Історія об'явлень

Вступ

Владико, тепер я підійшла до найтяжчої сторінки з усіх, які написала за Вашим дорученням. Після того, як Ви доручили мені описати особливо детально об'явлення Ангела, а наприкінці травня найбільш таємні внутрішні враження, я отримала доручення доктора Ґаламби описати об'явлення Пресвятої Діви Марії.

- Накажіть їй, Владико, - сказав він невдовзі у Валенсі, - накажіть їй усе, абсолютно усе записати! Вона повинна пройти кілька разів крізь чистилище, тому що багато чого приховала.

Про чистилище я переживаю якнайменше. Я завжди була слухняною, а послух не знає страху перед покаранням. І перед усім я завжди прислухалася до внутрішнього голосу Святого Духа, а також до думок тих, хто мені наказував від Його імені. Це був перший наказ і перша порада, яку добрий Бог захотів дати мені через Вас, Владико. Щаслива цим, я роздумувала над словами, які сказав мені колись святобливий отець-декан із Торес-Новас:

- Таємниця Королівської доньки прихована у її серці. З часом, коли значення цих слів ставало дедалі

зрозумілішим, я сказала собі: "Ця таємниця належить мені!"

Утім, сьогодні я думаю інакше. Як жертва на вівтарі послуху, я кажу: "Моя таємниця належить Богу. Я віддала її в Його руки, і тільки Він може розпоряджатися нею, як Йому завгодно!"

Доктор Ґаламба сказав: "Владико, накажіть їй розповісти усе! Вона не повинна приховувати нічого, абсолютно нічого!"

Але Ви, без сумніву, керувалися натхненням Святого Духа, коли сказали:

- Ні, цього я не можу наказати! Я не втручаюся, коли мова йде про таємниці11.

Слава Богу! Будь-який інший наказ став би для мене джерелом неспокою і педантичності. Якби мені наказали інше, я б тисячу разів запитала себе: "Кому я повинна підкоритися - Богу чи Його представнику?"

Можливо, я не змогла б це вирішити і залишилася б у стані внутрішньої роздвоєності.

Згодом Ви знову заговорили від імені Бога:

- Розкажіть, будь ласка, про об'явлення Ангела і Божої Матері, бо це потрібно для слави Бога і Пресвятої Діви Марії.

Який добрий до нас Бог! Він є Богом миру і цим шляхом веде усіх, хто Йому довіряє.

Нині беруся за нове завдання і виконую таким чином прохання доктора Ґаламби і Ваш наказ. Отож розповім усе, окрім однієї частини таємниці, відкрити яку зараз я не маю права. Навмисне я не пропускатиму нічого. Можливо, забуду якісь дрібниці, однак вони будуть незначними.

1. Об'явлення Ангела

За моїми підрахунками перше об'явлення було приблизно у 1915 році. Це було об'явлення Ангела, котрий тоді, щоправда, не наважувався відкритися. Що стосується місяця об'явлення, то гадаю, що це сталося між квітнем і жовтнем 1915 року.

У той час, коли я зі своїми подружками - Терезою Матіас, її сестрою Марією-Розою, а також з Марією Жустіно із Каза-Веля молилися на вервиці на схилах Кабесо, я побачила між деревами в долині, що лежала біля підніжжя гори, щось схоже на хмаринку, але білішу від снігу, прозору, яка нагадувала постать людини. Подружки запитали, що це може бути. Я відповіла, що не знаю. У наступні дні це повторилося ще двічі.

Це об'явлення залишило у моїй душі якесь незрозуміле відчуття, яке я не можу пояснити словами. Поступово воно зникло, і, гадаю, якби не майбутні події, то з часом я забула би про все.

Не можу точно назвати дати, тому що на той час не вміла рахувати ані років, ані місяців, ба, навіть днів тижня, проте мені здається, що об'явлення Ангела у Лока-до-Кабесо вперше відбулося навесні 1916 року.

Я уже розповідала у нотатках про Жасінту про те, як ми видряпалися по схилу гори, шукаючи схову, як ми там пообідали, помолилися, а потім у далечині, крізь дерева на сході, побачили світло, біліше від снігу, що нагадувало постать юнака, і яке сяяло, мов кришталь на сонці. Чим ближче він підходив, тим краще ми могли роздивитися риси його обличчя. Ми були настільки вражені, що не могли промовити і слова. Коли ж юнак наблизився до нас, то сказав:

- Не бійтеся, я - Ангел миру! Моліться зі мною!

Він став навколішки, схиливши голову. Захоплені надприродною силою, ми зробили те саме і повторили за ним слова: "Боже мій! Я вірую, прославляю, покладаюся, люблю Тебе! Прошу простити тим, котрі не вірять, не прославляють, не покладаються, не люблять Тебе!"

Після того, як ми повторили це тричі, він підвівся і сказав:

- Моліться так. Серця Ісуса і Діви Марії уважно вислуховують голос ваших проханнь.

І зник.

Атмосфера надприродності, що огорнула нас, була такою незвичайною, що довгий час ми не могли прийти до тями. Ще якийсь час стояли так, як це було при Ангелі, повторюючи його молитву. Відчуття присутності Бога було настільки сильним і захоплюючим, що ми навіть не наважувалися заговорити один до одного. Наступного дня почували те саме і лише згодом це відчуття поступово зникло.

Ніхто з нас навіть не думав говорити про це об'явлення. І це виходило ніби саме собою. Це було щось надзвичайно особисте, про що не можна було сказати і слова. Можливо, це об'явлення справило на нас таке сильне враження тому, що воно було першим.

Друге об'явлення, мабуть, відбулося у середині літа. У ці спекотні дні ми приганяли отару додому перед обідом і тільки під вечір знову виганяли на пасовисько. Післяобідній час ми проводили в тіні дерев біля нашої криниці. Раптом ми побачили перед собою того самого Ангела.

- Що ви робите? Моліться, багато моліться! Серця Ісуса і Діви Марії приготували для вас справи милосердя. Не переставайте молитися до Всевишнього і приносити свої жертви!

- Як нам приносити жертви? - запитала я.

- Перетворіть на жертву усе, що можете, щоб відшкодувати гріхи, якими зневажають Його. Приносьте їх як прохання заради навернення грішників. Завоюйте таким чином мир для вашої Батьківщини. Я - Ангел-охоронець Португалії. Передусім прийміть страждання і в послуху зносьте усе, що вам пошле Господь.

Ці слова проникли до наших сердець ніби світло, яке показало нам, хто є Бог, як Він любить нас і як прагне бути нами коханим. Ми пізнали значення жертв, наскільки вони приємні Йому і як вони допомагають у наверненні грішників.

З того часу ми почали жертвувати Богу усе, що було для нас неприємним. Щоправда, тоді ми ще не винаходили засобів умертвіння плоті і самокатування, лише годинами молилися так, як нас того навчив Ангел, простягнувшись на землі.

Третє з'явлення було, мабуть, наприкінці жовтня або на його початку, оскільки ми пасли тепер овець цілий день. Як я уже розповідала у нотатках про Жасінту, ми пішли з Преґейра (це невеличка оливкова ділянка моїх батьків) до Лапа-до-Кабесо. Дорога вела через пагорби зі сторони Алжустрелу і Каза-Веля. Спочатку ми відмовили там вервицю і молитви Ангела, дані нам під час першого з'явлення, а потім знову побачили Ангела. Він тримав у руці Чашу, над якою витала Гостія. З неї спадали у Чашу краплі Крові. Залишивши її, Ангел став поруч з нами на коліна і дозволив нам тричі повторити за ним: "Пресвята Трійця, Отець, Син і Дух Святий, прославляю і жертвую тобі найдорожче Тіло і Кров, Душу і

Божество Господа нашого Ісуса Христа, котрий присутній на всіх вівтарях світу, заради відшкодування усіх кривд, святотатств і байдужості, які зневажають Його. Заради незліченних заслуг Його Пресвятого Серця і за заступництвом Непорочного Серця Марії благаю Тебе про навернення бідних грішників".

Після цього він підвівся, узяв Чашу і Гостію і подав її мені, а Кров поділив між Жасінтою і Франциском зі словами:

- Прийміть Тіло і Кров Ісуса Христа, котрого так жахливо зневажають невдячні люди. Відшкодовуйте їхні гріхи і таким чином втішите свого Бога.

Він знову став навколішки, повторив з нами ту саму молитву "Пресвята Трійце..." і зник.

Зачудовані силою надприродності, яка нас огортала, ми у всьому повторювали дії Ангела. Так само стали на коліна і повторили молитви, які він проказував. Сила Божої присутності була настільки великою, що цілковито поглинала нас. Навіть видавалося, що на деякий час вона відібрала у нас здатність володіти собою. У ці дні ми виконували свою повсякденну роботу наче ведені тією самою надприродною силою. Відчуття миру і щастя були надзвичайно великими, проте вони мали чисто духовний вимір і повністю зосереджували наші душі на Богові. А ось фізично ми почували себе вкрай виснаженими.

2. Мовчання Лусії

Не знаю чому, але з'явлення Божої Матері викликали у нас зовсім інші відчуття: була та сама внутрішня радість, той самий мир і те саме відчуття щастя, але замість фізичної немочі - надмірна рухливість, замість розчиненості у Богові -велика радість, замість труднощів у мовленні - надзвичайний ентузіазм. Та попри це якась внутрішня сила примушувала мене мовчати, особливо про деякі речі. Під час опитувань внутрішній голос підказував мені, що саме говорити аби не відкрити того, чого не треба було відкривати. Стосовно цього я мала тільки один сумнів: чи повинна я розповідати усе під час канонічного опитування? Однак я не мала докорів сумління, у тому, що приховала щось, тому що тоді я не розуміла важливості цього опитування і сприйняла його, як один із багатьох, до яких уже звикла. Мене тільки дивувало те, що я повинна була при цьому скласти присягу. Але оскільки її прийняв у мене мій духовний отець, то я зробила це без труднощів. На той час я не знала, у що перетворить диявол цю подію, аби мучити мене докорами сумління. Слава Богу, усе в минулому!

І ще одна причина доводить правоту мого мовчання. Під час канонічного опитування один із тих, хто опитував мене, тобто доктор Маркес дос Сантос, вирішив, що може продовжувати список питань, а тому зачепив потаємне. Перед тим як відповісти, я запитала поглядом свого духовного наставника, що мені робити, і він допоміг мені вийти із скрутного становища, відповівши сам. Він нагадав доктору Сантосу про межі його повноважень.

Майже те саме сталося при опитуванні доктора Фішера. Він одержав доручення від Вас і вельмишановної настоятельки провінції, а тому вважав, що має право розпитувати про все. Слава Богу, священик прийшов у супроводі мого духовного отця. Якоїсь миті він поставив хитре питання, яке стосувалося таємниці. Я почувала себе безпорадною і не знала, що відповісти. Отож було достатньо одного погляду, щоб духівник зрозумів мене і швидко відповів за мене. Те саме зрозумів доктор Сантос, а тому обмежився прикриттям мого обличчя часописом, який тримав в руці.

У такий спосіб Господь показав мені, що призначена Ним година ще не настала.

Отож я починаю описувати об'явлення Матері Божої. Не буду затримуватися на описуванні обставин, які передували їм, і які потім відбулися, тому що доктор Ґаламба люб'язно звільнив мене від них.

3. 13 травня 1917 року

13 травня 1917 року ми із Франциском і Жасінтою на вершині схилу Кова-да-Ірія, будуючи мури довкола густих кущів. Раптом ми побачили світло, схоже на блискавку.

- Краще підемо додому, - сказала я своїм маленьким супутникам, - починає блискати, може бути гроза.

- Гаразд, - погодилися мої друзі.

І ми почали гнати свою отару по схилу гори. Коли ми були уже практично на середині дороги, то побачили раптом ще одну блискавку поблизу великого дуба, а за кілька кроків перед нашими очима постала над ним жінка, одягнута в біле вбрання, яке сяяло немов би сонце. Але вона сяяла яскравіше від сонячного проміння, яке відображується крізь кришталеву чашу з водою. Вражені цим видінням, ми зупинилися. Ми були близько від Неї, що потрапили у світло, яке оточувало Незнайомку або яке Вона сама випромінювала. Відстань між нами була близько півтора метра. Жінка звернулася до нас зі словами:

- Не бійтеся! Я не зроблю вам зла!

- Звідки Ви прийшли? - запитала я Незнайомку.

- Я прийшла з Неба.

- Чого Ви бажаєте від мене?

- Я прийшла просити вас приходити сюди протягом шести наступних місяців кожного 13-го числа в один і той самий час. Потім Я розповім, хто Я і чого хочу. Я повернуся сюди ще раз, усьоме12.

- Я також піду до Неба? -Так!

- I Жасінта?

- Так!

- I Франциск?

- Так, але він повинен буде багато разів відмовляти вервицю.

Пригадую, я запитала ще про долю двох інших дівчат, котрі незадовго до цього померли. Вони були моїми подругами і вчилися у моїх сестер ткати.

- Чи Марія дас Невес у Небі?

- Так.

(Гадаю, їй було близько 16 років).

- А Амелія?

- Вона залишиться у чистилищі до кінця світу. (Думаю, що їй було десь 18-20 років).

- Чи хочете пожертвувати себе Богові, аби переносити усі страждання, які Він вам пошле заради відшкодування гріхів, які ображають Його, і заради навернення грішників?

- Так, хочемо!

- Тоді ви повинні будете багато страждати, але Божа благодать буде вашою силою!

Вимовляючи останні слова, Вона розкрила свої долоні, з яких вилилося проміння дуже яскравого світла. Це світло проникло до наших грудей, до найпотаємніших куточків душі. У цей час ми бачили себе у Богові, котрий був цим світлом, виразніше, ніж у найкращому дзеркалі. Охоплені внутрішнім спонуканням, ми впали навколішки і з великою щирістю повторювали: "Пресвята Трійце, благаю Тебе! Боже мій, люблю Тебе у Пресвятих Дарах!"

За хвилину Пресвята Діва Марія додала:

- Моліться щоденно на вервиці, щоб зміг запанувати мир на землі і прийшов кінець війні.

Після цього Вона почала повільно підніматися у напрямку сходу, доки не зникла у безкінечності простору. Світло, яке оточувало її, здавалося прокладало їй шлях до Небес. Потім ми не раз говорили про те, що бачили Небо, яке відкрилося нам.

Гадаю, у нотатках про Жасінту або в одному з листів я уже пояснювала, що ми по суті боялися не Божої Матері, а грози, на яку чекали і від якої хотіли втекти. Об'явлення

Пресвятої Діви Марії не викликало в нас страху - воно просто здивувало. І якщо я відповідала "так" на питання чи не боялася я, то мала на увазі страх перед блискавкою і грозою, що насувалася і від якої ми хотіли втекти, тому що бачили блискавку тільки під час грози.

Остання, однак, не була блискавкою, а відбиттям світла, яке наближалося. Коли ми бачили це світло, то інколи говорили, що бачили наближення нашої Пані.

Проте розпізнати її у цьому світлі ми могли тільки тоді, коли Вона уже була над дубом. Та оскільки ми не спроможні були цього пояснити і хотіли уникнути надокучливих питань, то казали часом, що бачили її наближення, а інколи, що не бачили. Коли ми відповідали "так", то мали на думці те, що бачили світло, яке наближалося і яке справді було Нею. А коли говорили, що не бачили, як Вона приходить, це означало, що бачили Матір Божу тільки тоді, коли Вона була уже над дубом.

4. 13 червня 1917 року

Після того як ми з Жасінтою і Франциском та іншими людьми відмовили разом вервицю, ми знову побачили світло, яке наближалося і яке ми називали блискавкою, а потім Матір Божу над дубом, як це було у травні.

- Чого Ви бажаєте від мене?

- Я хочу, щоб ти щодня відмовляла вервицю і навчилася читати. Пізніше Я скажу, чого хочу.

Я попросила про зцілення одного хворого.

- Якщо він навернеться, то протягом року одужає.

- Я хочу попросити Вас узяти нас на Небо.

Так! Жасінту і Франциска Я заберу уже скоро, а ось ти залишишся тут ще на деякий час. Ісус хоче, щоб за твоєю допомогою люди пізнали і полюбили Мене. Він хоче встановити на землі богослужіння начесть Мого Непорочного Серця13.

- Я залишуся тут сама? - запитала я із сумом.

Ні, дитино Моя! Ти сумуєш? Не втрачай мужності! Я ніколи не залишу тебе, Моє Непорочне Серце буде твоїм притулком і шляхом, який вестиме тебе до Бога.

Вимовивши останні слова, наша Пані розкрила долоні і вдруге наділила нас своїм незвичайним світлом. МИ почували себе ніби зануреними у Бозі. Жасінта і Франциск перебували, здавалося, у тій частині світла, яке зносилося у Небо, а я - у тому, що було спрямовано на землю. На правій долоні Божої Матері лежало Серце, оточене терновим вінком. Ми зрозуміли, що це було Непорочне Серце, поранене гріхами людей, Серце, яке потребувало відшкодування цих гріхів.

Саме це ми мали на думці, Владико, коли сказали, що Пресвята Діва довірила нам у червні таємницю. Цього разу Вона не наказувала нам берегти її, але ми відчували, що Господь спонукає нас до цього.

5. 13 липня 1917 року

Трохи згодом після того, як ми прийшли в Кова-да-Ірію до дуба і разом з великою кількістю людей вiдмовили вервицю, ми побачили звичне вже для нас світло, а потім Божу Матір над дубом.

- Чого Ви бажаєте від мене? - запитала я.

- Я хочу, щоб ви 13-го числа наступного місяця знову прийшли сюди, а також щоб щоденно відмовляли вервицю задля встановлення миру на землі і закінчення війни, оскільки тільки ви можете цього досягти.

- Я хотіла би попросити Вас сказати нам, хто Ви, і здійснити чудо, щоб решта людей нам повірила у те, що Ви з'являєтесь нам.

- Приходьте сюди щомісяця! У жовтні Я скажу, хто Я і чого хочу, а також подарую чудо, щоб інші повірили.

Тут я попросила про кілька речей, про які уже не пам'ятаю сьогодні. Пригадую тільки, Пресвята Діва сказала, що ці люди повинні відмовляти вервицю, аби отримати необхідні благодаті протягом року.

Потім Вона продовжувала:

- Жертвуйте себе за грішників і часто повторюйте: "Ісусе, я роблю це з любові до Тебе заради навернення грішників і відшкодування гріхів, вчинених проти Непорочного Серця Марії".

Вимовляючи останні слова, Вона знову розкрила долоні, як і в попередні два місяці. Світло, здавалося, пронизало землю, і ми у цей час побачили море вогню, а в ньому занурених дияволів і душі в людській подобі, що були немовби палаючі вуглини і плавали у цьому вогні. Вони спочатку були втягнуті в середину полум'я, а потім розпадалися на різні боки, немовби іскри під час великих пожеж, невагомі, з криком від болю і відчаю, що заставляло нас тремтіти і німіти від страху (мабуть, дивлячись на все це, я вигукнула "ой", бо це почули деякі присутні).

Дияволи мали жахливий й огидний вигляд, що нагадував невідомих потвор. Вони були прозорими, також схожими на чорні палаючі вуглини.

Зі страху ми підвели очі на Матінку Божу, котра, сповнена смутку і доброти, сказала:

- Ви бачили пекло, куди потрапляють душі бідних грішників. Щоб їх урятувати, Господь хоче встановити у світі богослужіння на честь Мого Непорочного Серця. Якщо буде зроблене те, що Я скажу вам, то буде врятовано багато душ, а також настане мир. Війна закінчиться. Якщо ж люди не припинять ображати Бога, то під час понтифікату папи Пія XI розпочнеться друга війна, ще більш страшна. Коли ви побачите ніч, осіяну незвичайним світлом14, знайте, що це великий знак, який вам дає Господь, про те, що Він покарає світ за всі його злочини війною, голодом, переслідуванням Церкви і Святішого Отця.

- Щоб усьому цьому запобігти, Я прийду і вимагатиму посвячення Росії Моєму Непорочному Серцю, а також відшкодувального Причастя у першу суботу кожного місяця". Якщо люди послухають Мене, то Росія навернеться і настане мир16. Якщо ж ні, то вона розповсюдить своє псевдовчення по всьому світі, викличе війни і переслідування Церкви. Доброту будуть катувати, Святіший Отець дуже страждатиме, буде знищено багато народів, але врешті-решт Моє Непорочне Серце затріумфує. Святіший Отець посвятить Мені Росію, яка навернеться, і світові буде подарований мирний час. У Португалії завжди берегтимуть догмат віри і т. ін. Проте нікому не говоріть про це - лише Франциску можете сказати.

- Коли відмовлятимете вервицю, то після кожного десятка додавайте: "О мій Ісусе, прости нам, врятуй від пекельного вогню, приведи на Небо всі душі, а особливо ті, які найбільше потребують!".

Опісля настала хвилина тиші і я запитала:

- Чи хочете Ви ще чогось сьогодні від мене?

- Ні, сьогодні Я не хочу більше нічого.

І, як завжди, Вона піднялася у напрямку сходу, доки не зникла за безкінечним горизонтом.

6. 13 серпня 1917 року

Оскільки я уже розповідала, що сталося цього дня, то не буду тут повторюватися і відразу перейду до об'явлення, яке, як на мене, було увечері 15 серпня17.

Оскільки я у той час не розрізняла днів місяця, то можу тут помилитися. Утім, я переконана, що це був той самий день, коли ми повернулися з Віли-Нова-де-Оурему.

Коли ми з Франциском та його братом Йоаном гнали отару до Валіньос, я відчула щось надприродне, що наближалося до нас й огортало. Я зрозуміла, що зараз з'явиться Пресвята Діва Марія, і мені було страшенно шкода, що з нами немає Жасінти, тому я попросила її брата Йоана привести сестричку. Оскільки ж він не хотів іти, то я запропонувала йому два "віньтеньш", після чого він побіг. А тим часом ми побачили з Франциском світло, яке ми називали блискавкою. Невдовзі після того, як прийшла Жасінта, ми побачили Пані над одним із дерев.

- Чого Ви бажаєте від мене?

- Я хочу, щоб ви прийшли 13-го до Кова-да-Ірії і щоб далі щоденно відмовляли вервицю. В останній місяць Я подарую чудо, щоб усі повірили.

- Що нам робити з грошима, які люди залишають в Кова-да-Ірії?

- Потрібно зробити два переносні вівтарі. Ви з Жасінтою та ще дві дівчинки одягнені у біле будете нести один, а Франциск з трьома хлопчиками - другий. Гроші на ношах будуть призначені на свято Матері Божої Розарія, а залишок - на побудову каплички.

- Прошу Вас про зцілення кількох хворих.

- Добре, протягом року Я зцілю окремих. Моліться, багато моліться і приносьте жертви за грішників, тому що багато душ потрапляє до пекла, оскільки за них ніхто не молиться і не жертвує.

І знову, як і раніше, Вона піднялася у напряму сходу.

7. 13 вересня 1917 року

Коли надійшла довгоочікувана хвилина, ми з Жасінтою і Франциском змушені були продиратися крізь натовп, який нас ледве пропустив. Дороги були заполонені людьми. Усі хотіли нас бачити і говорити з нами. Ніхто нікого не боявся. Безліч людей, а серед них високоповажні особи, протискалися крізь натовп, що нас оточував. Вони падали перед нами навколішки і благали переказати їхні прохання Матері Божій. Інші, котрі не могли дістатися до нас, кричали здалеку:

- Заради доброго Бога, попросіть Матінку Божу, щоб Вона виявила своє милосердя до мого сина каліки і зцілила його!

Інший кричав:

- Вона повинна зцілити мою сліпу дитину! Ще інші:

- І мою - вона німа!

- Нехай мої чоловік і син повернуться додому з війни!

- Нехай навернеться грішник!

- Нехай зцілить мене від туберкульозу!

Тут на очах були усі нещастя людства, дехто кричав з дерев і мурів, на які вони вилазили, щоби побачити нас, коли проходитимемо мимо. Обіцяючи допомогти одним і протягуючи руки іншим, щоб підвести їх із землі, ми просувалися далі за допомогою кількох чоловіків, що прокладали нам дорогу.

Коли я тепер читаю у Новому Завіті про чуда, що чинилися у той час, коли Спаситель подорожував Палестиною, то пригадую ці події, які мені довелося пережити дитиною на бідних дорогах від Алжустрелу до Фатіми і Кова-да-Ірії. Я дякую Богу і жертвую Йому віру нашого доброго португальського народу. Гадаю, якщо вони кидалися навколішки перед трьома бідними дітьми тільки тому, що цим дітям була дарована благодать говорити з Матінкою Божою, то що б вони зробили, якби побачили перед собою самого Ісуса? Але, це не стосується теми. Це мій олівець ковзнув у сторону, куди я не хотіла. Терпеливості, знову щось непотрібне! Проте я не буду це знищувати, щоб не псувати зошит.

Нарешті ми підійшли до дуба у Кова-да-Ірії і почали усі разом відмовляти вервицю. Невдовзі ми побачили світло, а потім над дубом Пресвяту Діву Марію.

- Відмовляйте і далі вервицю, щоб виблагати кінець війни. У жовтні прийде також Господь Ісус, Мати Божа Страждань і Кармелю, святий Йосиф з Дитятком Ісусом, щоби благословити світ. Господь задоволений вашими жертвами, але Він не хоче, щоб ви спали зі шнурком. Носіть його тільки удень.

- Мене так багато людей просило виблагати у Вас багатьох милостей: зцілити хворих і глухонімих.

- Так, одних Я зцілю, інших - ні. У жовтні Я здійсню чудо, щоб усі повірили.

І Вона, як звичайно, почала підніматися і зникла.

8. 13 жовтня 1917 року

Ми вийшли з дому досить рано, оскільки розраховували на затримку по дорозі. Скрізь були натовпи людей. Дощ лив як із відра. Моя мати, котра страшенно боялася, що цей день буде останнім у моєму житті, і серце якої роздиралося через непевність, захотіла мене супроводжувати. По дорозі повторювалися картини минулого місяця, але більш часто і зворушливо. Люди принижено схилялися перед нами, благаючи про допомогу, і навіть болото на дорогах не могло стримати їх від цього. Ми прийшли в Кова-да-Ірію до дуба, і я, ведена внутрішньою спонукою, попросила присутніх закрити парасольки, щоб відмовити вервицю. Невдовзі після цього ми побачили світло, і над деревом з'явилася наша Пані.

- Чого Ви бажаєте від мене?

- Я хочу сказати тобі, що тут повинна буде побудована капличка на Мою честь. Я - Мати Божа Розарія. Потрібно і далі відмовляти щодня вервицю. Війна йде до завершення, скоро солдати повернуться додому.

- У мене так багато прохань до Вас: чи не могли б Ви зцілити кількох хворих і навернути грішників та багато іншого зробити?

- Одних зцілю, інших - ні. Вони повинні виправитися і просити про пробачення своїх гріхів.

І ще з більшим смутком Вона промовила:

- Вони не повинні більше ображати Бога, котрий і так скривджений ними.

Пресвята Богородиця розкрила свої долоні і заставила засяяти сонцю. Коли Вона піднімалася,Ії власне світло знову відбилося у сонячному.

Післямова

Це було причиною, Владико, того, чому я вигукнула, щоб усі дивилися на сонце. Я не хотіла привертати увагу людей, оскільки не усвідомлювала, що поруч ще хтось є. Я зробила це тільки через внутрішню спонуку.

Після того, як Мати Божа зникла за горизонтом, ми побачили біля сонця святого Иосифа з Дитятком Ісусом і Матір Божу, одягнуту у білу сукню і голубий плащ. Видавалося, що Йосиф з маленьким Ісусом на руках жестом робить знак хреста, благословляючи світ. Незабаром видіння зникло. Тоді ми побачили Господа і Пресвяту Діву Марію. У мене склалося враження, що це була Мати Божа Страждань. Господь також благословив світ, як це зробив Йосиф. Видіння зникло, і мені здається, що я бачила ще Матір Божу Кармелю.

Владико, оце і є історія об'явлень Матері Божої у Кова-да-Ірії 1917 року. Завжди, коли я була змушена говорити про це, я намагалася говорити якомога менше, щоб деякі речі залишити при собі, оскільки відкрити їх означало для мене дуже багато. А оскільки вони належать Богу, а не мені, і нині Він у Вашій особі вимагає їх повернення, то за допомогою цього запису я повертаю їх Всевишньому. Я повертаю назад те, що мені не належить. Свідомо я нічого не приховую. Гадаю, що бракує деяких дрібниць, які стосуються прохань людей, що зверталися до мене. Але через те, що вони носили чисто побутовий характер, то я не надала їм великого значення, можливо, саме тому вони і не збереглися у моїй пам'яті. Крім того, їх було так багато! Я була настільки зайнята випрошуванням численних благодатей у Матері Божої, що можливо помилилася, кажучи, що війна завершиться того самого дня, тобто 13-го числа18.

Багатьох людей дивує моя пам'ять, якою наділив мене Господь. Я отримала цей дар завдяки Його безмірній благодаті. До того ж не варто дивуватися тому, що надприродні речі запам'ятовуються так, що їх неможливо забути. Вони назавжди залишаться зі мною, якщо тільки цього захоче Бог.

[ Повернутися до змісту книги: Спогади сестри Лусії з Фатіми ]

[ Скачати книгу: Спогади сестри Лусії з Фатіми ]

[ Читайте также: Фатима. Мария обращается к миру. ]

[ Смотрите также: Фатима. Фотогалерея. ]

[ Все фото из Фатимы: https://www.free-photos.biz/photographs/cities/photos_of_fatima/ ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!