Отець Боско. Приятель молоді. Чекаю на всіх вас в Небі.

Незліченний натовп

Коли я зі захопленням слухав цей небесний концерт, побачив також незліченний натовп хлопців, який прямував до мене. Багатьох з них я знав, тому що приходили до Ораторій та інших салезіянських закладів; проте більшість з них я бачив вперше. Попереду йшов Домінік Савіо.

Я запитував сам у себе: «Чи я сплю, чи все це правда?». Тоді я вдарив себе по руках, по грудях, щоб переконатися, чи те, що бачу, є дійсністю.

Коли ті хлопці підійшли до мене, то зупинилися за якихось вісімдесят кроків від мене. Тоді промайнула сильна блискавка - і музика та співи припинились. Настала велика тиша.

Всі ті юнаки виглядали дуже радісними. З їхніх облич було видно, що вони невимовно щасливі. Вони дивилися на мене і приємно посміхалися, наче хотіли поговорити зі мною, але чомусь не говорили.

Домінік Савіо ступив декілька кроків уперед і став так близько біля мене, що я міг би доторкнутися до нього. Він мовчав, дивився на мене та усміхався. Який гарний він був! Його одяг був незвичайний.

Білесенька туніка, що спадала йому аж до ніг, була всипана діамантами та обшита золотом. Широкий пояс, що оперізував його, був також розкішно вишитий самоцвітами. Ті самоцвіти створювали таке чудове мереживо, а їх кольори були такі гарні, що я мало не осліп від здивування.

На його шиї висіло намисто з квітів неймовірної краси; здавалося, що діаманти були з’єднані між собою золотими стеблами. Квіти сяяли яскравіше від сонця. Їх відблиски освітлювали його лице, гарне та рум’яне, але так, що годі було розрізнити їх райдужність. На його голові лежав вінець із чудових троянд. Хвилясте волосся спадало аж на плечі та створювало прекрасний образ, люб’язний та привабливий, неначе в ангела».

Коли отець Боско промовляв ці останні слова, здавалося, що шукав відповідних слів; і закінчив він їх незвичним жестом та тоном, що вразив усіх слухачів. Виглядав знесиленим пошуками слів, щоб повністю передати свої думки та враження. Після короткої перерви продовжував далі.

«Отже, це ти?»

«Також інші хлопці випромінювали світло. Були одягнені по-різному, але завжди чудово: хто - більш, а хто - менш гарно та цінно; один - по-одному, а другий - по-іншому. І цей різноманітний одяг ніс в собі таку символіку, що годі було зрозуміти. Однак, всі були оперезані однаковими червоними поясами.

Я придивлявся та думав: «Що б це могло означати? Як я сюди потрапив?». І я не знав, де я знаходився. Перебуваючи в такому захопленні, я не відважувався щось запитати чи сказати. Всі інші також мовчали. Через якийсь час Домінік промовив до мене:

- Чому ви мовчите? Чому тремтите? Чи ж ви не той, хто колись нічого не боявся, що зносив обмови, переслідування ворогів і всілякі небезпеки? Де ваша відвага? Чому ви не говорите?

Я ледве зміг пробелькотати:

- Не знаю, що казати... Отже, це ти - Домінік Савіо?

- Так, я! Не впізнаєте мене?

- А чому ти тут? - відповів я збентежено.

А Домінік до мене ніжно:

- Я прийшов, щоб порозмовляти з вами. Багато раз ми розмовляли на землі. Невже не пам’ятаєте, як ви любили мене? Скільки раз ви виявляли вашу приязнь та любов до мене? А я не відповів на цю любов? Я мав до вас таке велике довір’я! Чому ж ви такі збентежені? Чому тремтите? Кажіть щось, запитуйте.

Тоді я відважився і почав:

- Тремчу, тому що не знаю, де я є.

- Ви - у місці щастя, - відповів Домінік, — де можна відчути всі радості й насолоди.

- То це - Небо?

- Ні! Ні! Ми в такому місці, де ще не відчувається вічного щастя, а лише тимчасове.

- Отож, все це є тільки природне?

- Так, але прикрашене Божою могутністю.

- А мені здавалося, що то - Рай!

- Ні! Ні! - відповів Савіо. - Жодне людське око не може бачити вічної краси.

- А ви чим насолоджуєтеся в Небі?

- Цього неможливо описати. Жодна людина не може знати того, що відчувається в Небі, доки не прийде до Бога. Там ми споглядаємо Бога, насолоджуємося Ним. От і все.

Я споглядав красу Домініка Савіо та щиро запитав у нього:

- Чому твій одяг такий ясний та цінний?

Савіо мовчав і, здавалося, не хотів відповідати.

Хор, у супроводі оркестру, почав співати гарний наспів: «Вони були оперезані та обмили свій одяг у крові Агнця».

- А чому, - спитав я, коли закінчився спів, - чому в них той червоний пояс?

Савіо на це питання також не відповів, лише кивнув головою.

Один священик, отець Алазонатті, почав співати сам: «Вони непорочні та йдуть за Агнцем, куди б Він не пішов».

Тоді я зрозумів, що цей червоний пояс кольору крові був як символом великих жертв, сильного зусилля та майже мучеництва, щоб зберегти чесноту чистоти, так і символом сповіді, яка очищувала душу від гріхів. Білосніжність та сонцесяйність одягу означали збережену невинність хрещення.

«Хто це довкола тебе?»

Захоплений тим співом, споглядаючи шеренги небесних хлопців, котрі стояли за Домініком Савіо, я запитав його:

- А хто це довкола тебе? І чому ви всі такі осяйні?

Домінік Савіо далі мовчав, а ті хлопці почали співати:

«Вони - як ангели Божі на Небі».

Я помітив, що Домінік виділявся серед усього цього натовпу, що стояв на віддалі десяти кроків позаду нього, ніби на знак пошани, тож запитав його:

- Скажи, Савіо, ти ж є наймолодшим серед багатьох тих, що йдуть за тобою, та серед тих, що померли в наших установах. Отож, чому ти йдеш попереду них і чому очолюєш їх? Чому ти говориш, а вони мовчать?

- Я найстарший з усіх них.

- Та ні, - відповів я. - Інші є старшими за тебе.

- Я є найстаршим з Ораторії, - повторює Домінік Савіо, - тому що був першим, хто покинув світ та пішов до вічного життя. Також, я - «посол від Бога».

Ця відповідь вказала мені на причину цього з’явлення. Він був Божим посланцем.

- Отож, - сказав я до нього, - поговорімо про речі, що є найважливіші.

- Добре, і поспішіть розпитати мене про те, що хочете знати, бо може скінчитися час, дозволений на розмову з вами, і ви більше не зможете побачити мене.

- Я думаю, що ти маєш сказати мені дуже важливі речі.

- Що я, убоге сотворіння, можу сказати? - відповів покірно Савіо. - Я отримав на Небі завдання розмовляти з вами і прийшов саме для цього.

- Отож, розкажи мені про минуле, про сучасне, про майбутнє нашої Ораторії. Розкажи мені дещо про моїх дорогих синів; розкажи про моє Згромадження.

- Відносно Згромадження я мав би сказати тобі багато речей.

- Розкажи те, що знаєш про минуле.

- Все минуле лежить на вас.

- Чи я провинився у чомусь?

- Щодо минулого, я скажу вам, що ваше Згромадження зробило багато добра. Погляньте, он там... Бачите незліченне число хлопців?

- Бачу... Скільки їх! І які вони щасливі!

- Погляньте, що написано над входом до того парку?

- Бачу. Написано «Салезіянський парк».

- Отже, - сказав Домінік Савіо, - всі вони були учнями салезіян: були виховані вами або мали до вас якесь відношення, спасенні вами або вашими салезіянами. Порахуйте їх, якщо зможете! А було б на багато мільйонів більше, якби у вас було більше віри та довір’я до Бога.

Я важко видихнув, бо не знав, що відповісти на такий докір. Говорив собі: «В майбутньому старатимусь мати більше віри та довір’я до Бога».

Потім я запитав:

- А як щодо сучасного?

Чудовий букет квітів

Домінік Савіо показав мені чудовий букет квітів, який тримав у руках. Троянди, фіалки, соняшники, терличі, лелії, сухоцвіт, а серед них - колоски пшениці. Він подав їх мені та сказав:

- Дивіться!

- Бачу, але нічого не розумію, — відповів я.

- Дайте цей букет вашим хлопцям, щоб подарували його Богові. Зробіть так, щоб усі мали його і ніхто не загубив. Будьте певні, що з цим букетом вони будуть справді щасливими.

- А що означає цей букет квітів?

- Зверніться до богослов’я,-відповів,- воно пояснить вам.

- Я вже вивчав богослов’я, але не знаю, як можу збагнути те, про що ти кажеш.

- Та ж ви маєте знати про ці речі!

- Будь ласка, поясни мені.

- Бачите ці квіти? Вони означають чесноти, що найбільше подобаються Богові.

- А що то за чесноти?

Савіо, витягаючи квітки одна за одною, каже:

- Троянда - це символ любові; фіалка - покори; соняшник - послуху; терлич - покути; колоски - частого Причастя; лілія означає ту чесноту, на котрій написано: «Будуть, як ангели Божі в Небі», - тобто чистоту, а сухоцвіт означає, що всі ці чесноти мають тривати завжди, тобто - витривалість, постійність.

- Добре, мій дорогий Савіо, - сказав я та запитав. - Скажи мені: ти, котрий жив цими чеснотами, скажи мені, яка з них найбільше потішила тебе у хвилині смерті?

- Вгадайте! - відповів він.

- Може те, що ти зберіг чесноту непорочності?

- Ні, не тільки це.

- Може чиста совість?

- Це добра річ, але не найкраща.

- Надія на Рай?

- Також ні.

- Твої численні добрі вчинки?

- Ні, ні...

- Тоді, що ж потішило тебе в цій хвилині?

Я питав його благальним тоном, збентежений тим, що не міг відгадати його думки.

А він тоді:

- Ось що найбільше потішило мене в годині смерті - присутність люблячої та могутньої Пресвятої Богородиці, Матері Спасителя нашого. Скажіть це вашим хлопцям, і нехай не забувають молитися до неї, поки живуть. Але поспішайте, якщо хочете, щоб я ще відповідав вам.

«Ви не можете схопити мене?»

- А щодо майбутнього?

- Щодо Згромадження, знайте, що Бог приготував для вас великі речі. Але подбайте про те, щоб ваші салезіяни не потягнули з правильної дороги віз, на якому знаходиться Бог. Якщо салезіяни зуміють скерувати його правильно і будуть гідні своєї місії, майбутнє буде великим і приведе до спасіння безліч людей. Але за такої умови - всі ваші сини будуть віддані Пресвятій Богородиці та зберігатимуть чесноту чистоти, яка дуже подобається Богові.

- А щодо мене?

- Ох, якби ви тільки знали, скільки складних ситуацій будете змушені пережити! Але поспішайте, бо маю вже обмаль часу, щоб говорити з вами...

Тоді я швидко простягнув руки, щоб схопити його, але його руки виглядали, як повітряні, в моїх руках нічого не залишилося.

- Що ви робите? - запитав, посміхаючись, Домінік.

- Я хочу, щоб ти не зник, — відповів я. - Хіба ти не присутній тут разом зі своїм тілом?

- Разом з тілом? - Ні. Але заберу його колись.

- А цей твій вигляд? Ти насправді Домінік Савіо?

- Ось що: коли душа відлучається від тіла і з дозволу Бога комусь з’являється, зберігає зовнішній вигляд та всі прикмети тіла - так, як жила на землі; і так, хоч дуже прикрашена, зберігає їх аж до злуки з тілом, щоб з’явитися на останній суд. Тоді буде мати своє тіло в Небі. Тому, тепер вам здається, що я маю руки, ноги, голову, але ви не можете доторкнутися до мене, бо я - дух.

Три списки імен

- Розумію, сказав я, - але дай мені ще одну відповідь. Мої хлопці знаходяться на добрій дорозі до спасіння? Порадь мені дещо, щоб я зміг допомогти їм.

- Стосовно хлопців, котрих довірило нам Боже Провидіння, їх можна поділити на три групи. Бачите ці три списки? - і дав мені один список. - Дивіться.

Я поглянув на нього. На початку був такий заголовок: «Не зранені», тобто ті, яких диявол не зміг поранити, ті, котрі не заплямили жодним гріхом свою невинність. Їх було багато, і я побачив їх усіх. Багатьох я вже знав, інших бачив вперше - можливо, вони в майбутньому прийдуть до Ораторії. Вони спокійно йшли вузькою стежкою, не зважаючи на те, що були ціллю стріл, ударів мечів та списів, які загрожували їм з усіх сторін. Ця зброя була, як пліт, вздовж їхньої стежки; вона докучала їм, але не ранила.

Потім Савіо подав мені другий список. Його заголовок: «Поранені»; тобто ті, котрі образили Бога, але вигоїли свої рани за допомогою Сповіді.

Було їх більше від тих, котрі знаходились у першому списку. Вони - поранені на своїй стежці. Я прочитав список імен та побачив усіх. Багато з них йшли похилені та зневірені.

У третьому списку, який тримав Савіо, я прочитав: «Занедбані на дорозі гріха». На ньому знаходилися імена тих, котрі жили в гріху. Мені було дуже цікаво дізнатись їх імена, тому я простягнув свою руку. Але Домінік відхилив її і сказав:

- Ні, зачекайте хвилинку та послухайте. Якщо відкриєте цей список, з нього вийде такий сморід, що ні ви, ні я не зможемо витримати. Ангели, з відразою та повні страху, відступають від них, а Святий Дух відчуває огиду тої страшної нудоти, яку виділяє гріх.

- Як же це можливо, - запитав я, - якщо Бог та ангели є духами? Як же вони можуть відчувати сморід матерії?

- Так, тому що чим більше люди добрі та чисті, тим більше вони подібні до небесних духів. І навпаки: чим більш вони лихі, нечесні та нечисті - тим більш віддаляються від Бога та ангелів, які також віддаляються від таких гидот.

Потім дав мені той список і сказав:

- Беріть, відкрийте... Нехай послужить на добро ваших хлопців. Але пам'ятайте про букет квітів, який я дав вам: щоб усі мали його та зберігали.

Віддавши мені список, Савіо загубився серед своїх товаришів.

Я відкрив список, та не побачив там жодного імені; в той момент я побачив усіх тих, чиї імена мали бути написані там; бачив їх, неначе тут присутніх. Дивився на усіх них з огидою. Велику частину з них я знав з Ораторії та інших салезіянських закладів та училищ.

Я бачив також багатьох, які серед товаришів виглядали добрими, навіть дуже добрими, але не були такими. Коли я відкрив той список, з нього почав виходити такий сморід, що не можливо було витримати. Зараз же мене почала страшенно боліти голова мною оволоділа сильна нудота... Світло зникло, а з ним зникло і видіння. Я вже не бачив тої незвичайної краси. Блискавка прошила повітря і страшенний грім розбудив мене, наляканого до смерті».

З цього сновидіння, що пов'язується із першим, побаченим у дитинстві, можемо зрозуміти, що серце отця Боско було злучене з Богом, а Бог - з ним. Один проповідник написав: «Отець Боско кинувся в Божі обійми з божевільною любов’ю». На підставі цього можна уявити собі, як сильно захоплювала його Вічна Любов, і як послуговувалась ним, хоч часом і приходили великі терпіння, що їх він радо приймав.

Любов була його секретом. Любов безмежна та безнастанна. В тій його любові можна було побачити два вогники - вогник отця Боско, який горить для Бога та душ, і вогник Божий, що розпалює його серце.

[ Повернутися до змісту книги: "Отець Боско. Приятель молоді." ]

[ Скачати книгу: "Отець Боско. Приятель молоді." ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!