 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
З книги Апостол і євангеліст Іван Богослов З цього часу розпочався для учня Христового, духовного сина Пречистої Діви його шлях, його жереб. Цей шлях розділяв з ним його вірний учень - юний Прохір. - Чому ти такий замислений, вчителю? - запитав Прохір. - На морі чекають нас неприємності, - відповідав Іван. - Але така воля Божа. Сумувати не варто, проте приготуй душу до випробувань. Вони сіли на корабель в Йопії; погода була сонячною, і ніщо не передвіщало бурі. Але ще не закотилося сонце, як налетів шторм. Хвилі жбурляли корабель, немов шкаралупку, а буря все посилювалася. Глибокої ночі страшний удар потряс корабель: він налетів на підводну скелю й розбився. Серед ревіння моря не можна було почути ні тріскання корабля, що ламався бурею, ні криків жаху; глибоку пітьму іноді розтинали спалахи блискавок. Опинившись у хвилях, кожен хапався за уламки корабля, щоб не піти на дно...
Настав ранок, і хвилювання на морі стало стихати. Десь опівдні Прохора й інших мореплавців винесло до берега. О диво! Усі залишилися живими, всі були тут, хоч і пошарпані бурею, вимучені, змерзлі — всі, крім Івана... Вони опинилися недалеко від Селевкії. Декілька днів обходив Прохір узбережжя, розпитуючи всіх перехожих, маючи надію почути, що море винесло і Івана, але не дізнався нічого втішного. Він зрозумів, що вчитель загинув. Гірко плакав Прохір, оплакуючи свого наставника та друга. Він відчував себе осиротілим і зовсім самотнім. Потім він згадав, що на ньому лежить обов'язок: жереб Івана. Тепер не разом з Іваном, а замість нього він повинен іти в Азію проповідувати Євангеліє - добру новину про втілення, навчання, смерть і воскресіння Христа. І, ще майже нічого не бачачи від сліз і похитуючись від слабкості, він вирушив у дорогу берегом моря... Минуло два тижні. Одного разу Прохір, втомлений дорогою, сидів на березі, безустанно дивлячись на море, і тужив за Іваном. Раптом серед ясного неба із цілком спокійного й гладкого моря налетіла єдина, але величезна хвиля, з великим шумом ринула на берег і викинула людське тіло. Прохір у страшному хвилюванні підхопився і, спотикаючись, кинувся до того місця. Вражений, крізь сльози, що набігали, він побачив те, що знало його серце вже тоді, коли чудесна хвиля хлюпнула всією силою на берег: побачив, що це Іван! Обійнявшись, учитель і учень плакали й дякували Богу. Чотирнадцять днів і чотирнадцять ночей носили Івана морські хвилі. Та благодаттю Божою він залишився живий! Через два тижні вони досягли мети своєї подорожі. За кілька років до цього в Ефесі цілих три роки проповідував Євангеліє й перетерпів чимало пригод апостол Павло. Але Іван не став розшукувати ефеських християн. Він знав, що неминуче зустрінеться з ними, а зараз він прийшов до язичників Ефеса до тих, хто ще не пізнав Істинного Бога й нічого не чув про Христа. Бідними, нікому невідомими мандрівниками, прийшли Іван і Прохір у велике, відоме та багате місто Ефес.
[ Повернутися до змісту книги: Апостол і євангеліст Іван Богослов ] [ Скачати книгу: Апостол і євангеліст Іван Богослов ]
Рекомендуйте цю сторінку другові!
|
|
|
|
|
|
