Питання, що переслідує кожного чоловіка.

Трагедія життя в тому, що в людині щось вмирає ще за її життя.
АЛЬБЕРТ ШВАЙЦЕР

Той починає вмирати, хто відмовляється від своїх бажань.
ДЖОРДЖ ГЕРБЕРТ

Чуєш мене? Помолися за лицеміра, Який вирушив у дорогу молодим і сильним - Лише для того, щоб здатися.
ДЖЕКСОН БРАУНІ, «ЛИЦЕМІР»

У нашому місцевому зоопарку є один із найбільших африканських левів, яких я бачив за все своє життя. Величезний самець, вагою біля п’ятисот фунтів, з прекрасною гривою і просто велетенськими лапами. Рапtherа lео. Цар звірів. Безперечно, він був у клітці, але я запевняю вас - ґрати заспокоюють мало, коли ви стоїте на віддалі шести футів від чогось такого, що в іншій ситуації подивилося б на вас як на легкий сніданок. Чесно кажучи, я відчував, що маю наглядати за своїми хлопцями, тримаючи їх на безпечній відстані, мовби він міг скочити на нас, якби раптом захотів. Однак він був моїм улюбленцем, і тимчасом як інші ходили подивитися на мавп чи тигрів, я вертався назад заради кількох хвилин у присутності когось настільки могутнього, благородного і смертоносного. Можливо, це був страх, змішаний із захопленням, можливо, моє серце просто розривалося за цього великого старого кота.

Цей прекрасний жахливий звір мав би блукати в саванні, пануючи над усіма, наганяючи страх на антилоп, завалюючи зебр і газелей, попри те, де не застав би його голод. Натомість він щодня і щоночі кожну годину проводив на самоті, у клітці, меншій за вашу спальню, а їжу отримував через металеві дверцята. Інколи пізно вночі, коли все місто засинало, я чув, як з пагорбів накочувалося ревіння. Воно звучало не шалено, а радше жалісливо. Лев ніколи не дивився мені в очі. Я дуже хотів, щоб він поглянув, хотів заради нього самого, щоб він міг збентежити мене поглядом. Мені сподобалося б, якби він замахнувся на мене. Але звір просто лежав, утомлений тією глибокою втомою, яка приходить із нудьгою, лежав, дихаючи неглибоко, перевертаючись час до часу в різні боки.

Адже за роки життя у клітці цей звір уже навіть не вірить, що він є левом... Аналогічно і чоловік, загнаний у клітку, вже не вірить, що він є чоловіком.

ЛЕВ ІЗ КОЛІНА ЮДИ?

Чоловік є шаленим... пристрасним... із диким серцем? Якщо чоловік є образом лева з коліна Юди, то чому ж довкола стільки самотніх жінок, стільки дітей без батька? Чому так мало чоловіків? Чому здається, що світ наповнений «карикатурами» мужності? Неподалік від нас живе один чоловік. Усі вихідні він проводить перед телевізором, переглядаючи спортивні програми, тимчасом як його син бавиться на вулиці - сам, без тата. Ми живемо у своєму будинку майже дев’ять років і я, здається, бачив, як той батько бавився зі своїми хлопцями разів зо два. Що з ним? Чому він не займається ними? А чоловік зі сусідньої вулиці, який привертає увагу тим, що ганяє на мотоциклах, водить величезну машину і носить шкіряну куртку, а коли ходить, завжди тримається набундючено. Що з ним? Виглядає начебто мужньо, але карикатурно, надмірно.

Як це сталося, що коли чоловіки заглядають собі в серце, то не знаходять там чогось геройського і шаленого, натомість бачать лише злість, похіть і страх? Більшість часу я відчуваю себе радше боязким, аніж шаленим. Чому це так? Сто п’ятдесят років тому Торо написав: «Безліч чоловіків проживають своє життя у тихому відчаї», і здається, що відтоді нічого не змінилося. Як сказано в «Хороброму серці»: «Всі чоловіки вмирають, одиниці з них по-справжньому живуть». Так більшість жінок проживають життя тихої смиренності, втративши надію зустріти справжнього чоловіка.

Виглядає, що реальне життя середньостатистичного чоловіка страшенно далеке від бажань його серця. Не існує битв, яких варто вести, хіба що це буде дорожній рух, ділові зустрічі, суперечки або рахунки. Де велика битва чоловіків, які зустрічаються на каві і діляться кількома віршами з Біблії? А ті, що тиняються в бовлінг-клубі, викурюють кілька сигарет і трохи випивають, є в тій самій ситуації. Мечі і замки їхнього дитинства давно витіснили олівці та кабінети, револьвери і ковбойські капелюхи вони відклали заради міні-фургонів та іпотек. Поет Едвін Робінсон вловив цей тихий відчай:

Мінівер Чіві, дитя насмішки,
Дедалі жалюгіднішим ставав.
Щодень оплакував свою появу в світі,
Й на те причини мав.

Сумував він за прадавніми часами,
Баскими кіньми й дзенькотом мечів.
Якби він лицаря зустрів випадком,
Нечувано б зрадів.

Мінівер Чіві, народжений запізно,
Потилицю все чухав, поринувши в думки.
Кахикнув і сказав до себе слізно:
- Недоля, - й далі пив. («Мінівер Чіві»)

Без великої битви, в якій чоловік може жити і вмерти, шалена частина його природи йде в підпілля і кипить там із понурою люттю, яка виглядає безпричинною. Кілька тижнів тому я летів літаком на Західне узбережжя. Був обідній час, і чоловік, що сидів переді мною, раптом відкинув спинку свого крісла назад, з кількома поштовхами задля певності. І мені захотілося виштовхати його в салон першого класу.

Мій друг має проблеми зі своїм магазином іграшок, бо діти, які приходять, «виводять його з рівноваги», і він огризається на них. Його справі це лише шкодить. Стільки чоловіків, причому, добрих чоловіків, зізнаються, що регулярно поруч зі своїми дітьми втрачають самоконтроль. Ось учора спостерігав цікаву ситуацію на дорозі. Засвітило зелене світло, а водій, що переді мною, не зрушив з місця. Вирішивши, що він не звернув уваги, я трохи посигналив, адже за нами вже зібралося понад двадцять машин. Та чоловік миттю вискочив із машини, викрикуючи погрози, практично він був готовий до бійки. По правді, мені дуже захотілося йому відповісти. Чоловіки розлючені, і ми не зовсім знаємо, чому саме, з якої причини.

І чому є стільки «спортивних удів», які на кожні вихідні втрачають своїх чоловіків, що йдуть грати в гольф, футбол чи дивляться ці ігри по телевізору? Чому так багато чоловіків захоплюються спортом? Тому що це найбільша пригода. Чому так багато чоловіків губляться в кар’єрі? Причина та сама. Якось я побачив рекламу одного журналу. Його представили як пригоди в капіталізмі для чоловіків. Знаю чоловіків, які годинами сидять в інтернеті, торгуючи акціями. У цьому є присмак захоплення і ризику, безперечно. І хто їх звинуватить? Решта їхнього життя - домашні справи і нудна рутина. Не збіг обставин, що багато чоловіків шукають позашлюбних стосунків не заради любови чи навіть сексу, а, як самі зізнаються, заради пригоди. Адже багатьом чоловікам наказано залишити цей дух пригоди у себе за спиною і «бути відповідальним», тобто жити лише з обов’язку. Все, що залишається - це фотографії з минулого і, можливо, якісь наскладані в гаражі деталі. Ед Сісман пише:

Чоловіки, яким за сорок,
Встають серед ночі,
виглядають із вікна
І запитують себе,
Де не там повернули
І чому таке довге життя.

Сподіваюся, у вас уже склалося повне уявлення. Якщо чоловік не знаходить тих справ, задля яких створене його серце, якщо його навіть ніколи не заохочують жити заради них, він шукатиме їх в інших місцях. Чому порнографія - найголовніша пастка для чоловіка? Він прагне красуні, але без шаленого і пристрасного серця не може її знайти, завоювати чи втримати. Хоча його страшенно тягне до жінки, він не знає, як за неї боротися і навіть не знає того, що він має її домагатися. Радше чоловік відчуватиме, що жінка є таємницею, яку він не може розв’язати, і на рівні душі триматиметься на віддалі. А приватно, таємно від усіх, він звертається до імітації. Порнографія стає для чоловіка згубною звичкою саме тому, що більше за будь-що інше у його житті дозволяє йому відчути себе чоловіком, нічого від нього не вимагаючи. Чим менше відчуває себе чоловік справжнім чоловіком у присутності справжньої жінки, тим вразливішим він є до порнографії.

І так чоловіче серце, загнане у темніші закутки душі, позбавлене того, чого він найбільше прагне, виявляється у темніших місцях. Правду кажучи, в реальності боротьба чоловіка, його рани і згубні звички є дещо складнішими, але такими є стрижневі причини. Як попереджував поет Джордж Герберт: «Той починає вмирати, хто відмовляється від своїх бажань». І знаєте що? Всі ми про це знаємо. Кожен чоловік знає, що щось сталося, щось пішло не так... Ми просто не знаємо, що саме.

НАШ СТРАХ

Десять років свого життя я провів у театрі як актор і режисер. Ті роки були здебільшого радісні. Я був молодий, сповнений енергії і вмів добре робити свою справу. Моя дружина працювала в компанії, якою я керував, і там ми мали багато близьких друзів. Цей вступ потрібен, аби ви краще зрозуміли те, що я зараз вам розкажу. Всупереч тому, що майже всі мої спогади про театр щасливі, мені постійно сниться одне жахіття. Відбувається все так: я раптом опиняюся в театрі - на великій сцені, як на Бродвеї, на якій прагне грати кожен актор. У партері гасне світло, а сцена так яскраво освітлена, що звідти, де я стою, не видно глядачів, проте я відчуваю, що зал повний. Вільні лише стоячі місця. Наразі все добре. Актори люблять грати для повного залу. Але мені цей момент узагалі не подобається. Мене паралізував страх. Вистава вже триває, і я маю головну роль. Але я не маю поняття, що це за вистава. Я не знаю, яку роль маю грати, не знаю своїх слів, навіть не знаю реплік.

Ось найглибший страх кожного чоловіка: бути викритим, виявитися самозванцем, а не справжнім чоловіком. Цей сон не має стосунку до акторської гри; це просто контекст для мого і страху. Ви також маєте свої страхи. Чоловік несе образ Бога у своїй силі, не так фізично, як у душі. Незважаючи на те, чи знає він біблійну оповідь, якщо чоловік знає, що є щось таке, для чого він створений, то це - вийти переможцем. Проте він задумується: чи я можу, чи мені вдасться? Коли йти стане важко, коли будуть справжні труднощі, чи він впорається? Роками моя душа перебувала в цьому сум’ятті. Часто зранку я пробуджувався з відчуттям тривоги, яка не мала безпосередньої причини. Всередині все рвалося. Одного дня мій дорогий друг Брент запитав мене: «Тепер, коли ти не граєш, чим займаєшся?». У цей момент я усвідомив, що маю таке відчуття, наче моє життя - це вистава, мовби я постійно на сцені. У кожній ситуації я неначе повинен був постійно доводити, що чогось вартий. Після того як я виступав із промовою чи проводив заняття, то прислухався до того, що казали інші, надіючись на їхню позитивну оцінку. Кожна консультація виглядала новим тестом на те, чи вдасться мені цього разу? Чи мій останній успіх - це все моє досягнення?

Один із моїх пацієнтів отримав підвищення по службі й більшу платню. Він прийшов пригнічений. О Господи, подумав я. Чому? Кожен чоловік прагне визнання і на додаток - доброї платні. Він зізнався, що підвищення його потішило, проте знає, що це лише підштовхне його до ще більшого падіння. Завтра йому доведеться робити те саме - знову забивати переможний гол. Кожен чоловік відчуває, що світ вимагає від нього бути кимось, ким йому, як він сумнівається, бути не під силу. Це характерно для всіх; я ще не зустрічав чесного чоловіка, який цього не визнав би. Так, є багато недалекоглядних чоловіків, які не розумітимуть, про що я говорю; для них - життя прекрасне, а з ними - все гаразд. Зачекайте. Хіба це було б справжнє і правдиве вираження сили, а якщо ні - то це картковий будиночок, який рано чи пізно завалиться. Виникне роздратування або згубна звичка. Головні болі, виразка чи, можливо, любовна інтрига.

Якщо чесно - яким чоловіком ви себе бачите? Чи виберете ви такі означення, як сильний, пристрасний і небезпечний? Чи маєте відвагу запитати людей зі свого оточення, що вони думають про вас як про чоловіка? Яких слів боїтеся? Я згадував про фільм «Легенди осені», про те, як усі ті, котрі його бачили, хотіли бути Трістаном. Але більшість чоловіків бачать себе Альфредом чи Сем’юелем. Я говорив із багатьма чоловіками про «Хоробре серце», і хоча абсолютно всі хотіли б бути Вільямом Волесом - небезпечним героєм-воїном, - більшість відчуває себе Робертом Брюсом - слабим, заляканим чоловіком, що згинається під тиском обставин. Я хотів би побути в ролі Індіяни Джонса; однак боюся, що реально більше схожий на Вуді Алана.

Комедіянт Ґарісон Кейлор написав про це дуже смішне есе у своїй «Книжці чоловіків». Одного разу, усвідомивши, що він не є чесним зі собою як чоловік, він сів і склав список своїх переваг і слабкостей. Ось що він зазначив: «Корисні речі, які я вмію робити: бути приязним; застелити ліжко; вирити яму; написати книжку; співати альтом чи басом; прочитати карту; водити машину.

Корисні речі, яких я не вмію робити: зрізати великі дерева і рубати їх на колоди чи дрова; їздити верхи, витренувати собаку чи доглядати за стадом тварин; веслувати, не лякаючи людей; кинути бейсбольного м’яча якнайвище і якнайспритніше; зарядити рушницю, вистрілити і почистити або користуватися стрілою з луком, можна списом, сіткою, пасткою чи бумерангом, щоб добути м’ясо; захиститися голими руками».

Кейлор зізнається: «Можливо, це нормальний звіт для особи... Та для чоловіка це погано. Жінка може глянути на список і сказати: яке має значення, чи вміє чоловік веслувати, спритно кинути м’яча, вбити оленя чи вдарити лівою? Але це жіночий погляд на мужність. Ми з другом Креґом жартували про це, прорубуючи собі дорогу крізь ліси Аляски, населені ведмедями гризлі. Єдині чоловіки, яких ми зустріли за цілий день - це група місцевих мешканців, що виходила з лісу. Чоловіки неначе зійшли з журналу «Солдат фортуни» - з обрізами, пістолетами, патронтажами з амуніцією, перекинутими через плече, величезними ножами. Вони були готові. Ситуація була їм під силу. А нам? Ми мали свисток. Для небезпечної подорожі диким краєм ми взяли свисток. Ось вам і пара жінкоподібних чоловіків. Креґ зізнався: «А що реально я можу зробити? Реально я знаю, як працювати з факсом».

Ось приблизно це відчувають чоловіки щодо своєї готовності боротися, жити ризиковано, завоювати красуню. Ми маємо свисток. Бачите, хоча існують прагнення до боротьби, життя з пригодами і порятунком красуні, хоча наші хлоп’ячі мрії колись були наповнені такими речами, тепер ми вважаємо, що не готові до них. Чому чоловіки не поводяться так, як чоловіки? Чому вони не пропонують свою силу світові, який розпачливо її потребує? Із двох простих причин: ми дуже сумніваємося, що маємо хоч якусь силу і доволі впевнені, що якщо запропонували б те, що маємо, цього не було б досить. Усе пішло не так, і ми це знаємо.

Що з нами сталося? Відповідь можна знайти частково в історії людства, а частково - в деталях життя кожного чоловіка.

НАВІЩО ЧОЛОВІК?

Навіщо Бог створив Адама? Навіщо чоловік? Якщо ви знаєте, що якась річ для чогось задумана, то такою є її ціль у житті. Мисливський собака любить воду, лев любить полювати, яструб - ширяти в небі. Саме для того вони створені. Прагнення виявляють задум, а задум - долю. Якщо говорити про людей, то наше призначення також виявляється через наші прагнення. Візьмімо пригоду. Адамові та всім його синам після нього призначена неймовірна місія: керувати і підкоряти, бути плодючим і множитися. «Перед тобою - ціла земля, Адаме. Вивчай і обробляй її, дбай про неї - це твоє володіння». Прекрасно... ось вам і запрошення. Це дозвіл зробити набагато більше, ніж перейти вулицю. Це завдання знайти екватор, збудувати Камелот. У цей момент лише Едем є садом, усе решта - це, як ми знаємо, необжита територія. Тоді жодної річки ще не нанесли на карту, жодного океану не перетнули, на жодну вершину не вибралися. Ніхто ще не виявив молекули чи вприскування пального, не написав знаменитої симфонії. Це чиста сторінка, яка чекає на слова, біле полотно, яке чекає фарби.

Більшість чоловіків вважає, що вони на цій землі лише для того, аби вбивати час - і це вбиває їх. Але істина - саме в протилежному. Ваше серце таємно прагне чи то збудувати човен і спустити його на воду, чи то написати і зіграти симфонію, чи то засіяти поле і доглядати його - ось для яких справ ми створені. Саме для цього ви є тут. Досліджуйте, будуйте, завойовуйте. Не треба казати хлопчакові робити йому саме це лише тому, що такою є його ціль. Але заради цього треба піти на ризик і небезпеку, і в тому - вся суть. Чи готові ми жити з таким рівнем ризику, до якого підштовхує нас Бог? Щось усередині нас вагається.

Погляньмо на інше бажання - чому чоловік прагне битви? Тому що коли ми входимо в історію буття, то вступаємо в світ, в якому йде війна. Фронти вже прокладені. Зло чекає нагоди завдати наступного удару. Десь раніше, до Едемського саду у таємниці минулої вічності, стався переворот, повстання, спроба вбивства. Люципер, принц ангелів, капітан охорони, повстав проти Пресвятої Трійці. Він спробував силою захопити небесний трон із допомогою третьої частини ангельської армії, в яку вселив власну злобу. Вони зазнали поразки, і їх викинули з-перед лиця Пресвятої Трійці. Але вони не були зруйновані, і битва не скінчилася. Бог тепер має ворога... І ми також. Чоловік не народжується для кумедних ситуацій чи мильних опер; він народжується для світу, в якому триває війна. Це не фільм «Вдосконалюй свій дім», це «Врятувати рядового Раяна». Буде багато-багато боїв, яких доведеться вести на різних полях битви.

І, нарешті, чому Адам прагне врятувати красуню? Тому що є Єва. Він потребуватиме її, а вона - його. Фактично, перша і найбільша битва Адама щойно має розпочатися, і це битва за Єву. Але дозвольте мені трохи більше описати місце дії. Ще до того як Єва, створена з ребра Адама, залишає його з тим болем, який ніколи не минає, аж поки він не буде з нею, Бог дає Адамові деякі вказівки щодо того як доглядати за творінням, а також його ролі в історії, що розгортається. Поради ці досить прості і дуже щедрі. «З усякого дерева в саду їстимеш, з дерева ж пізнання добра й зла не їстимеш» (Бут. 2, 16 - 17). Гаразд, більшість із нас про це чули. Але зверніть увагу на те, що Бог Адамові не каже.

Немає попередження чи вказівки відносно того, що от-от станеться: спокуси Єви. Це просто вражає. У діалозі між Адамом і Богом навіть близько немає чогось на кшталт; «Слухай, Адаме. Через тиждень від вівторка, близько четвертої години дня, ви з Євою будете в саду і там має статися щось небезпечне. Адаме, ти слухаєш мене? Вся доля людства залежить від цього моменту. А тепер я хочу, щоб ти зробив наступне...». Цього Бог ні не говорить, ні навіть не згадує. Боже мій, чому ні?! Тому що Бог вірить в Адама. Ось яким задуманий Адам - як такий, що вийде переможцем у скрутну хвилину. Адамові не потрібні безпосередні застереження, тому саме для цього він створений. Уже є все, що треба в його задумі, в його серці.

Не кажучи вже про те, що сама історія рушила не туди. Адам не дає ради: він підводить Єву і решту людства. Дозвольте запитати вас: де є Адам у той момент, коли змій спокушає Єву? Він стоїть поруч: «Й дала чоловікові, що був з нею, і він теж скуштував» (Бут. З, 6). Староєврейське слово «з нею» означає: «тут, пліч-о-пліч». Адам не був десь по той бік лісу, в нього немає алібі. Він стоїть безпосередньо тут, дивлячись, як розгортається подія. Що він робить? Нічого. Зовсім нічого. Він не каже ані слова, не ворушить пальцем. Він не йде на ризик, не бореться і не рятує Єву. Наш перший батько - перший реальний чоловік - зробився безсилим. Він відмовився від своєї природності і повівся пасивно. І кожен чоловік після нього, кожен син Адама, носить у своєму серці ту саму невдачу. Кожен чоловік повторює гріх Адама, щодня. Ми не ризикуватимемо, не боротимемося і не врятуємо Єву. Ми справді всі пішли в батька.

Щодо Єви, то я повинен завважити, що вона також зраджує своє призначення. Єва створена для Адама як його «езер кенеґдо», або, як каже багато перекладачів, його «помічниця». Сказано не надто багато, правда? Мені це нагадує страву «Помічник гамбургера». Але, як каже Роберт Алтер, це «слово напрочуд складне для перекладу». Воно означає щось набагато вагоміше, ніж просто помічниця, воно означає - рятівниця. В іншому місці цю фразу використано лише щодо Бога, коли ми розпачливо потребуємо, щоби Він прийшов на допомогу. «Немає такого другого, як Бог Єшуруна! Він летить у небесах тобі на допомогу, у своїй величі на хмарах» (Втор. 33, 26). Єва є рятівницею, союзницею Адама. Вони обидвоє мають право на пригоду. Для збереження життя потрібні вони обидвоє. І вони обидвоє разом боротимуться.

Єву обдурили.., і обдурили досить легко, як завважує мій друг Ян Меєрс. У «Привабливості надії» Ян пише: «Єву переконали, що Бог щось приховував від неї». Навіть розкіш Едемського саду не переконала Єву в тому, що серце Бога добре. Далі автор продовжує: «Коли Єва була обманутою, мистецтво бути жінкою зробило фатальний стрибок у пустинні місця контролювання і самотності». Тепер кожна дочка Єви хоче «контролювати своє оточення, свої стосунки, свого Бога». Вона вже не є вразливою; тепер вона буде чіпкою і жадібною. Вона вже не просто хоче брати участь у пригоді, тепер вона хоче контролювати її. Що стосується її краси, вона приховуватиме її від страху й злости або використовуватиме, щоб забезпечити собі місце у світі. «Зі страху, що ніхто за нас не заступиться, не охоронить чи не битиметься за нас, ми починаємо наново створювати себе і свою роль в історії. Ми маніпулюємо нашим оточенням, щоб не відчувати себе такими беззахисними». Автор вважає, що грішна Єва стає або жорсткою або прискіпливою. Одно слово, Єва вже не є лише принадною. Вона або ховається в діловитості, або вимагає, щоб Адам займався її справами. Зазвичай, це дивне поєднання обидвох схильностей.

ПОЗЕРИ

Адам тепер знає, що він схибив, що з ним сталося щось не те, що він уже не є тим, ким йому призначено бути. Адам не просто приймає хибне рішення; він зраджує щось суттєве для своєї сутності. Тепер він ушкоджений, його сила занепала, і він про це знає. І що відбувається далі? Адам ховається. «Я... злякався, бо я нагий, тож і сховався» (Бут. З, 10). Щоби зрозуміти чоловіка, не потрібно проходити курс психології. Зрозумійте цей вірш, осягніть усі підтексти, і ви раптом дуже чітко побачите чоловіків довкола. Ми, чоловіки, всі ховаємося до єдиного. Добре усвідомлюючи, що ми також не є тими, ким нам призначено бути, розпачливо боячись викриття, нажахані, що нас побачать тими, ким ми є і тими, ким не є, ми втекли в кущі. Ми ховаємося в офісі, в спортзалі, за полотнищем газети і здебільшого - за нашою особистістю. Більша частина того, що ми бачимо, зустрічаючись із чоловіком, - це фасад, старанно вироблений фіговий листок, чудесна машкара.

Якось увечері, повертаючись із ресторану, ми з другом балакали про життя, шлюб і роботу. Коли розмова зайшла про глибші речі, він почав розповідати про деякі свої труднощі. І зізнався: «Правда в тому, Джоне, що маю таке відчуття, мовби я проживаю життя, постійно блефуючи... і що дуже скоро мене викриють як самозванця». Я так здивувався. Це був знаний успішний чоловік, який викликав симпатію у більшості людей з перших хвилин знайомства. Він розумний, дотепний, гарний і спортивний. Одружений із красунею, має прекрасну роботу, їздить на новій машині і живе у великому будинку. На перший погляд, немає нічого, що свідчило б, що він «несправжній чоловік». Але всередині - історія інша. Завжди інша.

Перш ніж я згадав про свій сон, в якому безмовним опинився на сцені, один мій друг розповів мені про своє жахіття. У сні стається вбивство, втрутилося ФБР. Очевидно, у сні він убив когось і заховав тіло у дворі за будинком. Але коло підозрюваних звужується, і наш герой знає, що в будь-який момент його викриють і затримають. Його сон завжди закінчується перед тим, як його викриють. Він пробуджується в холодному поті. Тепер у будь-який момент мене можуть викрити - це досить поширена тема серед нас, чоловіків. Правду кажучи, більшість із нас проживають своє життя у фальші. Ми долучаємося лише до таких битв, у яких обов’язково переможемо, вибираємо лише ті з пригод, з якими обов’язково дамо раду, і лише тих красунь, яких обов’язково врятуємо.

Дозвольте мені запитати чоловіків, які не дуже розуміються в машинах: як ви розмовляєте зі своїм механіком? Я знаю дещо про ремонт, але не надто багато. І коли опиняюся біля свого механіка, то почуваюся новачком. І що я роблю? Я позую. Приймаю якусь недбалу, розслаблену манеру поведінки, типову, на мою думку, для «пацанів», які тиняються біля машин, і чекаю, коли він заговорить. «Здається, у вас проблеми з постачанням палива», - каже механік. «Ага, я так і думав». «Коли ви востаннє переглядали карбюратор?» - питає він. «О, не знаю... та кілька років тому», - а насправді не знаю, чи його взагалі колись ремонтували. «Ну, краще це зараз зробити, бо опинитеся десь посеред сільської дороги, і тоді доведеться вам робити це самому». «Гаразд», - кажу недбало, так, ніби не хочу перейматися якимось ремонтом, хоча знаю, що не матиму ні найменшого уявлення, звідки починати.

Все, що в мене є - це свисток, пригадуєте? Я даю йому дозвіл на роботу, і він простягає мені руку, велику, замащену руку, яка говорить, що він достатньо добре розуміється у механізмах. А що робити мені? Я одягнений святково, при краватці, адже маю виступати з промовою в жіночому товаристві, але не можу сказати: «Гей, я не можу забруднити рук», то ж я беру його руку і демонстративно міцно її тисну.

А як щодо тих, які працюють у корпоративному світі: як ви поведетеся в залі засідань директорів, коли ситуація стане напруженою? Що ви скажете, коли великий шеф почне вас висміювати: «Що в біса відбувається у вашому підрозділі? Ви, хлопці, на три тижні затримуєте проект!». Вам кортить перекинути відповідальність на інших, сказати: «Насправді, пане, ми кілька тижнів тому передали роботу до відповідного відділу» або ж вдати, що нічого не знаєте? Можливо, ви спробуєте якось викрутитися: «Тут нема що робити, пане... на тижні ми все закінчимо». Багато років тому я стажувався в корпоративній установі; начальник був досить страшним чоловіком. Не одна голова покотилася в його офісі. Я задумав уникати його будь-якою ціною; і коли все ж стикався з ним у коридорі, навіть у «дружній» розмові завжди почувався десятирічним хлопчиком.

А як щодо спорту? Кілька років тому я зголосився тренувати бейсбольну команду мого сина. Перед початком сезону проводили обов’язкові збори для всіх тренерів - вибрати оснащення і послухати «брифінги». Наш відділ відпочинку запросив відставного професійного пітчера, місцевого хлопця, прочитати нам підбадьорливу лекцію. Позування було неймовірним. Ось групка лисіючих татусів, що ледь не вихваляються своїми черевами, згадують часи, коли вони грали бейсбол, кидають зауваження про професійних гравців так, мовби особисто з ними знайомі і плюються (я не жартую). Їхня «поза» (це скромне слово) була настільки нестерпною, що мені тут знадобилися б гумові чоботи. Такої величезної компанії позерів я ще ніколи не бачив...

Те ж саме відбувається недільними ранками, лише з іншим набором правил. Дейв зустрічає Боба у притворі церкви. Обидва щасливо усміхаються, хоча жоден не є по-справжньому щасливим. Боб сердитий на дружину, адже їхні стосунки тепер дуже напружені, однак не показує цього і запевняє приятеля, що у нього все просто чудово, адже Бог добрий! Дейв, зі свого боку, вже роками, відколи вбили його доньку, не вірить у Божу доброту. Боб обіцяє товаришеві молитися за нього. Мені, щоправда, хотілося б побачити рахунок тих молитов, які справді промовляємо, щодо тих молитов, які так і залишилися обіцянкою. Думаю, пропорція - одна до тисячі. «І я за тебе молитимусь. Ну, мені треба йти! Тримайся», - зазвичай кажемо, хоча насправді хочеться сказати таке: «Я закінчив розмову і хочу забратися звідси, але не хочу виглядати грубим, отож, кажу те, що звучить суттєво і дбайливо». Насправді ми часто байдужі один до одного.

ЗІПСОВАНА СИЛА

Адам грішить, а разом із ним грішать його сини. Зрештою, що ми бачимо далі в історії? Нестямні чоловіки або пасивні чоловіки. Сила, яка пішла не туди. Каїн убиває Авеля, Ламех погрожує вбити всіх. Бог, зрештою, затоплює землю через насилля чоловіків, але воно й далі триває. Інколи воно стає фізичним, але здебільшого - словесне. Я знаю чоловіків-християн, які говорять своїм дружинам жахливі речі. Або вбивають їх своєю мовчанкою; холодною, смертельною мовчанкою. Я знаю наставників, теплих і приязних чоловіків за катедрою, які зі своїх офісів розсилають підлеглим розгнівані електронні листи. Всі ці ситуації виникають через боягузтво. Мене заінтригувало прочитане в щоденниках командирів громадянської війни: чоловіки, яких вважали справжніми героями, виявлялися, зрештою, цілком іншими. «Хулігани, завжди готові до вуличних бійок, є боягузами на відкритому полі бою», - проголосив один капрал. Сержант тієї ж дивізії погодився: «Я не знаю нічого про забіяку, який любить битися навкулачки, лишень те, що він є боягузливим солдатом». Насильство, незалежно від форми, є прикриттям для страху.

А як щодо успішних чоловіків, які багато працюють, ідуть напролом? Більшість із них також роблять це зі страху. Не всі, але більшість. Роками я був заведений, напористий перфекціоніст. Я вимагав багато і від себе, і від тих, хто зі мною працював. Моя дружина не любила мені телефонувати на роботу, бо, як сама казала: «Ти зараз говориш службовим голосом». Іншими словами, проявляється ваш фіговий листок. Уся ця бундючна і напускна впевненість і напористість походила зі страху - якщо я цього не робитиму, то виявлюся чимось меншим за чоловіка. Ніколи не підводь людей, завжди будь на сторожі, віддавайся па 150 відсотків. Успішні чоловіки - це соціально прийнятний вид несамовитих чоловіків, які так чи інакше переборщують. Страждають їхні шлюби, сім’ї та їхнє здоров’я. Аж поки чоловік не подивиться чесно у вічі цій проблемі і тому, що насправді за нею стоїть, він наробить багато шкоди.

А ще є пасивні чоловіки. Гарним прикладом є Авраам. Він завжди ховається за спідницю своєї дружини, коли виникають труднощі. Коли він зі своєю сім’єю змушений через голод іти до Єгипту, то каже фараонові, що Сара - його сестра, аби його не вбили; він ставить її під загрозу заради порятунку власної шкури. Фараон забирає Сару до себе в гарем, але вся хитрість викривається, коли Бог карає єгиптян хворобами. Здавалося б, що Авраам отримав свій урок - та де там, він робить те саме через кілька років, коли перебирається в Герар. Фактично, його син Ісаак передає традицію далі, таким самим чином ризикуючи життям Ребеки. Гріхи батьків передаються далі. Авраам є добрим чоловіком, другом Бога. Але також він боягуз. Я знаю багатьох, подібних на нього. Це чоловіки, що не можуть одружитися з жінкою, яку тягнуть за собою роками. Це ті, які не стануть перед священиком і не скажуть, що насправді думають. Або ж християнські лідери, які ховаються за фіговим листком доброти і «духовності» і ніколи не візьмуться за складну ситуацію. Чоловіки, які впорядковують свої канцелярські скріпки. Ті, котрі ховаються за газетами і не розмовляють із дружинами чи дітьми.

Я також на нього схожий - справжній син Авраама. Я завважив, що перші роки нашого життя в театрі були гарними - але це ще не все. Я також мав роман... зі своєю роботою. Я одружився, не розв’язавши чи навіть не усвідомлюючи глибокі питання власної душі. Раптово, наступного дня після весілля, я стикаюся з реальністю того, що відтепер ця жінка буде моїм постійним супутником, а я не маю найменшої уяви, що значить по-справжньому її любити, ані не знаю, що вона очікує від мене. А якщо я як чоловік запропоную їй усе, що можу, а того буде недостатньо? Ось ризик, до якого я не готовий. Але я знав, що мені до снаги працювати в театрі, отож, я почав проводити там дедалі більше часу. Праця до ночі, у вихідні, а далі - кожна хвилина, крім сну. Я ховався, мов Адам, утікаючи від того, що на мою силу сподіваються, а я насправді сумніваюся, чи вона в мене є.

Свідчення зрозуміле: гріхопадіння Адама і Єви послало поштовхи всьому людству. Фатальна хиба закралася в оригіналі, і це передається далі, кожному синові й доньці. Таким чином, усі хлопчики і всі дівчатка приходять у цей світ, в якому гублять серця. Навіть якщо він не може виразити це добре словами, кожного чоловіка переслідує питання: чи я справді чоловік; чи мені під силу бути ним.., коли дійде до справи? А далі йде історія, з якою ми значно краще ознайомлені особисто.

[ Повернутися до змісту книги: "Дике серце: Таємниця чоловічого серця." ]

[ Скачати книгу: "Дике серце: Таємниця чоловічого серця." ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!