Спогади сестри Лусії з Фатіми - Богословський коментар

Так звана третя Фатімська таємниця, запис якої був тут опублікований за дорученням Святішого Отця, була предметом численних спекуляцій, тому окремих читачів очікує глибоке розчарування. У ній не відкрита жодна якась надзвичайна, таємниця, ані заслона, яка стосується майбутнього. Ми бачимо Церкву мучеників минулого століття. Перед нами постає образ, написаний нелегкою мовою символів. Що саме Мати Христова прагнула переказати християнству і людству в епоху великих проблем і неспокою? Чи це допоможе нам на початку нового тисячоліття? Чи це лише відображення внутрішнього світу дітей, котрі росли в атмосфері глибокої побожності і водночас були вражені катаклізмами, що загрожували їхній епосі? Як ми повинні сприймати ці видіння, що про них думати?

Публічні і приватні одкровення - їх місце у богослов'ї

Здійснимо спробу інтерпретації, ґрунтовний нарис якої можна знайти у заяві, яку зробив кардинал Содано 13 травня цього року на завершення Меси, відправленої Святішим Отцем у Фатімі. Обов'язковими є деяке вступне пояснення щодо способу, який, згідно з навчанням Церкви, треба розуміти у контексті життя вірою об'явлення такі, як об'явлення у Фатімі. Вчення Церкви робить різницю між публічним і приватним об'явленням. Різниця між ними є не тільки ступеневою, а й по суті. Означення "публічне об'явлення" "означає діяння, яке відкриває Бога, і направлене до всього людства, яке відображене у літературній формі двох частин Святого Письма - Нового і Старого Завіту". Називаємо їх "об'явленням", оскільки в ньому Бог поступово дав себе пізнати людям, до такої міри, що сам став людиною, щоб привабити до себе і з'єднати із собою цілий світ через свого втіленого Сина Ісуса Христа. Утім, це не переказ чисто розумовий, це живий процес, в якому Бог наближається до людини. Природно, що за цього процесу з'являється також зміст, який є предметом зацікавлення розуму й який допомагає в розумінні таємниці Бога. Процес цей охоплює усю людину, а відтак - і не тільки! - розум. Оскільки Бог один, то і Його прихід в історію, яку Він переживає разом з людством, один і зберігає своє значення під час кожної епохи, а Його вінчанням було життя, смерть і воскресіння Ісуса Христа. У Христі Бог сказав усе, це означає, що відкривав самого себе, а тому об'явлення завершилося разом із здійсненням таємниці Христа, яке виразилося у Новому Завіті. Щоб з'ясувати, у чому полягає цей остаточний і цілковитий характер об'явлення, Катехізис Католицької Церкви наводить слова св. Івана від Хреста:

"Відтоді, як Бог дав нам свого Сина, котрий є Його єдиним Словом, немає інших слів для нас. Він усе сказав за допомогою цього одного Слова. (...) Те, про що говорив частково раніше через своїх пророків, висловив повністю, давши нам свого Сина. Тому ті люди, які сьогодні хочуть ще питати Його або прагнуть якихось видінь чи об'явлень, роблять не тільки помилку, а й ображають Бога, оскільки їхні очі зведені не на Христа, вони шукають іншого, чогось нового (ККК, 65, св. Іван від Хреста, Subida al Monte Carmelo, II, 22)".

Той факт, що у Христі і за допомогою свідчень, які дані Ним у книзі Нового Завіту, звершилося єдине об'явлення Боже, скероване до всіх народів, воно поєднує Церкву з однією подією світової історії та зі Словом Божим, яке підтверджує та інтерпретує цю подію. Утім, це не означає, що Церква може сьогодні вдивлятися тільки в минуле і є приречена на його марне повторення.

Катехізис говорить про це так:

"Хоча однак Об'явлення є звершеним, воно не є ще остаточно з'ясованим. Завданням християнської віри протягом віків буде постійне проникання в його суть (№ 66)". Ці два аспекти разом з єдиною подією та успіхом у його розумінні - виразно висловив Христос у своїх прощальних словах, коли, залишившись з учнями, каже до них: "Багато ще хочу вам сказати, але зараз (ще) цього вмістити не зможете. Коли ж прийде Він, Дух Правди, приведе вас до усієї правди, тому що не говоритиме від себе (...). Він прославить Мене, тому що від Мене візьме і вам відкриє (пор. Йо. 16, 12-14)". З одного боку нас веде Дух і тим чином відкриває доступ до віри, тягар якої раніше не можна було нести, оскільки не вистачало підстав для цього. На цьому полягає ніколи до кінця не виміряна широта і глибина християнської віри. З іншого боку це ведення є ніби "отриманням" зі скарбниці самого Ісуса Христа, невичерпна глибина якої відкрилася завдяки веденню Духа. Катехізис наводить тут глибинні слова Папи Григорія Великого: "Слова Божі зростають разом з тими, хто їх читає (№ 94, Григорій Великий, In Ez. 1,7-8)". II Ватиканський собор вказує три основні дороги, на яких здійснюється ведення Духа Святого у Церкві, а відтак також "зростання Слова": воно здійснюється за допомогою споглядання і діяльності віруючих, за допомогою глибокого розуміння, що плине з духовного досвіду, за допомогою навчання тих, "котрі разом з апостольським успіхом отримали вірний харизмат правди (Dei Verbum, 8)".

У цьому контексті можемо тепер справді зрозуміти поняття "приватного об'явлення", яке стосується усіх видінь й об'явлень, які мали місце після укладення Нового Завіту. До цієї категорії необхідно віднести і Фатімське послання. Послухаймо те, що говорить про це передусім Катехізис:

"В історії людства були так звані приватні об'явлення, окремі з яких були визнані Авторитетом Церкви. (...) їх роль не є (...) "доповненням" до остаточного Об'явлення Христа, однак є допомогою у кращому пережитті його під час певної історичної епохи (№ 67). З'ясовано тут дві речі:

1) Авторитет приватних об'явлень суттєво відрізняється від авторитету єдиного публічного об'явлення. Останнє вимагає, щоб ми прийняли його з вірою, оскільки в ньому Бог сам говорить до нас людською мовою і з допомогою живої спільноти Церкви. Віра в Бога і в Його Слово відрізняється від будь-якої іншої віри, довіри або людської думки. Переконання, що то Бог говорить, дає мені гарантію того, що я зустрівся з тією самою правдою, і завдяки цьому отримую впевненість, якої не можна осягнути у жодній іншій формі людського пізнання. На цій впевненості будую своє життя і їй довіряю себе у хвилину смерті.

2) Приватне об'явлення сприяє цій вірі і виявляє свою ймовірність, власне, завдяки тому, що веде мене до єдиного публічного об'явлення. Кардинал Просперо Ламбертіні, тобто Папа Бенедикт XIV, так говорив у своєму класичному трактаті, який пізніше став авторитетним пунктом відносно беатифікаційних і канонізаційних справ: "У випадку об'явлень, які витримали цього роду схвалення, їх прийняття через загальну віру є не обов'язковим, і навіть узагалі неможливим. Ці об'явлення швидше повинні бути прийняті через індивідуальну віру, яка є розсудливою, і виявляє себе правдоподібною і ймовірною задля побожного розуму".

Фламандський богослов Е. Даніс, відомий знавець цього питання, стверджує, що у церковному схваленні приватного об'явлення важливі три речі: пов'язане з ним послання не повинно містити жодних речей, які суперечили б вірі і традиції; воно заслуговує на оприлюднення і віруючі можуть прийняти його помірковано (Е. Dhanis, Sguardo su Fatima e bilancio di una discussione. La Civilta Cattolica, 104, 1953 II, 392-406). Таке послання може успішно допомагати у кращому зрозумінні і пережитті Євангелії за певної епохи, тому не варто цим легковажити. Це є допомога, дана нам, але якою ми не зобов'язані користуватися.

Критерієм істинності і значення приватного об'явлення є таким чином його скерування до самого Христа. Якщо об'явлення віддаляє нас від Нього, якщо стає незалежним від Нього або веде його до іншого кращого задуму спасіння, важливішого від Євангелії, то воно, можна з певністю сказати, не походить від Святого Духа, котрий веде до глибин Євангелії, а не поза нею. Утім, це не виключає того, що приватне об'явлення може мати свої акценти, вести до виникнення нових форм побожності або до поглиблення й узагальнення уже існуючих. При цьому однак мусить бути поживою для віри, надії і любові, які для кожної людини є незмінною дорогою спасіння. Можемо додати, що приватні об'явлення часто є джерелом передусім національної побожності і впливають саме на неї, даруючи їй нові поштовхи і вказуючи нові форми. Не виключає це того, що вони можуть впливати навіть на Літургію, свідченням чого є приклад празника Пресвятого Тіла і Крові Господа Ісуса та свято Пресвятого Серця Ісуса. За певного погляду в стосунку між літургією і національною побожністю віддзеркалюються відносини між Об'явленням і приватними об'явленнями: Літургія є критерієм, є формою життя Церкви як цілісної структури, що живиться безпосередньо Євангелією. Національна релігійність є першою й основною формою "інкультурності" віри -вона повинна завжди підпадати керівництву літургії і йти згідно з її вказівками, хоча сама у свою чергу збагачує віру завдяки тому, що черпає із серця.

Таким чином ми підійшли від негативних визначень, яких передусім потребували, до позитивного змалювання приватних об'явлень. Як правильно класифікувати їх, опираючись на Святе Письмо? До якої богословської категорії можна віднести їх? Найбільш давній лист св. Павла, а відтак можливо найстаріший твір Нового Завіту - Перший лист до Солунян, відповідає на наші питання. Апостол Павло пише: "Духа не гасіть, пророцтва не легковажте. Усе перевіряйте, тримайте те, що добре(Сол. 5,19-21)". У кожний період Церкві дається харизмат пророцтва, який необхідно досліджувати, але яким не можна легковажити. Тут потрібно пам'ятати, що пророцтво у біблійному значенні не означає передбачення майбутнього, однак відкриває волю Божу на дану хвилину, яка вказує, крім того, свою дорогу до майбутнього. Хто передбачає майбутні події, заспокоює цікавість розуму, який прагне відкрити заслону майбутнього. Пророк же приходить на допомогу до затемненої волі і думок і пояснює волю Божу, яку розуміють як пораду чи наказ для теперішнього часу. У цьому випадку передбачення майбутнього має другорядне значення. Істотним є тільки актуальне красномовство єдиного Об'явлення, яке глибоко стосується мене самого: пророче слово є пересторогою або розрадою, або тим і іншим. У цьому сенсі можна пов'язати харизмат пророцтва з поняттям "знаків часу", на яке пролив світло II Ватиканський собор: "Вмієте розпізнавати землю і небо, чому ж тоді не розпізнаєте нинішнього часу? (Лк. 12, 56)". Під цими словами Ісуса про "знаки часу" необхідно розуміти Його власну дорогу, Його самого. З'ясувати знаки часу у світлі віри означає розпізнати присутність Христа у кожний період.

Такою, власне, є мета приватних об'явлень, прийнятих Церквою, а між тим і фатімських. Останні повинні допомагати нам у розумінні знаків часу і в знаходженні своїх відповідей на них у світлі віри.

Антропологічна структура приватних об'явлень

У попередніх роздумах ми намагалися накреслити, яке місце займають у богослов'ї приватні одкровення, нині ж спробуємо інтерпретувати Фатімське послання. Перед цим мусимо хоч коротко з'ясувати психологічний аспект цих послань. Богословська антропологія розрізняє у цій області три форми спостереження "видінь", тобто розумове видіння, зовнішнє або тілесне спостереження, внутрішнє видіння і духовне (visio sensibilis - imaginativa - intellectualis). Відомо, що у випадку видіння у Люрді, Фатімі і т. ін. маємо справу не із зовнішнім розумовим спостереженням, оскільки в ньому були видимі образи і постаті, зовнішньо невидимі, як наприклад дерево чи дім. Це є цілком врахованим, наприклад, у стосунку до видіння пекла (описане у першій частині Фатімської таємниці) або видіння у третій частині тієї ж таємниці, однак те саме можна з легкістю сказати про інші видіння, передусім для того, що їх не бачили усі присутні, а лише самі "візіонери". Очевидним є також те, що це не духовні видіння, які характеризуються невизначеністю і з якими можна стикнутися на вищих ступенях містики. Фатімські видіння відносяться до категорії внутрішнього спостереження, яке для візіонера є безсумнівною силою присутності. Таке видіння є для нього еквівалентним щодо зовнішнього з'явлення, яке спостерігається розумово.

Внутрішнє видіння не означає, що маємо справу з проявом фантазії, яка виражає чисто суб'єктвну уяву. Швидше воно означає те, що душа зустрічається з чимось дійсним, хоч і позачуттєвим, й отримує здатність бачити те, що є невидиме, незбагненне для розуму - до спостереження "внутрішнім розумом". Душа стикається тут з істинними "предметами", хоч вони не належать до розумового світу, до якого ми звикли. Тут потрібна внутрішня чутливість серця, якої найчастіше бракує людині, оскільки досить сильним є натиск зовнішньої дійсності, образів і думок, які заволодівають розумом. Візіонер виходить за межі зовнішності і стискається глибшими вимірами реальності, яка стає для неї досяжною. Можливо, це допомагає зрозуміти, чому саме діти мають привілей в одкровеннях: їх розум ще не зовсім викривлений, їх внутрішня здатність спостереження ще не зовсім обмежена. "Навіть вуста дітей і немовлят віддають Тобі хвалу", - говорить Ісус словами псалму (8,3) у відповідь на закиди первосвящеників і старійшин, котрі обурювалися, коли діти кричали "осанна!" (Мт. 21, 16).

"Внутрішнє видіння", як ми уже казали, не є витвором уяви, лише правдивим способом спостереження дійсності, проте пов'язаний однак з певними обмеженнями. При зовнішньому спостереженні завжди присутній суб'єктивний чинник: ми не спостерігаємо предмет у чистому вигляді, він доходить до нас через призму думок, які представляють його нам ніби у "перекладі". Це є відчутим ще більше у випадку внутрішнього видіння, особливо тоді, коли воно стосується дійсності, які самі по собі ідуть поза нашим світоглядом. Суб'єкт або візіонер заангажований тут ще глибше. Він бачить так, як йому дозволяють його конкретні можливості в міру доступних йому способів зображення і пізнання.

У внутрішньому видінні процес "перекладу" здійснюється на ще вищому щаблі, ніж у зовнішньому видінні. Так само суб'єкт у значній мірі бере участь у формуванні образу того, що йому показується. Єдиний образ, який може виникнути, мусить бути в міру і відповідати його можливостям. Тому ці видіння не є звичайними "фотокартками" позаземної дійсності, вони також виражають можливості й обмеження суб'єкта спостережника.

Можна розповісти про це на прикладі всіх видінь будь-яких святих. Очевидно, що це стосується також видінь фатімських дітей. Описані ними образи є тільки чистим витвором уяви, лише плодом дійсного спостереження вищої і внутрішньої природи. Однак не можна також уявляти собі, ніби тут на якусь мить була відсунута завіса позаземної дійсності, в якій відкрилося у чистому вигляді Небо, яке сподіваємося колись бачити в остаточному поєднанні з Богом. Образи є, швидше сказати, синтезом поштовху, котрий походить з Висот та можливості, якими розпоряджається суб'єкт-спостерігач, тобто діти. Таким чином, образною мовою у цих видіннях є мова символів. Кардинал Содано говорить про них, що "вони не описують детально майбутніх подій, однак ясно і стисло вказують на цілісному тлі факти віддалені один від одного часом, без уточнення їх докладної черговості і часу тривання. Це згущення часу і пересторога в єдиному образі є типовим для такого різновиду видінь, які найчастіше можна відчитати тільки а постеріорі. Не кожен елемент видіння повинен мати конкретне історичне значення. Суть видіння у цілісності, а підставою розуміння деталей повинна бути сукупність образів. Головний зміст даного образу виявляється остаточно у світлі того, що становить абсолютно центр християнського "пророцтва". Центр знаходиться там, де видіння перетворюється на заклик і знак, який вказує дорогу до волі Бога.

Спроба інтерпретації Фатімської таємниці

Перша і друга частини Фатімської таємниці широко відомі у літературі на цю тематику, що немає потреби говорити тут про них в котрий раз. Хотілося б тільки коротко звернути увагу на найважливіший момент в них. Протягом якоїсь миті діти побачили видіння пекла. Вони побачили падіння "душ нещасних грішників". У свою чергу їм було сказано, для чого вони повинні були це пережити: щоб "врятувати їх", показати їм дорогу до спасіння. Спадають на думку слова з Першого послання святого Петра: "Мета нашої віри - спасіння душ (Пр. 1, 9)". Дорогою до цього є (на превеликий подив представників англіканської і німецької культури!) культ Непорочного Серця Марії. Щоб це зрозуміти, достатньо лише короткого пояснення. На біблійній мові "серце" означає центр людського існування, який зосереджує у собі розум, волю, темперамент та емоції, де людина віднаходить свою цілісність і своє внутрішнє спрямування. "Непорочне серце" за Матеєм (Мт. 5, 8) є серцем, яке завдяки опорі у Богові осягнуло внутрішньої цілісності, а тому "оглядає Бога". Культ Непорочного Серця Марії означає, таким чином, наближення до такої постави серця, за якої fiat - нехай буде воля Твоя! - стає центром, що формує ціле існування. Якби хтось захотів зауважити, що ми не повинні ставити умов між нами і Христом, потрібно було б пригадати, що Павло без вагань сказав до своїх спільнот: "Наслідуйте мене! (1 Кор. 4, 16; Флп. З, 17; 1 Сол. 1, 6; 2 Сол. З, 7-9)".

На прикладі апостола Павла вони можуть переконатися, що означає іти за Христом. Від кого краще ми можемо вчитися у будь-які часи, ніж від Матері Христа?

Таким чином ми нарешті підходимо до третьої частини Фатімської таємниці, яку вперше публікуємо в цілісності.

Як випливає з надрукованих раніше документів, інтерпретація, яку кардинал Содано представив у своїй заяві 13 травня, була запропонована передусім самою сестрою Лусією. Висловлюючись на цю тему, сестра Лусія зауважила, що вона отримала об'явлення, а не його інтерпретацію, остання стосується не візіонера, а Церкви. Утім, прочитавши текст, вона підтвердила, що дана інтерпретація відповідає тому, що вона пережила і що зі свого боку визнає її як закономірне продовження нинішніх роздумів. Таким чином, ми можемо дати лише поглиблене обґрунтування інтерпретації, виходячи з критеріїв, про які йшлося раніше.

Основним моментом першої і другої частини таємниці, як ми уже згадували, є слова "рятувати душі". У третій же йдеться про потрійний заклик: "Покаяння! Покаяння! Покаяння!". Спадають на думку перші слова Євангелії: "Paenitemini et credite evangelio" (Мк. 1,15). Розуміти знаки часу означає розуміти нагальну потребу в покаянні - наверненні, тобто у вірі. Це властива відповідь на той історичний момент, що несе велику загрозу і які виявлені у наступних образах. Дозволю собі тут на власний спогад: сестра Лусія сказала під час зустрічі, що усе більше усвідомлює те, що метою всіх об'явлень було спонукання до безперервного зростання у вірі, надії і любові - усе повинно було вести до цього.

Розглянемо тут зараз краще окремі образи. Ангел, котрий стоїть з вогняним мечем з лівого боку від матері Божої, нагадує нам образ із Апокаліпсису. Він показує загрозу суду, яка висить над світом. Думки про те, що світ може загинути у морі вогню, не можна уявляти собі як чистий витвір фантазії: людина сама через свої винаходи виковувала собі вогняний меч. Видіння вказує потім на сили, які протистоять нищівним силам - це сяюча постать Матері Божої і світло, яке йде від Неї, ніби заклик до покаяння. У такий спосіб підкреслене значення свободи людини: майбутнє аж ніяк не є невідворотною долею, як і образ, який бачили діти, у цілому не є фільмом, який показує визначене майбутнє, в якому нічого не можна змінити. У дійсності усе видіння показане виключно для того, щоб нагадати про свободу і надати їй конструктивного спрямування. Отже, метою видіння не є показ фільму про майбутнє, яке встановлене раз і назавжди. Мета видіння гранично протилежна - вона покликана мобілізувати сили для повернення до добра. Тому фаталістичне сприйняття Фатімської таємниці є цілковито помилковим, за якої, наприклад, стверджують, що виконавець замаху 13 травня 1981 року був лише знаряддям Божого плану, яким керувало Провидіння, а тому він не міг діяти вільно. Те саме можна сказати про інші, подібні до цієї, думки, з якими ми зустрічаємося. Видіння говорить швидше про небезпеку і способи вберегтися від них.

Наступні питання тексту ще раз дуже виразно вказують на символічний характер видінь: Бог є незрівнянно великим, Він є світлом, яке переростає будь-яку нашу здатність бачення. Люди виявляють себе ніби у дзеркалі. Ми повинні завжди про це пам'ятати, внутрішнє обмеження видіння, границі якого тут чітко вказані. Майбутнє видиме тільки "ніби у дзеркалі, неясно (1 Кор. 13, 12)". Розглянемо тепер окремі образи, які з'являються по черзі у записах таємниці. Місце подій позначене трьома символами: вершина гори, велике місто, наполовину зруйноване, і нарешті великий хрест, збитий з необтесаних балок. Гора і місто символізують місце, де твориться історія людей, історія як тяжке сходження на гору, історія як центр людського творення і співіснування, але водночас як місце знищення, де людина сама знищує справу своїх рук. Місто може бути місцем спільноти і прогресу, але водночас місцем великих небезпек і загроз.

На горі височить Хрест - мета і пункт, який скеровує історію. У Хресті знищення перетворюється на спасіння. Хрест є знаком бідності історії й обітниці для неї.

З'являються тут і людські постаті: єпископ, одягнутий у біле ("ми відчували, що то Святіший Отець"), інші єпископи, священики, ченці і черниці, і потім чоловіки і жінки, котрі належали до різних верств і які займали різне становище у суспільстві. Папа випереджає решту, як це видно, він тремтить і страждає, дивлячись на цю жахливу картину. Папа йде не тільки серед напівзруйнованих будівель - довкола нього мертві тіла. Дорога Церкви символізує Хресну Дорогу, вона є подорожжю серед злочинів і знищення. У цьому образі можна побачити історію усього минулого століття. Різні місця землі схожі на ці два образи - гору і місто, звернені до Хреста. Так само і різні історичні часи представлені коротко: у видінні можемо розпізнати минуле століття як століття мучеників, століття страждань і переслідувань Церкви, світових війн і війн місцевого значення, які були у другій його половині і які призвели до того, що людство зазнало нових форм злочинів. У "дзеркалі" цього видіння бачимо свідків віри чергових десятиліть. Тут варто навести слова з листа, який сестра Лусія написала Святішому Отцю 12 травня 1982 року: "Третя частина таємниці стосується слів нашої Пані: "Якщо ні, то (Росія) поширить на весь світ своє псевдовчення, спричинивши війни і переслідування Церкви. Добрих будуть мучити, Святіший Отець багато страждатиме, будуть знищені різні народи".

У Хресній Дорозі минулого століття Папа відіграє особливу роль. В образі тяжкого сходження на вершину гори з певністю можна побачити усіх понтифіків, котрі, починаючи від Пія X й аж до нинішнього Папи, несли тягар страждань свого століття, йдучи дорогою до Хреста. У видінні Папа гине разом із мучениками. Отож чи міг Святіший Отець, коли після замаху 13 травня 1981 року доручив принести йому текст третьої Фатімської таємниці, не розпізнати у ній свого призначення? Того дня він був на межі смерті і сам потім пояснює свій порятунок: "Польотом цієї кулі керувала материнська рука і Папа в агонії затримався на порозі смерті (13 травня 1994 року)". Факт, що "материнська рука" змінила траєкторію смертоносної кулі, є ще одним доказом того, що не існує фатальних речей, що віра і молитва є могутніми силами, які можуть впливати на хід історії, що саме молитва є сильнішою від куль, а віра від численних військ.

Заключні рядки таємниці викликають у думках образи, які Лусія могла зустріти у книжках з богослужіннями, зміст яких звернений до одвічної інтуїції у вірі. Це об'явлення є вінцем. У ньому історія, сповнена крові і сліз, ніби піддана зцілювальній силі Бога. Ангели, що стоять під Хрестом, збирають кров мучеників і "окроплюють" нею душі, які наближаються до Бога. Кров Христа і кров мучеників показані як одне ціле: мученицька кров спливає з Хреста. їх мучеництво у поєднанні із стражданнями Христа є одним цілим. Мученики доповнюють те, чого не вистачає у стражданнях Христа, заради добра Його Тіла (пор. Кол. 1, 24). Саме життя мучеників стало Євхаристією, дана нам у таємниці зернини, яка мусить завмерти, щоб принести плід. Тертуліан сказав, що кров мучеників є засівом. Подібно до того, як зі смерті Христа, з відкритого боку якого народилася Церква, так зі смерті свідків отримуємо плоди для майбутнього життя Церкви.

Видіння третьої частини Фатімської таємниці, спочатку таке вражаюче, завершується образом, повним надії: ні одне страждання не є марним, і саме та Церква, яка страждає, Церква мучеників, є дороговказом для людини, яка шукає Бога.

Милосердні руки Бога приймають не тільки таких страждальників, як Лазар, котрий удостоївся великої втіхи і є таємничим образом Христа, Христа, котрий заради нас став "убогим Лазарем" - мова тут йде про щось більше! Зі страждань свідків віри випливає очищувальна і відновлювальна сила, оскільки вони поновлюють у теперішньому часі страждання самого Христа і вносять у нинішню дійсність Його спасительну силу.

Ми підійшли, таким чином, до останнього питання: що означає Фатімська таємниця як одне ціле трьох частин? Що вона повинна передати нам? Насамперед треба повторити за кардиналом Содано, що "події, до яких відноситься третя частина Фатімської таємниці, ніби вже в минулому". Якби тут були представлені конкретні події, то вони стосувались би минулого. Той, хто очікував сенсаційних апокаліптичних повідомлень про кінець світу або майбутніх історичних подій, буде цілковито розчарований. Фатіма не може задовольнити такого роду цікавість, подібно, зрештою, до того, як християнська віра не хоче і не може бути поживою для нашої цікавості. Ми змогли ще самому початку наших роздумів над записами таємниці зауважити, що це є заохоченням до молитви, яка дана нам як дорога до "спасіння душ", а водночас закликом до покаяння і навернення.

Хотів би наприкінці повернутися ще раз до ключових слів Фатімської таємниці, відомих тепер великому загалу: "Моє Непорочне Серце переможе". Що це означає? Серце, відкрите перед Богом й очищене через споглядання Його є сильнішим від карабінів і будь-якої іншої зброї. Fiat, яке Марія сказала, є словом її серця, воно змінило хід історії світу, оскільки Вона дала йому Спасителя. Завдяки її "так" Бог зміг стати людиною у нашому світі і залишається у ньому назавжди. Сатана має силу над цим світом - бачимо це і постійно в цьому переконуємося. Він має силу, тому що наша свобода весь час дозволяє нам віддалятися від Бога. Однак з того часу, як сам Бог отримав людське серце і завдяки цьому скерував волю людини до добра, до Бога, свобода у чиненні зла втратила силу бути останнім словом. Відтоді набирає сили слово: "Зазнаєте у світі утисків, однак будьте відважні. Я бо здолав світ (Йо. 16,33)". Послання з Фатіми закликає нас повірити у цю обітницю.

Кардинал Йозеф Рацінгер, Префект Конгрегації у справах віровчення.

[ Повернутися до змісту книги: Спогади сестри Лусії з Фатіми ]

[ Скачати книгу: Спогади сестри Лусії з Фатіми ]

[ Читайте также: Фатима. Мария обращается к миру. ]

[ Смотрите также: Фатима. Фотогалерея. ]

[ Все фото из Фатимы: https://www.free-photos.biz/photographs/cities/photos_of_fatima/ ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!