Псалом 90

Хто живе під охороною Всевишнього, той під покровом Бога Небесного оселиться.

Каже він до Господа: «Ти пристановище і захист мій, Бог мій, і я уповаю на Тебе».

Він спасе тебе від сіті ловця і від пошесті згубної.

Плечима Своїми Він захистить тебе, і під тінню Його крил ти надійно спочиватимеш. Обороною тобі буде правда Його.

Не побоїшся страху вночі, ані стріли, що летить удень.

Ані пошесті, що ходить у темряві, ані напасти дух зла опівдні.

Впаде біля тебе тисяча, і десять тисяч праворуч тебе, але до тебе не наблизиться.

Тільки очима своїми будеш дивитися і помсту над безза­конниками бачити.

Бо ти казав: «Господь — надія моя», і Всевишнього ти об­рав за оборонця собі.

Отже, не прийде до тебе лихо, і пошесть не наблизиться до оселі твоєї.

Бо Він ангелам Своїм звелить, щоб охороняли тебе на всіх путях твоїх.

На руках вони понесуть тебе, щоб нога твоя не спіткну­лась об камінь.

На гаспида, і василиска ти наступатимеш і потопчеш лева і змія.

Бо каже Господь: «За те, що він поклав надію на Мене, Я визволю його і захищу його, бо він знає ім'я Моє.

Буде кликати Мене, Я почую його; буду з ним у скорботі, визволю його і прославлю його;

довгим життям обдарую його і дам йому спасіння Моє».

У кінці псалма Господь обіцяє людині довге життя під Його покровом.

Святий Праотець Авраам

Отець віруючих, як його називає апостол Павло, жив майже 4000 років тому. І Бог йому сказав, щоб він вийшов із свого дому, із роду батька, із своєї країни і йшов у землю, яку йому Бог покаже. Так було покладено початок старозавітній вірі, яка стала фундаментом новозавітної. Тепер ди­віться, що Бог обіцяє Аврааму? Якщо він збереже Йому вірність і віру, то через його потомків благословляються всі племена і народи землі. Обіцяє їм країну, землю, на якій во­ни будуть славити Бога.

Бог свою обіцянку виконав, незважаючи на те, що Авра-ам і його дружина були старі, Бог послав їм сина Ісаака. Коли Ісаак досяг повноліття, тоді Господь, бажаючи випро­бувати віру Авраама, звелів йому принести незвичайну жер­тву — свого сина. Авраам послухав Господа, і, маючи надію, що Всемогутній Бог може повернути до життя приреченого на смерть, наважився заколоти Ісаака на жертовнику і відда­ти тіло його на всеспалення. Усе було підготовано, для того, щоб принести цю справді нову жертву, тобто безприкладну. Залишилося здійснити вже занесений удар ножем.

Господь утримав руку Авраама, задовольнившись тим, що той уже заколов Ісаака у своїх думках і цим подвигом само­пожертви виявив велику силу віри, надії й відданості Богу.

Господь виконує обіцянку, дану Аврааму для його сина Ісаака

Коли настав голоду тому краї, де жив Ісаак, то він пішов на поклон до царя філістимського Авімелеха. І явивсь Ісаа-ку Господь, і сказав: «Не ходи до Єгипту — оселися в землі, про яку Я скажу тобі. Перебувай у цьому краї, а Я буду з то­бою, і тебе поблагословлю, бо тобі та нащадкам твоїм дам усі ці землі. І Я виконаю обіцянку, що Я дав був батькові твоє­му Аврааму. І розмножу нащадків твоїх, немов зорі на небі, і потомству твоєму Я дам усі ці землі. І благословляться в потомстві твоїм усі народи землі» (1 М. 26, 2-4).

Господь обіцяє заступництво Якову

Ісаак мав два сини — Ісава і Якова. Але сталося так, що Ісаак благословив Якова на первородство і затвердив за ним право на землю, багату хлібом і вином. Через те Ісав знена­видів Якова і погрожував вбити його після смерті батька. За порадою батьків, рятуючись від гніву брата, Яків відійшов до Месопотамії, де прожив у свого дядька Лавана двадцять ро­ків та одружився з його дочками Лією та Рахіллю. Під час подорожі він бачив дивний сон: сходи від землі до неба. Сходами піднімалися на небо і спускалися на землю ангели Божі, а нагорі сходів стояв Господь. Господь обіцяв Якову Своє заступництво під час його подорожі й на всіх шляхах життя і підтвердив йому обітниці, дані Аврааму. Яків зрадів такому сну і подякував Господу, принісши йому жертву. Сон виявився дійсним, бо протягом всього життя Бог не покидав Якова. При смерті Яков сказав своєму синові Йосипові: «Ось я вмираю... А Бог буде з вами і поведе вас до Краю ваших батьків!» (1 М. 48, 21).

Допомога Господа Мойсею

Коли Мойсей родився, то в нього не було шансів вижи­ти, бо фараон видав наказ повитухам усіх ізраїльських дітей чоловічої статі після народження умертвляти. Але мати, по­родивши хлопчика, не знала, як його спасти і боялась, щоб ніхто не почув його крику. Два місяці вона ховала його від людей, а тоді положила в корзину і понесла до річки Ніл і, поставивши корзину в очерет, сама пішла. її старша дочка за­лишилась слідкувати, що буде з хлопчиком.

У той же час приходить до річки купатись дочка фарао­на і почула плач дитини, і послала своїх служниць в очерет, які й принесли корзину з хлопчиком. Вона взяла його собі в дім і дала ім'я Мойсей, що означає «вийнятий з води». Він виріс у неї як син, мав і освіту, і багатство, і добрі умови для життя, про яке тільки може мріяти людина. І хоч він пізнав всю мудрість єгипетську, все-таки вирішив повернутися до своїх братів по вірі.

І коли Мойсей побачив, що брати його по вірі, по плоті страждають від знущань царя єгипетського, він вирішив їх визволити і спасти.

Одного разу Мойсей заступивсь за ізраїльського раба і вдарив єгиптянина так, що той помер. І коли про це стало ві­домо, то йому прийшлося тікати з міста і заховатись у пус­телі. Тут він зустрів кочівників, одружився на дочці їхнього вождя і пас овець. Довго він пас овець, вже й надія його по­чала згасати. Але одного разу в горах він побачив кущ, який палав вогнем, але не згорав, — «Неопалиму Купину». Він по­чув голос Господа, Який його посилав до царя єгипетського, щоб той відпустив ізраїльський народ з рабства. Декілька

разів Мойсей сумнівавсь, що він не зможе цього зробити че­рез те, що не вміє добре говорити. І сказав йому Господь: «Хто дав уста людині? Хто робить німим, чи глухим, чи ви­дючим, чи темним, — чи ж не Я, Господь? А тепер іди, а Я буду з устами твоїми і буду навчати тебе, що казати» (2 М. 4, 11-12). Господь вселяв надію в Мойсея і той вико­нує Його волю.

І він пішов до царя єгипетського, і не своєю силою, а си­лою Божою сказав: «Так говорить Господь Предвічний. Від­пусти народ мій!» Спочатку його фараон прогнав. Але після того як пройшли стихійні лиха — вода змінилась на кров, ба­гато жаб, воші, рої мух, моровиця на худобу, гнояки на людях, неврожай, багато сарани, три дні темряви — фараон зрозумів, що це Сам Господь Бог каже устами Мойсея. І доз­волив усім родам і племенам ізраїльським вийти із землі Єгипетської.

І далі Господь не полишав Мойсея. Він йшов попереду свого народу, і Господь його вів, і допомагав вижити в пустелі.

Проте єгипетський цар передумав і хотів ізраїльтян по­вернути назад, щоб мати дармову робочу силу. Тут Мойсей надіється на Господа, і Він промовив до Мойсея: «А ти пі­дійми свою палицю, і простягни свою руку на море, і розіт­ни його, — і нехай увійдуть Ізраїлеві сини в середину моря, на суходіл» (2 М. 14, 16).

І послухав Мойсей Господа. Море розступилось і пе­рейшли сини Ізраїлю по дну моря, як по суходолу. Коли люди перейшли, то хвилі поглинули колісниці єгиптян і вони вже не змогли наздогнати ізраїльтян.

Далі повів Мойсей народ по пустелі. Пустеля — не Єги­пет. Тут було багато труднощів, але Мойсей покладає надію на Господа, і Господь йому і його народові допомагає їжею та водою. І коли Мойсей розповів своєму тестю і своїй дру­жині про всі труднощі, які спіткали його в дорозі, як Господь допомагав їм в усьому, то тішився тесть усім тим добром, що вчинив Господь для Ізраїлю, що визволив його з єгипетської неволі.

Господь через Мойсея дав його народу заповіт Свій — Де­сять Заповідей, і написав їх на двох камінних таблицях. Гос­подь показав Мойсею той край за річкою Йордан, куди пе­рейде народ Ізраїлю, а Мойсей туди не ввійде. Перед своєю смертю покликав Ісуса сина Навина та й до нього сказав на очах всього Ізраїлю: «Будь сильний та відважний, бо ти ввій­деш з цим народом до того Краю, якого Господь заприсягнув їхнім батькам, щоб їм дати, і ти даси їм його на спадок. А Господь, Він Той, що піде перед тобою, — не опустить те­бе й не покине тебе, — не бійся й не лякайся» (5 М. 31, 7-8).

Далі з книги Ісуса Навина ми дізнаємося, що протягом свого життя Ісус Навин надіявся на Господа, а Господь ніко­ли його не покидав.

Наведу лише один приклад. Коли Ісус Навин воював, сказав на очах Ізраїля: «Стань, сонце, над Гівоном, а ти, мі­сяцю, в Аялон-долині!» І сонце затрималось, а місяць спи­нився, аж поки народ помстився своїм ворогам.

Чи це не написано в книзі Праведного? («Книга Правед­ного» — збірник народних і воєнних пісень).

І сонце стало на половині неба, і не поспішало заходити майже цілий день. І не було такого, як день той, ані перед ним, ані по ньому, щоб Господь так слухав людського Голо­су, — бо Господь воював для Ізраїлю.

Надія на Господа Анни — матері пророка Самуїла

Священне Письмо розповідає про життя пророка Самуїла. Його народження було незвичайне. Мати Самуїла була без­плідною, а для неї це було велике горе, тому що жінка, яка не має дітей, вважалася проклятою Господом. Вона проходи­ла по вулиці, наче прокажена, як зачумлена, кожен міг пока­зати на неї і сказати: «Оце йде Анна, від якої Бог відвернувсь, Він покарав її за гріхи». Її чоловік Елкан не дорікав їй, а роз­важав: «Анно, чого ти плачеш і не їси? Чого сумне твоє сер­це? Чи ж я не ліпший тобі за десятьох синів?» (1 Сам. 1, 8).

І вона вирішила піти в м. Шіло, де знаходився Ковчег. У той час ще не було храму Єрусалимського, та й самого Єрусалима як священного міста ще не було. А було місто Шіло, у якому люди молились і поклонялись Господу. Там, у шатрі, під охороною священиків і служителів-левитів зна­ходився Ковчег Завіту — священна реліквія, Святиня наро­ду Ізраїльського (Божого). Дорогоцінна скринька, яка нібито слугувала Престолом, на якому невидимо перебував Господь, коли благословляв віруючих.

У Ковчезі Завіту знаходилася манна небесна, якою в пус­телі годували народ, а також і жезл первосвященика Аарона, який розцвів. У Ковчезі зберігалися скрижалі Закону, яким у нашій церкві відповідає Євангеліє. До Ковчега не можна було торкатись неосвяченими руками. За це була смертна кара. Тому день і ніч вартували та охороняли служителі й шатро — Скинію, і Ковчег Завіту.

Анна прийшла в місто з великою надією на допомогу від Господа. Прийшла вона до порогу Скинії, зупинилася, впала на землю, молилась до Господа та гірко плакала. І склала во­на обітницю, сказавши: «Господи Саваофе, якщо дійсно спог­лянеш на біду Твоєї невільниці, і згадаєш мене, і не забудеш Своєї невільниці, і даси Своїй невільниці нащадка чоловічої статі, то я дам його Господові на всі дні життя його, а брит­ва не торкнеться його голови» (1 Сам. 1, 11).

За її молитвою спостерігав священик Ілія, який сидів на стільці. Вона довго молилась, а Ілія спостерігав за нею. І ска­зав він до неї: «Йди від Святині, ти прийшла сюди п'яна!» Тоді вона поклонилася йому і стала казати: «Прости мене, я прийшла сюди зовсім не п'яна. Мене горе вбило. Я тому й не тримаюсь на ногах, що все життя в мене зламане і гнітю­че. Я тому хитаюсь, що тягар моєї печалі дуже великий. Я прошу в Бога, щоб Він зняв з мене прокляття і дав мені накінець дитину». Ілія розчулився і сказав їй: «Йди, дочко моя, з миром! Буде в тебе син». І через деякий час у неї на­родився син, потім другий і третій. Первістка свого назвали Самуїлом, що значить «Бог почув».

Самуїл служив у Скинії, а пізніше став пророком і помазав на царство Давида. Було це так: Господь звелів Самуїлові по­мазати на царя одного з синів Єссея. У нього було вісім синів. Кожен з них був кращий від іншого: сильні, красиві, високі. Коли Самуїл прийшов до Єссея, то вдома було сім синів, і на жодного Господь не вказав Самуїлові. І запитав Самуїл Єссея: «Чи то всі твої діти?» А той відказав: «Ще зостався наймен­ший — він пасе отару». І сказав Самуїл до Єссея: «Пошли при­вести його, бо не сядемо за стіл, аж поки він не прийде сюди». І послав він, і привів його, а він — рум'яний, із гарними очи­ма та хорошого стану. А Господь сказав Самуїлові: «Устань, помаж його, — бо це він!» «І взяв Самуїл рога оливи, та й по­мазав його серед братів його. І Дух Господній злинув на Дави­да, і був на ньому від того дня і далі» (1 Сам. 16, 11-13).

Приклади надії на Господа царя Давида

Ісуса Христа називали сином Давида. Його називали так тому, що Він дійсно був далеким потомком Давида. А, як ми знаємо з вищесказаного, пророк Самуїл помазав Давида на царя. Давид став царем. Господь обрав його. Але в жит­ті Давида були цікаві моменти, коли йому доводилося пов­ністю надіятися на Господа. Давид розповідав про себе, що коли він був пастухом у свого батька при отарі, то прихо­див лев, а також ведмідь, та й тягнув ягня з отари, а він виходив за ним і побивав лева й ведмедя, і виймав з пащі в них жертву.

У Святому Письмі описується такий випадок, як Давид, будучи ще юним, переміг ворожого воїна Голіята. Голіят був богатир, високого росту, сильний і самовпевнений.

На полі бою зійшлися два війська: філістимляни та ізраїльтяни. За старовинним звичаєм, перед початком битви виходили два сильних воїни для битви. Вважалося, чий воїн переможе, того військо переможе свого супротивника.

Ізраїльтяни, побачивши Голіята, злякались, бо в їхньому війську не було такого сильного воїна.

Давид умовив царя Саула, щоб той виставив його. Він сказав: «Господь, що врятував мене з лапи лева та з лапи ведмедя, Він урятує мене з руки цього філістимлянина». І сказав Саул: «Іди, і нехай Господь буде з тобою!» (1 Сам. 17, 37).

«І узяв Давид свого кия у руку, і вибрав собі п'ять гла­деньких камінців із потоку, і поклав їх у пастушу торбу, яку мав при собі, і з пращею в руці почав наближатися до філіс­тимлянина» (1 Сам. 17, 40).

І сказав філістимлянин до Давида: «Ходи ж до мене, а я твоє тіло віддам птаству небесному та звірині польовій» (1 Сам. 17, 44). І сказав Давид до філістимлянина: «Ти йдеш на мене з мечем і списом та ратищем, а я йду на тебе в ім'я Господа Саваофа, Бога військ Ізраїлевих, які ти зне­важав. Сьогодні віддасть тебе Господь у мою руку — і я поб'ю тебе, і відітну голову твою з тебе» (1 Сам. 17, 45-46).

Зверніть увагу, яка велика надія на Господа.

Давид вийняв камінь і кинув його з пращі — і вдарив фі­лістимлянина в чоло його. Той камінь втявся йому в чоло — і він упав обличчям на землю. Давид підбіг до нього, вийняв його меч і відтяв йому голову.

Ізраїльтяни отримали перемогу. І коли воїни поверта­лися, то їх зустрічали жінки з усіх міст і більше славили Давида, ніж царя. Цар Саул дививсь заздрісним оком на Давида й одного разу хотів його проколоти списом, але про­махнувся. І боявся Саул Давида, бо з ним був Господь, а від Саула Він відійшов» (1 Сам. 18, 12).

Пізніше Саул знову намагався вбити Давида. Давид звер­нувся до Господа, і Господь йому розповів про наміри царя. Давид заховався в пустелі. «А Саул шукав його повсякден­но, та Бог не дав Давида в руки йому» (1 Сам. 23, 14).

Після смерті царя Саула Давид осів у Єрусалимі на горі Сіон. До нього з'їхались усі племена Ізраїлеві й обрали вони Давида царем над Ізраїлем. Господь допомагає йому розбити філістимлян. Він переносить Божий Ковчег Завіту на Сіон і у своїй молитві подякував Господові: «Ти Великий, Господи Боже, бо немає Такого, як Ти, і немає Бога, окрім Тебе...» (2 Сам. 7, 22).

«Царював Давид над Ізраїлем сорок літ: у Хевроні царю­вав він сім літ, а в Єрусалимі царював тридцять і три роки» (1 Цар. 2, 11).

Перед своєю смертю він попросив пророка Натана і свя­щеника Садока помазати на царя сина свого від невільниці Варсавії Соломона.

І коли наблизилися Давидові дні до смерті, він покликав Соломона і сказав: «Ось я йду дорогою всієї землі, а ти бу­деш міцний та станеш мужем. І будеш ти стерегти накази Господа, Бога свого, щоб ходити Його дорогами, щоб стерег­ти постанови Його, заповіді Його, та установи Його, й свід­чення Його, як писано в Мойсеевім Законі, щоб тобі щасти­ло в усьому, що будеш робити, і скрізь, куди звернешся, щоб виконав Господь Слово Своє, як говорив мені, кажучи: "Якщо сини твої будуть стерегти дороги свої, щоб ходити пе­ред лицем Моїм у правді всім своїм серцем та всією душею своєю, то сказав: не буде переводу нікому від тебе на троні Ізраїлевім!"» (1 Цар. 2, 2-4).

Яка прекрасна і повчальна воля батька сказана своєму сину перед смертю. Нам потрібно ці слова запам'ятати як молитву і завжди казати своїм дітям, не чекаючи смертного часу.

Мудрість царя Соломона від Господа

Коли до царя Соломона прийшла його мати Вірсавія, він устав назустріч, і вклонився їй, та й сів на своєму троні. І поставив він трона і для царевої матері, і вона сіла на пра­виці його.

Цим самим я хочу просто нагадати дітям, як вони повин­ні поважати своїх батьків. За свій престол Соломон приніс багато жертв Господу.

Одного разу з'явився Господь до Соломона в нічному сні. І Бог сказав: «Проси, що Я маю дати тобі!» А Соломон ска­зав: «Ти зробив велику милість із рабом Своїм Давидом, бать­ком моїм, як він ходив перед лицем Твоїм правдою, та правед­ністю, та простотою серця з Тобою. І зберіг Ти йому велику милість, і дав йому сина, що сидить на його троні, як є й цьо­го дня. А тепер, Господи, Боже, Ти вчинив Свого раба царем замість батька мого Давида, а я, недоросток, не знаю виходу та входу. А раб Твій серед народу Твого, якого Ти вибрав, — він народ численний, що його не можна ані злічити, ані зраху­вати через велику кількість. Дай же Своєму рабові серце розумне, щоб судити народ Твій, щоб розрізняти добре від злого, щоб правильно керувати цим великим народом Твоїм!»

І Господу було приємно слухати прохання Соломона. І сказав Бог до нього: «За те, що ти просиш це в Мене, а не просиш для себе днів довгих та багатства, і не просиш душ ворогів своїх, а просиш собі розуму, щоб уміти судити, та ось зроблю Я за словом твоїм — ось Я даю тобі серце мудре та розумне, так що такого, як ти, не було перед тобою, не буде такого після тебе. А також те, чого ти не просив, Я даю то­бі: і багатство, і славу так, що такого, як ти, не було перед тобою і не буде нікого серед царів усе життя твоє. А якщо ти ходитимеш Моїми дорогами, і будеш дотримуватися наста­нов Моїх та заповідей Моїх, як ходив був батько твій Давид, то продовжу дні твої!» (1 Цар. З, 5-14).

Соломон мав велике царство від річки Євфрат аж до гра­ниці з Єгиптом. І йому підкорялося багато народу «числен­ності, як піску, що в морі» (1 Цар. 4, 20). За Божу премуд­рість Соломон будує Господній дім — храм у Єрусалимі. Покрив і оздобив храм золотом. Будував він його сім років. Найняв найкращих майстрів: художників, які прикрасили й оздобили храм всередині й назовні.

При великій кількості народу священики внесли Ковчег Завіту до храму у Святому Святих, під крила херувимів. Але як тільки поставили Ковчег Завіту у Святому Святих, слава Господня, як хмара, зійшла і наповнила храм, і цар Соломон звернувся до Бога з такою натхненною молитвою:

«Господи, Боже Ізраїлів! ...Хоч небо і небо небес не вміщають Тебе, а тим менше храм цей, що його я збудував Імені Твоєму, але зглянься на молитву раба Твого і на про­хання його... Нехай будуть очі Твої відкриті на храм цей день і ніч, і коли хто помолиться на місці цьому, Ти почуй з місця оселі Твоєї, почуй і помилуй... Коли навіть чужи­нець, що не з Твого народу Ізраїлю, прийде, і помолиться коло храму цього, Ти помилуй з неба, з місця оселі Твоєї і зроби все, про що буде просити Тебе чужинець, щоб усі на­роди землі знали ім'я Твоє і боялися Тебе» (1 Цар. 8, 23, 27-30, 41-43).

«Коли нарід почне грішити... але пізніше покається, і Ти почуєш їхню молитву і благання... щоб очі Твої були відкри­ті на благання народу Твого Ізраїлю, щоб прислухатися до них, коли вони кликатимуть до Тебе» (1 Цар. 8, 46, 49, 52).

Пізніше Господь з'явився Соломонові другий раз і сказав до нього: «Вислухав Я молитви твої, якими благав ти перед лицем Моїм, — Я освятив той храм, що ти збудував, щоб покласти ім'я Моє там аж навіки. І будуть там Мої очі та серце Моє по всі дні» (1 Цар. 9, 3).

Господь обіцяє заступництво народу, але далі ставить умову, щоб народ не грішив, виконував заповіді Божі.

Як далі сказано у Святому Письмі, що Господь виконав Свою обіцянку. «І став Соломон найбільшим від усіх земних царів щодо багатства та щодо мудрості» (1 Цар. 10, 23). Але Господь дарував йому ще іншу мудрість. Вона перевершува­ла мудрість усіх синів Сходу та Єгипту. «Він проказав три тисячі приказок, а пісень його було — тисяча й п'ять. І гово­рив він про дерева — від кедра, що в Лівані, й аж до ісопу, що росте на стіні. І говорив про худобу, і про птаство, і про плазуюче та про риб. І приходили від усіх народів, щоб по­слухати Соломонову мудрість, від усіх царів краю, що чули про мудрість його» (1 Цар. 5, 12-14).

Господь карає за гріхи всіх: і бідних, і багатих. Соломон Дуже згрішив перед Господом. Він мав сімсот жінок і триста наложниць. Було багато жінок з племен, які не вірили в

Єдиного Бога. «Соломонові жінки прихилили його серце до інших богів; і серце не було все з Господом, Богом, як серце батька його Давида» (1 Цар. 11, 4). Бог пообіцяв, відбере царство і дасть рабові його. Господь сказав: «Тільки за твоїх днів не зроблю того ради батька твого Давида — з руки си­на твого відберу його! (1 Цар. 11, 12). Соломон тяжко згрі­шив перед Богом, але в кінці життя розкаявся.

З усього сказаного про царя Соломона можна зробити висновок про велику милість Господню до людини, про ве­лике терпіння, але слід пам'ятати, що й терпіння Господа мо­же лопнути.

Надія на Господа пророка Іллі

Пророк Ілля жив майже за 1000 років до Різдва Христо­вого, коли темрява язичництва заволоділа всіма народами і насунула своєю тінню навіть на богообраний народ ізраїль­ський, що за Провидінням Божим повинен був зберігати ві­ру в Єдиного Істинного Бога і пришестя Спасителя світу.

Від віри в Істинного Бога відійшов і сам ізраїльський цар Ахав з царицею Єзабель, і майже все його військо, і його правителі, а за ними пішов майже весь його народ. Так в іс­торії часто буває: зраджує Богу спочатку верхівка, а потім і прості люди.

Ілля був великим ревнителем слави Божої і тяжко страж­дав, що його народ відійшов від Господа.

Для того щоб навернути людей до Бога, пророк Ілля на­водить кари Божі на нечестивців, щоб хоч цими карами зво­рушити їхні темні душі.

Він переживав, коли після кожної кари, а пізніше й ми­лосердя Божого, люди знову поринали в безодню язичниц­тва. Ілля часто покидав людей і тікав від них у пустелю, в печери. Бог опікувався ним — і круки приносили йому їжу вранці та ввечері.

Одного разу, по велінню Господа, Ілля жив в однієї вдо­ви на ім'я Сарепта. У неї захворів єдиний син. Хвороба була така тяжка, що син помер. Вдова почала винити Іллю в смер­ті свого сина. Ілля кликнув до Господа і сказав: «Господи, Боже мій, чи цій удові, що я в неї мешкаю, учиниш зло, щоб убити її сина?» (1 Цар. 17, 20). Велика надія була в Іллі на Господа. Він знову кликав до Господа й казав: «Господи,

Боже мій, нехай вернеться душа цієї дитини в неї!» (1 Цар. 17, 21). Господь вислухав прохання Іллі й повернув душу в тіло, й дитина ожила. Ілля віддав дитину матері й сказав: «Дивись — твій син живий!»

Для того щоб показати царю і цариці, що вони вірять не тому богу, Ілля запропонував царю зібрати всіх пророків і принести жертву: розкласти дрова, зарізати бичка, а м'ясо його покласти на дрова і без вогню запалити вогнище.

У царя головним богом був Ваал. Зібрали 450 пророків Ваалових, а Ілля був сам. Пророки просили свого бога зро­бити чудо зранку аж до полудня. Чуда не сталось. А Ілля ще на додаток обливав водою дрова три рази по чотири відра.

Як бачимо, Ілля покладав велику надію на свого Єдино­го Бога. Він сказав: «Господи, Боже Авраамів, Ісааків та Із­раїлів! Сьогодні пізнають, що Ізраїлів Бог, а я Твій раб, і що все оце я зробив Твоїм словом. Вислухай мене, Господи, вислухай і нехай пізнає цей народ, що Ти — Господь, Бог, і Ти обернеш їхнє серце назад!» (1 Цар. 18, 36-37). Господь зіслав вогонь... Люди почали вигукувати: «Господь - Він Бог, Господь — Він Бог!»

І наче в нагороду за страждання, за віру і любов до Єди­ного Бога Господь послав пророку Іллі незвичайну смерть. Одного разу Ілля ішов зі своїм учнем Єлисеєм, і ось здійня­лася буря, вдарив грім, небо розрізала блискавка, явилася ні­би вогняна колісниця й підняла пророка Іллю на небо; і тіль­ки одяг з нього впав до ніг Єлисея, а самого пророка Єлисей вже не знайшов.

Чудеса пророка Єлисея

Бог прославив пророка Єлисея багатьма чудесами. Після взяття Іллі на небо Єлисей мав перейти через річку Йордан. Він вдарив плащем Іллі по воді; вода розступилась і він пе­рейшов по сухому дну.

У місті Єрихон була вода, не смачна, мала мало солі, і там земля була неродюча. Єлисей вкинув у джерело сіль, і вода зробилася смачною і життєдайною.

Якось до Єлисея підійшла бідна вдова, плакала і казала: «Мій чоловік помер і залишив після себе багато боргів. Те­пер лихвар хоче взяти за борг обох моїх дітей у раби». Удо­ма в неї була лише одна олія. Єлисей сказав їй, щоб вона в сусідів позичила багато порожнього посуду і при зачинених дверях свого дому порозливали олію в ці посудини.

Жінка так і зробила. Олія лилась у посудини до тих пір, аж поки вони всі не наповнилися. Вона продала олію, спла­тила увесь борг і ще залишились гроші на прожиття.

У місті Сонам в однієї багатої жінки померла дитина. Во­на прийшла до Єлисея і у відчаї впала до його ніг. Єлисей увійшов у дім, де лежала мертва дитина, і довго молився Бо­гові. Дитина ожила.

Воєначальник сирійського царя Неєман хворів на прока­зу. Ніхто не міг вилікувати його від цієї хвороби. Від служ­ниці своєї жінки, служниця була єврейка-полонянка, він дізнався про пророка Єлисея.

Неєман поїхав у землю Ізраїльську до пророка Єлисея. Через свого слугу Єлисей передав, щоб Неєман обмився сім разів у річці Йордан. Той зробив так, як звелів йому пророк, і вмить став здоровим.

З багатьма дарунками повернувся він до Єлисея, але про­рок нічого не прийняв від нього.

Пророк Єлисей і після смерті вчинив чудо. Наступного року після його смерті повз печеру, де він був похований, несли померлого. Побачивши військо ворогів, ті, що ховали, кинули тіло померлого в гріб пророка. Як тільки воно, пада­ючи, торкнулось Єлисеєвих кісток, людина вмить ожила і піднялася на ноги.

Господь допомагає царю Єзекії

Коли Єзекія став царем Ізраїлю, то він мав двадцять п'ять років від роду і був з роду Давида. Царював він у Єрусали­мі двадцять дев'ять років. Робив все угодне для Бога, нищив поганських божків і розбив мідного змія, якого поставив ще Мойсей.

«Він надіявся на Господа, Бога Ізраїлю, і такого, як він, не було між усіма царями Юдиними, ані між тими, що були перед ним. І міцно тримався він Господа, не відступався від Нього, і додержував заповіді Його, що наказав був Господь Мойсееві» (2 Цар. 18, 5-6).

Сталось так, що на чотирнадцятому році царювання Єзе­кії ассирійці завоювали всі укріплені міста Юдині. Єзекія заплатив великі гроші ассирійському цареві, але той обложив місто Єрусалим і вимагав здати його, але при цьому поносив Єдиного Господа, кажучи, не вірте Єзекії, що врятує вас і ва­ше місто Господь. До цього ассирійці завоювали багато кра­їн і боги цих країн не допомогли їм.

Єзекія ввійшов у Господній дім і почав молитися: «Гос­поди, Боже Ізраїлів, що сидиш на херувимах! Ти Той єдиний Бог для всіх царств землі. Ти створив небеса і землю!» (2 Цар. 19, 15). Далі він розповів, що ассирійці спустошили інші народи, а їхніх богів «кинули на огонь, бо не боги вони, а тільки витвір людських рук, дерево та камінь, і понищили їх» (2 Цар. 19, 18).

«А тепер, Господи, - сказав Єзекія, - спаси нас від руки його, і нехай знають усі царства землі, що Ти Господь, Бог Єдиний!» (2 Цар. 19, 19).

І сталося так, що Господь зробив, що ассирійці в місто не ввійшли. Уночі Господь послав ангела, який винищив сто ві­сімдесят тисяч ассирійських воїнів, а з рештою війська цар утік. А коли він молився до свого бога, був убитий мечем своїми ж воїнами.

Сталося так, що Єзекія смертельно захворів. Він крізь сльози просив допомоги від Господа. Господь його за три дні підняв з ліжка і після цього Єзекія прожив ще п'ятнадцять років.

Праведний Йов

Йов був чоловіком праведним. Він боявся Бога, а від зло­го втікав. Мав семеро синів і три дочки. Був дуже багатий. Діти жили дружно, поважаючи один одного, і любили свого батька. Бог випробував Йова.

Сталося так, що в Йова все багатство було забране. Він вклонився до землі й сказав: «Я вийшов напій з утроби ма­тері своєї, і напій повернусь туди, в землю! Господь дав — Господь узяв... Нехай буде благословенне Господнє ім'я!» (Йов. 1, 21). А як сталось, що він захворів, а його дружина сказала, щоб він прокляв Господа, Йов сказав до дружини: «Ти говориш отак, як говорить яка з божевільних!.. Чи ж ми будемо приймати від Бога добре, а злого не приймем?» (Йов. 2, 10). До нього прийшли друзі, щоб утішити його надворі. Один казав Йову про те, що Бог покарав його за гріхи, другий казав, що нам невідомі шляхи Господа, утішити вони його не змогли. Не може одна людина утіши­ти іншу, коли та впала на дно відчаю.

І Йов покликав Господа, і Бог явився йому. Він не дав Йову відповіді, не дав ніякого пояснення, а тільки доторк­нувся до нього, і це було для Йова спасінням. Він піднявся духом і часто казав, щоб у своїх ділах покладалися на Господа:

«А я б удавався до Бога,

і на Бога б поклав свою справу, —

Він чинить велике та недослідиме,

предивне, якому немає числа,

бо Він дає дощ на поверхню землі,

і на поля посилає Він воду,

щоб поставить низьких на високе,

і зміцнити спасіння засмучених» (Йов. 5, 8-11).

 

«І Він від меча урятовує бідного,

а з міцної руки — бідаря,

і стається надія нужденному,

і замкнула вуста свої кривда!» (Йов. 5, 15-16).

 

«Тож Бог сильний і не відкидає нікого, Він міцний у силі серця. Не лишає безбожного Він при житті, але право для бідних дає» (Иов. 36, 5-6).

 

Господь пожалів Йова, повернув йому все, що він мав, і ще подвоїв. І прожив Йов сто сорок років, і побачив своє по-томство в четвертому поколінні.

Святий пророк Ісаїя

У книзі пророка Ісаїї розповідається, як було йому видін­ня в Храмі Господньому. Коли він молився, то раптово яскраве світло осяяло темноту, нібито розійшлися стіни Хра­му, і духовними очима побачив пророк Господа, що сидів на високому та піднесеному престолі, а кінці одягу Його пере­повнювали Храм. Серафими стояли зверху Його, по шість крил у кожного, двома закривав обличчя своє, і двома закри­вав ноги свої, а двома літав. І кликав один до одного і казав: «Свят, свят, свят, Господь Саваоф, уся земля повна слави

Його!» (Іс. 6, 1-3). Захитались пороги Храму і він наповнив­ся димом. Пророк відчув своїм серцем, що він грішний чоло­вік і нечестивий, і сидить серед нечестивого народу, і що йому велика честь побачити Царя слави. Він думав, що коли побачив Господа, то повинен умерти. Один з ангелів дотор­кнувся до уст його і сказав: «Ось я доторкнувся до твоїх уст, і відійшло беззаконня твоє, і гріх твій окуплений» (Іс. 6, 7).

І Господь послав його проповідувати народу.

У той же час, коли жив пророк Ісаїя, світ був охоплений різними війнами. Йшли безперервні завойовники то в одну сторону, то в іншу, гнали тисячні колони військовополоне­них, знущалися, великі армії чиновників, беззаконня... Люди прекрасно розуміли, що є закон, є правда, але ніхто її не до­держувався.

У той момент, коли світ здригався від ударів зла, пророк Ісаїя заговорив про Царство Боже, що не вічно буде панува­ти безумство і тьма у світі, а прийде спасіння від зла і прий­де воно від вищого божественного життя. На чолі цього Царства стоїть Цар зовсім не такий, якого звикли бачити лю­ди. Це не насильник, не властитель коронований, а це Той таємничий, Хто приходить примирити всіх людей. Хто при­ходить без насильства, а сила Його виявляється в силі Його Духа.

На грецькій мові «цар» — це «месія», що означає помаза­ник, цар або Христос. Христос — це грецьке слово, що озна­чає помазаник. Пророк Ісаїя в VII ст. до Різдва Христового перший заговорив про прихід помазаника. Він називає Його різними символічними іменами.

Перше ім'я — Емануїл, що значить «з нами Бог».

1. «Господи, змилуйся над нами — на тебе надіємось ми! Будь їхнім раменом щоранку та в час утиску нашим спасін­ням!» (Іс. 33, 2).

2. «Зверніться до Мене і спасетесь, усі кінці землі, бо Я — Бог, і немає більше іншого Бога» (Іс. 45, 22).

3. «...Господь Бог допоможе Мені, тому не соромлюсь Я, тому Я зробив обличчя Своє, немов кремінь, і знаю, що не буде стидно Мені» (Іс. 50, 7).

4. «Шукайте Господа, доки можна знайти Його, кличте Його, як Він близько!» (Іс. 55, 6).

У кінці свого життя пророк Ісаїя не втрачає надії: він бачить, що приходить час, коли люди перекують мечі на орала — ви всі знаєте ці слова, вони також стали крилати­ми, — що закінчиться злоба на землі, і весь світ преобразить-ся, і вовк ляже разом з ягням.

Ісаїя не боїться царя Манасію і гаряче викриває його не­честиві дії. Цар дійшов до того, що поставив жертовники язичницьким ідолам у Храмі Соломоновому. Під впливом свого нечестивого царя юдейський народ став зовсім забува­ти Істинного Бога. Юдеї навіть перестали святкувати Пасху та інші встановлені Мойсеєм свята.

Святий пророк Ісаїя зазнав мученицької смерті. За викриття в нечесті царя Манасії його було перепилено де­рев'яною пилою.

Надія на Господа пророка Єремії

Пророк Єремія був священиком і жив недалеко від Єру­салима.

У Святому Письмі розповідається, як Господь покликав Єремію стати пророком.

Сказав Господь: «Ще поки ти був в утробі матері, Я піз­нав був тебе, і ще поки ти вийшов з утроби, тебе посвятив, дав тебе за пророка народам! А я відповів: "О Господи, Бо­же, та ж я промовляти не можу, бо я ще юнак!"...»

Господь же мені відказав: «Не кажи: "Я юнак", бо ти пі­деш до всіх, куди тільки пошлю Я тебе, скажеш усе, що тобі накажу! Не лякайся перед ними, бо Я буду з тобою, щоб те­бе рятувати!»

І простяг Господь руку Свою, і доторкнувся моїх уст та й до мене сказав: «Ось дав у твої уста слова Мої! Дивись, — Я сьогодні призначив тебе над народами й царствами, щоб викривати та бурити, і щоб губити та руйнувати, щоб буду­вати й насаджувати!» (Єр. 1, 5-10).

Як бачимо з вищесказаного, Господь пообіцяв пророку Єремії Свою допомогу і заступництво.

У своїх проповідях і зверненнях до народу пророк нага­дував народу ізраїльському про заступництво і допомогу, яку давав Господь їхнім предкам.

Часто Єремія просив Господа, щоб Він помилував народ. «Знаємо, Господи, нашу безбожність, — говорили уста про­рока, — вину наших батьків, бо ми проти Тебе згрішили, — та не відкидай нас ради ймення Свого, не безчесть трону слави Своєї, пам'ятай, не зламай заповіту Свого з нами!» (Єр. 14, 20-21).

Господь підтверджує пророку Свою допомогу: «І дам Я тебе для оцього народу за мура міцного із міді, і будуть вони воювати з тобою, та не переможуть тебе: бо Я буду з тобою, щоб спасати тебе й щоб тебе рятувати, — говорить Господь. — І врятую від руки злих, і з рук насильників визволю тебе!» (Єр. 15. 20—21).

Усі пророцтва Єремієві збувалися. Він пророкував, що вавилоняни захоплять Єрусалим і спалять його. Царем у Ва­вилоні був Навуходоносор, а воїнів царя називали халдеями. За це Єремію посадили в тюрму, а пізніше вкинули в яму.

Цар Юдейський хотів ще раз почутії з вуст Єремії про до­лю Єрусалима. Коли його витягли з ями і привели до царя, то він підтвердив своє пророцтво. Коли халдеї захопили місто, то Єремія сидів на подвір'ї тюрми і боявся, щоб його не вбили. «Але тебе врятую Я, — говорить Господь, — і ти не будеш відданий у руки цих людей, яких ти боїшся. Бо конче врятую тебе, і від меча не впадеш ти, і буде душа твоя з тобою, бо ти надіявся на Мене» (Єр. 39, 17-18).

Далі Єремія радить юдеям не переселятися в Єгипет, бо там вони загинуть. Але вони його не слухали і пророцтво збувається. Пророкував Єремія і для інших народів.

Свою тугу за зруйнований Єрусалим і Храм Господній пророк описує в книзі «Плач Єремії».

Перед самою смертю Єремія написав пророцтво, яке ми можемо назвати пророцтвом надії. Він говорить: «Люди роз­рушили закон, люди розрушили Завіт Творця між ними і Бо­гом, але прийде новий час, коли Бог укладе з людьми Новий Завіт, який буде викарбуваний не на камінних скрижалях, а в серці людей. Цей Новий Завіт — вічний Завіт». Це було сказано більш як за 500 років до нашої ери, до Різдва Хрис­тового, до епохи Нового Завіту.

Господь помилував пророка Йону

Господь посилав пророка Йону проповідувати до міста Ніневії. Йона не послухав Господа і сів на корабель, і поплив до іншого міста.

Сталася велика буря на морі. Моряки полякались і почали просити допомоги у своїх богів. Йона в цей час спав. Моряки його розбудили і попросили, щоб звернувся по допомогу до свого Господа. Він їх не послухав. А коли вони кинули же­ребки, щоб побачити через кого таке лихо, то жеребок впав на Йону. Він їм признався, що він єврей, і не послухав Госпо­да, і тепер Його боїться. Вони запитали пророка, яку йому кару придумати. Йона попросив, щоб його кинули в море. Коли вони його кинули в море, море втихомирилось.

Господь призначив велику рибу, щоб вона його проков­тнула. Йона просив допомоги в Господа, обіцяв все викона­ти, про що його просив Господь: «А я голосною подякою принесу Тобі жертву, про що присягав я, те виконаю. Спасін­ня—у Господа!» (Йон. 2, 10).

Господь вдруге посилає Йону до Ніневії. Мешканцям міс­та було сказано, що за сорок днів їхнє місто буде зруйнова­но. Люди з проханням і надією на прощення звернулися до Господа. Оголосили піст і принесли жертви Господу. «І по­бачив Бог їхні вчинки, що вони зійшли зі своєї злої дороги, і пожалкував Бог щодо того лиха, про яке говорив, що їм учинить, і не вчинив» (Йон. З, 10).

Божа допомога пророку Даниїлу

Вавилонський цар взяв на виховання чотирьох юнаків із царських і шляхетних сімей. Серед них був юнак Даниїл. Во­ни повинні біли виховуватись і навчатись при царському дворі 3 роки.

Серед чотирьох юнаків наймудрішим був Даниїл. І коли цареві наснився сон і його мудреці не розгадали, то він ви­дав наказ їх повбивати.

Даниїл попросив трохи часу і розгадав царські сни... Да­ниїл повідомив своїх товаришів і вони просили допомоги в Небесного Бога. Даниїл надіявся на Господа і Він відкрив йому таємницю снів. Даниїл сказав царю, що це зробив Все­вишній Бог.

Цар відповів Даниїлові: «Поправді, що ваш Бог — це Бог над богами та Цар над царями, і Він відкриває таємниці, ко­ли міг ти відкрити оцю таємницю»! (Дан. 2, 47). Після цьо­го цар залишив Даниїла при царському дворі.

Слуги царя донесли цареві, що три юнаки, які навчалися з Даниїлом, не поклоняються вавилонським богам. Цар на­казав їх спалити в печі.

Юнаки поклали надію на Господа. Вони вийшли з вогня­ної печі цілі й навіть без запаху диму.

Цар вигукнув: «Благословенний Бог послав Свого ангела і врятував Своїх рабів, які надіялись на Нього».

Царі змінювалися, і Даниїл служив їм чесно. При царі Дарії він був поставлений старшим над урядовцями. Із заз­дрості урядовці донесли царю про те, що Даниїл порушує указ царя про час поклоніння богам. Застали Даниїла, коли він молився в час, який був заборонений. Тих, хто порушив наказ, кидали до ями з левами. Цар любив Даниїла і думав, як йому допомогти. Але того часу ці мужі поспішили до царя й говорили йому: «Знай, царю, що за правом мідян і персів, усяка заборона та постанова, яку цар установить, не може бути змінена» (Дан. б, 16).

Тоді цар звелів привести Даниїла і вкинули до ями з ле­вами. На другий день цар підійшов до ями й окликнув Да­ниїла. Він запитав: «Даниїле, рабе Бога Живого, чи твій Бог, Якому ти завжди служиш, міг урятувати тебе від левів?» Тоді Даниїл заговорив із царем: «Царю, навіки живи! Мій Бог послав Свого ангела, і позамикав пащі левів, і вони не пошкодили мені, бо перед Ним знайдено було мене не­винним, а також перед тобою, царю, я не зробив шкоди» (Дан. 6, 21-23). Цар зрадів і наказав витягти Даниїла з ями.

«Цар Дарій видав наказ, щоб по всьому царству тремтіли і боялись Даниїлового Бога, бо Він Бог Живий та існує навіки, й царство Його не буде зруйноване, а панування Його — аж до кінця. Він рятує, визволяє і чинить знаки та чудеса на небі та на землі. Він урятував Даниїла від лев'ячої сили» (Дан. 6, 28).

Пророка Даниїла любив і поважав цар Дарій і пізніше цар Кір.

Чудесне врятування апостолів із в'язниці

Апостоли творили великі чудеса в оздоровленні людей. «Люди почали навіть хворих виносити на вулицю з тим, щоб, як ітиме апостол Петро, то хоч тінь його впала б на ко­го з них. І безліч люду збиралось до Єрусалима з довколиш­ніх міст і несли недужих та хворих від духів, нечистих — і були вони всі вздоровлювані!» (Дії 5, 15-16).

Первосвященики були переповнені заздрощами, і руки наклали вони  на апостолів, і до в'язниці громадської вкинули їх. Але Ангел Господній вночі відчинив для них двері й, вивівши їх, проказав: «Ідіть і зустрічайтесь з наро­дом, говоріть до народу в храмі про все, що сталося» (Дії 5, 19-20). Тут мається на увазі усе, що сталося з Ісусом Хрис-том.

Отже, ми бачимо тут надію на Господа апостолів у допо­мозі хворим людям і допомога Господа у звільненні їх із в'язниці.

Звільнення апостола Петра з в'язниці

Цар Ірод, вбивши апостола Якова, задумав схопити Петра. Він його схопив і посадив до в'язниці. Стерегли апостола шістнадцятеро воїнів. Він був закутий двома лан­цюгами.

Однієї ночі ангел Господній з'явивсь, і у в'язниці засяяло світло. І, доторкнувшись до боку Петрового, ангел збудив йо­го, кажучи: «Мерщій уставай!» І ланцюги з рук його поспа­дали. Ангел до нього промовив: «Підпережись і взуй санда­лії свої». І він так учинив. І каже йому: «Зодягнися в плаща свого й за мною йди». І, вийшовши, він ішов услід за ним, і не знав, чи то правда, що робиться від ангела, бо думав, що видіння бачить. Як сторожу минули вони першу й другу, то прийшли до залізної брами, що до міста веде, — і вона від­чинилася сама їм. І, вийшовши, пройшли одну вулицю — і відступив зараз ангел від нього. Сказав же Петро, опритом­нівши: «Тепер знаю правдиво, що Господь послав Свого ангела і видер мене з рук Іродових та від усього чекання на­роду юдейського» (Дії, 12, 7-11).

Порятунок апостола Павла

Цар Агріпа присудив апостолові Павлу від'їхати до Риму на кесарів суд. До Риму його везли на кораблі. Крім коман­ди корабля, на ньому були й в'язні. Усього було двісті сім­десят шість осіб. Почалася велика буря на морі. Корабель став некерований. Була велика паніка. Більшість людей втра­тила надію на порятунок. Більш як десять днів вони нічого не їли й не пили.

Павло виступив і сказав до людей, які були на кораблі: «А тепер я вас благаю триматись на дусі, бо ні одна душа з вас не згине, крім корабля. Бо ночі цієї з'явився мені ангел Бога, Якому належу й Якому служу, та і прорік: "Не бійся, Павле, бо треба тобі перед кесарем стати, і ось Бог дарував тобі всіх, хто з тобою пливе"» (Дії 27, 22-24).

Усі люди благополучно добралися до міста Риму. Павло ще два роки ждав свого судового вироку. За цей час він прийняв багато людей. З ранку до вечора він їм розповідав про Боже Царство та з відвагою навчав про Господа Ісуса Христа.

А в другому посланні до Тимофія святий апостол Павло так виявляє свою надію на Господа: «З цієї причини й тер­плю я оце, але не соромлюсь, бо знаю, у Кого я ввірував та впевнився, що має Він силу заховати на той день паству мою» (2 Тим. 1, 12).

[ Назад ]     [ Зміст ]     [ Вперед ]

[ Cкачати книгу: "Надія на Господа" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!