Про теплоту в серці й про охолодження серця

Невидима боротьба

ЧАСТИНА ДРУГА - ГЛАВА 7

Про теплоту в серці й про охолодження та сухість серця.

Духовна теплота в серці є плодом почуття до Бога й до всього божественного. Зародження її починається разом з наверненням до Бога в покаянні. Під час покаянних трудів над очищенням серця вона щораз то посилюється, і з такої, що переривається, або час від часу відвідує серце, поступово переходить в безперервну, поки нарешті стане звичайним станом серця.

Коли св. Йоан Ліствичник радив: намагайся завжди бути в почутті до Бога та божественного, то розумів цю теплоту. Кожен предмет, який солодить серце, - водночас зігріває його, тому тепла в серці багато. Духовна теплота народжується від дії на серце духов­них предметів, що буває в ході духовного життя. Характерна риса її - відірвання від усього сотворенного й заполонення уваги Богом і всім божественним. Цією рисою вона відрізняється від теплот душевних і тілесних, як небо від землі. Почуття духовної теплоти скупчене та є простим і поодиноким, але по суті - воно є злиттям в одне багатьох духовних рухів, як про­мінь сонця є злиттям семи райдужних променів. У ньому є благого­віння, сокрушення, зворушливе припадання, поклоніння, свята ревність, любов до Бога. Оскільки всі ці духовні почуття не відразу встановлюються в серпі, так і духовна теплота не зразу стає влас­ністю нашого серця.

Поки духовна теплота в серці не зробиться постійним його ста­ном, до тих пір вона приходить і відходить. Приходить або сама со­бою, як небесний гість, або буває плодом духовних вправ - читання, розважання, молитви, актів самозречення і доброчинства. Відходить тоді, коли увага відхилиться від духовних предметів, а за ним і серце скуштує і насолодиться чимось недуховним. Цим, як водою вогонь, гаситься духовна теплота.

Хочеш зберегти в серці духовну теплоту? Будь увагою всередині й: молитовно стій в серці перед Богом, не допускай блукання помислів, що розсіюють, не пускай в серце співчуттів до чого-небудь душевного та плотського, відразу переривай зародження клопітливости, зберігай живою ревність про боговгодження і про спасіння душі. А в зовнішніх справах тримай розумний лад, спрямовуй їх до головної твоєї мети, й роблячи одне, не завантажуй думки турботою про инше. Однак додам, коли пізнаєш цю теплоту, ти не зможеш не намагатися зберегти її. Спілкуючись, ти станеш вживати придатні до цього засоби, а вживаючи їх, побачиш, як тобі зручніше зберегти свою теплоту. Якщо розумно візьмешся за це діло, то духовна теп­лота стане тобі вірною наставницею і навчить тебе, як справитися зі своїм нутром і як тримати себе в зовнішніх ділах й у всій своїй поведінці, щоб її зберегти.

Наскільки солодка присутність духовної теплоти в серці, на­стільки ж гірко, болісно та страшно, коли вона відійде. Відходить вона тоді, коли увага й серце відхиляються від духовного та звер­таються до недуховного. Під цим розуміється не щось гріховне, бо той, хто відчув духовну теплоту, буває до цього неохочий, а все ду­шевно-плотське, суєтне, земне, матеріальне. Щойно схилиться до цього увага, духовна теплота відразу зменшується. Коли ж і серце до цього схилиться, вона зовсім відходить і залишає по собі байдужість до всього божественного та до самого Бога, й до всіх ду­ховних вправ і занять, які робилися, щоб зберегти цю теплоту. Хто опам'ятається відразу та поспішить вернутися у свій звичайний стан, в якому приходить теплота, то теплота рано чи пізно відновлюється. Але хто не зверне на це уваги й через розсіяність, захоп­лення і надію на себе дозволить собі свідомо не поспішати в цій охолоджуючій атмосфері, й тим більше, якщо й на ділі задоволь­нить свої недуховні смаки, то в нього й сама ревність про духовне життя захитається, або й зовсім завмре. Останнє є передвісником падіння в попередні звичайні гріхи, які не забаряться напасти на безпечного. Але той, хто опам'ятався, і звідси легко може верну­тися до свого попереднього духовного стану.

Так завжди відбувається охолодження. Стається це з нашої вини, а зокрема через послаблення уваги й чування над собою або через спокуси навколишнього світського середовища, коли прина­ди світу обманом виводять людину з нутра, або через підступи дия­вола, якому вдається виманити людину із себе назовні, в чому він деколи має успіх, додаючи до природніх рухів образів і свої, най­більш привабливі, иноді діючи якимось чином і на тіло. Але яка б причина не була, дія охолодження починається виходом уваги зсе­редини й встановлюється прив'язанням серця до чого-небудь, спо­чатку пустого й суєтного, а потім пристрасного й гріховного. І в цьому завжди винна сама людина. Бо ні світ, ні диявол не змушу­ють волю, а тільки спокушають її.

Буває охолодження і від благодаті. Духовна теплота в істинно­му своєму вигляді є плодом присутности в серці благодаті. Коли присутня благодать, то на серці тепло, а коли відходить - холодно. Відходить благодать і тоді, коли чоловік сам виходить назовні до непотрібних речей. І тоді цей відхід благодаті й називається кара­ючим. Але деколи благодать сама відходить, щоб Божі раби досягли більшого духовного успіху. І тоді цей відхід називається повчаль­ним. Але наслідок і в цьому випадку такий самий - охолодження, почуття пустоти в серці, бо відійшов гість і відвідувач. Різниця в цих охолодженнях та, що охолодження, яке стається з нашої вини, розслаблює саму ревність про духовне життя; а охолодження внас­лідок повчального відступу благодаті ще більше розпалює її: що є однією із цілей повчального відступу благодаті. Благодать Божа сама, повчально, відходить з таких причин: щоб розігріти ревність, яка деколи послаблюється від довгого перебування в спокої; щоб людина уважніше роздивилася і відхи­лила співчуття та заняття, які не прямо належать до боговгодного життя і не мають своєї цілі в Бозі; щоб відновити в більшій силі сві­домість та почуття, що все добро, яке в нас є, плід Божої благо­даті; щоб на майбутнє більше цінували Божі даяння, і більше турбу­вались про пильнування їх, та глибше смирялися; щоб щиріше від­давали себе в руки Божого провидіння, з абсолютним відреченням і приниженням себе; щоб не прив'язувались тільки до духовних потіх і не ділили таким чином свого серця надвоє, бо Бог хоче, щоб воно ціле належало Йому; щоб і при дії благодаті Божої не опускали рук, а безнастанно працювали на Божій дорозі, напружуючи всі сили, які дав нам Богом саме для того. Таким чином, коли охолодження випливає з повчального відступу Божої благодаті, то причиною цього є ти сам: бо благодать Божа хоч відступає сама, але відступає, дивлячись на тебе. Тому, коли ти відчуваєш в собі охолодження до речей і занять духовних та до всього божественного, ввійди в себе й роздивись, з якої причини воно сталося. Якщо в цьому твоя провина, то поспіши її усунути й згладити, ревнуючи не про повернення духовних потіх, а скоріше про знищення того, що здається негідним Богові. Якщо ж не побачиш нічого такого, скорись Божій волі й скажи собі: "Так хотів Бог. Нехай буде воля Твоя, Господи, на мені немічнім і нікчемнім". А потім, терпи та чекай, не дозволяючи собі яким-небудь чином від­ступати від звичайного порядку свого духовного життя і духовних практик та вправ. Перемагай несмак до них заставлянням, не звер­таючи уваги на помисли, які казатимуть, що таке заняття є безплід­не; охоче пий цю чашу гіркоти, промовляючи до Господа: "Бачиш смирення моє і труд, і не залиши милости Твоєї мене", і кріпи себе на це вірою, що цю чашу піднесла тобі Божа любов, яка бажає тобі більшої духовної досконалосте.

Не на Тавор тільки охоче йди вслід за Господом, але й на Голготу, тобто не тільки тоді, коли відчуваєш в собі всередині божест­венне світло й духовні потіхи та радощі, але й коли нападають зать­марення, скорботи, туга й гіркота, які доводиться часом відчувати душі від диявольських спокус, внутрішніх і зовнішніх. Нехай навіть охолодження буде супроводжуване таким затьмаренням і збенте­женням, що ти не будеш знати, що тобі робити й куди звернутися, не бійся і при цьому; стій твердо в своєму чині, тримайся на цьому хресті покірно, далеко відкидаючи від себе всяку земну потіху, яку надумає запропонувати світ, або тіло, по науці ворога. Намагайся також окривати цю неміч свою від кожної особи, й не говори про неї нікому, крім свого духовного отця, не нарікаючи на післаний на тебе тягар, а швидше шукай повчання як на майбутній час уникати, а цю благодушно перенести, поки Богові вгодно буде тримати тебе в ній.

Твої молитви, причастя й инші духовні вправи продовжуй ро­бити як звичайно, і роби їх не для отримання духовних насолод, не для того, щоб тебе зняли з цього хреста, а для того, щоб була тобі подарована сила благодушно перебувати на ньому на славу розіп'я­того за нас Христа Господа й завжди жити й діяти так, як це Йому вгодно. Якщо деколи й не можеш ти в цьому стані молитися і пере­бувати в добрих думках, як звичайно, через велике затьмарення і збентеження ума, то роби все це як можеш, тільки без лінивства й послаблення собі; і те, що не можеш ти виявити у досконалості ді­лом, буде прийняте як зроблене в досконалості по твоєму бажанні, шуканні та зусиллі. Перебувай в цьому бажанні, шуканні й зусиллі, й побачищ дивні плоди цього натхнення і силу, які виповнюють твою душу.

Запропоную тобі зразок, як треба тобі взивати до Бога під час такого затьмарення ума. Взивай: "Чому побиваєшся, душе моя, і три­вожишся в мені? Надійсь на Бога, бо я ще буду Його прославляти: Спасителя обличчя мого і мого Бога" (Пс. 43,5). "Чому, о Господи, стоїш здалека, ховаєшся під час скорботи?" (Пс. 10,1). "Не покидай мене, о Господи; мій Боже, не віддаляйсь від мене!" (Пс. 38,22). Згадай молитву, якою за Божим натхненням молилась Сара, люба жінка Товії, під час своєї скорботи, й промов, взиваючи: "По правді знає кожен, хто працює для Тебе, Господи, що це життя, якщо піддаєть­ся випробуванням, буде увінчане, і якщо буде в скорботі, то прийме визволення, і не перейде в тління по Твоїй милості. Ти не хочеш нашої загибелі: після бурі та хвиль подаєш спокій, після плачу та сліз даруєш радість. Нехай буде Твоє Ім'я благословенне на віки, Боже Ізраїля!

Пригадай і Христа Господа, який у Гетсиманському саду та на хресті, через безмірні страждання, почувався покиненим своїм не­бесним Отцем, і, відчуваючи подібне, взивай від серця Його сло­вами: "Нехай буде Твоя Господи, воля! Нехай буде не як я хочу, але як Ти хочеш!" (Мт. 26,39). Учини так, і твоє терпіння, твоя молитва почне підноситись до Бога як полум'я жертви твого серця. І ти за­свідчиш цим, що тебе наповнює жива готовність волі з міцною, як смерть, любов'ю іти вслід за Христом Господом з хрестом на раменах, по кожній стежці, якою б Він не кликав тебе до себе. Це істинне життя в Бозі! Бажати і шукати Бога заради Бога, і мати Його - вкушати так і такою мірою, якою Він хоче. Якщо б люди ставали на шлях життя в Бозі з таким настроєм, і твердістю його вимірювали свої успіхи в цьому плині, а не припливами духовних солодощів і втіх, то вони не були б так легко обмануті ні самі собою, ні підступами ворога, й, зустрічаючи сухість і охолодження, не знемагали б без користі, аж до нарікання. А навпаки, з подякою в приймали їх і терпіли у впевненості, що, як того хоче Бог, то це сталося їм на благо, й, не звертаючи на них уваги, з більшою ревністю і з більшим самовідреченням продовжували йти шляхом боговгодного життя, зі всім його устроєм.

Деколи трапляється, що тоді, як душа знемагає в такому охоло­дженні й у такому несмаці до всього духовного, то ворог нападає сильніше, піднімаючи недобрі помисли, сороміцькі порухи й при­надні сни. Мета у нього одна, щоб, упавши у відчай від почуття, що Бог її лишив, людина опустила руки й схилилася до чогось прист­расного, бо тоді йому вже легко запровадити її у вир гріховного життя. Знаючи це, стій твердо. Нехай вирують навколо серця грі­ховні хвилі; але поки є в тебе небажання гріха та бажання бути вір­ним Богові, то корабель твій цілий. Благодать Божа відібрала від тебе свої втіхи, але вона поряд і наглядає, і не залишить тебе без допомоги, поки воля твоя на боці добра. Стій твердо, сповнюючись упевненістю, що ця буря швидко мине, а разом з нею закінчиться і твоя сухість. Вір, що це допущено задля твого добра, бо, перетер­півши спокусу, вийдеш з неї з більшою свідомістю своєї немочі, збільшим смиренням і більшою упевненістю в завжди готовій для тебе Божій допомозі. Про подібні бурхливі ворожі напади я вже мав нагоду тобі говорити. Ще раз їх переглянь.

[ Назад ]     [ Зміст ]     [ Вперед ]

[ Cкачати книгу: "Невидима боротьба" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!