Як навчити свою волю

Невидима боротьба

ЧАСТИНА ПЕРША - ГЛАВА 10

Як навчити свою волю, щоб вона в усіх ділах своїх, внутрішніх і зовнішніх, як кінцеву мету прагнула лиш одного - догодити Богові

Крім навчального вправляння ума, потрібно тобі керувати і волею так, щоб не дозволяти їй схилятися до своїх бажань, а нав­паки, провадити її, щоб вона повністю збігалася з волею Бога. І при цьому пам'ятай, що не достатньо лиш бажати і шукати завжди те, що миле Богові, а ще й потрібно, щоб ти бажав цього як ведений самим Богом, і з єдиною метою — вгодити Йому від чистого серця. Щоб бути стійкими в цьому, ми повинні витримати ще сильнішу боротьбу зі своєю природою, ніж з усім тим, про що було сказано вище. Бо наша природа так схильна до догоджання собі, що у всіх своїх ділах, навіть найдобріших і найдуховніших, шукає спокою і насолоди для себе, і цим, непомітно і потайки, похітливо живиться як їжею.

Тому, коли перед нами постають духовні діла, ми зразу ж їх ба­жаємо і прямуємо до них, але не як керовані Божою волею або не зтією метою, щоб вгодити Богові, а заради втіхи та радости, яка народжується в нас, коли бажаємо і шукаємо того, чого хоче від нас Бог. Тим затаєнішою і скритнішою буває подібна омана тоді, коли вище і духовніше те, чого бажаємо. Тому я і кажу, що не треба нам задовольнятись тільки тим, щоб бажати те, чого вимагає Бог, але потрібно ще бажати і так, як, коли, чому і для чого Він цього хоче. І апостол заповідає нам пізнати, що є воля Божа не тільки добра, але й угодна і досконала за всіх обставин, кажучи: «І не вподібнюйтеся до цього світу, але перемінюйтесь обновленням вашого розуму, щоб ви переконувалися, що то є воля Божа, що добре, що вгодне, що досконале» (Рим. 12,2). Бо якщо в ділі буде недолік хоч через одну якусь обставину, і якщо ми будемо здійснювати його не з усім бажанням і наполегливістю, то зрозуміло, що воно є недосконале. Зроби з цього висновок, що навіть коли бажаємо і шукаємо самого Бога, то і в цьому ділі можуть бути похибки і опущення, і в ньому може вкрастися всяке підлещування нашої любови до себе, або нашого самолюбства: оскільки дуже часто ми маємо на увазі радше наше власне благо для себе самих, ніж Божу волю для самого Бога, який тішиться тільки ділами, які здійснюються на Його славу і хоче щоб ми Його одного любили, одного Його бажали і для Нього к одного працювали.   

Отже, брате мій, якщо ти бажаєш застерегти себе від таких прихованих перепон на дорозі до досконалосте, якщо бажаєш успі­шно закріпитися в такому доброму настрої, щоб і бажати, й робити все тільки заради того, що так хоче Бог, тільки на Його славу й для вгодження Йому, і для праці для Нього одного, який бажає, щоб в кожному нашому ділі і в кожній нашій думці Він один був і почат­ком і кінцем, — то роби ось як.

Якщо перед тобою є якесь діло, що відповідає Божій волі, або само по собі добре, не схиляй в цей момент своєї волі до нього і не бажай його, якщо перед цим не піднесешся своїми думками до Бога, щоб з'ясувати, чи є пряма Божа воля на те, щоб бажати і робити такі діла, й чи вони є вгодні Богові. І коли так закріпишся в думках, що самою Божою волею будуть визначатися у тебе нахили лі, тоді бажай його і роби, тому що так бажає Бог, тому що це миле Йому і на Його славу.  

Відповідно, коли бажаєш ухилитися від того, що не згідне з Бо­жою волею або не є добре не одразу відвертайся, але спочатку звер­ни око свого ума до волі Божої і з'ясуй, чи це пряма воля Божа від­хилитися від того, щоб догодити Богу, Бо лестощі нашої природи дуже тонкі й не багатьма розпізнаються: вона таємно шукає свого «я», і між тим так поводиться, що нам здається, ніби в неї єдина мета — догодити Богові, що насправді — не так.

Таким чином нерідко трапляється, що бажаючи чи не бажаючи чого-небудь особисто для себе, собі на догоду, ми думаємо, що бажаємо чи не бажаємо того тільки для того, щоб вгодити Богові. Щоб уникнути такого самообману, існує єдиний засіб — чистота серця, яка полягає в тому, щоб скинути з себе старого чоловіка і одягнутися в нового. В цьому полягає вся невидима боротьба.

Якщо бажаєш навчитися мистецтву, як це робити, то послухай. На початку будь-якого діла належить тобі зректися, наскільки мож­ливо, всякого власного бажання, і не бажати, ні робити, ні відхиля­тися від діла, якщо спочатку не відчуєш, що тебе до цього штовхає і направляє лиш свідомість на те Божої волі. Якщо у всіх своїх зов­нішніх ділах, а тим більше внутрішніх — духовних, — ти не можеш завжди реально відчувати цю заохоту від Бога, задовольнися її мож­ливістю в тобі, тобто завжди май такий щирий намір, щоб у всяко­му ділі нічого не мати на увазі, крім єдиного вгодження Богові.

Правдиве відчування заохоти від Бога на діло буває або через божественне просвітлення, або осяяння свідомости, коли чистим серцям явно відкривається Божа воля; або через внутрішнє Боже натхнення, внутрішнім якимось словом, чи через инші діяння Бо­жої благодаті, наприклад — життєдайну теплоту, невимовну радість, духовні злети, розчулення, щирі сльози, Божественну любов та инші боголюбиві й блаженні почуття, які бувають не за нашою волею, але від Бога, не самовільно, а пасивно. Всіма цими відчуттями впевнюємося, що те, що хочемо зробити, є з волі Божої. Найперше нам потрібно возсилати до Бога теплу і чисту молитву, всім серцем благаючи Його один раз, двічі і багато разів, щоб Він просвітив на­шу темноту і напоумив нас. «Три рази помолись, — кажуть великі старці Варсонуфій та Йоан, — і потім до чого схилиться твоє серце, те і роби». Не варто при цьому забувати, що при всіх перелічених внутрішніх духовних порухах, рішення, які народжуються в тобі, ти повинен звіряти з порадами та міркуваннями найдосвідченіших.

Щодо діл, здійснення яких повинно тривати або завжди, або більш чи менш тривалий час, не тільки на початку їх творення пот­рібно нам мати в серці щиру постанову сповнювати їх тільки для вгоди Богові, але й після, аж до самого кінця відновлювати такий настрій. Бо якщо ти не будеш так робити, то потрапиш у небезпеку знову бути обплутаним природною любов'ю до себе, яка, схиляю­чись більше до самовгодження ніж до Боговгодження, з плином часу встигає непомітно зіпсувати добрий настрій, який був на початку, і призвести до зміни добрих намірів і мети. Тому Григорій Синаїт написав: «Постійно будь уважний до настрою своєї волі і ретельно розглядай, куди вона хилиться, чи до Бога, чи заради самого лиш добра й для користі душевної сидиш ти безмовно, співчуваєш, читаєш, молишся та инші здійснюєш подвиги, щоб, не усвідомлюючи того, не обікрасти самого себе» (Гл. 19. Грец. Добротолюбіє, с. 916).  

Тому той, хто не зважає на це, почавши робити якесь діло з єдиною метою — вгодити Богові, потім потрохи, підсвідомо вводить в це діло й самовгодження, знаходячи в ньому задоволення своїх и бажань, і часто такою мірою, що зовсім забуває про волю Божу. І він настільки зв'язується насолодою від цього діла, що навіть якщо сам Бог перешкодить йому виконати його чи через якусь хворобу, чи через спокусу від людей і бісів, чи якимсь иншим способом, він дуже обурюється і часто осуджує то одного, то иншого, що були йому перепоною у цьому. А иншим разом нарікає на самого Бога, що є явним знаком, що їх сердечний настрій не від Бога, а наро­дився від пошкодженого й гнилого кореня самолюбства.

Бо, хто буває натхненний на діла однією свідомістю на те Бо­жої волі і одним бажанням вгодити Богові, той ніколи не бажає одного діла більше, ніж иншого, хоча б одне з них було високе і ве­лике, а друге низьке й незначне. Він однаково ставиться до обох, бо вони обоє вгодні Богові. Отже, той, хто робить чи якесь велике діло, чи низьке і незначне, буває однаково спокійний і задоволе­ний. Тому, що він цілковито зайнятий головним своїм наміром і головною своєю метою — завжди й у всіх ділах своїх бути тільки вгодним Богові, чи то в житті, чи то в смерті, як говорить і апостол Павло: «...тому й намагаємося з усіх сил Йому подобатися» (2 Кор. 5,9). Заради цього, любий, будь завжди до себе уважний і сам в собі зосереджений, і старайся з усіх сил направляти свої діла виключно до цієї мети.

Якщо колись будеш натхнений на яке-небудь діло, і то з такої душевної спонуки, щоб уникнути пекла або отримати в насліддя рай, то ти можеш і це подумки спрямувати до останньої твоєї ме­ти — вгоджувати Богові, виконуючи Його волю. Тому що Бог хоче, аби ти увійшов в рай і не потрапив до пекла.

Ніхто не може повністю пізнати, яку силу і потугу в нашому духовному житті має це спонукання, або мета, — вгоджувати Бого­ві. Бо яке б не було просте і незначне діло, але коли воно твориться тільки для вгодження Богові та на Його славу, тоді воно буває не­зрівнянно цінніше в Божих очах, ніж багато инших високих, слав­них і великих діл, які робляться з иншою метою. Тому для Бога приємніше бачити, коли ти один динарій даси бідному лише з тією метою, щоб вгодити Його Божественній величі, ніж коли б ти зрік­ся всього свого майна з якоюсь иншою метою, навіть з тою, щоб отримати небесні блага, хоч така ціль є і добра, і бажана.

Цей внутрішній подвиг, який тобі потрібно звершувати при кожному ділі, подвиг скеровувати свої думки, почуття і діла до такого вгодження, спочатку видасться тобі важким, але потім зро­биться легким і зручним, якщо, по-перше, безперервно будеш вправлятися в таких духовних вправах, а по-друге, завжди будеш зігрівати в собі бажання Бога, підносячись до Нього живим стремлінням серця, як до єдиного досконалого блага, достойного, щоб Його шукати заради Нього самого, Йому служити, і Його любити понад усе. 

Чим частіше таке шукання безмежного блага в Бозі буде відбу­ватися в нашій свідомості й чим глибше буде проникати в серце, тим частіше і тим тепліше будуть здійснюватися сказані дії нашої волі, й тим швидше і зручніше виробиться в нас навик - всяке діло робити лиш з любови до Бога, і з одним бажанням — вгодити Йому, найдостойнішому всякої любови.

[ Назад ]     [ Зміст ]     [ Вперед ]

[ Cкачати книгу: "Невидима боротьба" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!