Релігійне прикриття

З книги Ґрюн Ансельм - "Джерела внутрішньої сили"

Люди схильні виправдовувати свою поведінку вищими цінностями. Можна зауважити, що це призводить до ідеологічного маскування позицій, які ґрунтуються на зовсім іншій мотивації. Так відбувається у політиці та й у інших сферах життя. Отож, постає небезпечна проблема, коли ми обгортаємо наші каламутні джерела побожним прикриттям, або ж мотивуємо наші хибні взірці поведінки релігійними переконаннями. Тоді нам видається, що черпаємо з духовного джерела, а насправді - це каламутне джерело, з якого не струменітиме благословення. Приміром, деякі люди не вміють розв’язувати конфліктів. Я знаю це з власного досвіду. В нашій родині гармонія завжди була чимось важливим, але це призводило до маскування конфліктів, отож, упродовж тривалого часу я не вмів належно розв’язувати конфліктні ситуації. Ба навіть сьогодні я не можу цим похвалитися. Та я знаю, що мені треба не втікати від напружених ситуацій, а, коли вони виникатимуть, то шукати їх вирішення. Якщо я розв’язав якийсь конфлікт, то почуваюся краще, в мені з’являється нова енергія. А коли я відвертаюся від таких ситуацій, то це гасить мій внутрішній ентузіязм. Я знаю чимало людей, які не дають ради з конфліктами, і я розумію цих осіб. Однак якщо вони виправдовують власну неспроможність розв’язування конфліктів християнським вихованням, то я ставлюся до цього доволі критично. У таких випадках я відчуваю, що вони виправдовують свою слабкість релігійністю і хочуть бачити в цьому власну духовну силу. Тоді найчастіше доводиться чути: «Ісус закликав нас нести власний хрест». Люди, які вважають, що конфлікти - це хрест, який нам дає Ісус, покликаються на Його слова, аби втекти від напружених ситуацій. Такі особи пасивні й охоче приймають роль жертви. Однак у цій ролі вони також стають агресорами, тому що їхня відмова вирішувати конфліктну ситуацію провокує агресію довколишніх. Замість того, щоб помірятися силами з власним джерелом агресії, пасивні особи провокують до неї інших. До цього ще додається неправильне розуміння слів Ісуса, бо ж їх цитують, аби виправдати власну поведінку. Та Христа розіп’яли тому, що Він проповідував образ Бога, який суперечив уявленням фарисеїв. Виганяючи крамарів зі святині, Ісус протиставлявся потужній релігійній групі. «Нести свій хрест» так, як Ісус, означає мірятися силами з конфліктною ситуацією. Той, хто інтерпретує свою втечу як хрест, не зауважує, що приховує своє каламутне джерело під оболонкою релігійности. Це не принесе благословення, а таке неправильне розуміння вислову «нести хрест» лише провокуватиме конфлікти.

Як я уже говорив, свою поведінку можна інтерпретувати не лише з позиції релігійности. Неспроможність вирішувати конфлікти можна також приховати під ідеологічною оболонкою. Верена Каст у книжці «Прощання з роллю жертви» розповідає про те, як деякі люди освоюються з роллю жертви, і тому стають винуватцями. Їхня роль жертви негативно діє на них, викликає агресію і часто знову перетворює їх у жертви. Паскаль Брюкнер назвав цю жертовну ментальність типовою рисою нашого суспільства. Багато хто почувається жертвою. Підприємці почуваються жертвами політики, наймані працівники - жертвами працедавців. Жінки почуваються жертвами чоловіків і навпаки, чоловіки почуваються жертвами жінок. Якщо хтось утверджується в ролі жертви, то стверджуватиме, що винні лише інші, і не захоче брати на себе відповідальність за власне життя. А це аж ніяк не допоможе вирішити проблеми. Така людина залишається у ролі обвинувача і не акцептує свого життя.

Одна жінка повністю присвятила себе людям, які потребували допомоги. Це її виснажувало, отож під час реколекцій вона хотіла відновити власні сили. Спочатку було дуже важко налагодити з нею контакт, позаяк на кожне запитання типу: «чи справді вона зважає на власні обмеження?» або «навіщо вона жертвує всі свої сили та енергію на користь інших?» жінка з пієтетом покликалася на волю Христа: «Ісус хоче, щоб я повністю присвятила себе іншим». Звичайно, Христос не хоче, щоб ми самозакохано тупцювали лише довкола власної особи, а щоб зосереджувалися також на інших та уміли їм допомогти. Однак Ісус не хотів, щоб це нас знищило. Бо ж Він запрошував своїх учнів відпочити у тихому та спокійному місці. Якщо ми виконуємо Його волю, то це буде корисним для нас самих, а наше зацікавлення іншими буде живим та безпосереднім. Тоді ми також можемо виснажитися, але лише постійна втома вказує на те, що під побожними фразами прихований інший життєвий взірець. Щойно після кількох розмов згадана жінка зізналася у тому, що в дитинстві часто почувалася так, ніби у цілому світі для неї немає місця. У своїй родині вона також не знайшла його. Тож хотіла заслужити собі на це місце, ніби викупити його, постійно працюючи на благо інших. Нічого дивного, що це «не діяло».

Завжди, коли ми почуваємося знесиленими, треба поставити собі запитання, чи за цим не прихований якийсь фальшивий життєвий взірець? Усвідомлення того, що мене виснажують не мої чудові ідеали, а ідеалізування нездорових життєвих позицій, які відокремлюють мене від внутрішнього джерела, може бути болісним і неприємним. Звичайно, легше пояснити власне знесилення релігійними вимогами чи якоюсь ідеологією і, таким чином, виправдати себе перед іншими, ніж стати лицем до лиця зі справжніми мотивами своєї поведінки та прихованими потребами. Пізнання власної особи завжди буває болісне, та воно визволяє і відкриває мої справжні, хоча часто замасковані, потреби та провадить до невичерпного джерела.

Іншою причиною можуть бути надмірні витрати енергії, щоб приховати те, чого ми в собі не сприймаємо. К. Ґ. Юнґ говорить про темні боки «я». Якщо хтось затінює багато аспектів своєї особистости, то їх не вистачатиме в різних життєвих ситуаціях. Така особа лише наполовину використовує свій життєвий «двигун». Іншу його половину заблокувало затінення. Як духовний провідник я часто розмовляю з людьми, що почуваються знесиленими, тому що бояться стати сам на сам із правдою про власну особу. Темні боки нашої особистости є важливим носієм енергії; це ніби родючий ґрунт, на якому може вирости добра рослина нашого життя. Якщо хтось відкидає цей темний бік власної особистости, то відгороджується від важливого джерела енергії.

Під час однієї розмови про знесилення та переобтяження священиків один з них, відповідальний в архиєпархії за душпастирство пасторальних референтів, розповів що під час його єрейських свячень єпископ сказав: «Священик мусить дозволити, щоб люди змололи його, ніби зерно». Така позиція закоренилася у ментальності деяких священиків і формує їхню поведінку, а це призводить до виснаження. Якщо хтось вважає, що мусить жити лише для інших і повністю відмовитися від власних потреб, то він черпає з каламутного джерела. Щоправда, воно виглядає дуже побожно, та струменить не з Духа Ісуса, а з нездорового духа нелюдського та агресивного богослов’я. Стримування власних потреб є свідченням безжалісної агресії, яка спрямована проти себе самого. З такої автоагресії не зродиться благословення, а лише жорстокість та нещадність.

Часто джерело агресії буває приховане під релігійними уявленнями. Поруч зі сексуальністю агресія належить до найважливіших життєвих енергій. Однак християнський аскетизм у його неправильному вигляді занедбав це джерело. Агресія - це сила, яка дає нам змогу цікавитися чимось, завершувати щось, досягати успіху. Слово «агресія» походить від слова «aggredi» - «підходити, наближатися, братися за щось». Вона є важливим джерелом енергії для кожного з нас. Без неї ми впали б у депресію, а наше життя втратило би свій блиск. Страх перед агресією живе у багатьох людях, тому що вона має щось спільного з боротьбою. А ми хотіли б досягти успіху без боротьби. Страх перед агресією часто є страхом перед життям та його викликами. Ми хотіли б уникнути боротьби на арені життя і воліли б залишитися у ролі глядача.

Один чоловік, батьки якого в дитинстві намагалися погасити його надмірну запальність та жвавість, упродовж життя навчився цілком придушувати власну агресію. У дитинстві він відчував, що гнів батька може бути непогамовним. Тому підпорядковувався йому. Щоб не почуватися слабаком, чоловік пояснював свою відсутність агресії релігійним мотивом, покликаючись на те, що у Нагірній проповіді Ісус казав: «Блаженні лагідні». Та у віці 40 років у цього чоловіка почалася депресія. Йому не вистачало джерела агресії. Щоб знову відчувати радість від виконаної роботи, йому довелося зустрітися зі силою, що випливає з агресії. Досвід показує, що той, хто вміє черпати зі здорового джерела агресії, врешті-решт спрямує цю агресію проти себе.

Інші, натомість, інтерпретують власну неспроможність розв’язувати конфлікти з допомогою приказки: «Той, хто мудріший, має відступити». У цьому, звичайно ж, є дещиця істини. Та якщо таким чином пояснювати власну неспроможність висловлення своїх потреб, то такий відступ нічого не пояснить. А неясність спонукає до агресії. Це ж саме відбувається з надмірним прагненням гармонії. Людина, яка насамперед зосереджується на дотриманні гармонії, має сформовану здатність позитивного мислення та оцінювання ситуації. Їй залежить передусім на тому, щоб люди жили у мирі. Однак якщо прагнення гармонії полягає у тому, що людина не зауважує конфліктів або ж приховує їх, то така життєва позиція не принесе благословення. Дехто поєднує свою потребу гармонії із закидами у бік інших, які дотримуються відмінних поглядів. Такі люди викликають в інших почуття вини і не зауважують, що тиснуть на ближніх, а власні погляди вважають абсолютно правильними.

Не завжди легко вирішити, чи якесь релігійне переконання є правдивим, чи це лишень ідеологія, яка має на меті приховати наші каламутні джерела. Наприклад, для мене безшлюбність є великою цінністю. Однак я знаю багатьох священиків, які власну нездатність до одруження підносять до ідеї целібату. Важливо навчитися відрізняти, чи безшлюбність є лише підтасованою до релігійних мотивів, чи становить істинний духовний шлях. Такий критерій матиме великий вплив на психіку людини та на її оточення. Якщо хтось живе у згоді з ідеєю целібату тоді вона буде плідною для цієї людини. Вона відчуватиме у собі життєдайні сили, а її життя буде для інших благословенням. Однак якщо власну нездатність будувати міжлюдські взаємини, приятелювати, жити у шлюбі людина виправдовуватиме харизмою безшлюбности, то її життя стане протиборством і матиме негативний вплив на інших. Коли така особа проповідуватиме Євангеліє Ісуса Христа, то, з огляду на придушені потреби, це проповідування буде щораз фальшивішим. Тому що з допомогою проповідування Євангелія Ісуса Христа ця особа намагатиметься заспокоїти своє прагнення бути значущим, а бажання мати владу проявлятиметься у постійному доріканні іншим.

Медитація для мене є важливим шляхом, який веде до контакту з власним внутрішнім джерелом. Однак я знаю багатьох людей, які медитують, щоб втекти від життя. Вони заглиблюються у медитацію, бо неспроможні налагоджувати стосунки з людьми. Таку неспроможність до міжлюдських взаємин ці особи приховують за релігійним мотивом. Вони почуваються кимось особливим і не зауважують, що їхня медитація провадить не до життя, а до ізоляції. Однак вони сприймають цю ізоляцію як місце, в якому можуть жити, згідно зі своєю духовністю. Від таких людей не випромінюється жодна сила. Під час медитації вони звиваються довкола власної особи, замість того, щоб черпати з внутрішнього джерела, жити справді для людей та цікавитися власною роботою.

Зловживання може стосуватися багатьох інших духовних шляхів. У християнській традиції велику роль відіграло поняття жертви. Наприклад, моя мама часто жертвувала свою хворобу за дітей, а пізніше - за внуків. Це допомагало їй переносити недугу та не нарікати на неї. Однак коли така ментальність надмірно виражена в людині, вона може стати закидом у бік інших: «Я жертвую за тебе, тому що ти такий егоїстичний і думаєш лише про власні справи. Я жертвую за тебе, а ти такий невдячний!» Тоді жертва може викликати в комусь почуття провини створювати тиск. Насправді жертва означає відданість. А жертва, з допомогою якої я тисну на інших, є не відданістю, а засобом, щоб зробити когось залежним від себе і зобов’язати до вдячности. Тоді вона випливає з каламутного джерела і призводить до ніяковости та породжує не вирішену проблему.

[ Повернутися до змісту книги: "Джерела внутрішньої сили" ]

[ Скачати книгу: "Джерела внутрішньої сили" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!