 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
Наслідування Христа
Перша книга Практичне заохочення до духовного життя Тома Гемеркен Кемпійський Аскетична бібліотека Розділ 1 - Про наслідування
Христа і погорду всіма світовими марнотами Про наслідування Христа і погорду всіма світовими марнотами. "Хто йде за мною, не блукатиме у темряві", - каже Господь (Йо.8,12). Це Христові слова. Вони заохочують нас до того, щоб ми наслідували Його життя і святі звичаї, коли справді бажаємо просвітитися і очиститися від усілякого засліплення серця.. Тому нашим найбільшим обов`язком хай будуть роздуми про життя Ісуса Хтиста. Христова наука вища за всі науки святих; а хто матиме Його духа, той знайде хліб життя - манну, що в ньому міститься. Але буває так, що люди, навіть часто слухаючи Євангеліє, замало ним переймаються; це свідчить про те, що вони не мають у собі Христового духа. Хто ж хоче в усій повноті зрозуміти Христові слова, той хай старається у своєму житті вірно Його наслідувати. Навіщо, здається, та велемудра розмова про Св. Тройцю, коли тобі бракує покори, і тому ти не будеш подобатися Св. Тройці? По правді, велемудрі слова ще не роблять ані святим, ані праведним, але чесне життя робить милим Богові. Волію радше відчувати розпач, ніж уміти сказати, що він означає. Коли б ти знав усю Біблію і думки всіх мудреців напам`ять, навіщо б усе те здалося без любові і благодаті Божої? "Марнота марнот і все марнота" (Проп.1,2), крім одного: Бога любити і Йому одному служити. Найвища мудрість - погорджувати світом і таким чином прямувати до Царства Небесного. Так, марнотою є дивитися на проминаючі багатства і надіятися на них. Марнота - ганятися за почестями і пнутися вгору. Марнота є давати волю бажанням тіла та прагнути чогось такого, за що потім треба тяжко покутувати. Марнота є бажати собі довгого віку, а мало дбати про те, щоб праведно жити. Марнота є зважати лише на теперішнє життя, а не добачати того, що має колись статися. Марнота є любити те, що швидко проминає, а не квапитися туди, де чекає на нас вічна радість. Постійно пам`ятай приказку, що око не надивиться огляданням, ані вухо не наслухається слуханням (Проп.1,8). Тому старайся відірвати своє серце від речей видимих, а звертайся до невидимих дібр. Бо ті люди, що піддаються своїм пожадливостям, поганять свою совість і тратять Божу благодать. Про маловажність власної особи. Кожний чоловік вже від природи прагне до знань, але що дає знання без страху Божого? По правді, покірливий селянин, що служить Богу, кращий, ніж гордий мудрець, що не дбає про себе, а спостерігає за рухом небесних планет. Хто добре пізнає себе, той стає меншим у власних очах і не тішиться людськими похвалами. Коли б я знав усе, що є на світі, а не мав у собі любові (1Кр.13,2), як воно помогло б мені перед Богом, який колись буде судити мене за мої вчинки? Лиши ту непомірковану жадобу знання, бо в ньому буває велике розсіяння думок і баламутство. Вчені дуже хочуть, щоб люди їх бачили і вважали за мудрих. Багато є таких речей, про які їх знання або недостатні, або таки ніякої користі душі не приносять. І дуже нерозумний той, хто пильнує щось інше, а не те, що веде до його спасіння. Велика сила слів не наситить душі. Тільки праведне життя оживляє розум і чисте сумління, дає велику надію на Бога. Чим більше й краще ти щось знаєш, тим тяжче за те будуть тебе судити, якщо не будеш святіше жити. Тому не чванься великим хистом ані наукою, але радше бійся за те знання, що тобі дано. Якщо тобі здається, що багато знаєш і досить добре все розумієш, то знай, що ще далеко більше є такого, чого ти не знаєш. Не гордись (Рм.11,20), але радше признавай своє неуцтво. Чому хочеш ставити себе вище іншого, коли є більше таких, що розумніші від тебе і досвідченіші в законі. Якщо хочеш знати й навчитися чогось корисного, люби те, щоб ніхто не знав і за ніщо тебе мав. Найвища і найправдивіша наука - правдиве пізнання і маловаження своєї власної особи. Себе за ніщо мати, а інших завжди добре і високо цінити - це велика мудрість і праведність. Якщо б ти навіть бачив, що хтось явно грішить, або що він допускається якогось тяжкого злочину, то ти ще не повинен уважати себе за кращого, бо не знаєш, як довго зможеш витримати в праведності. Всі ми немічні, але не вважай нікого більш немічним, ніж ти сам. Про науку правди. Щасливий той, кого правда навчає сама собою, і не образами, не проминаючими й марними словами, а так, як вона є. Наші гадки і думки не раз нас баламутять і вони бувають короткозорі. Нащо здається велике мудрування над невідомими тайнами, за які ніхто не буде нас обвинувачувати на страшному суді, що ми їх не знали? Це великий нерозум, якщо ми, не дбаючи про те, що корисне і конче необхідне, самохіть звертаємо увагу на речі цікаві, але шкідливі. Маємо очі, а не бачимо. Чому нас має обходити питання про роди і види речей? До кого віковічне Слово промовляє, тому не треба багато здогадів. Із одного Слова все постало і про те одне Слово все свідчить: це той Першопочаток, що й до нас промовляє (Йо.8,26). Без Нього ніхто нічого не розуміє і не може вірно мислити. Для кого це Одне є усім і хто все зводить до того Одного і в тому Одному усе бачить, той може бути спокійний у серці і тихо-мирно проживати в Бозі. О Істино, Боже! З`єднай мене з Собою у вічній любові! Часом набридне мені багато вичитувати і слухати; у Тебе є все те, чого я хочу і бажаю. Нехай замовкнуть усі вчителі, нехай усі створіння тихо мовчать перед лицем Твоїм: Ти єдиний промовляй до мене. Чим більше людина збере свої думки разом і чим простіше матиме серце, тим краще і тим вищі речі вона без зусиль зрозуміє, тому що вона одержує світло розуміння з високого неба. Чистий простенький і міцний дух не розсівається і серед багатьох діл, бо він усе робить на славу Божу і старається бути свобідним у серці від усякої власної любові. Що більше спиняє і морочить тебе, як не твоя невмертвлена пристрасть серця? Добра і побожна людина у своєму серці наперед укладає свої справи, які має зробити на світі. Вони не штовхають її туди, куди хоче грішний нахил, але людина керує ними за здоровим глуздом. Хто веде тяжчу боротьбу, як не той, що намагається побороти себе самого? І це також повинно стати нашим завданням, щоб ми перемогли себе самих, і з дня на день ставали сильнішими від себе і в чесноті, хоч трохи, рухалися вперед. У цьому житті з кожною досконалістю завжди в`яжеться якась хиба і будь-які наші розважання не обійдуться без якоїсь неясності. Смиренне пізнання себе - це простіша дорога до Бога, ніж глибокодумне наукове дослідження. Годі нам осуджувати чи знання, чи яке-небудь звичайне пізнання речі; воно добре саме в собі, і Бог установив його, але все-таки треба вище цінувати чисту совість і чесне життя. Але оскільки багато людей більше намагаються здобути знання, ніж прожити чесне життя, то вони нераз блукають, і майже ніякої користі не приносять, або дуже мало. О, коли б ті люди докладали стільки праці, щоб викорінити злі нахили і прищепити собі чесноти, скільки ставлять учених питань, не було б у народі стільки нещасть і згіршень, ані стільки неладу в монастирях! Це певне, що як настане день суду, ніхто не буде нас питати, що ми прочитали, а що ми робили, ані як гарно ми говорили, але чи жили ми за законом. Скажи мені, де є сьогодні ті вельможі і вчителі, яких ти добре знав, коли вони ще жили і славилися науками? На їхніх місцях вже інші позасідали, і не знаю, чи вони й думають про них. Поки вони жили, їм здавалося, що вони щось, а нині про них навіть згадки не чути. О, як то скоро минається світова слава! Коби ж то їхнє життя було в злагоді з їхньою наукою! Тоді вони старанно добували б знання і навчали. Скільки людей пропадає на цьому світі через свою зайву науку тому, що замало дбають про служіння Богові. І тому, що вони радше бажають бути великими, ніж покірними, вони марно тратять свій вік у міркуваннях. Справді великий той, хто має велику любов. Справді великий той, хто сам у своїх очах малий і не хоче ніякої почесті. Справді той розумний, хто всі земні речі вважає за сміття, аби лиш Христа собі придбати (Фп.3,8). І справді глибоко вчений той, хто чинить волю Божу, а своєю волею нехтує. Про второпність у творенні. Не треба вірити кожному слову чи думці, але кожну річ треба розважати по-Божому, старанно і без поспіху. На жаль, нераз нам легше повірити і сказати про іншого щось зле, аніж щось добре: такі то ми вже немічні. А праведні люди не так легко дають віру всьому, що хтось каже; бо вони знають людську неміч, знають, що вона схильна до злого і нераз у словах схиблює. Велика то мудрість не бути квапливим у творенні ані впиратися завзято при своїх думках. Це стосується також того, щоб не давати віри будь-яким людським пліткам, не виливати зараз іншим у вуха те, що почув і повірив. Порадься з мудрою і совісною людиною і постарайся радше у розумнішого повчитися, ніж іти за своїми власними вигадками. Чесне життя робить чоловіка по-Божому мудрим і досвідченим у багатьох
речах. Про читання Святого Письма. Наскільки покірнішим хтось стане у серці і більше віддасться Богу, настільки мудрішим і спокійнішим він буде в кожній речі. У Святому Письмі треба шукати правди, а не красномовності. Святе Письмо треба читати у тому дусі, в якому воно написане. Ми повинні шукати в Святому Письмі радше користі для себе, ніж гарної мови. Так само радо маємо читати побожні і просто написані книжки, аніж велемудрі і глибокодумні. Нехай тебе не баламутить повага письменника, чи він мало-, чи багато освічений; хай лише любов до чистої правди заохочує тебе до читання. Не питай, хто це сказав, але вважай на те, що сказано. Люди минаються, а Господня правда триває повіки (Пс.117,2). Бог промовляє до нас різними способами, без огляду на особи. При читанні Святого Письма нераз стає нам на перешкоді наша цікавість, коли хочемо зрозуміти і витлумачити ті місця, в яких треба б просто піти далі. Якщо хочеш мати користь із читання, читай із покорою, в простоті серця, з вірою, і ніколи не бажай собі добути слави вченого. Радо питайся святих людей і в мовчанні слухай їхніх слів, не гордуй притчами
старих людей, бо не без пуття їх говориться. Про невладнані пристрасті. Як тільки людина чогось недоладно забажає, зразу ж стає їй неспокійно на серці. Гордий і захланний ніколи не має спокою; вбогий і покірливий в дусі заживає глибокого миру. Людина, яка ще не завмерла для себе геть чисто, хутко попадає у спокусу і навіть у дрібничках і марницях дається перемогти. Нерозумний і такий, що певною мірою ще тілесний та схильний до змисловості, не легко зможе остаточно відірватися від земних побажань. І тому він нераз сумно почуває себе, коли від них відвертається, та й будь-чого сердиться, коли йому не вдається. А коли досягне того, чого бажає, зараз непокоїть його недобра совість, тому що дав волю своїй пристрасті, а вона ніяк не веде до того спокою, якого він шукав. Так-то правдивий спокій добувається тим, що ведеться боротьбу з пристрастями, а не з тим, що їм догоджується. Тому нема спокою в серці змислового чоловіка, ані в того, хто віддався
світовим справам, а тільки в душі того, хто ревний і духовний. Треба остерігатися даремної надії й гордості. Безглузда та та людина, що покладає свою надію на людей або на створіння. Не соромся з любові до Ісуса Христа служити іншим і на цьому світі показуватися вбогим. Не покладайся на себе самого, а всю свою надію покладай на Бога. Роби, що тобі належить, а Бог допоможе твоїй добрій волі. Не надійся ані на своє знання, ані на хист якогось чоловіка, але радше на ласку Божу. Він покірливим допомагає, а впокорює таких, що надіються на себе. Не хвалися багатством, якщо воно є в тебе, ані приятелями, тому що вони заможні; хвалися Богом, що все дає, а над усе бажає дати Себе самого. Не пишайся ані ростом, ані красою тіла; сяка-така недуга може його зів`ялити і опоганити. Не любуйся своєю вправністю чи своїм талантом, щоб не попасти у неласку Бога; Його дар - усе те, що маєш доброго з природи. Не вважай себе кращим від інших, щоб часом не показався гіршим перед Богом, який знає, що є в людині. Не чванься добрими вчинками, бо Бог судить інакше, ніж люди; Йому не раз не подобається те, що людям до вподоби. Коли щось добре в собі маєш, то, щоб зберегти покору, думай про інших ще краще. Не зашкодить тобі, якщо поставиш себе нижче від усіх, значно гірше, якщо вважаєш себе вищим, хоч би від когось одного. У покірної людини спокійно на душі, а в серці гордого раз у раз заздро
та гірко. Треба остерігатися надмірної довіри. Не кожному чоловікові відкривай своє серце (Сир.8,19), але май справи з розумним і богобоязливим. З молодими і чужими людьми рідко приставай. До багачів не підлещуйся і не квапся показуватися перед вельможами. Приставай з покірливими і простенькими, з побожними і праведними і розмовляй про те, що наводить на добро. Не заприязнюся ні з якою жінкою, але загалом усіх добрих жінок припоручай Богові. Бажай сподобатися тільки єдиному Богові і ангелам Його, а ухиляйся від знайомства з людьми. Любити треба всіх, але дружити з ними - не добре. Не раз буває так, що малознана особа, завдяки добрій славі, блиском сяє, а зблизька глянути на неї - перед очима темно. Ми нераз гадаємо, що подобаємося людям нашим братанням; але цим насправді
не подобаємося їм, бо вони бачать у нас недобрі звички. Про послух і підлеглість. Дуже поважна річ підлягати послухові, жити під оком настоятеля і не мати своєї волі. Бо далеко безпечніше підкорятися владі, ніж бути настоятелем. Багато людей підлягають послухові більше з конечності, ніж з любові; такі теж бідують і через будь-що нарікають. Вони ніколи не дійдуть до свободи духа, доки ради Бога не піддадуться цілим серцем. Кидайся сюди чи туди, а спокою не знайдеш, як тільки в покірливій підлеглості під проводом настоятеля. Вимріяна надія на інші місця і їх зміна вже багатьох людей ошукала. Це правда, що кожний чоловік рад чинити за власною думкою і більш прихильний до тих, що думають так, як він. Але коли Бог є між нами, то й нам треба нераз ради святого спокою відмовитись від своєї думки. Хто є такий мудрий, щоб міг усе знати? Тому не надійся надміру на свою гадку, але радо прислухайся також до думок інших людей. Якщо твоя гадка буде добра, а ти лишиш її ради Бога і підеш за чужою, то матимеш більшу користь із того. Бо нераз я таке чував: безпечніше послухати ради і прийняти її, ніж радити. Може трапитись навіть так, що одна і друга гадка буде добра, але небажання
згодитися на чужу, коли розум чи діло того вимагає - ознака гордості та
впертості. Треба уникати непотрібної балаканини. Скільки можеш, ухиляйся від людських балачок, бо це велика перешкода вдаватися в розмови про світові справи, хоч би їх розбиралося і з добрим наміром. Бо зразу ж нас заморочить і обплутає порожнеча. Нераз бажав би я замовкнути і не бути між людьми. Але чому то ми так радо розмовляємо і розповідаємо щось, і так рідко вертаємось до мовчання без докорів сумління? А тому, що в спільній розмові шукаємо взаємної потіхи і бажаємо дати пільгу своєму серцю, втомленому різними думками. Дуже мило нам поговорити й подумати про те, що дуже любимо, чого бажаємо, що нас турбує. Та, на жаль, нераз без пуття і даремно! Бо ця світова потіха буває для душевної і Божої потіхи немалою завадою. Тому треба пильнуватися і молитися, щоб час не минав марно. Коли треба поговорити, говори про те, що наводить на добрий розум. Зла звичка і недбалість за наш поступ багато спричинюється до того, що не пильнуємо свого язика. Але зате побожна розмова про духовні справи чимало допомагає у духовному
поступі; над усе, коли в Бозі зійдуться люди, рівні душею і серцем. Про прагнення миру і про ревність у поступі. Ми могли б мати святий спокій, якщо б перестали займатися чужими словами й справами, які нас зовсім не стосуються. Яким чином може довший час лишатися в спокої той, хто втручається в чужі справи, хто шукає між людьми пригоди, хто мало або рідко коли в серці збирає свої гадки до купи? Блаженні простодушні, бо вони заживуть святого спокою. Чому декотрі святі були такі праведні і такі богомисленні? Тому, що вони дуже старалися вмертвити в собі всі земні бажання і завдяки тому могли всією снагою серця прив`язатися до Бога і вільно віддатися Йому. Ми надмірно займаємося власними забаганками й забагато клопочемося речами, що проминають. Також ми рідко коли цілковито позбуваємося хоч би одної хиби і нема в нас з дня на день запалу до поступу; тому лишаємося холодними чи літеплими. Коли б ми для себе цілком завмерли і в серці нічим не були заплутані, аж тоді могли б розуміти Божі речі і закуштувати дещо з небесного боговидіння. Єдина та найбільша перепона полягає в тому, що ми не є вільні від пристрастей і по хотей і не намагаємося йти дорогою праведності святих. Як тільки натрапляємо на найменшу перепону, зразу ж падаємо духом і звертаємось до людських потіх. Коли б ми силкувалися, як хоробрі вояки, витримати в боротьбі, напевно, зійшла б на нас поміч Божа з неба. Бо Той, хто надихає нас до боротьби за перемогу, готовий допомогти борцям, які надіються на Його ласку. Коли наш поступ у побожності ґрунтується тільки на деяких видимих практиках, то незабаром прийде кінець нашому богоміллю. Тож прикладім сокиру до кореня, щоб очиститися від пристрастей і мати спокій у серці! Коли б ми щороку викорінювали з себе хоч одну ваду, то дуже швидко стали б праведними людьми. Але тим часом нераз бачимо протилежне: ми були кращі і чистіші на початку нашого навернення на дорогу праведності, ніж кілька десятків років після обітів. Ревність і поступ повинні б із дня на день зростати; а нині це вже велика річ, коли хтось зможе зберегти хоч частину первісної ревності. Якщо б спочатку ми хоч трохи присилували себе, тоді пізніше могли б все чинити легко і радо. Тяжка то річ, позбуватися звички, але ще тяжче противитись власній волі. Та коли ти не перемагаєш того, що мале і легке, то як побореш те, що тяжче? Протився зараз, на початку, своїм нахилам, позбудься злої звички, щоб вона поволі не довела тебе до більшої вади. О, коли б ти зважив, скільки спокою собі, скільки радості іншим людям
ти міг би принести добрим ладом у своїй душі, я вірю, що ти став би запопадливіше
дбати про духовний поступ. Про користь від прикростей. Для нас є добре, що часом маємо якісь труднощі та прикрощі, бо вони пригадують людському серцю, щоб уважало себе за вигнанця і не покладало надії ні на яке створіння цього світу. Часом добре також, що коли ми зазнаємо прикростей, люди про нас недобре і неприхильно думають, навіть якщо робимо добре і в доброму намірі. Такі речі схиляють нас до покори і хоронять від марної слави. Бо тоді, коли на світі люди нас за ніщо мають і не довіряють нам, тим щиріше ми звертаємося до Бога, свідка нашого серця. Таким чином чоловік має утвердитися в Бозі, щоб вже не потребувати ніякої людської втіхи. Коли на чоловіка доброї волі найде якесь нещастя або спокуса, або нападуть лихі думки, тоді він краще розуміє, що треба йому Божої допомоги. Він бачить, що без неї нічого доброго не може вдіяти. Тоді він сумує, стогне і молиться за ту лиху годину, яку терпить. Тоді не до смаку йому довше жити й він бажає швидше вмерти, щоб розлучитися з тілом і бути разом з Христом (Фп.1,23). Тоді він бачить, що не може бути на світі ані повної безпеки, ані тривкого
спокою. Про опір спокусам. Поки живемо на цьому світі, годі нам бути без прикрості та спокуси. Тому в книзі Іова написано: "Життя чоловіка на землі, то служба наймита -одноденця" (Іов.7,1). Тому кожний повинен бути обережним перед своїми спокусами і серед молитви пильнувати, щоб диявол не знайшов нагоди підійти до нього: бо він ніколи не засинає, а кружляє й шукає, кого б то ще проковтнути (І Пт.5,8). Ніхто не є таким праведним, навіть святий, щоб не мав часом спокус: та й ми не можемо бути так зовсім уже вільними від них. Однак спокуси, хоча й вони прикрі і тяжкі, для людини бувають нераз дуже корисні, бо людина набирається покори, чистоти і розуму. Всі святі переборювали чимало прикростей та спокус і дійшли до більшої праведності. А ті, що не вміли перемогти спокуси, відійшли від Бога і пропали. Ніде немає такого святого стану, ані такої таємної схованки, де б не було ні спокус, ні прикростей. Доки людина живе на світі, вона ніколи не є цілком забезпечена від спокус, бо причина спокус у нашому єстві, відколи ми народилися у похоті. Ледве одна спокуса чи журба нас покине, надходить зараз друга; і так ми постійно будемо щось терпіти, бо втратили первісний дар нашого щастя. Багато людей старається втекти від спокус, та вони ще тяжче впадають у них. Самою втечею ми не можемо їх побороти, але із терпеливістю і правдивою покорою стаємо сильніші від усіх наших ворогів. Хто тільки поверхово ухиляється від спокус, а не видирає їх з корінням, той небагато встигне; навпаки, вони ще швидше повернуться до нього і він ще гірше почуватиметься. Поволі, терпеливістю та витривалістю, при Божій допомозі легше їх побореш, аніж завзятістю або ж нагальністю. У спокусах частіше радься з кимось і не поводься прикро з тим, хто терпить спокусу, але дай йому таку втіху, якої б ти для себе бажав. Початок усіх нещасних спокус - це несталість духа і слабка надія на Бога. Так, як хвилі на всі боки кидають корабель без керма, подібно й на хитку людину, яка не дотримує своєї постанови, нападають усілякі спокуси. Вогонь гартує залізо, а спокуса праведного чоловіка. Ми самі інколи не знаємо, на що ми здатні, але спокуса показує нам, які ми. Однак треба остерігатися передусім на самому початку спокуси; бо тоді легше побороти ворога, коли не допустиш його до дверей серця, і як тільки почне стукати ще перед порогом, стань проти нього кам`яною стіною. Тому один поет сказав: "Опір став спочатку: запізно про ліки гадати, як недуга сильна тому, що довго тяглась". Бо спочатку приходить до свідомості тільки думка, потім живий образ, опісля вподобання і грішне бажання, а під кінець згода волі. Так помалу лукавий ворог цілий влазить, якщо від початку йому не противитись. А чим довше чоловік не дбає про те, щоб противитись, тим більше з дня на день слабне його серце, і ворог здобуває над нами владу. Дехто терпить тяжкі спокуси на початках свого навернення на дорогу праведності, а дехто під кінець. Дехто майже усе своє життя бідує. За мудрим і справедливим Божим велінням, який враховує стан і заслуги людей і все заряджує на спасіння своїх вибранців, дехто має доволі маленькі спокуси. Тому то ми не повинні втрачати надії, коли спокуси нападають на нас, а гарячіше маємо молити Бога, щоб зволив прийти нам на допомогу у всілякій прикрості. Він, за словами Св.Павла, дасть такий вихід із спокуси, що зможемо її витримати (І Кр.10,13). У кожній спокусі і прикрості віддаймо покірно наші душі в Божі руки, бо Він спасе й підійме вгору тих, які мають покірні серця. У спокусах і прикростях людина довідується наскільки зробила поступ уперед; у неї і більше заслуги прибуває і чесноту краще видно. Та й невеличка це річ, якщо людина побожна і ревна тоді, коли не має ніякого тягару на серці; але коли вона у тяжку хвилину витримає терпеливо, тоді матиме надію на великий успіх. Деякі люди стережуться великих спокус, але тих малих щоденних не витримують:
хай підлеглі не надіються на себе у великих спокусах, коли вони слабкі
в таких дрібницях. Треба остерігатися нерозважного осуду. Зверни свої очі на себе і остерігайся судити вчинки інших людей. Судячи інших, людина даремно трудиться, дуже часто помиляється і легко попадає в гріх; а коли судить і перебирає свої вчинки, тоді завжди з користю працює. Нераз ми судимо про річ так, як вона лежить на серці: бо через власну любов ми легко втрачаємо справедливий суд. Коли б Бог постійно був єдиним нашим наміренням і бажанням, ми б не так непокоїлися будь-чим, якщо воно противне нашим змислам. Але нераз у нашому серці щось таке станеться, або навіть зайде до нього зі світу, що теж тягне нас до себе. Багато людей у тому, що роблять, потайки самих себе шукають і навіть не знають цього. І здається, що живуть вони у блаженному спокої, поки все йде так, як вони бажають і як їм подобається. Але нехай станеться інакше, ніж вони собі бажають, одразу непокояться і сумують. Через різницю в уподобаннях і думках досить часто постає незгода між приятелями і сусідами, між духовними і богомільними. Нелегко покинути стару звичку і ніхто не дасться радо повести себе далі, ніж його очі бачать. Коли будеш на свій розум або здібності опиратися більше, ніж на непереможну
силу Ісуса Христа, рідко коли і не скоро станеш просвіченим чоловіком;
бо так Бог хоче, щоб ми Йому цілим серцем підлягали і на крилах гарячої
любові підіймалися вище над увесь наш розум. Про вчинки, здійснені в любові. Ні за які скарби світу, ані для нічиєї вподоби не годиться робити щось зле; але нераз треба навіть добру справу залишити, чи замінити на кращу, задля добра і потреби ближнього. Так чинячи, доброї справи не позбавляємося, а замінюємо її на кращу. Вчинок без любові є поверховим і ні на що не здасться. А що робиться з любові, нехай би воно було хоч яке мале та незнане, воно стає корисним. Бо в Бога більше важить та любов, задля якої щось твориться, ніж сам вчинок. Багато робить той, хто дуже любить. Багато робить той, хто справу робить добру. А добре робить той, хто більше служить громаді, ніж своїй власній волі. Нераз здається, що любов - це тільки розумове спонукання; бо рідко коли не схоче там бути і природна хіть, і своя власна воля, і надія на подяку, і бажання вигоди. Той, хто має правдиву і щиру любов, не шукає себе ні в чому; він тільки бажає, щоб у всьому була слава Божа. Такий і не заздрить нікому, бо він не тішиться з власної радості. Він не хоче тішитися собою, а бажає над усе добро бути щасливим у Бозі. Те, що добре, він не приписує нікому, а пов`язує його з Богом; від Нього, мов із джерела, все пливе, в Ньому, нарешті, всі святі солодко спочивають. О, хто матиме хоч іскорку правдивої любові, той насправді відчує, що
всі земні речі - марнота. Про терпеливе зношення чужих хиб. Чого людина чи в себе, чи в інших не може виправити, те має терпеливо зносити, доки Бог інакше не повелить. Подумай, може воно й краще для твоєї проби і терпеливості, без якої наші заслуги небагато важать. Однак супроти таких перепон маєш молити Бога, щоб зволив прийти тобі на допомогу і щоб міг ти спокійно їх переносити. Коли хтось одного або другого напоумлення не послухає, не сперечайся з ним, а понадійся на Бога: нехай буде Його воля і честь у всіх слуг Його. Він вміє добре й зле на добре обернути. Старайся терпеливо зносити чужі вади і всілякі немочі; бо і в тебе є чимало такого, що інші люди мусять теж зносити. Коли не можеш зробити себе таким, яким бажаєш, як можеш когось іншого направити на свій лад? Ми раді бачити інших без недоліків, але своїх власних хиб не виправляємо. Хочемо, щоб інші люди цілковито виправилися, а самі не хочемо поборювати свої вади. Нам не до вподоби широка свобода інших людей, а не хочемо, щоб хтось заборонив нам те, чого просимо. Хочемо, щоб лиш інших в`язали правила, а самі не бажаємо далі обмежувати себе. Як добре видно, що ми рідко коли судимо ближніх так, як себе самих. Коли б усі були без догани, то що тоді мали б терпіти від інших ради Бога? Тим часом сам Бог велів носити тягарі один одного (Гл.6,2), бо ніхто не без вади, ніхто не без тягаря, ніхто без інших не обійдеться, ніхто ж сам із себе не є мудрий; але треба нам взаємно терпіти один одному, взаємно потішати, допомагати один одному, навчати і нагадувати. А скільки в кого буде чесноти, те найкраще виявиться, як трапиться якась пригода. Бо пригоди не роблять чоловіка слабким: вони тільки показують, який він. Про чернече життя. Коли хочеш зберегти мир і злагоду з іншими людьми, мусиш учитися перемагати себе не в одній речі. То не мала річ, жити в монастирі або в духовній громаді, поводься там без нарікання і вірно витримати аж до смерті. Блажен той, хто там побожно прожив і щасливо вмер. Коли хочеш жити, як треба, і поступати вперед, уважай себе засланцем і подорожнім на цій землі. Коли хочеш вести чернече життя, мусиш стати Христа ради юродивим. Ряса і постриг мало ще значать: але правдивим ченцем робить переміна звичок і цілковите вмертвіння пристрастей. Хто шукає чогось іншого, крім єдиного Бога і спасіння своєї душі, той нічого не знайде, хіба лише прикрість і терпіння. Так само не може довго прожити в мирі той, хто не старається бути найменшим і всім підлягати. Ти для того прийшов, щоб послужити, а не для того, щоб старшувати; знай, що ти покликаний до терпіння і до праці, а не до дармування і балакання. Тут люди випробовуються так, як золото в горні. Тут ніхто не зможе вижити, якщо не схоче ради Бога цілим серцем упокоритися. Про приклади святих отців. Дивись на живі приклади святих отців - вони сяють правдивою праведністю і побожністю - і побачиш, що те, що ми робимо, не є маленьким і непомітним. Гай-гай! Що значить наше життя, якщо порівняти з їхнім? Святі і приятелі Христові служили Господові в голоді і в холоді, у спразі і наготі, в праці і втомі, в безсонні і в постах, у молитвах і в святих роздумах, у переслідуваннях і всіляких наругах. О, скільки-то і як тяжко набідувались апостоли, мученики, ісповідники, діви і всі ті, що хотіли йти слідом за Христом. Бо вони на цьому світі зненавиділи життя своє, щоб набути життя вічне. О, в якому ж суворому самозреченні жили святі отці в пустелі! Які тривалі та тяжкі спокуси вони перетерпіли! Як часто дратував їх ворог! Як безупинно і гаряче вони молилися до Бога! Які строгі пости зберігали! Яку велику вони мали ревність і запал до духовного поступу! Яку завзяту боротьбу вони вели зі своїми хибами! Як щиро прямували вони до Бога! Удень вони працювали, а ночами довго молилися, хоч і при праці не покидали сердечної молитви. Вони використовували кожну хвилину. Година видавалася їм замалою для розмови з Богом. І за превеликою насолодою богомислення навіть забували про потребу підкріпити тіло. Вони зрікалися всякого багатства, гідностей, почестей, приятелів та родичів; не хотіли нічого мати зі світу. Тим живилися, що ледве було необхідне до життя: жаль їм було навіть у потребі служити тілу. Тому вони були вбогі на земні речі, а незмірно багаті на ласку і чесноти. Проти світу вони були бідні, але в серці вони зміцнялися ласкою і потіхою Божою. Вони були чужими для світу, але для Бога - дуже близькими і сердечними приятелями. Самим собі видавалися нічим, а цьому світові були в погорді; але в Божих очах вони були предорогими й приємними. Зберігали правдиву покору, жили в простенькому послухові, поводилися з любов`ю і терпеливістю, і тому з дня на день духовно зростали і набували великої благодаті в Бога. Вони стали прикладом для всіх богомільних; і повинні набагато більше заохочувати нас до нашого духовного поступу, ніж та тьма людей байдужих до недбайливості. О, яка то велика була ревність усіх ченців на початку їхнього святого закону! Яка сердечна побожність у молитві! Яка запопадлива турбота про чесноту! Який великий страх перед карою! Яка велика повага і слухняність до Законодавця у всіх процвітала! Донині ще лишилися сліди і вони свідчать, які це були мужі: по правді святі і праведні - вони у такій завзятій боротьбі світ перемогли. А сьогодні вже вважає себе великим той, хто не переступив через правило, хто зміг терпеливо перенести те, до чого зобов`язався. Ох, яка велика байдужість і недбалість у нашому стані, що так швидко лишаємо первісну ревність; вже й життя стає нам немиле через лінивство й байдужість! О, якби у тебе ніколи не прив`янув поступ у чеснотах; бо ж ти надивився
на стільки прикладів побожних душ! Про вправи доброго ченця. Життя доброго ченця має бути багате на всі чесноти, щоб таким був у душі, яким видається людям ззовні. І справедливо, він у душі має бути ще більшим, ніж тим, що видно зверху, бо Бог на нас дивиться. Йому всюди, де б ми не були, маємо віддавати якнайбільшу честь і перед Його лицем маємо поводитися свято, як ангели. День у день маємо відновлювати нашу постанову і заохочувати себе до ревності, наче б то ми лише сьогодні почали духовне навернення, і так молитися: "Допоможи мені, Господи Боже, в добрій постанові і в Твоїй святій службі, і дай мені ось тепер, сьогодні, добре почати, бо те, що я донині робив, це ніщо!" Від нашої постанови залежить міра нашого поступу вперед: а хто хоче далеко вперед поступити, тому треба багато пильності. Бо чоловік гадає, а Бог вирішує, та й життя чоловіка не є в його руках. Коли не раз не витримує той, хто суворо собі постановив, то що буде з тим, хто рідко коли або не так непохитно щось постановляє? Є багато перешкод, які в різний спосіб спонукають до змарнування нашої постанови, але навіть невеличке занедбання рідко коли пройде без якоїсь втрати. Постанова праведних залежить більше від Божої благодаті, ніж від їхньої власної мудрості: на Нього вони надіються у всьому, до чого піднімаються. Коли часом задля набожності або братньої послуги залишимо якусь щоденну вправу, без зусиль зможемо її пізніше доповнити. Але коли її легкодушно залишається з неохоти в душі, або з недбайливості, то це вже значна провина і дасться не без шкоди відчути. Нехай ми стараємося, як зможемо, все-таки не в одній речі хоч легко, але провинимося. Однак треба зробити собі якусь певно означену постанову, особливо проти того, що нам найбільше на перешкоді. Так само мусимо розглянути і впорядкувати наші заняття і наше серце, бо одне й інше спричинюється до поступу. Коли ти не в змозі постійно тримати свої думки разом, то збирай їх хоч часом, принаймні, раз на день, себто рано або ввечір. Вранці роби постанову, а ввечері розглянь свою поведінку, який ти був сьогодні в слові, вчинках та думці, бо, може, ними не раз образив Бога і ближнього. Знаряди себе, як годиться борцеві, проти диявольського лукавства; загнуздай лакімство, і тоді легше стримаєш будь-яке змислове пожадання. Ніколи не будь зовсім без заняття: або читай, або пиши, або молися, або розважай, або роби якусь іншу корисну роботу. Однак тілесні вправи треба робити уважно і не всі однаково можуть їх виконувати. Те, що не є спільною практикою, не треба на людях показувати, бо свої особисті вправи безпечніше робити в затишку. Однак треба тобі стерегтися, щоб ти не став неохочим до спільних вправ і не віддав переваги окремішнім. А коли ти вірно виконав свій обов`язок і постанову, і ще лишається вільна хвилина, тоді віддайся своїй вправі. як того вимагає твоя побожність. Не всі можуть виконувати одну й ту саму вправу: але одна надається більше тому, інша іншому. Так само відповідно до пори різні вправи стають у вподобі: бо одні миліші нам у свята, а інші в будні. Одних треба нам під час спокуси, а інших у хвилині спокою і відпочинку. Про одне добре нам думати, коли сумуємо, а про інше, коли з Господом веселимось. На великі празники треба поновити добрі вправи і ревніше благати у святих допомоги. Від одного свята до другого маємо уявляти собі, що мов би то тоді ми мали покинути цей світ і прибути на вічний празник. І тому в такі богомільні дні треба старанно готувати себе і побожніше жити, і точніше пильнувати усіх постанов, так ніби вже невдовзі мали б одержати від Бога винагороду за нашу боротьбу. А хоч воно й буде відкладено на пізніше, будьмо переконані, що ми ще не приготовані як слід, та й негідні такої великої слави, яка має явитися нам у назначену пору, стараймося ще краще приготуватися до смерті. "Блаженний той слуга, - каже євангелист Лука (12,43-44), - якого
Господь, коли прийде, застане, як він пильнує. По правді, кажу вам, поставить
його над усім своїм добром". Про любов самоти і мовчання. Шукай сприятливої хвилини, щоб зайнятися своєю душею, і одночасно думай про Божі добродійства. Лишай те, що цікаве, а читай такі речі, які більше спонукають до каяття, ніж захоплюють розум. Коли залишиш непотрібне балакання, безцільну біганину та ще й слухання новинок і чуток, знайдеш доволі часу, щоб без перешкоди віддатися побожним розважанням. Найбільші святі, скільки могли, оминали людські товариства і прагнули на самоті служити Богові. Один мудрець сказав: "Скільки разів я пішов між люди, я вернувся вже менш добрим чоловіком" (Сенека, лист 7). Ми самі дуже часто це усвідомлюємо, коли з кимось забалакаємося. Легше зовсім мовчати, ніж не проговоритися хоч би одним слівцем. Легше тихо-мирно заховатися вдома, ніж між людьми намагатися уберегти себе. Той, хто намагається дійти до дібр душевних і духовних, має разом з Ісусом триматися на віддалі від великого натовпу. Ніхто так безпечно не йде поміж люди, як той, хто радо від усіх ховається. Ніхто так безпечно не промовляє, як той, хто радо мовчить. Ніхто так безпечно не старшинує, як той, хто навчився слухати. Ніхто так безпечно не радіє, як той, хто в серці має засвідчення чистої совісті. Але все-таки безпечність святих була наповнена божим страхом; і хоч вони просвічували великими чеснотами і ласкою, проте, були не менш обережними і покірними в серці. А безпечність грішників постає з гордості і зухвальства; і в кінцевому результаті переходить у самообман. У своєму житті не надійся на повну безпеку, хоч би воно й здавалося, що ти добрий монах або побожний пустельник. Нераз ті, яких люди вважали кращими, через самовпевненість потрапляли в дуже скрутне становище. Тому то для багатьох людей корисніше не бути цілком вільними від спокус, але частіше терпіти напади, щоб вони не стали надмірно безпечними, щоб часом тим не загордилися і не мали такого великого бажання до світових втіх. О, яку чисту совість зберіг би той, хто ніколи не шукав би про минаючої радості, хто ніколи не займався б світовими речами! Якого солодкого миру, якого спокою зазнав би той, хто відкинув би від себе всіляку марну журбу, а думав тільки про спасенні та побожні речі і покладав надію на Бога! Ніхто не удостоїться небесної втіхи, якщо не вправлятиметься пильно в святому каянні. Коли хочеш цілим серцем чинити жаль, ввійди в свою кімнатку і замкнися від світового гамору, як написано: "На ложах своїх кайтеся" (Пс.4,5). В келії знайдеш те, що нераз загубиш у світі. Келія стає солодкою, якщо її стало дотримуєшся, а коли її погано бережеш - вона родить нехіть. Коли на початку свого духовного навернення будеш у ній пильно усамітнюватися і пильнуватися, вона пізніше стане тобі любою приятелькою і солодкою втіхою. У мовчанні і спокої побожна душа прямує вперед і навчається розуміти тайни Святого Письма. Тут вона знаходить потоки сліз, якими щоночі вмивається і очищується, щоб тим сердечніше здружитися зі своїм Сотворителем, чим далі тримається від усілякого світового гамору. Хто віддалиться від знайомих і друзів, до того прийде Бог зі святими ангелами. Краще жити в затишку і дбати про свою душу, ніж чуда робити, а про себе не дбати. Похвально для ченця, якщо він рідко виходить з дому, нерадо показується і не бажає бачити інших. Чому ти хочеш дивитися на те, чого тобі не вільно мати? Минається світ і пожадливість його (Йо. 2,17). Змислове пожадання тягне тебе, щоб вийти; але коли та година промине, що приносиш ти додому, окрім тягаря на совісті та схвильованого серця? Нераз весела прогулянка сумно закінчується, а гамірна вечірня забава спричинює ранішні смутки. Отак всіляка тілесна радість, яка облесно приходить, наприкінці ранить і вбиває. Що можеш десь там побачити, чого б ти тут у себе не бачив? Чи, може, гадаєш, що натішишся доволі, - але до того годі тобі дійти. Навіть коли б ти й побачив усе, що є на світі, то що це дало б, окрім марноти? Піднеси свої очі до Бога і молись за свої гріхи і прогрішення. Лиши пусте для пустих людей, а свою увагу зверни на те, що Бог тобі наказав. Замкни вдома двері за собою і клич до себе Ісуса, свого улюбленця. Лишися з Ним у келії, бо деінде не знайдеш такого тихого спокою. Якщо б ти не виходив кудись і не слухав ніяких поговірок, легше втримав би себе в святому спокої. А доки ти охочий послухати якісь новини, доти терпітимеш неспокій у серці. Про сокрушення серця. Коли бажаєш хоч трохи поступити вперед, збережи у собі страх Божий і не будь дуже свавільний; але загнуздай міцно всі змисли і не віддавайся непоміркованій веселості. Вдавайся в сокрушення серця і знайдеш побожність. Сокрушення серця відкриває дорогу до багатьох дібр, а непоміркованість дуже швидко марнує їх. Дивно, що людина в цьому житті може всім серцем веселитися, наперед знаючи скільки небезпек чатує на неї. Через легкодумство і недбайливість не відчуваємо болю за хиби нашої душі, та ще й нераз заливаємось пустим сміхом, коли насправді повинні би плакати. Немає правдивої свободи ані сердечної радості, як тільки в страсі Божому і чистій совісті. Щасливий, хто може віддалити від себе шкідливе розсіяння думок і в єдності духа вдатися у святе сокрушення серця. Щасливий, хто відрікається усього, що може опоганити або обтяжити його совість. Борись мужньо! Одну звичку усувається іншою звичкою. Коли ти вмієш лишати людей у спокої, то й вони певно лишать тобі свободу робити свою справу. Не вдавайся не в свої речі і не мішайся в справи старших від тебе. Завжди дивись насамперед на себе і себе швидше напоумлюй, ніж усіх тих, хто тобі милий. Коли не маєш ласки в людей, не смутись: але нехай тебе тяжко болить те, що не поводишся так добре і важно, як випадає слузі Божому і побожному ченцеві. Нераз корисно, якщо людина у цьому житті не має багато втіхи, передусім людської. Але якщо ми Божих не маємо або рідко коли відчуваємо, то самі у тому винні, бо не шукаємо сокрушення серця і не відкидаємо рішуче від себе тих марних світових утіх. Знай, що ти не гідний Божої втіхи, але варт радше великої кари. Коли чоловік має справді розкаяння в серці, тоді цілий світ йому немилий і гіркий. Праведний чоловік знайде доволі причин для жалю і сліз. Бо чи він роздумує над собою, чи згадує про ближнього, знає, що тут ніхто не живе без журби. І чим більше заглиблюється в себе, тим більше бере його жаль. Причиною справедливого болю і сокрушення серця є наші гріхи і хиби: вони так нас обплутали і прибили до землі, що рідко коли можемо думати про небесні речі. Коли б ти частіше думав про смерть, ніж про довге життя, нема сумніву, що тоді ревніше старався б виправитися. І якщо б ти взяв до серця прийдешні кари пекла або чистилища, я вірю, що тоді ти б сумлінніше переносив труд і терпіння та не боявся ніякої небезпеки. Але оскільки ці речі не припадають нам до серця, бо ми все ще любимо те, що нам до смаку, то й надалі лишаємося холодними і лінивими. Нераз буває, що через вбогість духа терпить нужденне тіло. Тому покірно молись до Бога, щоб дав тобі духа сокрушення серця і промовляй
разом з Пророком: "Нагодуй мене, Господи, хлібом слізним і пити дай
мені сліз повну міру" (Пс. 80,6). Роздуми над людською недолею. Де б ти не був і куди б не подався, будеш нужденний, якщо не звернешся до Бога. Чого ти непокоїшся, що тобі не ведеться так, як того хочеш і бажаєш? Хто має все по своїй волі? Ані я, ані ти, ані хтось інший на землі. Нема на світі нікого без якої-небудь журби або скрути - чи то він володар, чи папа. А хто ж краще почувається? Напевно той, хто може щось ради Бога перетерпіти. Не один слабий і немічний каже: "Дивись, яке щасливе життя веде ця людина! Яка вона багата, яка велика, яка великоможна та високодостойна!" Але глянь на небесні добра і побачиш, що всі ті дочасні речі ніщо, що вони дуже непевні і тим прикріші, що ніколи не можна їх мати без клопоту і страху. Не є щастям для чоловіка мати дочасних дібр надміру. Середньої міри вистачає йому. Справді, жити на світі - це недоля. Чим більш духовною бажає стати людина, тим гіршим стає її теперішнє життя, бо вона більше відчуває і ясніше бачить недоліки зіпсованої людської природи. Бо їсти, пити, спати, відпочивати, працювати і підлягати всім іншим потребам природи - це справді велика недоля і прикрість для людини побожної, яка рада буда б бути незалежною від того і свобідною від усякого сліду гріха. Та й для людини більш духовної потреби тіла на цьому світі стають великим тягарем. Тому пророк ревно благає, щоб звільнитися від них: "Із потреб моїх визволь мене Господи!" (Пс.25,17). Гіркий світ тим, хто не пізнає своєї недолі, а ще більше горе тому, хто любується в цьому нещасному і проминаючому житті! Але багато людей, які тяжкою працею чи жебракуванням ледве дістають те, що їм конче потрібне для цього життя, так до нього прив`язуються, що зовсім не дбають про Царство Небесне, і коли б тільки могли, то вічно жили б тут. О, які нерозумні і недовіркуваті люди, що так глибоко погрузли в земних і змислових речах! Лиш наприкінці життя нещасні відчують марнотність і нікчемність того, що вони так любили. А святі Божі і всі побожні приятелі Христові не зважали на те, що догоджало змислам, ані на те, що в цій дочасності процвітало, але вся їхня надія і серце линули до небесних благ. Усе їхнє бажання підносилось до вічних невидимих благ, щоб забезпечити себе від дочасних і видимих речей і не опуститися до гріха. Не кидай, брате, надії на поступ у духовному житті; ще маєш на те час і догідну хвилю. Чому хочеш відкласти на завтра свою постанову? встань, зараз починай і так кажи: "Саме тепер пора це робити, саме тепер пора боротися, саме тепер настав час виправитися!" Коли бідуєш і журишся, тоді якраз пора на заслуги. Тобі треба перейти через вогонь і воду, поки дістанешся до місця прохолоди. Якщо ж не примусиш себе, то не виконаєш своєї постанови. Доки ми маємо це немічне тіло, не можемо бути зовсім без гріха, ані жити без журби і болю. Ми дуже хотіли б мати спокій від недолі; але оскільки через гріх ми втратили невинність, то тим самим втратили і правдиве щастя. Тому потрібно зберегти терпеливість і чекати на Боже змилування, доки не минеться цей стан беззаконня і смерть не переміниться в життя. О, яка велика та людська неміч, що постійно має нахил до злого! Сьогодні сповідаєшся у своїх гріхах, а завтра знову робиш те, у чому сповідався. Тепер постановляєш вистерігатися, а через годину робиш так, мовби й нічого не постановляв. Цим справедливо самі можемо впокорюватись і ніколи не думати про себе високо, якщо ми такі слабкі і хиткі. Та й через недбайливість можна швидко змарнувати те, що з великим трудом при ласці Божій ледве-ледве набулося. Що ж з нами може статися наприкінці, якщо ми вже так рано остигаємо в доброму? Горе нам, що так вчасно хочемо піти на спочинок, мовби то вже настали для нас мир і безпека, - коли ще навіть знаку правдивої святості не видно у нашому житті. Певно, що треба було нам, як добрим новикам, учитися інших звичаїв: може
б тоді була надія на виправлення в майбутньому і на більший духовний поступ. Роздуми про смерть. Дуже швидко закінчиться твоє земне життя: тому міркуй над тим, що діється з тобою. Сьогодні людина живе, а завтра вже немає її. А як тільки зникне з-перед очей, так зразу ж щезає і з пам`яті. О, яке воно тупе і тверде те людське серце, що думає лише про теперішнє, а не передбачає майбутнього! У кожній справі і думці ти повинен пильнувати так, ніби вже сьогодні маєш умерти. Коли б ти мав чисту совість, то не дуже боявся б смерті. Краще було б стерегтися гріхів, ніж утікати від неї. Коли ж ти сьогодні ще не готовий, то яким чином будеш готовий завтра? Завтрашній день непевний; і звідки ти знаєш, чи те завтра ти ще будеш мати? Навіщо потрібне довге життя, якщо так мало використовується воно для поправи? Бо ж довге життя не завжди виправляє, а нераз ще додає гріха. Хоч би одну днину добре прожити на цьому світі! Багато людей часто перелічує свої літа духовного навернення, але нераз плід їхньої поправи буває дуже маленький. Коли страшно вмерти, то, можливо, ще небезпечніше довше жити. Щасливий той, хто постійно має перед очима годину своєї смерті і щодня готується до неї. Може, ти бачив колись умираючу людину, пам`ятай, що й ти підеш тією дорогою. На світанку подумай, що не доживеш до вечора. А коли смеркнеться, не будь певний за ранок. Постійно будь у готовності і так живи, щоб смерть ніколи не застала тебе несподівано. Багато людей вмирає зненацька і несподівано, бо Син Чоловічий прийде в такій годині, про яку ніхто й не гадає (Лк. 12,40). Коли прийде ця година, тоді зачнеш цілком інакше думати про все своє минуле життя і дуже жалкуватимеш, що був такий недбалий і лінивий. Який щасливий і мудрий той, хто тепер, ще за життя, старається бути таким, яким бажає зустріти смерть. А велику певність у щасливій смерті дасть цілковита погорда світу, гаряче бажання поступу в чеснотах, любов до карності, довга покута, охочий послух, самозречення і терпіння всякої прикрості з любові до Христа. Поки ти здоровий, можеш чимало добра зробити; але що встигнеш зробити, якщо занедужаєш, - того не знаю. Після недуги мало хто стає кращим; так само рідко коли стають святими ті, що часто ходять на прощі. Не надійся на приятелів і свояків, та й не відкладай спасіння своєї душі на пізніше, бо люди скоріше забудуть про тебе, ніж ти думаєш. Краще тепер, завчасно, подбати і одну-другу добру справу наперед приготувати, ніж покладатися на допомогу інших людей. Якщо ти сам про себе не дбаєш тепер, хто ж дбатиме про тебе пізніше? Саме тепер дорога ця хвиля. Тепер настали дні спасіння; тепер благодатна хвилина (ІІ Кр. 6,2). Але шкода, що нею не користуєшся краще: ти можеш у ній заслужити на вічне життя! Буде ще так, що бажатимеш тільки одного дня, однієї години для виправлення, але чи матимеш її, того не знаю. Дивись, дорогенький, з якої великої небезпеки можеш врятувати себе, якого великого страху позбутися, якщо постійно будеш боятися смерті і матимеш її перед очима. Тепер учися так жити, щоб міг у годину смерті тішитися, а не боятися. Вчися тепер умирати для світу, щоб потім жити з Христом. Вчися тепер усім погорджувати, щоб потім мати певну надію. Ох, ти ж нерозумний! Чому ж то гадаєш, що будеш довго жити, коли не маєш тут ані однісінької певної днини? Скільки ж то людей ошукалося і несподівано пішло зі світу? Скільки разів ти чув від людей: цей загинув від меча, той втопився, той впав із гори і зломив карк, той удавився стравою, а той помер серед забави! Один згинув у вогні, другий від меча, третій від пошесті, інший від душогубця. Рано чи пізно усім прийде кінець: смерть і людське життя, як тінь, швиденько минає. Хто згадає тебе після смерті? І хто буде молитися за тебе? Роби, роби тепер, бо не знаєш, коли помреш: та й того не знаєш, що тебе чекає після смерті! Поки маєш час, збирай собі безсмертні скарби. Не думай ні про що інше, окрім спасіння; дбай тільки про те, що Боже. Шукай собі приятелів уже тепер: почитай святих Божих і наслідуй їхні діла, щоб вони прийняли тебе у вічні хороми, коли скінчиш це життя. Поводься на цій землі як подорожній і гість, якого зовсім не обходять справи цього світу. Збережи своє серце вільним і вгору до Бога піднесеним, бо не маєш тут сталої домівки (Єв. 13,4). Туди звертай щодня свої молитви, зітхання й сльози, щоб твоя душа заслужила
собі після смерті щасливо піти до Бога. Амінь. Про суд і кари за гріхи. У всіх речах дивись на кінець і на те, як ти станеш перед суворим суддею, перед яким ніщо не сховається, який не власкавиться дарунками і не прийме виправдань, але судитиме по справедливості (Іс. 13,4). О, ти нужденний і нерозумний грішнику! Як ти відповідатимеш перед Богом, який знає всі твої гріхи, якщо нераз тремтиш перед розсердженим чоловіком? Чому не забезпечиш себе перед судом, коли ніхто не зможе через когось другого ані виправдатися, ані оборонитися, але кожний буде мати доволі клопоту з самим собою? Ось тепер твоя праця ще успішна, твій плач буде прийнятий, зітхання буде вислухане, а біль очистить. Велике і спасенне чистилище має терпеливий чоловік, який зносить кривду і більше жаліє над чужим лукавством, аніж над своєю образою. Той, хто радо молиться за своїх противників і від щирого серця прощає їм провини; хто не соромиться просити прощення для інших людей; хто швидше змилосердиться, ніж розгнівається. Що раз у раз себе самого силоміць перемагає, і всіма силами старається свою змисловість підкорити владі духа. Краще тепер очиститися від гріхів і викорінити свої хиби, ніж відкладати очищення на пізніше. По правді, ми обманюємо себе через невладнану любов тіла. Що ж інше, як не твої гріхи, палитиме колись той вогонь? Чим більше ти тепер жалієш себе і даєш волю тілові, тим тяжче пізніше будеш покутувати і тим більше буде що в тебе палити. Чим більше чоловік нагрішив, тим суворіше буде йому покарання. Там ледарів підганятимуть розпеченими путами, а ненажерливих буде мучити сильна спрага і голод. Там розпусників і розкішників обливатимуть гарячою смолою і смердячою сіркою, а заздрісні скавулітимуть від болю, як скажені пси. Ні один гріх не залишиться без відповідної кари. Там на гордих спаде всілякий сором, а скупих давитиме злиденна нужда. Там одна година кари буде тяжча, ніж тут сто років найтяжчої покути. Там для осуджених нема ніякого спокою, ніякої потіхи: а тут все-таки нераз спочиваємо після праці і потішаємося розвагою приятелів. Тепер журись і жалій за свої гріхи, щоб ти в день суду був безпечний разом із святими. Бо тоді праведники стоятимуть з великою статечністю супроти тих, що тиснули і гнітили їх (Муд. 5,1). Тоді стане суддею той, хто тепер покірливо піддається судові людей. Тоді вбогий і покірливий матиме велику безпеку, а на гордого з усіх боків нападе страх. Тоді покажеться, що той був мудрий на світі, хто навчився Христа ради бути юродивим і зносити погорду. Тоді милою стане всяка журба, яку терпеливо перенеслося, а всяке лукавство замкне собі уста (Пс. 106, 42). Тоді кожний побожний буде веселитися, а засумує всякий безбожник. Тоді тіло, яке покутою всмиряло себе, буде більше веселитися, ніж те, що постійно ніжилося в розкошах. Тоді лиха одежина сяятиме, а багата втратить свій блиск. Тоді бідненька хатина буде кращою, ніж золота палата. Тоді терпеливість більше помагатиме, ніж уся сила світу. Тоді простенька слухняність буде більше величатися, ніж усі світові хитрощі-мудрощі. Тоді чиста й праведна совість радітиме більше, ніж учена філософія. Тоді погорда багатства матиме більше ваги, ніж усі скарби світу. Тоді побожна молитва втішатиме тебе більше, ніж розкішний бенкет. Тоді більше радітимеш від зберігання мовчанки, ніж від багатомовності. Тоді добрі вчинки значитимуть більше, аніж велика сила гарних слів. Тоді суворе життя і тяжка покута буде милішою, ніж будь-яка земна приємність. Навчайся тепер у дрібницях терпіти, щоб тоді ти міг звільнитися від тяжких терпінь. Коли ти тепер так мало можеш витримати, то як витерпиш вічні муки? Коли тепер маленьке терпіннячко так непокоїть тебе, то що тоді заподіє пекло. Ось так, справді, годі тобі мати дві радості: і тут на світі розкошувати, і потім ще з Христом царствувати. Так, все марнота крім одного: Бога любити і Йому Єдиному служити. Бо хто любить Бога цілим серцем, той не боїться ні смерті, ні кари, ні суду, ні пекла, тому що свята любов впевнено провадить до Бога. А хто все ще в грісі розкошує, то не дивина, що такий боїться і смерті, і суду. Однак добре, щоб бодай страх перед пеклом стримував тебе від гріха, поки ще любов не в силі відвернути від нього. Але хто маловажить страхом Божим, той не зможе довго втриматися в доброму,
а чимшвидше впаде в диявольські сіті. Про щире бажання виправити своє життя. Будь чуйний і пильний у службі Божій, постійно думай про те, чому ти сюди прийшов і для чого покинув світ? Чи не для того, щоб жити для Бога і стати духовним чоловіком? Тому рвися до поступу, бо незабаром дістанеш винагороду за свою боротьбу, і тоді вже не буде в тебе ані страху, ані болю. Тепер хвильку попрацюєш, а знайдеш тривалий відпочинок і навіть віковічну радість. Коли вірно і щиро витримаєш у боротьбі, то й Бог, без сумніву, буде вірний і щедрий у подяці. Маєш триматися певної надії, що досягнеш перемоги; але не треба ставати самовпевненим, щоб часом не зледащіти або не загордитися. Колись один чоловік, який часто в тривозі між страхом і надією боровся з різними думками, молячись у церкві перед престолом, так роздумував і промовляв: "О, якби ж то я знав, що витримаю до кінця!" І враз почув у серці відповідь Божу: "А коли б ти це знав, що робив би ти тоді? Роби це тепер і будеш цілком певний!" І враз, потішений і підбадьорений, він поклався на волю Божу, а тривожна непевність щезла. Він не хотів більше цікавитися і питатися, а намагався сам доходити до розуміння, яка є Богові мила і свята воля Божа, щоб почати і завершити всіляку добру справу. "Надійся на Господа і добре чини, - каже Пророк, - заселяй землю, і поживишся її багатством" (Пс. 36,3). Є одна річ. яка стримує від поступу і щирої поправи багатьох людей, - це страх перед труднощами і боротьбою. Бо найбільше ті поступають у чеснотах, хто мужньо намагається робити те, що для них є найтяжче і найбільш противне. Адже людина тим більше поступає вперед і тим вищої заслуговує ласки, чим більше перемагає себе і вмертвляє своє серце. Та не всі люди однаковою мірою мають що поборювати і вмертвляти. Однак пильний борець, хоч би він у собі мав і багато пристрастей, буде успішніше поступати вперед, аніж інший чоловік, моральний, але не такий беручкий до чеснот. Дві речі стають у пригоді на шляху до виправлення: силоміць відірватися від того, до чого тягне зіпсована природа; і запопадливо плекати ту чесноту, якої комусь найбільше не вистачає. Старайся також найбільше того остерігатися і те поборювати, що тобі частіше не подобається в інших людях. Усюди дбай про свій поступ; тож коли бачиш або чуєш добрий приклад, хай він тебе схиляє до наслідування. А коли завважиш щось погане, остерігайся робити таке саме; або ж коли ти вже вчинив таке, старайся чимскоріш виправитися. Під яким кутом зору ти оцінюєш інших людей, так само інші оцінюють тебе. Як мило і гарно дивитися на жваву та побожну, просту та карну братію. А як сумно і гірко споглядати, як вона негідно поводиться, як вона не виконує того, до чого її покликано! Як то шкідливо занедбувати обов`язки свого звання, а схиляти своє серце до того, що нам не вільно! Пам`ятай про свою постанову, яку ти зробив, і постав собі перед очима образ Розп`ятого. Коли глянеш на життя Ісуса Христа, маєш багато чого соромитися; що ти ще не постарався про те, щоб стати більше подібним до Нього, хоч вже давно став на Божу дорогу. Чернець, який щиро і побожно роздумує над найсвятішим життям і муками Господніми, знайде в них доволі всього, що для нього пожиточне і конечне, і не потребує шукати чогось кращого поза Ісусом. О, коли б Ісус розп`ятий увійшов у наше серце, як швидко і наскільки ми стали б ученими! Ревний чернець все радо зносить і приймає, що йому кажуть. А недбайливий і лінивий - терпить прикрість за прикрістю, і з усіх боків щось тисне його: бо в серці немає втіхи, а шукати її в світі йому не вільно. Чернець, який не живе за правилом, виставляє себе на тяжкий занепад. хто шукає більшої свободи і вигоди, той буде постійно в скрутному становищі, бо ні перша, ні друга річ не догодить йому. А що роблять інші ченці, які підлягають гострим монастирським правилам? Вони рідко виходять з дому, живуть самотньо, нужденно їдять, ходять у грубій одежині, багато працюють, мало говорять, пізно лягають спати, встають удосвіта, довго моляться, часто щось читають і в кожній речі дотримуються правил. Глянь на картузіян, цистерсів, на ченців і черниць різних чинів, як вони щоночі встають і співають псалми Господеві. І тому було б ганьбою для тебе, коли б ти мав лінуватися до цієї святої справи, коли такий великий чернечий хор став хвалити Бога. О, якби то не треба було нічого іншого робити, як тільки всім серцем і устами хвалити Господа, Бога нашого! О, якби ти ніколи не потребував ані їсти, ані пити, ані спати, а міг безупинно віддаватися лише духовним справам! Тоді був би ти далеко щасливіший, ніж тепер, коли з якої-небудь потреби мусиш служити тілу. Якби не було тих конечних потреб, а тільки духовна пожива для душі, якої ми, на жаль, досить рідко коли шукаємо. Коли людина дійшла до того, що вже ні в якому створінні не шукає для себе втіхи, тоді лише вона починає мати сердечне вподобання в Бозі: тоді вже вона буде вдоволена всім, що випаде. Тоді вона не буде ані тішитися чимось великим, ані над малим сумувати, але цілком буде надіятися на Бога, який є для неї всім у кожній речі: для неї по правді ніщо не гине і не вмирає, бо все живе для Нього і жваво слухає в мить Його святої волі. Завжди пам`ятай про кінець та про те, що змарнований час вже не вернеться ніколи. Без запопадливості та пильності ніколи не набудеш чеснот. Як почнеш холонути до них, будеш зле почуватися. Але коли щиро старатимешся, знайдеш святий спокій і відчуєш, як то праця стає щораз легша, завдячуючи ласці Божій і твоєму замилуванню в чесноті. Чоловік, охочий і пильний, до кожного діла готовий. Набагато важче чинити опір хибам і пристрастям, аніж упрівати від тяжкої фізичної праці. Хто не вистерігається дрібних хиб, помалу впаде у великі. Завжди будеш тішитися ввечері, якщо день із користю перебудеш. Пильнуй себе, заохочуй до праведності, упоминай; і хай діється з іншими людьми, що хоче, а ти не опускайся. Настільки поступиш уперед, наскільки сам себе присилуєш. Амінь. [ Назад ] [ Зміст ] [ Вперед ]
[ Джерело - Всеукраїнська Організація "Тризуб" імені Степана Бандери ] Читайте также по-русски: Фома Кемпийский. О подражании Христу.
Рекомендуйте цю сторінку другові! |
|
|
|
|
|
