Про те, як контролювати свій язик

Невидима боротьба

ЧАСТИНА ПЕРША - ГЛАВА 25

Про те, як контролювати свій язик

Найбільша наша потреба — належно контролювати свій язик і загнуздувати його. Рушій язика — серце. Чим наповнене серце, те виливається через язик. І навпаки, — передані язиком почуття сер­ця ще більше укріпляються й укорінюються в серці. Тому язик є од­ним із немалих чинників у формуванні нашої вдачі. 

Добрі почуття є мовчазними. Слів шукають переважно почуття егоїстичні, щоб висловити те, що лестить нашому самолюбству й що може показати нас, як нам здається, з кращого боку. Багато­слів'я в багатьох випадках походить від деякої гордої зарозумілосте, через яку, уявляючи, що ми дуже компетентні й що наша думка про предмет мови найповніша, відчуваємо нестримне спонукання вис­ловитися і своєю велемовністю з численними повторюваннями за­карбувати цю думку й в серцях инших, напрошуючись таким чином їм у непрошені вчителі та мріючи мати инколи учнями таких осіб, які розуміють діло набагато краще від учителя. 

Сказане зрештою стосується і тих випадків, коли предмет мови буває більш або менш вартим нашої уваги. Переважно багатослів'я рівнозначне пустослів'ю. І якщо це так, то бракує слів, щоб у повноті зобразити все зле, яке походить від цієї недоброї звички. І взагалі, багатослів'я відчиняє двері душі, через які негайно виходить сердечна теплота побожности, тим більше це робить пустослів'я. Багатослів'я відвертає увагу людини від себе, і в серце, що не охороняється, починають закрадатися звичайні пристрасні почуття і бажання, часто з таким успіхом, що коли закінчиться це пустомовство, в серці знаходимо не тільки згоду, але й готовність на пристрасні діла. Пустослів'я є дверима до осудження і наклепів, поширювачем брехливих вістей і думок, сівачем суперечностей і роздо­рів. Воно заглушує смак до розумової праці й майже завжди слугує прикриттям відсутности Ґрунтовного знання. Після багатослів'я, коли пройде сморід самозадоволення, завжди залишається якесь почуття туги й лінивства. Чи не є це свідченням того, що душа, на­віть небажаючи, усвідомлює себе обкраденою?

Апостол Яків, бажаючи показати, як важко говіркому втрима­тися від будь-чого некорисного, шкідливого, грішного, сказав, що утримання язика на прив'язі є набутком тільки досконалих мужів: «Коли хтось не завинить словом, той муж досконалий, що може заг­нуздати й усе тіло» (Як. 3,2). Язик, якщо почне швидко говорити задля свого задоволення, несеться в промовах, як розгнузданий кінь, і теревенить не тільки добре й пристойне, але й недобре та зле. Тому цей апостол називає його нестримним злом, яке сповнене смерто­носної отрути (Як. 3,8). А давніше ще й Соломон сказав: «В багатомовності гріха не бракуватиме» (Прип. 10,19). І разом з Еклезіястом скажемо, що хто багато говорить, той виявляє своє безумство; бо звичайно тільки «безумний багато говорить» (Проп. 10,14).

Не приставай у довгих розмовах з тим, хто не слухає тебе з доб­рим серцем, бо, надокучивши йому, станеш для нього гидким, як написано: «Хто цокотить занадто, той врешті обридне» (Сир. 20,8). Остерігайся говорити суворо та високим тоном, бо одне й друге ду­же ненависне і спонукає до думки, що ти надто суєтний і забагато про себе думаєш. Ніколи не говори про себе самого, про свої діла, про своїх родичів, хіба тільки у випадку, коли це потрібно, але й тоді говори, наскільки це можливо, коротко и швидко. Коли ба­чиш, що инші говорять про себе забагато, не бери з них приклад, навіть якщо їх слова здаються смиренними й самодокірливими. Що ж стосується твого ближнього та його діл, то говорити не відмов­ляйся, але якомога коротше, навіть і там і тоді, де й коли це було б потрібно для його блага.

Розмовляючи, пригадай і намагайся виконати заповідь св. Таласія, який говорить: «Із п'яти видів співбесіди три вживай без побоювань; четвертий вживай рідко, а від п'ятого зовсім відмовся» (Добротолюбіє, т. З сотня 1-а, гл. 69). Один з тих, що пише, три перші розуміє: «так», «ні», «само собою» або «ясне діло»; під чет­вертим розуміє сумнівне; а під п'ятим — зовсім невідоме. Тобто: про що знаєш точно, що воно істинне або брехливе чи очевидне, про те рішуче говори як про істину або як про брехню, чи як про само собою очевидне. Про те, що сумнівне, краще не говорити нічого, а якщо є потреба, то говори як про сумнівне, нічого не стверджуючи. Про невідоме тобі не говори зовсім. Хтось инший говорить, що є п'ять прийомів або зворотів мови: кличний, коли когось кличемо; питальний, коли питаємось; бажання або прохання, коли бажаємо або просимо; означальний, коли рішуче про щось висловлюємо своє судження; наказовий, коли владно наказуємо. Із цих п'яти три перші вживай вільно; четвертий — рідко, наскільки це можливо, а п'ятого зовсім не торкайся.

Про Бога говори з найбільшою прихильністю, особливо про Його любов і доброту; але й зі страхом, думаючи, як би не згріши­ти, сказавши про божественне щось негідне й тим збентежити прості серця тих, що тебе слухають. Тому надавай перевагу розповідям про це инших, складаючи слова їх у найглибші сховища свого серця.

Коли ж говорять про щось инше, то нехай тільки звук голосу доходить до твого слуху, а не думка до ума, який нехай непохитно спрямовується до Бога. Навіть і тоді, коли виникає потреба вислу­хати свого співрозмовника, щоб зрозуміти, в чому справа й дати на­лежну відповідь, не забувай під час розмови піднімати око ума до неба, де Бог твій, думаючи при цьому про Його велич і про те, що Він не зводить з тебе свого ока й дивитися на тебе то з благоволінням, то неприязно, відповідно до того, що є в твоєму серці, в  твоїх словах, рухах і ділах. 

Коли потрібно тобі говорити, наперед подумай про те, що хоче сказати твоє серце, перш ніж перейде це на твій язик, і переконаєшся, що було б краще, коли б багато з того не виходило із твоїх уст. Але при цьому знай, що з того, що сказати тобі здається добрим ділом, то инший волів би, щоб це залишилося похороненим в гробі мовчання. Про це ти сам дізнаєшся відразу після закінчення розмови.

Мовчання є велика сила в ділі невидимої боротьби й правдива  надія на отримання перемоги. Мовчання дуже миле тому, хто не надіється на себе, а надіється на одного Бога. Воно є сторожем свя­щенної молитви й незвичайною поміччю при вправлянні в чесно­тах; а поряд з цим і ознакою духовної мудрости. Святий Ісаак гово­рить, що «пильнування язика не тільки заставляє ум піднестись до Бога, але й в явних ділах, які робляться тілом, таємно дає велику силу для їх здійснення. Воно осяває і в тайному діланні, якщо хтось тільки дотримує мовчання з мудрістю» (Слово 31, с. 142). В иншому місці він так вихваляє мовчазливість: «...коли на одну сторону покласти всі діла цього життя, а на другу мовчання, тоді побачиш, що воно переважує на вазі. Багато є добрих порад, але коли хтось зблизиться з мовчанням, то стане зайвим їх виконання» (Слово 41, с. 171). В иншому місці він називає мовчання «тайною майбутнього віку; а слова є зброєю цього світу» (Слово 42, с. 180). Святий Варсонуфій ставить його вище розмов про Бога, говорячи: «...навіть, якщо ти мало про Бога говориш, то знай, що мовчання є більше гідне подиву та слави» (Відповідь 36). Хоч буває, що один мовчить тому, що він не має що сказати (Сир. 20,6); другий тому, що вичікує зручного часу для свого слова; а третій через инші причини: «...заради слави людської, або через ревність у цій чесноті мовчання, або тому, що серцем розмовляє з Богом, і ум його зосереджений на цій розмові» (Слово 76, с. 381-382), але взагалі можна сказати, що хто мовчазний, той показує себе розважливим і мудрим (Сир. 19,28; 20,5).

Для того, щоб звикнути до мовчання, вкажу тобі найшвидший і простий засіб: берись за це діло — і воно само навчить тебе, як йо­го осягти та буде тобі допомагати в цьому. Для підтримання ревности у цій праці частіше розважай про згубні наслідки неконтрольованої говірливости й спасенних плодів мовчання. Коли ж скуштуєш спасенних плодів мовчання, тоді тобі не буде потрібно вже ніяких щодо цього уроків.

[ Назад ]     [ Зміст ]     [ Вперед ]

[ Cкачати книгу: "Невидима боротьба" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!