Врятувати красуню.

Краса - це не тільки жахлива, але й таємна річ. Тут Бог і диявол змагаються за першість, а поле битви - серця людей.
ФЕДІР ДОСТОЄВСЬКИЙ

Щоночі ти будеш щасливим, Як виявиш ласку до неї.
ДЖОРДЖ ТОРОҐУД

Ковбою, відвези мене вдалину - Ближче до неба і ближче до тебе.
ДІКСІ ЧІКС

Давним-давно, багато років тому (як розповідається в історії), жила-була прекрасна діва, ідеальна красуня. Це могла бути донька короля або звичайна служниця, але ми знаємо, що насправді вона - принцеса. Вона - молода і, здається, такою буде вічно. Довге волосся, великі очі, спокусливі губи, витончена фігура - поруч з нею троянда червоніє від сорому, сонце тьмяніє в сяйві її краси. Серце її золоте, а любов - вірна і правдива. Проте ця прекрасна діва недосяжна, ув’язнена злою силою, яка утримує її в полоні в похмурій вежі. Здобути її може лише переможець - найхоробріший, безстрашний і відважний воїн має шанс звільнити її. Попри всі перешкоди, він приходить спритно і хоробро, бере в облогу і вежу, і того злодія, що полонив принцесу. Ріки крови проливаються з обох боків, тричі лицаря відкинено назад, але він тричі повертається в бій. Зрештою, чаклуна переможено, дракона обезголовлено, велетня вбито. Діва стає його, адже своєю доблестю він завоював її серце. Вони верхи їдуть до його будинку, що коло річки, в лісах, - назустріч пристрасті і романтиці.

Чому ця історія так глибоко закладена в нашу душу? Кожна дівчинка знає цю казку, навіть якщо її ніхто їй не розповідав. Вона мріє про те, що одного дня за нею прийде принц. Хлопчики ж тим часом вправляються у своїй ролі з дерев’яними мечами і картонними щитами. І одного дня такий хлопець, тепер уже парубок, розуміє, що він хоче бути тим, хто завоює красуню. Чарівні казки, література, музика, і кінематограф - усі використовують цю мітичну тему. Спляча Красуня, Попелюшка, Єлена Троянська, Ромео і Джульєта, Антоній і Клеопатра, Артурі Ґіневра, Трістан та Ізольда. Тема сильного чоловіка, який приходить врятувати прекрасну жінку, є універсальною для людської природи - з часів стародавніх казок до найновіших касових кінофільмів. Вона закарбована в нашому серці, є одним із найглибших бажань кожного чоловіка і кожної жінки.

Зі Стейсі я познайомився в старших класах школи, але наш роман розпочався лише під час навчання в коледжі. До того ми були просто друзями. Коли хтось із нас приїжджав на вихідні додому, ми по телефону домовлялися про те, щоб сходити у кіно чи на вечірку. Та одного літнього вечора щось змінилось. Я зайшов провідати Стейсі; вона поволі ввійшла до вітальні - босоніж, у синіх джинсах і білій блузці з мереживним комірцем та розстібнутими верхніми ґудзиками. Сонце висвітило її волосся і затемнило шкіру. І як це я раніше не помічав, яка вона прекрасна дівчина? Цього вечора ми поцілувалися, і хоча на той час я вже мав досвід цілування дівчат, такого поцілунку в мене ще ніколи не було. Зайве казати, що мене колишнього вже не стало. Я не зрозумів, як і чому наші товариські стосунки перетворилися на кохання, - я просто хотів бути з цією жінкою решту свого життя. Що стосується Стейсі, то я був її лицарем.

Чому ж так сталося, що через десять років я навіть не був певен, чи хочу і надалі бути її чоловіком? Розлучення виглядало доволі пристойним варіянтом для нас обидвох. Стільки подружніх пар прокидаються одного ранку і розуміють, що вже не кохають одне одного. Чому більшість із нас губляться десь між «давним-давно, багато років тому» і «жили собі щасливо»? Схоже, що найпалкіші романи закінчуються вечорами перед екраном телевізора. Чому наша мрія, навіть коли ми відкриваємо її для себе, здається такою недосяжною, зникає з поля зору? Наша культура почала цинічно ставитися до казки. Дон Генлі каже: «Ці чарівні казки отруїли нас». Є книжки, наприклад: «По той бік Попелюшки», «Смерть Попелюшки», які спростовують такі міти.

Ні, чарівні казки нас не отруїли, і вони не просто міти, зовсім ні. Річ у тому, що ми не сприймали їх достатньо серйозно. Як каже Дон Генлі: «Міти - це історії, які зіштовхують нас із чимось трансцендетним і вічним». У випадку нашої казкової діви ми недогледіли два дуже вирішальних аспекти цього міту. З одного боку, ніхто з нас ніколи по-справжньому не вірив, що чаклун справжній. Ми гадали, що можемо отримати цю діву без боротьби. Чесно кажучи, більшість із нас, чоловіків, думали, що наша найбільша битва - це запросити її на побачення. І, по-друге, ми не зрозуміли, що таке вежа і як вона пов’язана з раною діви, не зрозуміли, що панянка в біді. Якщо на мужність чиниться насильство, то з жіночністю поводяться грубо. Єва - це вінець творіння, пам’ятаєте? Вона втілює виняткову красу і екзотичну таємницю Бога у такий спосіб, до якого ніщо інше у всій світобудові не наблизиться. Тож, вона є особливою мішенню лукавого. Він спрямовує проти неї свої найчорніші злочинні наміри. Якщо він зможе знищити її або утримати в полоні, то зіпсує історію.

ЄВИНА РАНА

Кожна жінка може розповісти про свою рану; деякі з них з’явилися від насильства, інші - від зневаги. Так само, як кожний хлопчик, дівчинка ставить собі одне запитання. Але дівчинку не дуже цікавить її сила. Ні, крик душі дівчинки такий: чи я гарна? Кожна жінка хоче знати, що вона вишукана, неповторна і вибрана. У тому полягає суть її індивідуальності, так вона носить образ Бога. Чи будеш ти мене домагатися? Чи ти захоплюєшся мною? Чи боротимешся ти за мене? І так само, як кожний хлопчик, вона також отримує рану. Ця рана вражає прямо в серце краси і залишає в ньому спустошливе повідомлення: ні, ти негарна, і ніхто не буде по-справжньому за тебе боротися. Подібно до вашої, їй рану майже завжди завдає батько.

А дівчинка дивиться на свого батька, щоб дізнатися, чи гарна вона. Його влада, якою він може покалічити або ощасливити, є настільки ж важливою для неї, як і для його сина. Якщо він з тих, що вдаються до насильства, то може словесно або сексуально осквернити її. Важко вислуховувати ті історії, що я чув від жінок, які постраждали від поганого поводження. Батько чіплявся до Джанет, коли їй було три роки, а коли вона підросла до семи, навчив цьому її братів. Насильство тривало доти, аж поки вона не виїхала до коледжу. Що має думати про свою красу зґвалтована жінка? Чи я приваблива? Повідомлення каже: ні... ти брудна, все привабливе, що ти маєш, пов’язане з темрявою і лихом. Коли вона дорослішає, наруга триває, - через жорстких і пасивних чоловіків. Її можуть домагатися, її можуть ігнорувати. У будь-якому варіанті її серце піддано нарузі, і повідомлення проштовхується далі всередину: ти небажана, тебе ніхто не захистить, ніхто не боротиметься за тебе. Вежу вибудовує цеглина за цеглиною, і вона може перетворитися на фортецю до моменту, коли дівчина стане дорослою жінкою.

Якщо її батько належить до пасивних чоловіків, дівчинка страждатиме від мовчазної занедбаности. Стейсі згадує, як у віці п’яти - шести років бавилася вдома у схованки. Вона знаходила ідеальне місце і заховувалася там, із хвилюванням очікуючи, як її шукатимуть. Умостившись у комірчині, дитина чекала моменту, коли хтось її знайде. Та ніхто не знаходив, навіть якщо Стейсі не було цілу годину. Ця ситуація визначальним чином вплинула на її життя. Ніхто не помічав, ніхто не домагався її. Наймолодша в сім’ї Стейсі немовби загубилася серед старших. Її тато часто їздив у відрядження і, повертаючись додому, багато часу проводив перед телевізором. Старший брат і сестра були проблемними підлітками. Отож, Стейсі затямила: лише не створюй проблем, у нас і без тебе багато клопотів. Тому вона сховала дещо більше - свої бажання, свої мрії, своє серце. Часом вдавала хвору лише для того, щоб отримати краплинку-другу уваги.

Так само як багато хто з обділених любов’ю молодих жінок, Стейсі звернулася до хлопців, щоб почути те, що вона ніколи не чула від свого батька. Хлопець Її покинув її на випускному балі - сказав, що використовував Стейсі, а насправді кохає іншу. Чоловік, з яким вона зустрічалася в коледжі, став ображати її словесно. Але якщо жінка ніколи не чує, що за неї варто боротися, вона починає вірити, що заслуговує на таке ставлення. Це своєрідна увага, хоч і спотворена, і, можливо, краща, ніж нічого. Потім, тієї чарівної літньої ночі, ми закохалися. Але Стейсі вийшла заміж за переляканого загнаного чоловіка, котрий перебував у любовному зв’язку зі своєю роботою, тому що інакше він не ризикнув би заручитися з жінкою, якої, як сам відчував, гідним не був. Я не був підлим чи злим. Я був приємним. І, дозвольте сказати вам, що нерішучий чоловік - це останнє у світі, чого потребує жінка. Їй потрібен коханець і воїн, а не справді приємний хлопець. Справдилися її найгірші побоювання - мовляв, мене ніхто не любитиме по-справжньому, ніхто по-справжньому не боротиметься за мене. Тож, вона заховалася ще далі.

В якийсь момент нашого шлюбу мене це все приголомшило. Де та краса, що я колись бачив? Що сталося з жінкою, в яку я колись закохався? Насправді я не сподівався отримати відповідь на своє запитання. Це радше був лютий вигук, аніж розпачливе прохання. Та Ісус все одно дав мені відповідь: вона і досі тут, лише в полоні; чи бажаєш ти поборотися за неї? Я зрозумів, що, як і багато інших чоловіків, одружився заради безпеки. Я одружився з жінкою, яка, як вважав, ніколи не кине мені виклик як чоловікові. Стейсі палко кохала мене - що я ще мав робити? Я хотів виглядати лицарем, але не бажав проливати кров як лицар. Я глибоко помилявся щодо всього облаштування. Я не знав про вежу, про дракона, яке призначення моєї сили. Найперша проблема стосунків між чоловіками і їхніми жінками полягає в тому, що ми, чоловіки, коли нас просять справді боротися за неї... вагаємося. Ми і досі шукаємо, як зберегти себе, ми забули про те глибоке задоволення від жертвування свого життя за інше.

ПРОПОНУЮЧИ НАШУ СИЛУ

Троє речей для мене надто дивовижні,
ба й чотирьох не розумію:
дороги орла на небі,
дороги гадини на скелі,
дороги корабля посеред моря
і дороги чоловіка до дівчини. (Прип. 30, 18 -19)

Якеїв син Аґур говорить тут про важливі речі. Є щось мітичне у поєднанні чоловіка з жінкою. Коли йдеться про чоловіче і жіноче, наша чуттєвість створює притчу дивовижної глибини. Чоловік пропонує свою силу, а жінка запрошує чоловіка в себе - дія, що вимагає хоробрости, вразливости і безкорисливости від обох із них. Найперше завважте, що нічого не відбудеться, якщо чоловік не буде до цього готовим. Він повинен рухатися, його сила повинна збільшитися, щоб він міг увійти в неї. Проте якщо жінка не відкриється у своїй приголомшливій вразливості, любов також не вивершиться. Коли обидвоє живуть так як повинні жити, чоловік входить у жінку і пропонує їй свою силу. Він проливається там, у ній, для неї; вона втягує, приймає і обгортає його. Коли все завершено, він почувається знесиленим, але ж якою солодкою є ця втома.

Саме так твориться життя. Жіноча краса пробуджує в чоловікові мужність; чоловіча сила, котру він ніжно пропонує своїй жінці, дає їй можливість бути прекрасною, приносить життя їй та іншим. Це більше, набагато більше, ніж статевий акт і оргазм. Це реальність, що поширюється на кожен аспект нашого життя. Коли чоловік утримується від жінки, він залишає її без життя, яке може принести лише він. Найкраще це видно у чоловікових словах. Життя і смерть перебувають під владою язика, говорять Соломонові Приповістки (див. Прип. 18, 21). Жінка створена для слів чоловіка і палко бажає їх від нього почути.

Я щойно зайшов на кухню випити склянку води, а там якраз моя дружина Стейсі випікає різдвяне печиво. На кухні - безлад, у дружини, чесно кажучи, також, вигляд не найкращий: вона вся в борошні, взута в старі капці. Проте в той момент щось було в її очах, щось приємне і ніжне, і я сказав: «Ти чудово виглядаєш». Її плечі розправилися, в очах зблиснув вогник; вона зітхнула, посміхнулась і майже сором’язливо відповіла: «Дякую».

Якщо ж чоловік відмовляється пропонувати себе, тоді його дружина залишиться порожньою і неродючою. Схильний до насильства чоловік руйнує своїми словами, мовчазний чоловік виснажує свою дружину. «Вона в’яне», - зізнався мені один приятель, говорячи про свою наречену. «Якщо вона в’яне, значить, ти їй чогось не додаєш», - відповів я. Насправді, йшлося про декілька речей - його слова, його доторки, але головним чином - його захоплення. У житті це відбувається дуже по-різному. Чоловік, який залишає дружину з дітьми і неоплаченими рахунками заради іншого, легшого життя, відмовляє їм у своїй силі. Він жертвував ними, тимчасом як мав пожертвувати свою силу для них. Саме це робить героями Максима чи Вільяма Волеса: вони готові загинути, щоб звільнити інших.

Це той різновид героїзму, що його ми бачимо в житті Йосипа - чоловіка Марії і опікуна Ісуса Христа. На мою думку, ми недостатньо цінуємо те, що він для них зробив. Марія, заручена молода жінка, ще майже дівчина, виявляється вагітною, маючи вельми несподіване пояснення того: «Я вагітна сином Бога». Ситуація ганебна. Що має думати Йосип, як мусить почуватися? Без сумніву - ображеним, спантеличеним, зрадженим. Але він - добрий чоловік, він не віддасть її на каменування, він просто «хотів тайкома її відпустити» (Мт. 1, 19).

Уві сні на нього сходить ангел (це показує, скільки часом треба докласти зусиль, аби добрий чоловік зробив щось правильне, аби переконати його, що Марія каже йому правду, і він має довести справу до шлюбу. За це Йосипові доведеться дорого заплатити. Знаєте, що він мав би терпіти, одружившись із жінкою, яку вся громада вважала перелюбницею? Колеги і більшість клієнтів уникали б його, він, напевно, втратив би своє суспільне становище і, можливо, навіть місце в храмі. Щоб зрозуміти, як йому непросто це робити, згадайте, як пізніше натовп знущатиметься з Ісуса. «Чи це не син Йосипа і Марії?» - запитували вони з глузливою посмішкою, підштовхуючи одне одного ліктем і підморгуючи. Мовляв, ми знаємо, хто ти такий - байстрюк тієї розпусниці та її дурнуватого теслі. Йосип добряче постраждає за цей учинок. Чи він відмовляється? Ні, він пропонує Марії свою силу - він стає між нею й усіма тими неприємностями та не втрачає мужности. Він витрачає себе на неї.

«І зватимуть їх дубами справедливости» (Іс. 61, 3). Там, у тіні чоловічої сили, жінка знаходить перепочинок. Чоловіча подорож забирає чоловіка у жінки, щоби він, зрештою, повертався до неї. Він іде, щоб знайти свою силу, а повертається, щоб запропонувати її. Своїми словами і діями він руйнує стіни вежі, що утримувала її. Тисячею способів звертається до найглибшого питання її серця: так, ти приваблива; так, є той, хто битиметься за тебе. Проте більшість жінок і досі перебуває у вежі, тому що більшість чоловіків ще не взяли участь у своїй битві.

ВИКОРИСТОВУЮЧИ ЇЇ

Більшість чоловіків хоче отримати дівчину, не докладаючи жодних, зі свого боку, зусиль. Вони хочуть мати втіху від краси без неприємностей, пов’язаних із битвою. У цьому полягає зловісна природа порнографії - мати задоволення від жінки її ж коштом. Порнографія виникає тоді, коли чоловік наполягає, щоб його збуджувала жінка; він використовує жінку, щоб відчути себе чоловіком. Як я вже казав, це фальшива сила, тому що вона радше залежить від зовнішнього джерела, ніж виходить з глибини його центру. І це є зразком егоїзму. Він нічого не пропонує, зате все бере. Нас попереджують про чоловіка такого типу історією Юди і Тамари - такою історією, що якби вона не була в Біблії, ви подумали б, що я взяв її прямо з телевізійного серіалу.

Юда - це четвертий син Якова. Можливо, ви пам’ятаєте його як чоловіка, якому прийшла думка продати свого брата Йосипа в рабство. У самого Юди було троє синів. Коли старший стає чоловіком, Юда знаходить йому дружину на ім’я Тамара. Через причини, які нам не до кінця розкриті, їхній шлюб не триває довго. «Але Ер, первенець Юди, був лихий в очах Господніх, і Господь убив його» (Бут. 38, 7). За законом і звичаєм тих часів, Юда дає Тамарі за чоловіка свого другого сина. Тепер обов’язком Онана стає народжувати дітей в ім’я його брата, проте він відмовляється це робити. Він гордовитий і зайнятий собою чоловік, який гнівить Господа, «і він убив його теж» (Бут. 38, 10). Ви починаєте розуміти, що тут відбувається: егоїстичні чоловіки, скривджена жінка і розлючений Господь.

У Юди залишається один син - Шела. Хлопець - його останній помічник, і Юда не має наміру віддавати його Тамарі. Він обманює її, відправляючи додому і обіцяючи, що коли Шела підросте, то він віддасть його їй у чоловіки. Але не робить того. Важко повірити в те, що сталося далі, особливо, коли взяти до уваги, що Тамара - доброчесна жінка. Вона перевдягається на блудницю і сидить біля дороги, якою, як їй відомо, йтиме Юда. Він злягається з нею (використовує її), але не може заплатити. Тамара бере в заставу його печатку, шнурок і палицю. Пізніше стає відомо, що Тамара вагітна; Юду охоплює справедливе, як він вважає, обурення. Він вимагає, щоб її спалили, і тут Тамара свідчить проти нього: «Пізнавай, будь ласка, чиї оці речі: печатка, мотузка й палиця» (Бут. 38, 25). Юду викрито. Він не просто впізнає їх - він усвідомлює, що робив весь цей час. «Вона слушніша від мене, бо я не дав їй Шелу, мого сина!» (Бут. 38, 26).

Витверезна історія про те, що стається, коли чоловіки егоїстично відмовляються витрачати свою силу для жінки. Але те ж саме стається і в найрізноманітніших ситуаціях. Гарні жінки безперервно потерпають від такого поводження. Їх домагаються, але не по-справжньому; їх бажають, але лише поверхово. Вони звикають пропонувати своє тіло, але ніколи - свою душу. Розумієте, більшість чоловіків одружуються заради безпеки; вони вибирають таку жінку, яка дасть їм можливість почуватися чоловіком, але ніколи по-справжньому не вимагатиме від них бути ним.

Один молодий чоловік, яким я захоплююся, розривається між жінкою, з якою зустрічається зараз, та іншою, яку колись давно пропустив. Рейчел, жінка з якою він зустрічається зараз, багато вимагає від нього - чесно кажучи, йому часом здається, що аж занадто. Джулі, жінка, якої він свого часу не домагався, виглядає ідилічнішою. В його уяві вони були б ідеальною парою. Життя з Рейчел неспокійне, життя з Джулі видається тихим і спокійним. «Ти хочеш Багамських островів, - сказав я. - Рейчел - це Північна Атлантика. Хто з них потребує справжнього чоловіка?» У блискучому повороті сюжету Бог перемикає наші власні плани щодо безпеки на нас, вимагаючи, щоб ми діяли по-чоловічому.

Чому чоловіки не пропонують своїм жінкам того, що в них є? Тому що десь глибоко всередині ми знаємо, що цього не досить. Після гріхопадіння всередині Єви - порожнеча, і скільки ви в неї не вливали б, вона ніколи не буде повною. Саме на тому спотикається так багато чоловіків. Вони або відмовляються дати те, що можуть, або продовжують лити і лити в неї, і весь цей час почуваються невдахами, тому що вона, попри все, потребує щораз більше. «Існує три речі, які ніколи не можна задовольнити, - попереджує Якеїв син Аґур, - чотири речі, які ніколи не скажуть досить: могила, безплідне лоно, земля, якій ніколи не достатньо води, і вогонь, який ніколи не каже досить!». Не можна навіть сподіватися заповнити неродючість Єви. Вона потребує Бога більше, ніж вас - так само, як і ви потребує його більше, ніж її.

То що ви робите? Пропонуєте те, що маєте. «Побоююся, що це не подіє», - сказав один чоловік, коли я запропонував йому повернутися до дружини. «Вона більше не вимагає, щоб я йшов їй назустріч, - зізнався він, - і це добре». «Ні, не добре, - сказав я. - Це жахливо». Він прямував на зустріч усієї сім’ї, і я запропонував йому поїхати разом із дружиною у відпустку: «Вам слід наблизитися до неї». «А якщо це не подіє?» - запитав він. Стільки чоловіків ставлять одне й те ж запитання: як це подіє? Підтвердить, що ви - чоловік? За день відродить серце дружини? Чи ви тепер розумієте, що не можете піти зі своїм питанням до Єви? Яким не були б ви добрим чоловіком, вас ніколи не буде досить. Якщо вона слугує вам табелем успішности вашої сили, тоді ви, зрештою, отримаєте оцінку «незадовільно». Але ж ви її любите не для того, щоб отримати гарну оцінку. Ви кохаєте її, тому що створені для цього. Саме це робить справжній чоловік.

ЄВА АДАМОВІ

Мій приятель Джен каже, що жінка живе відповідно до того, якою насправді має бути - хоробра, уразлива і скандальна. Це дуже далеко від ідеалу тих «церковних» пань, яких ми вважаємо зразком християнської жіночности, тих зайнятих, заморених і жорстких жінок, які обмежили своє серце кількома незначними бажаннями і вдають, що справи йдуть просто чудово. Порівняйте їхню жіночність із тією, що мають названі в родоводі Ісуса жінки. У переліку, що складається майже виключно з чоловіків, євангелист Матей згадує про чотирьох жінок - Тамару, Рахаву, Руту і жінку Урії (див. Мт 1, 3; 5 - 6). Те, що не згадано Ветсавію, свідчить, що в ній Бог розчарувався, а захопився цими трьома, для яких зробив серйозний виняток, назвавши їхні імена в списку, який без них містив би самих чоловіків. Тамара, Рахава і Рута... ого-го! Для вас це відкриє нові обрії біблійної жіночности.

Із Тамарою ми вже знайомі. Про Рахав сказано як про таку, що з невірними не загинула (див. Євр. 11, 31). Це правда - вона заховала шпигунів, які перед битвою прийшли роздивитися Єрихон. Я ніколи не чув, щоби в жіночих групах з вивчення Біблії говорили про Тамару чи Рахаву. А як щодо Рути? Її часто беруть як зразок для наслідування, але не в тому аспекті, як її нам показує Бог. Книга Рути присвячена одному питанню: як добра жінка допомагає своєму чоловікові бути чоловіком? Для того вона спокушає його, використовує все, що має як жінка, щоб заохотити його стати чоловіком. Рута, як ви пам’ятаєте, це невістка єврейки Ноеми. Обидві жінки втратили своїх чоловіків і тепер перебувають у досить поганій ситуації: вони не мають чоловіків, які дивилися б за ними; їхнє фінансове становище нижче порогу бідности і вони також уразливі багато в чому іншому. Стан справ починає поліпшуватися, коли Рута потрапляє на очі заможному нежонатому чоловікові Воозу. Вооз - добрий чоловік. Він пропонує Руті певну підтримку і харчування. Але не дає того, чого вона потребує насправді - обручки.

Тож до чого вдається Рута? Вона спокушає Вооза. Ось як це було. Женці працювали від світання до смеркання, щоб зібрати врожай ячменю. Щойно вони закінчили роботу, і настав час для вечірки. Рут приймає ароматизовану ванну і вдягає надзвичайно гарну сукню. Тепер вона очікує сприятливого моменту. Такий момент настає досить пізно ввечері, коли Вооз випив трошки зайвого: «А попоївши та випивши, розвеселився серцем Вооз» (Рут. З, 7). Розвеселився серцем - це для консервативніших читачів. Чоловік п’яний, і це, очевидно, з того, що сталося далі - він втратив свідомість: «І пішов він та й ліг собі спати край копиці». Наступні події просто ганебні: «Вона ж підійшла тихенько, відкрила його ноги та й лягла там» (Рут. З, 7).

Не існує жодного можливого прочитання цього уривка, яке було б безпечним або гарним. Перед нами чистої води зваблювання - і позаяк Бог не лише відводить Руті окрему книгу в Біблії, але згадує її в родоводі, Він подає це як приклад для наслідування для всіх жінок. Так, є такі, що спробують розказати вам, що «у тій культурі» було абсолютно звичною справою для прекрасної незаміжньої жінки прийти посеред ночі до неодруженого чоловіка (розвеселеного серцем) в безлюдну місцину (край копиці) і залізти під його покривало. Ті ж самі люди розкажуть вам, що Пісня Пісень - це всього лишень богословська метафора, що стосується Христа і його нареченої. Запитайте їх, як вони пояснять ось такі уривки: «Станом твоїм нагадуєш ти пальму, грудьми твоїми виноградні грона. Я мовив: Я вилізу на пальму, вхоплю з плодами її гілку!» (П. п. 7, 8 - 9). Це ж вивчення Біблії, так?

Ні, я не думаю, що тієї ночі Рута і Вооз кохалися; не думаю взагалі, що сталося щось недоречне. Але це також і не товариські посиденьки. Кажу вам, що Церква справді калічить жінок, коли каже їм, що їхня краса суєтна і найкраще їхня жіночність проявляється тоді, коли вони служать іншим. Жінка найкраще проявляється, коли вона є жінка. Вооз потребує незначної допомоги, щоб розкритися, а Рут має різні можливості. Вона може дражнити його: все, чим ти зайнятий - це робота, робота, робота. Чому тобі не зупинитися б і не бути чоловіком? Вона може скиглити про це: Воозе, я тебе про-о-шу, не тягни, одружися зі мною. Може докоряти йому: я гадала, ти - справжній чоловік, схоже, я помилилась. Або може використати все, що має як жінка, аби примусити його використати все, що він має як чоловік. Вона може збудити, надихнути, спонукати до дії... спокусити його. Запитайте свого чоловіка, чому він надав перевагу.

ЦЕ БИТВА

Чи ти за неї битимешся? Це питання Ісус поставив мені багато років тому, напередодні десятої річниці нашого шлюбу, саме тоді, коли я запитував себе, що сталося з жінкою, на якій я одружився. Джоне, ти стоїш біля воріт, сказав Він. Або заходь, або йди геть. Я розумів, що Він сказав - досить бути приємним хлопцем, час діяти як воїн. Поводься як чоловік. Я купив квіти, запросив дружину повечеряти і почав у своєму серці повертатися до неї. Але я знав, що це ще не все. Тієї ночі, перед тим, як ми лягли спати, я помолився за Стейсі так, як ніколи раніше. Вголос, перед усім небесним воїнством, я став між нею і силами темряви, що атакували її. Чесно кажучи, я не до кінця усвідомлював, що робив тільки те, чого потребував, щоб прийняти виклик дракона. Все пекло як з ланцюга зірвалося. Все, що ми дізналися про духовну війну, почалося тієї ночі. І знаєте, що сталося? Стейсі звільнилася, вежа її депресії піддалася, коли я почав по-справжньому за неї битися.

І так було не один раз, а знову і знову впродовж тривалого часу. Саме тут міт по-справжньому ставить нас у безвихідь. Деякі чоловіки готові братися до справи один раз, двічі, навіть тричі. Але воїн - це назавжди. Освальд Чемберз запитує: «Бог пролив життя свого Сина, щоб врятувати світ; чи готові ми пролити своє власне життя?». Деніел перебуває в гущі дуже важкої, дуже невтішної битви за свою дружину. Вона триває вже роки, без значного поступу і без великих надій. Ось що він мені сказав якось увечері в ресторані, зі слізьми на очах: «Я нікуди не піду. Це моє місце в битві. На цьому пагорбі я і загину». Він досяг вершини, якої всі ми мусимо дійти, раніше чи пізніше, коли питання більше не стоїть про перемогу чи поразку. Його дружина може відгукнутися, а може й ні. Це справді більше не має значення. Питання дуже просте: яким чоловіком ви хочете бути? Максимом? Волесом? Чи Юдою? У 1940 році, саме перед тим, як збили один із літаків королівських повітряних сил, його молодий льотчик написав: «Всесвіт такий безкраїй і такий споконвічний, що життя однієї людини може бути виправдане лише мірою її самопожертви».

Коли я працював над цим розділом, то разом зі Стейсі мав нагоду побувати на весіллі нашого друга. Це була найкраща шлюбна церемонія з усіх відвіданих: чудовий, романтичний, благочестивий шлюб. Наречений був молодим, сильним і героїчним, наречена - спокусливо вродливою. Саме це зачепило мене найбільше. Ох, розпочати б усе спочатку, робити все правильно, одружитися молодим, але знаючи те, що мені відомо зараз. Я міг би любити Стейсі набагато краще, вона також могла би набагато краще любити мене. Ми засвоїли всі уроки на важкому шляху вісімнадцяти років спільного життя. За кожну мудрість, що міститься на цих сторінках, заплачено... дорого. На додаток до цього ми з дружиною після вихідних побували у важкому місці - табірному вогнищі. Сатана побачив слушну нагоду і навіть без жодного слова між нами перетворив його на велике багаття. Коли ми опинилися на весільній учті, я не хотів із нею танцювати. Я навіть не хотів бути з нею в одній кімнаті. Здавалося, що в нашому шлюбному житті згадати можна було тільки про образи й прикрощі попередніх років - її та мої.

Лише пізніше я відчув себе в ролі Стейсі: він не задоволений мною. І не дивно. Гляньте на цих прекрасних жінок. Я почуваюся товстою і потворною. Я ж натомість роздумував: Я так утомився боротися за наш шлюб. Як я хотів би, щоб ми могли почати все спочатку. Зрозуміло, це не було б так важко. Є також інші варіанти. Дивлюся на тих прекрасних жінок.

Ці думки приходили знову і знову, мов хвилі, що падають на берег. Сидячи за столом з групою наших друзів, я відчував, що задихаюся, мені потрібно було вийти звідти, ковтнути трохи свіжого повітря. Скажу правду, коли я вийшов із залу, не мав жодного наміру повертатися. Волів би закінчити вечір десь у барі або повернутися до нашого номеру і дивитися телевізор. На щастя, праворуч будівлі, де відбувалося весілля, я знайшов невелику бібліотеку. У цьому притулку, на самоті, упродовж, як мені здалося, години, я змагався з усіма своїми відчуттями. Минуло, можливо, двадцять хвилин. Я взяв першу-ліпшу книжку, але не міг читати; спробував молитися, але не мав бажання це робити. Врешті, у моєму серці почали з’являтися слова:

Ісусе, прийди і врятуй мене. Я знаю, що відбувається, я знаю, що це - атака. Але саме зараз все це виглядає таким справжнім.
Ісусе, визволи мене. Витягни мене з-під цього водоспаду. Заговори до мене, врятуй моє серце, перш ніж я зроблю якусь дурницю. Визволи мене, Господи.

Повільно, майже непомітно, хвиля почала відступати. Мої думки і емоції заспокоїлися і повернулися до нормального стану. Поверталась ясність. Табірне вогнище знову стало табірним вогнищем. Ісусе, Ти знаєш про біль і розчарування в моєму серці. Що Ти хочеш, щоб я зробив? (Візит до бару вже не був серед варіантів, але я й досі планував провести решту вечора в кімнаті.) Хочу, щоб Ти повернувся назад і запросив свою дружину танцювати. Я знав, що Він мав рацію, я знав, що десь глибоко всередині саме те хотіло б зробити моє істинне серце. Проте це бажання і досі здавалося таким віддаленим. Я затримався ще на п’ять хвилин, у надії, що Він має для мене якийсь інший варіант. Він зберігав мовчання, проте атака завершилась, і від великого багаття залишилися лише жаринки. Ще раз я зрозумів, яким чоловіком хотів бути.

Я повернувся на весілля і запросив Стейсі до танцю. Наступні дві години вечора були для нас одними з найкращими за останній час. Ми ледь не програли лукавому; натомість цей вечір залишиться згадкою, якою ми довго-довго ділитимемося з нашими друзями.

ЗАКЛЮЧНА СЦЕНА

За ці роки Стейсі подарувала мені багато чудових подарунків, проте останнє Різдво було незабутнім. Ми закінчили з подарунковим божевіллям, як наші хлопці називають розгортання подарунків. Стейсі вислизнула з кімнати зі словами: «Заплющ очі... Маю для тебе несподіванку». Після досить довгого шарудіння і шепотіння вона сказала, що я можу подивитися. Переді мною на підлозі лежала довга прямокутна коробка. «Відкривай», - сказала вона. Я зняв бант і підняв кришку. Всередині був натурального розміру двосічний меч - шотландський палаш, точно такий, яким користувався Вільям Волес. Я шукав такого вже кілька місяців, але Стейсі про це не знала. Він не був у моєму різдвяному списку. Вона зробила це завдяки проникливості свого власного серця, як вдячність мені за те, що я борюся за неї.

Ось що дружина написала на картці:

«Тому що ти - хоробре серце, борешся за серця стількох людей... і, особливо, за моє. Завдяки тобі я пізнала свободу, про існування якої і не думала. Щасливого Різдва».

[ Повернутися до змісту книги: "Дике серце: Таємниця чоловічого серця." ]

[ Скачати книгу: "Дике серце: Таємниця чоловічого серця." ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!