Спогади сестри Лусії з Фатіми - Перший спогад

Вступ

Треба сказати, що це була не перша спроба пера сестри Лусії, але перший довгий запис. Нам відома велика кількість листів, багато листів, опитувань, розповідей, звітів і т.д. більш раннього періоду. Дані ж нотатки є довгим і важливим записом.

Постає питання: якщо сестра Лусія написала цей матеріал не з власної волі, то як саме він виник?

12 вересня 1935 року з Віла-Нова-да-Оурень перевезли на цвинтар Фатіми тлінні останки Жасінти. При цьому було зроблено кілька знімків цих останків, окремі з яких єпископ надіслав сестрі Лусії до монастиря у Понтеведра. Дякуючи за послання, Лусія від 17.11.1935, пише між іншим:" (...) Щиро дякую за фотокартки. Не можу переказати, як вони мені дорогі, а особливо знімок Жасінти. Хотілося зняти з неї покривало, щоби побачити її всю. Я немовби забула, що це тільки фотокартка, настільки вона мене вразила! Яка ж це радість - побачити подругу дитинства! Жасінта була лише дитиною, однак зуміла показати на прикладі жертв свою любов до Бога і Діви Марії..."

Такі живі спогади сестри Лусії про її двоюрідну сестричку стали приводом для написання всього, що вона пам'ятала про Жасінту.

Роботу над написанням спогадів сестра Лусія розпочала у другий тиждень грудня 1935 року, і вже на Різдво Христове цього ж року, завершила їх, тобто через 14 неповних дні. Лусія створила їх на одному подиху. Вона відкриває перед нами образ Жасінти, душа якої до краю була осяяна світлом Фатіми і Непорочного Серця Марії. Метою цієї роботи була передусім спроба відтворити той образ Жасінти, який він залишився у пам'яті сестри Лусії. Вона не мала наміру описувати "історію" об'явлень - вони були необхідні лише у рамках відображення образу блаженної Жасінти. Стиль оповідання є досить простим і, може, трохи "дитячим", але цього вимагало оточення і тематика. Лусія, попри все, ніколи не відходила від реалізму у своїх розповідях.

Передмова

1. Молитва і послух Лусії

Ісус. Марія. Йосиф. Вельмишановний Владико! (1)

Попросивши про опіку Пресвятого Серця Ісуса і Діви Марії - нашої лагідної Матері, світла і благодаті біля підніжжя Дарохранительки, щоб не написати нічого такого, що б не служило славі Господа Ісуса і Пресвятої Діви Марії, берусь за цю справу, попри власний внутрішній опір, оскільки не можу говорити про Жасінту, не згадавши посередньо чи безпосередньо про себе недостойну.

Утім, підкоряюся Вам, Владико, тому що Ваша воля для мене означає волю Божу. Отож починаю свою роботу, благаючи Пресвяте Серце Ісуса і Марії, щоб вони ласкаво благословили її і прислужилися цим моїм актом послуху задля навернення бідних грішників, заради яких ця душа так багато вистраждала.

Знаю, що Ви, Владико, не очікуєте від мене досконалого опису, оскільки Вам відома моя безпорадність і непридатність, тому постараюся розповісти про Жасінту усе, що пам'ятаю. Добрий Бог дарував мені благодать бути її найближчою подружкою. Я високої думки про святість Жасінти, це мені особливим чином допомагає зберегти до неї надзвичайну любов і повагу.

2. Необхідність мовчання у певних речах

Попри моє найкраще бажання, бути слухняною Вашому Преосвященству, прошу дозволу оминути окремі моменти, про які варто говорити хіба що на порозі вічності. Сподіваюся, що Вас не здивує моя спроба зберегти назавжди частини таємниць і послань для вічного життя. Чи ж Пресвята Діва не дала мені достойного прикладу? Чи не говорить Святе Письмо про те, що Марія зберігала все у своєму серці? (2) Хто краще за Непорочне Серце Марії може пізнати таємницю Божого милосердя? Вона зберігала все немовби у заповідному садку для окраси палацу свого Божественного Царя.

Пригадую пораду одного шанованого священика, яка глибоко запала у мою душу, коли мені було заледве 11 років. Як і багато інших, він прийшов до нас із запитаннями. Між іншим запитав про певну справу, про яку мені не хотілося говорити. Після детального опитування, він так і не отримавши відповіді на своє питання, благословив мене і сказав: "Добре чиниш, дитинко, таємниця царської Дочки повинна залишитися захованою глибоко у серці".

Я не розуміла тоді значення цих слів, лише те, що цей священик схвалив мою поведінку. Досі пам'ятаю його слова і тепер розумію, що хотів сказати отець-декан (3) із Торес-Новас. Він навіть не знає наскільки сильно вплинули на мене ці кілька слів і завдяки яким я згадую його до сьогоднішнього дня із вдячністю.

Одного разу я попросила в одного побожного священика поради щодо своєї стриманості, оскільки не знала, що говорити, коли нас запитували, чи Пресвята Діва Марія сказала мені ще щось, на що отець-декан з Олівалу (4) сказав:

- Це добре, мої любі, що зберігаєте заради Бога таємницю ваших душ. Якщо будуть запитувати вас про це, відповідайте: "Так, сказала дещо, але це таємниця!" Якщо будуть і далі вас питати, згадайте про таємницю, яку вам довірила Пані (5), і скажіть: "Матір Божа веліла нам не говорити про це нікому, тому ми і мовчимо". Так ви зможете зберегти усе в таємниці під покровом Пресвятої Діви Марії.

Я зрозуміла все і була безмежно вдячна священику за таку мудру пораду.

Утім, я надто багато часу віддала на передмову, і, тому, мабуть, Ви, Владико, скажете, що не знаєте, навіщо я це зробила. Тепер постараюся розповісти те, що пам'ятаю із життя Жасінти. Оскільки не маю вільного часу, то під час коротких перерв між роботою писатиму на аркушиках паперу олівцем, який ношу під одягом, те, що забажає Пресвяте Серце Ісуса і Марія.

3. Молитва до бл. Жасінти

Ти, що промайнула світом у легкому леті, Жасінто люба, що до болю кохала Ісуса, не забудь про мене біля ніг Марії Діви! Ліліє незаймана, сяюча перлинко, ангеле любові, ти, котра живеш радіючи на Небі, разом із Франциском молися за мене! (6)

1. Характер Жасінти

1. Її єство

Вельмишановний Владико!

До подій 1917 року я любила товариство Жасінти і Франциска не більше, ніж товариство інших дітей. Нас поєднували лише родинні зв'язки. І навпаки, нерідко присутність Жасінти була мені неприємною через її вразливий характер. Із-за найменших непорозумінь, які часто виникали між дітьми підчас ігр, Жасінта, образившись, ховалася у кутку. Щоб умовити її знову гратися з нами було часто недостатньо найласкавіших слів, на які тільки здатні діти. За нею залишали право вибору гри і товариша, з яким вона бажала гратися. Втім, вже тоді дівчинка мала добре серце. Милосердний Бог обдарував її м'яким і довірливим характером, що дозволяло Жасінті бути достойною любові і привабливою. Не знаю, однак, чому Жасінта і Франциск так любили мене і завжди шукали приводу погратися зі мною. Вони неохоче перебували у товаристві інших дітей, а тому щоразу кликали мене гратися до криниці, яка знаходилася в садку за будинком моїх батьків.

Там Жасінта вибирала сама ігри, в які ми повинні були бавитись. Найбільше вона любила гратися у камінці і фанти. Ми розташовувалися біля криниці або під деревами і там бавилися. При цьому дуже часто у мене були неприємності через гру у ґудзики, оскільки, коли рідні кликали обідати, я приходила без ґудзиків на платті. Як правило, вигравала Жасінта і цього було достатньо, щоб мати кричала на мене. Потрібно було швидко пришити їх на місце, але як забрати їх у Жасінти? Вона не тільки легко ображалась, але й була скупою, бо воліла залишати їх до наступної гри, щоб не відривати власних. Ґудзики повертала тільки тоді, коли я погрожувала їй, що не гратимусь більше з нею.

Досить часто мені не вдавалося догодити своїй маленькій подружці. Оскільки дві мої сестри займалися ткацтвом і шиттям, то працювали удома. Не раз сусідки, йдучи на поле, просили мою маму про дозвіл залишити своїх дітей на нашому подвір'ї, щоб вони гралися зі мною під опікою моїх сестер. Моя мати завжди погоджувалася, хоча це забирало багато часу у її дочок. Звичайно, що за дітьми дивилася я, щоб ті випадково не впали у криницю. На подвір'ї росли три великі смоківниці, під якими діти ховалися від спеки. Гілки смоківниць служили нам за гойдалки, а старий сінник був їдальнею.

Якось прийшла Жасінта зі своїм братиком запросити мене гратися з ними біля криниці, але я відмовилася, кажучи, що мама веліла залишатися тут. Діти неохоче погодилися на це і стали гратися з нами.

Під час обідньої перерви мама вчила своїх дітей Катехізису, особливо у Великий піст.

- Не хочу червоніти за вас перед отцем-настоятелем, котрий питатиме вас, - казала мати

- Таким чином, усі діти брали участь у вивченні Катехізису, а серед них була і Жасінта.

2. Її витонченість

Якось один із дітлахів поскаржився на те, що один хлопчик ужив непристойне слово. Моя мама суворо повелася з ним, сказавши, що не можна говорити таких бридких слів, тому що це гріх й ображає Дитятка Ісуса. Люди, котрі грішать, ідуть до пекла, якщо не каються. Жасінта це запам'ятала, бо коли діти знову зібралися разом гратися, запитала:

- Чи сьогодні твоя мама дозволить тобі піти до нас?

- Ні.

- Тоді ми підемо із Франциском на наше подвір'я.

- А чому ти не хочеш залишитися тут?

- Тому, що моя мама не хоче, щоб ми гралися з цими дітьми.

Жасінта зізналася, що мама веліла їм залишатися у своєму дворі, бо їй не хотілося, щоб вони вчилися злих слів, які є гріхом і які не любить Дитятко Ісус. А потім тихенько на вухо додала: "Якщо твоя мама дозволить, ти прийдеш до нас додому?"

-Так!

- Тоді іди і попроси її про це.

Узявши брата за руку, Жасінта пішла додому.

Як я уже згадувала, її улюбленою грою була гра у фанти. Владико, Ви, мабуть, знаєте, що за правилами цієї гри той, хто виграє, загадує виконати якесь бажання тому, хто програв. Жасінта любила, коли той хто програвав бігав за метеликами, аж поки не спіймає. Наступного разу вона загадувала принести їй улюблену квітку. Якось, бавлячись у фанти у нас вдома, бажання загадувати випало мені. За столом сидів мій брат і щось писав. Я попросила обійняти його і поцілувати, але вона відмовилася.

- Цього нізащо! Загадай щось інше. Чому ти не загадуєш поцілувати мені Спасителя, котрий на стіні?

На стіні висіло Розп'яття.

"Гаразд, - відповіла їй, - стань на стілець, зніми його і принеси сюди, стань на коліна, обійми його і тричі поцілуй: один раз - за Франциска, другий - за мене, третій - за себе".

- Господа Ісуса поцілую, скільки захочеш! - відповіла Жасінта, і побігла за хрестом. Вона притулила його до себе з таким почуттям, яке не можна було забути. Потім уважно подивилася на Ісуса і запитала: "Чому Господь Ісус прибитий до хреста?"

- Тому, що Він умер за нас.

- Розкажи мені, як це сталося, - попросила Жасінта.

3. Її любов до розіп'ятого Спасителя

По вечорах моя мама розповідала різні історії. З-поміж казок про чарівників, злих фей, королівських голубок, про яких розповідали мій тато і старші сестри, мама розповідала нам про Страсті Господні, святого Йоана Хрестителя та ін. Завдяки цьому я дізналася про історію Страстей Господніх. Почувши цю історію тільки раз, я запамятала її з усіма подробицями настільки, що могла тепер спокійно переказувати своїм товаришам "Історію нашого Господа", як її сама і назвала.

Коли моя сестра7 побачила в наших руках Розп'яття8, то забрала його і почала сварити нас за те, що граємося святими речами. Тоді Жасінта піднялася, підійшла до моєї сестри і сказала: "Маріє, не гнівайся, це моя вина, але я більше не буду". Марія пригорнула маленьку до себе і порадила нам гратися на подвір'ї за будинком, вважаючи, що ми і далі бешкетуватимемо у домі.

Після чого ми пішли оповідати розпочату історію далі до криниці, про яку я згадувала раніше. Саме біля цієї криниці (вона була захована за каштанами, купою каміння і кущами ожини) ми знайшли місце наших розмов і палких молитв, а також - щоб сказати Вам усе! - місце наших сліз, нерідко дуже болісних. Ми змішували їх з водою, щоби потім пити її з того самого джерела, до якого проливали наші сльози. Чи ця криниця не нагадує нам образу Марії, у серці якої висихають наші сльози і в якому ми знаходимо справжню розраду?

Втім, повернуся до своєї історії. Почувши про страждання Господа Ісуса, маленька Жасінта заплакала від зворушення. Пізніше не раз просила, щоб я знову і знову оповідала її. Вона усе плакала, кажучи:

- Бідний Ісус! Я ніколи не грішитиму, тому що не хочу, щоб Він страждав ще більше!

4. Вразливість Жасінти

Дівчинка по вечорах любила ходити на сінник напроти нашого будинку, щоб подивитися на захід сонця і зоряне небо. Вона захоплювалася чарівними місячними ночами. Там ми сперечалися про те, хто з нас зможе порахувати зірки на небі, які ми називали світильниками ангелів.

Місяць був світильником Матінки Божої, а сонце -нашого Спасителя, тому Жасінта інколи говорила: "Я більше люблю лампадку Матінки Божої, тому що вона не палить і не сліпить, як лампадка Спасителя".

У тій місцевості, де ми жили, бували такі дні, що сонце палило досить немилосердно, від чого маленька дуже страждала, оскільки мала слабке здоров'я.

5. Дитяча катехиза

Моя сестра належала до братства "Пресвятого Серця Ісуса", тому завжди брала мене із собою на урочисте св. Причастя для дітей, щоб і я могла причаститися. Якось тітка узяла із собою також свою доньку на цю урочисту Месу. Дівчинка уважно стежила за "ангелятками", які розкидали квіти. Відтоді, час від часу вона віддалялася від нас, коли ми гралися, назбирувала повний фартушок квітів і обсипала мене ними.

- Жасінто, навіщо ти це робиш? - запитувала її.

- Роблю так, як ті "ангелята" - обсипаю тебе квітами. Моя сестра, як звичайно, на свято Пресвятого Тіла і Крові

Господа Ісуса займалася переодягненням дівчаток в ангелят, котрі під час процесії повинні були обсипати квітами балдахін з Господом Ісусом. Оскільки я була однією з цих дівчаток, то, приміряючи сукню, розповіла Жасінті про свято, яке наближалося, сказавши, що буду обсипати квітами Ісуса. Маленька попросила умовити мою сестру, щоб і вона могла взяти у цьому участь. Сестра погодилася, приміряючи на неї сукню, пояснила, як слід поводити себе під час процесії. Тоді Жасінта запитала: "Чи ми побачимо Господа Ісуса?"

- Так, побачимо, - відповіла моя сестра, - священик буде Його нести.

Дівчинка застрибала від радості, а потім усе запитувала, чи довго ще до свята.

Врешті-решт настав давно очікуваний день - маленька сяяла від щастя. Нас обох поставили з одного боку вівтаря і під час процесії ми також ішли бік-о-бік з повними кошичками квітів. В указаних моєю сестрою місцях я розсипала квіти і все давала знаки Жасінті, щоб вона кинула хоча б одну квіточку, проте вона увесь час дивилася тільки на священика і нічого більше. Після церемонії сестра запитала маленьку:

- Жасінто, чому ти не обсипала Господа Ісуса квітами?

- Тому що я Його не бачила. Потім вона запитала мене:

- А ти бачила Ісуса?

- Ні, але хіба ти не знаєш, що Ісуса не видно у Гостії (Просфорі), оскільки Він прихований у ній? Це той самий Ісус, котрого ми приймаємо у Причасті.

- А ти розмовляєш з Ним, коли приймаєш Причастя?

- Розмовляю.

- Тоді чому Його не бачиш?

- Тому що Він прихований.

- Я попрошу маму, щоб і мені дозволила приймати святе Причастя.

- Ти зможеш приймати Його лише тоді, коли тобі виповниться 10 років9.

- Але ж і тобі ще немає десяти років, а вже приймаєш!

- Просто я знаю увесь Катехізис, якого не знаєш ти! Жасінта попросила, щоб я вчила їх катехізису. Отож, я стала катехиткою двох своїх маленьких друзів, котрі із надзвичайним запалом учили основ Катехізису. Попри те, що я могла на той час відповісти на всі їхні питання, виявилося, що цього було недостатньо, оскільки Жасінта якось сказала: "Навчи нас чогось іншого, бо все це ми уже знаємо". Я змушена була зізнатися, що більше нічого не пам'ятаю, окрім того, про що мене питали саму, а потім додала:

- Попроси свою матір, щоб дозволила тобі піти до церкви на уроки Катехізису.

Обоє дітей, котрі гаряче бажали прийняти Господа Ісуса у Причасті, звернулися до своєї матері з цим проханням. Тітка погодилася, але дозволила їм лише піти кілька разів. Вона сказала : "Церква знаходиться досить далеко, а ви ще дуже малі, до того ж священик однаково не дозволить приймати святе Причастя, поки вам не виповниться десять років".

Жасінта постійно розпитувала про Господа Ісуса у Пресвятих Дарах. Пригадую, якось вона запитала мене:

- Яким чином стільки людей може одночасно приймати Дитятко Ісуса у Пресвятих Дарах? Чи кожен приймає Його по шматочку?

- Ні, хіба ти не бачиш, як багато є гостій і в кожній присутнє Дитятко?!

Скільки дурниць я могла тоді наговорити їй!

6. Жасінта - маленька пастушка

Я, Владико, врешті-решт досягла того віку, коли моя мати посилала дітей пасти овець. Моїй сестрі Кароліні10 виповнилося 13 років, отож вона змушена була влаштуватися на роботу. Отару доручили мені. Я розповіла моїм маленьким друзям про те, що не зможу більше гратися з ними. Ті ніяк не хотіли миритися з цим, а тому пішли до моєї матері з проханням дозволити їм бути зі мною на пасовиську, проте мама відмовила. Щовечора діти зустрічали мене при дорозі, а потім ми разом йшли до сінника пострибати там трохи, очікуючи, поки Матір Божа з ангелами запалять свої світильники і поставлять їх на вікні, щоб нам було світло. У дні, коли не з'являвся місяць, ми гадали, що у Матінки Божої не знайшлося олії.

Обоє дітлахів ніяк не могли погодитися з тим, що з ними не було їхньої давньої приятельки, а тому наполегливо благали свою матір про дозвіл пасти зі мною вівці. І ось, попри малий вік своїх дітей, тітка врешті-решт дала їм дозвіл на це, можливо, задля того, щоб вони залишили її у спокої. Сяючи від радості, діти прибігли до мене з цією надзвичайною новиною, і тепер залишалося тільки домовитися про об'єднання наших отар. Кожен із нас виганяв овець, як того бажали рідні, але ми домовилися, що перший буде чекати того, хто другим прижене отару до Баррейро - так називали ставок, біля підніжжя гори. Зустрівшись там, ми вибирали пасовисько на даний день і продовжували свою подорож щасливі, наче йшли на якусь прогулянку.

Тут видно, Владико, Жасінту у новому періоді її життя, коли вона стала пастушкою. Ми завойовували довіру овець тим, що віддавали їм свою їжу. Це дозволяло нам безтурботно гратися на пасовиську, доки наші вівці сумирно паслися неподалік від нас.

Жасінта дуже любила слухати луну у глибині долини. Ми вилазили на найвищий пагорб і голосно вигукували різні імена, але найкраще звучало ім'я "Марія". Іноді Жасінта вигукувала у такий спосіб усю молитву "Радуйся, Маріє", вимовляючи кожне наступне слово у ній, як тільки стихало попереднє.

Особливо ми любили співати. Окрім світських пісень, яких Жасінта знала силу-силенну, вона найчастіше співала "Радуйся, благородна Покровителько", "Пречиста Діво", "Ангели, співайте зі мною!". Ми також охоче танцювали. Варто було комусь із пастушків заграти на музичному інструменті, як ми пускалися в танок. І хоч Жасінта було досить маленькою, у неї виходило це дуже спритно.

Після обіду ми повинні були молитися на вервиці, але оскільки нам завжди бракувало часу на ігри, то ми знайшли спосіб швидкого відмовляння молитви: після кожних вимовлених лише двох слів "Радуйся, Маріє" пересували намистинку. Наприкінці таємниці робили велику паузу, а потім вимовляли два слова "Отче наш" і наша молитва була відмовлена за лічені хвилини!

Окрім усього іншого, Жасінті подобалось також бавитися із агнятами: вона садила їх собі на коліна, обіймала їх і цілувала, а ввечері несла їх на руках додому.

Якось, повертаючись із пасовиська, забігла в середину отари. Я запитала подружку, навіщо вона це робить, на що та відповіла: "Хочу стояти так, як стоїть Спаситель на образку: посеред овець з одним ягням на руках".

7. Перше об'явлення Матері Божої

Такими, Владико, були перші сім років життя Жасінти, аж поки не прийшов той чудовий, погідний день, яких буває багато - 13 травня 1917 року. Саме цього дня ми випадково, якщо тільки у планах Провидіння бувають випадковості, погнали отару на луки, що належали нашій родині в Кова-да-Ірія.

Як завжди, у Баррейро ми домовилися про те, де сьогодні будемо пасти овець. Утім, щоб дістатися до Кова-да-Ірії, нам потрібно було пройти через луг, що удвічі збільшувало наш шлях. Отож ми йшли поволі, і наші вівці встигали по дорозі поскубти трави. До зазначеного місця ми прийшли близько полудня.

Не хочу затримуватись на подіях цього дня, оскільки Ви знаєте про все, тому це було б тільки марнуванням часу. Звичайно, втратою дорогоцінного часу була б уся ця писанина, якби не мій послух. Я не бачу жодної користі від неї, яку б Ви змогли тут отримати, крім переконання в чистоті цієї душі.

Перед тим, як розповідатиму Вам про те, що пам'ятаю з подальшого життя Жасінти, мушу сказати, що в окремих висловлюваннях Матері Божої були речі, про які слід було мовчати. Однак сьогодні окремі з них відкриваю для того, щоб пояснити, звідки Жасінта черпала стільки любові до Ісуса, до страждань, до грішників, задля порятунку яких вона так охоче жертвувала собою.

Ви добре знаєте, що саме вона порушила нашу домовленість мовчати про все. Вона була ще маленькою і не вміла стримувати почуттів того незвичайного дня.

У той час, коли ми не могли промовити і слова, Жасінта час від часу вигукувала із захватом: "О, яка прекрасна Пані!"

- Я уже бачу, - сказала я до неї, - що ти розповіси про все іншим.

- Я нічого не скажу, будь спокійна -запевнила Жасінта. Однак коли наступного дня Франциск прибіг сказати, що його сестричка розповіла про все вдома, та лише покірно вислуховувала докори.

- Бачиш, я все це передбачила, - сказала я до маленької.

- Я відчувала в собі таке, що не дозволяло мені мовчати, - відповіла з плачем Жасінта.

- Ну добре, - озвалася я, - не плач, але більше не розповідай нікому про те, що нам сказала ця Пані.

- Я уже сказала про те, що Вона пообіцяла забрати нас до Неба!

- Ти одразу про все розповіла!

- Пробач, я більше нікому нічого не скажу.

8. Роздуми про пекло

Прийшовши того дня на поле, Жасінта замислено сіла на камені.

- Жасінто, іди з нами гратися! - покликали її.

- Я не хочу сьогодні гратися.

- Чому ти не хочеш гратися з нами?

- Тому що хочу думати. Пані сказала нам, що ми повинні відмовляти вервицю і приносити жертви заради навернення грішників. Коли ми тепер будемо молитися на вервиці, то будемо відмовляти молитви "Радуйся, Маріє" і "Отче наш" повністю. Ось тільки жертви... Що принесемо Господу в жертву?

Франциск відразу знайшов що пожертвувати. Він сказав: "Віддамо свою їжу вівцям!"

За кілька хвилин ми віддали усю їжу вівцям і таким чином пропостили весь день, як це буває хіба що у найсуворішого аскета. Щоправда, Жасінта продовжувала сидіти задумана на камені.

- Пані сказала також, що багато людей іде по пекла. А що таке пекло?

- Печера із страховиськами, де палає вогнище (так нам пояснювала мама), куди йдуть ті, що грішать і не сповідаються. Там вони безперервно горять.

- Вони звідтіля більше не повертаються? -Ні.

- І через багато, багато років потому?

- Ні, тому що пекло безкінечне.

- А чи Небо таке саме?

- Так, хто потрапляє до Неба, залишається у ньому назавжди.

- І той, хто йде до пекла, також залишається у ньому назавжди?

- Хіба ти ще не зрозуміла, що вони вічні, тобто не мають кінця?

Це були перші її роздуми про життя і смерть. Найбільше Жасінту вражала вічність. Навіть граючись, вона запитувала: "Невже і через багато років пекло не зникне?"

А часом питала: "Ті люди, що горять у пеклі, вони не помирають, не перетворюються на попіл? Якщо ми будемо багато молитися за грішників, то чи визволить їх звідтіля Господь? Бідолашні! Нам потрібно молитися за них і приносити багато жертв". А після цього додала: "Пані така добра до нас - Вона обіцяла забрати нас до Неба!"

9. Навернення грішників

Жасінта вважала жертви заради грішників настільки важливими, що не пропускала жодної нагоди принести їх. Кілька дітлахів із Мойти11 часто просили милостиню. Якось ми зустріли їх, коли пасли овець. Побачивши дітей, Жасінта сказала: "Віддамо нашу їжу цим убогим дітям заради навернення грішників!" І побігла до них, щоб зробити задумане.

Після обіду вона зізналася у тому, що хоче їсти. Поблизу росли оливи і дуби. Плоди були ще недостиглими, проте я подумала, що їх можна їсти. Франциск виліз на оливкове дерево, щоб наповнити кишені оливками, але Жасінті спало на думку, що ми могли би з'їсти гірких жолудів і таким чином принести це в жертву заради грішників. Отож цього дня ми смакували такою незвичайною їжею. Для Жасінти це було звичайною справою - приносити подібні жертви. Вона збирала жолуді або оливки.

Якось я сказала їй: "Жасінто, не їж їх, адже це так не смачно!" Але дівчинка відповіла на це: "Саме тому хочу їсти їх, що вони гіркі, я жертвую це заради навернення грішників".

Такі жертви не були у нас єдиними. Завжди, як тільки ми зустрічали бідних дітей, ми віддавали їм свою їжу. Діти ж страшенно раділи нам і відтепер шукали зустрічі з нами, чекаючи просто на дорозі.

Як тільки ми впізнавали їх, Жасінта відразу бігла до них і роздавала наші гостинці, і то з такою радістю, наче у нас не було ні в чому нестатку. У ці дні нашою поживою були шишки ялини, корінчики дзвоників, шовковиця, інші рослини або плоди, які росли на полях моїх батьків.

Жасінта виявилась ненаситною у пошуку жертв. Якось один із сусідів запропонував моїй матері своє поле для випасу овець. І хоч воно знаходилося далеко від дому, літо було у розпалі, однак мама прийняла цей щедрий дар. Поблизу того випасу знаходився ставок, тож вона міркувала, що там можна буде і вівцям напитися води, і нам перепочити в обідній час в тіні дерев.

По дорозі на пасовисько ми знову зустріли маленьких бідаків, яким Жасінта поспішила віддати наше добро. День був гарний, але сонце пекло так, що здавалося земля перетвориться ось-ось на пустелю. Нас мучила спрага, а води не було. Спочатку ми тішилися тим, що можемо це принести в жертву заради навернення грішників, однак по обіді спрага ставала дедалі нестерпнішою. Я запропонувала своїм маленьким товаришам сходити по воду до найближчого поселення. Вони погодилися, і я поспішила до дому однієї старенької, котра винесла мені кухоль води і шматок хліба. Подякувавши їй, повернулася швиденько до Жасінти з Франциском. Спочатку простягнула кухлик йому, однак він тут же відмовився пити. Я запитала його, чому він відмовляється від води.

- Тому що хочу страждати заради навернення грішників, - відповів Франциск.

Тоді я звернулася до Жасінти, але і вона сказала: "Я також хочу принести це в жертву заради грішників".

Я вилила воду у жолоб з каменю, щоб вівці могли напитися її, а потім віднесла кухоль бабусі. Спека, утім, посилювалась. Зі ставка долітало сюрчання коників, кумкали жаби. Жасінта, знесилена від спеки і слабкості простодушно сказала мені: "Скажи їм, щоб замовкли. У мене так болить голова!" Але озвався Франциск: "Хіба ти не хочеш пожертвувати це заради навернення грішників?"

Бідна дитина поклала голівку на коліна і сказала: "Так, хочу, нехай співають".

10. Опір родини

Звістка про незвичайну подію поширилася в одну мить. Моя мама стала непокоїтись і хотіла за будь-яку ціну викрити обман. Одного разу, перед тим, як я пішла пасти отару, вона спробувала примусити мене зізнатися у брехні. Мама умовляла мене усілякими лагідними словами, погрожувала, і навіть узяла до рук віника. А коли це не допомогло, оскільки я або мовчала, або стверджувала те саме, мати відпустила мене на пасовище з тим, щоб я про все добре подумала. Наша мама забороняла дітям брехати, а особливо, коли йшлося про подібні речі. Увечері вона заставила мене піти до тих людей, перед якими я начебто збрехала, і попросити у них пробачення.

Отож я пішла з отарою на випас, де на мене уже чекали мої маленькі друзі. Побачивши, що я плачу, вони почали розпитувати про все. Я розповіла їм про те, що сталося, і запитала: "Скажіть, що мені тепер робити? Що сказати цим людям?"

Франциск подивився на Жасінту: "Бачиш, це через тебе. Навіщо ти про все розповіла?"

Бідна дитина, ставши навколішки зі складеними рученятами, почала просити у нас пробачення.

- Я вчинила погано, - з плачем сказала вона, - обіцяю, що більше нікому нічого не скажу.

Мабуть, Ви запитаєте, Владико, звідкіля у неї було стільки покори. Не знаю. Можливо, вона навчилася її у братів і сестер, котрі перед своїм Першим Причастям просили пробачення у батьків? А може, так мені здається, Жасінта була тією, котрій Пресвята Діва подарувала більшу повноту благодаті в пізнанні Бога і доброчесності.

За деякий час нас викликав настоятель12, щоб розпитати про все. Жасінта стояла похиливши голівку. Йому вдалося витягнути з неї заледве два-три слова. Коли ми вийшли, я запитала її:

- Чому ти не відповідала священику?

- Тому що пообіцяла мовчати.

Якось вона запитала мене: "Чому ми не можемо розповісти про те, що Пані попросила нас приносити жертви заради грішників?"

- Щоб нас не питали, які саме жертви ми приносимо.

З розвитком подій моя мати непокоїлася усе більше і більше. Вона усе ще хотіла примусити мене зізнатися у брехні. Якось уранці покликала мене і сказала, що відведе до будинку настоятеля: "Коли прийдемо туди, стань на коліна, визнай перед священиком, що збрехала, і попроси пробачення".

По дорозі до настоятеля ми зупинилися на якусь мить біля дому моїх друзів. Я скористалася цим, щоб поговорити з Жасінтою. Дівчинка заплакала, коли я розповіла, у чому річ. Вона сказала: "Я покличу Франциска і ми підемо до нашої кринички, будемо там молитися за тебе. Приходь до нас, коли повернешся від священика".

І дійсно, коли я повернулася, то застала своїх товаришів біля криниці навколішках. Побачивши мене, Жасінта підхопилася, підбігла до мене, обняла і запитала, як усе минуло. Я розповіла про все, на що маленька сказала: "Бачиш, ми не повинні більше нічого боятися. Пані завжди допомагає нам - Вона така добра для нас!"

Відтоді, як Матінка Божа навчила нас приносити жертви Господу Ісусу, щоразу, як ми хотіли принести в жертву якесь страждання або випробування, Жасінта питала: "А чи сказала ти, що робиш це з любові до Нього?"

Якщо ж я відповідала ні, вона говорила: "Тоді скажи Йому!" Потім вона додавала, звівши оченята до неба: "О мій Ісусе, жертвую Тобі це з любові до Тебе і заради навернення грішників!"

11. Любов до Святішого Отця

Якось до нас прийшло двоє священиків, щоб розпитати нас. Вони попросили помолитися за Святішого Отця. Жасінта запитала їх, хто такий Святіший Отець. Священики розповіли нам про те, хто такий Папа і як він потребує молитви. Маленька відчула у своєму серці особливу любов до Святішого Отця, а тому щоразу, коли вона щось жертвувала Господу Ісусу, додавала: "І за Святішого Отця!"

Наприкінці молитви на вервиці вона додавала також тричі молитву "Радуйся, Маріє" в його намірі. Часом вона говорила: "Як би я хотіла побачити Святішого Отця! Сюди приїжджає стільки людей, а він - ніколи!"13 Маленька гадала, що понтифік може так просто подорожувати, як будь-яка інша людина.

Якось мого батька і дядька14 викликали з нами до повітного управління15. Дядько вирішив залишити своїх дітей удома, мотивуючи це ось чим: "Я не вважаю за потрібне вести на суд двох дітей, котрі не відповідають за свої вчинки. Тим паче, що вони не витримають такої довгої дороги пішки. Я сам подивлюся, чого вони хочуть!"

Мій же батько думав інакше:

- А я свою доньку відведу туди - нехай вона сама розбирається з ними, оскільки я нічого не розумію.

Вони використовували тоді будь-який привід, щоби нас полякати.

Наступного дня, вирушаючи в дорогу, ми затрималися трохи біля дому дядька, щоб зачекати на нього. Скориставшись нагодою, я поспішила до Жасінти, щоб попрощатись, тому що не була впевнена в тому, що повернуся додому. Бідна дівчинка з плачем сказала: "Якщо тебе захочуть там убити, скажи, що і ми з Франциском хочемо померти разом з тобою, бо ми такі самі. Ми хочемо померти з тобою. А зараз підемо з ним до кринички молитися".

Повернувшись ввечері додому, я відразу поспішила до криниці. Обоє дітей стояли на колінах, схилені над криницею і плакали. Побачивши мене, вони були дуже здивовані.

- Ти жива?! Сюди приходила твоя сестра і вона сказала, що ти уже загинула. Ми так багато молилися за тебе і плакали за тобою!

12. В оуремській в'язниці

За деякий час нас арештували, найбільше страждала від цього Жасінта, котра сумувала за батьками. Сльози текли у неї по щічках: "До нас не прийшли ні твої, ані мої батьки - їм тепер байдуже до нас".

- Не плач, - заспокоював сестру Франциск. -Пожертвуємо це Ісусові заради грішників.

Звівши очі до неба, він почав говорити: "О мій Ісусе, жертвую Тобі це з любові до Тебе і заради навернення грішників". А потім почувся голос Жасінти: "А також заради Святішого Отця і задля відшкодування гріхів проти Непорочного Серця Марії".

Деякий час нас тримали окремо, а коли нам дозволили знову бути разом, то сказали, що скоро прийдуть за нами, щоб засмажити нас. Після цих слів Жасінта відійшла до вікна, за яким знаходився базар з худобою. Спочатку я думала, що дівчинка хотіла просто помилуватися краєвидом, але потім переконалася, що дівчинка плаче там. Я покликала Жасінту до себе і запитала її, чому вона плаче.

- Ми помремо тут, так і не побачивши своїх батьків, -відповіла вона зі сльозами, що текли по щічках. - Як би я хотіла побачити хоча б матусю!

- А ти не хотіла би пожертвувати це заради навернення грішників?

- Хочу. Так, хочу!

Незважаючи на сльози, що заливали її обличчя, вона звела рученята й очі до неба зі словами: "О мій Ісусе! Жертвую

Тобі це з любові до Тебе заради навернення грішників, за Святішого Отця, а також задля відшкодування гріхів проти Непорочного Серця Марії!"

В'язні, котрі спостерігали за нами, хотіли нас утішити: "Розкажіть про все старості. Яке вам діло до того, хоче цього Пані чи ні?"

- Цього ніколи! - відповіла Жасінта. - Краще вже тоді померти!

13. Вервиця у в'язниці

Після цього ми вирішили разом відмовити вервицю. Жасінта зняла із шиї медалик і просила одного в'язня, щоб той повісив його на стіні. Опісля ми стали перед ним на коліна і почали молитися. В'язні молилися з нами, як уміли, у крайньому випадку вони стояли разом з нами навколішках. Після молитви Жасінта обернулась до вікна і знову заплакала.

- Жасінто, чи не хочеш віддати це нашому Господу в жертву? - запитала її.

- Хочу, але коли подумаю про маму, сльози самі течуть з очей.

Оскільки Пресвята Діва сказала нам, що ми повинні приносити наші молитви і жертви задля відшкодування гріхів проти Непорочного Серця Марії, то ми домовилися, що кожен з нас буде жертвувати у якомусь одному намірі, тобто хтось один - за грішників, другий - за Святішого Отця, а третій -заради відшкодування гріхів проти Непорочного Серця Марії. Після того, як ми прийняли це рішення, я запитала Жасінту, який намір вона обирає собі.

- А я хочу приносити жертви в усіх цих намірах, бо вони всі мені до вподоби!

14. Любов Жасінти до танців

Серед в'язнів був один, що грав на акордеоні. Чоловік грав на ньому, а інші співали, щоб нас розвеселити. Потім вони запитали нас, чи ми не вміємо танцювати. Ми відповіли, що танцюємо "Фанданго" та "Віру". Жасінта почала танцювати з одним бідним злодієм, але коли той помітив, що вона надто маленька, узяв її на руки. Нехай Матінка Божа буде милосердною до нього і наверне його серце!

Мабуть, зараз, Владико, Ви скажете: "Що за прекрасна поведінка для мучениці!" Справді-бо, але ми були тільки дітьми і не думали про це. Жасінта ж любила дуже танцювати і мала до цього неабиякий хист. Пригадую, якось вона дуже плакала за братом, котрий був на війні і який, вважалося, загинув. Щоб якось її утішити, ми влаштували з її двома братами танці. Бідна дитина танцювала разом із нами, втираючи сльози. Часом було достатньо того, щоб хтось із пастушків заграв, як Жасінта пускалася в танок. Щоправда, перед святом Йоана Хрестителя або карнавалом, попри свою велику любов до танців, вона говорила: "Я більше не буду танцювати".

- Чому? - запитувала її.

- Тому що хочу це пожертвувати нашому Господу.

А оскільки, зазвичай, ініціаторами ігр серед дітей були саме ми, то усі припиняли забави без суперечок.

ПІСЛЯ ОБ'ЯВЛЕНЬ

1. Молитви і жертви на Кабесо

Оскільки моя тітка не хотіла увесь час посилати за своїми дітьми, як тільки їх кликали, то доручила пасти овець синові Йоану16. Жасінта була засмучена цим з двох причин: поперше, вона змушена була тепер розмовляти з усіма, хто шукав її, а по-друге, тому, що не могла більше спілкуватися зі мною увесь день. Утім, іншого виходу не було. Щоб сховатися від цікавих людей, вона разом із Франциском ішла до печери17 на схилі гори неподалік нашого селища, де був млин. Печера знаходилася на сході цієї гори, що захищало нас від дощу. Поблизу росло багато оливкових дерев і дубів. Скільки молитов і жертв принесла там маленька нашому доброму Богу!

На схилі гори, окрім усього, росло багато різноманітних квітів, а серед них - безліч лілій, які Жасінта любила особливо. Завжди, чекаючи мене ввечері на дорозі, вона приносила лілії або якісь інші квіти. їй дуже подобалося осипати мене пелюстками цих квітів.

Моя ж мати задовольнялася поки що тим, що посилала мене на той випас, де мене легко було побачити і знайти. Якщо мої товариші знаходились поблизу, я говорила їм про це і вони відразу йшли до мене.

Жасінта бігала по полю, доки не знаходила мене. Вона, бувало, втомлено сідала і кликала мене, поки я не відізвуся.

2. Болісні допити

Моя мати гнівалася через те, що сестра витрачала багато часу, шукаючи мене, до того ж необхідно було мене заміняти на пасовиську, тому вона вирішила продати отару. Домовившись з тіткою, мама відіслала нас до школи.

У вільний час Жасінта дуже любила відвідувати Пресвяті Дари у Дарохранительці. Якось вона зауважила: "Здається, люди уже здогадалися, де ми знаходимося. Як тільки входять до церкви, відразу стільки питань задають мені! Я хотіла би знаходитися там сама і довго розмовляти з Ісусом у Пресвятих Дарах, але нас ніяк не залишають самих!".

Дійсно, ці прості сільські люди ніколи не давали нам спокою - вони довірливо розповідали нам про всі свої проблеми. Жасінта завжди співчувала їм, особливо коли йшлося про якогось грішника. Вона говорила тоді: "Ми повинні молитися і приносити жертви Господу Ісусу заради навернення цього бідака, щоб він не пішов до пекла".

Здається, я пригадала ще дещо. Хочу розповісти про один випадок, який допомагає зрозуміти, наскільки Жасінта старалася іти назустріч людям, які до неї зверталися. Якось18 ми йшли до Фатіми і вже неподалік шосе побачили, як із машини вийшло кілька чоловік. Не було сумніву, що вони хочуть поговорити саме з нами. Втікати було нікуди, оскільки нас уже помітили, отож ми продовжували іти далі з надією, що нас не впізнають. Коли ми наблизились до них, вони запитали, чи не знаємо пастушків, котрим з'являлася Мати Божа. Ми відповіли, що знаємо. Тоді вони запитали, де живуть пастушки. Ми детально розповіли їм про це і швидко побігли заховатися на полі поблизу лісу.

Жасінта, задоволена цією справою, сказала: "Щоразу робитимемо так, коли нас не впізнаватимуть".

3. Святобливий отець Круз

Одного дня з Лісабону приїхав отець-доктор Круз розпитати нас19. Опісля він попросив, щоб ми показали йому місце об'явлень Матері Божої. Священик їхав туди на такому маленькому віслюку, що ногами торкався землі. Ми ж ішли обабіч нього. Отець Круз навчив нас багатьох коротеньких молитв, серед яких Жасінта вибрала собі дві, які потім постійно повторювала: "О мій Ісусе, я люблю Тебе!", "Солодке Серце Марії, будь моїм порятунком!". Якось, під час хвороби, вона зізналась мені:" Я так люблю говорити Ісусові, що Його кохаю! Коли все це повторюю Йому багато разів, то здається що в грудях палає вогонь, який при цьому не палить мене".

Часом я чула від неї:" Я так люблю Господа Ісуса і Матір Божу, що мені ніколи не набридає їм це повторювати".

4. Благодаті отримані за заступництвом Жасінти

У нашому селі жила одна жінка, котра при зустрічі з нами завжди нас лаяла. Якось ми її зустріли, коли вона виходила з корчми. Оскільки жінка була нетверезою, то називала нас недобрими словами. Врешті-решт, коли вона замовкла, Жасінта озвалася до мене:

- Нам потрібно помолитися до Матінки Божої і приносити жертви заради навернення цієї жінки. Вона має стільки гріхів, що піде до пекла, якщо не посповідається.

Через кілька днів ми проходили мимо будинку згаданої жінки. Раптом Жасінта зупинилася і запитала мене:

- Чи завтра ми побачимо Пані?

- Так.

- У такому разі більше не будемо гратися. Давай принесемо це в жертву заради навернення грішників!

І не задумуючись над тим, що її може хтось побачити, склала рученята і підняла очі до неба, відмовляючи жертовну молитву. Виявилося, що жінка спостерігала за нами крізь шпаринки у своєму домі. Згодом вона зізналася моїй матері, що саме цей вчинок Жасінти настільки зворушив її, що їй не потрібно було жодних інших доказів щодо правдивості згаданих подій. З того часу вона не тільки перестала нас лаяти, а й постійно просила, щоб ми благали Матір Божу про відпущення гріхів для неї.

Якось ми зустріли одну бідну жінку. Вона з плачем упала навколішки перед Жасінтою і благала нас, щоб ми попросили Матір Божу про зцілення її від тяжкої хвороби. Коли Жасінта побачила перед собою жінку на колінах, то змінилася і хотіла допомогти їй підвестися, однак дуже швидко помітила, що не може цього зробити. Тоді вона сама стала поруч на коліна і разом з тією жінкою відмовила один раз "Радуйся Маріє". Потім вона попросила бідолашну, щоб та підвелася і пообіцяла, що Матінка Божа вилікує її. Жасінта щоденно продовжувала молитися за цю жінку, аж поки та не прийшла подякувати Матері Божій за зцілення.

Іншого разу до нас звернувся солдат, котрий плакав, немов дитина. Він отримав наказ іти на війну і повинен був залишити вдома важкохвору дружину і трьох маленьких дітей. Чоловік просив або про зцілення його дружини, або ж про звільнення від військового наказу. Жасінта запропонувала солдатові відмовити разом з нею вервицю, а потім сказала:

- Не плачте. Матінка Божа дуже добра! Вона обов'язково подарує Вам благодать, про яку просите.

Опісля Жасінта ніколи не забувала про свого солдата. Завершуючи вервицю, вона завжди ще один раз відмовляла "Радуйся Маріє" за нього.

Через кілька місяців він прийшов до нас зі своєю дружиною і дітьми, щоб подякувати Матері Божій за обидві отримані благодаті. Через власну хворобу він був звільнений від військової служби за день до від'їзду, а дружина цього чоловіка була у чудодійний спосіб зцілена за заступництвом Матінки Божої.

5. Усе більше жертв

Якось нам сказали, що нас відвідає один побожний священик, котрий відомий як святий і який може вгадати, що відбувається у душі кожної людини, він може точно сказати, чи говоримо ми правду, чи ні. Почувши це, Жасінта вигукнула від радості:

- Коли приїде цей священик? Якщо він може відгадувати усе, то дізнається, що ми говоримо правду!

Якось ми гралися біля криниці, про яку згадувала раніше. Мати Жасінти мала неподалік виноградник, вона зрізала кілька грон і принесла нам. Утім, Жасінта ніколи не забувала про своїх грішників.

- Ми не будемо їсти виноград, - сказала вона, - і принесемо це в жертву заради навернення грішників.

Після цих слів дівчинка побігла віддати виноград іншим дітям, котрі гралися на дорозі. Вона сяяла від щастя, повернувшись до нас, оскільки зустріла там наших улюблених убогих дітей і саме їм віддала фрукти.

Іншим разом моя тітка покликала нас їсти оливки - вони виглядали дуже смачно. Зраділа Жасінта сіла біля нас з кошиком і схопила першу оливку, щоб з'їсти, та раптом зупинилася і сказала:

- Справді! Сьогодні ми не принесли ще ні однієї жертви заради грішників, тож мусимо зробити це зараз!

Вона поклала оливку назад до кошика, а разом з нею і ми, пожертвувавши це заради спасіння грішників.

Жасінта часто приносила подібні жертви, але я не буду зараз перераховувати усі, оскільки їх було надзвичайно багато.

ХВОРОБА І СМЕРТЬ ЖАСІНТИ

1. Жасінта - жертва запалення легень

Так минали дні Жасінти, доки Господь не послав їм із Франциском випробування хворобою запалення легень20, яке прикувало їх до ліжка.

За день до хвороби дівчинка сказала: "У мене так болить голова і так хочеться пити, але я не буду пити, бо хочу пожертвувати це заради грішників". Увесь свій вільний час я проводила разом зі своїми друзями. Одного разу, по дорозі до школи, я зайшла до них і почула від Жасінти:

- Перекажи Ісусу у Пресвятих Дарах, що я Його люблю, дуже люблю!

Іншим разом вона сказала: "Скажи Ісусові, що я передаю Йому великий привіт".

Коли я заходила до неї спершу, Жасінта говорила: "Відвідай спочатку Франциска. Я хочу побути сама, щоб принести це в жертву".

Якось тітка принесла їй чашку молока, але та відмовилася його пити.

Тітка спочатку умовляла доньку випити молоко, але потім, виходячи з кімнати, сказала:

- Я просто не знаю, як умовити її щось з'їсти!

Коли ми залишилися наодинці, я запитала Жасінту, чому вона не слухається мами і не принесе це в жертву Господу.

Почувши мої слова, Жасінта заплакала і сказала:

- Я про це чомусь не подумала.

Вона покликала матір, попросила у неї пробачення і пообіцяла їй, що з'їсть усе, що та захоче. Тітка принесла знову молоко, яке Жасінта тепер випила без найменшого опору. Потім вона зізналася мені: "Якби ти знала, чого коштувало мені випити це молоко!"

Іншого разу вона зізналася у тому, що з кожним разом їй усе важче пити молоко або їсти суп, однак вона мовчить про це, бо приймає все з любові до Господа і Непорочного Серця Марії, нашої Небесної Матері.

Якось я запитала дівчинку, чи вона почуває себе краще.

- Ти ж знаєш, що мені вже не буде краще - у моїх грудях такий нестерпний біль! Утім, я не хочу скаржитися, тому що страждаю заради навернення грішників.

Підчас чергових відвідин подружки вона запитала мене:

- Чи багато сьогодні ти принесла жертв? Я - багато! Моя мама пішла з дому і я хотіла зайти до Франциска, але не зробила цього.

2. Відвідини Матері Божої

З часом, Жасінті стало трохи краще, вона могла підніматися, а тому всі дні проводила біля ліжка свого братика. Якось вона терміново послала по мене і я відразу прибігла до них.

- Нас відвідала Матінка Божа і сказала, що скоро прийде забрати Франциска до Неба. Вона також запитала мене, чи я не хотіла б навернути більше грішників. Я відповіла їй, що хочу. Тоді вона сказала, що я піду до лікарні і буду там дуже страждати, буду страждати заради навернення грішників, відшкодування гріхів, вчинених проти Непорочного Серця Марії з любові до Ісуса. Я запитала Діву Марію, чи ти підеш зі мною, але Вона відповіла, що ні. Це для мене є найважчим. Крім того, Пані сказала, що до лікарні відвезе мене моя мама і я там залишуся сама.

Потім Жасінта замислено додала: "Якби ти могла поїхати зі мною! Для мене найболючішою жертвою буде твоя відсутність! Можливо, та лікарня є дуже темним будинком, де нічого не видно, і я буду там страждати на самоті. Але це не має значення! Я страждатиму з любові до Ісуса і заради навернення грішників, а також заради Святішого Отця".

Коли настала мить відходу у вічність21 її братика, Жасінта попросила його: "Привітай від мене Ісуса і Матінку Божу і скажи їм, що я терпітиму усе, що тільки вони захочуть, заради навернення грішників і відшкодування гріхів проти Непорочного Серця Марії".

Жасінта болісно переживала втрату брата. Часто сиділа відчужено. Якось я запитала її, про що вона думає, і та відповідала: "Я думаю про Франциска. Якби я могла побачити його!" При цьому дівчинка невтішно заплакала.

Іншого разу я сказала до неї: "Тобі недовго залишилося перебувати на землі, скоро ти підеш до Неба, а як же я?"

- Не плач, бідолашна! Я буду там багато, багато молитися за тебе! Матінка Божа хоче, щоб саме так було. Якби Вона забажала цього від мене, то я була б просто щаслива, адже змогла би ще більше страждати заради грішників.

3. В оуремській лікарні

Врешті-решт настав той день, коли вона змушена була піти до лікарні22, де дійсно багато страждала.

Підчас відвідування її у лікарні мати запитала, чи вона чогось бажає. Жасінта сказала, що хоче побачити мене, тому, попри численні перешкоди, тітка узяла мене наступного разу із собою. Як тільки ми зустрілись, подружка обняла мене з радістю і попросила матір, щоб та залишила мене наодинці з нею, поки сама піде за покупками. Я запитала потім Жасінту, чи дуже вона страждає.

- Так, страждаю, але жертвую це заради грішників та заради відшкодування гріхів проти Непорочного Серця Марії.

Потім вона із захватом заговорила про нашого Господа і Матір Божу.

- Так, я охоче страждаю з любові до них, щоб сподобатися їм. Вони дуже люблять тих, що страждають заради навернення грішників.

Час побачення минув дуже швидко і ми змушені були з тіткою повертатись додому. Вона знову запитала доньку, чого б тій хотілося ще. Дівчинка попросила про ще одну зустріч зі мною, тому добра тітка узяла мене із собою і вдруге, щоб догодити своїй хворій донечці.

Я застала Жасінту і цього разу щасливою від того, що вона може страждати з любові до нашого Господа і Непорочного Серця Марії заради грішників та Святішого Отця. Це був її ідеал, про який вона увесь час говорила.

4. Повернення до Алжустрелу

За деякий час, тобто в кінці серпня 1919 року, Жасінта повернулася до батьківського дому з відкритою раною у грудях. Вона покірно, без найменшого супротиву терпіла щоденні перев'язки. Найбільше дошкуляли їй численні візити людей, котрі постійно її шукали і від яких вона не могла тепер втекти.

- Я пожертвую і це заради навернення грішників, -сказала з покорою Жасінта. - Якби я тільки могла піти до нашої печери на Кабесо і помолитися там на вервиці, але це вже так складно! Якщо ти підеш до Кова-да-Ірії, то помолися там за мене. Напевно, мені вже ніколи туди не дістатися, -додала вона з плачем.

Якось тітка попросила мене: "Запитай Жасінту про що вона думає, коли довго сидить нерухомо, закривши обличчя руками".

Я запитувала уже Жасінту про це, але вона тільки мовчала, усміхаючись.

- Я думаю про Господа Ісуса, про Матінку Божу, про грішників та ... ( тут вона назвала певні речі з таємниці). Я дуже люблю думати про все це.

Тітка поцікавилася, що ж мені відповіла її донька. Усміхаючись, я розповіла тітці про все. Потім вона поділилась цим з моєю матір'ю: "Я не розумію усього цього, життя цих дітей для мене - суцільна загадка ".

Моя ж мати додала: "Коли вони залишаються самі, то слова їхні течуть немовби водоспад, так, що нічого не можна зрозуміти з їхньої розмови, як би не старався. Але варто комусь підійти до них, як вони замовкають, опустивши голови. Не можу збагнути цієї таємниці!".

5. Нові відвідини Пресвятої Діви Марії

Мати Божа знову прийшла відвідати Жасінту, щоб попередити її про нові страждання та жертви. Жасінта розповіла мені про все. Небесна Пані попередила її про те, що вона поїде до іншої лікарні в Лісабоні, при цьому більше не побачить ні мене, ані своїх батьків, там вона буде дуже страждати і помре на самоті, проте Мати Божа попередила її, щоб та нічого не боялася, бо сама прийде за Жасінтою і забере до Неба.

Жасінта з плачем обняла мене:

- Я більше ніколи тебе не побачу! Молися за мене, тому що я повинна померти на самоті.

Жасінта дуже страждала аж до самого від'їзду у Лісабон23. Вона плакала: "Я ніколи більше тебе не побачу. Ані моєї мами, ані моїх братів і сестер, ані батька. Нікого! А тоді помру сама".

- Не думай про це, - сказала я подружці.

- Ні, я хочу думати про це, бо чим більше я думаю, тим більше страждаю. Я хочу страждати з любові до Ісуса і заради навернення грішників. Я забуваю тоді про свій біль. Матінка Божа прийде до мене і забере мене до Неба.

Інколи вона обнімала і цілувала хрест зі словами: "О мій Ісусе, я так люблю Тебе і хочу з любові до Тебе багато страждати!".

Особливо часто вона повторювала: "О Ісусе, тепер Ти можеш навернути багато грішників, тому що я так страждаю нині!"

Інколи Жасінта запитувала: "Чи я помру так і не прийнявши Ісуса у Пресвятих Дарах? Якби тільки Матінка Божа принесла мені Його, коли прийде за мною!"

Якось я запитала дівчинку, що вона робитиме на Небі.

- Буду дуже любити Ісуса, Непорочне Серце Марії, багато молитися за тебе, за грішників, за Святішого Отця, за своїх батьків, братів і сестер, а також за всіх людей, котрі просили мене про молитву.

Коли її мама сумувала через хворобу доньки, Жасінта утішала матір: "Не плач, мамо, бо я йду до Неба. Там я буду багато молитися за тебе".

Іншим разом вона сказала матері, що почуває себе добре.

Коли Жасінту запитували, чи вона чогось хоче, дівчинка відповідала: "Дякую, мені нічого не треба".

Проте як тільки інші вийшли, вона зізналася:

- У мене така сильна спрага, але я не буду пити! Я пожертвую це Ісусові заради грішників.

Тітка хотіла запитати мене про дещо, тому Жасінта покликала мене і сказала:

- Я не хочу, щоб ти комусь говорила, що я страждаю, і моїй мамі також. Я не хочу, щоб вони переживали.

Якось я побачила, що вона цілує іконку Пресвятої Діви Марії, кажучи:

- О моя Небесна Матінко, я повинна просити про смерть на самоті?

Бідна дитина була дуже налякана думкою померти на самоті! Щоб її підбадьорити, я сказала:

- Чому ти переймаєшся, що помреш на самоті, адже наша Пані прийде за тобою?

- Справді! Мене це не хвилює! Просто я не знаю, як це відбуватиметься: інколи я забуваю про те, що Вона прийде за мною, і думаю про те, що помру без тебе.

6. Від'їзд до Лісабону

Ось і прийшов день її від'їзду до Лісабону. Прощання було дуже болісним. Вона довго тримала мене в обіймах і з плачем говорила:

- Я більше ніколи не побачу тебе! Молися за мене якомога більше, доки я не потраплю до Неба, а потім я буду там молитися за тебе. Нікому не відкривай таємниці, навіть якщо тебе захочуть убити, люби Ісуса і Непорочне Серце Марії, а також принось багато жертв заради грішників.

Вона зуміла ще передати звісточку з Лісабону про те, що Богородиця уже відвідала її там. Вона відкрила Жасінті день і годину її смерті, а також попросила, щоби була слухняною.

Післямова

Владико, я розповіла Вам те, що мені ще відомо про життя Жасінти. Прошу Господа Бога, щоб Він ласкаво прийняв цей акт послуху і щоб у душах запалив вогонь любові до Сердець Ісуса і Діви Марії.

Тепер прошу Вас ще про одну благодать: якщо Ви забажаєте опублікувати що-небудь із моєї розповіді24, то дуже Вас прошу зробіть так, щоб ні за яких обставин не згадувалося про мене, бідну і недостойну.

Утім, зізнаюся Вам, що була б дуже рада, якби Ви спалили цей рукопис не читаючи, оскільки я писала все це з огляду на послух волі нашого Господа Бога, яку вбачаю у Вашій волі.

1 Жозе Алвес Корея да Сілва, перший єпископ відновленої єпархії м. Лейрії (1872-1957), до якої належала Фатіма.

2 Лк. 2, 19; 51.

3 0. Антонів де Олівейра Рейш (+1962).

4 Отець Фаустіно Жозе Жасінто Феррейра (+1924).

5 Senhora (Пані) - так саме Лусія називала Марію.

6 Попри недостатню освіту, Лусія має літературний хист. Вона писала навіть вірші.

7 Найстарша сестра Лусії - Марія дос Анжос (fl 986).

8 / сьогодні можна побачити це Розп 'яття у батьківському домі Лусії.

9 Жасінта народилася 11 березня 1910 року.

10 Померла у 1994 році.

11 Невеличка місцевість на півночі від місця об'явлень.

12 Перше опитування настоятель провів наприкінці травня 1917 року.

13 13 травня 1967 року Павло VI як паломник відвідав Фатімський санктуарій, а 13 травня 1982 року, 13 травня 1991 року та 13 травня 2000 року - Папа Іван Павло II.

14 Ії батька звали Антонів две Сантос (+1919), а її дядько - Мануел Педро Марте (+1957), був батьком Жасінти і Франциска.

15 Старостою був Артур де Олівейра Сантос (+1955).

16 Йоан Марто, брат Жасінти (+ 28.04.2000).

17 Скеляста печера називалася Лока-до-Кабесо, а гора, на схилі якої вона знаходилася, Кабесо.

18 Це було через рік після об'явлень, приблизно між 1918 і 1919 роком.

19 Отець Франціск Круз, єзуїт (1859-1948), Слуга Божий, беатифікаційний процес якого нині триває.

20 Жасінта захворіла у жовтні 1918 року, а Франциск невдовзі після цього.

21 Франциск помер 4 квітня 1919 року.

22 Йдеться про лікарню св. Августина у Віла-Нова-де-Оурень. її поклали туди 1 липня 1919 року, а виписали 31 серпня цього ж року.

23 Її привезли до Лісабону 21 січня 1920року. Спершу Жасінту прийняли у дім Матері Божої Чудесної на вул. Естрела, 17, а 2 лютого перевели до лікарні Дона Естефанія. Жасінта померла тут 20 лютого 1920 року о 22:30.

[ Повернутися до змісту книги: Спогади сестри Лусії з Фатіми ]

[ Скачати книгу: Спогади сестри Лусії з Фатіми ]

[ Читайте также: Фатима. Мария обращается к миру. ]

[ Смотрите также: Фатима. Фотогалерея. ]

[ Все фото из Фатимы: https://www.free-photos.biz/photographs/cities/photos_of_fatima/ ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!