Надія на Господа Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Церковно-історичні приклади великої надії на Бога
Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!                І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, то я ніщо!                І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, то пожитку не матиму жадного!                Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається,                не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого,                не радіє з неправди, але тішиться правдою,                усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!                Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується.               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Церковно-історичні приклади великої надії на Бога
   

1. Одного разу перед Пасхою в Києво-Печерському монастирі закінчилося борошно, що навіть не було з чого спек­ти просфор для служіння літургії. Монахи засумували. Але преподобний Феодосії! — ігумен монастиря — з повною на­дією на Бога звелів накрити до Пасхи святковий стіл. І що ж? Перед заходом сонця якийсь благодійник привіз у монастир багато борошна і хліба.

Одного разу, під час голоду, зібралась у монастир до свята Пасхи стільки народу, що ті, які відповідали за трапезу, вирішили зменшити кількість хліба, щоб усім вистачило. За­крили ворота, щоб не впускати зайвих. Преподобний Феодо­сій наказав відкрити ворота і годувати всіх досхочу. І що ж? Усі наситились. Хліб так збільшувавсь, як було в пустелі, ко­ли Ісус Христос наситив п'ять тисяч народу п'ятьма хлібами.

2. Найсильнішим і найнебезпечнішим ворогом святого Стефана, просвітителя Перми, був дехто Пам, або пан сот­ник, древній старець, старший над усіма тамтешніми волхва­ми. Маючи великий вплив на своїх земляків, він багатьох утримував від хрещення, а хрещених відволікав від віри. Ба­гато разів святий Стефан вступав із ним у відкриту диску­сію; дебати між ними продовжувалися дні й ночі, але Пам залишався незламним язичником. Накінець, знаменитий чаклун сам захотів пройти разом зі Стефаном через вогонь і воду, покриту кригою, щоб випробувати, чия віра праведна. Він ніяк не сподівався, що суперник погодиться на його про­позицію. Стефан погодився і відразу ж попросив людей, щоб розклали велике вогнище і з великою надією на допомогу Господа подав Паму руку, щоб разом йти у вогонь, але той відмовився, незважаючи на те, що народ вимагав. Тоді народ накинувся на чаклуна і хотів його вбити. Але святий Стефан захистив його і попросив, щоб він назавжди покинув місто. Так він і зробив.

3. Незважаючи на те, що преподобний Сергій Радонезь-кий мав великий авторитет серед братії монастиря, але коли не стало їжі протягом двох днів, то деякі монахи були сердиті на преподобного і казали йому. «Слухаючись тебе, ми вмираємо від голоду, тому що ти нам забороняєш вихо­дити за ворота монастиря. Завтра ж покинемо монастир і більше сюди не повернемося». Преподобний Сергій зібрав всю братію і з лагідністю переконував її терпеливо переноси­ти послане випробування і твердо надіятися на Божу допо­могу. І надія праведника на Господа не посоромила його. Ще не закінчив святий Сергій бесіди зі своїми монахами, як во­ротар повідомив, що в монастир привезли багато хліба та ін­шої їжі. Почувши про це, святий Сергій приніс вдячну мо­литву Господу і звелів усім зібратися на спільну трапезу, на яку запросив і тих, хто привіз їжу. Вони подякували за запрошення і відмовились, посилаючись на те, що не мають часу, і покинули монастир. Помолившись Богу, всі сіли за трапезу і преподобний благословив, роздав хліби, які були м'які й навіть теплі. «Ви бачите, — сказав преподобний, — як Господь не залишає рабів своїх по слову Своєму все, що попросите в молитві, будете мати».

4. Про святого Іларіона розповідають таке. Одного разу він плив на кораблі разом з іншими людьми. Скоро корабель оточили два ворожих кораблі. Усі затряслись від страху. Але святий Іларіон спокійно сказав: «Чого злякалися ви, ма­ловірні? Невже ці морські розбійники сильніші від царя фараона і його війська? Але і військо фараона Бог потопив У Червоному морі».

Розбійники почали наближатися до корабля. Іларіон вийшов на передню частину корабля, простягнув свої руки вперед і звелів розбійникам іменем Господнім зупинитись. 1 раптом на кораблях розбійників сталося замішання, на них найшов страх і вони почали відступати.

Як ми бачимо, святий Іларіон не побоявся розбійників, бо він мав велику надію на Бога і був впевнений, що Бог захис­тить його від ворогів. Якщо б і ми мали таку надію на Бога, коли до нас приходять страждання, нестатки і нужда, печаль­ні й тяжкі часи, то ми б не втрачали мужності своєї душі та спокою свого серця.


[ Назад ]     [ Зміст ]     [ Вперед ]

 

[ Cкачати книгу: "Надія на Господа" ]


Нагору



Рекомендуйте цю сторінку другові!






Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!