свої душі.
- Я з Кесарії Палестинської, я начальник темниць. Віддали мені під варту двох чаклунів, засуджених на смерть за жахливі злочини. Ці чаклуни прийшли з Єрусалима, а звали їх Іван і Прохір. Їх повинні були стратити на світанку, і мені сказано було стерегти їх пильно. Отож, я підсилив варту: поставив біля всіх дверей темниці по два стражники, і ще двох помістив разом з ними у темниці, та й сам щогодини перевіряв, чи все гаразд. Не думав я, що цим чаклунам вся моя варта не буде перешкодою! На світанку приходжу перевірити сторожу, гукаю моїх хлопців, що в темниці із чаклунами, щоб відгукнулися і доповіли - у відповідь ні звуку! Разом з вартовими відмикаю темницю - а мої хлопці лежать, як неживі, ланцюги і колодки всі на місці, а чаклунів наче й не було! Ні сліду! І ні щілинки, куди б вони пролізти могли! Це все чаклунство їх прокляте! Князь як довідався, затрясся весь і кричить: «Тебе самого замість них страчу!» Я ледве вблагав князя, щоб дав мені час і відпустив відшукати їх. Вже як я їх розшукував, та скільки лиха натерпівся, цього й не розповісти. І ось знайшов я їх, знайшов! Отут знайшов! В Ефесі! А як їх схопити, лиходіїв цих? Я ж один! І допомогти мені нікому! Пропадати мені, видно, через їхнє чаклунство... І воїн (а це не був справжній воїн, а біс, що жив у храмі Артеміди) заридав ще гучніше. Так, ридаючи, він витягнув із пазухи грамоту із князівською печаткою, розгорнув її й став показувати слухачам. Це було свідоцтво на піймання двох небезпечних державних злочинців, Івана й Прохора, прикмети яких у грамоті наводилися. Потім воїн вийняв з-за пазухи важкий гаманець із золотом (він розв'язав його, щоб показати золото всім бажаючим). - Ось... Всі мої заощадження... Та життя дорожче! Все це віддам тому, хто допоможе мені піймати лиходіїв! - Так ми їх знаємо! - почулися голоси з натовпу. - І дійсно, це ж чаклуни! Особливо Іван! Весь Ефес чув, що він тут витворяв! Вони живуть у Діоскора! Особливо схвилювалися воїни, яких було чимало в юрбі. Вони ж і підняли весь народ, і рушили до будинку Діоскора. У багатьох у руках були палаючі смолоскипи. - Або видай нам чаклунів, або ми підпалимо твій будинок! - сказали солдати Діоскору, а натовп почав хором кричати: - Віддай чаклунів! Віддай чаклунів! Звичайно, Діоскор навіть ціною власного життя не погоджувався видати Івана й Прохора. Він намагався переконати натовп, що вони зовсім не чаклуни, а навпаки, люди праведні, але ніхто його не слухав. - Краще нехай мій будинок згорить, ніж я видам їх вам! - крикнув Діоскор, але тут до його плеча доторкнувся Іван, що підійшов до нього ззаду, і спокійно сказав: - Облиш, Діоскоре. Цей народний заколот приведе до добра. Не бійся видати нас. Іван і Прохір вийшли з будинку Діоскора й віддали себе в руки натовпу. Юрба потягнула їх до храму Артеміди. Коли юрба зупинилася на площі перед храмом, щоб виголосити перед лицем богині свій вирок полоненим, Іван здійняв руки й помолився Богу. І тієї ж миті храм розсипався, немов іграшковий, - і при цьому жоден уламок не зачепив нікого, не заподіяв нікому шкоди. Серед руїн височів тільки вівтар. Усі завмерли. Іван голосно звернувся до вівтаря: - Наказую тобі, нечистий бісе, говори: скільки років ти живеш тут і скажи, це ти підбурив народ проти нас? - Двісті сорок дев'ять років я живу тут, - пролунав огидний голос, - і я налаштував цей народ проти вас. - В ім'я Ісуса Христа наказую тобі залишити це місце! - вигукнув Іван. І одразу ж щось темне, жахливе, огидне і невиразне відділилося від вівтаря, розширилося, збільшилося і зникло. Деякі люди з натовпу розгледіли огидного біса, інших же просто огорнув жах. Але, вражені, усі одразу ввірували в Ісуса Христа, іменем якого вигнав біса Іван.
[ Повернутися до змісту книги: Апостол і євангеліст Іван Богослов ] [ Скачати книгу: Апостол і євангеліст Іван Богослов ]
Рекомендуйте цю сторінку другові!
|
|
|
|
|
|
...Незвичайне це було видовище: на площі Ефеса сидів воїн і гірко плакав. Люди мимоволі зупинялися біля нього, намагалися довідатися, у чому справа, а він, здавалося, не міг крізь ридання вимовити жодного слова. Нарешті, коли довкола нього зібрався неабиякий натовп, воїн опанував себе й почав розповідь:
