Репутація святості Жасінти

1. Пояснення

Мушу відповісти на ще одне питання доктора Ґаламби: "Що відчували люди у присутності Жасінти?"

Питання дуже складне, оскільки я, як звичайно, не знаю, що відбувається у душах людей. Я не знаю, що вони відчували - можу лише сказати про свої почуття, а також описати, як інші виражали їх.

2. Жасінта - дзеркало Бога

Я відчувала те, що, як правило, відчувають, коли йдеться про святих людей, міцно пов'язаних з Богом. Жасінта завжди була серйозною, скромною і гідною любові, так, що видавалося, ніби у ній віддзеркалюється присутність Бога. Так, зазвичай, буває зі старшими людьми, дуже побожними. Я не помічала у ній легковажності, захоплення прикрасами та іграми, яке зустрічається у дівчаток. Йдеться, щоправда, про її життя після об'явлень. Досі вона була примхливою і нестриманою дитиною. Не можу сказати, щоб інші діти бігли до неї, як до мене. Причиною цього було, можливо, те, що вона знала не так багато пісень та історій, щоб розважати їх, а також, можливо, тому, що, як на свій вік, була надто серйозною. Якщо в її присутності дитина або навіть доросла людина говорила або робила щось недобре, Жасінта спиняла її такими словами:

- Не робіть цього, бо це ображає Бога, котрого і так уже скривдили!

Якщо ж доросла людина або дитина називали її святенницею або черницею, що було досить часто, вона, глянувши на неї, мовчки виходила з кімнати. Можливо, саме тому вона не викликала особливої симпатії серед людей. Коли я була з нею, довкола нас відразу збиралося безліч дітей, а як тільки я залишала Жасінту - вони розбігалися. Проте, коли вони гралися з нею, то, здається, насолоджувалися її товариством. Діти обіймали її з невинною ніжністю, охоче співали і бавилися. Дуже часто, коли її не було, вони просили мене, щоб я покликала її. Якщо ж я говорила їм, що Жасінта не хоче йти, тому що вони неслухняні, діти відразу ж обіцяли виправитись, як тільки вона прийде:

- Піди до неї і скажи, що ми будемо добрими дітьми, якщо вона прийде!

Під час візитів до хворої Жасінти я помічала біля дверей її кімнати велику кількість дітей, котрі чекали на мене, щоб увійти разом зі мною до неї. Самі вони не наважувалися це зробити - відчуття страху і поваги до неї стримувало їх. Часом перед тим, як покинути її дім, я запитувала:

- Жасінто, хочеш, я скажу дітям, щоб вони залишилися з тобою?

- Так, але скажи тим, котрі молодші від мене.

У таких випадках усі починали сперечатися між собою:

- Я хочу залишитися!

- Ні, я хочу залишитися!

Потім вона гралася з ними, вчила їх молитви "Отче наш" та "Радуйся, Маріє", правильно хреститися, а також різних пісень. Вони гралися камінцями на її ліжку або ж сиділи посеред кімнати на підлозі, коли вона не підводилася. Для гри діти використовували маленькі яблука, каштани, солодкі жолуді, сухий інжир, яких завжди вистачало у тітки, щоб вони могли побути з її донькою.

Жасінта відмовляла разом з ними вервицю, вчила їх не грішити, аби не ображати Бога і не потрапити до пекла. Деякі діти сиділи біля неї майже увесь день, і, здавалося, були щасливими від того. Але коли покидали Жасінту, то вже не відважувалися так просто повернутися назад. Діти чекали на мене поблизу будинку або стояли під дверима, доки тітка або й сама Жасінта не запрошувала їх зайти до кімнати. Очевидно, люди любили і цінували її товариство, однак почували себе трохи скутими через повагу і страх перед нею, а тому трималися на відстані.

3. Жасінта - взірець побожності

Дорослі також провідували її, вони захоплювалися поведінкою Жасінти, яка була завжди однаковою: терпеливість без найменших нарікань й цілковита невимогливість. Вона завжди була у тій позі, у якій її залишала мати. Коли Жасінту запитували, чи їй краще, вона відповідала:

- Мені завжди однаково. Або:

- Щиро дякую! Думаю, що мені гірше.

Вона виглядала сумною у присутності відвідувачів. Часом люди подовгу сиділи біля неї, і, здавалося, почували себе щасливими від того.

Її продовжували розпитувати про все, але Жасінта, ні разу не виказавши свого невдоволення, якось тільки сказала мені:

- У мене так розболілася голова, поки я слухала цих людей! Оскільки я не можу втекти і сховатися, то приношу ще більше подібних жертв заради Господа Ісуса.

Інколи сусідки штопали одяг біля неї:

- Я хочу трохи попрацювати біля Жасінти. Не знаю, як це пояснити, але поруч з нею почуваєш себе так добре!

Вони приводили із собою дітей, котрі гралися із Жасінтою у той час, коли матері шили. На питання відповідала люб'язно, але коротко. Якщо хтось вимовляв щось таке, що їй видавалося непристойним, вона тут же говорила:

- Не говоріть так, бо цим ви ображаєте Бога.

Якщо хтось розповідав про чвари у родині, вона казала:

- Не дозволяйте дітям грішити, бо вони можуть потрапити до пекла.

Якщо мова йшла про дорослих:

- Скажіть їм, що вони не повинні цього робити, тому що це гріх. Цим вони ображають Бога і будуть прокляті.

Чужі люди, котрі відвідували її через цікавість або з поваги, відчували у ній щось надприродне. Якщо вони приходили до нас, щоб поговорити зі мною, то часом казали:

- Ми розмовляли з Жасінтою і Франциском - від них іде якась надприродна сила.

Інколи вони навіть просили мене пояснити, що викликає ці відчуття. Але оскільки я сама цього не розуміла, то тільки потискувала плечима і мовчала. Я часто чула, коли інші говорили про це. Якось приїхали два священики й один цивільний чоловік. Поки моя мати відкривала їм двері і запрошувала увійти в дім, я швиденько сховалася на горищі. Мати привіталася з ними і вийшла на двір, щоб покликати мене, проте знайти мене, звісно, вона не могла, хоч шукала досить довго. А тим часом гості розмовляли між собою:

- Побачимо, що нам скаже ця дівчинка. Згаданий цивільний чоловік сказав:

- На мене велике враження справила чистота і щирість маленької Жасінти та її брата. Якщо ця дівчинка така сама, то я повірю. Не можу описати, що я відчув у присутності цих дітей!

- Здається, що почуваєш в якійсь мірі щось надприродне, - додав священик, - моя душа відпочивала в їхній присутності.

Оскільки мати не знайшла мене, то ці шановані люди змушені були залишити наш дім так і не поговоривши зі мною.

- Часом вона йде погратися з іншими дітьми, - сказала мати, - тоді її ніхто не може знайти.

- Дуже шкода! Ми були такі задоволені розмовою з Жасінтою і Франциском, тому хотіли поговорити і з вашою донькою! Ми прийдемо ще до вас!

В одну з неділь після Служби Божої мої подружки з Мойти Марія-Роза та Ана Каетано разом з Марією Брогейра попросили мою матір, щоб та відпустила мене з ними провести день. Після того, як мама дозволила нам це, вони попросили мене узяти із собою Жасінту і Франциска. Отримавши у тітки дозвіл, ми вирушили до Мойти. Після обіду Жасінта була уже втомленою. Жозе Алвес сказав одній зі своїх племінниць покласти її у ліжко. Так досить швидко Жасінта заснула. На зустріч з нами у дім пана Алвеса прийшло багато людей. Вони захотіли побачити і Жасінту, а тому пішли подивитися, чи вона не прокинулась. Це була зворушлива картина: дівчинка глибоко спала, з усмішкою на устах. її обличчя було немовби в ангела, рученята були складені і звернені до Неба. Кімната швидко заповнювалася цікавими. Усі бажали її бачити й неохоче поступалися місцем для інших. Дружина пана Жозе Алвеса та його племінниці казали:

- Вона просто ангел!

Охоплені якоюсь надприродною повагою, вони стояли на колінах біля її ліжка, поки я не розбудила її у половині на п'яту. Ми хотіли ще відмовити вервицю у Кова-да-Ірії, а потім вже йти додому. Згадані племінниці Жозе Алвеса були саме тими сестрами Каетано, про яких згадувала раніше.

4. Її несхожість із Франциском

Франциск виглядав трохи по-іншому, він завжди був усміхненим, привітним і поступливим. Він грався з усіма дітьми, нікого не присаджував, часом усамітнювався, коли помічав, що щось не так. Якщо його запитували, чому він іде, він відповідав:

- Тому що ви чините погано. Або:

- Тому що я більше не хочу гратися.

Підчас хвороби діти заходили до нього в кімнату і виходили з неї, немовби це була звичайна річ. З ним розмовляли крізь вікно, запитували, чи йому краще і т. ін. Коли його запитували, чи він не хоче, щоб діти побули з ним, він заперечно хитав головою. Франциск любив самотність.

- Я хочу, щоб тільки ви з Жасінтою були зі мною, - казав нерідко хлопчик.

З дорослими, котрі відвідували його, він залишався спокійним, відповідаючи на їхні питання коротко. Односельці або ж мешканці інших сіл подовгу сиділи біля його ліжка і говорили:

- Не знаю, що такого є у Францискові! Поруч з ним почуваєш себе так добре!

Дехто із сусідок, посидівши трохи у нього в кімнаті, потім зізнавалися його матері:

- Це таємниця, яку неможливо осягнути! Вони лише діти, як решта, не говорять нічого особливого, а проте відчуваєш в них щось незвичайне!

- Коли заходиш до кімнати Франциска, то відчуваєш те саме, що і в церкві, - сказала якось моїй тітці сусідка Романа. І це при тому, що вона не вірила у чудо об'явлення Матері Божої!

Тієї ж думки були й інші жінки: дружини Мануела Фаустіно, Жозе Марто і Жозе Сілви.

Мене не дивує, що люди мали подібні відчуття, адже у повсякденному житті вони стикалися лише з матерією тлінного і минущого життя. А тут їх дух здіймався до Матері Божої за одного тільки погляду на дітей, поєднаних з Нею, здіймався до Неба, куди ті ось-ось повинні були щасливо полинути, здіймався до Бога, котрого, як самі стверджували діти, вони люблять більше, ніж власних батьків, здіймався до пекла, куди потрапляє той, хто далі грішить. Люди вважали, що зовні діти виглядають так, як і решта малюків, проте вони дивилися на це по земному. Лише у дусі могли хоч трішки відірватися від земного і помітити, що ці діти таки відрізнялися від інших.

Нині мені пригадалася ще одна подія, пов`язана із Франциском, яку я хочу описати.

Одного разу жінка з Каза-Веля на ім'я Маріана зайшла до кімнати Франціска. Вона виглядала дуже стурбованою, оскільки її чоловік вигнав з дому сина. Пані Маріана просила про благодать примирення сина з батьком. Франциск відповів на це:

- Будьте спокійні, скоро я потраплю на Небо, а коли буду там, то попрошу Матінку Божу про цю благодать.

Не пригадую тепер точно, скільки минуло відтоді часу, доки він пішов до Неба, однак знаю напевне, що того самого вечора, коли помер Франциск, син цієї жінки востаннє попросив пробачення у батька. Попереднього разу той відмовив йому у прощенні, оскільки син не погоджувався на поставлені батьком умови. Цього ж разу він погодився на все, що від нього вимагав батько, і мир у їхньому домі був знову відновлений. Одна із сестер цього хлопця на ім'я Леокадія вийшла пізніше заміж за брата Жасінти і Франциска і стала таким чином матір'ю племінниці Жасінти і Франциска. Трохи раніше Ви, Владико, були свідком її вступу до монастиря святої Доротеї у Кова-да-Ірії.

Післямова

Сподіваюся, Владико, що занотувала усе, що Ви доручили мені. До сьогоднішнього дня я робила усе, що було у моїх силах, задля того, щоби приховати те, що є найпотаємнішим в об'явленні Матері Божої у Кова-да-Ірії. Якщо я почувала себе зобов'язаною говорити про це, то намагалася бути поверховою, аби не видати більшого. Нині ж, коли мене зобов'язує послух, я стою перед Вами немовби скелет, відділений від усього, ще за життя, скелет, який можна виставити у музеї для нагадування відвідувачам про бідність і нікчемність тлінного. Нехай же добрий Бог і Непорочне Серце Марії приймуть цю нікчемну жертву, про яку Ви просите мене, щоб оживити в душах віру, надію і любов.

Туй, 8 грудня 1941 року.

[ Повернутися до змісту книги: Спогади сестри Лусії з Фатіми ]

[ Скачати книгу: Спогади сестри Лусії з Фатіми ]

[ Читайте также: Фатима. Мария обращается к миру. ]

[ Смотрите также: Фатима. Фотогалерея. ]

[ Все фото из Фатимы: https://www.free-photos.biz/photographs/cities/photos_of_fatima/ ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!