Як поборювати тілесні пристрасті

Невидима боротьба

ЧАСТИНА ПЕРША - ГЛАВА 19

Як поборювати тілесні пристрасті

З тілесними пристрастями, брате мій, треба боротися в свій, особливий спосіб, ніж з иншими. Щоб усе йшло як слід, знай, що одне треба тобі робити перед спокутуванням пристрастями, инше під час спокуси і ще инше після припинення її дії.

Перед спокусою твоя увага повинна бути звернена на причини, які звичайно породжують спокуси або збуджують пристрасті. Тут закон такий: завжди уникай всіх випадків, які можуть порушити спокій твого тіла, особливо зустрічей з особами протилежної статі. І якщо иншим разом буде потреба розмовляти з такою особою, роз­мовляй не довго, тримаючись не тільки скромно, але й з деякою строгістю на своєму обличчі, і твої слова нехай будуть при всій щирості радше стримані, аніж приязні.

«Ніколи не звіряйся своєму ворогові» (Сир. 12,10), — говорить премудрий Сирах. І ти ніколи не вір своєму тілу: бо як мідь сама від собі породжує иржу, так і розпусна природа тіла породжує із себе злі похітливі порухи, «...бо мов мідь позеленіла — така й злоба його» (Сир. 12,10). Не довіряй, ще раз наголошую, не довіряй в цьому від­ношенні собі, хоч, припустимо, ти не відчуваєш і вже довший часу не відчував цього жала. Тому що ця триклята злоба, чого не робила довгі роки, деколи зробить за одну годину й за одну мить, і завжди мовчки готується до нападу. І знай, що чим більше вона вдає това­риша та не дає жодних підстав для підозри, тим більшу потім при­носить шкоду, а нерідко вражає на смерть.

Також кожному треба боятися найбільше тих осіб протилежної статі, з якими в побуті приязні стосунки вважаємо звичайною спра­вою, або тому, що вони близькі по духу, або тому, що благочесні й добродійні, або тому, що від них отримано якусь послугу і є потреба частіше виявляти їм за це вдячність. Боятися цього треба тому, що до таких, без страху й уваги до себе, стосунків майже завжди домі­шується почуттєва насолода, яка потім потрохи, непомітно прони­зує душу до самих глибин і так затьмарює розум, що ті, які підда­лися цій заразі, починають за ніщо вважати різні небезпечні причини гріха: наприклад, пристрасні погляди, солодкі розмови з тієї та з иншої сторони, привабливі рухи й положення тіла, потискування рук, від чого врешті впадають і в самий гріх, та в инші диявольські пастки, з яких часом і зовсім не можуть визволитись.

Втікай же, брате мій, від цього вогню, тому що ти порох, і ніко­ли не відважуйся у своїй самовпевненості думати, що ти порох мокрий, просякнутий водою доброї і міцної волі. Аж ніяк! Але рад­ше думай, що ти сухий-сухий порох, і відразу спалахуєш, щойно відчуєш цей вогонь. Не покладайся на твердість своєї рішучости й своєї готовности швидше померти, ніж образити Бога гріхом. Бо якщо і можна припустити, що ти змочений порох, але від частого спілкування і сидіння віч-на-віч тілесний вогонь потрохи висушить зрошувальну воду твоєї доброї волі, й ти сам не помітиш, як спалахнеш тілесною любов'ю. І то такою мірою, що перестанеш соромитися людей і боятися Бога і, бажаючи вчинити гріх, за ніщо . матимеш честь, життя і всі муки пекла.

 Утікаючи, втікай з усіх сил:

а) від таких стосунків з особами, які можуть бути для тебе спокусою, якщо щиро бажаєш не потрапити в полон гріха і не заплатити податку його, який є душевною смертю.Премудрим називає премудрий Соломон того, хто боїться й уникає причин гріха, а того, хто через самовпевненість не уникає їх, називає нерозумним, кажу­чи: «Мудрий боїться й відвертається від зла, а дурний є зухвалий у своїй самовпевненості» (Прип. 14,16). Чи не на це вказував й апостол, коли заповідав коринтянам: «Утікайте від розпусти!» (1 Кор. 6,18);

б) втікай від неробства та лінивства: будь бадьорим, пильно слідкуючи за помислами й мудро влаштовуючи та виконуючи свої діла, відповідно до свого стану;

в) завжди слухайся своїх настоятелів і духовних отців. Охоче підкоряйся їм у всьому, швидко й з готовністю виконуючи, що б вони не наказали, а найбільше те, що упокорює тебе й суперечить твоїй волі та твоїм нахилам;

г) ніколи не дозволяй собі судити про ближнього, ніколи не суди й не осуджуй. А особливо за той тілесний гріх, про який у нас мова, хоч би хто явно в нього впав, але май до нього співчуття і жа­лість. Не гидуй ним і не насміхайся з нього, але з його досвіду візьми собі урок смирення, і знаючи, що ти і сам вкрай слабкий і до зла схильний, як порох на дорозі, говори собі: «Сьогодні впав він, а завтра впаду я». Знай, якщо ти швидкий на осудження инших і пре­зирство до них, то Бог боляче покарає тебе за це, давши самому впасти в цей гріх, за який осуджуєш инших. «Не судіте, щоб вас не судили» (Мт. 7,1), щоб із свого падіння пізнали згубність своєї гор­дині і, впокорившись, пошукали ліків від двох бід: від гордости й від розпусти. Але якщо Бог за своєю милістю і захоронить тебе від падіння і ти втримаєш незмінно твердим свій помисл чистоти, то все одно припини осуджувати, якщо осуджував, і не надійся на себе, а радше бійся і не вір своїй постійності;

 ґ) будь уважний і чувай над собою. Якщо ти придбав якийсь Божий дар чи перебуваєш в доброму духовному стані, не приймай у своїй зарозумілості суєтної і мрійливої про себе думки, ніби ти щось і твої вороги не наважуються напасти на тебе, і ти настільки зневажаєш та ненавидиш їх, що зразу відіб'єш, якщо вони насмі­ляться підійти до тебе. Як тільки так подумаєш, то впадеш легко, як осінній листок з дерева.

Ось що треба тобі робити перед спокушуванням тілесною при­страстю.

Під час же самої спокуси роби ось що: дізнайся швидше при­чину, від якої народилась боротьба, і негайно усунь її. Причина цього буває або внутрішня, або зовнішня. Зовнішньою причиною буває: нескромність очей, солодкі для слуху речі, такі ж за змістом та мелодією пісні, одяг із ніжних матерій, запашні парфуми, вільні розмови, торкання й потискування рук, танці та багато иншого. Лі­ком проти всього цього є: скромний і смиренний одяг, небажання ні бачити, ні слухати, ні нюхати, ні говорити, ні торкатися нічого такого, що породжує цей сороміцький порух, особливо ж уникати сто­сунків з особами иншої статі, як сказано вище. Внутрішньою причи­ною, з одного боку, є життя в достатку та спокої тіла, коли всі тілесні бажання отримують повне задоволення, а з другого - сороміцькі помисли, які приходять або самі собою при згадуванні побаченого, почутого й випробуваного, або від збудження їх духами злоби.

Що стосується життя в повному достатку та спокої тіла, то його потрібно зробити суворим за допомогою постів, чування, сну з пе­рервами, особливо багатьох поклонів до втоми, й инших довільних тілесних подвигів, як радять і заповідують досвідчені й розсудливі наші святі Отці. А проти помислів, від чого б вони не походили, ліком є різні духовні вправи, які відповідають твоєму справжньому станові й які потрібні йому, а саме: читання святих і корисних для душі книжок, особливо св. Єфрема Сирина, Йоана Ліствичника, Добротолюбія та инших, благородні розважання та молитва.

Молитву свою, коли почнуть нападати на тебе сороміцькі помисли, твори так: відразу піднеси ум свій до розіп'ятого за нас Господа і з глибини душі взивай до Нього: «Ісусе, мій Господи! Солодкий мій Ісусе! Поспіши на допомогу мені й не дай моєму ворогові полонити мене!» Водночас обіймай думкою і почуттями, якщо є поблизу, Животворний Хрест, на якому розіп'ятий за тебе Господь твій, цілуй часто Його рани і говори з Ним з любов'ю: «Красні рани, рани найсвітліші, рани пречисті! Зраніть це моє зле та нечисте серце і не допустіть мене до того, щоб я посоромив і зневажив вас своєю нечистотою». 

Твої роздумування, тоді, коли плодяться в тобі сороміцькі помисли тілесної насолоди, нехай не будуть спрамовані безпосередньо проти них, хоч деякі й радять це. Не малюй в думках перед со­бою нечистоту й сором гріхів тілесної похоті, ні дорікання совісти, які підуть потім, ні розпусти твоєї природи й втрату чистоти твого дівицтва, ні затьмарення твоєї чести й таке инше. Не берись, кажу, роздумувати про це, тому що таке роздумування не завжди буває вірним засобом до подолання спокуси тіла, а навпаки, може при­звести до посилення натиску на тебе, а часом і до падіння. Бо хоч ум при цьому буде вести свою мову думками наперекір і проти цієї пристрасти, але коли думка, попри все, буде утримуватися на пред­метах, до яких так небайдуже серце, то не дивно, що тоді, коли розум поширює строгі судження про такі діла, то серце буде спів­чувати їм і погоджуватися на них, що і становить внутрішнє падін­ня. Отже, треба роздумувати про такі предмети, які би закрили собою ці сороміцькі речі й зовсім відвернули увагу, а своїм змістом тверезо діяли б на серце. Такими предметами є життя і страждання воплоченого ради нас Господа Ісуса, неминуча година нашої смерти, страшний день Страшного суду та різні види пекельних мук.

Якщо, як нерідко стається, сороміцькі помисли будуть і при цьому продовжувати нападати на тебе з особливою силою і нест­римністю, то ти не бійся. Не переставай роздумувати про предмети, про які йшлося вище, і в своїй боротьбі утримайся від того, щоб прямо проти них повставати, розкриваючи їхні негативні сторони, як вже було сказано. Не роби так, а продовжуй якнайуважніше роз­думувати про показані перед цим страхітливі й тверезо діючі предмети, зовсім не турбуючись про ті сороміцькі помисли, ніби вони й не твої власні. Знай, що кращого способу для їх прогнання немає, як зневажати їх і мати за ніщо. Своє розважання переривай частіше такою або подібною молитвою: «Визволи мене, Творче мій і Спасителю, від цих ворогів моїх, на славу страстей Твоїх і Твоєї невимовної благости». Подібною ж молитвою і запечатай своє роз­думування.

Дивись, зовсім не звертай ока ума свого на цю тілесну нечис­тоту, оскільки й одна уява про неї небезпечна; і не зупиняйся на розмові з цими спокусами, або про цю спокусу, щоб визначити чи погодився ти на неї, чи ні. Таке дослідження, хоч на вигляд здається добрим, насправді є підступом диявола, який намагається цим або обтяжити тебе, або. кинути у відчай і малодушність, або утримати тебе якомога довше в цих помислах і через них ввести ділом в цей гріх або в який-небудь инший.

Замість таких, досліджень про ці помисли, які бентежать тебе, піди, розкажи все докладно духовному отцеві і будь потім спокій­ний у своїх думках і в своєму серці, не бентежачись жодними питаннями, заспокоюючись рішенням свого отця. Тільки все йому відкрий, що бентежило та бентежить твій ум і твоє почуття в цій спокусі, нічого не скриваючи й не дозволяючи соромові зв'язати твій язик, а скоріше самопринижено упокорись. Бо якщо у всякій боротьбі з ворогами ми маємо потребу в глибокому смиренні, щоби перемогти їх, — то наскільки більше воно нам потрібне під час боротьби з плоттю? Бо ця спокуса найчастіше є або породженням гордині, або напімненням і карою за неї. Тому й говорить св. Йоан Ліствичник, що той, хто впав у нечистоту або в инший тілесний гріх, спочатку впав у гордість; і що впасти йому в гріх допущено для то­го, аби він упокорився: «Де сталося падіння, там спочатку ввійшла гордість, бо гордість є передвісниця падіння». І ще пише: «Кара для гордого — його падіння» (Сл. 23,4.10).

Коли нарешті затихнуть сороміцькі помисли й спокуса мине, ось що потрібно тобі робити: як би не здавалось тобі, що ти вже вільний від тілесної боротьби, та яким би впевненим ти не чувся, все ж намагайся втримувати свій ум і свою увагу подалі від тих ре­чей і осіб, які були причиною нападу на тебе такої спокуси; і забо­рони собі бачитися з ними, під тим оглядом, що вони рідня або твої доброчинці. Стримуй себе нагадуванням, що і це є гріховний під­ступ нашого розпусного єства й пастка вселукавого нашого ворога диявола, який тут переображується в ангела світла, щоб кинути нас в темряву, як говорить св. Павло (2 Кор. 11,14).

[ Назад ]     [ Зміст ]     [ Вперед ]

[ Cкачати книгу: "Невидима боротьба" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!